ЛЮБЕЦЬКІ УКРІПЛЕННЯ ХІ-ХVІII СТОЛІТЬ
смт. Любеч Ріпкинського р-ну Чернігівської обл.
Любеч уперше згадано в „Повісті времінних літ" під 882 ро-ком, коли київський князь Олег захопив його й настановив там свого посадника. У договорі Олега з греками під 907 роком Любеч значиться серед інших міст України-Русі. А 949 року називає це велике торгове місто візантійський імператор Константан Багрянородний у трактаті „Про управління державою".
Любеч виник у місцевості з дуже складним рельєфом, подібним до київського, на краю високого лівобережного плато Дніпра. Топографічне розміщення давало можливість контролювати великий водний шлях „з варяг у греки". Любеч ніби замикав Верхній Дніпро, річки Сож і Березину, захищаючи північні підступи до Києва. Тож тут не раз відбувалися військові сутички, що вирішували долю великокнязівського столу і всієї Київської держави. Так, 1016 року, перемігши в Любецькій битві Святополка Окаянного, Ярослав Мудрий опанував Київ; битва 1024 року під Лиственом, недалеко від Любеча, започаткувала формування незалежного від Києва Чернігівського князівства. У ХІ-ХІІ століітях Любеч став одним з найзначніших міст Чернігово-Сіверської землі. Наступні два століття він був центром удільного князівства. 1097 року відбувся відомий Любецький з'їзд князів Київської Русі, який остаточно закріпив феодальний принцип „каждо да держить отчину свою".
Структура укріплень Любеча давньоруської доби була дводільною. Високий останець лівого берега Дніпра площею 0,35 гектара зайняв дитинець, а з півдня і заходу його оточував півколом укріплений посад.
На думку академіка Б.Рибакова, який вважав дитинець замком, його заснував наприкінці XI століття чернігівський князь Володимир Мономах на місці давнього роменського городища. Військово-топографічні умови для спорудження укріплень були сприятливі: городище з дуже крутими схилами з трьох боків було оточене глибокими ярами, підносилося над заплавою на 40 метрів. Далі на схід протікала річка Гончарівка - ліва притока Дніпра.
Дитинець врядигоди зазнавав руйнувань: 1147 року його спалив смоленський князь Ростислав, 1157 року понищили половці, але щоразу укріплення відбудовували.
У 1957-1960 роках тут провадила розкопи Чернігівська експедиція Інституту археології АН СРСР під керівництвом Б.Рибакова. Досліджено всю територію городища, де знайдено численні залишки дерев'яних споруд, що добре збереглися, їх інтерпретовано як рештки князівського замку XII століття. За результатами розкопів Б.Рибаков виконав графічну реконструкцію замку, який, на гадку дослідника, мав оборонну огорожу - земляний вал з дерев'яними городнями, заповненими глиною в основі. На валу стояли дубові стіни із заборолами. Від замкового двору до стін прилягали зруби житлово-господарського призначення, що мали пласкі покриття - бойові майданчики. Уздовж стіни було вкопано мідні казани для „вару", яким поливали нападників під час штурму. Головний і, певно, єдиний в'їзд до замку містився з південного заходу. Дістатися до нього можна було лише через рів із звідним дерев'яним мостом на ланцюгах. Від передньої надбрамної вежі дорога круто йшла вгору між двома дерев'яними стінами й вела до головної замкової брами, що фланкувалася чотиригранними вежами. Відразу ж за брамою, на території замкового двору стояла висока чотириярусна вежа, що виконувала функції донжона, її не було сполучено із загальним периметром укріплень. Окрім згаданих, замок мав ще не менш ніж чотири чотиригранні вежі. До південної лінії замкових укріплень прилягала велика споруда, інтерпретована Б.Рибаковим як триповерховий князівський палац. На північ від нього була невелика дерев'яна церква. Східну частину замкового двору займав цвинтар. Замок мав три підземні хідники.
