Реферат: Податкова система України, її становлення та розвиток - Refy.ru - Сайт рефератов, докладов, сочинений, дипломных и курсовых работ

Податкова система України, її становлення та розвиток

Рефераты по финансам » Податкова система України, її становлення та розвиток

ЗМІСТ

 

ВСТУП .....................................................................................................................3

1.  Сутність та розвиток податкової системи .................................................5

1.1  Суть та принципи побудови податкової системи; .............................5

1.2  Класифікація податків і зборів; .........................................................11

1.3  Податкова політика держави. ............................................................17

2.  Характеристика основних виді загальнодержавних податків та зборів …………………………………………………………………………………….21

3.  Характеристика основних видів місцевих податків та зборів ...............28

4.  Податкова служба як складова податкової системи ...............................33

5.  Аналіз розвитку податкової системи ......................................................43

6.  Податковий кодекс, як регулюючий документ .......................................50

7.  Податкові зміни у 2007 році .....................................................................54

8.  Вдосконалення роботи податкової системи України .............................63

7.1 Реформування податкової системи; .............................................................63

7.2 Модернізація податкової служби. ...............................................................68

ВИСНОВОК ..........................................................................................................71

Додатки ..................................................................................................................74

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................76


ВСТУП

Податкова система відіграє провідну роль у формуванні доходів держави. У державному бюджеті України саме на податки припадає більша частина доходів (приблизно 85%). В умовах ринкової економіки бюджетні надходження залежать від результатів діяльності суб'єктів господарювання. Тому раціонально організована система оподаткування повинна стимулювати господарську і підприємницьку ініціативу, бути простою і зрозумілою для всіх громадян держави, забезпечувати ефективність процесу стягнення податків. Крім цього, вона повинна бути стабільною.

Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів, але й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Як свідчить зарубіжна практика, держава може використовувати податкову систему для перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювати деякі види діяльності. Свідоме використання податків для досягнення визначених цілей відбувається в рамках податкової політики. Податкова політика являє собою систему урядових заходів для досягнення поставлених перед суспільством завдань за допомогою податкової системи країни.

В Україні відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені заміною колишнього механізму управління економікою ринковими методами господарювання. Перехід до ринкових відносин спричинився до запровадження умовної податкової системи: використовуючи податки, пільги і фінансові санкції, держава висуває єдині вимоги до підприємств щодо господарювання.

У будь-якій державі юридичні й фізичні особи зобов'язані віддавати частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм і методів передачі цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних і правових інститутів.

В Україні податкове регулювання доходів юридичних осіб і громадян перебуває у стадії становлення. Велика кількість податків, складний механізм їх нарахування в бюджет, часті зміни податкового законодавства ускладнюють як теоретичне сприйняття окремих податків, так і практичне їх нарахування.

Метою даної курсової роботи є вивчення податкової системи України від початку її становлення, процес її розвитку та стан на сьогоднішній день.

Завдання курсової роботи – розглянути складові податкової системи, дослідити та проаналізувати розвиток податкової системи України, порівняти її з податковими системами розвинутих країн, визначити її недоліки і переваги та висловити пропозиції щодо вдосконалення податкової системи в Україні.


СУТНІСТЬ ТА РОЗВИТОК ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

1.1  Суть та принципи побудови податкової системи

Податкова система – це сукупність загальнодержавних і місцевих податків та зборів до бюджетів усіх рівнів, а також форм, методів установлення, зміни, обчислення, сплати, стягнення, також податкова служба, яка займається податковим контролем.

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності.

Науковий підхід до створення податкової системи передбачає, по-перше, системність, по-друге, встановлення визначальної бази цієї системи і, по-третє, формування правової основи і вихідних принципів. Звичайно, можливий і варіант, що визначається як метод «спроб і помилок», який, до речі, використовується в Україні в даний час. Але це довгий шлях. Крім того, експериментувати можна тільки тоді, коли економічна ситуація більш-менш стабільна. Якщо ж економіка і суспільство охоплені кризою, то права на це ні уряд, ні законодавча влада не мають.

Принцип системності полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись функції податків. З позицій фіскальної функції, податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З позицій регулюючої функції, – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

Податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості. Система доходів бюджету має включати насамперед такі, які б забезпечували сталу фінансову базу держави. Найкращими для виконання цього завдання є непрямі податки, а також податки на майно, землю, прибутковий податок з населення. Таких податків у системі доходів бюджету рекомендується мати в середньому до п'яти видів на випадок зриву у виконанні плану мобілізації одного з них.

Кількість податків, на які покладається здебільшого регулююча функція, теж має бути досить значною. Це пояснюється тим, що не можливо за допомогою одного чи двох податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя.

Але платників цікавить не так кількість податків, котрі вони сплачують, як загальна сума податків і їх частка в одержаному доході.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Податки з позиції організації фінансової діяльності держави вторинні відносно видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до тяжких наслідків - високого рівня оподаткування. Йдеться про інфляцію, яка, по суті справи, теж є своєрідною прихованою формою оподаткування населення. Відмінність полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, однак завтра доводиться платити набагато більше, ніж сьогодні. Причиною інфляції, тобто знецінення грошей, є випуск в обіг зайвої їх кількості, не забезпеченої товарною масою. Це, у свою чергу, визначається бюджетним дефіцитом, тобто перевищенням видатків бюджету над доходами. Тож при створенні нової податкової системи слід пам'ятати, що бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов'язково балансом доходів і видатків, і нехтувати цим вкрай небезпечно.

Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності.

По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності - державної чи приватної. При державній власності не тільки майно підприємств, але й створювані на них доходи належать державі, і вона може вилучати усі «зайві» кошти у вигляді вільного лишку прибутку. Відносно у приватних підприємств держава може отримати тільки певну частку їх доходів. Отже, якщо для державних підприємств податкова політика майже не має відчутного значення, то для приватних - це одне з головних питань.

По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, особливості ж формування доходів повинні враховуватися при встановленні об'єкта оподаткування. Тому об'єктом оподаткування визначено кінцевий результат роботи підприємства – прибуток.

Принципи оподаткування, які вперше були сформульовані основоположником теорії оподаткування шотландським економістом і філософом А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» ще у XVIII от., не втратили значення і до нашого часу. Вони зводяться до чотирьох понять: справедливість, визначеність, зручність, економія (раціональність).

Ці загальні принципи оподаткування поступово розширювались, трансформувалися під впливом соціально-економічних і політичних перетворень, які відбувались у світі. В даний час вони в основному зводяться до наступного:

1. Рівень податкової ставки повинен встановлюватись з врахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів. Доход, який залишиться після сплати податків, повинен забезпечувати йому нормальний розвиток.

2. Необхідно прикласти всі зусилля, щоб оподаткування доходів носило одноразовий характер. Багаторазове обкладання доходів чи капіталу неприпустиме.

3. Податки повинні бути обов'язковими. Податкова система не повинна залишати у платника податків сумнівів в уникненні платежу.

4. Процедури розрахунку і сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і економічними для установ, які збирають податки. Слід прагнути до мінімізації витрат на стягнення податків.

5. Податкова система повинна забезпечувати раціональний перерозподіл частини створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державної економічної політики.

6. Податки можуть використовуватись як фінансові регулятори з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами роботодавців і найманих працівників, між коштами, які направляються на споживання і нагромадження.

7. Необхідно забезпечувати стабільність оподаткування; ставки податків не повинні змінюватись упродовж досить тривалого періоду. Разом з тим, податкова система повинна бути адекватною конкретним етапам економічного розвитку країни; це досягається здійсненням податкових реформ, які забезпечують еволюцію податкової системи.

8. Не можна допускати індивідуального підходу до конкретних платників податків при встановленні податкових ставок і застосуванні податкових пільг. Оподаткування має бути досить універсальним, забезпечувати однакові вимоги і однаковий підхід до платників, з одного боку, і розумну диференціацію ставок та використання податкових пільг - з іншого.

Багатовікова історія формування і застосування як загальнотеоретичних, так і конкретних практичних принципів оподаткування, що відповідають певному рівню розвитку соціально-економічного життя конкретної країни, дала змогу відібрати найдієвіші і найефективніші серед них. В умовах становлення ринкової економіки в Україні постійно ведуть роботу з удосконалення податкової системи, але, на жаль, вона й досі не відповідає світовим стандартам.

Податкові зобов’язання

Основним обов'язком платника податків, зборів та інших обов'язкових платежів є виконання податкового зобов'язання.

Органи державної податкової служби можуть здійснювати нарахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів чи вносити зміни до раніше нарахованих сум податку до закінчення терміну давнини, тобто протягом трирічного періоду з останнього дня представлення податкової декларації (розрахунку).

При донарахуванні податків, включаючи суми пені, а також при несвоєчасному надходженні належних бюджету засобів, органи податкової служби списують з рахунків платників у примусовому порядку шляхом виписки інкасових доручень (розпоряджень) установам банку про стягнення прострочених платежів, пені, штрафів та інших санкцій. Суми заборгованості в бюджет списуються на підставі рішення керівника державного податкового органа.

Самостійно визначати суми податкового зобов'язання платника податків може орган податкової служби у випадку, якщо платник не надає у встановлений термін податкову декларацію (розрахунок) чи дані перевірок результатів діяльності платника свідчать про заниження чи завищенні сум його податкових зобов'язань, а також, якщо орган податкової служби виявив арифметичні чи інші помилки в представленій декларації.

При виявленні помилок податковою службою після одержання декларації, податковий орган самостійно здійснює перерахунок відповідно до діючого нормативним законодавством і повідомляє платника про здійснення такого перерахунку і про суми недоплат або переплат.

Виявлена в результаті податкової перевірки заборгованість самостійно погашається платником.

У випадку виявлення податкової заборгованості чи при ненаданні у встановлений термін розрахунку орган державної служби повідомляє першою податковою повісткою протягом трьох робочих днів. Після того протягом п'яти календарних днів органи податкової служби повідомляють платника податку. Третя повістка посилається після 15 днів із дня повідомлення першою повісткою.

Для підприємства (платника податку) можуть бути змінені терміни виконання податкового зобов'язання, якщо відстрочка здійснена на умовах податкового кредиту, тобто при перенесенні терміну сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів на більш пізній термін на підставі кредитного договору з органом податкової служби.

Зміна терміну виконання податкового зобов'язання можливо також при розстрочці при умовах податкового кредиту, що припускає поділ суми податків на кілька термінів оплати на умовах, визначених кредитним договором.

Зміни термінів сплати податків надаються в межах бюджетного року при наявності кредитного договору і з урахуванням фінансового стану підприємства на підставі письмової заяви платника. У заяві вказується сума податків, зборів та інших обов'язкових платежів, по яких платник просить розстрочку, а також термін розстрочки. До заяви платник додає аналіз фінансового стану підприємства, розрахунок прогнозних доходів і графік погашення податкових зобов'язань. Заява і представлені документи податкові органи розглядають у десятиденний термін і повідомляють платника про надання чи відмові у відстрочці. При позитивному рішенні орган податкової служби підписує з платником кредитний договір.

