В попередніх темах розглядались проблеми макроекономічної рівноваги залежно від дії різних факторів; без втручання держави і за державного регулювання, в межах одного і в межах кількох взаємозв’язаних ринків, в умовах закритої і в умовах відкритої економіки.
Наступні три теми присвячені порушенню рівноваги і тим наслідкам, до яких воно приводить. В темі 8 вивчається одне з таких порушень - економічний цикл. При розгляді її важливо мати на увазі;
Економічний цикл - це форма, в якій відбувається рух економіки. Макроекономічна рівновага є динамічною, мінливою. ЇЇ мінливість проявляється не лише в постійному нарощуванню обсягів виробництва, а й у чергуванні скорочень (спадів) та розширень (підйомів) економіки. Періодичність зростання та падіння ділової активності проявляється у формі невідповідності сукупного попиту та сукупної пропозиції. Економічний цикл є результатом коливань різних показників економічної активності - темпів зростання ВНП, загального обсягу продажу, загального рівня цін, рівня безробіття, завантаження виробничих потужностей тощо.
Відносно циклічних властивостей макроекономічні показники можна поділити на проциклічні, ациклічні і антициклічні. Проциклічні показники - ті, які мають тенденцію до зростання в період піднесення та скорочення у фазі економічного спаду. Серед них є такі, які мають:
1) високу узгодженість з циклом - сукупний випуск, випуск по галузях економіки, прибутки, отримані від бізнесу, грошові потоки, короткострокові ставки процента, рівень цін
2) низьку узгодженість з циклом - виробництво товарів повсякденного попиту, виробництво сільськогосподарської продукції та видобування природних ресурсів, ціни на сільськогосподарську продукцію, та природні ресурси, довгострокові ставки процента.
Ациклічні показники - такі, які безпосередньо не пов’язані з діловим циклом. Це, наприклад, експорт.
Антициклічні показники мають тенденцію до зростання у фазі економічного падіння та скорочення у фазі економічного піднесення. Це запаси готової продукції, запаси факторів виробництва, рівень безробіття, рівень інфляції, рівень банкрутств.
За тривалістю економічні цикли поділяються на: короткі (малі)- з коливанням ділової активності 3-4 роки, середні з коливанням ділової активності 7-11 років, великі (довгі хвилі) з періодичністю 40-60 років. Короткі цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою таких циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин, Вони розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. За змістом грошові кризи виступають як кризи грошового обігу і кризи сфери кредиту. Середні цикли інколи звуть промисловими циклами, їх пов’язують зі змінами попиту на засоби виробництва. Матеріальною основою періодичності таких циклів є необхідність оновлення основного капіталу. Такі цикли складаються з фаз: пожвавлення, підйом, бум, падіння. Тривалість падіння вимірюється часом між вищою і наступною нижчою точками ділової активності, а підйому - між нижчою і наступною вищою точками ділової активності, такий цикл характеризується рецесією-падіння обсягу національного виробництва протягом 6 місяців і до одного року, депресією - падіння обсягу виробництва протягом більше одного року, яке супроводжується високим рівнем безробіття
В теорії циклів К. Маркса падіння виробництва зветься кризою, а під депресією розуміють фазу припинення падіння, але відсутності росту. Тому цикл К.Маркса складається з фаз: криза, депресія, пожвавлення та підйом.
Екоеномічна криза характеризується:
- перевиробництвом товарів порівняно з платоспроможним попитом;
- скороченням обсягів виробництва;
- масовим банкрутством промислових, банківських та торгових фірм;
- зростанням безробіття і скороченням номінальної заробітної плати;
- потрясінням кредитної системи та ін.
На відміну від цієї класичної схеми економічна криза в Україні характеризується не надвиробництвом а недовиробництвом. Тривалість фази падіння в західних країнах становить від 0, 5 до 1, 5 року, тоді як в Україні триває більше 5 років. Глибина падіння ВНП і промислового виробництва у країнах заходу навіть у повоєнні роки не перевищувала 10%, а в Україні вона становить більше 25% а по окремих галузях - перевищує 50%.
