Реферат
Валеологія. Функції педагога-валеолога в процесі управління здоров’ям
План
Вступ 3
1. Предмет валеології та її місце в системі навчальних дисциплін 4
2. Формування педагогом-валеологом стратегії забезпечення здорового способу життя 6
3. Попередження тютюнопаління, вживання алкоголю та інших наркотиків 9
Висновки 12
Література 14
Вступ
Може здатися дивним, що наприкінці ХХ століття було поставлене питання про утворення нової науки про здоров’я – валеології. З самого початку лікарське мистецтво а потім і наука в якості головної мети бачили здоров’я, його збереження, а лікування хвороб складало другу (вторинну) частину медичної доктрини. За переказами, владики Давнього Сходу платили своїм лікарям лише за ті дні, коли були здоровими. Корифеї світової і вітчизняної медицини надавали особливого значення здоров’ю, як великому дару природи. Однак поняття “здоров’я” з давніх часів не мало конкретного наукового визначення. Ще І. П. Павлов казав на Міжнародному медичному конгресі в Мадриді у квітні 1903 р., що “...ми ще не маємо чисто наукового терміну для визначення цього основного принципу організму – внутрішньої і зовнішньої його врівноваженості”. З тих часів становище не змінилося. В силу ряду причин медицина стає все більш лікувальною, вузькоспеціалізованою, госпітальною і фактично є наукою про хвороби і менш за все – про здоров’я.
Про однобічний розвиток медицини багато писали І. В. Давидовський і інші вітчизняні та зарубіжні вчені, але відома лише одна сучасна спроба розробити систему засобів впливу на захисні сили організму. Цей напрямок, який отримав назву “санології”, найбільш активно розвивали в нашій країні в 60-х рр. С. М. Павленко і С. Т. Олійник. Санологія визначалася як “загальне вчення про протидію організму хворобі”, в основі якого лежить саногенез – динамічний комплекс пристосувальних механізмів, що виникають під впливом надзвичайного подразника. Засновники цього напрямку стверджували, що багато з механізмів саногенезу при тренуванні можуть бути значно удосконалені з метою підвищення стійкості організму і підтримання здоров’я взагалі.
Але санологія – вчення про видужання, а не про здоров’я, як таке. Тільки на початку 80-х рр. була усвідомлена необхідність систематизації знань медицини, гігієни, фізіології, анатомії та інших наукових дисциплін з метою створення нового наукового напрямку – валеології – науки про збереження здоров’я. У зв’язку з важким екологічним і економічним станом нашої країни, катастрофічними наслідками Чорнобильської аварії 1986 року, атмосферою перманентного стресу і непевності в завтрашньому дні, наявні на сьогоднішній день валеологічні методики і програми можуть як ніколи стати в нагоді широкому загалу спеціалістів по роботі з людьми взагалі і дітьми та підлітками зокрема. Педагог-валеолог може стати тією ланкою, що забезпечує якнайсприятливіші умови фізичного і духовного розвитку підростаючого покоління, і що не менш, а можливо й більш важливо – такий спеціаліст здатен прищепити молоді стереотип “валеологічного мислення” – мотивацію піклування про своє здоров’я, відношення до нього як до найвищої цінності, усвідомлення необхідності роботи над собою, що, безумовно, піде на користь не лише конкретній людині, а й всій нашій державі взагалі.
1. Предмет валеології та її місце в системі навчальних дисциплін
Термін “валеологія” походить від латинського “вале”, що означає “бути здоровим” і грецького слова “логос” – “наука, вчення”.
Отже, валеологія – це наука про здоров’я.
Батьком сучасної валеології називають російського вченого І. І. Брехмана, який 1980 року вперше запропонував цей термін, а 1982 року науково обґрунтував необхідність охорони здоров’я практично здорових людей. Але, на жаль, наше суспільство і медицина тоді не зрозуміли цього, не надали належного значення цій події, тоді як за кордоном праці професора І. І. Брехмана викликали жвавий інтерес. Редактор англійського видання однієї з монографій І. І. Брехмана в передмові писав: “Валеологія – наука про здоров’я. Чому цього слова немає в нашому словнику? Чому в нас немає віддзеркалення поняття патологія (хвороба)”?
