Життя та педагогічна діяльність В Сухомлинського

Рефераты по астрономии » Життя та педагогічна діяльність В Сухомлинського

Реферат з педагогіки

ЖИТТЯ ТА ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В.СУХОМЛИНСЬКОГО

Василь Олександрович Сухомлинський народився у неза­можній селянській родині 28 вересня 1918 року в с. Василівка Онуфріївського району Кірово­градської області .Навчався Сухомлинський у Василівській семирічці (1926-1933). Влітку 1934 р. він розпочав навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті проте через хворобу мусив залишити навчання.

З 1935 року працював вчителем української мови й літератури у школах Онуфріївського району. 1936-1938 р. навчався на заоч­ному відділі Полтавського педагогічного інституту де здобув ква­ліфікацію вчителя української мови та літератури.

З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни Сухомлинський працює вчителем української мови й літератури і завідую­чим навчальною частиною Онуфріївської середньої ніколи.

У липні 1941 року він був призваний до лав Червоної Армії.

9.02.1942 року в бою під Ржевом був тяжко поранений і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.

З червня 1942 року по березень 1944 року Сухомлинський пра­цює директором і вчителем російської мови та літератури о смт. Ува Удмурської АРСР.

Навесні 1944 року Сухомлинський разом з дружиною переїж­джає до смт. Онуфріївська Кіровоградської області де протягом чо­тирьох років очолює Онуфріївсікий районний відділ народної освіти та викладає у школі за сумісництвом.

1948 року його призначають у зв'язку з особистими клопотан­нями директором Павлинської середньої школи. сторінках республіканських та всесоюзних журналів.

У 1955 р. В.Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію "Директор школи - керівник навчально-виховної роботи" у Київ­ському університеті ім. Т. Шевченка. Через рік виходить з друку його перша монографія "Виховання колективізму у школярів".

У 50-х роках В.Сухомлинський написав ще кілька монографій:

"Педагогічний колектив середньої школи" "Виховання патріоти­зму у школярів" "Виховання комуністичного ставлення до праці".

Починаючи з 1960 р. виходять з друку його праці: "Духовний світ школяра" "Праця і моральне виховання" "Як ми виховали мужнє покоління" "Виховання особистості в радянській школі" "Павлиська середня школа ".

У 1957 р. його обирають членом-кореспондентом АПН РСФСР а в 1958 р. Міністерство освіти УРСР присвоїло йому звання заслуженого вчителя школи УРСР.

У другій половині 60-х Василь Олександрович готує трилогію з проблем формування особистості у загальноосвітній школі: "Сер­це віддаю дітям" "Народження громадянина" "Листи до сина". Щодо першої частини трилогії то вона була вперше надрукована в тодішній Німецькій Демократичній Республіці а у Д.969 р. - в Україні. Пізніше (1974) книга була удостоєна Державної премії УРСР.

У 1968 р. В.Сухомлинського обирають делегатом Всесоюзного з'їзду вчителів і присвоюють звання Героя Соціалістичної праці. Останніми роботами вченого спиш "Батьківщина в серці" та "Ба­тьківська педагогіка" які вийшли друком у 70-ті роки.

2 вересня 1970 року Василя Олександровича не стало.

НАВЧАННЯ Й ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ 6-РІЧНОГО ВІКУ

У 1951 році як писав В.Сухомлинський у книзі "Серце віддаю дітям" пін розпочав навчання шестирічних першокласників. Ідея більш раннього навчання дітей постійно супроводжувала педагогі­чні пошуки вчених. Однак на терені колишнього СРСР довготривалий експеримент з навчання шестирічок було розгорнуто саме у Павлиші.

Вчений називав свій експеримент підготовкою дітей до систе­матичного навчання. Однак навіть короткий аналіз "інколи радос­ті" дозволяє вважати що це була цілісна система навчання дітей шестирічного віку. При цьому педагог враховував такі особливості дитячого мислення як образність пластичність емоційна збудли­вість думки. Саме на них спирався вчений коли проводив з дітьми уроки "живої думки".

