Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи)

Рефераты по финансам » Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи)

.

Курсова робота:

Виконала студентка ІІ курсу факультету природничих наук Охріменко Ольга.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

КИЇВ 1999

Особливістю сучасного етапу господарського розвитку є формування концепції про тісний взаємозв¢язок між економічним та екологічним добробутом.

В наш час еколого-економічна проблематика визначає не лише ефективність функціонування усіх видів та форм господарської діяльності але й принципіальні умови нормального функціонування кожної людини.

Екологічна економіка – молода наукова дисципліна що відкриває нові напрями досліджень для прийняття науково обгрунтованих рішень із фінансування планування законодавчо-нормативного забезпечення керування соціально-економічними процесами в цілому і в галузі природокористування зокрема.

Проблеми які досліджує екологічна економіка можна об¢єднати у дві великі групи. По-перше це ефективне використання економікою природних ресурсів. По-друге це пошук та обгрунтування методів запобігання та ліквідації збитків від забруднення навколишнього середовища. Ці проблеми мають вирішуватися на основі закономірностей природно-історичного характеру а також із урахуванням потреб суспільства що постійно змінюються; формування нової системи цінностей на тлі економічних проблем сучасності.

В теоретичному плані екологічна економіка спрямована на створення наукових основ концепції стійкого екологічно-економічного розвитку а її практичне значення виражається в створенні науково обгрунтованих конкретних рекомендацій із раціонального використання природних ресурсів та збереження середовища життя людського суспільства.

Основні відмінності між екологічною економікою та її попередницями – традиційними економікою та екологією - показані в таблиці.

Напрями досліджень для екологічноі економіки

Для того щоб досягнути стійкості необхідні кроки де за основу беруться новітні дослідження. Такі дослідження нерозривно пов'язані з політикою та менеджментом. Екологічна економіка повинна розвивати такі основні напрямки:

-забезпечення умов для існування живих систем та стійкого розвитку

-оцінка національних запасів та національного капіталу

-економіко-екологічне моделювання на місцевому регіональному та світовому рівні

-оновлення інструментів природоохоронного менеджменту.

І більш широко про кожен з пунктів.Стійкість не має на увазі ні статичну ні тим більш застійну стагнантну економіку.До того ж ми повинні розрізняти поняття росту та розвитку.Економічний ріст ні в якому випадку не веде до стійкості на відміну від економічного розвитку.

Стійкий економічний розвиток можна визначити як використання протягом тривалого часу без значного виснаження національних запасів в тому числі й природного капіталу (сировини).

В бізнесі до національних запасів належать довгострокові активи такі як споруди та обладнання що використовуються як засоби виробництва.Природні ресурси - це грунти та атмосферне повітря рослинний та тваринний світ що формують екосистеми.Цей "природний акціонерний капітал" використовує "первинні компоненти" ( сонячне світло) на потреби самоі екосистеми та на утворення запасів природноі сировини.Прикладами природного капіталу можуть бути ліси популяціі риби запаси нафти.А запаси природноі сировини - це деревина спіймана риба викачана нафта.

Необхідно також зупинитися на екологічній класифікаціі природного капіталу.Вона базується на ознаках вичерпності та відновній здатності.Виділяють:

-невичерпні.Використання не призводить до виснаження в даний час або в майбутньому (сонячна енергія внутрішнє тепло землі енергія води повітря)

-вичерпні невідновні - безперервне використання веде до зменшення запасів до такого рівня при якому подальша експлуатація економічно недоцільна.Не здатні до самовідновлення у термінах співрозмірних до термінів споживання

-вичерпні відновні - ресурси здатні до відновлення (через розмноження або інші природні цикли)- флора фауна водні ресурси.

Зараз ми маємо нову еру де лімітуючий фактор розвитку - це не штучний капітал а збережений природний.(Для видобутку деревини обмежуючим фактором будуть збережені ліси а не потужності лісопильного заводу). Більшість економістів розглядають природні та штучні ресурси як взаємозамінні а не взаємодоповнюючі фактори. Тобто жоден з них не може бути лімітуючим. (Обмежувати фактор може лише тоді коли він є комплементарним).

Екологічна економіка розглядає природні та штучні ресурси як фундаментально комплементарні і тому наголошує на важливості лімітуючих факторів.Це основна відмінність.

Оцінка запасів екосистем та національного капіталу

Щоб досягти стійкості ми перш за все повинні визначити оцінки для продуктів (результатів діяльності) екосистеми так само як для екологічних товарів та послуг.Причому необхідно зважати й на те скільки з екологічних живих систем ми можемо дозволити собі втратити до якого часу ми можемо заміняти штучні фонди природними яка частка наших національних запасів невідновна.

