Основні риси адміністративно-правових відносин

П л а н

Вступ ....................................................................................................2

Поняття та елементи адміністративно-правових відносин.............................................................................................4

Основні риси адміністративно-правових відносин...........................................................................................11

Види адміністративно-правових відносин ..............................14

Висновки ...........................................................................................21

Література .........................................................................................23

Вступ

Будь-яка галузь права регулює визначені правовідносини, тобто відносини урегульовані нормами права. Зокрема, цивільному праву властиве регулювання цивільних правовідносин (майнових і зв'язаних з ними особистих немайнових прав), кримінальному праву - регулювання відносин, зв'язаних зі злочином і покаранням. Які правовідносини регулює адміністративне право? Насамперед варто вказати, що адміністративне право - це самостійна галузь правової системи України.

Галузі права відрізняються один від одного по предмету і методу правового регулювання. Саме предмет адміністративного права складають ті відносини, про які мова йтиме далі.

Кожного у повсякденному житті оточує велика кількість правил, якими визначається наша поведінка і громадських місцях, закладах, транспорті тощо. Службові відносини між громадянином і органом держави, органом місцевого самоврядування, громадською організацією також будуються в рамках адміністративно-правових приписів.

Від організації державного управління, діяльності відповідних державних органів та посадових осіб значною мірою залежить забезпечення реалізації законності, дотримання прав і свобод людини, соціальний, правовий та економічний захист громадян. Апарат виконавчої влади забезпечує виконання завдань у сферах господарського, соціально-культурного, адміністратив­но-політичного будівництва та в інших галузях управлінської діяльності. З метою забезпечення умов для побудови демократичної, правової, соціальної держави, утвердження і забезпечення прав людини і громадянина і відповідного реформування системи органів державного управління розроблена та втілюється в життя адміністративно-правова реформа.

У процесі управління виникають організаційні зв'язки між учасниками цих відносин, багато з яких потребують правово­го регулювання. Таке регулювання здійснюють за допомогою адміністративно-правових норм і таким чином перетворюють їх у адміністративно-правові відносини.

Сукупність управлінських відносин у сфері державного управління складає предмет адміністративного права.

Суспільні відносини є результатом діяльності людей у сфері державного управління. Саме через них виявляються характер, призначення, спрямованість і мета управління. Вони є загальними і існують в усіх соціальних системах і підсистемах, для яких характерне державне управління. Проте, хоч у якій сфері вони не виникали б і хто б у них не вступав, вони завжди є відносинами між керуючими та керованими, між суб’єктом та об’єктом управління.

Предметом розгляду адміністративного права є не усі управлінські відносини, а лише ті, які складаються внаслідок і з приводу виконання органами державного управління своїх виконавчо-розпорядчих функцій.

Саме адміністративно-правові відносини і являються предметом дослідження у даній роботі. Ми маємо за мету з’ясувати їх суть та особливості, порядок виникнення, зміни та припинення, виявити їх суб”єктно-об”єктний склад, провести їх класифікацію за різними критеріями.

Поняття та елементи адміністративно-правових відносин

Адміністративно-правові відносини— це суспільні відноси­ни в сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністра­тивного права1. Адміністративно-правові відносини – це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв’язки державно-владного характеру2.

Адміністративно-правові відносини - це урегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, що складаються в сфері діяльності виконавчої влади.

Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками, як: первинність правових норм, унаслідок чого правовідношенням є результатом регулюючого впливу на дані суспільні відносини даної правової норми, що додає йому юридичну форму; регламентація правовою нормою дій (поводження) сторін цього відношення; кореспонденція взаємних обов'язків і право сторін правовідносини, обумовлена нормою і т.п.

Складовими частинами адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти.

