Аграрні відносини та їх розвиток за сучасних умов

Рефераты по экономической теории » Аграрні відносини та їх розвиток за сучасних умов

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

 на тему:

 «Аграрні відносини та їх розвиток  за сучасних умов»

Студентка 1курсу 1 групи спеціальності 6601                вечірнього факультету

Герасимчук Н.А.          

Науковий керівник -

доцент Диба М.І.

Київ - 1999

Аграрні відносини та їх розвиток за сучасних умов

 

План роботи

Вступ.........................................................................................................3

Розділ 1. Продуктивні сили аграрного сектору

та особливості  його    розвитку.................................................………4-6

Розділ 2. Еволюція власності в аграрному секторі виробництва..…..7-9

Розділ 3. Нові форми господарювання........................................….10-16

Висновки.........................................................................................…17-18

Список використаної літератури..................................................….19-20

ВСТУП

Сьогодні сільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги оскільки і без того небагатий наш стіл останнім часом особливо збіднів стрімко зросли ціни на продовольство — такі явища викликають у населення України велику стурбованість і загострюють соціальну напруженість.

Творча і трудова активність людини визначаються не тільки суспільними свободами та правовою захищеністю а й якістю життя основним показником якого виступає здоров’я окремої людини і всього суспільства. А залежить здоров’я від стану охорони здоров’я та якості продуктів харчування стану природного середовища комфортності житла і робочого місця організації відпочинку та рівня соціального забезпечення. В усіх сферах господарської діяльності має діяти принцип: не може бути економічним те що завдає шкоди людині. Тому господарникам необхідно брати до уваги не тільки традиційний економічний ефект а й шкоду завдану природі та здоров’ю людини.

В аграрному секторі виникають складні виробничі відносини певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції її розподілу обміну та використання. Звідси випливає основна мета моєї курсової роботи - з’ясувати особливості сільськогосподарського виробництва його роль у соціально-економічному процесі розкрити основні тенденції та перспективи різних форм господарювання у сільському господарстві за умов формування соціально-орієнтованої ринкової економіки України.

Розділ 1. Продуктивні сили аграрного сектору та особливості його розвитку

          Сільське господарство є однією з основних галузей народного господарства оскільки виробництво продуктів харчування – перша умова життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на с/г товарну продукцію постійно зростає оскільки збільшується чисельність населення особливо міського. У провідних капіталістичних країнах до 95% всієї с/г продукції реалізується на ринку набуваючи товарної форми.

          У сільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність с/г праці що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більше продовольства. Так у середині ХУШ ст. у сільському господарстві було зайнято 4/5 світової робочої сили частка продукції сільського господарства у валовій продукції світу досягала 85%. Наприкінці ХУШ ст. співвідношення між вартістю валовою продукції сільського господарства та промисловості становила 80:20 наприкінці ХІХ ст. 52:42 а у середині 70-х років ХХ ст. - вже 30:70. Частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті продовжує знижуватися. У розвинутих  капіталістичних країнах вона тепер коливається в межах 2-3% в Англії США Німеччині; 5-8% - у Франції й Італії та 11% - у Японії.

          У країнах Африки Азії Латинської Америки які розвиваються ця частка становить 11-16% а у найменш розвинутих країнах вона перевищує 44%. У колишньому Союзі РСР частка сільського господарства у валовому національному продукті становила 18%[1].

          У розвинутих країнах світу відбувся перехід с/г виробництва до машинної стадії розвитку. Основний комплекс виробничих операцій у рослинництві тваринництві здійснюється за допомогою машин що значно зменшує потребу в робочій силі[2].

У США  кількість зайнятих у сільському господарстві скоротилася з 6 5 млн чол. у 1965 р. приблизно до 3 млн чол. на початку 90-х років. Це становить близько 2 5% загальної чисельності робочої сили. Така мала частка працездатного населення зайнятого безпосередньо у сільському господарстві пояснюється й тим що значна частина робіт виконується фірмами що обслуговують сільське господарство а також на підприємствах переробної промисловості де остаточно формуються споживчі властивості продовольчих товарів. У сучасний період у США  для промислової переробки надходить до 90% а у Західній Європі – до 75% кінцевої продукції сільського господарства призначеної для продовольчого споживання. Це істотно змінює роль сільського господарства з основного постачальника продовольства для населення воно перетворилось на постачальника сировини для харчової і переробної промисловості. З урахуванням робочої сили що зайнята в усіх сферах продовольчого комплексу частка працівників АПК США на початку 90-х років становила приблизно 17%. В основному робоча сила зосереджена у галузях що забезпечують переробку с/г продукції та її реалізацію тому на підприємствах цих галузей зосереджено до 90% робочої сили АПК. Аналогічна структура зайнятості в інших розвинутих країнах.