Зауважимо також що ми не можимо застосовувати екологічну оцінку до так званих "неосяжностей"-людського життя природноі естетики перспективних екологічних прибутків.

Через невід'ємні складнощі та невизначеності у оцінюванні екологічноі екосистеми застосовують декілька незалежних підходів.Не досягнуто згоди який з них найбільш правильний.

ВИТРАТНИЙ ПІДХІД I.Метод оцінки за безпосередніми витратами - сума витрат на освоєння та експлуатацію джерела ресурсів.

II.Метод оцінки за витратами коли враховуються не лише безпосередні фінансові витрати але й збитки від його експлуатацій.Складовими цього підходу є:

-оцінка за принципом втраченого прибутку. Вона має на увазі оцінку втраченого прибутку через відмову від одного виду використання ресурсноі ділянки на користь іншого (наприклад створюючи водосховище суспільство свідомо відмовляється від сільськогосподарського використання даноі територіі). Таким чином втрачені прибутки від неотримання сільськогосподарської продукціі характеризують економічну цінність земельноі ділянки.

-оцінка за вартістю залишків коли визначається об'єм коштів які суспільство повинно витратити на заміщення даного джерела ресурсів іншим рівноцінним йому.В цьому випадку до видатків відносять додаткові витрати на вивчення (геологічну розвідку) територіі з метою експлуатаціі.

III.Метод оцінки вартості відтворення коли оцінюються витрати необхідні для відновлення втраченого виду або виду що деградував ( біологічного).

IV.Метод "бажання платити" коли через опитування анкетування населення з'ясовують бажання людей платити за існування певного виду ресурсів наприклад рослин чи тварин що зникають.Цей підхід використовують коли немає нормальних ринків.

V.Метод "транспортних витрат" коли на основі вартісних або часових витрат на досягнення ресурсного об'єкту (економічноі відстані) визначають економічну цінність ресурсного джерела.

РЕНТНИЙ ПІДХІД базується на концепціі існування диференціальноі ренти.В залежності від кількісних та якісних характеристик ресурсні джерела одного виду приносять неоднакову користь на одиницю витрат тобто диференціальну ренту.Вона розраховується за принципом гранично допустимих витрат які готове нести суспільство заради стримання одиниці даного ресурсу.Витрачати більше вже неефективно.Різниця між гранично допустимими витратами та індивідуальними фактичними витратами показує скільки виграє економіка на одиницю даного виду ресурсів. Згідно з цим підходом гірші ресурсні джерела отримують нульову оцінку хоча іх використання економічно ефективне.

Рентна концепція здається більш обгрунтованою за витратну. Хоча у теорії гранично допустимих витрат є недоліки. Наприклад фактичні витрати на джерело ресурсів можуть не збігатися із суспільно необхідними що визначають вартість.

На рентному підході основана оцінка за прибутками підприємств які експлуатують джерела ресурсів (економічна оцінка за диференцальною рентою підприємств). Прибутки економічних суб’єктів відображають цінність джерел що експлуатуються.

Економіко-екологічні розрахунки

ВНП так само як і інші показники функціонування національної економіки став важливим відображенням політики загального добробуту та життєвого рівня. Але ВНП не показує внесок природи у функціонування виробництва а саме він найчастіше є визначальним.

Наприкдад ліс забезпечує економічні об’єкти грунтом чистим повітрям водою виконує рекреаційну функцію. Але ВНП – сукупна вартість кінцевих товарів та послуг в ринкових цінах тобто лише загальна вартість деревини у даному випадку.

З іншого боку відомий випадок коли мільярди доларів вкладені у ліквідацію нафтових плям полііпшили стан економікии США (створення нових робочих місць використання – усе це додавалося до ВНП). Звичайно ці кошти не були б потрібні якби нафта не розлилася тому їх не можна вважати прибутком. Але в ВНП розглядає виробництво без відокремлення витрат та прибутків. Тому це не дуже ефективний показник здоров'я економіки. H. Daly та J. Kobb зробили спробу пристосувати ВНП до врахування виснаження національних запасів сировини ефекту забруднень. Був отриманий індекс стабільного економічного добробуту - ICED. Вчені зробили висновок що в той час як ВНП США зростав (з 1956 по 1986 рік) ICED залишався майже незмінним з 1970. Коли були враховані такі показники як збитки фермерських господарств збитки від кислотних дощів витрати на оздоровлення постраждалих виявилося що економіка США зовсім не поліпшилася.