Таким чином, адміністративно-правова норма містить абстрактну конструкцію адміністративно-правового відно­шення. Сутність такої конструкції полягає в тому, що нор­ма від імені держави визначає належну поведінку кожного із своїх адресатів. Одних вона наділяє правом володарюва­ти, інших — обов'язком виконувати волю володарюючого суб'єкта. Вона встановлює обов'язкові правила, за якими відбувається "спілкування". Ці правила формулюються у вигляді взаємних прав і обов'язків.

З моменту вступу такої норми в силу відносини між сторонами будуються у рамках її приписів. Якщо до мо­менту прийняття норми (набрання нормою сили) управ­лінських зв'язків між ними не існувало, то вони форму­ються. Якщо ж такі зв'язки існували, то вони, по-перше, упорядковуються, як того вимагає норма, по-друге, набу­вають характеру юридичних зв'язків або правових відно­син. Оскільки йдеться про адміністративно-правові нор­ми, то ці юридичні зв'язки будуть адміністративно-право­вими відносинами.

Учасники адміністратив­но-правових відносин мають конкретні права та обов'язки і є суб'єктами правовідносин.

Адміністративно-правові відносини завжди мають дер­жавно-владний характер, тобто один із суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. У да­ному розумінні не є винятком і так звані "горизонтальні" адміністративно-правові відносини.

Виходячи з положень чинного законодавства України, до суб'єктів адміністративно-правових відносин можна віднести: державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів; власника (представника, менеджера, уповноваженого власника); об'єднання громадян, кооперати­ви, органи самоврядування, самодіяльні організації; громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства3.

Передумовою вступу названих суб'єктів у конкретні адмі­ністративно-правові відносини є наявність у них правоздат­ності та дієздатності.

Адміністративна правоздатність — це спроможність суб'єк­та адміністративних правовідносин мати права та нести юри­дичні обов'язки в сфері виконавчої влади. Державні органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність, мають конкретні владні повноваження, які за своїм характером і обсягом зале­жать від компетенції даного органу. Адміністративна право­здатність державного органу (посадової особи) залежить від обсягу його компетенції.

Крім цього, адміністративну правоздатність посадової осо­би визначають також її посадовими повноваженнями, які ви­ражено в законі або інших правових актах. Адміністративну правоздатність мають державні підприємства й установи, а та­кож об'єднання громадян, органи самоврядування, самодіяльні організації та їх органи.

Адміністративна правоздатність державних органів, держав­них і недержавних організацій виникає, здебільшого, з момен­ту видання акта про їх заснування, а припиняється з їх ліквіда­цією або реорганізацією. Адміністративна правоздатність гро­мадян у сфері державного управління виникає з моменту народження й припиняється з їх смертю. Адміністративна пра­воздатність є основою адміністративної дієздатності4.

Адміністративна дієздатність — це здатність своїми діями на­бувати та реалізовувати права й обов'язки в сфері управління.

Особливість адміністративної правоздатності та дієздат­ності полягає в тому, що вони означають можливість бути суб'єктом адміністративно-правових відносин5.

Об'єкт — це те, заради чого виникають правовідносини. Об'єктом адміністративно-правових відносин є поведінка учас­ників управлінських відносин (дії, утримання від дій). Дії учас­ників управлінських відносин можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів. Це можуть бути речі, мате­ріальні цінності, продукти духовної творчості, особисті нема­теріальні блага, а саме: здоров'я, гідність людини, моральність тощо. Так, якщо об'єктом правовідносин є поведінка учасників (наприклад, передача державного майна від одного органу уп­равління — іншому), то предметом адміністративних право­відносин будуть об'єкти матеріального характеру, тобто май­но, речі. В управлінні культурою та мистецтвом, охороною здоров’я, справами молоді й спорту предметом цих відносин є культурні та духовні цінності, здоров'я, моральність, тобто чин­ники нематеріальні.

Виникнення адміністративно-правових відносин — це, по суті, об'єктивізація загальної управлінської волі держа­ви в реальній поведінці конкретних суб'єктів. Даний про­цес складається з трьох послідовно здійснюваних етапів.

