Економічне та політичне становище Афганістану, Ірану, Туреччини на початку новітньої історії

Рефераты по историческим личностям » Економічне та політичне становище Афганістану, Ірану, Туреччини на початку новітньої історії

Економічне і політичне становище Афганістану Ірану Туреччини на початку новітньої історії

Афганістан був відсталою країною з феодально-патріархальними відносинами. Більша частина земель що оброблялися знаходилась в руках поміщиків. Селяни орендували їх на кабальних умовах. У глухих гірських районах збереглося патріархально-натуральне господарство. Третину населення країни складали скотарі-кочівники. Хани кочових і напівкочових племен зберігали фактичну незалежність ухилялись від сплати податків і були постійним джерелом сепаратизму в державі.

В Афганістані взагалі не існувало залізниць а єдина шосейна дорога вела з Кабула до індійського кордону. Єдиним підприємством у країні був військовий арсенал. Не існувало й національної буржуазії. Афганська торгова буржуазія тільки формувалась. Панівна роль у зовнішній торгівлі належала вихідцям з Індії а внутрішній ринок держали у своїх руках купці неафганських народностей в основному таджики.

Величезним впливом користувалось мусульманське духівництво яке контролювало всю духовну сферу освіту вершило суд за законами шаріату. В країні працювало всього два світські училища з дуже обмеженою програмою для підготовки чиновників.

Після війни з Англією 1878-1880 pp. Афганістан перетворився в напівколоніальну державу. Його зовнішня політика була підпорядкована Англії. Культурні та економічні зв'язки із зовнішнім світом суттєво обмежувались а європейці взагалі не допускались у країну. У внутрішні справи еміра Англія не втручалась.

Перед Афганістаном гостро стояла необхідність завоювання національної незалежності і проведення ефективних реформ у сфері державного управління економіки культури. Передові погляди на розвиток країни виражав рух молоді афганців до якого входили поміщики пов'язані з ринком купці інтелігенція офіцери. Молоді афганці були невеликою групою реформаторів їх соціальна база була дуже слабкою але вони активно готувалися до рішучих дій. Об'єктивно вони захищали капіталістичний шлях розвитку.

 

Боротьба Афганістану за незалежність

 

Третя англо-афганська війна

В лютому 1919 р. в Афганістані стався державний переворот. До влади прийшов емір Амануллахан один із лідерів молоді афганців. Його підтримала армія і населення Кабула. В країні встановився молоді афганський режим (1919-1929) який ставив своєю метою проведення радикальних перетворень.

28 лютого 1919 р. Амануллахан проголосив незалежність Афганістану від англійських колонізаторів. Його уряд звернувся до британських властей з пропозицією переглянути англо-афганські відносини на основі рівноправності сторін. Англія відповіла відмовою. В цій ситуації молоді афганці шукали підтримку і союзників і знайшли розуміння своїх проблем у більшовицького уряду Росії. В березні 1919 р. Афганістан і Радянська держава взаємно визнали один одного і заявили про співробітництво в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Для обох країн це був перший крок на шляху міжнародного визнання.

Боячись втратити свої геополітичні і стратегічні позиції в Афганістані Англія розв'язала війну яка закінчилась перемогою афганського народу. В серпні 1919 р був підписаний мирний договір за яким Англія визнавала незалежність і суверенітет Афганістану.

Молодоафганський уряд вів переговори з Радянською Росією про укладення двостороннього договору. Амануллахан надіслав кілька листів лідерам більшовиків у тому числі В.І. Леніну. В грудні 1919 р. в Кабул після багаторічної міжнародної ізоляції прибула перша іноземна місія - делегація Туркестанської Радянської Республіки. 28 лютого 1921 р. молодоафганський і більшовицький режими підписали договір про дружбу. Радянська Росія добровільно передавала Афганістану частину земель у прикордонних районах Середньої Азії надавала грошову і військову допомогу дозволяла транзит вантажів через свою територію на пільгових умовах.

 

Молодоафганський режим (1919-1929)

Здобувши незалежність новий уряд Афганістану розпочав проведення реформ. В 1923 р. була прийнята перша конституція Афганістану. Вона підтвердила суверенітет країни оголосила еміра носієм верховної влади декларувала деякі демократичні свободи. Створювалась система дорадчих органів при емірі: Державна рада Зібрання вождів і мусульманських богословів Рада державних чиновників. Конституція ліквідувала рабство численні феодальні повинності релігійну нерівність. В Афганістані встановилась конституційна монархія.

