КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститут міжнародних відносин
Кафедра світового господарства і міжнародних економічних відносин
Реферат
на тему:
«Механізм фінансової стабілізації в умовах ринкової трансформації»
Київ – 2009
ЗМІСТ
Вступ
1. Макроекономічна фінансова стабілізація в умовах ринкової трансформації
2. Фінансова стабілізація в Україні
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Однією з найважливіших умов успішної ринкової трансформації економіки є її макроекономічна стабілізація.
Проблеми макроекономічної стабільності виникають у будь-яких економічних системах. При цьому має здійснюватися специфічна державна політика, покликана підтримувати на природному рівні головні макроекономічні пропорції. У перехідних економіках метою такої політики є передусім подолання диспропорцій у кредитно-грошовій і податково-бюджетній сферах.
Проблеми фінансової стабілізації в перехідних економіках залишаються предметом гострих дискусій серед фахівців. Одні вважають, що вона має завершувати перший етап трансформаційного процесу, інші переконують у тому, що фінансова стабілізація є передумовою, визначальною, первинною фазою ринкової трансформації.
Є багато підходів щодо критеріїв, показників, індикаторів фінансової стабілізації. Фінансова, макроекономічна стабілізація є одним із першорядних завдань ринкової трансформації. Це пов'язано, з одного боку, з тим, що на попередніх етапах у колишніх соціалістичних країнах сформувались серйозні фінансові диспропорції, з іншого — фінансова нестабільність посилювалась унаслідок розпаду колись єдиного економічного комплексу СРСР та господарських зв'язків між країнами РЕВ, формування власних економічних і політичних систем у нових незалежних державах.
1. МАКРОЕКНОНОМІЧНА ФІНАНСОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ
Практичні аспекти макроекономічної стабілізації слід розглядати у зв'язку з розробками макроекономічної теорії, що обґрунтовують різні аспекти її проведення та саму цю стабілізацію як ціле.
Фіскальна політика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.
Грошово-кредитна політика — комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обігу які здійснює держава через центральний банк.
Фінансова стабілізація – комплекс заходів фінансової політики, спрямований на подолання дефіциту державного бюджету, високої інфляції та гіперінфляції. Для досягнення фінансової стабілізації фінансова політика повинна бути тісно пов'язана з кредитно-грошовою політикою. Фінансова стабілізація – одна з умов стабільного розвитку економіки країни, вона створює передумови для зростання виробництва, розвитку невиробничої сфери, збільшення зайнятості, поліпшення соціально-економічних умов життя населення. Тривала фінансова стабілізація забезпечує більш привабливі умови для притоку вітчизняних та іноземних інвестицій і в кінцевому рахунку для процесу розширеного відтворення.
Досягнення фінансової стабілізації – це одне з першочергових завдань економічної політики будь-якої держави з ринковою економікою.
За ортодоксальним варіантом проведення макроекономічної стабілізації здійснюється ліквідація (або хоча б скорочення) бюджетного дефіциту, жорсткішою стає кредитно-грошова політика, фіксуються номінальна грошова маса або обмінний курс національної валюти. Швидке проведення таких заходів дістало назву «шокової терапії». У цьому разі вдається подолати стійку інерцію інфляційних очікувань.
Суттєвим для ортодоксального варіанта є також недопущення емісійного покриття дефіциту державного бюджету. При цьому є обов'язковою політика «дорогих грошей», коли з метою недопущення поширення грошової маси суворо контролюється величина грошової пропозиції.
У сценарії, що розглядається, використовуються також номінальний «якір». Це показник, зафіксований на певному рівні. Зазвичай — це грошова маса, курс валюти, номінальна зарплата.
У цілому ортодоксальний шлях макроекономічної стабілізації означає різке скорочення надлишкової грошової маси в обігу з самого початку реформ.
Успіхи на цьому шляху можуть бути закріплені жорсткою фінансовою політикою.
Перехід до системи жорстких бюджетних обмежень потребує оптимального скорочення видатків та вдосконалення системи збору податків.
Скорочення державних видатків фактично обов'язкове для пострадянських країн, хоча, як уже зазначалося, розміри цього скорочення та його позитивний ефект не слід розглядати спрощено. Податкова система в цілому потребує реформування. Виходячи з безпосередніх завдань макроекономічної стабілізації, важливо дотримуватися таких принципів.
1. Податкова система має бути нейтральною. Слід відмовитися від довільного маніпулювання ставками податків, створення невиправданих податкових пільг тощо.
2. Податкова система має стимулювати виробництво.
3. Нарахування і збір податків не повинні бути дуже складними.
4. Має дотримуватися принцип неухильної сплати податків.
У цілому ортодоксальна схема макроекономічної стабілізації виявилася більш дійовою у країнах із незначною інфляційною інерцією. Там, де інфляція була тривалою, індексація доходів дала змогу господарським суб'єктам пристосуватися до неї. Інфляційна інерція краще долається у гетеродоксній схемі макроекономічної стабілізації.
