Формування і оцінка інвестиційного та інноваційного портфелю компанії

Рефераты по финансам » Формування і оцінка інвестиційного та інноваційного портфелю компанії

Формування і оцінка інвестиційного та інноваційного портфелю компанії


Зміст

Вступ

1. Економічна сутність та форми інвестицій

2. Держава як суб¢єкт інвестиційної діяльності

3. Класифікація інвестиційних проектів

4. Правова база інвестиційної діяльності

5. Мета та цілі інвестиційного управління

6. Формування і оцінка інвестиційного портфелю компанії

7. Інвестиції в виробничі фонди

7.1 Інвестиції в основний капітал

7.2 Інвестиції в оборотний капітал

8. Інноваційні інвестиції

9. Оцінка ефективності інвестицій


Вступ

Найболючішим наслідком економічної кризи в Україні стало зниження інвестиційної активності. Основними причинами гальмування інвестиційної активності є насамперед екстенсивний характер лібералізації та реформування економіки відсутність економічної відповідальності за одержані інвестиційні ресурси та зниження фондовіддачі. Як зазначав у своїй щорічній доповіді про внутрішню та зовнішню політику України Президент Леонід Кучма на рівень інвестиційної активності негативно впливає невизначеність перехідного періоду на етапі реформування економіки за формами власності відсутність необхідного соціально - психологічного базису для формування інвестиційної перспективи. Крім того інвестиційна діяльність позбавлена позитивних імпульсів продовжують зростати темпи її згортання. Адже рівень інвестиційної активності перебуває у прямій залежності від стану економіки в державі якості функціонування фінансово - кредитної системи прибутковості підприємств та організацій в першу чергу виробничих доходної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення.

Для підтвердження власної інвестиційної активності як державних підприємств так і незалежних інвесторів виникає потреба оновлення знеціненого інфляцією інвестиційного потенціалу підприємств. З цією метою необхідно насамперед підвищити роль власних джерел фінансування інвестиційних коштів підприємств: амортизації та прибутку. З досвіду ринкових країн відомо що в період кризи вони повинні становити майже 70 ... 75 % усіх коштів на фінансування інвестицій а в сприятливі періоди - частка амортизації у валових інвестиціях досягала близько 50 ... 60 %. В Україні в той час коли вона вступила в активну фазу кризи частка амортизація не перевищувала 10 ... 12 %. Тому вона втратила значення індикатора зносу основних виробничих фондів та важеля їх оновлення стала формою перерозподілу чистого доходу. Такий стан викликаний тим що внаслідок низьких норм амортизаційних відрахувань зменшувались витрати виробництва та завищувався прибуток підприємств.

Негативно впливає на інвестиційний процес відсутність чіткої визначеності та послідовності у проведенні державної інвестиційної політики. Одним з основних факторів скорочення обсягів капітальних вкладень насамперед небюджетних є високий рівень інфляції який об'єктивно призводить до переливу капіталу в сфери з швидким обігом та не дає змоги накопичити необхідний інвестиційний потенціал для реалізації довгострокових проектів. Наслідком впливу інфляційних процесів є високий рівень процентів за банківські кредити що робить їх неефективними та невигідними для інвесторів у довгостроковий період використання. Без подолання інфляції забезпечити становлення і функціонування ринку довгострокових інвестиційних кредитів як основи капітального будівництва в ринкових умовах практично неможливо.

Для активізації інвестиційного процесу важливе значення має не тільки стримування інфляції зменшення ставок за кредити послаблення податкового пресу а й концентрація необхідного капіталу призначеного для інвестицій. Така концентрація повинна насамперед ґрунтуватися на механізмах які дозволяють залучати капітал в найефективнішій сфери економіки. Проте перспективи поліпшення інвестиційного клімату в Україні пов'язуються перш за все з підвищенням політичної стабільності та зниженням інфляції. Падіння інфляційної прибутковості переорієнтує капітали фінансових ринків у виробничий сектор підвищить привабливість національної економіки для іноземних кредитних ресурсів які залишаються поки що дешевшими ніж внутрішні. Підвищенню кредитного та відповідно інвестиційного рейтингу в цілому сприятиме освоєння кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій. Однак головним джерелом інвестиційних ресурсів при падінні обсягів централізованих (бюджетних) капіталовкладень залишаться власні ресурси підприємств - прибуток та амортизація частка якої збільшуватиметься за рахунок індексації основних фондів та поступового зменшення термінів амортизації.


