Центральна нервова система

Рефераты по астрономии » Центральна нервова система Скачать

Реферат

На тему:

„Центральна нервова система


НЕРВОВА СИСТЕМА

(SYSTEMANERVORUM)


У прогресивному розвитку тваринних організмів відбувалися два взаємно про­тилежних процеси: диференціація пов'я­зана з розділенням функцій тканин і ор­ганів та інтеграція яка забезпечувала ці­лісність організму сталість його внутріш­нього середовища. Результатом інтеграції виявилася нервова система яка регулює роботу всіх органів і систем налагоджує між ними певні функціональні взаємо­зв'язки.

Специфічні властивості нервової тка­нини полягають у здатності сприймати різноманітну інформацію із зовнішнього або внутрішнього середовища передавати отримані імпульси і відповідним чином відповідати на них.

Структурно-функціональною одиницею нервової системи є різної форми нервова клітина — неврон (neuron) яка має відро­стки двох видів: дендрити (часто їх буває значна кількість) — коротші через які надходить нервовий імпульс до тіла нев­рона і аксон (нейрит) — звичайно дов­гий одиничний який несе нервовий імпульс від тіла неврона.

Аксони іноді вкриті мієліновими обо­лонками іноді цих оболонок немає (во­локна автономної нервової системи).

Щодо функціонального значення та дея­ких морфологічних особливостей неврони можуть бути розподілені на чутливі (афе­рентні) рухові (еферентні) автономні (ру­хові секреторні) вставні асоціативні та ін.

Чутливі (аферентні) неврони сприй­мають нервові імпульси із внутрішнього та зовнішнього середовища через чутливі нервові закінчення (рецептори) й дендри­ти. Це часто псевдоуніполярні неврони відростки яких відходять від тіла неврона одним стовбуром а потім роздвоюють­ся.

Рухові (еферентні) неврони на відміну від аферентних отримують нервове збуд­ження внаслідок імпульсів які виникли в інших невронах і передаються через особ­ливі утвори (синапси) на дендрити (рідше на тіло) рухового неврона. Синапси ма­ють різну структуру але всі вони забезпе­чують тільки односторонню провідність імпульсу. Через аксон рухового неврона збудження досягає іннервованого органа де через рухові закінчення забезпечує пев­ний (руховий секреторний) ефект. Ці нев­рони найчастіше є мультиполярними — мають різкі контури й значну кількість дендритів що розгалужуються.

Асоціативні неврони забезпечують нер­вовий зв'язок між різними (прилеглими або розташованими поряд) групами нерво­вих клітин. Ці неврони (вони містяться переважно в корі головного мозку) ма­ють різноманітну форму.

Дендрити і аксони називають нервови­ми волокнами. У всіх органах і тканинах нервові волокна утворюють чутливі та рухові нервові закінчення. Чутливі нер­вові закінчення або рецептори сприйма­ють подразнення із зовнішнього або внут­рішнього середовища і перетворюють енергію подразників (механічних хімічних термічних світлових звукових тощо) на нервовий імпульс який передається чут­ливими волокнами до центральної нерво­вої системи. Рухові нервові закінчення передають імпульси з нервового волокна на іннервований орган.

Сукупність функціонально пов'язаних між собою невронів з їхніми відростками та нервовими закінченнями створює не­рвову систему. Скупчення тіл нервових клітин утворює сіру речовину (substantia grisеa) а їхніх відростків — білу речови­ну (substantia alba) центральної нерво­вої системи.

Сукупність нервових клітин розташо­ваних поза центральною нервовою систе­мою має назву нервового вузла (ganglion) (спинномозкові вузли вузли автономних сплетень тощо). Об'єднання нервових волокон у вигляді стовбура називається нервом (nеrvus). Розрізняють чутливі рухові автономні та змішані нерви.

