Економіка укр земель в XI-XV ст

Рефераты по астрономии » Економіка укр земель в XI-XV ст Скачать

Зміст:

Вступ

І. Зародження феодальних відносин у східних слов’ян.

ІІ. Економічний розвиток ранньофеодальної держави - Київської Русі:

Розвиток феодального землеволодіння;

Вотчинне господарство;

Селянське господарство;

Міста і міське ремесло;

Розвиток торгівлі;

Основні тенденції розвитку сільського господарства у XI - XII ст.

ІІІ. Економічні відносини на українських землях в період феодальної роздробленості:

Поширення феодального землеволодіння та його наслідки (XIV-XV ст.);

2. Розвиток ремесла міст внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

IV. Розвиток економіки України в період пізнього феодалізму:

Стан сільського господарства. Аграрні відносини;

Дальше відокремлення ремесла від сільського господарства та зростання міст. Виникнення мануфактури;

Розвиток торгівлі.

Вступ

В рефераті розглядається розвиток економічних відносин на території України від періоду зародження феодальних відносин до середини XVII ст. коли в результаті Визвольної війни українського народ на більшій території України кардинально змінились політичні та економіко-соціальні відносини.

За VI-XVII ст. економічні та виробничі відносини пройшли складний шлях еволюції та розвитку – від розкладу первісного родового укладу до передумов зародження капіталізму західного зразка через довгу епоху феодалізму. В цей час виникло багато міст – центрів ремесла торгівлі та культури. Причиною їх виникнення було поглиблення розмежування між сільським господарством та ремеслом і торгівлею суспільним та територіальними поділами праці. Разом з вдосконаленням знарядь праці збільшенням кількості ремісничих виробів та продукції сільського господарства поглиблювалася майнова диференціація виникли суспільні класи держава.

Позбавлена власної державності та більшої частини економічного потенціалу через монголо-татарську навалу Україна на довгі роки потрапила під владу сусідніх держав. Така політична поразка не могла згубно не відбитися на економіці України яка на довгі роки була спрямована на задоволення потреб інших націй. Саме ця залежність зумовила відставання від європейських держав сільськогосподарський характер української економіки.

Слабкість і не самодостатність української економіки (майже повна відсутність національної промисловості) відсутність власної ефективної податкової і державно-репресивної системи і стали на мою думку головними причинами поразки 1654 року та захоплення України Московською державою адже українці не поступалися сусіднім державам людськими ресурсами воєнним потенціалом проте була відсутня система поповнення армії постачання її продовольством та амуніцією. Отже Україна поступилася перш за все в економічному плані. Саме тому економічний розвиток є надзвичайно важливим для розуміння тих процесів які відбувалися в політичному суспільному та культурному житі українського народу в минулому.

Зародження феодальних відносин у східних слов’ян

У VI-VII ст. східні слов’яни вже становили окрему групу слов’янських племен відому під назвою антів і проживали на території між Дніпром і Дністром. Візантійські автори Прокопій Кесарійський та Псевдо-Маврикій розповідаючи про побут антів і склавинів вказував на спільність їхнього господарського та суспільного побуту. Про господарство цих племен Псевдо-Маврикій наприклад писав що вони мали багато худоби і "плодів земних особливо проса і пшениці".

Описуючи соціальний лад антів і склавинів Прокопій говорить що вони не управляються однією людиною а здавна живуть у народоправстві тому в них щастя і нещастя вважаються справою спільною. Інакше кажучи племінна верхівка ще не виділилась остаточно від маси одноплемінників зберігалась ще соціальна організація властива первіснообщинному ладові.

Писемні джерела доповнені археологічними матеріалами дозволяють відтворити основні риси господарського побуту східнослов’янських племен відомих у VI-VII ст. під назвою антів а пізніше - під умовною назвою "племен руських літописів". Як і в попередній "передантський" період в часи черняхівської культури східнослов'янські селища нагадували хутори що простягалися на 250-800 метрів. Житла ставилися в один іноді - в два і більше рядів.

Основну галузь господарства східних слов’ян становило орне землеробство. Застосовувалось рало з широколезовим наконечником і знаряддя плужного типу з череслом і полицею. В степових і частково лісостепових місцевостях панував переліг; в більш залюднених лісостепових районах склалася парова система - двопілля навіть трипілля; в лісовій смузі залишалося вирубне землеробство.

