Шляхи оптимізації взаємодії школи та сім ї у навчанні та вихованні учнів молодшого шкільного вік

Рефераты по астрономии » Шляхи оптимізації взаємодії школи та сім ї у навчанні та вихованні учнів молодшого шкільного вік

Міністерство освіти та науки України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича


Кафедра педагогіки

Шляхи оптимізації взаємодії школи та сім’ї у навчанні

та вихованні учнів молодшого шкільного віку

(дипломна робота)

Середюк Наталії Василівни

студентки V курсу

початкового відділення

педагогічного факультету


Науковий керівник –

доцент Мафтин Л.В.


Чернівці

2001


Зміст Вступ
Розділ І. Сім’я і школа як головні осередки навчання і виховання дитини.

І.1. Основні народно-педагогічні традиції родинного виховання.

І.2. Українська виховна традиція та тенденції розвитку сучасної національної школи.


Розділ ІІ. Взаємодія школи та сім’ї як запорука ефективності навчально-виховного процесу сучасної початкової школи.

ІІ.1. Творче співробітництво педагогів та батьків у досягненні освітньо-виховних цілей.

ІІ.2. Форми роботи вчителя початкових класів із батьками.


Висновки


Список використаної літератури


Додатки

Вступ

Визнаючи школу провідною ланкою виховання молоді треба зазначити що без єдності зусиль з сім’єю ефективність виховання буде низькою. Адже саме в сім’ї найбільше виховується людина укладом спільного життя: побутом працею традиціями звичаями. Саме в сім’ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття як добро і зло правда і кривда корисне і шкідливе тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку грунтується педагогічний досвід народу.

Сім’я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини джерелом матеріальної і емоційної підтримки необхідної для розвитку її членів особливо дітей та підлітків засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Єдність сім’ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку особистості та у вихованні школяра. Значення батьківського авторитету роль педагогічного колективу та позашкільної системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства необхідно зважати що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи а також тих реальних міжлюдських стосунків у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Дані досліджень засвідчують що виховує не сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність а ті щоденні конкретні взаємини під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації способи поведінки сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

Стосовно педагогічних здібностей батьків то до найважливіших з них відносять вміння належно організувати комунікативну діяльність налагоджувати внутрішньосімейні проблеми і встановлювати правильні стосунки з дітьми.

Надзвичайно важливого значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками оскільки саме вони відображають загальні тенденції сімейних стосунків спрямованість життєдіяльності родини її морального фону.

Дуже важливим для виховання дитини є вміння батьків бачити в її друзях близьких знайомих та в сторонніх людях передусім позитивні сторони. Необхідно формувати в них критичне ставлення до тих хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі.

Сьогодення вплинуло на зміст взаємодії батьків з дітьми. Ринкові відносини вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті та професійному самовизначенні. З огляду на це загострюється увага та зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей. Саме позашкільна освіта на сучасному етапі розвитку суспільства вирішує завдання всебічного розвитку особистості дитини кардинально змінюючи зміст форми та методи діяльності позашкільних закладів як ланки в безперервній системі освіти дітей та юнацтва.

Актуальною проблемою на сучасному етапі розбудови національної системи освіти є питання пов’язані з визначенням методологічних орієнтирів єдності в діяльності батьків та школи у навчально-виховному процесі учнів початкової школи.

Об’єктом є навчально-виховний процес початкової школи.

Предмет дослідження – шляхи оптимізації взаємодії школи та батьків в навчанні та вихованні молодших школярів.

Мета: дослідити шляхи оптимізації взаємодії школи та сім’ї у навчанні та вихованні молодших школярів.

Виходячи з мети ставимо такі завдання:

- дослідити педагогічну спадщину відомих українських вчених та вчителів-новаторів; необхідність практичної реалізації принципу інтегративності в навчанні та вихованні дітей;

- розкрити значення батьківського авторитету в становленні особистості дитини;

- показати роль позашкільної системи освіти навчання та виховання для розвитку учнів молодшого шкільного віку.