Важливою складовою частиною реформ стали економічні перетворення. Була проведена земельно-податкова реформа. Натуральний податок змінювався грошовим вводилась приватна власність на землю землі духівництва переходили у власність держави. В 1921 р. був прийнятий закон «Про розвиток промисловості» почалося створення національних державних і змішаних державно-приватних акціонерних товариств і підприємств. Інвестиції в них зробила нова правляча еліта й емір. Іноземні вклади в економіку Афганістану допускались лише під контролем держави. Створювалися сприятливі умови для зміцнення ринкових відносин.

Ряд заходів спрямовувався проти всесилля мусульманського духівництва. Створювалися світські суди. Всі мулли мали пройти переатестацію. Розширювалась кількість світських шкіл частина молоді направлялась на навчання за кордон.

Формування нової політико-економічної структури Афганістану вимагало розширення зовнішніх зв'язків. В 1927-1928 pp. Аманулла-хан здійснив велику зарубіжну поїздку і відвідав Індію Єгипет Італію Францію Німеччину Англію Радянський Союз Туреччину Іран. Він зустрівся з багатьма політичними діячами підписав серію договорів і угод про співробітництво. В європейських країнах Аманул-ла-хан з великим інтересом оглянув передові промислові підприємства домовився про надання концесій ряду фірм запросив на роботу інженерно-технічний персонал. Повернувшись додому він був готовий продовжувати перетворення.

Однак на цей час в Афганістані склався блок сил який ставив своєю метою ліквідувати молодоафганський режим. Реформи проводились надто швидкими темпами без урахування специфіки країни менталітету народу. Широкі верстви населення теж не бачили змін на краще і не розуміли суті подій. Свою роль відіграло втручання Англії яка шукала способу знову утвердитися в Афганістані. Виникло безліч збройних загонів що воювали проти молодоафганського режиму під лозунгами ісламу звинувачуючи еміра Амануллу в проведенні заходів які суперечили нормам шаріату і традиціям народу. Один з них очолив колишній молодший офіцер афганського війська Бача-і-Сакао (Син водоноса). Він швидко здобув популярність на півночі країни і розпочав успішний наступ на Кабул. У січні 1929 р. Бача-і-Сакао був проголошений еміром Афганістану під іменем Хабібулла Газі. Молодоафганський режим був повалений. Ама-нулла-хан зрікся престолу і залишив країну.

Навесні 1929 р. в боротьбу за владу включився колишній військовий міністр Аманулли-хана Мохаммад Надір-хан. Йому активно допомагала Англія. В жовтні 1929 р. він розбив загони Бача-і-Сакао і оволодів Кабулом. Емір-самозванець був страчений. Надір-хан як правитель влаштовував і стару верхівку суспільства і нову еліту. За їх підтримки він зійшов на трон і став новим шахом Афганістану (1929).


 

Афганістан у 30-х роках XX ст.

 

В 1931 р. була прийнята друга конституція яка враховувала зміни в суспільстві. З одного боку зміцнювалась центральна влада створювались умови для участі в управлінні державою нових суспільних сил. З іншого боку відновлювались права і привілеї духівництва і племінної знаті. В країні створювався двопалатний парламент. Більшість членів верхньої палати - Ради знаті - призначались шахом із числа традиційної аристократії ханів племен вищого духівництва. Депутатами нижньої палати - Національної ради - обирались грамотні піддані віком від ЗО до 70 років з репутацією «чесних і справедливих людей». За конституцією права підданих визначались не лише світськими законами але й положеннями шаріату. Оголошувалась свобода торгової промислової сільськогосподарської діяльності і недоторканість приватної власності.

В господарській сфері дотримувались курсу на створення національної промисловості й торгівлі. В 1931 р. в Кабулі відкрито перший національний банк. Йому було надано право монопольної заготівлі й експорту головного стратегічного товару Афганістану - каракулю. Приватні підприємці прагнули як правило займатися прибутковою торгівлею і уникали виробництва. Держава виділила кошти на будівництво доріг і зрошувальних систем. Стали до дії такі підприємства як бавовняна фабрика в Джабаль ус-Сераджі і вовнопрядильна фабрика в Кандагарі обладнання для яких закупив ще Аманулла-хан. За допомогою СРСР були споруджені бавовноочисні підприємства на півночі країни. В 30-х роках XX ст. СРСР належало перше місце в експорті Афганістану і друге місце в його імпорті.

В 1933 р. Надір-шах був убитий одним із учасників молодо-афганського руху на знак помсти за розправу над соратниками еміра Аманулли. Влада перейшла до рук Мухаммада Захір-шаха який у загальних рисах продовжував попередню політику.

У 20-30-х роках внаслідок проведення реформ Афганістан зробив помітний крок уперед у своєму розвитку. Водночас там залишились сильні пережитки феодалізму.

