Адміністративно-правові методи

Рефераты по административному праву » Адміністративно-правові методи Скачать
План.

План. 1

Вступ. 2

1Адміністративно-правові методи. 3

1.1. Поняття адміністративно-правових методів. 3

1.2. Види адміністрагивно-правових методів. 6

2.Метод переконання. 9

3.Поняття і види адміністративного заохочення. 11

4. Метод адміністративного примусу. 14

5. Управління в системі внутрішніх справ. 20

Висновок. 34

Список літератури. 37


Вступ

Приступаючи до вивчення змісту й особливостей методів державного управління необхідно насамперед визначити що ж таке управління?. Цей термін став універсальним засобом характеристики визначеного виду діяльності тобто сукупності дій які виконуються заради досягнення відповідних суспільно значимих цілей.

У самому широкому понятті управління означає керівництво чимосьУ подібному розумінні воно трактується й у наші дні. Однак обмежитись такою констатацією недостатньо.  Виникає потреба розкриття змісту цього керівництва його функціонального значення. Загальнотеоретичні позиції включаючи кібернетичні дають достатні підстави для наступних висновків:

Управління є функція організованих систем різної  природи (біологічних технічних соціальних) що забезпечує їхня цілісність тобто досягнення задач що стоять перед ними збереження їхньої структурипідтримка режиму їхньої діяльності.Термін «державне управління» широко використовується у вітчизняній і закордонній науковій літературі а також у законодавстві багатьох країн. Більш 70 років він вживався й у нас створюючи тим самим конституційні підстави для виділення даного виду державної діяльності Конституція України відмовилася від цього терміна. Замість нього вживається  новий термін – виконавча влада. Чи означає це що державне управління надалі  не існує чи це чисто термінологічна реформація?

На ці закономірні питання відповідь може бути одна у  відповідності до Конституції України державна влада здійснюється на основі поділу на  законодавчу виконавчу і судову.

1Адміністративно-правові методи

1.1. Поняття адміністративно-правових методів

Під методом звичайно розуміють спосіб або засіб досягнен­ня поставленої мети. Відповідно до цього адмінісгратіївно-право-вими методами є способи та прийоми безпосереднього і цілеспря­мованого впливу виконавчих органів (посадових осіб) на підставі зак ріпленоїза ними компетенції у встановлених мелісах та відповідній формі на підпорядковагіі їм органи та громадян.

Методи проявляються у формах управління через взаємодію суб'єктів та об'єктів управління зв'язки що між ними склалися. В них відбиваються воля держави повноваження юридично-владного харак­теру що належать виконавчим органам. Тому методи управління юри-дично оформлені закріплені адміністративно-правовими нормами.

Правильне розуміння методів можливе на підставі та у зв'язку з функціями управління. Будь-яка функція що потребує реалізації ста­новить собою конкретну мету управління і дії взаємопов'язані через завдання її здійснення. Тому вона є частиною управлінської діяльності. Це дає змогу відокремити методи управління від понять що вжива­ються в подібному до них розумінні. Наприклад планування конт­роль облік та інші подібні до них дії є функціями управління. Але взяті як окремі прийоми будь-якої з функцій управління вони являють собою вже методи управління. Саме їх оптимальний вибір у конкрет­них умовах забезпечує ефективну діяльність органу управління.

Внаслідок значного різноманіття суб'єктів виконавчої влади та об'єктів що перебувають під їх впливом методи управління теж є різноманітними. Але це не виключає наявності у них загальних рис. Найбільш характерними для методів управління є: 1) способи впливу виконавчого органу (посадової особи) на

підпорядкований йо му орган та громадян; 2) вираження державного публічного інтересу керівної ролі держави; 3) засоби досягнення мсти; 4) способи орга­нізації прийоми здійснення функцій що виникають в процесі здійс­нення спільної діяльності 5) способи реалізації компетенції.

При цьому прийоми та способи що використовуються для реа­лізації управлінських завдань які стоять перед суб'єктом виконав­чої влади прямо залежать не тільки від його правового статусу а й від особливостей адресата — об'єкта управління (форми власності індивідуального чи колективного характеру і т. ін.). Будучи правиль­но поєднані ці методи створюють єдину взаємопов'язану систему способів впливу. Проте це не виключає й суперечностей що вини­кають тоді коли ті чи інші методи використовуються або всупереч об'єктивним умовам або невиправдано широко. Методи управління що виражають різні аспекти практичної діяльності того чи Іншого виконавчого органу (посадової особи) дають відповідь на запитання: і як вони діють реалізуючи свої повноваження як використовують різні 1 засоби для досягнення поставленої мсти? Від уміння їх обирати та ; застосувати залежить ефективність управлінської діяльності.