Звичайно спостереження дітей у навчанні достатньо викорис­товували Ж.-Ж. Руссо Л.М.Толстой К.Д.Ушинський. Але В.О.Сухомлинський по-новому використовує природу як широкий засіб загального розвитку дитини. Головним завданням таких уро­ків серед природи був розвиток у дітей здатності до кольорового та просторового відчута. Педагог не просто вчив дітей спостерігати але й спонукав помічати у звичайному - незвичайне відчувати и емоційно переживати гаму різноманітних кольорів і відтінків. По­дібні досліди проводяться у школах сучасної Японії де учні розрі­зняють до 300 кольорів і відтінків.

Щодо виховного впливу казки на особистість шестирічного школяра то В.Сухомлинський природно с новатором. Тому у Павлиській школі вперше у ті роки була обладнана дитяча кімната казки. При цьому кімната була незвичною не лише за інтер'єром але й за змістом діяльності дітей у ній.

Поступово у процесі занять серед природи та у кімнаті казки накопичувався позитивній досвід дітей на основі якого дітей спонукали до усною складання казок. Загалом ця робота у Павлиші продовжувалась до 7-го класу (старші школярі щорічно склада­ли не менше двох казок). У меморіально-педагогічному музеї В.О.Сухомлинського нині зберігається 70 томів дитячих казок. По­ложення та досвід вченого у цьому аспекті у наш час використо­вуються у багатьох школах України та за кордоном.

Принципово по-новому впроваджував вчений і методику на­вчання грамотії використовуючи при цьому образні порівняння природи. У наш час цей метод у технології навчально-виховного процесу називають адитивним. Поступово Василь Олександрович підводи» дітей до сутності людських взаємні. Суттєво що всі шестирічні учні оволодівали вміннями читати мали достатній словниковий запас і творче особистісне самовираження .

В. СУХОМЛИПСЬКИЙ ПРО ФОРМУВАННЯ ГУМАННОЇ ОСОБИСТОСТІ

Новаторським за своєю суттю є положення педагога про гар­монію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистос­ті. У тогочасній педагогіці згадане положення зводилось до того що особисті інтереси мають підпорядковуватися потребам колек­тиву суспільства. Тому кардинально змінюється і саме співвідно­шення особистості і колективу. Зазначимо що домінуючим стилем взаємин у тоталітарній державі (СРСР) був конформістський (як всі так і я).

В.Сухомлинському вдалося його замінити нонконформістсь­ким за яким дитина і в школі може виявляти власні найнеповторніші грані діяльності та поведінки. Суттєвим є те що у системі В.Сухомлинського дитина наділялася значною автономією. .Але вчений розуміючи різницю рівнів задатків і здібностей дітей про­довжував удосконалювати гуманний стиль взаємин у колективі підсумовуючи що саме формування моралі поведінки у школярів дозволяє мати рівні можливості для гуманного морального зрос­тання.

Загалом виховання гуманності на думку педагога починаєть­ся з виховання любові до всього живого до матері бабусі рідних. У книгах "Серце віддаю дітям" "Народження громадянина" "Павлиська середня школа" педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення ліка­рень для пташок і тварин допомога немічним участь в естетизації інколи і селища тощо. Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерій найвідоміших людей світу.

У програмі роботи школи поряд із загальними категоріями стики (моральний ідеал гідність чесність працьовитість справед­ливість) достатньо реалізуються й такі як щастя радість совість співчуття духовність. Саме останні і відображають зміст гуманно­сті як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого полягає не лише в тому що він включив ці поняття до приграми але насамперед в реалізації цих понять у практиці ро­боти Павлиської школи.

У школі поважали гідність дитини оскільки без любові і пова­ги до вихованців за переконанням В.Сухомлинського будь-які розмови про гуманність і людяність спіють порожнім звуком. Природно що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання "Хрестоматії моральних цінностей людства" та "Хрестоматії з етики". Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися вченим та його колегами і слугували роз­витку у дітей людяності доброти гідності.

В умовах гуманізації виховання вчений по-новому осмислював суть взаємин колективу і кожного вихованця розвивав ідеї А.С.Макаренка щодо виховного впливу колективу на дитячу осо­бистість. У роботах "Виховання колективізму у школярів" "Духо­вний світ школяра" "Розмова з молодим директором школи" він встановлює принципи взаємозалежностей особистості і колективу. На думку педагога колектив лише тоді позитивно впливає на ста­новлення кожного вихованця коли сам мас насичене духовне жит­тя та складається з яскравих особистостей. За цих умов кожен ви­хованець здатен впливати на загальний стиль взаємин у колективі збагачуючи при цьому один одного що дозволить гармонізувати взаємини у дитячому співтоваристві.

