Iменниковi деривати чоловiчого роду в "Матерiалах до словника..." Е. Тимченка

Темы по английскому языку » Iменниковi деривати чоловiчого роду в "Матерiалах до словника..." Е. Тимченка

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДИПЛОМНА РОБОТА СПЕЦIАЛIСТА

 ІМЕННИКОВІ ДЕРИВАТИ ЧОЛОВІЧОГО РОДУ В «МАТЕРІАЛАХ ДО СЛОВНИКА…» Є. ТИМЧЕНКА

Виконала

 ст. групи 735186 Каліневич Наталія Вікторівна

Керівник Стовбур Л.М.

 к. філол. н. доцент

Нормоконтролер Бойко Л.П.

ЗАПОРІЖЖЯ

2009


ЗМІСТ

Завдання на дипломну роботу спеціаліста

Реферат

Вступ

Розділ 1 ЕВОЛЮЦІЯ ІМЕННИКОВОЇ СЛОВОТВІРНОЇ СИСТЕМИ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1.1 Словотвірні процеси у дериваційній системі пізньої середньоукраїнської мови

1.2 Семантико – дериваційна характеристика словотворчих засобів XV-к.XVIIст

Розділ 2 СПЕЦИФІКА СЛОВОТВОРУ ІМЕННИКІВ ЧОЛОВІЧОГО РОДУ XV- к.XVII ст. ( НА БАЗІ «МАТЕРІАЛІВ ДО СЛОВНИКА…» ЄВГЕНА ТИМЧЕНКА)

2.1 Особливості суфіксальної реалізації іменникових дериватів чоловічого роду в середньоукраїнській мові

2.2 Різновиди конфіксальних іменників чоловічого роду XV-к.XVII ст

2.3 Словотвірна підсистема безсуфіксних іменників чоловічого роду

2.4 Композитні іменники чоловічого роду в словотвірній системі пізньої середньоукраїнської мови

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ФАКУЛЬТЕТ ФІЛОЛОГІНИЙ КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ: УКРАЇНСЬКА МОВА І ЛІТЕРАТУРА

 ЗАТВЕРДЖУЮ:

 зав. кафедри української мови

 доц. Стовбур Л.М.

10 вересня 2008 року

 протокол №2

ЗАВДАННЯ

на дипломну роботу спеціаліста студентці

Каліневич Наталії Вікторівні

1.  Тема роботи: Іменникові деривати чоловічого роду в «Матеріалах до Словника…» Є. Тимченка) затверджена наказом по університету від 17 грудня 2008 р. № 2035с

2.Термін здачі студентом закінченої роботи 11 квітня 2009 р.

3.Вихідні дані до роботи: «Матеріали до Словника...» Євгена Тимченка

4.Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань що їх належить розробити)

  І.  Еволюція іменникової словотвірної системи української мови як об’єкт лінгвістичних досліджень.

1.1.Словотвірні процеси у дериваційній системі пізньої середньоукраїнської мови.

 1.2.Семантико–дериваційна характеристика словотворчих засобів XV- к.XVIIст.

  ІI.  Специфіка словотвору іменників чоловічого роду XV - к.XVII ст. (на базі «Матеріалів до Словника…» Євгена Тимченка)

2.1.Особливості суфіксальної реалізації іменникових дериватів чоловічого роду в середньоукраїнській мові

2.2.Різновиди конфіксальних іменників чоловічого роду XV-к.XVIIст.

2.3. Словотвірна підсистема безсуфіксних іменників чоловічого роду.

2.4. Композитні іменники чоловічого роду в словотвірній системі пізньої середньоукраїнської мови

3. Консультанти з роботи із зазначенням розділів роботи що їх стосуються

Розділ Консультант

Підпис, дата

завдання видав завдання прийняв

Вступ Стовбур Л.М. 10.09.2008 10.09.2008
Перший розділ Стовбур Л.М. 08.10.2008 08.10.2008
Другий розділ Стовбур Л.М. 06.01.2009 06.01.2009
Висновки Стовбур Л.М. 18.03.2009 18.03.2009

4. Дата видачі завдання 10 вересня 2008 року

 Керівник ___________ (підпис)

 Завдання прийняв до виконання ___________ (підпис)


КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№ п/п Назви частин та етапи роботи Термін виконання етапів роботи

При

мітка

1. Пошук наукових джерел з теми дослідження, їх вивчення та аналіз; укладання бібліографії

Вересень

2008р.