Основними культурами була пшениця жито ячмінь просо. Ряд дослідників припускають що в цей час (VI-IX ст.) східні слов’яни вирощували також бобові і технічні культури.

На другому плані після землеробства стояло скотарство далі - промисли.

Досить високого рівня в цей час досягла й переробка продуктів сільського господарства. Неухильно відбувався процес поглиблення суспільного поділу праці - відокремлення ремесла від землеробства. Успішно розвивалися різні ремесла передусім залізоробне. Виробництво заліза було майже повсюдним заняттям особливо в лісостеповій смузі де болотна руда часто виходила на поверхню землі. З заліза виготовляли металеві елементи сільськогосподарських знарядь зброю предмети побуту. Значно просунулась вперед і ковальська справа. Важливе місце посідали ювелірна справа гончарство а також обробка дерева каменю кістки.

Безперервний процес відокремлення ремесла від землеробства призвів до виникнення таких пунктів де населення великою мірою а то й переважно займалося виготовленням ремісничих виробів ще до появи ремісників-професіоналів.

Широко розвивалася і зовнішня торгівля з Північним Причорномор’ям Візантією Іраном. У VIII-IX ст. виникають торгівельні зв’язки з арабським світом про що свідчать знахідки на слов’янській території великої кількості арабських монет - дирхемів.

Розвиток ремесла призводить у VI-VII ст. до виникнення міст які укріплювались ровами валами і частоколами чи стінами. Виникають городища чия поява була яскравим показником розкладу первіснообщинного ладу.

В цей же час посилився процес розпаду родової общини який почався ще в 1 половині І тис. н. е. Цей розклад був наслідком розвитку і вдосконалення знарядь праці що в свою чергу збільшувало продуктивність праці і бажання окремої сім’ї до самостійного господарювання.

Виходячи з сімейної общини індивідуальні родини об’єднувалися в територіальні точніше - в сільську общину (громаду). Земля як і в родовій общині становила колективну власність усієї общини господарювання ж велося окремими родинами. Час від часу відбувався перерозподіл орних земель і сіножатей. Іноді окремі родини самостійно без допомоги общини розчищали під ріллю ділянки лісу якими община практично не користувалася і закріплювали її за собою. Це були перші спроби утвердити приватну власність.

Існування індивідуальних господарств ще до появи приватної земельної власності зумовило майнову нерівність в общині. Це було зумовлено багатьма факторами: кількістю працездатних осіб родини війнами торгівлею тощо.

Візантійські історики VI-XII ст. відзначали існування у слов’ян рабства. Проте воно ще не набуло класичної форми існувало лише патріархальне (зародкове) рабство крім того було заборонено перетворювати на рабів своїх одноплемінників.

Одночасно з розкладом територіальної общини і появою класів відбувається процес об’єднання окремих племен в союзи. Плем’я на даній стадії складалося з групи територіальних общин пов'язаних пережитками родових відносин які доповнювалися спільністю деяких економічних інтересів і потребою оборони від ворогів. З часом племена утворювали племінні союзи які згодом переросли у держави (літописні "княжіння") внаслідок боротьби яких між собою утворилася держава з центром у Києві.

Виникнення Давньоруської держави було наслідком утвердження у східнослов’янських племен прогресивних на той час феодальних відносин.


Економічний розвиток ранньофеодальної держави - Київської Русі.

Розвиток феодального землеволодіння

У Київській Русі панував феодальний устрій при якому основу соціальної структури становили залежні селяни які проте стояли поза феодальною ієрархією. Землевласники були пов’язані між собою системою васальних стосунків. Така ієрархічна організація феодальних землевласників була соціальною і одночасно політичною (державною) системою.

В міру розширення феодального землеволодіння законодавчо закріплювалось привілейоване становище феодалів (князів бояр дружинників). З часу офіційного прийняття християнства почало розвиватися церковне землеволодіння.

Сільськогосподарське виробництво

Основою сільського господарства і надалі залишалося орне землеробство. Дослідники виділили три основні види орних знарядь періоду Київської Русі: рало плуг і соху.