МОРАЛЬНО-ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

У праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистос­ті" В.О.Сухомлинський пише: "Праця і тільки праця - основа все­бічного розвитку особистості. Не може бути й мови про всебічний розвиток якщо людина не пізнала радості праці". Заслугою вчено­го є розроблення ним у книзі "Павлиська середня школа" принци­пі и трудового виховання: єдність трудовою виховання і загального розвитку особистості - морального інтелектуального естетичного фізичного; розкриття та розцінок індивідуальності в праці; раннє включення у продуктивну працю; різноманітність виді» праці; по­стійність неперервність праці; елементи продуктивної праці доро­слих у дитячій праці; творчий характер праці поєднання зусиль розуму і рук; спадкоємність змісту трудової діяльності; цілісний характер продуктивної праці; посильної трудової діяльності; єд­ність праці та багатогранного духовного життя.

У процесі організації продуктивної праці педагогічний колек­тив враховував особливості об'єктивних (зміст праці її характер та цілі підготовки час виконання трудових завдань) та суб'єктивних (рівень усвідомлення учнями необхідності участі й трудовій діяль­ності відповідний емоційний настрій) факторів. Враховуючи осо­бливості даних факторів у школі прагнули щоб виконання за­вдань поєднувалася і включенням у повний цикл сільськогоспо­дарських робіт (колективно або невеликою групою) щоб потижнево кожен учень трудився 4-6 годин а трудові процеси здійснювали­ся під керівництвом вчителів кращих спеціалістів чи колгоспників.

Центральною у педагогічній системі В.О.Сухомлинського є ідея гармонійно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисе­ртації за сукупністю робі г під назвою "Проблеми виховання всебіч­но розвиненої особистості" де вчений розкриває складники всебі­чного розвитку особистості учня у період його навчання. За тради­ційного підходу до компонентів всебічного розвитку вчений разом з чим по-новому окреслює власне розуміння змісту виховання та шляхів його реалізації.

У розвитку особистості першорядного значення він надавав розумовому вихованню. Ідеалом школи є те щоб у життя не всту­пала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігла­си небезпечні для суспільства незалежно від того освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той хто вийшов зі стін школи може чогось і не знати але він має бути розумною людиною. Розумова вихованість на думку Сухомлинського нерівнозначна обсягу набутих знань; "Уся суть у тому як відбувається житія знань у складній і багатогранній діяльності людини".

Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань вихованців. Знання стають переконаннями за умови коли у школі живуть ці переконання - у взаємовідносинах між ви­хованцями і педагогами в їхніх вчинках прагненнях радощах і прикрощах. Моральний розвиток писав педагог є складне життя переконань - їх народження розпиток зміцнення вираження у вчинках.

Центральним у розпитку дитячої особистості на думку вчено­го є трудове виховання. Особливого значення у зв'язку з цим він надавав єдності трудової культури і загального розвитку - мораль­ного розумового естетичного фізичного; розкриттю виявленню і розпитку індивідуальності й праці високій моральній сутності праці її суспільно-корисній спрямованості. Педагог вважав за не­обхідне широко залучати дітей та молодь до різноманітних видів продуктивної праці. Природно що трудове виховання розпочина­ється за шкільною партою оскільки навчання с найважчою працею для школяра.

Загалом розкриваючи особливості формування всебічно роз­виненої особистості вчений розкриває наступну педагогічну зако­номірність: між виховними впливами існують десятки сотні тися­чі залежностей і зумовленостей а ефективність виховання визна­чається тим як ці залежності й зумовленості враховуються і реалі­зуються на практиці.

Серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особи­стості у школі педагог вирізняв навчання рідну природу працю слово традиції експериментування багате духовне життя вихова­нців. За словами вченого школа стає "колискою народу" якщо в ній панують культ Матері Батьківщини Людини культ Слова. Саме за цих умов і можливе формування юного громадянина.