У практичній діяльності виконавчих органів (посадових осіб) з метою вироблення найбільш ефективного варіанту використовуються певні прийоми та способи управлінської роботи. Як правило до прий­няття управлінського рішення застосовується моделювання здійсню­ються розрахунки прогнозується можливість досягнення відповідних результатів і т. ін. Але визнавати їх методами управління немає підстав бо вони не виражають безпосереднього управлінського впливу не діють на об'єкт управління. Таким чином дії шо мають зовнішнє юридично-' владне значення та вираження слід відрізняти від методів організації роботи апарату управління і методів процедурного характеру.1

Методи управляючого впливу є адміністративно-правовими методами. Саме в них виявляються всі якості державно-управлінсь-кої діяльності в межах якої реалізується виконавча влада.

За допомогою адміністративно-правових методів суб'єкт вико­навчої влади здійснює управляючий вплив на об'єкт шляхом вико­ристання адміністративно-правових форм управління.адмініністративному праві загальновизнано що метод і формауправління є взаємопов'язаними сторонами процесу управління.Саме у відповідній формі метод управління реально виконує роль способу (засобу) управляючого впливу.


1.2. Види адміністрагивно-правових методів

 

У зв'язку з переходом до ринкових відносин і корінними змінами в механізмі державного управління та організаційно-право­вому статусі суб'єктів управління надзвичайно актуальною видаєть­ся проблема адміністративно-правових методів. Під дією змін що відбуваються змінюється також система правових засобів які засто­совуються для забезпечення ефективного державного впливу на уп­равлінську діяльність. Ці зміни відображуються як в законодавстві так і в управлінській діяльності методах її практичного здійснення.

Традиційно управлінські методи в цілому поділяються ще на наукові та ненаукові демократичні та диктаторські державні та гро-мадсїкї ' адміністративні та економічні прямого та непрямого впли­ву. Внаслідок того що одні методи мають загальний характер при­таманні всім видам державної діяльності всім державним органам а інші — лише окремим із них методи управління поділяються на загальні та слещальнь До загальних методів як правило належать методи переконання та примусу адміністративного та економічно­го впливу нагляду та контролю прямого та непрямого впливу регу­лювання керівництва та управління (у тому числі оперативного).

Такі універсальні методи як переконання та примус здавна привертають увагу вчених. Взаємодоповнюючи один одного ці ме­тоди забезпечують належну поведінку учасників управлінських відносин. Вони взаємопов'язані мають об'єктивний характер між ними існує діалектична єдність ступінь їх використання визначаєть­ся рівнем розвитку суспільних відносин.[1]

Адміністративні методи звичайно кваліфікуються як способи або засоби впливу на діяльність підприємств установ і організацій посадових осіб та громадян шляхом прямого встановлення їх прав і обов'язків через

систему наказів. Суб'єкт управління в межах своєї компетенції приймає управлінське рішення юридичне обов'язкове для об'єкта управління. Такий прямий управлінський вплив вихо­дить безпосередньо з владної природи управління — так реалізуєть­ся виконавча влада. Без використання адміністративних методів не­можливе досягнення мети впорядковуючого впливу на поведінку різних учасників управлінських суспільних відносин. Адміністра­тивні методи використовуються поряд з економічними які виступа­ють способами чи засобами економічного або непрямого впливу з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні

об'єкти управління через їх інтереси. Застосування економічних методів означає формування таких економічних умов і стимулів які створюють у виконавців зацікавленість у кінцевих результатах праці. При цьому об'єкти управління не одержують обов'язкових вказівок а мають змогу проявити ініціативу у виборі засобів діяльності для ре­алізації своїх матеріальних інтересів. Звичайно це зводиться до одер­жання податкових майнових пільг матеріального заохочення і т. ін.

Нагляд є необхідним пасивним методом управління. За його допомогою можна оцінити стан справ але він не дає змоги суб'єк­там які його здійснюють втручатися в діяльність відповідних орга­нів організацій та посадових осіб. Вплинути безпосередньо на стан справ шляхом активного втручання в діяльність підконтрольних [суб'єктів дозволяє використання різних форм контролю.

Органи державного управління можуть впливати на об'єкти і управління шляхом непрямого впливу.

Прямий вплив виражає волю відповідного органу — н а к а з. Непрямий вплив — це створення умов зацікавленості у виконавців" надання їм можли­вості обрати варіант поведінки та ін.