Якщо ми й надалі ігноруватимемо природні екосистеми ми розвалимо економіку причому у впевненості що розбудовуємо її. Бездумно витрачаючи наші національні ресурси ми ставимо під загрозу здатність досягти стабільного розвитку. Є кілька додаткових перспективних підходів до розрахунків роботи екосистем та запасів національних ресурсів. Це досить велика сфера досліджень для екологічної економіки.

Підходи базуються на різних припущеннях але всі вони намагаються визначити кількість зв’язків між екосистемами та приходять до загальносистемних вимірів здоров’я та життєдіяльності. Василь Леонтьєв першим спробував детально кількісно описати комплексні системи що дозволило підраувати міжсистемні зв’язки.

Аналіз Леонтьєва став концептуальним аналізом та прикладною методикою у еколого – економічних розрахунках. Він видає кількісний та загальний коефіціент здоров'я системи що застосовується як в економіці так і в екології.

На сьогодні ООН та розвинені країни використовують ще й індекс рівня населення. Він є агрегатним показником що розраховується на основі характеристик тривалості житт рівня знань рівня оволодівання ресурсами необхідними для нормального життя.

Моделювання екологічних процесів

На сьогодні екосистеми зазнають великого впливу від людської діяльності тому захист їх та збереження вимагають обізнаності із прямими та непрямими ефектами антропогенного фактору протягом тривалого часу та на достатньо великій території.

Першою моделлю прогнозування була модель Т. Мальтуса (1798 р.). він пов’язав геометричний ріст чисельності населення та арифметичне збільшення засобів існування. Подальший досвід показав спрощеність та помилковість такого підходу. Дж. Форестер запропонував динамічну світову модель (1970 р.) що враховувала зміну населення капітальних внесків природних ресурсів забруднення навколишнього середовища та виробництво харчових продуктів. Взаємозв’язки що покладені в основу моделі досить складні. Наприклад зростання чисельності населення поставлене у залежність від його густини забезпеченості харчуванням рівня забрудненості наявності ресурсів матеріального рівня. Темп смертності тут пов’язаний із рівнем життя харчуваням. Забруднення середовища – з об’ємом фондів та іншими факторами. Багатофакторна модель Форестера динаміку показників стану світової системи в залежності від варіювання різноманітних її чинників. Одним з результатів досліджень Форестера були графіки витрат природних ресурсів за стабілізації чисельності населення фондів та якості життя. Група Д. Медоуза (1972) побудувала динамічну модель на основі п’яти основних показників: прискорена індустріалізація зростання чисельності населеня збільшення числа осіб що недоїдають виснаження ресурсів погіршення стану навколишнього середовища. В модель закладено велику кількість окремих зв’язків: в три рази більшу за ту що в моделі Форестера. Виробництво сільськогосподарської продукції пов’язане з площею землі для оранки індустріалізація – з видобутком корисних копалин і т. д. Враховуються в моделі і такі аспекти як знаходження нових природних ресурсів та можливість їх більш ефективного використання.

Прогноз за моделлю Медоуза показав що внаслідок вичерпання ресурсів та збільшення об’єму забруднень в середині 21 століття станеться світова катастрофа. Єдиний спосіб уникнути її – стабілізувати чисельність населення та об’єм промисловості а також стимулюватирозвиток сільського господарства.

Модель М. Месаровича та Е. Пестеля (1974) відрізняється розмірністю та детальністю зв’язків. Вона містить більш ніж 100.000 рівнянь що описують світову систему як сукупність регіональних систем. Автори виділили найбільші країни ( Японія Росія Китай В’єтнам та інші) та регіони (Північна Америка Західна Європа Північна Африка) 10 груп населення 5 категорій транспорту 2 різновидності сільського господарства 19 різновидів промислового капіталу 5 видів капіталу в енергетиці. На основі цієї моделі автори розглянули різні сценарії розвитку світової системи.

В Пенсильванському університеті створена система сумісного функціонування національних моделей. В кожній з них проводяться розрахунки взаємопов’язаних показників валоввого продукту інвестицій експорту та імпорту цін військових витрат тощо. Система постійно нарощується та коректується. Її математична частина складається більш ніж з 20.000 рівнянь.

Група експертів ООН під керівництвом В. Леонтьєва в кінці 70-х років розробила міжрегіональну модель міжгалузевого балансу світової економіки. Подібні моделі найбільш пристосовані для опису одноцільових заходів з охорони повітря та водних басейнів від забруднення. У 80-х роках в інституті економіки модель цього типу була побудована для 18- продуктової схеми міжгалузевого балансу нашої країни. Модель враховувала 6 галузей промисловості 5 забруднювачів 3 категорії стічних вод.

