Фінансове забезпечення відтворення основних засобів 2

Рефераты по астрономии » Фінансове забезпечення відтворення основних засобів 2

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

8.1. СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ
Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства конкурентоспроможність його продукції на ринку.
Основні засоби - це матеріальні цінності що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.
Не належать до основних засобів:
1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;
2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів що не належать до основних засобів може змінюватися Міністерством фінансів України;
3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;
4) спеціальний одяг спеціальне взуття а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;
5) формений одяг призначений для видачі працівникам підприємства незалежно від вартості й терміну служби.
Виробничі основні засоби є частиною основних засобів яка бере участь у процесі виробництва тривалий час зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово частинами у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.
Невиробничі основні засоби - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.
На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства на зростанні продуктивності праці.
Основні виробничі засоби з урахуванням специфіки їх виробничого призначення поділяються на такі групи:
A. Будівлі і споруди.
Б. Передавальні пристрої.
B. Машини та устаткування у тім числі:
* робочі машини та устаткування;
* вимірювальні та регулюючі прилади;
* лабораторне устаткування;
* обчислювальна техніка;
* транспортні засоби.
Г. Виробничий і господарський інвентар.
Д. Інші основні засоби.
Співвідношення окремих груп основних виробничих засобів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих засобів передовсім підвищення питомої ваги активної їх частини сприяє зростанню виробництва зниженню собівартості продукції збільшенню грошових нагромаджень підприємства.
На рис 8.1 наведено склад основних виробничих засобів підприємства.
Для обчислення амортизаційних відрахувань основні засоби поділяють на такі групи:
Група 1 - будівлі споруди їхні структурні компоненти передавальні пристрої:
Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні оптичні електромеханічні прилади та інструменти включаючи електронно-обчислювальні машини інші машини для автоматичної обробки інформації; інформаційні системи; телефони мікрофони та рації; різне конторське обладнання устаткування та приладдя;
Група 3 - інші основні засоби не включені до груп 1 і 2 а саме: робочі машини й устаткування вимірювальні й регулюючі прилади.
Підприємству не байдуже в яку групу основних виробничих засобів укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої ваги машин устаткування тобто активної частини основних засобів які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства.

Ясна річ що для забезпечення нормального функціонування активних елементів основних виробничих засобів необхідні будівлі споруди інвентар тобто пасивна частина основних засобів.
Структура основних виробничих засобів є різною в різних галузях промисловості народного господарства. Наприклад у промисловості України частка будівель у загальній вартості основних виробничих засобів найвища в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд - у паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв - в електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин - на підприємствах машинобудівного комплексу (45%).
Основними факторами які впливають на структуру основних виробничих засобів підприємств є: рівень автоматизації і механізації рівень спеціалізації і кооперування кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих засобів. Поліпшити структуру основних виробничих засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування ефективнішого використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування.
Відтворення основних виробничих засобів - це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.
Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне тобто тоді коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.
Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.
Процес відтворення основних виробничих засобів має низку характерних ознак зокрема:
1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;
2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;
3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;
4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.
У процесі господарської діяльності кругооборот основних виробничих засобів проходить три стадії.
На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообрроту основних виробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.
На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих засобів які перебували в продуктивній формі на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.
На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основних засобів.
Оборот основних виробничих засобів показано на рис. 8.2.

Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів; 2) капітальний ремонт діючих основних засобів.
За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.
Необхідність оновлення основних виробничих засобів за ринкових відносин визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих засобів.


8.2. ПОКАЗНИКИ СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.
У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:
По-перше як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.
По-друге як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби.
По-третє як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.
Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів (рис. 8.3).
До показників які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами належать: фондомісткість фондоозброєність коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.
Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення а фондомісткість - до зменшення.
Приклад 1.
Випуск товарної продукції за рік становив 3200 тис. грн. вартість основних виробничих засобів - 1440 тис. грн. Фондомісткість дорівнює 0 45 грн * (1440 тис грн./3200 тис. грн.) тобто на кожну гривню виробленої продукції припадає 45 коп. основних виробничих засобів.

Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства.
Приклад 2.
Вартість основних виробничих засобів на початок року 1165 тис. грн. а чисельність працівників 85 осіб. На кінець року - відповідно 1440 тис. грн. і 80 осіб. Звідси фондоозброєність на початок року становить 13 7 тис. грн. (1165/85) на кінець року - 18 0 тис. грн. (1440/80).
Отже збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором.
Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.
Приклад 3.
Вартість основних виробничих засобів на кінець звітного року становила 1440 тис. грн. сума зносу основних засобів - 180 тис. грн. а вартість майна - 3100 грн. Відтак коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів становитиме 0 41 ((1440-180)/3100).
Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0 2 - 0 3) то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для виправлення становища.
Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів (див. рис. 8.3).
Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.
Кз = Зо/Фк
де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів;
Зо - сума зносу основних засобів;
Фк - балансова вартість основних засобів.
Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.
Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:
Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз
де Кп - коефіцієнт придатності основних засобів;
Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.
Коефіцієнт придатності показує яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.
Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:
Ко = Фу / Фк;
Кв = Фв / Фк
де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів;
Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;
Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів;
Фв - вартість виведених основних засобів за звітний період.
Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів;
Вп - вартість виробленої продукції;
Фз - залишкова вартість основних виробничих засобів;
М - вартість майна підприємства;
Зо - сума зносу основних виробничих засобів;
ч - середньооблікова чисельність працівників;
Фу - вартість уведених основних виробничих засобів;
Фв - вартість виведених основних виробничих засобів;
Кз - коефіцієнт зносу основних виробничих засобів;
Пз - загальний прибуток підприємства.
Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів тобто ступінь вибуття тих основних засобів які або морально застаріли або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.
Кр = (Фу-Фв)/Фк
До показників які характеризують ефективність використання основних засобів належать: фондовіддача рентабельність основних засобів сума прибутку на одну гривню основних засобів.
Найбільш загальним показником який характеризує ефективність використання основних засобів є фондовіддача.
Фв = Вп / Фк
де Фв - фондовіддача основних засобів;
Вп - вартість виробленої продукції за звітний період;
Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.
Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:
Рф = (Пз/Фк)*100%
де Рф - рентабельність основних засобів;
Пз - загальний прибуток за звітний період;
Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.
Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.
До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.
Формули розрахунку показників забезпечення стану й ефективності використання основних засобів та їхню характеристику наведено в табл. 8.1.



8.4. СУТНІСТЬ І СКЛАД КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
Капітальні вкладення - це витрати на створення нових реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте так і розширене відтворення основних засобів.
Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:
* первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;
* наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;
* суму амортизаційних відрахувань яку буде нараховано протягом планового періоду;
* орієнтовний підрахунок вартості устаткування яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;
* орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду;
* вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань яка буде в підприємства на кінець планового періоду.
Вихідними передумовами розробки бюджету капітальних вкладень є:
а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;
б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання матеріалів механізмів устаткування розроблених виконавцями окремих функціональних блоків проекту;
в) загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту;
г) попередній графік потоку інвестиційних витрат складений на етапі розробки бізнес-плану проекту;
д) фінансовий стан інвесторів проекту.
Бюджет капітальних вкладень включає два розділи: І розділ - "Капітальні витрати" II розділ "Надходження коштів".
Під час розробки розділу "Капітальні витрати" передбачається здійснити такі розрахунки:
1) виділення із загального обсягу інвестиційних витрат тієї частини яка належить до поточного періоду. Це здійснюється в тому разі коли тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік;
2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року з урахуванням корективів які вносяться підрядчиком у технологію робіт;
3) уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв'язку зі зміною індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту;
4) уточнення первісного обсягу капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових коштів передбачених у контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат. Обсяг цього резерву в процесі розробки бюджету капітальних вкладень має визначитися з урахуванням тільки тих витрат які відображені в первісній оцінці інвестиційних ризиків.
Процес розробки розділу "Надходження коштів" передбачає як правило такі етапи:
1) уточнення загального обсягу надходження коштів з метою збалансування цього показника з показником загального обсягу капітальних витрат які відображені в першому розділі бюджету;
2) уточнення структури джерел надходження коштів у разі зміни обсягу капітальних витрат;
3) забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими періодами формування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних витрат передбачених в окремі періоди згідно з календарним планом здійснення робіт.
Бюджет капітальних вкладень як і календарний план розробляється спочатку на наступний рік у розрізі кварталів а потім у рамках наступного кварталу деталізується в розрізі місяців.
На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.
За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень.
Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:
* будівельні роботи;
* придбання устаткування інструментів та інвентарю;
* монтаж устаткування;
* проектно-дослідні роботи;
* інші витрати.
Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих засобів (табл. 8.4).