Не може бути змінений термін виконання податкового зобов'язання, якщо порушена кримінальна справа, пов’язана з податковими порушеннями, а також якщо платник є банкрутом чи використовує зміну термінів для приховання своїх коштів, що підлягають оподатковуванню.

При ліквідації підприємства майно, майнові права і засоби, відбиті в ліквідаційному балансі, використовуються в першу чергу для повного погашення податкової заборгованості підприємства, далі для погашення інших видів заборгованості, що підлягають безперечному стягненню і виконанню інших видів зобов'язань відповідно до діючого в Україні законодавства. Майно, що залишилося після оплати заборгованостей, розподіляється між засновниками підприємства відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до діючого законодавства, після закінчення встановленого терміну сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, суми платежів є недоїмкою і стягуються з нарахуваннями пені.

При переплаті суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів у результаті неправильного їхнього нарахування дані суми підлягають нарахуванню на рахунок платежів майбутніх періодів чи поверненню платнику за його письмовому звертанню. Про суму платежу, що перевищує суму розрахунку, органи податкової служби повідомляють платника в десятиденний термін із дня надходження платежу і виникнення переплати.

Зарахування чи повернення суми, що перевищує розрахункову і надійшла в бюджет, здійснюється в місячний термін із дня подачі платником заяви.

При неправильному нарахуванні податків, зборів та інших обов'язкових платежів податковими органами дана сума підлягає зарахуванню на рахунок майбутніх податкових платежів чи поверненню платнику незалежно від письмової заяви про повернення суми податку, і на цю суму нараховуються відсотки в розмірі дисконтної ставки Національного банку України за кожний день неправильного стягнення, починаючи з дня зарахування суми у бюджет.

1.2  Класифікація податків і зборів

 

Законом України "Про систему оподаткування" визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються

Згідно закону України "Про систему оподаткування", податки – це обов’язкові безповоротні платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Збори та інші обов'язкові платежі являють собою обов'язкові безповоротні платежі в бюджет чи державні цільові фонди, що вносяться у зв'язку з наданням платнику збору певної послуги або прав.

Усі податки, збори й інші обов'язкові платежі формують бюджетну систему України.

Система оподаткування характеризується її елементами – суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, податкова квота, джерело сплати.

Суб'єкти оподаткування – це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування – це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування.

Податкова ставка – розмір податку з одиниці виміру об'єкта оподаткування.

Ставки поділяються на тверді і процентні.

·  тверда ставка встановлюється у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні;

·  процентна – встановлюється щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір. В свою чергу процентні ставки діляться на: пропорційні, прогресивні (ставка збільшується при збільшенні доходу), регресивні (при збільшенні доходу ставка зменшується) та змішані.

Податкова квота – частка податку в доході платника.

Джерело сплати – дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції.

Усі податки можна класифікувати так:

1. За формою оподаткування – прямі та непрямі;

2. За об’єктом оподаткування – на доходи на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні), на майно і на витрати;

3. Залежно від рівня встановлення – загальнодержавні та місцеві;

4. За методом стягнення – розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму

розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та складні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)

5. Залежно від характеру використання – податки загального призначення (використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків) та спеціальні (цільові) податки (зараховуються до державних цільових фондів і використовуються виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду).

6. За періодичністю стягнення – а) разові, себто такі, що сплачуються один раз протягом певного відтинку часу (найчастіше – податкового періоду) за здійснення певних дій (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо); б) систематичні (регулярні), себто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі податки – це податки, які держава стягує безпосередньо з доходів або майна платника податку.

1.  Податок на прибуток підприємств і організацій;

2.  Податок на доходи фізичних осіб;

3.  Податок на промисел;

4.  Збір за спеціальне використання природних ресурсів;

5.  Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

6.  Єдиний податок;

7.  Фіксований сільськогосподарський податок;

8.  Державне мито;

9.  Податок на нерухоме майно (нерухомість);

10.  Плата (податок) за землю;

11.  Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

12.  Гербовий збір тощо.

Непрямі податки – це податки, які стягуються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі. З підвищенням їх зростають ціни. До них належать:

1.  Податок на добавлену вартість;

2.  Акцизний збір;

3.  Мито.

До основних видів загальнодержавних податків, зборів і інших обов'язкових платежів в Україні відносяться:

1. Податок на додаткову вартість;

2. Акцизний збір;

3. Податок на прибуток підприємства;

4. Податок на доходи фізичних осіб;

5. Державний збір;

6. Податок на землю;

7. Збір у Державний інноваційний фонд;

8. Податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

9. Податок на промисел;

10. Збір на спеціальне використання природних ресурсів;

11. Збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

12. Збір за забруднення навколишнього середовища;

13. Збір на обов'язкове соціальне страхування;

14. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

15. Збір у Фонд по здійсненню заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальному захисту населення;

16. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

17. Фіксований сільськогосподарський податок;

18. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмільництва;

19. Гербовий збір;

20. Єдиний збір, що сплачується в пунктах пропуску через державний кордон України;

21. Мито;

Загальнодержавні податки та інші обов’язкові платежі встановлюються Верховною Радою і справляються на всій території України.

Сільськими, селищними, міськими радами встановлюються місцеві податки і збори. Обласними радами встановлюються збори за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що направляється за кордон. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів.

До місцевих податків віднесені:

1.  Податок із реклами;

2.  Комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів):

1.  Збір за парковку автомобілів

2.  Ринковий збір

3.  Збір за видачу ордера на квартиру

4.  Курортний збір

5.  Збір за участь у бігах на іподромі

6.  Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

7.  Податок з реклами

8.  Збір за право використання місцевої символіки

9.  Збір за право проведення кіно- і телезйомок

10.  Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

11.   Комунальний податок

12.   Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі

1.3  Податкова політика держави

 

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого, - залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся Історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнитися лише загальними пропорціями розподілу валового національного продукту. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Податкова політика ведеться, виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основними принципами є:

-   соціальна справедливість;

-   рівнонапруженість;

-   економічна ефективність;

-   стабільність;

-   гнучкість.

Принцип соціальної справедливості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних і фізичних осіб – доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і віддачу вкладених коштів та ін. Така система, за винятком окремих випадків, не може бути надмірно жорсткою для одних чи безмежно ліберальною до інших. Основою реалізації цього принципу є встановлені орієнтири соціальної політики. Вони виступають первинним явищем, а податкова політика – вторинним. Якщо ці орієнтири встановлені неправильно, то й податкова політика не може бути справедливою.

Оскільки не існує абсолютної справедливості, то не може бути й установленої на всі часи абсолютно справедливої податкової системи. Аналогічно не існує ідеально справедливого податку. Кожний вид податку більш влаштовує одні верстви населення і настільки ж не підходить іншим. Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук і впровадження найбільш «справедливого» податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури податкової системи, яка має максимально задовольняти всі верстви населення. Саме всі верстви, а не окремі групи, для яких може встановлюватися пільговий механізм оподаткування, а не особливі умови. Порушення принципу соціальної справедливості в податковій політиці неминуче призводить до напруженості в суспільстві, до труднощів в економіці, до негараздів у духовній сфері.

З принципом соціальної справедливості тісно пов'язаний принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Саме поєднання потенційних можливостей і досягнутих результатів може забезпечити рівнонапруженість. Якщо податкова політика виходить тільки з підсумків діяльності, то вона не враховує потенційні можливості платника. Якщо ж податкова політика відштовхується від потенціалу, то вона ігнорує різні результати його реалізації, на які впливає безліч факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Рівнонапруженість досягається різними способами: в одних випадках – шляхом установлення єдиних для всіх платників ставок, в інших, навпаки, – за допомогою їх диференціації. Головне – забезпечення рівноцінних початкових умов для всіх платників податків. Винятки з цього правила допускаються тільки з огляду на певні орієнтири економічної та соціальної політики.

Принцип економічної ефективності має два аспекти. Перший, який відображає фіскальну функцію податків, полягає в ефективності стягнення самих податків. Ця ефективність передбачає: забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, максимальне виключення можливості ухилення від податків, мінімальність витрат, пов'язаних з обліком платників і збиранням податків, порівняно з надходженнями від цих податків. Немає сенсу встановлювати такі податки, які надто складно мобілізувати в бюджет, або такі, стягнення яких потребує значних витрат.

Другий аспект відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків як фінансових інструментів. При цьому всі податки поділяються на дві групи. Одну становлять ті податки, в які закладена регулююча дія, другу – ті, які виконують регулюючу функцію в обмеженій формі або безпосередньо. Зрозуміло, що принцип економічної ефективності стосується тільки тих податків, які наділяються регулюючим впливом при їх створенні. При цьому слід зазначити, що регулююча функція податків не завжди діє автоматично. Саме тому податкова політика повинна забезпечити вплив податків на економічну ефективність. Якщо це завдання не виконується, необхідно або коригувати механізм стягнення тих чи інших податків, або констатувати непридатність діючих податків.

Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватися визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватись поступово, еволюційним шляхом. Стабільність податкової політики, по-перше, дає змогу всім суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і, виходячи з них, вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька разів на рік (як, наприклад, в Україні в 1993 р.), то це призводить до неврівноваженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Ні про яке нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку. Коли ж податки і порядок їх стягнення весь час змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платників накладається ще й плутанина в роботі податкової служби.

Слід зазначити, що стабільність податкової політики має і певні обмеження. У зв'язку з тим, що соціально-економічна ситуація в кожній країні весь час змінюється, необхідні і відповідні зміни в податковій політиці. Ці зміни можуть відбуватись або шляхом податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення податкової системи. Необхідність своєчасного реагування на зміни в соціально-економічному житті суспільства визначає принцип гнучкості. Причому гнучкість податкової політики забезпечується насамперед через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі. Податкова ж реформа проводиться при дуже нагальній необхідності.

Отже, принципи стабільності і гнучкості в податковій політиці перебувають у діалектичній протилежності, і держава має забезпечувати оптимальне співвідношення між ними. Не може бути ідеальної системи оподаткування для всіх часів і країн. Однак не можна і безперервно змінювати податкову політику. І та, й інша крайність призводять до негативних результатів. [10, 27]


2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ

1) Податок на додану вартість

Податок на додану вартість – це непрямий податок, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення.

Платниками є суб’єкти підприємницької діяльності, що знаходяться на території України, міжнародні об’єднання та іноземні юридичні особи, громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України, і обсяг податкових операцій яких за останні 12 місяців перевищив 300 000 грн.

В Україні встановлена єдина ставка ПДВ. Вона має два вираження – 20% — включення в ціни товарів, робіт, послуг; 16,667% – визначення суми ПДВ в реалізації товарів, робіт, послуг за цінами, що включають ПДВ. Крім того, для окремих випадків передбачена так звана нульова ставка.

Контроль за сплатою податку на добавлену вартість з імпортних товарів під час переміщення через митний кордон України покладено на митні органи, всі інші питання, включаючи операції з імпортними товарами, знаходяться під контролем податкової служби України.