В кінці 70-х років під керівництвом Н. Н. Мойсеєва було розроблено математичну модель атмосфери “Гея”. Вона складалася з двох взаємопов¢язаних систем. Перша описувала процеси що проходили в атмосфері та океані. Друга – кругообіг речовин в природі ( перш за все карбону). В основу математичної моделі покладені такі локальні моделі як випаровування з поверхні океану води та її конденсація в атмосфері поглинання СО2 морською водою перенос енергії атмосферою реакція фотосинтезу відмирання рослин розподіл біомаси по поверхні Землі тощо. На базі моделі “Гея” вчені виконали розрахунки різноманітних сценаріїв зміни клімату на планеті під впливом ядерного вибуху пожежі виверження вулкану створення місцевого ПЕКу зміни гірського ландшафту. Поверхня Землі у розрахунках моделі була розбита на сітку з ділянками 4´4.

У першій половині 80-х років вчені різних країн створили глобальні математичні моделі щоб прогнозувати наслідки ядерної війни. Найбільш поширеними стали модель К. Сагана та модель “Гея”.значною мірою саме дослідження вчених стимулювали держави щодо рішень із скорочення ядерного озброєння та сформували уявлення про наслідки ядерної війни для Землі.

В наш час необхідні глобальні математичні моделі в які б входили підсистеми взаємодій між атмосферою та водою атмосферою та поверхнею грунту процеси в кожному з елементів навколишнього середовища взємодія верхнього шару атмосфери з Космосом механічні саморегуляції в природі вплив розумної діяльності людини на навколишнє середовище.така модель має бути досить детальною для регіонів Землі. На ній можна буде оцінювати інженерні проекти діяльність міст варіанти гідросистем розміщенння заводів.

Економічні механізми природокористуванння

Можна виділити такі елементи економічного механізму природокористування:

плата за користування природними ресурсами;

система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;

плата за забруднення навколишнього середовища;

створення ринку природних ресурсів;

вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного фактору особливо на продукцію природоексплуатуючих галузей;

екологічні фонди;

екологічні програми;

продаж прав на забруднення;

система “застава – повернення”;

екологічне страхування.

На основі економічних оцінок має вводитися платність природокористування.

Введення платного природокористування має сприяти більш адекватному врахуванню екологічного фактора в економіці раціональному використанню природних ресурсів. Певним чином платаза природні ресурси є аналогом екологічного податку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату:

за право користуватися природними ресурсами;

за відновлення та охорону природних ресурсів.

Плата за право користування природними ресурсами практично призначена для їх власника (держава чи приватний власник). Вона пов¢язана з вилученням абсолютної ренти. Платежі за охорону та відновлення – це компенсація витрат ресурсів в процесі виробництва.

Суттєвого ззначення в системі платного природокористування

Набули різноманітні штрафні санкції за нераціональне використання природних ресурсів та забруднення довкілля. У випадку відчуждення земель через їх нераціональне використання (несанкціоноване складування відходів забруднення важкими металами радіоактивними елементами обробки що руйнує грунтовий шар тощо) забруднення води та повітря вище встановлених нормативів і т. д. повинні застосовуватися суворі санкції економічна та правова відповідальність. Зокрема розмір штрафів має бути значним щоб реально впливати на діяльність виробника.

Оплатне природокористування визначає характер системи економічного стимулювання природоохороної діяльності заходів із зниження забруднень навколишнього середовища. Ця система має сприяти формуванню екологічно збалансованої поведінки виробника та споживача. До системи економічного стимулювання можна віднести оподаткування субсидування пільгове кредитування природоохоронної діяльності прискорену амортизацію фондів та інші заходи.

Більшість з цих напрямків вже показала свою екологічну ефективність у багатьох країнах світу. Особливо широко застосовуються податки. У екологічних ( зелених) податків дві мети:

- зробити вартість продукції більш адекватною щодо витрат (у тому числі на охорону природи та покриття збитків навколишнього середовища).

сприяти політиці при якій збитки компенсує забруднювач а не суспільство в цілому ( реалізація принципу “забруднювач платить”).

Держава дає лише початковий поштовх впливаючи на ціни. Усе інше виконують ринкові механізми: впливають на поведінку виробника та споживача на попит та пропозицію продукції в залежності від ступеню її екологічності тощо.

Страницы: 1 2 3 4