 

Іран на початку новітніх часів

■ У 70-х роках XIX ст. Іран потрапив у залежність від Англії і Росії. Його економіка мала напівфеодальний напівколоніальний характер. У сільському господарстві панували феодальні порядки. Земля належала поміщикам які застосовували традиційні форми експлуатації. В районах кочових племен зберігались феодально-патріархальні відносини.

Іран перетворився в аграрно-сировинну базу іноземних держав. Вони встановили контроль над кредитно-банківською системою зовнішньою торгівлею засобами зв'язку і шляхами сполучення нафтовидобувною і нафтопереробною промисловістю рибними промислами лісовими розробками тощо. Держави розділили Іран на сфери впливу. Англійський імперіалізм панував у південному і центральному Ірані російський царизм - на півночі країни.

Іноземці проникли і в політичну сферу. Іран був конституційною монархією на чолі з династією Каджарів яка не мала реальної влади і не володіла ситуацією в країні. Росія створила бригаду перських козаків котра стала єдиною добре підготовленою і боєздатною частиною іранської армії. Вищі командні посади в ній займали російські офіцери. На важливі державні пости в Ірані призначались особи рекомендовані представниками російського царя. Англія підтримувала сепаратизм ханів південних і центральних районів без відома уряду укладала з ними угоди виплачувала субсидії поставляла зброю. Це дозволяло безроздільно господарювати в їх володіннях.

Під час Першої світової війни Іран оголосив про свій нейтралітет але воюючі держави не взяли його до уваги. Північ Ірану захопили російські війська південь - англійські. Після виводу російської армії в 1918 р. Англія окупувала колишні російські зони впливу - Гілян Хорасан частину Іранського Азербайджану. Звідси здійснювалась антирадянська інтервенція в Російський Азербайджан і Середню Азію.

9 серпня 1919 р. іранський уряд в порушення конституції і без санкції парламенту (меджлісу) підписав з Англією кабальну угоду. Під контроль англійських представників ставилась армія фінанси торгівля інші сфери життя. Іран перетворювався в протекторат.

Антинаціональна політика правлячих кіл викликала піднесення визвольного руху під патріотичними лозунгами. Склалося кілька його центрів.

 

Демократичний і національно-визвольний рух у 1920-1922 pp.

У квітні 1920 р. почалося повстання проти шахського уряду та англійської окупації в Іранському Азербайджані. Його очолив лідер партії азербайджанських демократів шейх М. Хіа-бані. У виступах брали участь ремісники дрібна буржуазія інтелігенція національна торгова буржуазія. Висувалися такі вимоги: ліквідація англо-іранської угоди зміцнення національної незалежності проголошення Ірану республікою надання Азербайджану автономії проведення демократичних реформ. Шахський губернатор і чиновники були позбавлені посад. Демократи взяли владу в свої руки. Був створений національний уряд на чолі з М. Хіабані. Нова влада ввела контроль над цінами на продовольство і товари першої необхідності відкрила школи та медпункти для народу. У вересні 1920 р. повстання було придушене об'єднаними силами шахських і англійських військ. Шейх М. Хіабані загинув.

Ще одним важливим центром національно-визвольного руху стала провінція Гілян. В роки Першої світової війни тут виник партизанський рух дженгелійців (дженгель - ліс) на чолі з Кучек-ханом. Вони виступали за здобуття національної незалежності під лозунгами ісламу. Дженгелійців підтримували селяни міська біднота торговці частина великих купців поміщиків мусульманського духівництва.

Радянська Росія більшовики Закавказзя намагалися впливати на ситуацію в Гіляні. В травні 1920 р. Волзько-Каспійська флотилія розгромила залишки білогвардійських частин які втекли на територію Ірану в порту Ензелі на південному узбережжі Каспійського моря. Радянські представники зустрілися з Кучек-ханом і запропонували йому допомогу. Була досягнута домовленість про спільні дії виник єдиний фронт в який увійшли патріотично настроєні поміщики і купці інтелігенція середні міські верстви сільськогосподарські робітники іранські комуністи. Програма фронту включала такі пункти: ліквідація нерівноправних договорів встановлення республіки захист особи і майна громадян рівноправність всіх національностей захист ісламу.

5 червня 1920 р. була проголошена Гілянська Радянська республіка. Створювався революційний уряд і революційна військова рада на чолі з Кучек-ханом. Дуже швидко виникли розбіжності між групою Кучек-хана і комуністами. Останні відстоювали ідею негайної соціалістичної революції в Гіляні як складової частини світової революції вимагали рішучих дій наприклад реквізиції майна багатих боротьби проти ісламу тощо. Кучек-хан стояв на поміркованих позиціях і виступав за вирішення політичних завдань в першу чергу за здобуття Іраном незалежності. Свою точку зору на тактику боротьби мала і група радикальної інтелігенції яка ігноруючи відсутність збройних сил намагалася розпочати похід на Тегеран. Конфронтація привела до розриву і відновлення єдиного фронту через деякий час недавні союзники знову стали ворогами. В листопаді 1921 р. бригада перських козаків якій допомагали англійські війська розгромила Гілянську республіку.