Наведені дані свідчать що за останні роки технологічна структура капітальних вкладень поліпшилася. Якщо в 1996 і 1997 р. спостерігалося падіння питомої ваги витрат на придбання устаткування то в 1998 р. відбулося збільшення питомої ваги витрат на устаткування - з 36% в 1997 р. до 41% в 1998 р. Позитивним є також те що в 1998 р. зменшилася питома вага витрат на будівельно-монтажні роботи - з 56% у 1997 р. до 51% в 1998 р.
Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат: нове будівництво; технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств; розширення діючих підприємств; витрати на окремі об'єкти діючих підприємств. Відтворювальна структура капітальних вкладень оцінюється як прогресивна коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств (табл. 8.5).
Дані таблиці 8.5 показують що Відтворювальна структура капітальних вкладень у 1998 р. проти 1995 р. поліпшилась. Так питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств збільшилася з 54 6% в 1995 р. до 62 1% в 1998 р.


8.5. ДЖЕРЕЛА І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 8.4).
Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.
Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:
по-перше можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

по-друге можливого обсягу залучення додаткових коштів пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.
Не слід забувати що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.
Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.
Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:
1) власні фінансові ресурси;
2) позичені фінансові ресурси;
3) кошти отримані від продажу цінних паперів внески членів трудових колективів;
4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;
5) кошти іноземних інвесторів.
Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства амортизаційні відрахування; прибуток який використовується у вигляді засобів резервів у процесі господарської діяльності.
Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.
Сума амортизаційних відрахувань що спрямовується на капітальні вкладення залежить від балансової вартості основних засобів норм амортизаційних відрахувань структури основних виробничих засобів.
Сума прибутку що використовується на капітальні вкладення залежить від розміру прибутку який залишається в розпорядженні підприємства.
Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.
Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування придбання матеріалів для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того необхідно враховувати що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.
Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:
М = (О - П) - (К1 - К2)
де О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;
П - планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду;
К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;
К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.
Якщо результат буде зі знаком "+" - це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак "-" - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.
Наведемо приклад розрахунку (вихідні дані - за табл. 8.6).
Приклад 3.

З таблиці бачимо що найсприятливішим варіантом визначення мобілізації внутрішніх ресурсів у будівництві є перший. За вищена-веденою формулою визначаємо мобілізацію внутрішніх ресурсів у будівництві яке здійснюється господарським способом:
М = (90 - 75) - (41 - 56) = 15 + 15 = +30 тис. грн.
Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресурсів є другий варіант. Хоч потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду зменшується що дає змогу вивільнити частину коштів за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів але водночас зменшення перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду порівняно з очікуваною кредиторською заборгованістю на початок планового періоду потребує додаткових коштів для погашення кредиторської заборгованості в плановому періоді.
М = (210 -196) - (87 - 76) = +3 тис. грн.
Третій варіант свідчить що у будови в плановому періоді збільшується потреба в оборотних активах і водночас передбачається зменшення кредиторської заборгованості що призводить в цілому до іммобілізації внутрішніх ресурсів будови тобто до потреби в додаткових фінансових ресурсах:
М = (150 - 160) - (62 - 54) = -10 - 8 = -18 тис. грн.
Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28 3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва.
Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.
До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів які належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції.
За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі коли об'єкти включено до цільової комплексної програми затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.
За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями.
Підрядна організація добирає потрібне устаткування замовляє його монтує виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник надає проектну документацію купує і доставляє на будову устаткування конструкції та деталі.
Відповідальність за об'єкт будівництва покладається на генерального підрядчика який виконує основні будівельні роботи а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації.
Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об'єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва які є на день укладання договору; інвентарної вартості об'єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших необхідних даних.
Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва.
Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості яка визначається згідно з проектом тобто на підставі фіксованої ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів індексів та інших критеріїв.
Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим що підприємство самостійно власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи тобто об'єднує функції і замовника і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи включаючи витрати на утримання підрозділів зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва.