          Тенденція до скорочення чисельності зайнятих в аграрному секторі спостерігається в країнах колишнього СРСР. В останні роки у багатьох країнах включаючи республіки колишнього Союзу загострилася продовольча проблема. Це зумовлено як природними факторами (посуха повінь і т.д.) так і соціальними причинами - непродуктивним землекористуванням несправедливим розподілом і споживанням продуктів харчування більш високими темпами приросту населення порівняно з приростом с/г продукції різними соціальними катаклізмами (війна міжнаціональні конфлікти і т.д.)[3].

          Весь період існування в країні радянської влади пов’язаний безпосередньо із спробою розв’язати продовольчу проблему забезпечити населення необхідними йому продуктами харчування. Прийнято з приводу цього безліч постанов законів програм.      Але жодна з них у тому числі продовольча 1982 року не була реалізована оскільки безпосередній виробник за умов колгоспно-радгоспного ладу був відчужений від землі від участі в управлінні а також від створюваного ним продукту. За цих умов селянин не був зацікавлений у продуктивному використанні землі техніки праці. Тому ресурси що направлялись у сільське господарство не давали віддачі.

          Перетворення системи виробничих відносин на селі включає вирішення ряду кардинальних проблем що стосується власності на землю і проведення земельної реформи в цілому[4].

          Таким чином щоб прискорити вихід сільського господарства з кризового стану необхідно:

          по-перше усунути державний монополізм у власності на засоби виробництва забезпечити рівні економічні соціальні та правові умови для функціонування всіх форм власності та господарювання розвивати ринкові відносини. Ринок і конкуренція визначать які форми власності та господарювання в яких галузях і регіонах є найбільш ефективними і виправданими;

          по-друге кожному працівнику і колективу слід надати можливість обрати ту форму власності та господарювання яку він вважає для себе найбільш прийнятною доцільною;

          по-третє кожне підприємство повинно саме визначати свій виробничий напрям розпоряджатися виробленою продукцією та одержаними доходами нести повну матеріальну відповідальність за результати свого господарювання;

          по-четверте необхідно створити ринок матеріально-технічних засобів адекватних різноманітності форм власності;

          по-п’яте слід оздоровити грошову і кредитну системи;

          по-шосте перейти до вільного ціноутворення коли головним стимулюючим фактором до формування цін виступає конкуренція між виробниками а не адміністративний і монопольний диктат.   

Розділ ІІ. Еволюція власності в аграрному секторі виробництва.

          Відносини земельної власності є основним елементом аграрних відносин. Останні — це відносини між людьми господарствами членами суспільства з одного боку і державою — з другого з приводу привласнення засобів виробництва у безпосередньому виробництві розподілі обміну і використання доходів с/г підприємств. Складовою частиною аграрних відносин є рентні відносини.

          Земельні відносини у всіх країнах світу пройшли тривалий шлях розвитку й у кожній країні були свої особливості в цьому процесі. В Англії капіталістична власність на землю виникла у результаті вигнання селян із своїх земель і огородження їхніх земельних ділянок. У Німеччині колишній Російській імперії та ряді інших країн Європи поміщицькі латифундії поступово перетворилися на капіталістичні господарства. Земельні реформи 1848 і 1861 років у цих країнах ліквідувавши феодальну кріпосницьку систему зумовили виникнення великої кількості дрібних селянських господарств.

          У всіх зарубіжних країнах великого розвитку набула оренда землі у землевласників селянами-фермерами і капіталістами-підприємцями.

Оренда — це тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину. Оренда землі найбільшого розвитку набула у ряді розвинутих країн Заходу. Досить поширеною є сімейна оренда. Це така форма оренди коли глава сім’ї — власник земельної ділянки передає в оренду землю одному з членів своєї сім’ї.