Земляний вал заввишки до 12 метрів і рів півмісяцем охоплювали посад давньоруського Любеча. При трасуванні їх найповніше враховано сприятливі військово-топографічні умови: північна й східна ділянки проходять уздовж крутих схилів Дніпрового берега й долини Гончарівки. Оборонна огорожа посаду прилягала до південно-східної та північно-західної замкових веж. Укріплення посаду мали дві брами: одну з південно-західного боку, звідки йшла пряма вулиця до замкового мосту, другу - на схід від замку в долині.
Під час археологічних досліджень у Любецькому замку не виявлено слідів монголо-татарського погрому. 1356 року Любеч разом з усією Чернігово-Сіверщиною зайняв литовський князь Ольгерд. 1484 року Казимир Ягеллончик віддав місто князеві Василю Верейському. 1503 року Любеч захопила Москва, а через п'ять років він знову відійшов до Литовської держави, діставшись київському воєводі Юрієві Монтовтовичеві. 1516 року місто перейшло у власність князевого зятя Альбрехта Гаштольда. Після Люблінської унії 1569 року місто стало центром Любецького староства. У XVI столітті замок ремонтували й відбудовували. Зберігся інвентар замку 1606 року. З нього видно, що структура міських укріплень лишилася дводільною. Оборонна огорожа колишнього посаду, який називали тепер містечком, складалася з рову й валу, де стояв дубовий острог (частокіл). З інвентаря відомі назви двох згадуваних раніше брам: верхньої південно-західної - Київська (звідси йшов шлях на Київ) і нижньої в долині Гончарівки - Брагинська (тут починалася дорога до переправи через Дніпро і далі до міста Брагина).
В інвентарі докладно описано замкові споруди. Коли порівнювати цей опис з реконструкцією Б.Рибакова, впадає в око неправдоподібна ідентичність замкових споруд XII і XVII століть: дорога до замку йшла через міст, на якому „звід з двома ланцюгами". Згідно з інвентарем, „у замку брама й немала вежа на два поверхи, збудована в дві стіни: праворуч від вежі дві городні з палісадами в дві стіни, на низу зруб і друга вежа". Тут термін „дві городні" вжито для означення двох прясел, від вежі до вежі, дерев'яної оборонної стіни у вигляді тарас. Палісади при городнях або ж тарасах заміняли земляний насип. Як подає інвентар, ліворуч також були дві городні, а при них - житлові споруди. Далі - дві новозбудовані городні з палісадами до наступної двоповерхової вежі. От-же, 1606 року замок мав, окрім надбрамних, ще не менш ніж шість дерев'яних веж.
Любецьке староство, межуючи із землями, що входили до складу Московської держави, не раз було ареною бойових дій. З початком Визвольної війни 1648 року Любеч став центром сотні Чернігівського козацького полку. За Руїни місто зазнало нищення і 1669 року універсалом гетьмана Дем'яна Многогрішного було звільнено від деяких податків. З кінця XVII століття Любеч належав Іванові Мазепі. За його господарювання замок було відремонтовано, там споруджено дерев'яний гетьманський палац. 1708 року Любеч надано чернігівському полковникові, згодом наказному гетьманові Павлу Полуботкові.
У середині XVIII століття укріплення Любеча вже не відповідали статусові прикордонного містечка на межі з Річчю Посполитою. Тому під загальним керівництвом інженера-підполковника Данила Дебоске - та було розроблено відповідні проектні пропозиції. „План пограничного містечка Любич з далною цитуациею на три версты" докладно фіксує стан укріплень на 1749 рік: показано вал і рів, дві брами, причому Київську на той час уже називали Верхньою, а Брагинську - Подільською. До замку, як і в XVII столітті, був в'їзд з південного заходу: від мосту через рів дорога йшла між двома паралельними стінами до головної замкової брами на горі, фланкованої двома чотиригранними вежами. За ними, посеред замкового двору, на плані зображено ще дві чотиригранні вежі, а в східній частині, на тому місці, де археологи знайшли нібито рештки князівського палацу XII століття, показано „в замку старий дім, збудований колишнім Мазепою". Зображені залишки замку дивовижно подібні до вже згадуваної реконструкції Б.Рибакова, а це свідчить, що він неправильно інтерпретував рештки споруд, розкопаних у 1957-1960 роках.