Поява плуга напередодні утворення Руської Держави і поширення його вже на початку її існування зумовили піднесення землеробства як основної галузі господарства. Але плуг вимагав більшої затрати робочої сили був перевагою феодалів та заможних селян.

Обробіток певної площі землі рік у рік примітивними знаряддями праці і засівання її однорічними злаками неминуче призводить до виснаження ґрунту і зміни його структури отже - до зниження врожайності. За наявності величезних малозаселених просторів стихійно виникала перелогова система коли по 5-10 роках роботи землероб залишав виснажену ділянку і займав нову з тим щоб виснаживши нову повернутись на старе місце. Перелогова система за Київської Русі панувала в південних і південно-східних місцевостях держави. Однак із збільшенням населення Русі зменшилась площа вільної землі що зумовило виникнення двопільної системи.

Трипільна системи тим часом як більш прогресивна поступово поширилась на нові більш заселені місцевості в одних випадках витісняючи двопілля а в інших - співіснуючи як з двопіллям так і з перелогом і вирубною системою.

Головну роль серед вирощуваних культур займали злакові особливо жито (на Півночі) та пшениця (в південних районах). Важливе місце серед злаків посідав ячмінь за ним йшли овес просо гречка. З бобових культур поширення набули горох сочевиця власне боби. З технічних культур відомі були льон і коноплі а також рижій (олійна культура).

Поширеними були садівництво і городництво при чому не лише в селах а й біля великих міст. Головними знаряддями збирання врожаю були серп та коса-горбуша. Зжатий і зв’язаний у снопи хліб звозили до "гумна" де молоти на току ціпом і віяли перекидаючи зерно лопатою.


2. Вотчинне господарство

Характерною рисою феодалізму було панування великого привілейованого землеволодіння. Велика вотчина світського або духовного феодала складалася з різних господарських угідь господарським адміністративним і військовим центром вотчини був укріплений феодальний двір - замок.

Головною функцією феодального двора володаря було керівництво господарством. У князівській вотчині адміністрацію очолював огнищанин (іноді його називали тіуном). Такому управителю підлягало сільський та ролейний старости а також конюший.

Незважаючи на те що господарство вотчини було натуральним вона все ж таки мала певні зв’язки з ринком. Відомо що в побуті феодальної верхівки звичайним було вживання шовкового і парчевого вбрання коштовного каміння вишуканих прикрас і посуду не кажучи вже про дорогу зброю і спорядження.


Селянське господарство.

Економічною основою давньоруського суспільства був селянський двір - "дим". Селянин мав свої засоби виробництва крім землі і за ту ділянку яка колись була общинною власністю а тепер вважалась панською мусів давати панові ренту продуктами і відбувати на його користь різні повинності. Зберігалася ще селянська громада але з правами які поступово в міру тиску феодала обмежувалися.

Другою після землеробства галуззю селянського господарства було скотарство яке могло успішно розвиватися лише на базі землеробства яка забезпечувало свійських тварин кормами. Скотарство давало селянинові як продукти харчування так і відповідну сировину.

Селянське господарство не лише виробляло продукцію а й саме переробляло її для безпосереднього споживання тому в кожному з них існувала так звана домашня промисловість виготовлявся одяг взуття знаряддя праці. Однак селянське господарство не забезпечувало всіх потреб такі товари як сіль прикраси металеві вироби селянин змушений був купувати тобто існував хоча й обмежений зв’язок селянського господарства з ринком.

Спеціалізація селянина в певній галузі домашньої промисловості призвела до відокремлення цієї галузі від сільського господарства селянин стає ремісником і часто виготовляє товари безпосередньо на ринок одночасно зберігаючи тісний зв’язок із сільським господарством.

Раніше за інші почало перетворюватися на ремесло виробництво заліза та ковальство. Залізо добувалося сиродутним способом у глиняних печах. Серед інших сільських ремесел дуже поширеним було гончарство. Посуд виготовлявся на гончарному крузі й відзначався правильною формою. Але все ж таки домашня промисловість і ремесла ще тісно пов’язувалися із сільським господарством.