1. Економічна сутність та форми інвестицій

Економічна діяльність окремих господарчих суб’єктів і країни в цілому в значній мірі характеризується об’ємами та формами інвестицій. В найбільш широкому трактуванні інвестиції являють собою вкладання капіталу з метою одержання прибутку. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в період інвестування коштів нагородити його за ризик компенсувати втрати від інфляції в майбутньому.

Джерелом приросту капіталу і мотивом для вкладання інвестицій є отриманий від них прибуток. Ці два процеси - вкладання капіталу і отримання прибутку - можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При послідовному проходженні цих процесів прибуток отримується відразу ж після вкладання інвестицій в повному обсязі. При паралельному їх проходженні отримати прибуток можна ще до повного закінчення процесу інвестування. При інтервальному проходженні цих процесів між періодом закінчення вкладання інвестицій і отриманням прибутку проходить визначений момент часу який залежить від форм інвестування та особливостей конкретних інвестиційних проектів.

Інвестиції відіграють важливу роль в розвитку і ефективному функціонуванні економіки. Для того щоб визначити цю роль розглянемо два поняття - валові і чисті інвестиції. Валові інвестиції являють собою загальний об’єм інвестованих коштів в визначеному періоді направлених на нове будівництво купівлю засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів. Чисті інвестиції - це сума валових інвестицій зменшена на суму амортизаційних відрахувань в визначеному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій складає від’ємну величину (тобто якщо об’єм валових інвестицій менше ніж сума амортизаційних відрахувань) то це означає зменшення виробничого потенціалу як наслідок - зменшення об’єму продукції що випускається (така ситуація характеризує державу «яка проїдає свій капітал»). Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо об’єм валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань) то це означає відсутність економічного зростання так як промисловий потенціал залишається при цьому незмінним (така ситуація характеризує державу «що топчеться на місці»). І якщо сума чистих інвестицій складає додаткову величину (тобто об’єм валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань) то це означає що економіка знаходиться в стадії розвитку (така ситуація характеризує державу «з економікою що розвивається»). Зростання об’єму чистих інвестицій визиває зростання доходів. При цьому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи зростання об’єму чистих інвестицій.

Об’єм інвестицій залежить від:

а) розподілення отримуваного доходу на споживання та накопичення.

В умовах низьких доходів основна їх частина використовується на споживання.

Зростання доходів визиває підвищення їх частки направленої на накопичення які є джерелом інвестиційних ресурсів. Отже зростання питомої ваги накопичень є причиною відповідного зростання об’єму інвестицій і навпаки. Криву об’єму попиту на інвестиції в залежності від питомої ваги накопичень в отримуваних доходах показано на Мал. 1

б) значний вплив на об’єм інвестицій має очікувана норма чистого прибутку. Це пов’язано з тим що прибуток є основним збудником мотивів інвестицій. Чим вище норма очікуваного чистого прибутку тим відповідно вище буде об’єм інвестицій і навпаки. Криву об’єму попиту на інвестиції в залежності від очікуваної норми чистого прибутку показано на Мал. 2

в) також значний вплив на об’єм інвестицій має ставка позичкового проценту. Справа в тому що в процесі інвестування використовується не лише власний а й запозичений капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового проценту то при решті рівних умовах інвестування буде ефективним. Тому зростання ставки позичкового проценту визиває зниження об’єму інвестицій і навпаки. Криву об’єму попиту на інвестиції в залежності від ставки Позичкового проценту показано на Мал. 3

г) серед факторів що здійснюють значний вплив на об’єм інвестицій слід зазначити очікуваний темп інфляції. Чим вище цей показник тим більше буде обезцінюватись прибуток від інвестицій і відповідно менше стимулів до підвищення зростання об’ємів інвестицій (особливу роль цей фактор відіграє в процесі довгострокового інвестування). Криву об’єму попиту на інвестиції в залежності від темпів інфляції показано на Мал. 1.1-1.4



2. Держава як суб’єкт інвестиційної діяльності

Держава в ринковій економіці може виступати як в ролі інвестора так і в ролі одного або декількох учасників інвестиційної діяльності. Держава впливає на інвестиційну діяльність прямо через державний сектор економіки або опосередковано через свої інститути: органи виконавчої влади національний банк фонд держмайна інші небюджетні фонди антимонопольний комітет органи державного арбітражу та інші.