По-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретного адміністративно-правового відношення. По-друге, створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний макет (склад) адміністративного правовідношення. Закріплюєть­ся певна абстракція в адміністративно-правових нормах. Наприклад, норми Закону України "Про надзвичайний стан" містять достатню кількість абст­ракцій, які можуть сформувати правовідносини тільки за певних обставин (введення надзвичайного стану). По-тре­тє, це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових зв'язків між адресатами норм, тобто адміністративно-правових відносин.

Виникають (змінюються і припиняються) адміністра­тивні правовідносини за настання конкретних життєвих обставин, які прийнято називати юридичними фактами. Вони кваліфікуються як юридичні, оскільки передбачені в адміністративно-правових нормах (прямо — у гіпотезі, опосередковано — в диспозиції або санкції). Як тільки в житті з'являються факти, вказані в гіпотезі норми, остання починає діяти, внаслідок чого її адресати в одних випадках мають можливість для реалізації своїх прав і обов'язків, в інших — набувають суб'єктивних прав і обов'язків (права і обов'язки передбачаються диспози­цією норми).

Наприклад, Закон України "Про захист прав спожива­чів" містить норму, згідно з якою Державний комітет Ук­раїни у справах захисту прав споживачів і його органи мають право забороняти господарюючим суб'єктам реалі­зацію споживачам товарів, які завезені на територію Ук­раїни без документів, що підтверджують їх належну якість. Тут юридичним фактом буде факт завезення на територію України споживчих товарів без відповідних документів. У разі його виникнення органи державного управління реа­лізують своє право на заборону продажу таких товарів.

Підставою виникнення, зміни або припинення адміністра­тивно-правових відносин є юридичні факти - дії та події6.

Під діями розуміють факти, які виникають за волею людей. Вони можуть бути як правомірними, так і неправомірними.

Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-пра­вових норм. До правомірних дій, що породжують адміністра­тивно-правові відносини, належать акти управління — укази й розпорядження Президента, постанови і розпорядження Кабі­нету Міністрів тощо. Для державного управління найхарак­терніші юридичні акти, які мають індивідуальний характер, оскільки вони породжують конкретні адміністративно-правові відносини безпосередньо (наприклад, Указом Президента Ук­раїни громадянина призначено заступником міністра освіти і науки України, що безпосередньо породжує адміністративно-правові відносини між особою, призначеною на цю посаду, та іншими працівниками Міністерства освіти і науки України). Адміністративно-правові відносини виникають також у зв'яз­ку з діями окремих громадян і посадових осіб, наприклад, у разі звернення громадянина зі скаргою на дії посадової особи. Крім цього, юридичним фактом, що зумовлює виникнення адмі­ністративно-правових відносин, може бути бездіяльність.

Неправомірні дії — це правопорушення, проступки, що тяг­нуть за собою застосування заходів примусового впливу. До неправомірних дій належать правопорушення, в тому числі адміністративні та дисциплінарні, за які настає відпові­дальність, наприклад, адміністративна відповідальність за ухи­лення від виконання законних вимог прокурора або невико­нання розпорядження державного чи іншого органу про пра­цевлаштування. Вчинення правопорушення тягне за собою виникнення певного кола правовідносин, пов'язаних із засто­суванням норм матеріального та процесуального адміністра­тивного права.

Адміністративно-правові відносини виникають не тільки в результаті діяльності людей, а й у разі виникнення подій.

Події — це явища, що не залежать від волі людей, але зумов­люють певні правові наслідки. Наприклад, до подій належать стихійні лиха (повені, землетруси, пожежі, епідемії, епізоотії тощо).

Дуже часто для виникнення правовідносин потрібна сукупність двох або кількох юридичних фактів, наявність яких необхідна для настання юридичних наслідків. На­приклад, для одержання права на управління транспорт­ним засобом необхідна наявність таких юридичних фактів: настання відповідного віку; відсутність медичних протипо­казань; підготовка у відповідному навчальному закладі (або самопідготовка за відповідною програмою); одержан­ня відповідного посвідчення.