Про те, що ця наука давня, свідчать праці Гіппократа і Авіценни. Саме вони вказували на важливість способу життя, природного середовища і дбайливого ставлення до себе для збереження і зміцнення здоров’я. На принципах валеології ґрунтується багато методів народної медицини. Цікаво, що давні римляни часто вітали одне одного словом: “Вале!” – “Будь здоровим!”
Таким чином, можна дати наступне визначення валеології:
Валеологія – наука про закономірності та механізми формування, збереження, зміцнення, відновлення здоров’я людей і передачі його нащадкам.
Великий внесок у розвиток валеології зробили українські вчені.
На початку 60-х років нашого століття львівські медики, професори С. М. Павленко і С. Т. Олійник сформулювали теорію саногенезу і санології (від лат. сано – оздоровлювати, зцілювати та грец. генезис – походження, розвиток і логос – наука, вчення).
У 80-х роках ХХ століття київський учений, доктор медичних наук, професор Г. Л. Апанасенко висунув теорію енергетичного забезпечення здоров’я, яка покладена в основу валеологічного визначення здоров’я та багатьох методів валеологічного моніторингу. Сьогодні професор Г. Л. Апанасенко очолює першу в Україні кафедру санології (медичної валеології) і спортивної медицини у Київській медичній академії післядипломної освіти. Його метод визначення рівня фізичного здоров’я дозволяє кожному дізнатися про свою “кількість здоров’я” на даний момент і спрогнозувати динаміку здоров’я на майбутнє.
Велике значення для розвитку педагогічної валеології мало створення наприкінці 80-х років кафедр валеології у Тернопільському педагогічному інституті (доц. А. В. Царенко, доц. Г. А. Стасюк), у Дніпропетровському інституті післядипломної освіти (проф. В. В. Морозова) і Запорізькому університеті (проф. С. С. Волкова).
Валеологічне та гігієнічне виховання довело свою ефективність і важливість у багатьох країнах світу, де впродовж останніх 30 років уроки валеології (англ. health education – навчання здоров’ю) стали обов’язковими (і часто улюбленими) у школах США, Канади, Австрії та багатьох інших країн.
В Україні в навчальних закладах принципам і навичкам здорового способу життя раніше не надавали відповідної уваги. Єдиним джерелом знань у цій сфері був приклад батьків, авторитетних людей і товаришів, санітарна освіта. Навчити здоров’ю – сьогодні першочергове завдання нашої школи. Виховання загальної культури здоров’я – мета глобальна і віддалена, вирішити яку покликана валеологічна освіта.
Шкільний курс “Валеологія”, інтегруючись з іншими шкільними предметами, має закласти підвалини здорового способу життя, на яких пізніше сформуються валеологічні звички, поведінка і світогляд, що, врешті-решт, дасть змогу створити здоровий спосіб життя.
2. Формування педагогом-валеологом стратегії забезпечення здорового способу життя
При розробці стратегії забезпечення здоров’я важливо розуміти, що мова йде про здоров’я людини, істоти біосоціальної, яка має свідомість.
Для здійснення своєї глобальної місії рушійної сили прогресу людина повинна мати психічне, соматичне і фізичне здоров’я. В силу не лише зовнішніх, але й внутрішніх причин, навіть за сприятливих обставин під впливом фактора часу виникають хвороби. Але не вони, а здоров’я є більш універсальною категорією.
Визначний теоретик медицини І. В. Давидовський наголошував на тому, що об’єктом медичних досліджень повинна бути здорова людина. Він вважав, що “сучасна медицина все ще перебуває переважно в сфері одиничного (індивідуального) і окремого (нозологічного). Але достатньо повне знання прийде лише при розкритті загальних, тобто принципових закономірностей...”
Відповідно, кількісна і якісна оцінка, збереження, відновлення і укріплення здоров’я людей здорових повинні стати головним завданням не лише медицини, але також і багатьох інших наук і областей практики.