Великі хвилі (великі цикли) викликаються зміною базових технологій і поколінь машин (стрибком у лінії технічного прогресу), оновленням об’єктів інфраструктури -будівель, споруд, тощо. Великі хвилі мають фази; висхідну - 25-30 років-довгострокове піднесення, викликане на базі революційних стрибків у технології і масового їх розповсюдження; низхідну - 20-25 років, яку звуть великою кризою. Ця хвиля виникає, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін. У цей період гостро проявляють себе кризи середніх та малих циклів. Наукову теорію довгих хвиль створив російський вчений Н.Д. Кондратьєв.
В сучасній економічній думці сформувались три протилежних підходи до причин і ролі циклів в економіці:
1)економічний цикл розглядаються як відхилення від нормального стану рівноваги, тобто цикл виступає як аномалія в економічному розвитку;
2)цикл трактується як загальна форма економічного прогресу, а економічна рівновага вважається не як норма, а навпаки, як відхилення від норми;
3)від ідеї закономірно-періодичного циклу відмовляються взагалі.
Прихильники першого підходу пояснювали цикли як відхилення, пов’язані з порушенням рівноваги, найрізноманітнішими причинами. Серед них виділимо лише окремі: теорія нововведень (інновацій)- Й. Шумпетер та його послідовники, грошова теорія - Р. Хоутрі, Ф. Хайєк, теорії недоспоживання - Д. Гобсон, Е. Прайзер, теорія відсутності синхронності - Д. Кларк, У. Мітчел, М. Туган-Барановський. Прихильники другого підходу-П. Самуельсон, М. Калецький, Я. Тінберген вважали, що справжня реальна економіка знаходиться у постійному русі, вони економетричними методами досліджували особливості економічних циклів, можливості впливів на циклічні коливання та шукали засоби їх пом’якшення. Третій напрямок- Л. Дюпр’є, А. Гіттон, не визнаючи якої-небудь закономірності у настанні циклів, підміняли категорію “цикл” іншими поняттями - “загальний рух”, “коливання”.(Більш детально про це можна прочитати у підручнику; Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика).
Зважаючи на вищесказане, в подальшому під циклічністю ми будемо розуміти не перехід від однієї фази до іншої, не спад (пік), а власне відхилення від попередньо досягнутої рівноваги під впливом макроекономічних показників. Тому доцільно моделі, які описують циклічність економіки звести до трьох:
1) пояснення економічних коливань змінами на базі сукупного попиту;
2) пояснення коливань змінами у пропозиції;
3) пояснення, що враховують і те і друге, тобто зміни і в попиті і в пропозиції.
Пояснення коливань змінами з боку попиту здійснюється в межах моделі IS-LM. Тобто основними факторами, які викликають економічні коливання виступають бюджетно-податкова та грошово-кредитна політика через вплив останніх на ставку процента і величину ВНП. Збільшення, наприклад, податків скорочує випуск і зменшує ставку процента (Крива IS зміщується вліво і вниз). Збільшення державних витрат одночасно збільшує випуск і ставку процента (Крива IS зміщується вправо і вверх). Збільшення грошової маси (пропозиції грошей) зменшує ставку процента і збільшує випуск (Крива LM зміщується вправо і вниз).
Більш складним є пояснення коливань на базі змін сукупної пропозиції. Тут, звичайно, розглядаються чотири моделі, дві з яких є неокласичного походження, а дві - неокейнсіанського походження. Неокласики дотримуються поглядів класиків на рівновагу попиту та пропозиції як закономірність. Порушення цієї закономірності вони пояснюють з допомогою моделей “хибних уявлень працівників про заробітну плату” (“Worker-misperception model” та “недосконалої інформації” (Imperfekt-informacion model”. Суть першої моделі зводиться до того, що під впливом зростання цін збільшується пропозиція праці., а це приводить до збільшення випуску. За цією моделлю пропозиція праці залежить від міри відхилення фактичних цін від очікуваних. Чим більше працівники помиляються у своєму передбаченні цін у бік їх зниження, в тому числі і у передбаченні заробітної плати, тобто чим більше вони помиляються у своєму передбаченні заробітної плати (очікуваної зарплати) у бік її зниження порівняно з фактичною (реальною), тим пропозиція праці більша, а отже, тим більший випуск. Друга модель передбачає, що виробники, орієнтуючись не на відносні (співставні) а на номінальні ціни на свою продукцію. Збільшують (зменшують) випуск. Якщо реальна ціна перевищує очікувану, виробник збільшує обсяг випуску.