Юридичні факти можна класифікувати за різними критеріями.

1. За наслідками, що настали, юридичні факти поділя­ються на: а)правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) правоприпиняючі.

Правоутворюючі факти викликають виникнення пра­вовідносин, наприклад, вчинення адміністративних право­порушень.

Правозмінюючі факти змінюють існуючі правовідноси­ни. Так, визнання за правопорушником неможливості сплатити штраф може призвести до винесення постанови про накладення штрафу судовим виконавцем шляхом звернення стягнення на особисте майно правопорушника. Такий юридичний факт (винесення поста­нови) змінює зміст адміністративних правовідносин між сторонами, хоча правовідносини зберігаються.

Правоприпиняючі факти зумовлюють припинення пра­вовідносин. Такими є дії особи щодо здійснення суб'єк­тивного права або виконання юридичного зобов'язання. Наприклад, сплата правопорушником штрафу (виконання постанови про накладення стягнення) припиняє адмініст­ративно-деліктні відносини, які виникли у зв'язку із здій­сненням правопорушення.

Підводячи підсумок вищевказаному, можна дати відповідне поняття адміністративного правовідношення, як урегульованих адміністративно-правовою нормою управлінських суспільних відносин, у якому сторони виступають як носії взаємних прав і обов'язків, встановлених і гарантованих адміністративно-правовою нормою.

Основні риси адміністративно-правових відносин

Адміністративно-правові відносини характеризуються всіма ознаками правових відносин, але, крім цього, мають деякі особ­ливості, які полягають у тому, що:

1) адміністративно-правові відносини складаються в сфері управління, тобто в повсякденній практичній реалізації зав­дань і функцій держави щодо здійснення управління госпо­дарським, соціально-культурним будівництвом, адміністратив­но-політичною сферою. Тут треба підкреслити, що вони виникають у зв2язку зі здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності;

2) в усіх відносинах однією зі сторін обов'язково є орган ви­конавчої влади (державного управління), орган місцевого са­моврядування або громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями. Отже для цих відносин характерна наявність обов’язкового суб’єкта з державно-владними повноваженнями, суб’єкта виконавчо-розпорядчої діяльності;

3) адміністративно-правові відносини — це особливий зв'я­зок між їх учасниками, один із яких за даних обставин має пра­во вимагати від іншого такої поведінки, яку передбачено адмі­ністративно-правовою нормою;

4) орган управління зобов'язаний реалізувати свої матері­ально-правові та процесуальні права, тобто право є одночасно і обов'язком суб'єкта адміністративно-правових відносин;

5) адміністративно-правові відносини можуть виникнути за ініціативою будь-якого суб'єкта адміністративного права, згода іншої сторони не є обов'язковою умовою для їх виникнення. Адміністративно-правові відносини можуть виникати всупереч бажанню другої сторони. Дана особливість не випливає з тих обставин, що одна із сторін наділена владними повноваженнями (наприклад, міністерство), а друга – може їх не мати (громадянин). Так у разі звернення громадянина до міністерства, останнє, незалежно від свого бажання, зобов’язане на таке звернення відреагувати і вирішити питання громадянина;

6) порушення однією зі сторін своїх обов'язків зумовлює її відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою в особі її компетентних органів. Дана особливість зрозуміла, оскільки порушення норм адміністративного права означає посягання на інтереси держави;

7) адміністративно-правові відносини, що виникають між органами виконавчої влади та іншими суб'єктами адміністра­тивного права, не завжди є відносинами, які здійснюють за методом влади та підпорядкування. Ці відносини можуть реа­лізовувати на засадах як влади й підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов'язана виконувати конкретні вимоги правової норми. Тут завжди має місце подвійний зв'я­зок: правомочність — обов'язок — правомочність. Наявність взаємних прав і обов'язків властива досить широкому колу адміністративних правовідносин;

8) санкції, що застосовують до сторін адміністративно-пра­вових відносин за порушення ними своїх прав і обов'язків, — це, як правило, заходи адміністративного примусу, адмініст­ративної та дисциплінарної відповідальності, може настати також матеріальна або кримінальна відповідальність;

9) спори, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, вирішують як у адміністративному, так і в судовому порядку. Більшість адміністративно-правових спорів вирішують в адміністративному порядку, тобто уповноваже­ними на те органами державної виконавчої влади або посадо­вими особами. Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадо­вих і службових осіб (ст. 55)7.

