Шляхи підвищення ефективності використання обігових коштів на підприємстві

Рефераты по астрономии » Шляхи підвищення ефективності використання обігових коштів на підприємстві
ЗМІСТ

ВСТУП ......................................................................................................

3


РОЗДІЛ І.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ...........

4

1.1. СУТНІСТЬ, СКЛАД І СТРУКТУРА ОБОРОТНИХ КОШТІВ . 4
1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ..................................................................

8



РОЗДІЛ ІІ.

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ............................

10

2.1. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ .....................................................................................

10



РОЗДІЛ ІІІ.

ПОКАЗНИКИ СТАНУ І ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ......

15

3.1. ПОКАЗНИКИ СТАНУ ВЛАСНИХ ОБОРОТНИХ КОШТІВ .... 15
3.2. ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ І ШЛЯХИ ПРИСКОРЕННЯ ЇХ ОБЕРТАННЯ .................................

17

3.3. ВПЛИВ РОЗМІЩЕННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА ......................................

20



ВИСНОВОК .............................................................................................

23


ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..............................................

25


ДОДАТОК 1 – 8 ...................................................................................... 26

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне інформаційне і правове середовище функціонування підприємств зміст їхньої фінансової діяльності.

Фінанси підприємств є основною фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому.

Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов’язаний з поліпшенням фінансового стану суб’єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності.

За цих умов необхідна сучасна адекватна ринковій економіці організація фінансової діяльності кожного підприємства.

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підпри­ємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-мате­ріальних цінностей відволіканню оборотних коштів з господарсь­кого обороту зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних так і позичених коштів.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійс­нення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми в якій її буде використано споживачем. Інша час­тина також повністю споживається в процесі виробництва але втрачаючи свою споживну вартість у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином за умов товарно-грошових відносин запаси пред­метів праці виступають з одного боку як сукупність матеріальних цінностей з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних виробничих і фондів обігу.


РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

1.1. СУТНІСТЬ СКЛАД І СТРУКТУРА ОБОРОТНИХ КОШТІВ


Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реаліза­ції продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробни­чих фондів оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійс­нення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми в якій її буде використано споживачем. Інша час­тина також повністю споживається в процесі виробництва але втрачаючи свою споживну вартість у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином за умов товарно-грошових відносин запаси пред­метів праці виступають з одного боку як сукупність матеріальних цінностей з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сут­ності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці» «матеріальні активи» «гроші що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше оборотні кошти — це грошові ресурси які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперерв­ного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге оборотні кошти — це активи які протягом одного ви­робничого циклу або одного календарного року можуть бути пере­творені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність на їхню думку понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотно­го капіталу.

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій про­дуктивній і товарній. Найбільш широке загальне поняття капіталу від­повідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий капітал» розглядається як вартісна форма всього капіталу а не лише як певна сума грошей що спрямовується в процесі господарсько-підприєм­ницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову ви­робничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійс­нюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення про­дукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів перене­сеної вартості основних фондів витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу обо­ротного капіталу завершується випуском готової продукції після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством варто­сті і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбу­вається за схемою:

Г—Т...В...Т'—Г'

де Г — кошти що авансуються; Т — предмети праці (товар); В — виробництво; Т' — готова продукція (товар); Г' — кошти отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді коли Г' = Г + ΔГ тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою. Отже самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій виробничій товарній) то вища ефективність його використання і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того в якій сфері він функціонує: виробнича торгово-посередницька сфера по­слуг (у тім числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансу­ється в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (Додаток 1).

До виробничих фондів належать: сировина основні й допомі­жні матеріали напівфабрикати паливо тара запасні частини для ремонтів малоцінні і швидкозношувані предмети незавершене ви­робництво напівфабрикати власного виготовлення витрати майбу­тніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підпри­ємств відвантажені але не оплачені покупцями товари залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку касі у розра­хунках у дебіторській заборгованості а також укладені в коротко­строкові цінні папери.

Таким чином оборотний капітал (оборотні кошти) — це кош­ти авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забез­печення безперервності процесу виробництва реалізації продукції та отримання прибутку

Співвідношення оборотних коштів що перебувають у сфері виро­бництва й у сфері обігу є неоднаковим у різних галузях народного господарства. Пояснюється це особливостями організації виробницт­ва постачання збуту а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері ви­робництва й обігу. При цьому підприємство заінтересоване у змен­шенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи постачання раціональніших форм розрахунків. У цілому в народному господарстві України матеріальні оборотні кошти в 1999 р. (І півріч­чя) становили 21 5 % фонди обігу — 74 7 % у промисловості відпо­відно — 29 9% та 67 9 % (Додаток 2.).

Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних ко­штів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так у виробничій сфері основні статті оборотних коштів — це си­ровина основні матеріали незавершене виробництво готова проду­кція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів що характерні лише для них. Наприклад у металургійній промисло­вості в оборотних коштах враховується змінне Обладнання а у до­бувних галузях до витрат майбутніх періодів включають витрати на гірничопідготовчі роботи.

Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окре­мих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво умов поставок матеріальних цін­ностей умов реалізації продукції (виконаних робіт наданих по­слуг) проведення розрахунків.

Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості то слід зазначити що у вугільній промисловості як уже було сказано значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витра­тами що передують видобутку корисних копалин (планування май­бутніх розробок розкривні роботи облаштування шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю складністю виробничих процесів значною тривалі­стю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборот­них коштів авансованих у незавершене виробництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних ко­штів вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виго­товленого продукту перебуває на шляху до споживача.