Щоб посилити обороноздатність „пограничного містечка Любича", на схід від нього на окремій горі було вибрано місце для величезної нової земляної фортеці. Зберігся проект 1749 року, складений за всіма правилами тодішньої європейської фортифікації, але його так і не здійснили через зміну в другій половині XVIII століття військово-політичної ситуації на Наддніпрянщині.
Залишки любецьких укріплень збереглися до нашого часу. На території урочища Замкова Гора - пам'ятки археології загальнодержавного значення - 1982 року з нагоди 1100-річчя Любеча встановлено гранітний пам'ятний знак. Напис на ньому інформує, що на цьому городищі був замок та що його досліджував академік Б.Рибаков. Земляні вали й рови посаду ще й тепер добре видно в північній частині поселення.
Другие работы по теме:
Роменська фортеця XVII - XVIII століть
РОМЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ ХVІІ - ХVIII СТОЛІТТЬ м.Ромни Сумської обл. Відома з 1604 року, коли Ромни (Ромен) разом із розлогими теренами Посулля захопили князі Корибут-Вишневецькі. У польських актах 1618 року значаться Старі й Нові Ромни. На думку О.Лазаревського, Старі Ромни були укріпленим поселенням на городищі давньоруського Ромна (вперше згаданого в „Повчанні" Володимира Мономаха своїм дітям під 1096 роком, у якому розповідається про виправу князя проти половців), а Нові Ромни були передмістям.
Александр Комин, граф Бюшан
Александр Комин (англ. Alexander Comyn, умер 1289), граф Бюшан. Он был англо-шотландским бароном и одной из наиболее важных фигур в истории Шотландии XIII века. Он был сыном Уильяма Комина, по праву жены (jure uxoris) графа Бюшана, и Марджори, графини Бюшан, наследницы последнего кельтского графа Бюшана, Фергюса.
Ленинское пророчество
Ле́нинское проро́чество (лат. Vaticinium Lehninense) — поддельный документ XIII века, приписываемый монаху Герману из Ленинского аббатства в местечке Клостер-Ленин в Бранденбурге, объявившийся в 1722 или 1723 году.
Иване Мхаргрдзели
Иване I Мхаргрдзели (Закарян (груз. ივანე მხარგრძელი, арм. Իվանե Զաքարյան[1]) (год рожд. неизв — ум. 1227 год) — грузинский и армянский[2] дворянин в конце XII - начале XIII веков.
Каниага
— государственное образование этнической подргуппы сонинке сосо, существовавшее на территории современного Мали в XII в. В период расцвета Ганы сосо были ее вассалами. Сосо начали захватывать близлежащие области после ослабления Ганы в начале XIII в., когда во главе этнической подгруппы встал, представитель клана диарисо, Диарра Канте [1], В 1203 г сосо захватили столицу Ганы — Кумби, которая была включена в состав государственного образования Каниага.
Мастер Бадиа а Изола
(итал. maestro di Badia a Isola, работал в конце XIII — нач. XIV в.) — итальянский художник. Это анонимный художник, авторство которого приписывается картине «Маэста», хранившейся ранее в церкви Сан Сальваторе Аббадиа а Изола в Монтериджони. Первоначально это произведение приписывалось руке молодого Дуччо, однако дальнейшие стилистические изыскания привели к выводу, что оно создано неизвестным сиенским художником.
Григорий XIII
Григо́рий XIII (лат. Gregorius PP. XIII; в миру Уго Бонкомпаньи, итал. Ugo Boncompagni; 7 января 1502[1] — 10 апреля 1585) — папа римский с 13 мая 1572 по 10 апреля 1585 год.
Ямская гоньба
Введение 1 Происхождение названия 2 История Список литературы Введение Ямска́я гоньба́ — историческая почтовая служба в России, которая существовала с XIII по XIX века и занималась в основном перевозкой казённой корреспонденции.
Ильхан
— титул высших правителей у тюркских и монгольских народов. Впервые встречается в источниках как титул Бумына, основателя Тюркского каганата (552 год). Наиболее известные носители — монгольские правители государства Хулагуидов на Среднем Востоке (XIII—XIV вв.).