2. Добір фактичного матеріалу жовтень 2008 р.
3. Написання вступу грудень 2008 р.
4.

Підготовка розділу 1. Еволюція іменникової словотвірної системи української мови як об’єкт лінгвістичних досліджень

січень 2009 р.
5.

 Написання розділу 2. Специфіка словотвору

 іменників чоловічого роду XV - к.XVII ст. (на базі

 «Матеріалів до Словника…» Євгена Тимченка)

лютий 2009 р.
7. Формулювання висновків березень 2009 р.
8. Оформлення роботи, одержання відгуку та рецензії квітень 2009 р.

Студент-дипломник ___________________ (підпис)

Керівник дипломної роботи ___________________ (підпис)


РЕФЕРАТ

Дипломна робота спеціаліста «Іменникові деривати чоловічого роду в «Матеріалах до Словника…» Є. Тимченка містить 78 сторінок.

Для виконання бакалаврської роботи опрацьовано 83 наукових джерела.

Об’єктом дослідження є одна з найважливіших підсистем деривації - словотвір іменників чоловічого роду.

Предметом дослідження виступають деривати які утворені суфіксальним конфіксальним нульсуфіксним способами словотворення та основоскладанням. Вибір теми невипадковий: іменник – одна з найбільш багатих частин мови за своїми словотвірними можливостями і її похідні становлять надзвичайно розгалужену й активну ділянку української словотвірної системи.

Мета бакалаврської роботи – опис дериваційної еволюції іменників чоловічого роду в середньоукраїнській мові XV – к.XVII ст.ст. що здійснюється на базі «Матеріалів до Словника …» Є.Тимченка.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

1)  виявити склад похідних іменників чоловічого роду що функціонували в пізній середньоукраїнській мові та зафіксовані у «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка;

2)  встановити шляхи розвитку й умови формування іменникових структур зазначеного типу;

3)  проаналізувати становлення семантики усіх лексико-словотвірних типів описуваних субстантивів;

4)  визначити рівень продуктивності словотворчих засобів уживаних у процесі деривації аналізованих похідних.

Методи дослідження. Для характеристики лексико-словотвірних груп похідних тлумачення значення слів тощо використовується описовий метод. При визначенні семантичної та словотвірної будови досліджуваних одиниць використовується метод компонентного аналізу. Застосовується також порівняльний порівняльно – історичний та зіставний методи.

Наукова новизна бакалаврської роботи полягає в тому що вперше досліджується словотвір іменників чоловічого роду в середньоукраїнській мові XV-XVIII ст. на базі «Матеріалів до Словника…» Євгена Тимченка тобто з’ясовуються особливості основоскладання суфіксального конфіксального та нульсуфіксального словотвору та активності використання досліджуваних дериватів.

Сфера застосування. Результати дослідження можуть бути використані при укладанні посібників розробці вишівських курсів зі словотвору лексикології практикумів з морфеміки.

ДЕРИВАЦІЯ СУФІКСАЦІЯ КОНФІКСАЦІЯ НУЛЬСУФІКСАЦІЯ СЛОВОСКЛАДАННЯ ОСНОВОСКЛАДАННЯ


ВСТУП

Незважаючи на одностайну думку лінгвістів про важливість дослідження питань словотвору в його сучасному та історичному аспектах діахронічна система словотворення української мови залишається мало опрацьованим розділом українського мовознавства. Зокрема недостатньо вивчена словотвірна система середньоукраїнської мови без з’ясування якої історія української мови не може претендувати на повноту.