З усіх видів с/г підприємств найпоширенішими у розвинених країнах Заходу є сімейні ферми що як правило ведуть виробництво власними силами або ж використовують частково найману робочу силу для виконання сезонних робіт. Великі капіталістичні господарства використовують у господарській діяльності найману працю. Щоб вижити у конкурентній боротьбі з великими капіталістичними господарствами дрібні фермери об’єднуються у с/г кооперативи. Фермери ведуть своє господарство самостійно а кооперативи забезпечують їх обслуговуванням постачанням матеріальних ресурсів техніки займаються переробкою зберіганням і реалізацією продукції. У США на початку 90-х років налічувалося близько 5 тис. кооперативів які переробляли і реалізовували майже 30% фермерської продукції а їхня частка у забезпеченні ферм матеріально-технічними ресурсами становила понад 25%.

У Швеції понад 100 тис. фермерських господарств і майже всі вони є членами с/г кооперативів. У сферу їхньої діяльності включаються збирання переробка та збут продукції рослинництва кредитування виробниче постачання й інші важливі для життєдіяльності ферм функції.

Своєрідним шляхом відбувався розвиток сільського господарства у колишнього Союзі РСР. Замість селянських господарств у період насильницької колективізації були створені колгоспи і радгоспи. На нинішньому етапі розвитку суспільства стала очевидною недоцільність збереження колгоспно-радгоспної системи у попередній формі. Ця система з дня її утворення виявилася нежиттєздатною через головну притаманну їй ваду — відчуження виробника від землі управління та створеного ним продукту перетворення селянина у наймита не зацікавленого в ефективного використанні ресурсного потенціалу. Саме це стало головною причиною кризи аграрного сектору.

Другою причиною стало те що сільське господарство з перших днів встановлення радянської влади було донором для народного господарства. За його рахунок здійснювалась індустріалізація країни формувався і розвивався ВПК.

Третьою причиною такої кризи була низька оплата праці особливо в колгоспах яка не створювала необхідних стимулів до праці у громадському господарстві.

Ще однією причиною кризи  колгоспно-радгоспної системи було нічим не обмежене свавілля місцевого партійно-державного апарату який здійснював «керівництво» колгоспами і радгоспами. Проявом цієї кризи є погіршення всіх економічних показників у продовольчому комплексі насамперед рівня продуктивності праці.

Об’єктивно оцінюючи стан сільського господарства країни слід визнати що воно знаходиться у кризовому становищі. Протягом останніх шести років обсяг валової продукції постійно скорочується. Порівняно з 1990 р. виробництво валової продукції галузі господарствами усіх категорій зменшилось на 13 2% у 1991 р. на 20 4% у 1992 р. на 19 2% у 1993 р. на 32 5% у 1994 р. на 34 9% у 1995 р. на 40 8% у 1996 р[5]. Стан сільського господарства продовжував погіршуватись; обсяг валової продукції скоротився в порівнянні з 1995 р. на 9% у тому числі продукції рослинництва — на 10% тваринництва – на 8%. Скорочення обсягу виробництва відбувалося за рахунок господарств суспільного сектора і становило 15%. Фінансове становище підприємств галузі є вкрай незадовільним. За підсумками року збитковими виявилися 6 6 тисячі підприємств або 54% від їх загальної кількості. Під напливом імпортних харчових продуктів і споживчих товарів руйнується вітчизняний аграрний ринок що потенційно має високу конкурентноспроможність.

Поки що єдиним позитивним результатом аграрної реформи що відбувається у напрямі реформування майнових відносин власності в колгоспах роздержавлення радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств приватизації переробних і агросервісних підприємств є становлення багатоукладного господарства в якому переважають малі форми підприємництва. У складних економічних умовах останні проявили себе як життєздатні форми господарювання на селі[6]. 

Розділ ІІІ. Нові форми господарювання

Колгоспи і радгоспи до аграрних перетворень зокрема у сфері власності і форм господарювання на селі як відомо не могли бути господарствами послідовно підприємницького типу. Реорганізувати КСП можна в такі підприємницькі організаційно-правові структури які не суперечать чинному законодавству України зокрема  передбачені цим законодавством. Насамперед мова  може йти про господарські товариства передбачені Законом України «Про господарські товариства». Це — товариства з обмеженою додатковою і повною відповідальності командитні і акціонерні товариства (закриті й відриті) орендні підприємства особисті товарні господарства фермерські господарства.