Суперечки, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично-владного розпорядження правомочного органу.

У цілому адміністративно-правовим відносинам притаманні дві найважливіші ознаки: з одного боку — це форми соціаль­них відносин, оскільки в них обов'язково беруть участь люди чи їх об'єднання, а з іншого — це форми організаційних відно­син, у процесі реалізації яких розв'язуються завдання управлін­ської діяльності.

Перелічені особливості адміністративних правовідно­син дають змогу зробити висновок про те, що не будь-які суспільні відносини у сфері державного управління вхо­дять до кола адміністративно-правових. Такими відноси­нами перш за все є такі, що виникають "у зв'язку" і "з приводу" практичної реалізації завдань і функцій держав­ного управління і виконавчої влади зокрема.

3. Види адміністративно-правових відносин

Діапазон управління, здійснюваний виконавчою владою, є багатоаспектним. Відносини, що виникають у результаті уп­равлінської діяльності, відрізняються між собою окремими ознаками, що є підставою для їх класифікації.

Адміністративно-правові відносини поділяють на види: за­лежно від елемента юридичної норми; за змістом; за характером дій зобов'язаного суб'єкта; залежно від розподілу прав і обо­в'язків між сторонами; за характером зв'язків між сторонами.

Адміністративно-правові відносини класифікуються за багатьма критеріями.

Спочатку виділяються дві групи адміністративних правовідносин:

а) відносини, що безпосередньо виражають основну форму керуючого впливу (суб'єкт-об'єкт), у якій чітко виявляється владна природа державно-управлінської діяльності, їх можна позначити як владовідношення; іноді іменуються як основні;

б) відносини, що складаються за рамками безпосередньо керуючого впливу на той чи інший об'єкт, але органічно зв'язані з його здійсненням; характеризуються як неосновні правовідносини;

Перші з названих виражають сутність керування, другі зв'язані з цією сутністю, але прямо її не виражають. До першої можна віднести відносини між вищестоящими і нижчестоящими ланками механізму виконавчої влади, між посадовими особами-керівниками і підлеглими їм по службі працівниками адміністративно-управлінського апарату, між виконавчими органами (посадовими особами) і громадянами, що несуть визначені адміністративно-правові обов'язки і т.п.

Друга група характеризується тим, що такі відносини хоча і виникають безпосередньо в сфері державного керування, однак не переслідують метою безпосередній керуючий вплив суб'єкта на керований об'єкт. Приміром, відносини між двома сторонами, що функціонують у сфері державного керування, але не зв'язані між собою співпідпорядкованістю. Так два міністерства можуть вступати у відносини, зв'язані з необхідністю підготовки спільного правового чи акта узгодження взаємних управлінських питань і т.д.

Залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санкції), адміністративні правовідносини поділяють на регу­лятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини — це правове регулювання орган­ізаційних, управлінських відносин у суспільстві, пов'язаних із реалізацією позитивних завдань виконавчої влади. Основою для виникнення таких правовідносин може бути, наприклад, поста­нова Кабінету Міністрів України «Про створення єдиної дер­жавної автоматизованої паспортної системи» від 2 серпня 1996 р., якою започатковано організаційну роботу, пов'язану зі створен­ням єдиної державної автоматизованої паспортної системи.