В основі функцій нервової системи є рефлекс морфологічну основу якого становить рефлекторна дуга. У найпрос­тішому вигляді ця дуга складається з двох-трьох невронів: того що приносить імпульс або чутливого й того що виносить або рухового і часто вставного. Складніша дуга охоплює багато невронів.

Усі життєві прояви в організмі — чи то простий або складний м'язовий рух робота травних залоз обмін речовин то­що — здійснюються за участю нервової си­стеми у вигляді нервово-рефлекторного процесу.

Найглибше дослідили рефлекторну функцію нервової системи І. П. Павлов і його послідовники. Пізніше було вста­новлено рефлекторну регулюючу роль ви­щих відділів головного мозку у функціях внутрішніх органів а також нервові про­цеси пов'язані із зворотною аферентацією тобто передаванням сигналів від робочо­го органа до нервових клітин.

До складу центральної нервової системи (systema nervosum centrale) людини належить спинний мозок який багато в чому зберіг давню примітивну структуру і головний що генетично виник пізніше й зазнав під час еволюції низку складних перетворень.


Кора великого мозку

Кора великого мозку (cortex cerebri) є найважливішою частиною центральної нервової системи як орган вищого нервового аналізу й синте­зу пов'язаний з формуванням умовноре­флекторних зв'язків та індивідуального досвіду. У людини на відміну від тварин функція кори великого мозку визначає також символічні форми спілкування най­вищим проявом якого є виразна мова тісно пов'язана з абстрактним мисленням.

Кора великого мозку вкриває білу ре­човину півкуль. Загальна площа кори ве­ликого мозку людини становить у серед­ньому близько 22 000 мм товщина її на більшості площі — 1 3 - 4 5 мм і лише в прицентральній часточці досягає 10 мм.

До складу кори належать тіла дуже ве­ликої кількості нейроцитів закладених у нейроглії. Залежно від типу та розташу­вання нервових клітин кору великого моз­ку можна поділити на шість пластинок (шарів): І — молекулярну (lam. molecularis); II — зовнішню зернисту (lam. granularis externa); III — зовнішню піра­мідну (lam. pyramidalis externa); IV — внутрішню зернисту (lamina granularis interna); V — внутрішню пірамідну (lam. pyramidalis interna); VI — багатоформну (lam. multiformis).

Цитоархітектоніка різних відділів кори великого мозку різноманітна (вперше це довів київський анатом В.О. Бец 1874). У корі великого мозку розрізняють близь­ко 200 полів кожне з яких має свої струк­турні особливості.

Центри. Стосовно локалізації центрів кори великого мозку довгий час існувало дві теорії. Згідно з першою певна чітко обмежена ділянка кори або центр відпові­дає лише певній функції на периферії (те­орія вузького локалізму). Друга теорія — наявність обмежених центрів різних за своєю функцією не визнає а всю кору розглядає порівняно рівнозначною (тео­рія еквіпотенціалізму). І.П. Павлов довів що кожен кірковий центр не є чітко обмеженим а містить ядро й розсіяну час­тину причому розсіяні елементи розташо­вані не лише поблизу ядра а й вдалині від нього (теорія ядра і розсіяних еле­ментів). Нижче подано деякі найваж­ливіші нервові центри (ядра) розташовані в корі великого мозку.

Передцентральна звивина (gyms precentralis) і прицентральна часточка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів які над­ходять від посмугованих м'язів суглобів су­хожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці передцентральної звивини розташовані клітинні групи що належать до м'язів нижніх кінцівок ниж­че — верхніх кінцівок ще нижче — неврони пов'язані з іннервацією м'язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються праві рухові центри кори пов'язані з мус­кулатурою лівої сторони тіла і навпаки.

У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий блоковий відвідний і додатковий нерви). У лівій (у лівшів у правій) нижній тім'яній часточці розташований центр який координує ці­леспрямовані рухи. Він функціонує за ти­пом тимчасових зв'язків які виникають протягом індивідуального життя тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються але порушуються цілеспря­мовані дії (апраксія).

