Фінансова санація та банкрутство підприємств 5

Рефераты по астрономии » Фінансова санація та банкрутство підприємств 5 Скачать

ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ


11.1. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА ЇЇ ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ
11.1.1. Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори що її спричиняють
11.1.2. Економічна сутність санації підприємств
11.1.3. Менеджмент фінансової санації підприємства
11.1.4. Випадки коли приймається рішення про фінансову санацію підприємств
11.1.5. Класична модель фінансової санації
11.1.1. ФІНАНСОВА КРИЗА НА ПІДПРИЄМСТВІ: СИМПТОМИ ТА ФАКТОРИ ЩО ЇЇ СПРИЧИНЯЮТЬ
Нині в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансове неспроможних підприємств. Так 1993 року збитковим було кожне дванадцяте підприємство 1994-го - кожне дев'яте 1995-го - кожне п'яте 1996-го - кожне третє а в 1997- 98 pp. - кожен другий суб'єкт підприємницької діяльності працював збиткове. У 1999 році без огляду на певні позитивні зрушення в економіці тенденція до збільшення кількості збиткових підприємств збереглася: понад половина підприємств працювали збиткове.
Наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств стало катастрофічне збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості. На початку 2000 р. кредиторська заборгованість майже у два рази перевищувала обсяги ВВП країни; дебіторська заборгованість перевищила обсяг ВВП у півтора раза. Близько 55% дебіторської та близько 60% кредиторської заборгованості виявилися простроченими. Таким є наслідок неплатоспроможності більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність у свою чергу є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Відтак найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. Так протягом 1996 р. арбітражні суди порушили 6552 справи про банкрутство з них 1691 справа закінчилась прийняттям постанови про визнання боржника банкрутом; у 1997 році ці показники становили відповідно 9645 та 4107; в 1998 році - 12281 та 4525 а в 1999 р. - 12618 та 6244. Така сама тенденція зберігається і досі. Водночас банкрутство підприємства та його ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів кредиторів виробничих партнерів споживачів продукції а й зменшення податкових надходжень у бюджет а також збільшення безробіття що теж може стати одним із факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим є те що з-поміж підприємств справи про банкрутство яких розглядаються судом значний відсоток таких що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації такі підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство брак належного теоретико-методичного забезпечення санації дефіцит кваліфікованого в цих питаннях фінансового менеджменту та інші суб'єктивні та об'єктивні причини багато із потенційно життєздатних підприємств у тому числі тих що належать до пріоритетних галузей народного господарств України стають потенційними банкрутами. У зв'язку з цим вивчення теми "Фінансова санація та банкрутство підприємств" стає надзвичайно актуальним.
У ринковій економіці банкрутство підприємств - нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до ЗО. У США наприклад загальна кількість підприємств оголошених банкрутами в 1997 p. становила близько 30000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств нині є не менш актуальною ніж для України. Так у ФРН починаючи з 1990р. спостерігається стабільне збільшення кількості підприємств оголошених банкрутами: 1990 р. - 8730; 1991 р. - 8837; 1992 р. - 10920; 1993р. - 15148; 1994р. - 18837; 1995р. - 22344; 1996р. - 25530. Важливо що зростання кількості фінансове неспроможних підприємств відбувається не тільки в абсолютному а й у відносному вимірах. Так на кожну тисячу підприємств у 1991 р. припадало 3 4 банкрутства; у 1992 р. - 4 1; у 1993 р. - 5 8; у 1994 р. - 6 8; у 1995 р. - 8 0; у 1996 р. - 9 2.
Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою як правило ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві заведено поділяти на зовнішні або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства) та внутрішні або ендогенні (що залежать від підприємства).
Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:
* спад кон'юнктури в економіці в цілому;
* зменшення купівельної спроможності населення;
* значний рівень інфляції;
* нестабільність господарського та податкового законодавства;
* нестабільність фінансового та валютного ринків;
* посилення конкуренції в галузі;
* криза окремої галузі;
* сезонні коливання;
* посилення монополізму на ринку;
* дискримінація підприємства органами влади та управління;
* політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);
* конфлікти між засновниками (власниками).
Вплив зовнішніх факторів кризи як правило має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.
Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в такі блоки:
1. Низька якість менеджменту.
2. Дефіцити в організаційній структурі.
3. Низький рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політиці.
8. Брак інновацій та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.
У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно досліджуючи те чи інше підприємство той чи інший випадок фінансової кризи можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності але всі вони як правило обмежуються переліченими вище.
Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:
* утрата клієнтів та покупців готової продукції;
* зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
* неритмічність виробництва неповне завантаження потужностей;
* зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;
* збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
* виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;
* зростання тиску на ціни;
* суттєве зменшення обсягів реалізації та як наслідок недоодержання виручки від реалізації продукції.
Виділяють такі види криз:
* стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);
* криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
* криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).
Між різними видами кризи як уже було сказано існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості яка у свою чергу призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість неплатоспроможність та банкрутство підприємства.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:
а) фаза яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);
б) фаза яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;
в) кризовий стан який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.
11.1.2. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ
Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання.
Економічний словник трактує це поняття як систему заходів що здійснюються для запобігання банкрутством промислових торгових банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства що перебуває на межі банкрутства.
Проте на нашу думку таке трактування цілей санації та механізму її проведення перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленим оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи а названі заходи по-перше не є вичерпними і по-друге не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.
Деякі із вітчизняних авторів (наприклад І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.
Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Тітов у монографії присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства пропонує таке законодавче визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного боржника надання йому з боку власника майна кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.
Згідно із Законом України "Про банкрутство" 1992 p. під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.
Новий Закон про банкрутство ухвалений 1999 року розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація - це система заходів що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації спрямована на оздоровлення його фінансового стану а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності. Досудова санація - система заходів для відновлення платоспроможності боржника які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних організаційно-господарських управлінських інвестиційних технічних фінансово-економічних правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.
Власне тлумачення поняття "санація" має і Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації - це система непримусових та примусових заходів спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності платоспроможності та усунення порушень які спричинили збиткову діяльність комерційного банку призвели до скрутного фінансового становища а також для ліквідації інших наслідків цих порушень.
У Законі України "Про страхування" є ще одне досить оригінальне трактування терміна "санація". Згідно з ним примусова санація страхової компанії передбачає:
- проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;
- установлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;
- установлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;
- прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.
Використавши все раціональне що є в кожному з цих трактувань можна сформулювати одне універсальне визначення. На нашу думку найближче до цього підійшли кілька зарубіжних економістів (Н. Здравомислов Б. Бекенферде М. Гелінг). Вони вважають що санація - це система фінансово-економічних виробничо-технічних організаційно-правових та соціальних заходів спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності ліквідності прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи санація - це сукупність усіх можливих заходів які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.
Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру які відображають фінансові відносини що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.
За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб зокрема банків та інших кредиторів клієнтів держави.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств скорочення всіх видів заборгованості поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
11.1.3. МЕНЕДЖМЕНТ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА
У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:
1. Розробка плану санації.
2. Санаційний аудит.
3. Менеджмент санації.
Як правило розробкою санаційної концепції та плану санації з доручення власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів кредиторів та інших осіб які можуть взяти участь у фінансуванні санації.
Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної та з функціональної.
З інституціональної позиції до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб яких уповноважено власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства тобто фактично керувати підприємством на період його оздоровлення. Досить часто до банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Зрозуміло що керівництво підприємства яке призвело його до фінансової кризи як правило не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії наприклад щорічно з 60 тисяч порушених справ про банкрутство близько 90% закінчується зміною керівництва.
Загалом до осіб які можуть бути носіями менеджменту санації слід віднести контролюючі органи (наприклад департамент банківського нагляду НБУ страхнагляд тощо) консультантів аудиторів керуючих санацією які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду представників банківських установ чи інших кредиторів досвідчені менеджери а також і колишнє керівництво підприємства. Розв'язання питання щодо призначення менеджменту санації є одним із першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.
З функціональної позиції менеджмент санації - це система ан-тикризового управління яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентне повторюються при досягненні певних стратегічних чи тактичних цілей.
До функціональних сфер менеджменту санації (рис. 11.1) слід віднести такі:
а) постановка цілей;
б) формування та аналіз проблеми (головна проблема - фінансова криза);
в) пошук альтернатив прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);
г) прийняття рішення;
д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);
е)контроль;
є) аналіз відхилень.

Важливою складовою організації дійового менеджменту санації є запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення планових аналітичних та контрольних служб. Треба зауважити що не існує стандартних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання.
11.1.4. ВИПАДКИ КОЛИ ПРИЙМАЄТЬСЯ РІШЕННЯ ПРО ФІНАНСОВУ САНАЦІЮ ПІДПРИЄМСТВ
Рішення про проведення санації приймається в таких головне ситуаціях:
1. З ініціативи суб'єкта господарювання який перебуває в кризі - коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).
2. Після того як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів бухгалтерський баланс іншу інформацію яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.
3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.
4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність" установа банку має право відносно клієнта оголошеного неплатоспроможним застосувати комплекс санаційних заходів зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.
5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10