Охоронні правовідносини пов'язані з регулюванням право­охоронної діяльності шляхом встановлення правових заборон і застосування до порушників адміністративного примусу, на­приклад, заходи адміністративного припинення (затримання правопорушників), адміністративна відповідальність та інші заходи адміністративного впливу.

За змістом адміністративно-правові відносини поділяють­ся на матеріальні та процесуальні.

Матеріальні адміністративно-правові відносини виникають на основі матеріальної норми.

Адміністративно-процесуальні відносини — це відносини, що складаються у зв'язку з вирішенням індивідуальних справ у сфері управління та регулюються адміністративно-процесу­альними нормами. Типовим прикладом цього може бути По­рядок розгляду звернень громадян у сфері управлінської діяль­ності (розділ 11 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.8). Адміністративно-процесуальні норми цього Закону регулюють розгляд пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг громадян. Адміністративно-процесуальні відносини тут виникають між органами державної влади, орга­нами місцевого самоврядування, установами, організаціями, незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян, під­приємствами, засобами масової інформації, їх керівниками та іншими посадовими особами й громадянами.

За характером дій зобов'язаного суб'єкта адміністративно-пра­вові відносини можуть бути активними, тобто зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії (громадянин, якому виповни­лося 16 років, зобов'язаний одержати паспорт, з отриманням по­вістки з'явитися у військкомат), або пасивними — зобов'язаний суб'єкт мусить утриматися від вчинення певних дій (від вчинен­ня правопорушення: дисциплінарного, адміністративного).

Залежно від розподілу прав і обов'язків між сторонами ад­міністративно-правових відносин, вони можуть бути як одно­сторонні, так і двосторонні (взаємно обумовлені права й обо­в'язки суб'єктів правовідносин).

Залежно від адміністративно-правового статусу суб'єк­тів, що беруть участь у правовідносинах, виділяють:

- між підпорядкованими суб'єктами державного управ­ління, що перебувають на різному організаційно-право­вому рівні, тобто між вищестоящими і нижчестоящими органами;

- між непідпорядкованими суб'єктами однакового орга­нізаційно-правового рівня. Це відносини між двома мініс­терствами, адміністраціями районів області тощо. Такі від­носини прийнято називати горизонтальними;

- між органами державного управління і підпорядкова­ними їм організаційно підприємствами, корпораціями, концернами тощо. Це відносини між адміністрацією і без­посередньо підприємством;

- між органами державного управління і підприємства­ми, установами, організаціями, які організаційно їм не підпорядковані (організаційно від них незалежні). Це, приміром, відносини між податковою адміністрацією і підприємствами;

- між органами державного управління і структурами місцевого самоврядування. Такі відносини складаються, наприклад, між державною адміністрацією району і ви­конкомом селищної ради;

- між органами державного управління і недержавними підприємствами, установами, організаціями;

- між органами державного управління і об'єднаннями громадськості;

- між органами державного управління і громадянами.

За складом учасників виділяють:

- відносини між главою держави — Президентом Украї­ни і всією системою державного управління взагалі та ви­конавчої влади зокрема;

- відносини між вищим органом державної виконавчої влади, яким за Конституцією України (ст. 113) є Кабінет Міністрів України, і всією системою державного управлін­ня взагалі і виконавчої влади зокрема;

- відносини між органами державної виконавчої влади одного ієрархічного рівня (міністерствами, комітетами, ра­йонними державними адміністраціями тощо);

- відносини між органами державної виконавчої влади різного ієрархічного рівня (обласна державна адміністра­ція — районна державна адміністрація);

- відносини між органами виконавчої влади і органами державного управління, які статусом органу виконавчої влади не наділені (міністерство транспорту — відділення залізниці);

- відносини між управлінськими структурами держави і органами місцевого самоврядування (районна державна адміністрація — виконавчий комітет міської ради);

- відносин між органами державного управління і струк­турами самоорганізації населення, об'єднаннями грома­дян, включаючи професійні спілки, недержавними під­приємствами, установами, організаціями;

- відносини між органами державного управління і особою (громадянами, особами без громадянства, іно­земцями).