Биркебейнеры
(норв. Birkebeinerne — «берёзовоногие», «лапотники») — одна из противоборствующих сторон Эпохи гражданских войн в Норвегии XII и XIII столетий, названная так их соперниками по своему бедному вооружению. Это, первоначально насмешливое наименование, было воспринято самими биркебейнерами, которые своими успехами сделали его почётным.
Кукейносское княжество
(лат. Terra Kukonois, нем. Fьrstentum Kokenhusen) — удельное западнорусское княжество с центром в городе Кукейнос (Кукенойс, Куконос, современный посёлок Кокнесе в Латвии), существовавшее в начале XIII века.
Карасы
Каресиогуллары — тюркская династия в Анатолии, по-видимому, из рода сивасских Данишмендидов. Кареси Бей и его отец Калем-шах Бей в конце XIII века захватили у Византии много земель на северо-западе Анатолии. Кареси Бей стал завоевателем Балыкесира и Бергамы и сделал Балыкесир центром государства.
Птолемей XIII Теос Филопатор
(др.-греч. Πτολεμαίος Θεός Φιλοπάτωρ, 61 — 47 гг. до н. э.) — царь Египта из династии Птолемеев, правивший в 51—47 до н. э. Сын Птолемея XII, младший брат Клеопатры VII.
Хук одежда
(фр. huque) — накидка, отороченная мехом. По всей видимости, напрямую происходит от римской накидки — пенулы (лат. paenula), в XIII веке была частью женского костюма, в XIV-XV веке — мужского. Хук пришел во Францию из Италии, употреблялся также в Нидерландах, где назывался
Ливонская рифмованная хроника
(нем. Livlдndische Reimchronik) — исторический памятник XIII века. Описывает историю действий немецких рыцарских орденов в Прибалтике с середины XII века до примерно 1291 г. Составлена в самом конце XIII века. Автор хроники неизвестен: первоначально она атрибутировалась некоему Дитлебу фон Альнпеке (нем.
Донецкое городище
Введение 1 История исследования 2 Общая характеристика памятника 3 Исторические факты Введение Донецкое городище — летописный древнерусский город Донец VIII—XIII вв. н. э., упоминаемый в Ипатьевской летописи 1185 году и «Слове о полку Игореве». Ныне городище, расположенное на высоком мысу правого берега р.
Анна Австрийская 2
План Введение 1 Биография 2 Анна Австрийская в литературе Введение А́нна Австри́йская (фр. Anne d'Autriche, исп. Ana de Austria (de Habsburgo); 22 сентября 1601(16010922) — 20 января 1666) — королева Франции, супруга (с 18 октября 1615) короля Франции Людовика XIII. Эпитет «Австрийская» означает лишь принадлежность к династии Габсбургов
Сидорова, Нина Александровна
Нина Александровна Сидорова (1910—1961) — советский историк-медиевист, доктор исторических наук, профессор, старший научный сотрудник Института истории АН СССР (с 1942 г.), зав. сектором истории средних веков этого Института (с 1952 г.). Специалист в области ранней городской культуры. В ряде своих исследований раскрыла характерные черты городской культуры Франции, её истоки, коснулась такого вопроса, как католическая церковь и средневековая культура, показала Абеляра как одного из ярких представителей средневекового свободомыслия.
Дайновское княжество
Дайновское княжество — удельное княжество XIII—XIV вв. в составе Великого княжества Литовского. Занимало территорию между Неманом (правые притоки Дитва, Гавья с р. Жижмой) и Вилией. По реке Котра граничило с Городенским княжеством.
Grand Si cle
Великий век (Grand Siиcle) — период во французской историографии, включающий в себя правления трёх первых королей династии Бурбонов — Генриха IV Великого (1589—1610), Людовика XIII Справедливого (1610—1643) и Людовика XIV, Короля-Солнце (1643—1715). Эпоха Ренессанса и Религиозных войн, Великий век и галантный век в совокупности образуют эпоху дореволюционного, или Старого режима во Франции.