На шляху до вивчення словотвору української мови як функціонуючої системи були здобутки і втрати. Так виклад словотворення в п’ятитомному академічному курсі граматики української мови критика оцінила як певний крок назад навіть у порівнянні з двотомним академічним «Курсом сучасної української літературної мови» 1951р. [4 с.109].Однак цей прорахунок був надолужений виданням цілого ряду праць з української словотвірної морфеміки і словотвору сучасної української літературної мови а саме: Н.Ф.Клименко «Система афіксального словотвору сучасної української літературної мови» (1973); «Словотвір сучасної української літературної мови» (1979); «Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові» (1984) В.П.Олексенко «Словотвірні категорії суфіксального іменника» (2002) П.І.Білоусенко «Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду)» (1993) «Нариси з історії українського словотвору (суфіксація)» (2002) тощо. У названих працях та ряді інших робіт у цілому досліджена словотвірна будова української мови відповідно до висунутих теорією ідей з приводу принципів організації словотвірної системи мови [1 с.8]. Проте ця проблема потребує ще глибшого й детальнішого розгляду й зумовлює актуальність обраної теми.

Мета бакалаврської роботи – опис дериваційної еволюції іменників чоловічого роду в середньоукраїнській мові XV – к.XVII ст.ст. що здійснюється на базі «Матеріалів до Словника …» Є.Тимченка.  

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

1)  виявити склад похідних іменників чоловічого роду що функціонували в пізній середньоукраїнській мові та зафіксовані у «Матеріалах до Словника…» Євгена Тимченка;

2)  встановити шляхи розвитку й умови формування іменникових структур зазначеного типу;

3)  проаналізувати становлення семантики усіх лексико-словотвірних типів описуваних субстантивів;

4)  визначити рівень продуктивності словотворчих засобів уживаних у процесі деривації аналізованих похідних.

Однією з найважливіших підсистем деривації є словотвір іменників чоловічого роду обраний об’єктом цього дослідження.

Предметом дослідження виступають деривати які утворені основоскладанням та суфіксальним конфіксальним нульсуфіксним способами словотворення. Вибір теми невипадковий: іменник – одна з найбільш багатих частин мови за своїми словотвірними можливостями і її похідні становлять надзвичайно розгалужену й активну ділянку української словотвірної системи.

Джерельною базою дослідження є: «Матеріали до Словника…» Євгена Тимченка що відображають лексику окресленого періоду функціонування української мови.

Методи дослідження. Для характеристики лексико-словотвірних груп похідних тлумачення значення слів тощо використовується описовий метод. При визначенні семантичної та словотвірної будови досліджуваних одиниць використовується метод компонентного аналізу. Застосовується також порівняльний порівняльно – історичний та зіставний методи.

Наукова новизна бакалаврської роботи полягає в тому що вперше досліджується словотвір іменників чоловічого роду в середньоукраїнській мові XV-XVIII ст. на базі «Матеріалів до Словника…» Євгена Тимченка тобто з’ясовуються особливості суфіксального і конфіксального словотвору та активності використання досліджуваних дериватів.

Практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть бути використані при укладанні посібників розробці вишівських курсів зі словотвору лексикології практикумів з морфеміки.

Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу двох розділів висновків списку використаної літератури (83 позиції). Загальний обсяг роботи – 78 сторінок.


РОЗДІЛ 1 ЕВОЛЮЦІЯ ІМЕННИКОВОЇ СЛОВОТВІРНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

1.1 Словотвірні процеси у дериваційній системі пізньої середньоукраїнської мови

 

Сучасний етап розвитку української дериватології характеризується намаганням систематизувати словотворчі одиниці на нових концептуальних чи методичних засадах переглянути і уточнити деякі наукові поняття що сформувалися упродовж кількох десятиліть становлення дериватології як науки. Ці тенденції засвідчують такі монографічні праці як «Морфеміка української мови» О.К.Безпояско та К.Г.Городенської (1987) у якій вперше словотворчі афікси української мови на спільній семантичній основі згруповано у функціонально-семантичні поля «Українська словотвірна дериватологія» В.О.Горпинича (1998) де по-новому витлумачено кілька засадних понять словотвору зокрема такі як словотвірна похідність твірна основа словотворчий формант і спосіб словотворення а також «Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація» Є.А.Карпіловської (1999) автор якої використавши нову ідеологію моделювання мови та найповніший генеральний реєстр слів створила оригінальний комплексний опис суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови запропонувала модель функціональної суфіксальної граматики що графічно репрезентує суфіксальну підсистему в статиці і динаміці.