Можливо, що одна з головних причин переважно лікувальної медицини – в недостатньому розвиткові теорії. В міру накопичення нового фактичного матеріалу, диференціації і появи нових напрямків все більше виникає потреба в уточненні і переосмислюванні предмета і перспектив розвитку науки. Все це вимагає нових теоретичних пошуків, так як без усталеної теорії неможливий рух вперед ані науки, ані практики.
Головним повинен бути прямий шлях до здоров’я, котрий в якості мети має збереження і відновлення здоров’я. Мета досить важлива, безумовно пріоритетна, вона широко декларується, але здійснюється набагато менш активно і планомірно, ніж лікування хвороб. Засоби досягнення цієї мети добре відомі. Це свідомість (виховання з дитинства розумного ставлення до свого здоров’я, правильний режим праці і відпочинку), рух (фізична культура, спорт і загартовування організму), раціональне харчування і деякі лікарняні засоби, що застосовуються профілактично. Однак усі ці засоби використовуються недостатньо, розробка нових засобів оздоровлення людей і методологія їхнього застосування залишають бажати кращого.
В цьому контексті велика відповідальність лягає на первинну ланку забезпечення здорового способу життя – педагога-валеолога, який повинен не лише піклуватися про додержання гігієнічних умов в навчальних закладах, правильний режим чергування праці й відпочинку, але й має подбати про створення у вихованців правильної мотивації піклування про власне здоров’я, того, що можна назвати валеологічним світоглядом. З практичних же заходів, які може і повинен забезпечувати і контролювати педагог-валеолог слід виділити насамперед розумне і виважене фізичне навантаження, валеологічно вивірену методику зайняття фізичними вправами.
Сьогодні вже не можна не визнати той тривожний факт, що поряд з онкологічними захворюваннями та СНІДом над людством нависла грізна тінь недостатньої рухової активності, або гіподинамії (від грец. гіпо – зменшений, недостатній, малий і динамос – рухливий), та породжених нею “хвороб цивілізації” (атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда, остеохондрозу, ожиріння, неврозів та ряду інших хвороб). Ці захворювання вийшли на “перше місце” і в близько 50% випадків є причиною смертності населення індустріальних країн.
В природних умовах в тваринному світі боротьба за існування нерозривно пов’язана з рухом, тобто здатність до руху є природно зумовленою необхідністю. У пошуках найсприятливіших умов свого існування (місця поширення), їжі, порятунку від хижаків тварини постійно рухаються, долаючи значні відстані і “встановлюючи” рекорди швидкості.
Наші далекі предки в боротьбі за життя також перебували у постійному русі. Їх годували ноги і руки. Людина виконувала значну м’язову роботу, щоб здобути собі “хліб насущний”. За тисячі років біологічна природа людини майже не змінилася, а умови життя змінилися колосально.
Науково-технічний прогрес зумовив малорухомий, психічно і емоційно напружений характер виробництва. Адже за історично короткий час (всього 50 – 60 років) частка тяжкої м’язової праці в процесі виробництва скоротилася майже у 200 разів!
Навіть діти відчувають це на собі. Збільшення навчальних програм і предметів зумовлює зростання навчального навантаження в школі і вдома. Школяр вже більшу частину доби сидить або лежить. Такий малорухомий спосіб життя особливо небезпечний у молодшому шкільному і підлітковому віці, коли закладається фундамент здоров’я на все життя. Гіподинамія зумовлює переважання процесів гальмування в центральній нервовій систем над процесами збудження, що може спричинити сповільнення фізичного і психічного розвитку школярів.
Впроваджені в США та країнах Європи загальнонаціональні програми, спрямовані на боротьбу із серцево-судинними захворюваннями внаслідок залучення населення до занять фізичною культурою, а також пропаганду і виховання навичок раціонального харчування та на відмову від шкідливих звичок, привели до значного зниження смертності.
В Японії інтенсивним фізичним тренуванням (велосипед, плавання, біг, спортивна ходьба) займається близько 80% дорослого населення. У раціоні японців переважає рослинна їжа, риба та продукти моря. І як результат – в цій країні найвища в світі тривалість життя і найнижча смертність.