Повесть о житии Александра Невского
План Введение 1 О повести Список литературы Введение Повесть о житии и о храбрости благоверного и великого князя Александра или Повесть о житии Александра Невского - литературное произведение XIII века, агиографического жанра
Фюрстенберги баронский род
Об одноимённом швабском роде см. Фюрстенберги (княжеский род) Фюрстенбе́рги (нем. Fьrstenberg) — баронский род из Вестфалии. Родоначальник, Герман фон Фюрстенберг, жил в начале XIII века. Местопребыванием предков рода был одноимённый замок (нем.)русск. на реке Рур. Многие члены рода сражались в Ливонии как рыцари Тевтонского ордена.
Сен-Мар, Анри Куаффье де Рюзе
Анри Куаффье де Рюзе, маркиз де Сен-Мар (фр. Henri Coiffier de Ruzй, Marquis de Cinq-Mars, 1620—1642) — миньон Людовика XIII. Сын близкого друга кардинала Ришелье — маркиза Эффиа, маршала Франции.
Legio XIII Gemina
История и возникновение легиона Legio XIII Gemina, созданного Октавианом Августом.
Передумови утворення української народності Середнє подніпров я те
РИТОРІАЛЬНЕ ЯДРО. ВИНИКНЕННЯ НАЗВИ "УКРАЇНА" ТА ЇЇ ПОШИРЕННЯ. Генезис і подальша еволюція етнічної спільності українців відбувалися в історичних умовах загального розвитку феодальної суспільно-економічної формації. Її закономірності визначили найголовніші періоди всіх етнічних процесів в Україні.
Людовик XIII вариант 2
План Введение 1 Правление Марии Медичи 2 Правление Ришелье 3 Людовик XIII — артист Введение Людовик XIII Справедливый (фр. Louis XIII le Juste; 27 сентября 1601(16010927), Фонтенбло — 14 мая 1643, Сен-Жермен-ан-Лэ) — король Франции и Наварры с 14 мая 1610 года. Из династии Бурбонов.
Альфонс XIII
План Введение 1 Правление 2 Семья 2.1 Дети 3 Интересные факты Введение Альфо́нс XIII де Бурбо́н (исп. Alfonso XIII, 17 мая 1886, Мадрид — 28 февраля 1941, Рим), король Испании (1886—1931), дед ныне царствующего короля Хуана Карлоса I.
Book Report On The Prince And The
Pauper Essay, Research Paper BOOK REPORT TITLE: The Prince and the Pauper AUTHOR: Mark Twain CLASSIFICATION: Adventure/Action/Classic SETTING: This story takes place in England during the time of King Henry XIII. It is set mainly in Offal Court and Westminster Palace.
Louis X1V Outline Essay Research Paper I
Louis X1V Outline Essay, Research Paper I. Introduction II. Political Crisis A. Religious Disputes 1.Development of science (the new philosphy) a. Undermining of church authority and Kings in Rule
Cleopatra Essay Research Paper Significant Woman Cleopatra
Cleopatra Essay, Research Paper Significant Woman: Cleopatra I chose to write my "Significant Woman" paper on Egypt?s last pharaoh, Cleopatra. When I began my report, I knew very little about Cleopatra, except that she was the mistress of both Julius Caesar and Mark Antony of Rome. I wondered what impacts on history Cleopatra made on her own.
Фортифікаційні ідеї Альбрехта Дюрера втілення в Україні
ФОРТИФІКАЦІЙНІ ІДЕЇ АЛЬБРЕХТА ДЮРЕРА: ВТІЛЕННЯ В УКРАЇНІ У 1996 році минуло 525 років від дня народження одного з найвидатніших представників доби Відродження - Альбрсхта Дюрера. Він залишив глибокий слід у світовому мистецтві, науці, в духовному житті л
Фортеця XVII - XVIII століть
ФОРТЕЦЯ ХVІІ-ХVІІІ СТОЛІТЬ. м. Полтава. 1608 року великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський заснував фортецю в Полтаві, яка була тоді „пустою слободою" на правому високому березі Ворскли, на межі Дикого Поля. З