Підготовка ряду узагальнюючих праць з історії української мови здійснена вітчизняними лінгвістами 70-х – 80-х рр. супроводжувалася остаточним виформуванням вчення про словотвір з морфології в окрему лінгвістичну дисципліну [2 с.3-4]. Постало питання підготовки й видання узагальнювальної праці з історичного словотвору. Тим часом вітчизняними дериватологами протягом останнього півстоліття було вивчено історію окремих фрагментів словотвірних підсистем різних частин мови (С.П.Бевзенко О.П.Білих П.І.Білоусенко Т.М.Возний С.В.Воропай А.П.Грищенко Л.Л.Гумецька В.В.Ґрещук К.А.Качайло І.І.Ковалик В.В.Німчук В.М.Русанівський Л.М.Стовбур В.В.Токар С.П.Самійленко та інші). Ці розвідки показали багатство словотворчих способів і засобів української мови на різних етапах її розвитку. Особливе місце в системі частин мови посідає іменник: він є найбагатшим у словотвірному відношенні класом слів. Іменникова дериваційна система української мови від найдавніших часів характеризується величезною кількістю формантів і як правило значним числом лексико – семантичних груп у межах яких використовуються певні афікси [2 с.2-3].

В питанні історичного словотворення іменника значну роль відіграли широковідомі праці С.П.Бевзенка «Історична морфологія української мови» (1962р.) Л.Л.Гумецької «Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XV ст.» (1958р.) С.П.Самійленка «Нариси з історичної морфології української мови. Ч.І.» (1964р.). Українське мовознавство накопичило досить великий матеріал з історичного словотвору іменника: досліджено історію ряду важливих дериваційних формантів на історичному матеріалі виконано низку робіт тощо.

Уперше послідовно системний підхід до вивчення словотвору в ряді праць застосував І.І.Ковалик. Працюючи над виявленням специфічних особливостей словотвірних понять які мають становити певну системну цілісність він тим самим докладав зусилля до вивчення елементів словотвірної системи та способів їх структурної організації. На відміну від попередників І.І.Ковалик обґрунтував необхідність виявлення словотвірних типів як основних вихідних словотвірних величин у синхронічному діахронічнму та порівняльно-історичному дослідженні мов вважаючи що суфіксологія не вичерпує всієї проблеми питання. Під словотвірним типом у афіксальному словотворенні дослідник розумів узагальнене словотвірне поняття яке включає в себе три складники: лексико-семантичну єдність єдність лексико-граматичного характеру твірної основи єдність афіксальної частини.

Найбільш повною і придатною для практичного використання в дослідженнях словотвірних систем є класифікація лексико-словотвірних значень конкретних іменників виконана з ономасіологічних позицій М.Н.Янценецькою (1987р.) де лексико-словотвірне значення визначається як реалізація власне словотвірного значення на рівні семантичної теми більшого чи меншого ступеня узагальнення що зв’язує семантичну і словотвірну семантику.

Питанню словотвору російських особових назв присвячені дві праці: Г.Г.Гінкена «Древнейшие русские двуосновные личные имена и их уменьшительные» у яких автор розглядає словотвірну будову особових назв тільки одного типу – з двома основами; О.М.Селіщева «Происхождение руських фамилий имен и прозвищ» де автор поряд з історією виникнення вказаних у заголовку особових назв розглядає і словотворчі засоби простих і складних особових назв.

До проблеми словотвірної будови слов’янських особових назв першим підійшов учений Ф.Міклошич у праці «Die Bildung der slavischen Personennamen». У названій праці Ф.Міклошич розглядає творення простих слов’янських особових назв і дає перелік суфіксів за допомогою яких вони утворюються; творення складних особових назв зважаючи на частини мови які можуть входити в склад першого або другого компонента особової назви; форму сполучення обох компонентів складної особової назви; синтаксичне взаємовідношення двох компонентів складного слова; порядок компонентів у складній особовій назві; він подає також алфавітний перелік основ від яких утворюються слов’янські імена людей. Праця Ф.Міклошича і тепер не втратила своєї наукової цінності і всі пізніші дослідження слов’янської ономастики більшою чи меншою мірою спираються на неї. Недоліком цієї праці можна вважати лише неповноту наведеного автором слов’янського матеріалу взятого тільки з болгарської сербської російської чеської і польської мов. До того ж Ф.Міклошичу не був ще відомий зв'язок між так званими простими і складними особовими назвами який довів пізніше А.Фік. Тому думка Ф.Міклошича відносно переважання слов’янських особових назв з однією основою потребує корективів.