Застосування методу  Р е г у л ю в_а_н_н я .означає встановлення загальної політики та принципів щодо її реалізації через дер|жавне фінансування пільги тощо. Керівництво має за мету {практичне втілення в життя загальної політики та принципів здійс-нення контролю за підпорядкованими об'єктами розроблення на-і прямів їх діяльності. Систематичний безпосередній вплив суб'єктів [на об'єкти становить собою метод управління.

Проблема методів державно-управлінської діяльності або адмі-Іністративно-правових методів лежить в площині їх розумного поєднання з урахуванням суб'єктивних та об'єктивних чинників інших ов. Послідовне вирішення цього завдання залежить від темпів ро-I боти по упорядкуванню всієї системи державного управління відпо-I відно до мети політичного та економічного реформування суспільного життя.

2.Метод переконання

У системі методів державного управління важливе місце посідає переконання — особливий засіб правового впливу. Він поля-йгає в тому щоб суб'єкти державного управління додержувалися пев­них вимог внаслідок їх внутрішнього визнання а не через сліпе підкорення велінням влади. Це означає впровадження дисципліно­ваності розуміння того що міцна громадська дисципліна і законність являють собою необхідну умову успішної побудови правової функції форми та методи державного управління незалежної демократичної держави а також формування свідомої звички спрямованої на додержання правових вимог почуття недопус­тимості їх порушення потреби активно боротися з правопорушеннями.

Таким чином переконання — це система заходів.дравшого і неправового характеру які проводяться державними та громадськи­ми органами що виявляється у здійсненні виховних роз'яснюваль­них та заохочувальних методів спрямов"анйх"на"ф6рмування у гро­мадян розуміння необхідності~чтгкого виконання законів та інших правових актів.

Основними формами переконання які застосовуються в держав­ному управлінні є: організація державних і громадських заходів спрямованих на вирішення конкретних завдань (облік контроль прийняття необхідних документів проведеная семінарів зборів тощо); виховання (економічне правове моральне та ін.) особистий приклад; роз'яснення завдань державного управління (усне чи через засоби масової інформації); Інструктаж осіб підпорядкованого апа­рату і громадськості з питань найбільш дійового виконання постав­лених завдань; .заохочення (моральне — подяка нагородження по­чесним знаком присвоєння почесного звання і т. ін. матеріальне — грошові премії путівки окремим особам або групі осіб); критика роботи і поведінки окремих осіб.

Останнім часом в Україні все більшого поширення набувають правові форми переконання заходи заохочення передбачені правом за зразкове виконання трудових службових і громадських обов'язків. Зараз Урядом України розробляються юридичні акти якими буде встановлено систему нагород та заохочень.

Зростаюче значення заохочень є важливим проявом посилення ролі переконання як важливого методу регулювання управлінської діяльності і життя всього суспільства..


3.Поняття і види адміністративного заохочення

Останнім часом у правовій науці більше уваги приділяється такому методу як заохочення правомірної поведінки громадян.

Вважається що цей метод досить ефективно використовується в ряді розвинених країн (США Японія ФРН Швеція та ін.). Передбачається що з побудовою правової економічно розвиненої і стабільної держави він пошириться і в діяльності наших органів управління.

Заохочення - спосіб впливу що через інтерес свідомість направляє волю людей на здійснення корисних з погляду заохочуючого справ. Заохочувальний вплив сприяє виникненню інтересу до здійснення визначених справ одержанню матеріального морального іншого схвалення.

Як методу діяльності виконавчої влади заохоченню характерні наступні особливості:

• фактичною підставою для застосування заохочення є заслуга діяння позитивно оцінювані суб'єктами влади;

• заохочення пов'язане з оцінкою вже зроблених діянь є

складовою частиною державного контролю;

• заохочення персоніфіковане застосовується у відношенні окремих індивідуальних або колективних суб'єктів;

• заохочення укладається в моральному схваленні наділенні визначеними правами матеріальними цінностями й іншими благами;

• в основному заохочення врегульоване правом у багатьох випадках реалізується у формі правозастосування;

• заохочення побічно впливає на волю заохочуваного стимулюючи його.