2) Акцизний збір

Акцизний збір є видом специфічних акцизів, що встановлюються за індивідуальними ставками для кожного товару. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою.

Платниками акцизного збору є національні виробники підакцизних товарів та суб'єкти, що імпортують чи реалізують ці товари.

Об'єктом оподаткування виступає оборот з реалізації підакцизних товарів, а для імпортних — їх митна вартість.

Ставки акцизного збору встановлюються у процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок (умовно процентна ставка акцизного збору може бути зіставлена зі ставкою 16,667% ПДВ).

Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено справляння податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць, а для алкогольних напоїв — щоденно).

3) Мито

Мито являє собою податок на товари та інші предмети, що переміщу-ються через митний кордон.

Платниками мита є юридичні та фізичні особи, які здійснюють експортно-імпортні операції. Існує два основних види мита: ввізне та вивізне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Даний вид мита є диференційований:

а) преференційні ставки ввізного мита – до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони, а також до товарів та інших предметів, що походять з країн, що розвиваються;

б) пільгові ставки – до товарів та інших предметів, що походять з країн економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;

в) повні (загальні) ставки – до решти товарів та інших предметів.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.

Об'єктом оподаткування виступає митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.

Ставки мита встановлюються:

— у процентах до митної вартості;

— у грошовому вимірі в ЕСU на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики.

Процентні ставки мита встановлено на трьох рівнях: повні, пільгові, преференційні, їх застосування залежить від того, який митний режим установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів.

4) Податок на прибуток

Прибуткове оподаткування підприємств може засновуватись на двох об'єктах оподаткування: валовому доході й прибутку. Податок на доход справлявся в Україні у 1993—1994 рр. З 1995 р. відновлено податок на прибуток.

Платниками податку на прибуток є юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні організації в частині комерційної діяльності. Національний банк України і його установи (за винятком госпрозрахункових) сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів над видатками згідно з кошторисом витрат, затвердженим Верховною Радою України.

Об'єктом оподаткування є балансовий прибуток (з відповідними корективами) який визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами.

Нині встановлена єдина ставка податку на прибуток на рівні 30%.

Порядок обчислення і сплати. За перший і другий місяці кожного кварталу податок сплачується у вигляді авансових платежів (до 25 числа наступного місяця), виходячи з фактично отриманої суми прибутку (за оперативними даними). Після закінчення кварталу складається перерозрахунок, виходячи з фактичного балансового прибутку, встановленого на основі бухгалтерського і податкового обліку. Сума плати за перерозрахунком вноситься в п'ятиденний термін після встановленого строку подання бухгалтерського звіту.

5) Податок на доходи фізичних осіб

Податок на доходи фізичних осіб є видом особистого прибуткового оподаткування.

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.

Об'єктом оподаткування виступає:

-   у громадян, що постійно проживають в Україні — сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;

-   у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні — дохід, одержаний з джерел в Україні.

Ставки прибуткового оподаткування громадян встановлені за прогресивною шкалою (станом на 01.01.99 р.):

Неоподатковувані Ставка податку

 мінімуми в даному інтервалі

від 1 до 5 10%

від 5 до 10 15%

від 10 до 60 20%

від 60 до 100 30%

понад 100 40%

Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встановлена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.

Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи — щомісячно за встановленою шкалою ставок;

не за місцем основної роботи — при виплаті за ставкою 20%. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто мав кілька джерел доходів — в податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.

Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) сплачується щоквартально авансовими платежами (на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік) з перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу.

6) Плата за землю

Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

Платниками земельного податку виступають юридичні та фізичні особи, яким земля надана у власність або користування.

Об'єктом оподаткування є площа земельної ділянки.

Ставки податку диференціюються залежно від призначення земель:

- землями сільськогосподарського призначення – залежно від напрямів використання землі (рілля, багаторічні насадження; сінокоси і пасовища) та родючості фунтів;

- землями несільськогосподарського призначення – за групами населених пунктів залежно від чисельності населення та місцем знаходження земельної ділянки

Порядок обчислення і сплати. Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку і подають розрахунки в податкову інспекцію до 15 липня. Для фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата податку проводиться рівними долями до 15 серпня і 15 листопада.

7) Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування.

Платниками є фізичні та юридичні особи, у власності яких є відповідні транспортні засоби.

Об’єкт оподаткування – об’єм двигуна автотранспорту та довжина корпусу водного транспорту.

Ставка податку встановлюється в ECU зі 100 см² об’єму двигуна чи 1 см довжини корпуса водного транспорту.

8) Податок на промисел

Платниками податку на промисел є фізичні особи, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний (не більше 4 разів протягом календарного року) продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товарів.

Ставка начисляється не однаково:

- 10%, якщо товари підлягають продажу протягом трьох днів;

- 20%, якщо товари підлягають продажу протягом семи днів.

Сума податку не повинна бути менша за одну мінімальну зарплату.

9) Державне мито

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Розрізняють такі ставки державного мита:

- просте держ. мито – встановлюється у твердих сумах;

- пропорційне держ. мито – у відсотках до відповідної суми. [1, 2, 3, 7, 29, 30]


3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ

1) Комунальний податок

Комунальний податок – це обов'язковий місцевий податок, який нараховується на основі неоподаткованого мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працюючих.

Платники податку – юридичні особи, за виключенням бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств.

Граничний розмір ставки не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, розрахованого виходячи з неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Податок вираховується з фонду оплати праці, розраховується, виходячи з офіційно встановленого неоподаткованого мінімуму доходів громадян (незалежно від фактичної заробітної плати), помноженого на середньо-спискову чисельність працюючих за звітний місяць.

2) Ринковий збір

Ринковий збір — це плата за право зайняття місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, зокрема, у павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків.

Платниками є фізичні та юридичні особи, які реалізують сільсько-господарську, промислову продукцію та інші товари на ринках.

Ставка – для фізичних осіб – від 0,05 до 0,15 нмдг, для юридичних осіб – від 0,2 до 2 нмдг.

Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касовий апарат адміністрації ринку. На підставі касового чека про сплату ринкового збору особі надається місце для торгівлі.

3) Збір за паркування автотранспорту

Зіймається з юридичних осіб і громадян, які паркують автомобілі у спеціально відведених місцях.

Ставка – до 3% мінімальної зарплати у спеціально обладнаних місцях, до 1% – у відведених місцях.

4) Збір за видачу ордера на квартиру

За послуги, пов’язані з видачею документа, який надає право на заселення квартири.

Ставка – 30% неоподатковуваного мінімума доходів громадян.

5) Курортний збір

Це збір із громадян, які тимчасово перебувають у курортній місцевості.

Ставка податку – не більше 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Від сплати курортного збору звільняються:

- діти віком до 16 років;

- інваліди та особи, які їх супроводжують;

- учасники Великої Вітчизняної війни;

- воїни-інтернаціоналісти;

- учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- особи, які прибули за путівками та курсівками до санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, включно з містечками та базами відпочинку;

- особи, які прибули до курортної місцевості у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;

- особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ та організацій, а також ті, котрі здійснюють подорож за маршрутними книжками;

- чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.

6) Збір за участь у бігах на іподромі

Збір за участь у бігах на іподромі – це збір, який стягується з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змаганнях комерційного характеру.

Ставка – до 3 мінімальних зарплат за кожного коня.

7) Збір за виграш у бігах на іподромі

Збір за виграш у бігах на іподромі – це збір, який стягується адміністрацією іподромів з осіб, які виграли на іподромі у грі на тоталізаторі.

Ставка не повинна перевищувати 6% від суми виграшу.

8) Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

Збір, який стягується у виді процентної надбавки до плати, визначеної за участь у грі.

Об’єкт оподаткування - вартість білетів на участь у грі на тоталізаторі

Ставка не повинна перевищувати 5% від суми плати, визначеної за участь у грі на тоталізаторі.

9) Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей

Платниками є юридичні і фізичні особи, які мають дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного продажу і лотерей, що видається уповноваженою організацією.

Об'єкт оподаткування - вартість заявлених на місцеві аукціони, конкурсний розпродаж товарів, виходячи з їх початкової ціни або сума, на яку випускається лотерея

Ставка – 0,1% вартості заявлених товарів або суми, на яку випускається лотерея, але не більше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із кожного учасника.

10) Збір за право використання місцевої символіки

Це збір за право використання цієї символіки у комерційних цілях.

Дозвіл на використання місцевої символіки (гербу міста чи іншого населеного пункту, назви або зображення архітектурних, історичних пам'ятників і т.д.) видається уповноваженими організаціями строком на 1 рік, які і ведуть облік платників.

Об'єкт – вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Ставка – для юридичних осіб - 0,1% вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг із використанням місцевої символіки; для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю – 5 неоподаткову-ваних мінімумів доходів громадян.

11) Збір за право проведення кіно - і телезйомок

Платники – комерційні кіно - і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями, та зарубіжні організації, які проводять зйомки.

 Об'єкт – фактичні витрати на проведення необхідних для здійснення зйомок додаткових заходів місцевими органами виконавчої влади

Ставка не повинна перевищувати фактичні витрати на проведення зазначених заходів.

12) Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі – це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях.

Платники – юридичні і фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари у спеціально відведених місцях

Ставка не повинна перевищувати: 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, які постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях; одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у день за одноразову торгівлю.

13) Збір з власників собак

Стягується за кожний рік.

Платниками збору являються громадяни – власники собак (крім службових), які проживають у домах державного та громадського житлового фонду і приватизованих квартирах.

Ставка не повинна перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходу громадян на момент нарахування збору.

14) Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон

Це місцевий збір, який стягується у розмірі до 0,5 нмдг. залежно від марки й потужності автомобілів, а з юридичних осіб і громадян інших держав, у тому числі й суб'єктів колишнього СРСР, – у розмірі від 5 до 50 доларів США.

Платники – юридичні особи та громадяни України. [1, 2, 3 , 7, 30]


4. ПОДАТКОВА СЛУЖБА ЯК СКЛАДОВА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Надійність та ефективність податкової системи залежать від двох факторів: раціональності побудови податкової системи і рівня організації податкової служби держави.

Податкова служба – це сукупність державних органів, які організують і контролюють надходження податків, податкових і окремих видів неподаткових платежів.

До системи органів державної податкової служби належать: вищий рівень — Державна податкова адміністрація України; середній рівень — державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; низовий (базовий) рівень — державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція).

Основними завданнями органів державної податкової служби є:

• здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі – податки, інші платежі);

• внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

• прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

• формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів та єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

• роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

• запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Органи податкової служби різних рівнів виконують різні функції. Так, на вищу ланку, тобто на Державну податкову адміністрацію України, покладаються функції організації та методичного забезпечення податкової роботи в державі, а також контроль за діяльністю податкових органів нижчого рівня.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) (середній рівень) — виконують функції, передбачені для вищого рівня податкової служби за винятком законодавчої та методичної роботи. На середню ланку покладається організація податкової роботи в області або місті з районним поділом. Це головна ланка консультаційної роботи, яка потребує висококваліфікованих фахівців, добре обізнаних із податковим законодавством. В окремих випадках податкові адміністрації цього рівня можуть безпосередньо вести податкову роботу щодо незначного кола платників, які перебувають на обліку в цих адміністраціях. Стосовно даних платників державні податкові адміністрації областей і міст з районним поділом виконують ті ж самі функції, що й адміністрації низової ланки.

Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції (низовий рівень) безпосередньо ведуть податкову роботу щодо платників, які перебувають на обліку в цих інспекціях. Серед основних функцій низової ланки податкових органів слід назвати такі:

• здійснення контролю за додержанням законодавства про податки, інші платежі;

• забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів, а також здійснення реєстрації фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів;

• контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевірка достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;

• здійснення у межах своїх повноважень контролю за законністю валютних операцій, додержанням установленого порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи і послуги, а також за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення деяких видів підприємницької діяльності;

• забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами;

• проведення перевірки фактів приховування і заниження сум податків, інших платежів тощо.

Як зазначалося вище, в складі органів державної податкової служби знаходиться податкова міліція, функції і завдання якої дещо відрізняються від функцій і завдань інших структурних підрозділів податкової служби.

Податкова міліція складається зі спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі органів відповідного рівня державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Завданнями податкової міліції є:

• запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

• розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

• запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

• забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

Для виконання функцій, покладених на податкову службу, їй надаються досить широкі повноваження. Розглянемо основні.

Органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право:

- здійснювати у юридичних та фізичних осіб перевірки всіх документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, а також одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення з питань, що виникають під час перевірок;

- обстежувати будь-які приміщення, якщо вони використовуються як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для отримання доходів;

- зупиняти операції платників податків, інших платежів на рахунках в установах банків;

-  вилучати (із залишенням копій) у платників документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків;

- стягувати до бюджетів та державних цільових фондів донараховані за результатами перевірок суми податків, суми недоїмки з податків, а також суми штрафів та інших санкцій у безспірному порядку, а з громадян -- за рішенням суду або за виконавчими написами нотаріусів;

- вимагати від керівників підприємств, що перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків; у разі необхідності опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви;

- матеріально і морально заохочувати громадян, які подають допомогу в боротьбі з порушеннями податкового законодавства, та інші.

Крім вищеназваних повноважень, органи податкової служби мають право накладати фінансові і адміністративні санкції на порушників податкового законодавства:

• стягувати однократний розмір донарахованої за результатами перевірки суми податку, а у разі повторного порушення протягом року після порушення, встановленого попередньою перевіркою, — у двократному розмірі донарахованої за результатами перевірки суми податку;

• стягувати десять відсотків належних до сплати сум податків за неподання або несвоєчасне подання органам державної податкової служби документів, необхідних для обчислення податків, а також за неподання або несвоєчасне подання установам банків платіжних доручень на сплату податків;

• застосовувати до установ банків або юридичних осіб, фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, фінансові санкції у вигляді стягнення від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• накладати адміністративні штрафи на посадових осіб – порушників податкового законодавства, при цьому розмір штрафів установлюється в залежності від виду порушення від одного до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З 1993 року передбачена кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства. Так, за ухилення від сплати податків, що призвело до збитків держави, винні особи можуть бути позбавлені волі на строк до десяти років. Як покарання передбачено також позбавлення права займатися відповідною роботою на строк до п'яти років, а також штраф – до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Посадові особи державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян і підприємств. За невиконання або неналежне виконання посадовими особами державної податкової служби своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством. Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету. Посадові особи державної податкової служби зобов'язані дотримуватись комерційної та службової таємниці.

Податкова робота – це діяльність платників і податкової служби щодо внесення податків до бюджету і контролю за платежами. Основними елементами податкової роботи є облік платників і надходжень податків до бюджету.

Облік платників податків є однією з основних функцій державних податкових органів, яка створює передумови для здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю перерахування платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів.

Юридичні особи (їх філії), у яких згідно з чинним законодавством України виникають податкові зобов'язання, повинні у 20-денний термін після одержання свідоцтва про державну реєстрацію звернутися до державних податкових органів за своїм місцезнаходженням для взяття на податковий облік.

Для взяття на облік платник податків — юридична особа повинна подати до підрозділу державного податкового органу, який займається обліком платників податків, за своїм місцезнаходженням такі документи: заяву; нотаріально завірені копії статуту (якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів та інших документів, затверджених та зареєстрованих у встановленому чинним законодавством порядку з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію; копію положення (для бюджетних установ); копію свідоцтва про державну реєстрацію.

Взяття на облік платника податків — юридичної особи (філії) здійснюється державним податковим органом у 2-денний термін від дня надходження заяви. Дані із заяви про взяття на облік заносяться до журналу обліку платників податків і зборів (обов'язкових платежів) — для юридичних осіб та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб.

Після взяття платника податків на облік державні податкові органи видають йому довідку про взяття на облік для пред'явлення в установу банку, де він вирішив відкрити поточний рахунок. Банк, а також платник зобов'язані протягом трьох робочих днів з дня відкриття рахунка платнику податків (включаючи день відкриття) надіслати повідомлення про це державному податковому органу, в якому взято на облік такого платника податків.

Підрозділи обліку платників податків після взяття на облік платника податків формують його облікову справу з переліком документів, визначених вище, яка на другий день після взяття платника податків на облік закріплюється за інспектором.

З 1996 року в Україні введена державна реєстрація фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів. Реєстрація фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів проводиться державними податковими інспекціями по районах, районах у містах і містах без районного поділу за місцем постійного проживання платників, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, – за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування.

Під час реєстрації до облікової картки фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів вносяться такі дані: прізвище, ім'я та по батькові; дата народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання; місце основної роботи; види сплачуваних податків та інших обов'язкових платежів.

Підприємства, установи, організації всіх форм власності зобов'язані подавати до державних податкових інспекцій за місцем постійного проживання платників податків, які працюють на цьому підприємстві, відомості для присвоєння ідентифікаційних номерів фізичним особам.

Виходячи з цих відомостей, Головна державна податкова інспекція України надає фізичній особі – платнику податків та інших обов'язкових платежів ідентифікаційний номер і надсилає до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання доходів чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером.

Ідентифікаційний номер Державного реєстру є обов'язковим для використання в разі:

• виплати доходів, з яких утримуються податки та інші обов'язкові платежі згідно з чинним законодавством України;

• укладення цивільно-правових угод, предметом яких є об'єкти оподаткування та щодо яких виникають обов'язки сплати платежів;

• відкриття рахунків в установах банків.

Якщо фізична особа хоче займатись підприємницькою діяльністю, вона повинна зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності. Порядок реєстрації аналогічний порядку реєстрації для юридичних осіб.

З метою обліку нарахованих і сплачених платежів державними податковими інспекціями щорічно відкриваються особові рахунки. Особові рахунки відкриваються на кожен вид платежу платника. При цьому номери особових рахунків юридичних і фізичних осіб (підприємців) повинні відповідати ідентифікаційним кодам Державного реєстру.

Нарахування платежів в особових рахунках платників проводяться на підставі таких документів:

- податкових декларацій, звітів, розрахунків, платіжних повідомлень, довідок платників про авансові платежі;

- рішень начальника (заступника начальника) державної податкової інспекції за актами перевірок, проведених інспекторами державних податкових інспекцій, та інших.

Подані платниками документи про нарахування платежів реєструються, після чого передаються до відділу обліку та звітності для проведення відповідних нарахувань у картках особових рахунків.

Документами, що надходять до органів державної податкової служби як підтвердження сплати платежів до бюджету, є одержані від:

1) органів державного казначейства: відомості про зарахування платежів до бюджету, про повернення надмірно сплачених сум у вигляді електронного реєстру розрахункових документів; копії розрахункових документів про сплату платежів до державного бюджету за безготівковим розрахунком тощо;

2) фінансових органів: реєстр розрахункових документів про сплату платежів до місцевого бюджету; копії розрахункових документів про сплату до місцевого бюджету за безготівковим розрахунком та ін.

Для забезпечення правильності зарахування платежів згідно з бюджетною класифікацією державні податкові інспекції 1 грудня кожного року подають відповідним установам банків списки платників кожного району, міста із зазначенням виду платежу, а також підрозділів бюджетної класифікації доході в, символів звітності Національного банку та номерів рахунків, на які повинні зараховуватися платежі.

На 1 січня державними податковими інспекціями проводиться звірка розрахунків з бюджетом всіх платників за всіма податками та неподатковими платежами. При збігу сальдо розрахунків за даними платника з даними державної податкової інспекції, розрахунки на 1 січня вважаються звіреними і акт звірки розрахунків не складається. Якщо сальдо розрахунків з бюджетом на 1 січня за даними платника не збігається з даними державної податкової інспекції, звірка розрахунків оформляється складанням акта.


5. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Економічний розвиток в умовах структурних змін і стабілізації не може не вплинути на державну політику в бюджетній сфері. Протягом 2000-2003 рр. поряд з високими середньорічними темпами економічного зростання, які оцінюються в 7%, зроблено істотні кроки щодо вдосконалення бюджетної сфери. Але бюджетно-податкова політика сьогодні справляє здебільшого фіскальний вплив і не підпорядковується завданням політики економічного зростання.

В Україні найвищий рівень державних видатків мав місце у 1994 р. і становив 52,4% ВВП. Такий рівень державного споживання можуть собі дозволити лише розвинуті країни; підтвердженням цього є дефіцит зведеного бюджету в зазначеному році розміром 8,9% ВВП, який значною мірою покривався прямою емісією НБУ. У 2003 р. рівень державних видатків знизився до 28,7% ВВП, а дефіцит бюджету досяг мінімальної величини (0,2% ВВП).

Держава фінансує свої видатки, насамперед, за рахунок податкових надходжень. Для будь-якої держави податки – це 80-90% усіх доходів бюджету, інше джерело – прибутки державних підприємств, позики, емісія.

Важливою характеристикою сучасних податкових систем є також структура податків, перш за все, співвідношення прямих і непрямих. Структурний аналіз системи оподаткування України свідчить про значну частку непрямих податків та коливання частки прямих. Частка непрямих податків у загальній сумі податкових надходжень у 1999 р. становила 43,26%, у 2000 р. – 41,73, у 2001 р. – 40,22%. Водночас частка прямих податків зросла в 2000 р. порівняно з 1999 р. на 3,3%, а в 2001 р – зменшилася на 5,9% . [28]

Якщо дослідити структуру податкових надходжень в Україні до бюджетів різних рівнів з 1998 року по 2004, то отримаємо такі результати, відображені в таблиці (додаток 1). [14]

Дивлячись на таблицю, можна зробити такі висновки на прикладі гістограмм.

Рис.5.1 “Доля податку на прибуток підприємства у держбюджеті з 1998 по 2004р.”