Прямий вплив держави на інвестиційну діяльність виражається в таких формах. Держава як інвестор приймає на себе функції фінансування тих галузей і виробництв продукція яких має загальнонаціональний характер і згідно з існуючим законодавством може бути виготовлена лише на державних підприємствах або підприємствах приватизація яких не буде здійснена найближчим часом. По мірі розвитку ринкових відносин в Україні і розширення програми приватизації функції держави як інвестора зводяться до фінансування тільки тих галузей і виробництв в яких держава залишається замовником та споживачем продукції. Може скластися враження що держава передає функції інвестора іншим суб’єктам наприклад при будівництві сітки платних автомагістралей однак як показує досвід частина об’єктів цього елементу інфраструктури завжди буде належати державі а доходи від їх експлуатації будуть поповнювати державний бюджет.

Разом з тим в умовах інфраструктури України держава повинна зберегти функції інвестора в соціальній сфері особливо при держзаказі і фінансуванні продукції агропромислового комплексу. Щодо предметів виробництва то в окремих випадках деякий час можна їх інвестувати особливо ті продукція яких є агрегати вузли і запасні частини які споживаються вітчизняними підприємствами де простежується спад виробництва із - за недостачі цієї продукції. В міру зниження дефіциту бюджету і як правило активізації інвестиційної діяльності держава може інвестувати кошти в розвиток виробництв які потрібні при виникненні ринкової кон’юнктури тобто в цьому разі держава виступає як рядовий інвестор - вкладає кошти в надії отримати в майбутньому доходи і використовує їх для розширення виробництва і соціального захисту населення.

В світовій практиці захист національного інвестиційного ринку державою називається протекціонізмом. Політика протекціонізму здійснюється за рахунок високих митних стягнень на товари які імпортуються податків на іноземні інвестиції обмеження або заборону ввезення окремих товарів. Дотримуючись цієї політики держава підтримує розвиток національного виробництва експорт національних товарів субсидує національних інвесторів перешкоджає експорту капіталу і прагне отримати іноземні інвестиції. Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється державою через Національний банк шляхом регулювання попиту та пропозиції на запозичені кошти. Центральні банки опосередковано впливають на інвестиційну діяльність також через регулювання норми обов’язкових або мінімальних резервів. Цей метод полягає у встановленні комерційним банкам норм обов’язкових резервів центральним банком у вигляді визначеного проценту від суми їх депозитів які зберігаються на його рахунках. При збільшенні норм обов’язкових резервів зменшується розмір кредитних ресурсів і навпаки при їх зниженні комерційні банки отримують можливість розширення кредитних операцій підвищення частки довгострокових кредитів стимулюючи тим самим інвестиційний процес. В Україні з серпня 1992 року існує система довгострокового кредитування будівництв і об’єктів виробничого призначення за рахунок централізованих резервів Національного банку. Державний кредит надається будівництвам і об’єктам перелік яких розробляється міністерством економіки і затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік комерційних банків які здійснюють таке кредитування складається Міністерством фінансів воно ж складає з ними угоди і доводить до них об’єми державного кредиту і плани фінансування.

Все більший вплив на інвестиційну діяльність здійснюють небюджетні фонди через які держава формує додаткові джерела фінансування інвестицій. Було створено державний інноваційний фонд для фінансування і матеріально - технічної підтримки заходів по забезпеченню розвитку та використанню досягнень науки і техніки. Кошти цього фонду використовуються для фінансування галузевих і міжгалузевих науково - дослідних і дослідно-конструкторських робіт заходів з освоєння нових технологій виробництва нових видів продукції. Обов’язкові відрахування в Державний інноваційний фонд підприємств встановлені у розмірі 1% від фактичного обсягу реалізації продукції (робіт послуг) за минулий місяць (без податку на додану вартість).

Необхідно зазначити що суми обов’язкових відрахувань підприємств організацій та установ в інноваційний фонд відносяться на витрати виробництва тобто на собівартість виготовленої продукції виконаних робіт і наданих послуг.