Значну увагу активному відпочинку приділяє населення й інших країн.
У Канаді та США заохочується активна рухлива поведінка дорослих, дітей та підлітків у вільний від роботи та занять час. Так, у школах під час перерв, особливо під час великої обідньої перерви (lunch break), яка триває одну годину, школярам видають бадмінтонні й тенісні ракетки, м’ячі, влаштовують міні-турніри між командами класів з баскетболу, футболу, волейболу тощо.
На жаль, в Україні популярність активного руху людини значно нижча. Ми рідко можемо побачити людей, які б їхали на роботу чи навчання на велосипеді або на роликових ковзанах, спортивні майданчики і зали часто порожні. На це є об’єктивні та суб’єктивні причини. Важливим завданням педагога-валеолога як раз і є популяризація здорового способу життя, сприяння розвиткові здорової та гармонійної фізично і духовно особистості.
3. Попередження тютюнопаління, вживання алкоголю та інших наркотиків
Попередженню паління, пияцтва та наркоманії в нашій країні традиційно приділялася досить значна увага. Але акцентування на порушеннях здоров’я, які з’являються внаслідок пристрасті до наркотичних речовин часто не досягають своєї мети – створення запобіжного ефекту; у підлітків (а переважна більшість наркоманів – особи молодого і підліткового віку) досить великою є мотивація “взяти від життя якнайбільше”, спробувати усе що тільки можливо, а заборонений плід, як відомо, солодкий. Важко знайти підлітка чи молоду людину, які б нічого не чули про небезпеку пристрасті до тютюну, алкоголю, наркотичних речовин, але все ж таки бажання спробувати, “відчути кайф” часто перемагає над здоровим глуздом. Чому? Річ у тим, що наркомани-початківці не усвідомлюють повною мірою закономірність і невідворотність виникнення пристрасті до наркотиків. “Я думав, що побавлюся й кину”, “Я гадав – спробую один раз і все” – такі визнання типові серед наркоманів зі стажем. Між тим, роз’яснення фізіологічних аспектів звикання, науково обґрунтована аргументація очевидного факту: наркозалежність – це хвороба, а не погана звичка, наркоман не владний позбутися її самостійно – може утримати багатьох підлітків від кроку у безодню. Саме за допомогою таких науково-популярних бесід-лекцій і повинен педагог-валеолог проводити профілактику наркозалежності серед підлітків і молоді, на противагу тим безликим, часто формальним тезам і гаслам санітарно-просвітницької роботи радянського зразку, що часто й досі (і без належного ефекту) використовуються при роботі з молоддю.
На сьогоднішній день фізіологічні аспекти звикання до наркотичних речовин вивчені наукою досить добре. В організмі існує власна протибольова (антиноціцептивна) система, представлена структурами гіпоталомічної області, лімбічних структур, середнього, продовгуватого і спинного мозку. По-перше, завдання цієї системи – забезпечити усунення певного роду больових відчуттів, які можуть бути викликані подразненням рецепторів внутрішніх органів, суглобів, м’язів; по-друге, в основі функціонування протибольової системи лежить виділення гіпоталамічною областю мозку власних морфіноподібних речовин, називаних ендорфінами і енкефалінами. Знеболюючий ефект ендорфінів є надзвичайно потужним, набагато сильніше штучних морфіноподібних речовин, але механізм їхньої дії схожий з таким самим препаратів морфію.
І ось тут виникає порочне коло: отримуючи морфіноподібні речовини ззовні, організм перестає виробляти свої власні, їх виробництво гальмується надлишком екзогенного (введеного ззовні) морфіну. При спробі відмовитися від введення морфіноподібних речовин, виробка власних ендорфінів починається далеко не одразу. І власна протибольова система припиняє своє функціонування. Виникає стан “ломки” – коли найменший рух, світло, звук – усе сприймається як біль. Дія інших (неморфіноподібних) наркотиків аналогічна. Так, наприклад, ЛСД імітує серотонін, амфетаміни – природні медіатори центральної нервової системи – норадреналін і дофамін та ін. Усі наркотичні речовини дуже схожі за будовою на регулюючі дію центральної нервової системи природні хімічні агенти: медіатори, біологічно активні речовини, гормони. Наркоман потребує все більшої дози наркотику для блокування власної протибольової системи. Мотивація його отримання стає в один ряд з мотивацією голоду або спраги – те, від чого організм відмовитися надовго не може.