1. Як видно з рис.5.1, доля податку на прибуток підприємств у держбюджеті з 1998 по 2004 зростала з кожним роком. У 1998 році кошти від оподаткування підприємств надходили до місцевих бюджетів у повному обсязі, а вже у 1999 році доля цього податку у держбюджеті становила 24,1%. Таким чином до 2004 року цей процент збільшився до 99,2.

2. Аналізуючи рис.5.2, можна побачити, що податок на прибуток громадян надходив у держбюджет лише у 1999 та у 2004 роках. В інші роки (1998, 2000-2003) цей податок надходив до місцевих бюджетів у повному обсязі.

Рис.5.2 “Доля податку на прибуток громадян у держбюджеті з 1998 по 2004р.”

3.  Надходження ПДВ у держбюджет на протязі цих років відбувалося у повному обсязі.

Рис.5.3 “Доля акцизного збору у держбюджеті з 1998 по 2004р.”

4. На рис.5.3 бачимо, що відсоток надходжень у держбюджет акцизного збору на протязі 1998-2004 рр. коливався від 67,3 до 99,3. У

2004 році спостерігалося його найбільше значення.

Якщо дослідити податкові надходження до місцевих бюджетів країни, то отримуємо таку картину.

1. З 1998 року спостеріга-ється тенденція спадання долі податку на прибуток підприємств у місцевих бюджетах. Якщо у 1998 році вона становила 100%, то у 2004 – лише 0,8%.

Рис.5.4 “Доля податку на прибуток підприємства у місцевих бюджетах з 1998 по 2004р.”

2. Якщо податок на прибуток громадян надходив у держбюджет лише у 1999 та у 2004 роках, то, звичайно, до місцевих бюджетів у 1998, 2000-2003 рр. цей податок надходив у повному обсязі, натомість як у 1999 та 2004 роках він становив відповідно 70,2 то 95,2%.

Рис.5.5 “Доля податку на прибуток громадян у місцевих бюджетахз 1998 по 2004р.”

3. ПДВ з 1999 по 2004 рр. до місцевих бюджетів не надходив, адже це державний податок і він надходить до держбюджету у повному обсязі.

 4. Надходження акцизного збору до місцевих бюджетів (рис.5.6) порівняно не велике. Лише у 1999 році доля акцизного збору становила 32,7% (найбільше значення),а у 2004 вона досягла свого найменшого значення за ці роки і становила 0,7%.

Рис.5.6 “Доля акцизного збору у місцевих бюджетах з 1998 по 2004р.”

Тепер проведемо дослідження в іншому ракурсі. Визначимо долю кожного податку у зведеному бюджеті за 1998-2004 роки окремо. Беручи за основу таблицю 5.1, отримуємо кругові діаграми (рис.5.7-5.13) з відсотками податків, які представлені в таблиці, від загальної суми податкових надходжень до зведеного бюджету.

Таблиця 5.1

Доля податкових надходжень у зведеному бюджеті за 1998-2004 рр.

Види податків / роки

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

1) Податок на приб.підпр.

5694,4 6352,5 7698,4 8280 9398,3 13237,2 16161,7

2) ПП з громадян.

3570,6 4434,4 6377,7 8774,9 10823,9 13521,3 13213,3

3)) Податки на власність

193,1 296,2 529,5 552,4 587,3 600,2 658,7

4)) Платежі за використ.

 прир.ресурсів

1488,3 1456,3 1977,1 2269 2449,8 2780,3 3383,9

5) Внутр. податок

за тов. і послуги

9247,9 10762,5 12246,7 13604,2 18192,2 18560,9 27738,6

6) ПДВ

7460,1 8409,2 9441,4 10348,4 13471,2 1259,8 16233,2

7) Акцизний збір

1288,8 1787,6 2239,7 2654,3 4098,2 5246,1 6204,4

8) Под. на міжнародну

торгівлю та зовнішні

операції

972,7 1238,1 1560,7 1945,3 2366,2 3794,6 5066,9

9) Інші внутр. податки

за тов. і послуги

499 565,7 565,6 601,5 622,8 12055 5301

10) Інші податки

(в тому числі місцеві)

459,9 590,4 927,4 1290 1574,8 1826,8 1938,6

11) Держ. мито

285,8 257,5 268,9 242 263,7 263,1 331,8

За даними Кабінету Міністрів України, план надходжень до загального фонду держбюджету за 2006 рік перевиконано.

За оперативними даними Державного казначейства України, надходження до загального фонду державного бюджету за 2006 рік (з офіційними трансфертами) склали 101,3 млрд. гривень, що становить 104,1% плану та більше плану на 4 млрд. гривень. Проти минулого року надходження до загального фонду держбюджету склали 121,9%. Планові показники року виконали Державна податкова адміністрація і Державна митна служба України. Так, Державна податкова адміністрація України забезпечила надходження до загального фонду державного бюджету в сумі 56,9 млрд. грн., що більше плану на 0,4 млрд. грн. або становить 100,6% плану. Державна митна служба України мобілізувала 37,8 млрд. грн., що більше річного плану на 2,2 млрд. грн. або становить 106,1% плану. Виконано планові надходження 2006 року по 40 джерелах надходжень. Найвагоміші з них:

û ПДВ з вироблених в Україні товарів надійшло 31,9 млрд. гривень;

û ПДВ із ввезених на територію України товарів надійшло 30,6 млрд. гривень;

û податок на прибуток підприємств склав 25,4 млрд. гривень;

û надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України склали 1,3 млрд. грн.;

û надходження митних зборів склали 1 млрд. грн.

Загалом, надходження, які забезпечуються Державною податковою адміністрацією та Державною митною службою, становлять 93,4% доходів загального фонду державного бюджету України.

Планові показники грудня цього року виконанні на 110,8%. До загального фонду держбюджету за грудень надійшло 11,4 млрд. грн., що на 1,1 млрд. грн. більше плану. [26]

У цілому структура податкової системи України відповідає загальним закономірностям, притаманним розвитку податкових систем перехідного періоду. В умовах падіння реальних доходів підприємств, зростання кількості збиткових підприємств, низького рівня доходів громадян неможливо забезпечити переважання у структурі податкової системи прямих податків.

Про недосконалість сучасної податкової системи України свідчить також чималий податковий тягар, що лягає на підприємницьку діяльність і споживачів. Він не тільки зменшує надходження до бюджету, а й підриває фінансову стійкість підприємств і сприяє розвитку тіньової економіки (понад 40% ВВП). Підтвердженням цього є постійне зростання заборгованості підприємств перед бюджетом: недоїмка по податках та обов'язкових платежах зросла з 6,7 млрд. у 2001 р. до 15,3 млрд. грн. у 2003 р. [27]


6. ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС ЯК РЕГУЛЮЮЧИЙ ДОКУМЕНТ

 

Як свідчить стаття 1 Податкового кодексу "Сфера дії Податкового кодексу" (розділ 1), "1.1. Податковий кодекс України регулює відносини, пов’язані із встановленням, зміною та скасуванням податків і зборів в Україні, встановлює вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, визначає платників податків і зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів та повноваження їх посадових осіб при здійсненні податкового контролю, порядок оскарження рішень контролюючих органів, дій (бездіяльності) їх посадових осіб, а також відповідальність за порушення податкового законодавства; 1.2. Відносини, що виникають у зв’язку із оподаткуванням операцій з переміщення товарів через митний кордон України, регулюються цим Кодексом та митним законодавством".

У статті 2. "Податкове законодавство" зазначається: "2.1. Податкове законодавство України базується на Конституції України та складається з цього Кодексу, Митного Кодексу України (у частині визначення особливостей оподаткування операцій з переміщення товарів через митний кордон України), законів України, що регулюють відносини, передбачені статтею 1 цього розділу (податкові закони); міжнародних договорів з питань оподаткування, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та інших податкових законів; рішень органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до цього Кодексу та інших податкових законів".

Стаття 3. "Основні засади податкового законодавства" свідчить: "3.1. Основним принципом податкового законодавства є забезпечення загальності та рівності оподаткування. Кожна особа зобов’язана сплачувати законно встановлені податки, платником яких вона визнається". [31]

Із зміною влади в нашій державі (2000 р.) Податковий кодекс України також зазнає змін. Проект його вдосконалення й переробки почав розглядатися іще у 2000 році та продовжується до тепер. Сьогодні держава не лише задекларувала, але й упритул наблизилася до реформування податкової системи в Україні. Кабмін своїм розпорядженням від 19 лютого 2007 року схвалив Концепцію реформування податкової системи. І хоча документ розрахований на довготривалий період – аж до 2015 року, вже нині є підстави стверджувати про непоганий старт для досягнення цієї мети. Зокрема, триває напружена робота над проектом Податкового кодексу, який за місяць має бути винесено на розгляд парламенту. [33]

На відміну від країн ЄС податкова система України не є інструментом підвищення конкурентоспроможності держави. Вона не сприяє зростанню економічної активності суб'єктів господарювання, а формування державних доходів віддзеркалює недосконалість перехідної економіки. Протягом усіх років незалежності наша влада намагалася "відремонтувати" податкову систему шляхом прийняття окремих законодавчих актів, однак вони були неадекватними. Скажімо, зменшили нарахування на фонд заробітної плати, ставки ПДВ – з 28 до 20 відсотків, на прибуток підприємств – з 30 до 25, запровадили єдину ставку оподаткування доходів громадян – 15 відсотків. У деяких країнах ЄС також здійснено перехід до пропорційного оподаткування доходів громадян, однак за значно вищою ставкою: в Естонії – 24%, Латвії – 25%, Литві – 33%. Водночас в Україні найнижчі ставки акцизного збору – від 15 до 21%, тоді як у Франції, Великобританії, Португалії, Німеччині та Мальті на тютюнові вироби – понад 60%. Країни ЄС відмовилися від спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва, натомість запровадили інші форми державної підтримки.

Недоліки нашої податкової системи полягають, насамперед, у фіскальній спрямованості, що є лейтмотивом більшості змін, які вносяться до податкового законодавства. Водночас її регулююча функція не зорієнтована на стале економічне зростання. Тим часом, у податкових системах колишніх соціалістичних держав – нових членів ЄС податкове навантаження на капітал знижено. Скажімо, в Литві, Естонії та Словаччині капітал оподатковувався за нижчими середніми ефективними ставками, ніж праця та споживання. [33]

Робота над законопроектом починалася не з чистого аркуша. У ВР України є прийнятий ще кілька років тому в другому читанні Податковий кодекс. Тоді концепцію реформування податкової системи не було схвалено суспільством, і її вади були враховані розробниками нинішньої версії законопроекту. За словами заступник міністра фінансів, із прийняттям кодексу податкова система України виконуватиме не тільки фіскальну, а й стимулюючу функцію. Йдеться насамперед про механізми стимулювання інноваційних процесів в економіці та про впровадження ефективнішої системи соціального захисту громадян. [32]

ДПА України свідчить про позитивні зміни для платників податків в контексті проекту Податкового кодексу:

û стабільності та досконалості податкового законодавства;

û реального зниження податкового навантаження;

û збалансування податкового тиску на різні категорії платників податків;

û реального забезпечення прав платників податків;

û стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів і підтримки технологічного оновлення суспільства;

û усунення неузгодженості податкового законодавства з нормами законодавства інших галузей права, їх гармонізація та взаємодія;

û прозорості та зрозумілості причинно-наслідкових механізмів оподаткування; прозорості процедур адміністрування податків;

û підвищення добровільності сплати податків;

û  зменшення кількості непродуктивних податків, витрати на адміністрування яких перевищують їх надходження;

û уникнення безсистемного та невиправданого надання податкових пільг та привілеїв.