Неокейнсіанці, дотримуючись кейнсіанського погляду стосовно того, що неможливо пояснити короткострокові коливання виходячи з рівноваги попиту та пропозиції, яка забезпечується еластичністю цін та заробітної плати, обґрунтовують коливання з допомогою жорстких цін та жорсткої заробітної плати. Модель коливань сукупної пропозиції (випуску) при “жорсткій зарплаті” (“stiski-wage model” пояснює коливання випуску появою зацікавленості підприємців у залученні додаткових працівників в умовах жорсткої (незмінної) зарплати і зростаючих цін. Зарплата, передбачена в контракті, розрахована на очікувані ціни. Якщо ж фактичні ціни виявляться вищими, ніж очікувані, то зарплата, передбачена контрактом, буде вищою ніж фактична. Це дасть змогу залучити нових працівників, оскільки попит на працю залежить від фактичної зарплати, В нашому випадку фактична заробітна плата буде меншою, отже підприємці наймуть більше робітників і обсяг випуску зросте.
В основу моделі сукупної пропозиції “при жорстких цінах” (“stisky - price model”) покладено ідею, що нееластичні ціни, властиві певним виробникам, творять тенденцію до підвищення загального рівня цін, а це збільшує загальний випуск. Орієнтація підприємств на стабільні (незмінні ціни) пояснюється наявністю заздалегідь укладених контрактів, порушення угод останніх щодо цін може привести до втрати старих клієнтів, а також, що стабільні ціни дають можливість чіткої орієнтації виробників на загальний рівень цін та загальний рівень доходів. Якщо ж загальний рівень доходів зростатиме, то зростатиме й попит, а це в свою чергу стимулює випуск, більший випуск означає зростання граничних витрат і цін. Таким чином, модель жорстких цін обґрунтовує те явище, що відхилення дійсних цін від передбачуваних зумовлює відхилення рівня виробництва у бік підвищення.
Модель пояснення коливань, яка враховує зміни і з боку попиту, і з боку пропозиції, зветься моделлю “реального економічного циклу”. Вона є зразком неокласичних моделей і пояснює збільшення пропозиції (випуску) технологічними змінами І збільшення загального попиту через зростання попиту на продукцію нових технологій та збільшення державних витрат. До чинників, що впливають на пропозицію праці, належать заробітна плата і ставка процента. Людина, приймаючи рішення про те, працювати чи ні. Враховує не лише рівень заробітної плати, а й те, що гроші, отримані нею раніше і покладені в банк, можуть давати доход у вигляді процента. Отже, чим вища ставка процента, тим пропозиція праці більша. Реальна пропозиція та попит у цій моделі є такими, що залежать від величини ставки процента. Цим модель “реального економічного циклу” нагадує модель IS-LM. Відмінність полягає в тому, що вплив ставки процента на випуск опосередкований ринком праці.
Антикризова (кон’юнктурна) політика держави направлена на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового стану і запобігання розвитку економічних криз. Двома основними періодами, які повинні знаходитись під особливим контролем у цьому зв’язку, є періоди депресії і буму. Характерними рисами депресії являються:скорочення виробничих інвестицій, збільшення запасів, скорочення попиту на робочу силу. Різке падіння норми чистого прибутку, падіння обсягу продажу, скорочення кількості нових замовлень, скорочення попиту на кредитні ресурси. Характерними рисами пожвавлення є: перехід до стійкого розширення виробництва, зростання попиту на активні елементи засобів виробництва (машини, устаткування), зростання попиту на сировину, зростання попиту на робочу силу, зростання заробітної плати і відповідно попиту на товари особистого споживання. Характерні риси економічного буму: значний приріст виробничих інвестицій, скорочення запасів, різке зростання попиту на робочу силу, значний приріст загального рівня цін.