За характером зв'язків між сторонами адміністративно-право­вих відносин останні поділяють на вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні адміністративно-правові відносини — це відно­сини субординаційного характеру. Вони мають місце там, де одна сторона підпорядкована іншій. Це взаємовідносини, які існують між органами виконавчої влади, що стоять вище відносно органів, які стоять нижче (наприклад, відносини Міністерства освіти і науки України з управлінням освіти об­ласної державної адміністрації). Вертикальні адміністративно-правові відносини наявні й тоді, коли одна зі сторін, наділена певним обсягом владних повноважень, має право видавати акти, здійснювати приписи, які є обов'язковими для непідпорядкованої сторони. Прикладом таких відносин може бути діяльність органів спеціальної компетенції (санітарна, ветери­нарна та інші інспекції). Характерна особливість вертикаль­них відносин полягає в тому, що в них найвиразніше виявляєть­ся основний метод адміністративно-правового регулювання — метод владної підпорядкованості щодо учасників адміністра­тивних правовідносин. Але адміністративно-правові відноси­ни, як уже було зазначено, не завжди є відносинами, що буду­ються за методом влади й підпорядкування. Ці відносини ви­никають і діють на засадах як влади й підпорядкування, так і рівності сторін. У адміністративно-правових відносинах, як правило, правам одних суб'єктів відповідають обов'язки інших, і навпаки, обов'язки одних відповідають правам інших.

Горизонтальні адміністративно-правові відносини є відно­синами, що виникають між непідпорядкованими органами дер­жавної влади, підприємствами, установами, організаціями, по­садовими особами, громадянами. Іншими словами, це відно­сини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного (наприклад, відносини, що виникають між органами виконавчої влади й громадянином у зв'язку з призначенням пенсії, розглядом заяви, скарги тощо)9.

Залежно від змісту виділяють:

- відносини у сфері загального управління (управлін­ська сфера Кабінету Міністрів, обласної державної адмі­ністрації);

- у сфері галузевого управління (управлінська сфера галу­зевих органів державного управління);

- у сфері міжгалузевого управління (управлінська сфера міжгалузевих органів державного управління).

За галузями діяльності адміністративно-правові відно­сини поділяються на такі, що виникають в:

- галузі економіки;

- соціально-культурній сфері;

- адміністративно-політичній сфері.

Адміністративно-правові відносини поділяють на фун­кціональні й територіальні; внутрішні й зовнішні; майнові й немайнові; такі, що захищаються в адміністративному порядку, і такі, що захищаються у судовому порядку; суб­ординації і координації; внутрішньоапаратні і позаапаратні тощо.

Іноді виділяють субординаційні і координаційні адміністративно-правові відносини. Субординаційні називають ті відносини, що побудовані на авторитарності (владності) юридичних волевиявлень суб'єкта керування. Координаційними зв'язками називають ті, у яких названа авторитарність відсутня.

Координація входить в перелік основних проявів державно-управлінської діяльності, тобто фактично збігається з її юридично владними проявами. Приміром, Міністерство охорони навколишньої природного середовища координує діяльність міністерств і відомств із питань охорони навколишньої природного середовища, причому прийняті цим органом рішення обов'язкові для інших виконавчих органів

Захист адміністративно-правових відносин здійснюють у адміністративному та судовому порядку. Спори розглядають і вирішують у більшості випадків у адміністративному поряд­ку, тобто безпосередньо розпорядженням уповноваженого на те органу виконавчої влади в позасудовому порядку, в межах адміністративної юрисдикції.

Судовий захист адміністратив­но-правових (як і інших) відносин гарантується Конституцією та законодавством України, а права і свободи людини й грома­дянина захищаються судом шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцево­го самоврядування, посадових і службових осіб.

Висновки

Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками. Складовими частинами адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти.

Адміністративно-правові відносини— це суспільні відноси­ни в сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністра­тивного права. Адміністративно-правові відносини – це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв’язки державно-владного характеру.