Історичний словотвір української мови досліджує численні й різноманітні історичні зміни словотворчих одиниць слова закономірності збереження та зміни будови вживання і функцій словотворчих одиниць у їх історії. Панівним типом творення іменників в період XV – к.XVII ст. був морфологічний тип словотворення представлений в мові усіма своїми різновидами.

Для пізнання мови української народності XV-к.XVIIст. виняткове значення має також історична лексикографія яка відіграла важливу роль у розвитку словотворення української літературної мови. Величезний внесок зробила праця Є.Тимченка «Материалы для словаря письменной и книжной южнорусской речи XV-XVIIІ вв.». Часу для збирання й опрацювання староукраїнської лексики в Є.Тимченка було мало. Та незважаючи на це автор на 1904р. уклав словник котрий налічував приблизно 12-13 тисяч статей. Машинопис словника що налічує 2048 сторінок нині зберігається в бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О.Потебні й Інституту української мови НАН України. Джерельною базою його були 60 тисяч карток-контекстів вибраних із 34 пам’яток української мови XV-XVIIІ ст. О.Шахматов справедливо критикував не дуже чіткі принципи диференційного підбору реєстрових слів орфографічне осмислення вокабул. Учений підкреслив: «Ми думаємо що Словник виграв би коли б зареєстрував взагалі всі слова старовинних пам’яток не зупиняючись на різних дуже хистких критеріях». О.Шахматов підкреслив що Є.Тимченко використав значну кількість пам’яток у тому числі рукописні «Кройнику» що зберігалася в бібліотеці Київського університету й хронограф який належав редакції журналу «Киевская старина». Високо оцінюючи словник Є.Тимченка акад. О.Шахматов зазначав : «…І в тому вигляді як праця виконана вона являє видатний інтерес . Історичний словник містить декілька типів слів досі не зареєстрованих в жодному словнику; слова ці пояснено здебільшого вірно і точно; вони оснащені прикладами котрі передані дуже точно і які супроводяться посиланнями на томи й сторінки…. Обробка слів пояснення їх значень указівки на їх іноземне джерело зроблені дуже задовільно… Незважаючи на повноту та деякі інші хиби словникової праці Є.Тимченка ми признаємо його найвищою мірою корисною основою для повного історичного словника малоруського словника». Підводячи підсумки розгляду машинопису Є.Тимченка акад. О.Шахматов підкреслив: «…Цей словник при всіх його недоліках не можна не визнати працею видатною й найвищою мірою корисною».

Традицію української наукової історичної лексикографії основоположником якої був Є.Тимченко з честю продовжують мовознавці Інституту суспільних наук АН України у Львові що під керівництвом Л.Л.Гумецької створили капітальний «Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.» у двох томах (К. 1977-1978).

«Матеріали до Словника…» Є.Тимченка не втратили своєї актуальності й можуть відіграти позитивну роль як база історико- лексикографічних та історико-семантичних дослідів. Вони можуть слугувати за посібник для студентства і широкого загалу адже нині виходить у світ і читається досить великий масив літератури створеної нашою давньою мовою.

1.2 Семантико – дериваційна характеристика словотворчих засобів XV - к.XVIIст

Чільне місце в морфологічному типі словотворення займає суфіксальний спосіб який полягав здебільшого у суфіксації основ. Продуктивність суфіксів різна. Застосування суфікса зумовлене родом іменника морфологічною природою його основи лексичною категорією іменників до складу яких входить це новоутворення та індивідуальним лексичним значенням основи. Так наприклад агентивні суфікси сполучаються з дієслівними основами із значенням дії але в той же час вони зв’язані з певною основою і невзаємозамінні (-арь -ачь -тель).

Страницы: 1 2 3 4 5 6