Життєвий і творчий шлях В Булаєнка

Рефераты по астрономии » Життєвий і творчий шлях В Булаєнка

РЕФЕРАТ

на тему: “Життєвий і творчий шлях В. Булаєнка”


учня 11-А класу

середньої школи № 9

Харченка В. Ю.


Київ 1999

ПОЕТ ВІД БОГА”

...Так скаже Андрій Малишко про Володимира - Булаєнка коли оз­найомиться з його поезією.

Народився поет 8 червня 1918 р. на Поділлі — село Сорокодуби Краси-лівського району. Звернімо увагу на назви села району—Скородуби Кра-силів. У них — краса сила.

Красива й сильна поезія Володими­ра Булаєнка. Красива неповторністю художнього слова. Сильна правдою життя.

Бог дав талант. Та не поталанило йому в житті. На дитинство випадуть роки соціальних потрясінь — насиль­ницька колективізація голодомор. Ов­довіє матір. Із п'ятьох діток виживе тільки двоє.

Навперекір чорній нужді хлопчик тягнувся до знань до навчання. Ось що розповість Ганна Костянтинівна — мати поета (з фонограми 1968 р.):

“Йому було шість років 8 іюня. І так осінню не дає мені жити: в школу! Повстрічала я вчителя і говорю:

— Михаїле ІвановичуІ Ну що мені робити з Володею так в школу ходити хоче.

— Скільки йому років?

— В іюні шість.

— Зарано в школу йти. Далекува­то. Та й батька у вас немає. Дитина добре не вдягнена не взута.

Кажу так воно і є хай ще цю зиму побуде вдома.

Другого дня десь дитина пішла аж увечері приходить. І завтра так. Я ду­маю що він у сусідів з хлопчиками грається а він пішов у школу і став у кутку в класі.

Вчитель питає:

— Володю чого ти хочеш?

— В школу ходити.

— Сідай.—Дав йому букваря. То він не знав як в ту хату увійти тішився тим що вже його вчитель прийняв і дав букваря.

А тоді так воно під піст — свято Тараса Шевченка. Я ще тоді була молода. Ідуть жінки на свято і я пішла. От підходить той вчитель до мене. І як він Володею хвалиться як він розказує! Який же дорогий учень. Хто не знає задачі що там зробити то Володя скаже як поділити помножити. І так він з року в рік переходив. А потім схотів в університет...”

Мати поета була безграмотною сільською жінкою. Вроджений талант сина першими запримітять і підтри­мають педагоги. За щирою батьківсь­кою порадою вчителя української мови й літератури Сави Денисовича Притули Володя після десятирічки поступить на філфак Дніпропетровського універси­тету. Щоб “вивести в люди” сина мати продасть останню корівчину — году­вальницю сім'ї.

Про цей час згадує рідний брат Володі (по матері) Віктор Якович Крачковський: “Жили ми—бодай не згадувати. Зимою вода в хаті замерза­ла палити нічим їсти нічого. Про одяг і взуття уже мовчу. Однієї дуже важкої зими мама не мала чим сплатити податок. Володя вже був на першому курсі університету. І ось “пожалувала” до нас сама голова сільради Нижник (не наша була якась приїжджа). Ходила в шкіряному пальті. Грізна пихата.

— Чого не платиш налог?— гнівно спитала у матері.

— Ні копійки в хаті — мовила мати.— Бачите як живу? Старший син учиться менший он слабий.—(Я лежав на печі укритий периною хворів на кір).

Тоді голова розпорядилася підігна­ти до наших воріт запряжені кіньми сани. Забрали з хати ліжко подушки стіл відро. Навіть перину з мене стягнули. Хоч як мати просила-благала даремно...

А тут саме Володя приїхав на зимові канікули. Зайшов до хати та так і вчляк на порозі.

— Мамо що це? А мама в плач...”

...Навчання в університеті перерва­ла війна. Студент-третьокурсник пішов добровільно на фронт. Після поранення були полон і втеча з полону. Ледь добрався додому. Одужавши з часом знову у діючій армії. 19 серпня 1944 ро­ку в бою з фашистами за визволення литовського міста Бауска Володимира Буласнка було смертельно поранено.