У цьому випадку жорстка кредитно-грошова та податково-бюджетна політика поєднується з регулюванням цін і доходів. Тут додається «зарплатний якір», коли фіксується рівень номінальної зарплати.
Практика реалізації гетеродоксних програм макроекономічної стабілізації виявила такі їхні властивості:
1. У довгострокових програмах стабілізації вони виявляються успішними лише на перших етапах її проведення.
2. На перших етапах стабілізації інфляція скорочується легко.
3. Початкові витрати на боротьбу з інфляцією (передусім рівень безробіття) невеликі.
Заморожування зарплати і цін, звичайно, є ефективним заходом макростабілізації. Проте чим довше застосовується цей захід, тим більше зростає диспропорційність у реальному секторі економіки.
Стадія скасування жорсткого контролю над цінами та зарплатами неминуча. Тут гетеродоксна програма стає ортодоксальною і на перший план виходять проблеми, відсунуті раніше в тінь. Передусім це проблеми вибору номінального «якоря», завищення або заниження реального обмінного курсу валюти, збалансованості поточних операцій.
2. ФІНАНСОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ
Фінансова стабілізація в Україні містить подолання гіперінфляції, суттєве скорочення бюджетного дефіциту, стабілізацію обмінного курсу власної грошової одиниці, підготовку передумов для здійснення грошової реформи, зниження облікової ставки Національного банку, ліквідацію платіжної кризи. У країнах, у яких існувала власна грошова система, своєрідним валютно-фінансовим якорем була фіксація обмінного курсу національної грошової одиниці до твердих валют.
Можна виділити три головні етапи фінансової стабілізації в Україні, що охоплюють періоди:
1) з 1992 по 1996 р.;
2) з 1996 по 1998 р.;
3) із серпня — вересня 1998 р. й донині. Характерними рисами першого етапу були:
— запровадження купоно-карбованців;
— вихід із зони рубля;
— суттєве зменшення інфляції з 10 155 % у 1993 р. до 80,3 % У 1996 р.;
— скорочення дефіциту бюджету з 12,2 % у 1992 р. до 4,6 % у 1996 р.;
— зниження облікової ставки Національного банку з 240 % у 1993 р. до 40% у 1996 р.;
— стабілізація обмінного курсу національної грошової одиниці протягом 1995—1996 р., що дало змогу здійснити перехід до гривні у розрахунку 1,7—1,8 грн. за 1 дол. США.
Водночас посилювалася платіжна криза, "вимивалися" оборотні кошти підприємств та організацій. Кредиторська заборгованість зросла з 19,2 млрд. грн. у 1992 р. до 73,2 млрд. грн. у 1996 р., а дебіторська, відповідно, — з 17,8 млрд. до 48,2 млрд. грн.
Отже, станом на другу половину 1996р. загалом були сформовані головні передумови для здійснення грошової реформи, введення власної грошової одиниці — гривні й переходу до другого етапу фінансової стабілізації.
Особливостями другого етапу фінансової стабілізації стали:
— закріплення позитивних тенденцій у валютно-фінансовій сфері країни, про що свідчило подальше зниження рівня інфляції;
— стабілізація обмінного курсу гривні;
— зниження облікової ставки НБУ до 16 % у жовтні 1997 р.;
— стабілізація цін;
— поступове зростання заробітної плати й доходів.
Восени 1997 р. були досягнуті значення основних макроекономічних індикаторів, які свідчили про створення передумов для економічного зростання, що розпочалося у першій половині 1998 р. На жаль, розгортання світової фінансової кризи, власні прорахунки у фінансовій сфері, пов'язані насамперед із гіпертрофованим розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики, перекреслили сподівання на стале господарське зростання за рахунок збільшення пропозиції зовнішніх фінансових коштів (кредити МВФ, МБРР та портфельні інвестиції приватних компаній). Дедалі очевиднішою стала необхідність переорієнтації економічної політики на суттєву активізацію внутрішнього попиту, пожвавлення власного господарського обороту, підвищення платоспроможності юридичних та фізичних осіб за рахунок поповнення оборотних коштів підприємств і диверсифікації доходів населення.
Третій етап фінансової стабілізації. Фінансова ситуація вересня — жовтня 1998 р. означилася девальвацією гривні на 58 %, обвалом фондового ринку, падінням ліквідності банківської системи, подорожчанням кредитних ресурсів. Усе це дає підстави говорити про настання нового етапу фінансової стабілізації, продиктованої не стільки логікою трансформаційного процесу, скільки ситуацією на міжнародних фінансових ринках і прорахунками у внутрішній економічній політиці.
Дія внутрішніх дестабілізуючих чинників підсилювалась негативним впливом світової фінансової кризи на перебіг економічних подій в Україні. Політика здорового консерватизму та гра-дуалізму вберегла економіку від різких коливань і обвалів у валютно-фінансовій сфері. Україна повністю дотримувалась усіх зобов'язань перед іноземними інвесторами. Банківська система та фондовий ринок, хоч і зазнали втрат, зберегли певну цілісність і функціональну дієздатність. Погіршення ситуації сталося внаслідок збігу внутрішніх і зовнішніх обставин. До цього спричинилися політика надто дорогих державних запозичень на внутрішньому фінансовому ринку, хронічна незбалансованість державного бюджету та платіжного балансу, висока ціна кредитних ресурсів тощо.