Методи дослідження: аналіз спостереження бесіда.

Структура роботи складається: з вступу двох розділів висновків і списку використаної літератури. Також пропонуються додатки які підтверджують положення про те що єдність в діяльності школи та батьків відіграє важливу роль не тільки в навчанні школярів а й у вихованні та становленні особистості дитини.

Розділ І. Сім’я і школа як головні осередки навчання і виховання дитини
1.1. Основні народно-педагогічні традиції родинного виховання.

Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства необхідно зважати що вихованість наших дітей підлітків – результат копіткої щоденної роботи а ще більше – результат тих реальних міжлюдських стосунків у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Виховує не тільки і стільки сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність а ті щоденні конкретні взаємини під час яких дитина день за днем вбирає в себе і активно переосмислює людські цінності орієнтації способи поведінки сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

Щоправда сім’я з точки зору соціальної психології за структурою функціями та іншими ознаками є специфічною виховною інституцією. Сім’я – це спільність рідних і близьких людей зайнятих різноманітними видами діяльності і спілкування які переважно спрямовані на вироблення суспільно необхідних цінностей. Як усякий колектив сім’я може успішно функціонувати розвиватися лише за наявності у її членів спільних інтересів усвідомлюваних цілей.

Причиною нечесних вчинків у молодшому шкільному віці часто буває надмірна вимогливість батьків до дітей. Якщо батьки не зіставляють свої вимоги з можливостями дитини то в неї може виникнути реакція самозахисту – брехня яка на якийсь час відверне незадоволення чи гнів батьків. Брехня – це свідоме викривлення дітьми дійсності ухилення від істини з прихованою метою. вона може набути стійкої форми і тоді вже стає рисою характеру. Однак не всі випадки викривлення дійсності вважаються брехнею. Наприклад якщо правда приховується задля того щоб зробити сюрприз батькам чи комусь іншому.

Добре коли дитина відчуває до себе увагу батьків контроль за найменшою обіцянкою доти доки не звикне бути точною та обов’язковою.

Регулярне виконання вимог батьків щодо сумлінного ставлення до справи сприяє нагромадженню дитиною необхідного досвіду поведінки формуванню міцних звичок хоча повне глибоке розуміння необхідності подібних дій з’явиться значно пізніше. Важливо щоб вимоги були обґрунтованими висловлювалися у доброзичливій формі ґрунтувалися на довір’ї. Нагадування і контроль з боку батьків мають бути тактовні не перетворюватися на дрібну опіку. Найкраще коли дитина відчуває що близькі їй люди впевненій в ній повністю їй довіряють. Якщо дитину батьки заохотять похвалять за те що вона дотримується даного слова виявляє порядність чесність то у неї з’явиться і закріпиться позитивне ставлення до такої поведінки.

Стосовно педагогічних здібностей батьків то до найважливіших із них варто мабуть віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і найголовніше встановлювати правильні стосунки з дітьми. “Взаємини батьків між собою та їх ставлення до дітей – незамінима практична школа батьківства й материнства для підростаючого покоління” [29 с. 152] – зазначав М.Г. Стельмахович у своїй праці “Теорія і практика українського національного виховання”.

Не менш важливим і добре відомим є принцип єдності вимог до дитини з боку дорослих: матері батьки бабусі дідуся старших дітей стосовно молодших. Нехтування цього принципу в практиці сімейного виховання як правило відразу ж дає очевидний негативний результат.

“Родина відіграє у вихованні дітей колосальну роль. У сім’ї відбувається формування характеру кожної людини її особистісних рис і національної свідомості. Саме тут з молоком матері закладаються основи становлення особистості. Оптимальне досягнення реалізації навчальних і освітніх завдань початкової школи прийде через забезпечення гармонії родинно-шкільного виховання молодших школярів” [29 с. 154].

Добре відомо що саме у своїй виховній діяльності дорослі можуть зазнавати невдач. Досить часто можна зустріти батьків учителів вихователів які скаржаться на дітей онуків учнів котрі мовляв не піддаються жодним впливам.