Зниження ставки податків передбачаються для:

û  податку на прибуток підприємств – з 25 до 20 відсотків;

û  податку на додану вартість – поетапне зниження з 20 до 18 відсотків;

û  єдиного податку – у 2 рази для юридичних осіб за рахунок виключення зі складу єдиного податку внесків до державних цільових фондів. Зменшення до 20% розміру надбавки, яка застосовується до ставок єдиного податку за кожного найманого працівника фізичної особи – платника податку.

Також передбачається зменшення переліку місцевих податків і зборів та посилення захисту прав платників податків.[31]


7. ПОДАТКОВІ ЗМІНИ У 2007 РОЦІ

Нижче викладені найважливіші податкові нововведення на 1 січня 2007 року.

З 1 січня 2007 року в Законі про податок на прибуток відновлено визначеність у податковому обліку сум емісійного доходу — такі суми не повинні включатися до складу валових доходів одержувача — емітента акцій чи корпоративних прав. Нагадаємо, що починаючи з другої половини 2004 року норму про невключення цієї суми до складу валового доходу було вилучено із Закону про податок на прибуток, що дозволило податківцям негайно заявити про обкладення цієї суми податком на прибуток.

1 січня 2007 року Закон про податок на прибуток поповниться також досить логічним звільненням від сплати авансового внеску при виплаті дивідендів для тих компаній, доходи яких, у свою чергу, переважно (понад 90%) складаються з отриманих дивідендів. Адже у них під оподаткування підпадає максимум 10% доходів (отримані дивіденди до валових доходів не включаються згідно з п.п. 4.2.11 Закону про податок на прибуток). Отже, таким компаніям суму авансового внеску просто нема з чим заліковувати: податок на прибуток буде менше авансового внеску.

Що стосується податку на додану вартість, то з 1 січня 2007 року зобов'язання щодо нього визначатимуться виходячи зі звичайної ціни лише в тому випадку, якщо вона перевищує договірну ціну більше ніж на 20%. Водночас запроваджено нове правило, за яким звичайні ціни застосовуватимуться і при визначенні податкового кредиту, але тільки в тому випадку, якщо договірна ціна буде вищою за звичайну більше ніж на 20%. Наприклад, якщо договірна ціна дорівнює 100 грн., а звичайна— 50 грн., то податковий кредит можна буде відображати лише виходячи з 50 грн.

31 січня 2007 року від обкладення ПДВ звільняються операції з поставки відходів і брухту чорних металів за переліком, який ще має бути затверджено Кабміном. Отже, доки немає переліку, ця пільга на практиці не діятиме.

Серед інших змін у сфері податків та зборів варто звернути увагу на такі.

Запроваджуються збільшені базові нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин, їх розмір установлено безпосередньо в додатку 1 до Закону № 398. Кабмін позбавився на 2007 рік повноважень на встановлення нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Отже, базові нормативи, наведені в додатку до постанови Кабміну від 12.09.97р. № 1014, у 2007 році не можуть застосовуватися. Однак продовжує діяти порядок справляння такої плати, затверджений названою постановою КМУ.

У декілька разів стосовно діючих збільшено розмір нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання поверхневих та підземних вод згідно з додатком 2 до Закону № 398. Відповідні нормативи, установлені постановою КМУ від 18.05.99 р. № 836, у 2007 році не застосовуватимуться.

Як і в попередні роки, установлено заборону на надання відстрочень строків сплати податкових зобов'язань, котра, проте, не зачепила розстрочень податкових зобов'язань.

Від земельного податку буде звільнено, зокрема, вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту, що повністю утримуються за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів. Саме так звучатиме п. 4 ст. 12 Закону про плату за землю. Причому дію цієї норми не обмежено 2007 роком.

Крім того, вповільнюється дія пільги, визначеної п. З ст. 12 Закону про плату за землю для органів державної влади і місцевого самоврядування, прокуратури, закладів, установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком військових формувань, створених відповідно до законів України, крім Збройних Сил України і Державної прикордонної служби України), спеціалізованих санаторіїв України для реабілітації хворих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів, санаторно-курортних та оздоровчих закладів громадських організацій інвалідів, реабілітаційних установ громадських організацій інвалідів, дитячих санаторно-курортних і оздоровчих закладів України, громадських організацій інвалідів України, підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, що засновані громадськими організаціями інвалідів та є їх власністю, де кількість інвалідів, котрі мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25% суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).

Зміни у розмірах плати за ліцензії та ставках акцизного збору щодо алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

1 січня 2007 року набирає чинності Закон України від 17.11.2006 р. № 374-V, яким буде змінено розміри плати за ліцензії та ставки акцизного збору щодо алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

У цілому ці зміни будуть корисні виробникам, імпортерам та експортерам алкоголю та тютюну. Для них зменшено плату за ліцензії за всіма основними напрямками діяльності. А от плату за ліцензії на право оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим буде суттєво підвищено з 85000 гривень до 500000 гривень, так само як і плату за ліцензію на оптову торгівлю алкогольними напоями і тютюновими виробами – з теперішніх 250 000 грн. 125 000 грн. до 500 000 грн.

Зміни в оподаткуванні доходів фізичних осіб.

Перше, про що варто пам'ятати напередодні нового 2007 року всім платникам податку з доходів і податковим агентам, — це те, що перехідна 13-відсоткова ставка перестає діяти і замість неї у відповідних випадках має застосовуватися 15-відсоткова ставка.

Однак лише цим зміни не вичерпуються. 1 січня 2007 року набуває чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо оподаткування спадщини» від 19.01.2006р. №3378-IV.

У результаті з доходів від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна доведеться сплачувати податок з доходів фізичних осіб. Причому сплачувати за абсолютно новими правилами: дохід від продажу нерухомості оподатковуватиметься за однаковими правилами незалежно від того, чи перебував об'єкт у власності платника до 01.01.2004 р., чи був придбаний ним після цієї дати. Замість передбаченого раніше оподаткування за ставкою 1 % чи 15% не оподатковуватиметься взагалі дохід, який було отримано не частіше одного разу на календарний (звітний) рік при продажу житла (будинку, квартири чи її частини, кімнати, садового будиночка), включаючи землю під цим житлом і господарськими будовами, — якщо площа такого житла не перевищує 100 квадратних метрів. А от дохід від продажу житла понад таку площу або дохід від продажу інших видів нерухомості (у тому числі незавершеного будівництва) замість передбачених раніше 5 % оподатковуватиметься за ставкою 1 %.

Що стосується об'єктів нерухомості, придбаних (споруджених) після 01.01.2004 р., то оподатковуватиметься не прибуток, як було встановлено раніше (тобто дохід, отриманий від продажу, підлягав зменшенню на суму витрат), а теж уся сума доходу, отриманого від продажу таких об'єктів.

Стосовно доходу від продажу рухомого майна передбачаються радикальні зміни. Замість сьогоднішнього повного звільнення від сплати податку стосовно доходу від продажу один раз на рік легкового автомобіля та іншого подібного майна з 1 січня 2007 року продавцю доведеться сплачувати податок за ставкою 1 %.

Крім того, з 1 січня 2007 року щодо будь-якого виду об'єктів успадкування члени сім’ї першого ступеня споріднення сплачуватимуть податок за ставкою 0 % (тобто фактично не сплачуватимуть його), а всі інші спадкоємці — за ставкою 5 %.

І нарешті, звільнення від оподаткування подарунків буде поширено, крім подарунків членів подружжя один одному, також і на подарунки батьків своїм дітям і дітей батькам.

Державному реєстратору потрібно буде подавати річну фінансову звітність.

З 1 січня 2007 року у підприємств з'явиться ще один обов'язковий напрямок подання фінансової звітності. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3422-IV до статті 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХIV зі змінами та доповненнями, буде внесено доповнення, згідно з яким усі підприємства, крім бюджетних установ, зобов'язані не пізніше 1 червня наступного року подавати (або надсилати рекомендованим листом) своєму державному реєстратору фінансову звітність у складі Балансу і Звіту про річні фінансові результати. Отже, ця норма «спрацює» вже стосовно звітності за 2006 рік, яка поповнить наявні в Єдиному державному реєстрі відомості про юридичну особу (частина 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003р. № 755-IV, зі змінами та доповненнями).

Набуває чинності П(С)БО ЗО «Біологічні активи».

1 січня 2007 року набуде чинності П(С)БО ЗО «Біологічні активи», норми якого мають застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами всіх форм власності (крім банків та бюджетних установ) стосовно сільськогосподарської діяльності. Нове положення визначає принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про біологічні активи та про отримані у процесі їх біологічних перетворень додаткові біологічні активи та сільськогосподарську продукцію, а також порядок розкриття інформації про них у фінансовій звітності. При цьому під біологічним активом у П(С)БО ЗО розуміється тварина чи рослина, яка у процесі біологічних перетворень здатна давати сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи, а також приносити в інший спосіб економічні вигоди.

Таким чином, у 2007 році з'явиться спеціальне П(С)БО, що враховує специфіку обліку та звітності сільгосппідприємств та сільгоспдіяльності. До цього, крім загальновідомих П(С)БО 7 «Основні засоби», П(С)БО 9 «Запаси», П(С)БО 15 «Дохід», П(С)БО 16 «Витрати», для цілей обліку та визначення собівартості сільгосппродукції застосовувалися Методичні рекомендації, затверджені наказом Мінагрополітики від 18.05.2001 р. № 132, та Інструкція щодо обліку молодняку тварин, птиці та тварин на відгодівлі, затверджена наказом Мінсільгосппроду від 15.01.97р. № 7. Утім, і після 1 січня 2007 року ці документи застосовуватимуться в частині норм, що не суперечать нормам П(С)БО ЗО.

Набуває чинності П(С)БО 31 «Фінансові витрати».

1 січня 2007 року набуде чинності Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затверджене наказом Мінфіну від 28.04.2006р. № 415, норми якого мають застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами всіх форм власності в межах формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові витрати і її розкриття у фінансовій звітності.

Нові заходи боротьби з палінням.

1 січня 2007 року набуває чинності частина норм Закону України «Про заходи щодо запобігання та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення» від 22.09.2005р. № 2899- IV, що обмежує паління у громадських та на робочих місцях, запроваджує суворіші норми вмісту нікотину і смоли, нові вимоги до маркування тютюнових виробів, ужорсточує відповідальність за порушення законодавства у сфері боротьби з тютюнопалінням.