Найважливішими заходами антикризової політики є:
а) в періоди бумів
- грошово-кредитна політика: збільшення облікової ставки, продаж державних цінних паперів на відкритому ринку, підвищення норми обов’язкових банківських резервів; фіскальна політика: скорочення витрат держбюджету, збільшення податкових ставок; політика заробітної плати і тарифів:зниження заробітної плати;політика державних інвестицій: скорочення державного будівництва.
б) в періоди депресії:
- грошово-кредитна політика:зниження облікової ставки, купівля державних цінних паперів на відкритому ринку, зниження норми обов’язкових банківських резервів; фіскальна політика:додаткові витрати держбюджету, зменшення податкових ставок; політика заробітної плати і тарифів: зростання заробітної плати; політика державних інвестицій: прискорення виконання інвестиційних програм.
Інфляція
Другою формою відхилення від ринкової рівноваги на макрорівні є інфляція. Вона виступає однією з негативних ринку, тому боротьба з надмірною інфляцією виступає важливою функцією держави. В темі розглядаються суть інфляції, її види, причини та основні антиінфляційні заходи уряду. При вивченні теми слід звернути увагу на такі моменти:
Під інфляцією розуміють загальне підвищення цін. Якщо, наприклад, ціни зростають на окремі товари, то це ще не інфляція. Адже останнє може бути викликане поліпшенням якості товару, а отже, і зростанням вартості. Інфляція означає таке підвищення цін, яке супроводжується знеціненням грошей. Низька і порівняно стабільна інфляція не викликає серйозних проблем. Труднощі виникають, коли інфляція висока і одночасно - мінлива. Крім усього іншого, це означає, що швидко міняються відносні ціни - тобто співвідношення цін на різні товари. Темп інфляції вимірюється з допомогою індексів цін (Див. Тема 2, пункт) Для цього слід відняти індекс цін минулого року від індексу цін поточного року, розділити цю різницю на індекс минулого року, а тоді помножити на 100.
На практиці інфляція, як правило, вимірюється зміною індексу споживчих цін. Останній обумовлює середню вартість ринкового “кошика” споживчих товарів та послуг, до складу якого входять продовольчі товари, одяг, житло, паливо, транспорт, медичні послуги, плата за навчання та інші товари та послуги, що купуються типовим домашнім господарством повсякденного життя.
Основними причинами інфляції виступають:
-грошова емісія, незабезпечена товарною масою;
-кредитна емісія;
-криза валютно-фінансової системи;
-зростання бюджетного дефіциту та державного боргу;
-мілітаризація економіки, оскільки вона є причиною збільшення видатків бюджету, додаткового поглинання матеріальних трудових ресурсів, а отже вилучення їх із сфери виробництва споживчих товарів; збільшення споживчого попиту з боку зайнятих в оборонній промисловості
-державна монополія;
-монополізм підприємств;
-диспропорції у народному господарстві;
-механізм оподаткування - при збільшенні податку на прибуток проявляється тенденція до зниження обсягів виробництва;
-інфляція цінової надбавки-підвищення цін з метою компенсувати майбутні збитки, можливі в результаті організаційної перебудови економіки.
Серед видів інфляції виділяють: помірну інфляцію, яка характеризується повільним зростанням цін (до 10% на рік); галопуючу інфляцію (від 10 до 200% в рік); гіперінфляцію (до 1000% на рік і більше). Під час гіперінфляції поведінка споживачів визначається намаганням вкласти гроші у матеріальні цінності, Для країн, які залежать від зовнішньої торгівлі, існує загроза імпортованої інфляції Вона виникає в разі підвищення цін на імпортні товари за умови твердого валютного курсу. Окремо виділяють стагфляцію - тобто інфляцію, яка супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні (одночасне підвищення рівня цін і рівня безробіття)
До типів інфляції відносяться: відкрита інфляція, яка характеризується постійним підвищенням цін;дією механізму адаптивних інфляційних очікувань та подавлена інфляція, характерними рисами якої є тимчасове замороження цін та доходів, встановлення граничних цін на продукцію, тотальний адміністративний контроль за цінами.