Міста і міське ремесло

Міста виникли внаслідок поглиблення суспільного поділу праці відокремлення ремесла від сільського господарства і органічно пов’язаного із цим процесу розвитку торгівлі. За даними "Повісті временних літ" в IX-X ст. на Русі було 20 міст в XI ст. у літописах згадано 32 міста в XIII - майже 300. На міста могли перетворюватись як села так і укріплені городища.

Економічним осередком міста був "торг" - ринок. Одночасно він правив і за центр громадського життя. Деякі великі міста зокрема Київ Новгород поділялися на так звані кінці і окремі поселення де зосереджувалися ремісники певної спеціальності.

Міські ремісники - хоч і не в такій мірі як сільські поєднували заняття ремеслом і сільським господарством. Житлом основної маси населення ремісників були напівземлянки або зроблені з дерев’яних зрубів хати. При таких житлах були городи комори хліви.

Двори князів бояр дружинників монастирів купців являли собою великі комплекси жител призначених для господаря та його челяді (в тому числі і залежних ремісників) і господарських будівель. Двори мали добрі укріплення іноді муровані.

Столиця Русі Київ справляв на іноземців враження величезного міста. За словами Тітмара Магдебурзького у Києві було 400 церков і 8 ринків. Інший іноземець вважав Київ суперником Константинополя. Як найважливіший у державі торгівельний центр Київ мав численне купецьке населення. Крім місцевих тут у спеціальних слободах і кварталах проживали купці з Німеччини Італії скандинавських країн Чехії Угорщини Персії.

Місто давало незрівнянно більший порівняно з селом простір для розвитку ремесла. Міське ремесло відрізнялося від сільського більшою складністю розгалуженістю а вироби - більш високою якістю.

Невпинно розвивалась металургійна справа. Важливим зрушенням було те що ковальська справа у великих містах відокремилась від металургії. Незрівнянно ширшим ніж у селі був і асортимент залізних виробів.

Дуже високого рівня досягла ювелірна справа. Було поширене виготовлення прикрас в тому числі фібул так званої виїмчастої емалі.

Помітні успіх були також і в гончарстві. Посуд міського виробництва відрізнявся від сільського більш старанною обробкою і більшою різноманітністю форм. Виготовлявся він у XI-XIII ст. на ножному гончарному крузі; було поліпшено і гончарний горн.

Окремими ремісничими професіями в містах були теслярство ткацтво і кравецтво обробка шкіри льону і вовни виробництво скла обробка кістки і каменю. У великих містах як припускають дослідники у цей час існувало до 70 ремісничих фахів.

За соціальним становищем ремісників Київської Русі можна поділити на три групи: 1) сільські ремісники-общинники; 2) ремісники-холопи (раби) в князівському боярському дворах; 3) вільні міські ремісники. Остання група була найчисельнішою.

Міські ремісники часто працювали на замовника за договором або брали у купців бояр сировину в борг; позики зокрема грішми брались і для інших потреб (придбання сировини). Подібні позики часто призводили до неоплатної заборгованості ремісника і він потрапляв у кабалу до купця чи іншого позикодавця.

Для захисту своїх інтересів міські купці і ремісники як і у Західній Європі об’єднувалися в організації (“дружини”) на чолі яких стояли старшини (старости). У цій дружині можна вбачати зародок цеху проте в період Київської Русі ще не було економічних умов для перетворення подібних дружин у справжні цехи. Хоч ринок збуту ремісничих виробів і був вузьким (через панування в країні натурального господарства) але разом з тим і втечі сільських ремісників до міста були ще явищем рідкісним і це не могло викликати помітної конкуренції з боку цих ремісників.

5. Розвиток торгівлі

Розвиток ремесла посилював обмін. У селах ремісники виробляли продукцію головним чином на замовлення найчастіше в обмін на потрібні ремісникові предмети сільськогосподарського виробництва. Поряд із внутрішнім обміном якась частина селянської продукції вивозилась на міські ринки де або обмінювалась або продавалася. Крім того вироби міського ремесла продавалися в селах дрібними торгівельними посередниками які з цією метою об’їздили сільські місцевості.

Селянське господарство отже дуже повільно втягувалося в товарно-грошові відносини залишаючись натуральним у своїй основі. Відносно повільно втягувалась у торгівельні зв’язки і вотчина тому що зодовільняла переважну частину своїх потреб продукцією власного господарства.

Страницы: 1 2 3