США у міжвоєнний період

Рефераты по историческим личностям » США у міжвоєнний період

Після закінчення першої світової війни США взяли курс на посилення свого впливу на світову політику й економіку. Для реалізації цих намірів вони намагалися використати Паризьку конференцію 1919р. Президент США В. Вільсон особисто приймав участь у її роботі. Після прибуття до Європи він відвідав Англію, Італію і Францію. Американський президент відстоював гасла миру без анексій, роззброєння, свободу морів, свободу торгівлі та ін. Фактично реалізація таких принципів забезпечила б посилення впливу США на європейські держави-переможниці. При цьому він апелював до світової громадськості і домагався проведення відповідних рішень через Лігу Націй. Однак Англія і Франція виступили єдиним фронтом проти спроб США встановити такий міжнародний порядок.

За таких обставин розпочалася підготовка мирної конференції. До Парижа почали з'їжджатися представники союзних держав для попередніх переговорів щодо майбутнього мирного договору. Президент США В. Вільсон прислав свого найближчого помічника і друга полковника Хауза.

До столиці Франції прибули прем'єр-міністри і міністри закордонних справ 27 країн, які воювали на боці Антанти. Учасниками Паризької мирної конференції були також Польща, Чехословаччина і Сербо-Хорвато-Словенське королівство. Уряди переможених країн не були допущені до участі в роботі мирної конференції, їхніх представників запрошено лише на заключний етап конференції для отримання готових текстів мирних договорів. Не був запрошений також і радянський уряд Росії.

18 січня 1919 р., у той самий день, коли в 1871 р. була проголошена Німецька імперія, відбулося офіційне відкриття Паризької мирної конференції. Впродовж перших чотирьох місяців переговори велися тільки між союзниками. Працювали такі органи конференції, як «Рада десяти» з представників США, Англії, Франції, Італії, Японії, і «Велика четвірка» («Рада чотирьох») у складі американського президента В. Вільсона, французького прем'єр-міністра Ж. Клемансо, британського прем'єр-міністра Д. Ллойд-Джорджа, італійського прем'єр-міністра В. Орландо. Саме на засіданнях цих органів, куди не допускались ані журналісти, ані стенографістки, вирішувались умови миру. Малі країни фактично були відсторонені від участі в обговоренні питань, які їх цікавили.

Паризька мирна конференція засвідчила нове співвідношення сил на міжнародній арені. Насамперед зміцнилося міжнародне становище Сполучених Штатів Америки, які внаслідок економічного піднесення мали змогу надавати значні позики європейським державам, що сприяло претензіям США на світову гегемонію.

А оскільки засновники Антанти - Англія і Франція - не збиралися втрачати здобутків переможної війни, то між колишніми союзниками дуже швидко виникли значні протиріччя.

Так, згідно з домовленостями воєнного часу Італії були обіцяні значні території в північно-західній частині Балканського півострова, а також колонії в Малій Азії. Проте після війни, скориставшись військовою та економічною слабкістю Італії, союзники відмовилися виконати свої обіцянки у відповідності з угодами 1915 і 1917 рр. Італійська делегація на знак протесту наприкінці квітня 1919 р. покинула Паризьку мирну конференцію, чим значно погіршила свої позиції при вирішенні остаточних умов мирного договору.

Гостра боротьба точилася, а європейський ринок. Великобританія зберегла після війни статус великої держави, хоча й була відтіснена США на другий план. Вона ще до початку мирної конференції домоглася всього, за що воювала. Німеччина перестала бути її суперницею на морі і на світовому ринку, тому на конференції Англія прагнула утримати і зміцнити свої позиції.

Франція, щоб позбавити Німеччину можливості реваншу і гарантувати власну безпеку, домагалася власної гегемонії у Європі. Вона прагнула територіального розчленування Німеччини, її максимального послаблення в економічному та військовому відношенні. Посилаючись на необхідність гарантувати свою національну безпеку, вона вимагала встановлення «природного» кордону по Рейну. Великобританія і США не схвалювали позицію Франції і були проти надто суворих умов мирного договору з Німеччиною, щоб не створювати нових «Ельзас-Лотарингій». Безпеку Франції Д. Ллойд-Джордж запропонував гарантувати зобов'язаннями США і Великобританії захищати Францію у разі нападу на неї Німеччини.

Сполучені Штати Америки виявили готовність до відкритих мирних переговорів і заявили про невизнання усіх таємних договорів та угод, підписаних країнами Антанти без участі й відома США. Це була своєрідна «передмова» до мирного поєдинку з Великобританією, Францією та Японією, які хотіли зміцнити свої позиції за рахунок Німеччини та її союзників. Сполучені Штати вимагали «скорочення національних озброєнь» і вільного врегулювання колоніальних проблем. В одному з пунктів американської програми миру була знята вимога автономії для народів Турецької імперії і відкриття чорноморських проток.

Суперечки точилися і навколо питання про «свободу морів», яке врешті-решт вирішилося на компромісній основі. Було визнане «особливе становище» Великобританії як «морської» держави. На такі поступки пішли США і Франція.

Чимало проблем Паризька мирна конференція не вирішила й вони були відкладені. Так, не було розв'язане питання репарацій, що їх повинна була сплачувати Німеччина. Британська дипломатія, спираючись на традиції, не могла допустити, щоб Франція стала лідером в Європі у разі серйозного ослаблення Німеччини. Великобританія боялася втратити німецькі ринки для збуту своїх товарів. Д. Ллойд-Джордж підтримував В. Вільсона. Ослаблена репараціями, Німеччина не змогла б платити за американськими позиками. Нарешті після запеклих суперечок для врегулювання питань, пов'язаних із репараціями, було створено спеціальну комісію.