“Дуже важливим для виховання власної дитини є вміння батьків бачити в її друзях близьких знайомих у зовсім сторонніх людях передусім позитивні сторони. Та на жаль дехто вважає за потрібне фіксувати увагу дітей на недоліках людей. Предметом обговорення в сім’ї надто часто бувають вияви егоїзму кар’єризму жорстокості лицемірства безвідповідальності. Надмірна фіксація уваги дітей на негативному в людях поступово формує в них думку що взагалі абсолютна більшість людей – погані безсердечні нечесні. У старшому віці у них може виникнути спотворене уявлення про людей та їх взаємини” [3 с. 4]. На основі такої неправильності і заниженої оцінки в дитини розвивається недовірливе й підозріле ставлення до інших. А це відповідно може спричинити грубість цинізм презирливе ставлення до людей.

Формуючи у дитини сумлінність совісність батьки мають не тільки контролювати виконання нею своїх обов’язків доручень а й допомагати віднаходити найраціональніші засоби дій у кожному конкретному випадку. Слід домагатися щоб не до ладу зроблена справа була виправлена доведена до кінця водночас у дитини не має виникати почуття озлоблення провини.

“Сім’я – первинний різновіковий колектив де починається формування якостей колективіста підготовка дитини до спілкування та співжиття з іншими людьми. Чим краще діти підготовлені до цього тим менше відбувається їхня соціальна адаптація – виявляються загальноприйняті у суспільстві моральні норми форми поведінки. Коли діти є свідками турботливості батьків їхнього піклування один про одного допомоги рідним і близьким то вони наслідують такий приклад” [13 с.7].

Звичайно дітей треба вчити розрізняти добро і зло формувати в них критичне непримиренне ставлення до тих хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі. Однак формування у дитини правильної життєвої позиції активної протидії злу можливе на основі виховання у неї передусім поваги до людей вміння самостійно зрозуміти добо відрізнити його від злого негідного. “Джерелом людського життя є родина. З прадавніх часів люди усвідомлювали значущість родини для всебічного розвитку особистості” [37 с. 88].

Нині на порозі третього тисячоліття коли Україна стала незалежною країною стало надто очевидним що освіта наших дітей потребує докорінної орієнтації. “Незалежна Україна прагне увійти в світове співтовариство. Зробити це можливо за умови дбайливого ставлення до покоління якому будувати завтрашнє життя”[10 с. 24].

В.О. Сухомлинський вказував на те що дитина йде до 1 класу в сім років але бажано щоб вона вже з п’ятирічного віку перебувала у сфері виховного впливу школи. “Педагогічний колектив школи надає великого значення моральній інтелектуальній естетичній обстановці в якій перебуває дитина віком від двох до семи років оскільки перші роки життя в розвитку дитини вирішальну роль відіграють люди що оточують її з усім багатством і багатогранністю” [13 с. 19].

Створення побутової бази не є першоосновою подібно до того як створення навчально-матеріальної бази у школі ще не є єдиною запорукою успішного навчально-виховного процесу. Головне полягає в якості викладання і виховання в педагогічній майстерності вчителів а в сім’ї – у стимулюванні до навчання дитини на повну силу її здібностей.

У батьків має скластися своя система виховання самостійного відповідального ставлення сина або доньки до виконання домашніх завдань а за потреби контролю і допомоги. Батькам слід знати зміст програм і підручників щоб мати змогу вчасно допомогти дитині. Однак при цьому потрібно запобігати формуванню у неї утриманського настрою (“ось прийде батько з роботи і розв’яже мені задачу”) а привчати до наполегливого обдумування складного завдання намагання будь-що розв’язати його самостійно.

Концепції виховної роботи стверджують: “Нам потрібно виховати особистість дійову з високою громадянською свідомістю почуттям національної гідності інтелектуальну творчу благородну фізично здорову естетично повноцінну працелюбну порядну гуманну” [15 с. 16].