Передчувало серце юнака... Коли йшов на фронт у рідній домівці з віршами залишив записку: “Якщо я ніколи не повернуся додому прошу переслати ці книжки заказною банде­роллю в Київ комусь із поетів. Може бути придасться до друку. При цьому зазначити що автора немає в живих...”

Першого повоєнного року мати поета добереться до Києва аби показа­ти саморобні книжечки-зшиточки із віршами загиблого сина. Вони потрап­лять до рук Андрія Малишка головного редактора журналу “Дніпро”. Саме тоді прочитавши їх він захоплено вигукне: “Це — поет від Бога” і видру-кус частину доробку.

Потім вірші вийдуть окремою збір­кою. Поезія знайде теплий відгук у серцях широкого читацького загалу. З особливою любов'ю її зустрінуть на рідному Поділлі. На знак визнання і глибокої поваги до пам'яті загиблого поета земляки назвуть його іменем колгосп вулицю обласну молодіжну літературну премію. Буде встановлено меморіальну дошку на Дніпропет­ровському університеті в якому на­вчався Володимир Булаєнко.

Робили все аби належно вшанува­ти пам'ять загиблого поета. Робили чуйні безкорисливі люди. Але знайшли­ся і їхні антиподи — людиська (саме так називають подібних на Поділлі). На­тхненні чорною заздрістю ці напишуть до “високої інстанції” що вшанову-вують пам'ять В. Буласнка незаслуже-но адже він був у німецькому полоні. “Інстанція” відреагує блискавично і ста­не на бік трьох недремних інформато­рів які підписали листа (один із них — рідний дядько поета назвемо його ім'я—Лукіян. Він цього “заслуговує”).

Було це в ювілейному році (В. Бу-лаєнкові тоді виповнилося б 50). За вказівкою “згори” анулювали назви колгоспе вулиці премії зняли мемо­ріальну дошку з університету потро­щили погруддя поета з бібліотек вилучили його книжки.

Свавілля вкоротить віку матері поета. Залишиться пусткою хата—на одинці з трьома берізками з якими виростав Володя. Але й вони втри­маються недовго. Берізки зрубають хату зрівняють із землею.

Аж з перебудовою з духовним відродженням незалежно? України на місці ' де стояла хата поета поставили меморіальний знак. На колишньому подсір'ї посадили молоді берізки. А в цьому році (до 75-річчя від дня народження) в Сорокодубах відкрили меморіальний музей Володимира Бу-лаєнка пам'ятник-погруддя іменем поета назвали одну із вулиць Красило-ва новозбудовану Кошелівську серед­ню школу відновили обласну літера­турну премію ім. В. Булаєнка (цього­річним лауреатом її став поет-хмель-ниччанин Микола Мачківський). За ініціативою голови обласної письмен­ницької організації Миколи Федунця започаткували книжкову серію “Пое­тична Хмельниччина: давне і сучасне”. Серію відкрила книга поезій Володими­ра Булаєнка. Та ще з нагоди ювілею поета в його рідних Сорокодубах відбулося велике свято. На нього при­їхали письменники шанувальники та­ланту поета з різних куточків Украї­ни—Києва Дніпропетровська Одеси Хмельницького Кам'янця-Подільсь-кого.

На святі було багатолюдне і по-справжньому святково. Літню сцену заквітчали молодою зеленню (відзна­чення ювілею співпало із Зеленими святами). Лунали вірші поета спогади про нього пісні. На людських облич­чях—радість: торжествувала справед­ливість. Бракувало тільки святкового церковного дзвону. Як болючий докір учорашньому дневі поруч клубу стояла сумна півзруйнована церква. В ній колись хрестили маленького Володю — майбутнього “поета від Бога”— Воло­димира Буласнка чия творчість сьогод­ні стала окрасою української літератури.


Епілог.


“Поезія Булаєнка передовсім документ воєнних літ але документ художній по-філософському осмислений поетично трансформований... Так Володимир Булаєнко зробив небагато але без його мужнього голосу голосу покоління переможців молода українська радянська поезія була б біднішою”.

Б. Олійник


Література

1.Українська мова і література в школі / Журнал 11’ 1993.

2. Антологія української поезії / том 5.