Третім центром визвольного руху був Хорасан. Влітку 1921 р. тут розпочалося повстання військових і жандармських частин якими командував полковник М. Тагіхан Пасіян. Його підтримала національна і дрібна буржуазія інтелігенція. Стихійно зародився селянський рух. Вимогами повсталих були: визволення Ірану з-під контролю Англії скликання парламенту забезпечення демократичних свобод. Уряд кинув на розгром повстання ханські загони курдських племен в одній із сутичок з ними М. Тагі-хан загинув. Основні сили повстанців зазнали поразки а розрізнені селянські загони продовжували боротьбу ще протягом року.

Під тиском національно-патріотичного руху правлячі кола Ірану анулювали кабальну угоду 1919 р. англійська та іранська реакція зазнала поразки.

В іранському суспільстві існували досить впливові сили зацікавлені в нормалізації відносин з Росією. Радянсько-іранські дипломатичні відносини були встановлені в 1920 р. У Москві почались переговори які завершились підписанням договору від 26 лютого 1921 р. Радянська сторона відмовилась від угод царського уряду які порушували суверенітет Ірану від режиму капітуляцій і права екстериторіальності. Було визначено лінію державного кордону. Сторони заявили про невтручання у внутрішні справи одна одної. Ірану безвідплатно передавалась на його території власність царського уряду на суму близько 70 млн. руб. золотом а також власність Російського кредитного банку на суму 64 млн. руб. золотом. Спеціальна стаття передбачала умови введення радянських військ в Іран якщо виникне така необхідність. Договір був вигідним для Ірану в будь-якому відношенні. Він також вирішував питання про радянські кордони в Закавказзі.

 

Боротьба за владу

Після Першої світової війни і революційних потрясінь 1920-1922 pp. широкі кола іранського суспільства були зацікавлені в досягненні стабільності ліквідації анархії обмеженні свавілля феодальної аристократії зміцненні державної влади. Нові соціальні сили (національна буржуазія поміщики пов'язані з ринком) хотіли прийти до реального управління державою. Важливу роль у політичній боротьбі початку 20-х років відіграв полковник бригади перських козаків Резахан. Він займав посаду військового міністра в кількох урядах був прем'єр-міністром провів багато вдалих військових операцій. Резахан спирався на військову силу але одночасно він прагнув здобути собі політичних союзників став ініціатором створення Партії оновлення -Таджедат. У боротьбі за владу він вдало використав у своїх цілях можливості парламенту і претендував на оцінку своїх дій як законних. 31 жовтня 1925 р. після довгих дебатів парламент за конституцією не маючи на це права вирішив скасувати династію Каджарів передати тимчасову владу Реза-хану і скликати Установчі збори. 12 грудня 1925 р. ці збори проголосили Реза-хана шахом Ірану- Нова династія була названа Пехлеві.

 

Реформи Реза-шаха Пехлеві

Резашах Пехлеві здійснив серію реформ спрямованих на подолання відсталості Ірану. Він зміцнив державну владу розгромив феодальний сепаратизм і демократичний рух опозицію поставив під жорсткий контроль а потім зовсім знищив.

Почалося створення законодавчої бази держави. Була проведена судова реформа прийнятий кримінальний (1927) і цивільний (1929) кодекси за європейськими зразками. Сильно скорочувались повноваження шаріатських судів. Ряд законів був спрямований проти робітничих і селянських виступів.

Закон про врегулювання промисловості надавав пільги національному капіталу. Засновувались державні і змішані державно-приватні компанії. За сприяння уряду будувались підприємства легкої і харчової промисловості виникли військові цементні гліцеринові заводи. Був створений Національний банк Ірану (1928) введена державна монополія на зовнішню торгівлю (1931). Особлива увага приділялась будівництву залізниць і шосейних шляхів.

У 1929 р. вводилося право приватної власності на землю для всіх громадян. У 20-30-х роках відбувся продаж державних земель. Закон про кадастр (1930) замінював натуральні податки з землі і з худоби на грошові. Відкрився спеціальний сільськогосподарський банк який видавав позички на пільгових умовах. Кілька законодавчих актів захищали земельну власність від посягань незаможних: закон проти насильницького захоплення земель (1930) закон проти аграрного бандитизму (1931). Ці перетворення значно зміцнили позиції поміщиків як великих товаровиробників зміцнили ринкові відносини. В той же час для основної маси селянства суттєвих змін не відбулося.

У 20-30-х роках в Ірані були проведені також реформи у сфері культури і побуту.

Страницы: 1 2