Формами відкритої інфляції є інфляція попиту (demand-puli inflation), інфляція витрат(пропозиції) яку ще іноді називають “шоком пропозиції” (supli-shok inflation, або cost push inflation), структурна інфляція. Особливий інтерес для українського читача становить така особлива форма інфляції як інфляція, пов’язана із спадом виробництва. Для ілюстрації механізму інфляції доцільно скористатися моделлю рівноваги AS-AD, маючи на увазі такі вихідні положення:
а) інфляція - це порушення рівноваги, що відбувається внаслідок зміщень кривих AD та AS;
б) причиною зрушень лінії AD можуть бути раптові зміни кожного з компонентів сукупних витрат-C, I, G а також зміни в кількості грошей, що перебувають в обігу;
в)необхідно розрізняти довгострокову пропозицію, крива якої є вертикальна пряма, і короткострокову пропозицію з класичною кривою пропозиції;
г)зрушення в обсягах виробництва, спричинені зміщеннями кривих AD та AS, є тимчасовими, Економіка тяжіє до виробництва на рівні своїх потенційних можливостей.
Моделювання інфляції попиту ґрунтується на правосторонньому зміщенні кривої AD, що є адекватним збільшенню сукупного попиту. Причинами цих змін можуть бути збільшення державних витрат, зменшення податків та збільшення кількості грошей в обігу, Під впливом таких детермінантів сукупного попиту крива AD зміщується вправо і вверх, що викличе підвищення рівня цін та зростання обсягу виробництва. Однак це ще не інфляція, так як зростання цін супроводжується збільшенням обсягів виробництва. З часом зростання цін на засоби виробництва починає наздоганяти зростання цін на продукцію кінцевого виробництва. Включається детермінанта сукупної пропозиції, крива AS зміщується вліво, обсяг виробництва повертається до свого попереднього рівня, а загальний рівень ще більше зростає. Як наслідок, має місце збільшення цін при незмінних обсягах виробництва, тобто дійсно проявляється інфляція.
Моделювання інфляції витрат (пропозиції) ґрунтується на лівосторонньому зміщенні кривої пропозиції AS, що є адекватним зменшенню пропозиції. Це відбувається під впливом очікування збільшення витрат виробництва. Такі зміни називають “шоком пропозиції”. Підвищення цін на елементи виробничих ресурсів може статись і через неврожай, стихійне лихо, різке підвищення заробітної плати під тиском профспілок. Раптове підвищення цін на ресурси зміщують криву AS вліво і вверх, ціни підвищуються, обсяг виробництва зменшується. Однак на такому обсязі виробництва економіка довго не може існувати. Під впливом, наприклад бюджетно-податкової або грошово-кредитної політики в країні забезпечується зростання сукупного попиту, крива AD зміщується вправо і вверх, обсяг виробництва повертається на попередній рівень, а ціни ще більше зростають. Маємо попередній варіант зростання цін при незмінному обсязі виробництва, тобто інфляцію.
Інфляцію попиту можна пояснити з позиції монетаризму та з позиції кейнсіанства. З точки зору монетаризму користуються висловом М. Фрідмана:” інфляція скрізь і завжди є монетарним явищем”, тобто інфляція виключно явище пропозиції грошей. Це випливає з монетаристської формули: MV = PY, з якої можна одержати формулу рівня цін.
Дійсно при незмінних швидкості обертання грошей - V та обсязі виробництва - Y рівень цін знаходиться в прямій залежності від маси грошей в обігу - М. Однак приклади з практики господарювання країнах з розвинутою ринковою економікою показують, що зростання грошової маси не завжди приводить до зростання цін. Вплив зростання грошової маси може компенсуватись зменшенням швидкості обертання грошей та збільшенням обсягів виробництва, і навпаки, зростання цін може відбуватись при зростанні швидкості обертання грошей та зменшенні обсягів виробництва. Враховуючи 2це, монетаристи вважають, що швидкість обертання грошей відносно стала величина. Будучи функцією процента якщо останній не змінюється то й швидкість обертаннях грошей також не змінюється. А зв’язок між процентною ставкою і швидкістю обертання пояснюється тим, що за вищої ставки процента люди менш схильні тримати готівку, намагаючись її позбутись. Завдяки цьому пришвидшується обертання грошей.