8.6. ФІНАНСУВАННЯ РЕМОНТУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
Основні виробничі засоби в процесі експлуатації зазнають фізичного зносу і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв'язку з цим ремонт основних засобів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності та якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих засобів на підприємстві.
Своєчасний ремонт основних виробничих засобів запобігає передчасному їх зносу та вибуттю продовжує строк служби підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.
Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні або поновленні їхніх окремих частин.
Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основних засобів із заміною деталей вузлів обмеженої номенклатури яка визначається технічною документацією.
Капітальний ремонт машин устаткувань провадиться для відновлення їх виробничого ресурсу. При цьому здійснюється як правило повне розбирання машини або верстата виявлення дефектів контроль технічного стану власне ремонт складання устаткування після ремонту його регулювання та випробування.
Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно виходячи з технічного рівня фізичного зносу основних виробничих засобів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.
Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих засобів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об'єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту цього об'єкта перевищує вартість аналогічного нового устаткування то такий ремонт робити недоцільно.
Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об'єктів з урахуванням чинних норм цін тарифів. Затверджує план керівник підприємства.
До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей вузлів агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у будівлях і спорудах.
Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його проведення. У разі здійснення капітального ремонту машин устаткування транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки провадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту який здійснюється господарським способом провадяться як правило за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати оплата рахунків за матеріальні цінності деталі які використані в період проведення ремонту основних засобів тощо.
Контроль за здійсненням капітального ремонту оформленням кошторисно-технічної документації економним витрачанням грошових коштів здійснює керівник підприємства.
Підприємства (незалежно від підпорядкування і форм власності) протягом звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів (поточний середній капітальний) віднести до валових витрат у сумі що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на витрати виробництва тобто на собівартість виробленої продукції.
Усі витрати на ремонт у тім числі й ті що перевищують зазначену суму відносять на збільшення балансової вартості основних засобів груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об'єкта основних засобів групи 1. Таким чином вони підлягають амортизації за нормами передбаченими для відповідних груп основних засобів.
Витрати на капітальний ремонт орендованих основних виробничих засобів провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору передбачено що всі витрати на ремонт орендованих основних засобів провадяться за рахунок коштів орендаря то в суму орендної плати не включають відрахування на капітальний ремонт основних засобів.
Орендар може збільшити балансову вартість відповідної групи основних засобів на вартість фактично проведених поліпшень такого об'єкта. Орендар має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати пов'язані з поліпшенням основних засобів у сумі що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. Витрати що перевищують зазначену суму відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об'єкта основних засобів групи 1 та підлягають амортизації за нормами передбаченими для відповідних основних засобів.
Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем то витрати на капітальний ремонт включаються в орендну плату і сплачуються орендарем.
Під час розбирання об'єктів що підлягають ремонту можуть виявитися придатні для дальшого використання матеріали запасні частини тощо. Вони оприбутковуються оцінюються відображаються в обліку і згодом можуть бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих засобів. Отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту основних виробничих засобів.
Ремонт основних невиробничих засобів фінансується з прибутку що залишається в розпорядженні підприємства а також інших джерел за рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних засобів.