Новий 2007 рік принесе в цьому плані багато змін:

▬  на упаковці тютюнових виробів мають бути наявні «подвійні» медичні попередження про шкоду паління;

▬  буде заборонено продавати тютюнові вироби, на упаковці яких відсутні «подвійні» медичні попередження та наявні написи, назви, зображення і знаки, що можуть увести в оману щодо характеристик тютюнових виробів, у тому числі такі характеристики, як «легкі», «ультралегкі», «м'які», «з низьким умістом смол»;

▬  набуде чинності стаття 20, що встановлює відповідальність за порушення норм цього Закону,

▬  за паління в не відведених для цього місцях порушників почнуть притягати до адміністративної відповідальності за новою статтею 175¹ КУпАП (попередження чи адмінштраф від 17 до 85 грн., повторно – адмінштраф від 85 до 119 грн.).

Зменшаться ставки держмита.

1 січня 2007 року набуває чинності Закон України «Про внесення змін до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 17.01.2006р. №3352-IV, яким змінено розміри держмита за нотаріальне посвідчення деяких видів договорів.

Так, за нотаріальне посвідчення договорів застави справлятиметься держмито в розмірі 0,01 % від вартості предмета застави, але не менше 5 нмдг (тобто 85 грн.) і не більше 50 нмдг (тобто 850 грн.). У такому ж розмірі справлятиметься держмито за нотаріальне посвідчення договорів оренди (суборенди) об'єктів нерухомості.

Закінчується строк мораторію на відчуження земель сільгосппризначення.

1 січня 2007 закінчується строк мораторію на відчуження земель сільгосппризначення, установлений пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ. Отже, якщо цей строк не буде продовжено, то з 1 січня 2007 року громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв) отримають право продавати чи будь-яким іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї).

Допомогу при народженні та по догляду за дитиною виплачуватимуть органи соцзахисту населення, а не Фонд.

За умови набрання чинності відповідною нормою Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з нового року почав діяти наказ Міністерства праці та соціальної політики України «Про передачу функцій призначення та виплати допомоги при народженні дитини і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам від страхувальників та робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його відділень органам праці та соціального захисту населення» від 16.12.2006 р. № 453 , і Фонд соцстраху з тимчасової втрати працездатності не виплачуватиме допомогу при народженні дитини і допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ці суми виплачуватимуться органами праці та соціального захисту населення.

Перераховувати суми допомог на рахунки роботодавців, щоб останні виплачували їх своїм працівникам, органи соцзахисту будуть лише у першому кварталі 2007 року.

А з квітня 2007 року застраховані особи одержуватимуть допомогу при народженні дитини і допомогу по догляду за дитиною безпосередньо від органів соцзахисту, а не через підприємство.

Зміни в патентуванні.

31 січня 2007 року набуває чинності Закон України «Про внесення зміни до статті 1 3акону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.02.2006р. № 3476-IV, згідно з яким підприємства та організації військової торгівлі, аптеки, що перебувають у державній власності, а також розташовані в селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торговельно-виробничі державні підприємства робочого постачання звільняються від придбання торгового патенту. [8]


8. ВДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

8.1 Реформування податкової системи

 

Нині в Україні створено податкову систему, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного й соціального розвитку.

Податкова система України виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єкти господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значними є деформації та нестабільність у ставках, визначенні бази й періодів оподаткування. Негативно вплинули на результати господарської діяльності підприємницьких структур значні нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектору економіки, ухилень від оподаткування, створення податкової заборгованості.

Аналіз економічного стану держави свідчить, що без реформування податкової системи змінити ситуацію на краще не можна.

Серед головних чинників, які зумовлюють необхідність податкової реформи у будь-якій країні, є передусім такі:

û зміна форм власності, умов економічного розвитку та соціально-економічної організації суспільства, що створює об'єктивну основу для реформування податкової системи, визначає основні напрями та цілі податкової реформи, її глибину з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку країни, формує можливості реалізації наявного потенціалу її продуктивних сил;

û закономірний суспільний розвиток, що проявляється в постійному намаганні суспільства оптимізувати податкову систему і неможливості досягнути цього оптимуму. З розвитком суспільства змінюються критерії оптимальності податкової системи, що зумовлює необхідність постійного її вдосконалення;

û зміна концепції оподаткування, яка, як правило, має відображати об'єктивну економіко-політичну ситуацію в країні, соціально-економічний стан її населення та зміну пріоритети держави. Податкова система формується під впливом цілого спектра політичних інтересів і поглядів різних структурованих груп населення, теоретичних шкіл і течій.

Треба зауважити, що у ході реформування податкової системи України йдеться не лише про зниження рівня оподаткування. Нинішній рівень оподаткування в Україні має свої об'єктивні межі, зумовлені системою витрат бюджету.

Суть питання в тому, що за нинішніх умов бюджет є майже єдиним джерелом фінансування витрат на потреби соціального захисту населення та утримання соціально-культурної сфери. Ці витрати здійснюються нині за мінімальними нормативами щодо рівня соціальних благ і послуг, тому скорочення доходів бюджету може призвести до низки небажаних соціальних наслідків.

На будь-якому етапі розвитку держави є певна межа зниження витрат бюджету та рівня його дефіциту, перевищувати яку економічно недоцільно. Зниження рівня оподаткування, як підтвердив досвід проведення податкових реформ у розвинутих країнах, не супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету через уповільнену реакцію економічних суб'єктів на зниження податків. Воно не впливає і на темпи економічного зростання. За оцінками різних економіко-математичних моделей, розрахованих для країн із розвинутою ринковою економікою, тривалість зовнішнього лагу — від моменту зміни податкової політики до зростання доходів бюджету — становить 2,5 — 3 роки. Зміни ж у темпах економічного зростання настають ще пізніше.

Отже, значне зниження податкового тягаря в перші роки супроводжується, як правило, зменшенням податкових надходжень до бюджету. І якщо не вдається суттєво скоротити обсяг видатків, то зростають показники бюджетного дефіциту. Як правило, скорочення видатків бюджету намагаються компенсувати за рахунок скорочення соціальних програм. В Україні, де соціальні витрати зачіпають інтереси майже кожного громадянина, більш-менш значне їх скорочення імовірне лише за створення умов для нормальної праці, її пристойної оплати й забезпечення таким чином незалежності більшості громадян від державної допомоги.

Для задоволення передбачених чинним законодавством соціальних потреб за допомогою податкової системи треба перерозподіляти 39-40% від валового внутрішнього продукту, включаючи кошти Пенсійного фонду. Подальше зменшення питомої ваги обсягу перерозподілу ВВП через податки нереальне і може мати досить негативні й непередбачувані наслідки.

У ситуації, що склалася, стає дедалі очевиднішою необхідність науково обґрунтованої концепції доходів держави. На мою думку, ця концепція має враховувати умови економіки перехідного періоду, особливості й наслідки системи державного регулювання економічних і соціальних процесів, які були в минулому, та прогресивний зарубіжний досвід.

Основним положенням, що має визначати структуру податкової системи, є наявна система витрат держави на економічні й соціальні потреби, визначена законодавством. Без докорінної зміни складу й структури витрат держави не можна реформувати податкову систему.

Зміна бюджетних витрат держави в напрямі їх скорочення неможлива без значного збільшення фонду оплати праці, бо частина благ і послуг, що надаються за рахунок бюджету, мають задовольнятися за рахунок власних коштів населення. Тобто умовою зменшення податкового навантаження на виробника є зростання заробітної плати працівників. Мається на увазі, що кошти, які вивільнятимуться на підприємствах у результаті скорочення податків, повинні значною мірою спрямовуватися на забезпечення зростання оплати праці. Зростання оплати праці підвищуватиме суспільний добробут і суспільний попит, а попит, у свою чергу, пожвавлюватиме виробництво.

Слід урахувати й те, що збільшення фонду оплати праці, з одного боку, зумовлює зростання надходжень до бюджету у формі податку на доходи громадян, а з другого — дає змогу скоротити бюджетні витрати на деякі соціальні потреби, які громадяни можуть оплачувати за рахунок власних коштів. Вищезазначене є основною засадою податкової реформи, в результаті якої податкова система може бути побудована на загальновідомих, підтверджених світовою практикою принципах.

Удосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі поетапної податкової реформи. Основними відправними елементами цієї реформи повинні бути:

û науково обґрунтована державна політика доходів, законодавче закріплення якої має бути відображене в Податковому кодексі;

û система оподаткування має сприяти розвитку певних галузей економіки. Необхідно посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки. Держава повинна мати змогу впливати на всі складові процесу виробництва – оплату праці, виробничі основні й оборотні фонди, рівень прибутковості;

û система оподаткування повинна мати інвестиційну й соціальну спрямованість;

û зміни в системі оподаткування мають здійснюватися одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, вдосконаленням соціальної сфери;

û розширення неподаткових форм і методів мобілізації доходів бюджету за рахунок оренди державного майна, дивідендів від частки державної власності в акціонерних підприємствах, продажу державного майна;

û основу податкової системи мають становити прямі податки, тобто податки, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно та капітал;

û непрямі податки повинні використовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання деяких видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

û потрібно збільшити перелік податків за забруднення навколишнього середовища, наприклад, засмічення місць суспільного призначення і т. і. А також введення податку на види діяльності, які заборонені державою, наприклад, проституція. Краще отримувати від цього доходи у державний бюджет, аніж марно намагатися з цим боротись;

û застосування при оподаткуванні обґрунтованої різності ставок податків залежно від видів діяльності й розміру одержуваного прибутку або доходу;

û умови оподаткування мають бути прості й зрозумілі платникові, податок має стягуватися у зручний для платника час і прийнятним методом;

û чітке розмежування податків, що зараховуються до державного і місцевих бюджетів, розширення прав органів самоврядування у сфері оподаткування;

û подальше використання митних тарифів як механізму вдосконалення оподаткування у зовнішньоекономічній діяльності.

Отже, реформування чинної системи оподаткування повинно здійснюватися у двох напрямах. По-перше, за допомогою вдосконалення обчислення і стягнення окремих податків; по-друге, за допомогою скасування деяких видів податків і зборів. [15, 21, 22, 25]


8.2 Модерізація податкової служби

 

Основні функції податкової служби наразі неможливо було б виконувати без підрозділів податкової міліції, які беруть активну участь у здійсненні контролю за повнотою та своєчасністю надходжень до бюджету податків та зборів, забезпечують вилучення з тіньової економіки коштів, прихованих від оподаткування.

З цією метою були впроваджені та відпрацьовані чіткі механізми взаємодії підрозділів податкової міліції з підрозділами аудиту, валютного контролю, ПДВ та економічного аналізу, що дозволило з максимальною ефективністю запобігати та виявляти злочини у сфері оподаткування та забезпечувати надходження до держбюджету додаткових коштів.

Для активізації протидії злочинності у сфері оподаткування, забезпечення мобілізації коштів до бюджету з тіньового сектора економіки в даний час вживаються організаційні та практичні заходи щодо підвищення ефективності та зміни пріоритетів в діяльності податкової міліції.