Товариства з обмеженою додатковою та повною відповідальністю.

У товаристві з обмеженою відповідальністю кожний його учасник по зобов'язан­нях товариства перед кредиторами за несплачені борги та по інших зобов'язаннях відповідає лише своєю часткою у статутному фонді товариства. На особисте майно ця відповідальність не поширюється. У товариствах з додатковою відповідальністю сплата боргів може здійснюватися частково і власним майном — у випадках коли для цього не вистачає вартості статутного фонду. В товариствах з повною відповідальністю до сплати боргів може бути залучене і все особисте майно учасника. Безперечно товариства з додатковою і повною відповідальністю ризикованіші але вони прийнятніші для кредиторів і їм вони віддають перевагу перед товариствами з обмеженою відпо­відальністю. Відповідальність особистим майном за борги .зобов'язує бажаючих отри­мати кредити підходити до визначення потреби в них їх розмірів та строків повер­нення більш зважено і відповідально. В умовах ринкових відносин роль кредитів у здійсненні підприємницької діяльності надзвичайно велика. Необхідність мати пере­ваги в одержанні кредитів перед іншими позичальниками коштів і змушує підприємців ставати на шлях створення товариств (підприємств) з додатковою і повною відпові­дальністю[7].

Командитні товариства

Дещо специфічними є командитні товариства (підприємства) в яких певна кількість учасників повністю бере на себе прийняття рішень щодо всіх питань підприємниць­кої діяльності товариства відповідаючи при цьому за борги підприємства як своїми частками у статутному фонді так і особистим майном. А інші учасники такого това­риства відповідають за його борги лише частками у статутному фонді. Виходячи з цього вони не беруть участі в управлінні підприємством. На зборах учасників вони мають право лише дорадчого голосу.

Відповідальність за борги особистим майном нерідко відстрашує потенціальних учасників спільної підприємницької діяльності від створення товариства з додатковою і повною відповідальністю а також командитних товариств. Але при цьому треба мати на увазі що члени даних товариств оскільки основною їхньою діяльністю є сіль­ськогосподарське виробництво мають певні пільги в цьому плані. З них не може бути стягнуто за борги житло з господарськими будівлями корова якщо вона одна (при відсутності корови відповідно одна телиця чи коза вівця свиня) корми для худоби насіння для посіву сільськогосподарський інвентар знаряддя особистої кустарної і ремісничої праці інструменти книги тощо одяг взуття речі домашнього вжитку. Отже відповідальність працівників сільськогосподарського виробництва за борги осо­бистим майном порівняно з іншими громадянами основною діяльністю яких не є сільськогосподарське виробництво суттєво обмежена що дає змогу без особливо підвищеного ризику формувати товариства з додатковою і повною відповідальністю а також командитні товариства[8].

Акціонерні товариства

Серед законодавче визначених видів господарських товариств дещо відособле­ними від інших є акціонерні товариства їхні статутні фонди формуються за рахунок коштів від продажу акцій їх учасникам. Тому акціонерні товариства від інших това­риств відрізняє те що вийти з них можна тільки шляхом продажу акцій[9].

На підвищену увагу заслуговують особливості акціонерних товариств. Такі гос­подарські товариства зокрема їх назва найвідоміші серед населення у тому числі й сільського мабуть через те що цей вид товариств найчастіше зустрічається в про­мисловості та інших несільськогосподарських секторах економіки. Головна особли­вість їх полягає в тому що будь-яке майно і земля передані акціонерному това­риству в сплату за акції стають власністю товариства. Акціонер який бажає вийти з товариства не може вимагати від нього повернення йому переданого ним майна і землі. Вихід з акціонерного товариства можливий єдиний — шляхом продажу акцій. Товариство і його акціонери мають пріоритетне право на купівлю акцій товариства що продаються але не зобов'язані цього робити. Вони можуть їх купити а можуть і не купити. При цьому треба мати на увазі що ціна акції при продажу визначається не її номінальною вартістю а прибутковістю акціонерного підприємства. В сучасних умовах низької рентабельності сільськогосподарських підприємств ринкова ціна акції буде низькою а тим більше при збиткових результатах господарювання.

Страницы: 1 2