Вважають що локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівнова­ги і положення тіла в просторі) — кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).

Центр слуху розташований у корі верх­ньої скроневої звивини на боці обернено­му до острівця. Двосто­роннє ураження центру призводить до повної кіркової глухоти.

У gyrus parahippocampalis та ділянці її гачка містяться центри нюхового та сма­кового аналізаторів. Кіркові центри слу­ху нюху й смаку кожної півкулі мають зв'язок з відповідними рецепторами обох (правої та лівої) половин голови.

Кіркове ядро аналізатора зору розта­шоване по обидва боки шпорної борозни (поля 17 18 19). Зоровий центр кожної півкулі зв'язаний із зовнішньою полови­ною сітківки свого боку і з присередньою її половиною протилежного. У ділянці клина (cuneus) містяться центри зорової пам'яті й зорової орієнтації.

У зацентральній звивині (тім'яна част­ка) локалізується ядро шкір­ного аналізатора (больова тактильна тем­пературна чутливість) причому проекція нервових елементів кори на периферію аналогічна проекції їх на передцентральній звивині.

Кірковий кінець рухового аналізато­ра виразної усної мови міститься зліва у задній третині нижньої лобової звивини. У разі ушкодження цієї зони людина втрачає здатність вимов­ляти слова (рухова афазія) хоч довільні скорочення відповідних м'язів або їх груп можливі.

Кіркове ядро слухового аналізатора усної мови розташоване в глибині задньої ділянки верхньої скроневої звивини. Якщо уражено цей центр то виникає сенсорна афазія (людина чує слова але не розуміє їхнього значення).

Ядро рухового аналізатора письмової мови локалізується в задній ділянці се­редньої лобової звивини і в нижньотім'яній ділянці. При ушкодженні цього центра всі рухи зв'язані з письмом зберігаються але втрачається здатність писати літери та інші письмові знаки (агра­фія).

Ядро зорового аналізатора письмової мови пов'язане із загальним центром ана­лізатора зору міститься в gyrus angularis нижньої тім'яної часточки зліва. Керує процесом читання. Порушен­ня його функції не призводить до втрати зору але людина перестає читати й розу­міти написане (алексія).

У процесі еволюції людини відбулося чітке перегрупування темпів розвитку окремих кіркових зон великого мозку що виявилося у прискоренні росту відділів які здійснюють організовані форми раціональної поведінки та маніпулювання пред­метами. Удосконалились також транскортикальні зв'язки.

Кіркові центри що координують взає­модію автономного відділу периферичної частини нервової системи та загальної нер­вової системи зосереджені в нижніх від­ділах передцентральної й лобових звивин. Сюди надходять доцентрові імпульси від внутрішніх органів судин гладкої мускулатури і виходять відцентрові імпульси до основних (підкіркових) ядер і до ядер гіпоталамуса.

Усе викладене вище дає підстави роз­глядати кору великого мозку як сигналі­заційне табло куди надходять сигнали із зовнішнього та внутрішнього середовищ і звідки відцентрове йдуть нервові імпуль­си. Цю систему аналізаторів називають першою сигнальною системою; її мають усі тварини і зокрема людина (І.П. Пав­лов).

Крім першої в еволюції людини виник­ла друга сигнальна система пов'язана з трудовою діяльністю і мовленням. В ос­нові формування цієї системи покладено свідомі дії та абстрактне мислення яке передається словами (усна мова письмо тощо) й образами (образотворче мисте­цтво). Усе це досягається через встановлення тимчасових зв'язків між певними сигналами (зоровими слуховими тактиль­ними тощо) і руховими центрами м'язів рук язика гортані лиця тощо. Центри цієї системи розташовані переважно у філогенетичне нових ділянках кори ве­ликого мозку: нижньо-тім'яно-скронева ділянка і задньонижньолобова ділянка.