В основу організації виявлення і руйнування злочинних схем ухилення від сплати податків та забезпечення відшкодування збитків, завданих державі, покладається комплексне оперативно-економічне відпрацювання інформації про системно організовані злочинні дії міжрегіонального характеру, що призводять до значних втрат державного бюджету.

При цьому особлива увага приділяється відпрацюванню транзитних підприємств та суб'єктів господарювання з ознаками фіктивності. Саме ці ланки є інструментом, який використовується для ухилення від сплати податків, незаконного відшкодування податку на додану вартість та конвертації безготівкових коштів у готівку.

Разом з тим документування протиправної діяльності безпосередньо спрямовується на притягнення до кримінальної відповідальності організаторів злочинних схем та забезпечення можливості відшкодування завданих державі збитків за рахунок реально діючих підприємств — замовників послуг з конвертації грошових коштів та мінімізації податкових зобов'язань.

Схеми з мінімізації бази оподатковування в значній мірі побудовані і використовуються через недосконалість податкового законодавства. Щоб виявити і зруйнувати злочинний ланцюжок, усі його ланки потрібно відпрацьовувати одночасно. Якщо одна ланка працює в Харкові, а інша — у Львові, виходить, потрібно паралельно перевіряти як харківські, так і львівські «філії» угруповань. Необхідна комплексна робота по всій Україні, і лише тоді зможемо одержати реальні результати.

Боротьба з мінімізаторами вимагає якісно нового підходу до оцінки діяльності підприємств.

Потрібно зосередити увагу на відпрацьовуванні саме тих підприємств, для яких ці схеми створюються. Тобто потрібно відстежити всі зв'язки мінімізатора і вийти на замовників послуг. Якщо ми ліквідуємо тільки мінімізатора, його клієнти просто знайдуть собі іншого виконавця. А в бюджет нічого не додасться.

Нині основні зусилля податкової міліції спрямовані на захист економіки країни, викриття злочинів у економічній сфері, забезпечення відшкодування завданих державі збитків.

З початку створення податкова міліція розкрила понад 90 тисяч злочинів у сфері оподаткування. Серед інших виявлено близько 30 фактів безпідставних заявок на відшкодування ПДВ на суму майже 13 мільярдів гривень. Припинено діяльність понад 40 тисяч підприємств з ознаками фіктивності, ліквідовано близько 2 тисяч конвертаційних центрів. Завдяки роботі підрозділів податкової міліції до бюджетів усіх рівнів надійшло понад 30 мільярдів гривень.

За час існування податкової міліції в складі Державної податкової служби, рівень доходів до зведеного бюджету, мобілізованих державною податковою службою збільшився з 21,5 млрд. грн. в 1996 році до 96,1 млрд. грн. в 2006 році, тобто в 4,5 рази.

Податкова міліція, крім виконання основних функцій, здійснює дуже важливу на сучасному етапі розвитку держави роботу — боротьбу з корупцією в органах державної податкової служби.

Даючи оцінку роботі Державної податкової адміністрації України за 2006 рік, боротьбу з корупцією в органах податкової служби керівництвом країни визначено одним із пріоритетних завдань.

Над цим завданням активно працюють спеціальні підрозділи податкової міліції по боротьбі з корупцією, роблячи усе можливе для усунення причин та умов, завдяки яким існують об'єктивні чинники для проявів корупції в податковій системі.

Практика свідчить, що лише ретельно підготовлена, скоординована у часі діяльність оперативних і слідчих підрозділів податкової міліції у взаємодії з ревізорським апаратом податкової служби та іншими контролюючими органами призводить до бажаного результату. [28]


ВИСНОВКИ

Збір податків – виключне право держави, жоден інший суспільний інститут не має такого права. Адже держава є політичною організацією, яка представляє все населення на певній території на відміну від будь-якої іншої організації, що діє в суспільстві і представляє окремі локальні групи інтересів за ознакою. Тому держава повноважна встановлювати і збирати податки з усіх суб'єктів (фізичних і юридичних осіб), що перебувають на її території, як певну плату за послуги, які вона надає суспільству, забезпечуючи ті чи інші спільні потреби всіх громадян. Податки – основа формування бюджету країни, а отже і фінансування цілої низки суспільно необхідних галузей життя – освіти, науки, культури, медицини, соціальних та економічних програм тощо, утримання державного апарату. Світова практика збирання податків накопичила величезний обсяг знань у податковій сфері. Практика податкової системи України функціонує і розвивається в одному напрямі з податковою практикою інших держав світу, що розвиваються. Аналізуючи історичне минуле, зазначимо, що за певних обставин податки можуть бути вирішальним чинником розвитку суспільства в цілому – допомогати йому виходити з кризового стану, або, навпаки, – призводити до кризу, зміцнювати існуючу владу чи спричиняти її падіння. Податки можуть бути інструментом впливу на зростання економічної ефективності й економічного прогресу суспільства, сприяти розвитку передових технологій, нових галузей економіки, конкурентоспроможних галузей на світовому ринку. Таким чином, податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості. Система доходів бюджету має включати насамперед такі, які б забезпечували сталу фінансову базу держави. Найкращими для виконання цього завдання є непрямі податки, а також податки на майно, землю, прибутковий податок з населення. Таких податків у системі доходів бюджету рекомендується мати в середньому до п'яти видів на випадок зриву у виконанні плану мобілізації одного з них.

Отже, надійність та ефективність податкової системи залежать від двох факторів: раціональності побудови податкової системи і рівня організації податкової служби держави (це сукупність державних органів, які організують і контролюють надходження податків, податкових і окремих видів неподаткових платежів). До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України; державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах., а також у складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція).

 Врешті, необхідно формувати суспільну свідомість доброзичливого ставлення до податків, до обов'язку їх добросовісної сплати. При цьому платники податків обов'язково повинні бачити суспільну ефективність їх сплати і відчувати цю ефективність особисто. Тільки дотримуючись принципу: «Я дбаю про країну, а потім країна дбає про мене» можна побудувати могутню економічно розвинуту державу.

В Україні сучасний зміст основних податків неадекватний тим, що діють у країнах з розвинутою ринковою економікою. Вони не стали специфічною підсистемою виробничих відносин.

Податки не сприяють нарощуванню виробництва і фінансовому оздоровленню підприємництва. У чинній системі оподаткування переважають фіскальні інтереси бюджету і не працюють функції регулювання і стимулювання. Оподаткування досягло такого рівня, що робить виробництво невигідною сферою вкладення капіталу, гальмує структурну перебудову підприємства.

Діюча податкова система України не повною мірою відповідає вимогам нинішнього стану економіки та суспільних взаємовідносин і вимагає кардинальної заміни окремих елементів податкових механізмів. Для цього не обов'язково повністю замінювати чинні елементи податкової системи, оскільки це може призвести до хаосу, знищення звичних для платників податків механізмів. Тому при підготовці розділу проекту Податкового кодексу України, яким регулюється справляння податків, не ставилася мета вносити кардинальні зміни до порядку його справляння, а лише передбачалося їх вдосконалити. При цьому ставилися такі головні цілі:

û  по-перше, послабити податкове навантаження на платників податків за рахунок зниження ставок окремих податків;

û  по-друге, зробити податки нейтральними по відношенню до всіх категорій платників податків шляхом скасування цілої низки пільг та винятків в оподаткуванні;

û  по-третє, спростити адміністрування всіх податків.

Але, як свідчить світова практика, введення нових економічних реформ приносить очікуваний ефект не одразу, а через певний час. То наслідки від цих нововведень проявляться лише через 10-15 років.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Закон України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 року № 1251-ХП із змінами та доповненнями.

2.  Закон України від 21.12.00 р. № 2181 - III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"

3.  Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки й збори" від 20.05.1993 року № 56-93 із змінами та доповненнями.

4.  Панасик В.М., Ковальчук Є.К, Бобрівець С.В. Податковий облік: організація, нормативне забезпечення, податкові розрахунки,звітність: Навч. посібник. – Тернопіль: Астан, 2003. – 304с. – с. 6-26, с. 3-5

5.  Білик М.Д., Золотко І.А. Податкова система України: Навч.-методич. посіб. для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 192с. – с.20-21, с. 29-36

6.  Завгородний В.П. Налоги и налоговый контроль в Украине. – К.: А.С.К., 2000. – 639с. – с. 29-37

7.  Оподаткування підприємств: Навч. пос.: у 2-х ч. ч.1/ Кер. авт. кол. і наук. ред. доцент С.В.Климчик. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 192с.

8.  С. Крилов. Зміни 2007 // Інформаційно-аналітична газета “Податки та бухгалтерський облік”. – 25 грудня 2006. – №103 (974). – с. 49-57

9.   М.С. Онуфрик. Порівняльний аналіз податкових систем і податкового навантаження країн-членів ЄС та України // Економіка і держава. – вересень 2005. – №9

10.  Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 1999. – 164с. – с.105-115

11.  Податкова система. Підручник/ За заг. ред. С.М. Онисько. – Львів: “Магнолія”. – 2004. – 312с. (с.200-205)

12.  Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Кондор – 2003. – 346с.

13.   Державний Комітет статистики України/ За ред. О.Г. Осауленка, Статистичний щорічник за 2001 рік, – К.: ”Техніка”

14.   Василик О.Р., Павлюк К.В. Державні фінанси України: підруч. – К.: Центр навч. літ., 2004 – 608с. – с. 162-168)

15.   Гега П.Т., Доля Л.М., Основи податкового права: Навч. посіб. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 273с.

16.   Головна державна податкова інспекція України. Основи оподаткування в Україні. – Київ.”Укртиппроект”,1998.

17.   Климко Г.Н. Основи економічної теорії. – Київ.”Вища школа” – “Знання”, 1997.

18.   Федосова В.М. Податкова система України. – К., 1994. – с. 42 – 43.

19.   Гега П.Т. Правовий режим оподаткування в Україні. – К., 1997. – с.144.

20.   Козак Ю.Г. Міжнародне оподаткування. – К., 2003. – с. 550.

21.   Концепція податкової реформи // taxes.kiev.ua/.

22.   Концепція реформування податкової системи України // dkrp.gov.ua/.

23.   Проект Податкового кодексу України, прийнятий у другому читанні 14 травня 2002 p. // rada.kiev.ua/.

24.   Савченко Т. Податковий кодекс: кроки назустріч // Вісник Податкової служби України. – 2001. – №21. – с. 8-10.

25.   О. Майстренко. Реформування податкової системи України як спосіб вирішення податкових колізій // pravo-ukraine.pravo.biz/.

26.    minfin.gov.ua.

27.   О. Базілінська. Деякі аспекти бюджетно-податкової політики в сучасних умовах // Фінанси України. – 2005. – №10.

28.   В.І. Корячків. Функціональні пріоритети в діяльності державної податкової міліції // pravo-ukraine.pravo.biz/.

29.   5ka/.

30.   vuzlib/.

31.   sta.gov.ua/.

32.   dt.ua/.

33.   dps.km.ua/.