В залежності від основ заохочення розрізняють:

• абсолютне заохочення зумовлене абсолютними підставами заохочення. Такими підставами є: сумлінне виконання трудових і службових обов'язків; виконання громадянського обов'язку (допомога в затримці злочинця порятунок потопаючого і т.п.); заохочення матерів що народили і виховали більш п'яти дітей; ювілеї заслуги іноземних громадян перед Україною в розвитку науки і т.п.;

• відносне. Відносне заохочення регламентоване КпАП України дисциплінарними статутами. Норми зазначених актів зобов'язують заохочувати добровільне відмовлення від неправомірної діяльності щире розкаяння добровільне усунення заподіяної шкоди. Статтею 34 КпАП України визначено що щире розкаяння винного відвернення Шинним шкідливих наслідків правопорушення добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди є обставинами що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушенняЗ погляду правової основи розрізняють:

• формальне заохочення - заохочення регламентоване правовими нормами (відповідні міри оформляються спеціальними правозастосовчими актами і як правило заносяться в трудову книжку службову картку);

• неформальне заохочення - застосування різноманітних заходів впливу не передбачених юридичними нормами (наприклад публічна похвала).

За змістом заохочення може бути:

• моральним (подяка грамота);

• матеріальним (премія коштовний подарунок);

• статусне (змінює правовий статус громадянина наприклад присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України");

• змішане (часто одна міра містить моральне матеріальне і статутне заохочення).

В залежності від кола осіб до яких застосовуються заходи заохочення розрізняють:

• заходи заохочення що застосовуються до колективних

суб’єктів (наприклад оголошення подяки Президента України колективу Академії ДПС України за заслуги по підготовці висококваліфікованих фахівців);

• заходи заохочення що застосовуються до індивідуальних суб'єктів (наприклад для іноземних громадян і осіб без громадянства встановлене застосування такого заохочувального засобу як надання особі почесного громадянства

Пріоритет прав людини у державній діяльності розвиток демок­ратичних засад в управлінні вимагають в усіх сферах суспільного життя подальшого зміцнення правосвідомості громадян виховання у кожного почуття громадського обов'язку підвищення дисципліни і організованості.

Додержання правил співжиття в правовій державі здійснюєть­ся свідомо і добровільно оскільки право втілює в собі волю наро­ду його норми є загальнообов'язковими спираються на підтримку держави і громадської думки.[2]


4. Метод адміністративного примусу

У числі адміністративно-правових методів були згадані і засоби індивідуального характеру використовуючи які виконавчі органи забезпечують необхідний вплив що упорядковує регулювання суспільних відносин. У своїй сукупності міри примусового забезпечення належного поводження підлеглих складають інститут адміністративного примусу. Природно що в першу чергу маємо на увазі адміністративно-правові норми що регулюють застосування такого роду засобів.

Будучи різновидом державного примусу адміністративний примус використовується головним чином як крайній засіб забезпечення й охорони  та по забезпеченню суспільної безпеки і т.п.

.Правовий примус правопорядку в сфері державного управління   виконує каральну функцію. Однак його значення не вичерпується тільки цим. Одночасно з метою охорони права  адміністративно-примусові міри виконують і іншого роду функції тобто застосовуються не тільки як покарання за правопорушення але і для їхнього попередження. Це означає що їх варто розуміти значно ширше ніж реалізація санкцій адміністративно-правових норм. У такім розумінні вони забезпечують суспільний порядок і суспільну безпеку.Для адміністративного примусу характерно наступне:

а) як правило позасудове застосування передбачених  законом чи підзаконними актами правових мір владою уповноважених на те виконавчих органів;

б) застосування примусових мір не усіма без винятку виконавчими органами а лише тими котрі наділені спеціальними повноваженнями по здійсненню адміністративної влади;

в) примусові заходи застосовуються з метою забезпечення дотримання не всіх адміністративно-правових норм а тільки тих котрі формують обов'язкові правила поведінки в сфері державного управління що не мають відомчих меж.

г) як правило примусові заходи застосовуються виконавчими органами уповноваженими на здійснення правоохоронних функцій у сфері державного управління.

Особливе місце приділяється примусовим заходам реалізованим у рамках державно-службових відносин. Воно полягає в тім щоб забезпечити належне і своєчасне виконання кожним органом нижчого підпорядкування управління його структурним чи підрозділом окремим службовцем розпоряджень вищих органів підрозділів і посадових осіб. Мова йде про забезпечення вимог необхідної дисципліни там де вони не дотримуються добровільно. Як міри дисциплінарного примусу застосовуються з одного боку психічний вольовий примус спрямований на те щоб зажадати змусити виконати відповідне розпорядження а з іншого боку - дисциплінарна відповідальність. Однак безпосередніми примусовими заходами вони не є тому що не кожен керівник наділений повноваженнями адміністративної влади.

Страницы: 1 2