Світова фінансова криза зумовила необхідність корегування сфери як міжнародної, так і національної економічної політики, негативно вплинула на банківську систему, міцність якої залежить від підвищення її ліквідності та кредитоспроможності, диверсифікації банківських операцій, залучення іноземного банківського капіталу. Криза ще раз показала, що лише конструктивна взаємодія банків із виробничою сферою, перетворення провідних банків у основні структурні ланки національних і міжнародних промислово-фінансових груп та компаній гарантуватимуть їм необхідну стійкість і надійність.
Досвід останніх років показує, що справжня фінансова стабілізація досягається на основі розвитку національного виробництва як першооснови економіки. Загострення фінансової кризи може нейтралізувати позитивні тенденції, помітні останнім часом у виробничій сфері.
Для підтримки господарської кон'юнктури за умов надмірно високої відсоткової ставки НБУ, надто дорогих кредитів комерційних банків та колапсу деяких із них, актуальним виявилося отримання іноземних інвестицій МБРР, ЄБРР, зацікавлених ТНК під гарантії уряду та для ініціювання ефективних інвестиційних проектів. Іншим напрямом збереження досягнутого рівня й поступового нарощування виробництва були активізація внутрішнього попиту, розблокування платіжної кризи шляхом зваженої емісії, виконання цільових загальнодержавних виробничо-інвестиційних програм. Практика ринкового реформування в Україні продемонструвала, що самі собою монетарні методи можуть дати короткочасний ефект — «ковзають» переважно на поверхні економіки, не зачіпаючи її «глибинних шарів» — підвалин господарства, його субстанційної основи, тобто виробництва. Неприродний розкол економіки на дві відносно автономні сфери — фінансову й реальну спричинив гіпертрофовано високі відсоткові ставки, велику кількість спекулятивних операцій та бартеризацію, платіжну кризу й стагнацію. Фінансова криза продемонструвала, що поглиблення розколу може спричинити остаточний занепад обох сфер.
Отже, на рубежі другого і третього тисячоліть в Україні було досягнуто фінансову стабілізацію і розпочато процес економічного зростання.
ВИСНОВКИ
Фінансова стабілізація — необхідна передумова поновлення зростання в сучасних умовах.
Фінансова стабілізація може виявитися успішною лише за умови одночасних погоджених дій, орієнтованих на реалізацію цілей, щодо яких досягнута суспільна згода. На їхню реалізацію повинні направлятися всі найважливіші елементи економічної політики.
Фінансова стабілізація припускає також заходи центрального банку щодо регулювання відсоткової ставки й обмінного курсу національної валюти. Обидва показники повинні встановлюватися і коригуватися з урахуванням наміченого рівня інфляції для того, щоб реальні значення були по можливості постійними. Це необхідно, зокрема, і для підтримки довіри до стабілізаційних заходів і погашення інфляційних очікувань. Держава повинна відмовитися від різкого підвищення податків і цін, здатного підштовхнути інфляцію.
На першому етапі стабілізації економіки найважливішим завданням є, як правило, фінансова стабілізація. Саме вона є тією основою, яка дозволяє істотно прискорити період переходу до стійкого розвитку економіки.
Практика проведення стабілізаційної політики в ряді країн свідчить, що там, де основні економічні агенти строго і послідовно дотримують умов своєрідного стабілізаційного пакту, успіхи в подоланні кризової ситуації дуже відчутні. Однак така політика, забезпечивши стабілізацію, може виявитися продуктивною лише за умови наступного рішучого кроку — структурної й інституціональної перебудови. Створення адекватній ринковому середовищу галузевої, виробничої і соціально-економічної структури, що забезпечує ефективність і конкурентоспроможність, а також здійснення інституціональних перетворень, необхідних для ефективного функціонування ринку: гарантії прав власності, обмеження монополізму, зміцнення законодавчої бази — усе це стає необхідною й обов'язковою умовою переходу до стійкого економічного зростання.
Тривала фінансова стабілізація забезпечує більш привабливі умови для припливу вітчизняних та іноземних інвестицій і в кінцевому рахунку для процесу розширеного відтворення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Філіпенко А.С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність – К.: Знання, 2007. – 670 с.
2. Перехідна економіка: Підручник. / В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Лібанова та ін.; За ред.. В. М. Гейця. – К.: Вища шк., 2003. – 591 с.: іл.
3. Финансовая стабилизация. Энциклопедия финансов. lib.mabico/1991.html
4. Економічна теорія. Посібник вищої школи (Воробйов Є. М., Гриценко А. А., Лісовицький В. М., Соболев В. М.) / Під загальною редакцією Воробйова Є. М.- Харків-Київ, 2003.- 704 с