Зміни в управлінні економікою відчутно вплинули на структуру оборотних коштів промислових і непромислових підприємств України (див. Додаток .2).

Як видно з Додатка . 2 на промислових підприємствах частка матері­альних запасів зменшилася на 41 6 грошових коштів і відвантаженої продукції— відповідно на 6 3 і 11 0 відсоткових пунктів; питома вага дебіторської заборгованості зросла на 58 2 відсоткового пункту. У ці­лому в народному господарстві України частка матеріальних запасів грошових коштів та відвантаженої продукції зменшилася відповідно на 41 7 13 7 та 11 5 а дебіторської заборгованості — зросла на 63 8 відсоткового пункту.

Підвищення частки дебіторської заборгованості нібито свідчить про поліпшення збуту продукції прискорення обертання оборотно­го капіталу. Але це відбувається на фоні скорочення матеріальних запасів тобто на фоні скорочення обсягу виробництва.

Зменшення залишків коштів свідчить не стільки про високий рі­вень управління грошовими потоками на підприємствах скільки про гострий дефіцит цих коштів зумовлений інфляцією кризою не­платежів недосконалою податковою політикою.

Найбільше зменшення питомої ваги коштів у складі оборотного капіталу сталося 1993 року. Саме в цей рік інфляція сягнула най­більших розмірів.

Найбільше скорочення питомої ваги оборотних коштів у запа­сах товарно-матеріальних цінностей відбулося 1992 року. Саме тоді стався розрив традиційних зв'язків між виробниками різних регіонів.

Пік зростання питомої ваги відвантаженої продукції припадає на 1992 р. а дебіторської заборгованості — на 1997 р. Це свідчить про скрутне становище в якому опинилися підприємства. У зв'яз­ку з поширенням кризи неплатежів підприємства не мали достат­ніх коштів для закупівлі матеріальних цінностей ціни на які знач­но зросли.

Наведені дані свідчать що стан і використання оборотного капі­талу окремого підприємства залежать від стану економіки держави в цілому. У свою чергу стан економіки держави залежить від стану й використання оборотного капіталу окремого підприємства.1


1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ


Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування принципами організації та регулю­вання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти авансовані в оборотні виробничі фонди та оборот­ні кошти авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кру­гообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфе­ри обігу. Що більша питома вага оборотних коштів розміщених у сфері виробництва то ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненор­мовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних вироб­ничих запасів розмірів незавершеного виробництва залишків гото­вої продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах незавершеному виробництві та витратах май­бутніх періодів у залишках готової продукції на складах підпри­ємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винят­ком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1) власні та прирівняні до власних;

2) залучені;

3) інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і струк­туру потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше надання підприємствам самостійності щодо розпоряд­ження управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах яка б забез­печила безперервність процесу виробництва виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щоріч­них нормативів).

По-третє коригування розрахованих і чинних нормативів з ура­хуванням вимог господарювання що змінюються: обсягів виробниц­тва цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте раціональна система фінансування оборотних кош­тів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах що забезпечують нормаль­ний фінансовий стан підприємства.

По-п'яте контроль за раціональним розміщенням і використан­ням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефекти­вності кругообороту коштів що використовуються з метою при­скорення їхнього обертання.2


РОЗДІЛ ІІ.

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА


2.1. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ


Аналіз структури джерел коштів підприємства

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від раціональності формування джерел фінансування тобто від того які кошти має підприємство у своєму розпорядженні кому підприємство зобов'язане за ці кошти і куди вони вкладені.

Тому аналізу джерел формування капіталу необхідно приділяти належну увагу. Класифікацію капіталу зображено наДодаток 3.

Характеристика співвідношень між власним та позиковим капіталом і розкриває сутність фінансового стану підприємства.

Необхідність у власному капіталі зумовлюється вимогами само­фінансування.

Під самофінансуванням слід розуміти фінансування за рахунок заробленого підприємством прибутку.

Власний капітал є основою самостійності і незалежності підпри­ємства. Але необхідно враховувати що фінансування лише за рахунок власних коштів не завжди вигідно для підприємств зокрема в тих випадках якщо виробництво має сезонний характер. Тоді в окремі періоди часу на рахунках у банку будуть накопичуватися великі суми коштів а в інші періоди підприємство відчуватиме їх нестачу. Окрім того необхідно мати на увазі що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал (чим платить за кредитні ресурси) то залучаючи в свій оборот позикові кошти воно може підвищити рентабельність власного (позикового) капіталу.

У той же час якщо кошти підприємства сформовані в основному за рахунок короткострокових кредитів та кредиторської заборгованості то його фінансовий стан буде нестійким тому що з цими коштами необхідна постійна оперативна робота спрямована на контроль за своєчасним поверненням їх і на залучення в оборот на нетривалий час інших коштів.

Оскільки в теперішній час «ціна» такого важливого для підпри­ємств джерела формування капіталу як кредити банків зростає то постає питання про доцільність користування банківськими кредитами.

Для вирішення питання про доцільність використання кредитів банку необхідно розраховувати величину виторгу від реалізації величину чистого прибутку а також рівень рентабельності майна (прибуток одержаний з кожної гривні вкладеної в майно) та рентабельності власних коштів у двох варіантах:

І варіант - з використанням кредитів банку;

II варіант - без використання кредитів банку.

Порівняння одержаних показників І та II варіантів дасть відповідь на питання економічної доцільності використання кредитів банку.

Залучення кредитів банку буде раціональним лише в тому разі якщо процентна ставка на них буде нижчою ніж рентабельність вкладеного капіталу.

Страницы: 1 2 3