3. Класифікація інвестиційних проектів

1. За об’єктом вкладених коштів:

а) реальні інвестиції - під ними розуміють вкладання коштів в реальні активи як матеріальні так і нематеріальні (інколи вкладання коштів в нематеріальні активи пов’язано з науково - технічним прогресом і характеризуються як інноваційні інвестиції);

б) фінансові інвестиції - під ними розуміють вкладання коштів в різні фінансові інструменти (активи) серед яких найбільш значну частину займає вкладання коштів в цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні:

а) прямі інвестиції - дають можливість безпосередньо інвестору брати участь у виборі об’єкту інвестування і вкладання коштів. Пряме інвестування використовують в основному підготовлені інвестори які мають достатньо точну інформацію про об’єкт інвестування і добре ознайомлені з механізмом інвестування;

б) непрямі - інвестування здійснюється за допомогою інвестиційних чи фінансових посередників. Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування і згодом управління ним. В цьому разі вони придбають цінні папери випущені інвестиційними чи іншими фінансовими посередниками а посередники зібравши у такий спосіб кошти вибирають найбільш ефективні об’єкти інвестування беруть участь в керівництві ними а отримані прибутки розподіляють серед своїх клієнтів.

3. За періодом інвестування:

а) короткострокові інвестиції - вкладання капіталу на строк не більше ніж один рік (наприклад короткострокові депозитні вклади придбання короткострокових ощадних сертифікатів та інше);

б) довгострокові інвестиції - вкладання капіталів на строк більше ніж один рік. В практиці крупних інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: до 2 років від 2 до 3 років від 3 до 5 років більш ніж 5 років.

4. За формами власності інвесторів:

а) приватні інвестиції - вкладання коштів громадянами а також підприємствами не державних форм власності перш за все колективної;

б) державні інвестиції - вклади які вносяться центральними і місцевими органами влади та управління за рахунок коштів бюджетів внебюджетних фондів і запозичених коштів а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і запозичених коштів;

в) іноземні інвестиції - вкладання здійснюється іноземними громадянами юридичними особами і державами;

г) спільні інвестиції - вкладання коштів суб’єктами даної країни і іноземними громадянами.

5. За регіональною ознакою:

а) інвестиції в середині країни - вкладання коштів в об’єкти інвестування розташовані в територіальних межах даної країни;

б) інвестиції за кордоном - вкладання коштів в об’єкти інвестування розташовані поза межами території даної країни (до цих інвестицій належать також придбання різноманітних фінансових інструментів інших держав; акцій зарубіжних компаній облігацій інших держав та інше).


4. Правова база інвестиційної діяльності

Законодавча база визначає правовий статус інвесторів - суб'єктів інвестиційної діяльності які приймають рішення про вкладання матеріальних та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Законодавство декларує що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності мають рівні права в здійсненні цієї діяльності; самостійно визначають цілі напрямки види і об'єми інвестицій; можуть самостійно на договірній основі залучати будь - яких учасників інвестиційної діяльності в тому числі шляхом організації торгів та конкурсів. Інвестор має право володіти користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій включаючи реінвестиції і торгові операції на території України.

Разом з правами інвесторів законодавство встановлює і їх обов'язки. Так інвестор повинен подавати фінансовим органам декларацію про об'єми та джерела здійснюваних ним інвестицій; отримувати необхідні дозволи або узгоджувати свої дії з відповідними державними органами і спеціальними службами; отримувати висновки експертизи інвестиційних проектів в частині дотримання технологічних санітарно - гігієнічних радіаційних екологічних та архітектурних вимог; отримувати ліцензії на виконання спеціальних видів робіт які потребують атестації виконавця. Крім того суб'єкти інвестиційної діяльності повинні дотримуватись державних стандартів та норм; подавати у встановленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недоброякісної конкуренції виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Прийняття законів та інших нормативних актів регулюючих інвестиційну діяльність є однією з найбільш важливих умов реалізації державної інвестиційної політики. На сьогодні правова система України складається більш ніж з 100 законів та інших нормативних актів які регулюють інвестиційну діяльність. Серед них потрібно в першу чергу зазначити Закон України " Про інвестиційну діяльність " Декрет Кабінету Міністрів України " Про режим іноземного інвестування " Закон України " Про цінні папери та фондову біржу " які складають основу правового регулювання інвестиційної діяльності.

Страницы: 1 2 3 4