Кейнсіанство пояснює інфляцію попиту виходячи з теорії сукупного попиту. З курсу мікроекономіки відомо, що ціни залежать від граничних витрат - MC, а граничні витрати, у свою чергу, від рівня зарплати. За цією теорією зростання сукупного попиту веде до зростання рівня зарплати, останнє веде до зростання витрат, а це веде до зростання цін.
Різновидом одночасно інфляції попиту та інфляції пропозиції є так звана “ інфляція, пов’язана зі спадом”. ЇЇ модель розглянута у підручнику- Долан Е.Д.., Ліндсей Д.Е. Макроекономіка. с.284-286. І цікава для українського читача тому, що відтворює ситуацію з інфляцією в Україні. Така модель ґрунтується на припущенні, що уряд відчуваючи негативні наслідки очікуваної інфляції, намагається приборкати її обмеженням сукупного попиту, що приведе до падіння обсягів виробництва, а виробники є інертними у їх ставленні до цін. Проіснувавши певний час в умовах інфляції, навіть якщо відбувається реальне обмеження сукупного попиту, люди очікуватимуть зростання цін. Про схожість та несхожість вказаної моделі з ситуацією в Україні рекомендуємо прочитати у підручнику І. Родіонової, с.113-114.
Втрати від інфляції традиційно поділяють на ті, що мають місце при передбачуваній та при непередбачуваній інфляції. Суспільними втратами передбачуваної інфляції є: часта зміна цінників, каталогів тощо, що призводить до додаткових витрат—“меню витрат”(menu costs ), а також втрати від частого відвідування банків для зняття коштів з поточних рахунків, на яких люди тримають усю готівку щоб запобігти втраті купівельної спроможності грошей. - “витрати зношеного взуття” (shoe leather costs)
До суспільних витрат непередбачуваної інфляції належать: 1) фіскальний податок (fiskal draq ), спричинений тим, що в умовах інфляції кількісне зростання доходів має номінальний характер і може означати падіння реальних доходів; водночас норма податків протягом певного часу лишається незмінною, і платники податку несуть додатковий тягар; 2) перерозподільний ефект, коли втрачають усі, хто має фіксовані доходи, а також надає гроші у позику під незмінний процент; 3) втрата цінами регулюючої ролі, яка пояснюється тим, що внаслідок інфляційного зростання цін скорочуються обсяги виробництва і споживання (виробники скорочують виробництво через подорожчання ресурсів, споживачі обмежують споживання через зменшення реальних доходів); 4) втрата всіма грошовими показниками здатності вимірювати економічні процеси через постійну зміну масштабу вимірювання.
Серед негативних наслідків, які відчували і продовжують в деякій мірі відчувати громадяни України від інфляції, окрім перерахованих вище, можна назвати: 1) втрата будь-якої зацікавленості у продуктивній діяльності, пов’язаній із створенням товарів і послуг, і втягування все більшої частини населення у спекулятивну діяльність; 2) недоцільність заощаджень і скорочення інвестицій та пов’язане з цим тотальне гальмування технічного прогресу, руйнування виробничого потенціалу. 3) ухилення від сплати податків, корумпованість державних службовців; 4) загроза реанімації тотального адміністрування під приводом “неспроможності ринкових регуляторів” тощо.
Основними антиінфляційними заходами являються:контроль над зарплатою та цінами, індексація доходів, політика податкового регулювання, збільшення природного рівня виробництва. Серед заходів по здійсненню останнього можна назвати зміни у системі оподаткування та податкових пільг з метою підвищення продуктивності і стимулювання додаткових інвестицій, стимулювання конкуренції виробників, вкладення державних коштів у розвиток виробничої та соціальної інфраструктури.
Специфічними заходами по приборканню інфляції в постсоціалістичних країнах при переході до ринку є: обмеження ліквідності грошей, протидія зовнішнім інфляційним чинникам, підвищення курсу національної валюти, роздержавлення економіки як засіб підвищення економічної ефективності виробництва, стимулювання імпорту, подолання хронічного дефіциту державного бюджету.