Слід мати на увазі, що деякі підлітки вже мають певний досвід спілкування зі своїми однолітками і старшими товаришами, які вживають наркотики. Часто такі люди ззовні не проявляють себе як наркозалежні, ведуть звичайний спосіб життя. Це також аргумент для педагога-валеолога “не згущати фарби”, утримуватися від погроз і афористичних сентенцій типу “одна крапля нікотину вбиває коня”. Слід акцентувати увагу на тому, що хоча період звикання до наркотичних речовин не однаковий (і часом досить тривалий) для різних людей і різних наркотиків (для маріхуани, наприклад, він може тривати до двох років, для алкогольних напоїв – п’ять, вісім і навіть більше років, в той же час для наркотиків опійної групи – від тижня до двох місяців), результат завжди один – фізична і моральна деградація особистості.
Висновки
Медицина традиційно декларувала здоров’я в якості своєї основної мети. Однак, якщо це дійсно так, показники охорони здоров’я повинні були б ґрунтуватися на даних про зменшення числа лікарняних місць, закритті (як непотрібних) лікарень і станцій швидкої медичної допомоги, перекваліфікації частини лікарів в консультантів по здоровому способу життя. Зараз же медицина бачить свої заслуги в збільшенні числа відвідувань поліклінік, обсягів госпіталізації і швидкої медичної допомоги. Все це свідчить, що кількість хворих не зменшується, а збільшується.
Однак шляхом переважно лікувальної медицини йти більше не можна. Потрібно повернутися обличчям до ще здорових людей і зайнятися первинною профілактикою як найголовнішою справою медицини і охорони здоров’я, залучити до неї усі сили держави і суспільства. Задача ця не вкладається в рамки медицини, тому потрібна інша, не альтернативна, а споріднена медицині наука. Саме такою наукою є валеологія. На сьогоднішній день можна констатувати, що перший (багато в чому природний) період неприйняття валеології, недовіри до неї минув. Настав період плідної праці, втілення валеологічних принципів в життя суспільства, подальший розвиток теоретичних і практичних засад цього наукового напрямку. Як раз в цьому і полягає зміст і сенс діяльності педагогів-валеологів на сучасному етапі. При цьому в даному загальному завданні можна з певним ступенем умовності виділити наступні конкретні функції педагога-валеолога:
1. Забезпечувати первинний моніторинг і дослідження стану здоров’я дітей, підлітків і учнівської молоді.
2. Активно пропагувати і втілювати здоровий спосіб життя, вести роз’яснювальну роботу щодо причин захворювань і основних засобів їхнього уникнення.
3. Заохочувати своїх вихованців до фізичної культури і спорту, впроваджувати інші види морального і фізичного вдосконалювання (загартовування, західні й східні оздоровчі системи та ін.).
4. Попереджувати такі негативні явища підліткового середовища як розповсюдження тютюнопаління, вживання алкоголю та наркотиків.
Звичайно, це далеко не повний перелік функцій педагога-валеолога в процесі управління здоров’ям, та й самий цей процес не можна звести лише до зусиль окремих спеціалістів: валеологів, гігієністів, лікарів, спортивних і фізкультурних тренерів тощо. Педагог-валеолог повинен дбати насамперед про створення мотивації до здорового способу життя, валеологічної світоглядної позиції, адже саме така позиція здатна забезпечити щасливе життя нинішнім і прийдешнім поколінням, майбутнє нашої нації, світлі перспективи Української держави.
Література
Брехман И. И. Валеология – наука о здоровье. – М., 1990.
Тель Л. З. Валеология. – М., 2001.
Царенко А. В., Яцук Г. Ф. Валеологія. – К., 1998.
Чумаков Б. Н. Валеология. Избранные лекции. – М., 1997.