Таким чином, відносини, що становлять предмет адмі­ністративного права, характеризуються такими особли­востями:

• виникають тільки в результаті державно-управлін­ської (владної) діяльності;

• в них обов'язково бере участь виконавчо-розпоряд­чий орган держави;

• завжди є наслідком свідомої, цілеспрямованої, вольо­вої діяльності від імені держави.

Відносини, що регулюються адміністративним правом, мають місце у різних сферах державного управління: це економіка, культура, комунальне господарство, охорона здоров'я, освіта, внутрішні справи, оборона тощо. Сфери соціально-господарського комплексу за ознаками своєї ді­яльності здебільшого автономні, тому спільне між ними, наприклад, комунальним господарством і морським транспортом, відшукати важко. Однак адміністративно-правові відносини у зазначених сферах близькі за своєю суттю. Ріднить їх те, що вони виникають з питань органі­зації їх діяльності і для цього застосовуються ідентичні ме­тоди та форми.

Перелічені у роботі особливості адміністративних правовідно­син дають змогу зробити висновок про те, що не будь-які суспільні відносини у сфері державного управління вхо­дять до кола адміністративно-правових. Такими відноси­нами перш за все є такі, що виникають "у зв'язку" і "з приводу" практичної реалізації завдань і функцій держав­ного управління і виконавчої влади зокрема.

Існує достатньо багато критеріїв класифікації адміністративних правовідносин. Особливо важливим критерієм з усіх висвітлених у роботі ми вважаємо їх поділ на вертикальні та горизонтальні.

Л І Т Е Р А Т У Р А

І. Законодавство.

Конституція України. – К., 1996. – 91 с.

Коментар до Конституції України. – К., 1996. – 376 с.

Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.// ВВР. – 1996. - № 47. – С. 256

ІІ. Наукова література.

Авер”янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України, 1999. - № 8. – С. 8.

Авер”янов В.Б., Крупчак О.Д. Виконавча влада: конституційні засади та шляхи реформування. – Х., 1998. – 218 с.

Адміністративне право України /Ю.П.Битяк, В.М.Гаращук, О.В.Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П.Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.

Гончарук С.Т. Суб’єкти адміністративного права. – К., 1998. – 174 с.

Кикоть П. Міністерство – центральний орган виконавчої влади України // Право України, 2000. - № 1. – С. 35.

Коваль Л.В. Адміністративне право України. – К.:Освіта, 1998. – 450 с.

Коваль Л.В. Адміністративне право України. – К.:Вентурі, 1998. – 208 с.

Колпаков В.К. Адміністративне право України. – К.:Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

Приходько С. Адміністративна реформа: стан та перспективи розвитку органів виконавчої влади //Право України, 1999. – № 11. – С. 87.

Скомороха В. Адміністративна реформа в Україні: правові аспекти поділу і розмежування влади //Право України, 1999. - № 7. – С. 21.

Юридичний словник-довідник. За ред. Ю.С.Шемшученка. – К.:Феміна, 1996. – 696 с.

1 Адміністративне право України /Ю.П.Битяк, В.М.Гаращук, О.В.Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П.Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 50

2 Колпаков В.К. Адміністративне право України. – К.:Юрінком Інтер, 1999. – С. 80

3 Коваль Л.В. Адміністративне право України. – К.:Освіта, 1998. – С. 47-48

4 Адміністративне право України /Ю.П.Битяк, В.М.Гаращук, О.В.Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П.Битяка. – С. 51

5 Гончарук С.Т. Суб’єкти адміністративного права. – К., 1998. – С. 16

6 Колпаков В.К. Адміністративне право України. – С. 83

7 Конституція України. – К., 1996. – С. 49

8 Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.// ВВР. – 1996. - № 47. – С. 256

9 Адміністративне право України /Ю.П.Битяк, В.М.Гаращук, О.В.Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П.Битяка. – С. 55-56

24