Великий педагог К.Д. Ушинський писав що слід зробити неможливим таке проводження часу коли людина залишається без роботи в руках без думок в голові оскільки саме в цей час псується голова серце моральність.

“У важких матеріальних умовах педагогічні колективи позашкільних закладів залучають до туристсько - краєзнавчої та гурткової роботи до технічної творчості юнацько-біологічної діяльності художньої творчості та до інших видів діяльності” [10 с. 25].

Для успішного будівництва демократичної правової і цивілізованої Української держави необхідно щоб підростаючі покоління мали високу національну свідомість і самосвідомість. Особлива відповідальність покладається на українські педагогічні кадри високе покликання яких виховувати національно свідомих палких патріотів стійких громадян незалежної України які працю рук і зусилля мозку будуть присвячувати підвищенню добробуту розвитку науки і культури рідного народу.

“Національна свідомість і самосвідомість є тим фундаментальним феноменом який сприяє розвитку всіх потенцій можливостей особистості ушляхетненню мети смислу і змісту її життя та діяльності” [25 с. 3].

Відомо що сім’я – природне і найбільш стійке формування людського суспільства яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем носієм найвищих національних ідеалів.

Згадаймо деякі золоті перлини народної мудрості в яких закодовано погляди попередніх поколінь поціновано значення сім’ї у житті суспільства: Яка вода такий млин який батько такий син; Який батько такі й діти; Які мамка й татко таке й дитятко; Який дід такий його плід; Дурна мати – дурні діти; Якого породила ненька такого й приймає земелька; Живемо не батьками – помремо не людьми і т.п.

Педагогічна діяльність учителя початкових класів і класного керівник є завжди творчою і здійснюється в педагогічному колективі школи. Здоровий дружний колектив є школою педагогічної майстерності.

“А.С. Макаренко вказував що ні один вихователь не має права діяти на одинці на свій особистий риск і на свою особисту відповідальність. Там де вихователі не з’єднані в колектив і колектив не має єдиного плану роботи єдиного точного підходу до дитини там не може бути ніякого виховного процесу. Справжній педагогічний колектив школи характеризується цілеспрямованістю відповідальністю за результати своєї праці.

В.О. Сухомлинський в своїй практичній діяльності надавав більше значення колективу вихователів. Він писав про колектив Павлиської школи що це – “творча співдружність однодумців в якій кожен вносить свій індивідуальний внесок в колективну творчість кожен збагачуючись духовно дякуючи творчості колективу в той час духовно збагачує своїх колег”. В педагогічному колективі не може бути рівних учителів по своїй педагогічній майстерності. Але всі вони повинні мати спільний стиль роботи бути об’єднаними спільною думкою поважати один одного. Тільки в такому педагогічному колективі де вихователі працюють співдружно при взаємній підтримці можна чекати високих результатів навчання і виховання школярів”[1 с. 331].

В педагогічному колективі повинна приділятися увага організації характеру педагога вихованню його поведінки. Якщо учитель сам не вихований то він буде заважати роботі школи.

“Атмосфера доброзичливості і взаємної поваги в колективі позитивно відбивається на загальному рівні навчально-виховної робот з учнями. Через різні порушення педагогічної етики виникають суперечки в колективі” [1 с. 332].

В.Сухомлинський вважав що най благороднішою роботою кожної сім’ї є творення людини. Характерною рисою цієї роботи є те що людина знаходить у ній ні з чим незрівнянне щастя. Адже продовжуючи рід людський батько та мати повторюють у дитині самих себе і від того наскільки свідоме це повторення залежить моральна відповідальність за людину за її майбутнє.

Звертаючись до батьків В.Сухомлинський нагадував: “Якщо ви хочете стати неповторною особистістю якщо ви мрієте залишити після себе глибокий слід на землі – не обов’язково бути видатним письменником або вченим творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності виховавши хороших дітей хороших громадян хороших трудівників хорошого сина хорошу дочку хороших батьків для своїх дітей.

Страницы: 1 2 3 4