ЕТНІЧНІ ЗАСАДИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

В.О.Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х ро­ків розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків.. На­вчання батьків здійснювалося диференційовано. Як вважав педа­гог батьки мають вчитися стільки ж років у батьківській школі скільки й діти. Загалом у педагогічній системі І.Сухомлинського утвердилася псина система родинно-шкільного виховання за якою батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьо­му сприяло не лише навчання батьків але й спільне проведення свят і традицій різноманітної суспільно-корисної діяльності.

У "Батьківській педагогіці" вчений кардинально по-новому осмислює взаємозв'язки родини і інколи. Головним у цьому зв'язку вис-гупає глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бува­льщини леї сиди оповіді вчений розкриває кращі набутки етніч­них засад виховання. За Сухомлинським кожен народ продукує свою систему етнічних цінностей яка найповніше відображає його ментальність особливості національної свідомості. Ці цінності на­род відтворює і розвиває через мову літературу мистецтво фоль­клор виробничі відносини побут а також через звичаї і традиції.

Отже у зазначеній вище книзі автор доступно яскраво й обра­зно показує зразки родинного виховання дітей та молоді з ураху­ванням етнічних засад нашого народу.

У праці "Як виховати справжню людину" він радить майбутнім матерям і батькам вивчати історію свого народу виробляти шано­бливе ставлення до близьких оскільки святими за його переко­нанням є слова; народ мати батько син.

У "Листах до сина" й "Листах до дочки" вчений підтверджує своє переконання і дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного життя.

ІДЕЇ СТАНОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ-ВИХОВАТЕЛЯ

У "Павлиській середній школі" В.Сухомлинський розкриває складові педагогічної професії. При цьому він на конкретних при­кладах показує особливості становлення керованого ним колекти­ву. Природно що найважливішим у педагогічній діяльності за йо­го переконанням є любов і повага до дітей. Без сумніву Василь Олександрович сам був феноменальним вчителем оскільки за ви­нятком біології хімії і фізики у старших класах сам міг провести будь-який урок (і проводив). Звичайно він насамперед постійно збагачувався знаннями. Його бібліотека включала всю тодішню не лише фахову а й соціологічну психологічну педагогічну літера­туру яка видавалася в тодішньому Союзі РСР. Маловідомим є той факт що коли вчителі словесності й класоводи відмовилися писати творчі роботи то на засіданні психологічного семінару він поста­вив на обговорення 20 (як йому здавалося кращих) власних творів. Природно психологічний семінар був суттєвим чинником станов­лення майстерності павлиських вчителів.

На заняттях семінару не просто обговорювалися певні теми а обов'язково щоразу дискутувалися проблеми невстигаючих дітей дії окремих учнів. При цьому В.Сухомлинський спонукав вчителів до глибокого аналізу з урахуванням психологічних та індивідуаль­них особливостей кожного учня.

У книзі "Сто порад вчителеві” вчений розкриває технологію власної творчості (поради молодим учителям - початківцям педа­гогам-вихователям творчим особистостям. Подає поради щодо зміцнення учителів поняття "покликання вчителя"( як його 4>ор-мувати які якості необхідно мати вчителю-вихователю як навчи­тись виховувати себе власну самодисципліну та боротись з лінощами).Для того щоб виявляти власну творчість вчитель за Сухомлинським має глибоко володіти фактичним матеріалом який він "доносить" до дитячої дуті (він має знати на 2-3 порядки біль­ше ніж це передбачено навчальною програмою).Особливо наго­лошував Сухомлініський на необхідності знання вчителя психоло­гії дитячої особистості (на "розуміння стану дитячої душі").З цією метою у період його діяльності у Павлинській школі успішно функ­ціонував "Психологічний семінар для вчителів".

У "Розмові з молодим директором школи" він стверджував що керівник повинен постійно вдосконалюватись щоб бути ерудованим володіти мистецтвом викладання та навчання. Загалом сам Сухомлинський читав-всі навчальні курси у старших класах (крім математики і біології).Досить цікавою у цьому зв'язку е система аналізу уроків молодих вчителів .яку він здійснював.

Крім ерудиції В.Сухомлинський мав неабияку силу волі вирі­знявся поміркованістю надзвичайною скромністю працездатністю (вставав щодня о четвертій годині ранку й писав власні твори до восьмої) людяністю. Також педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямах педагогічної науки він випередив свій час. .