Церковна архітектура середньовіччя 2

Рефераты по астрономии » Церковна архітектура середньовіччя 2

Церковна архітектура середньовіччя


Доба середньовіччя – це досить тривалий історичний період надзвичайно насичений подіями в культурному житті людства. Термін середні “середні віки” виникає в Італії ХV-ХVІ ст. Деякі італійські гуманісти під цим терміном розуміли період глибокого занепаду європейської культури втілення догматизму релігійного фанатизму придушення свободи особистості. Період виразного домування середньовічної культури у Середземномор’ї умовне поділяють на три основні етапи:

Раннє Середньовіччя – ІV-VІІІ ст.;

Зріле Середньовіччя – ІХ-ХІІ ст.;

Пізнє Середньовіччя – ХІІІ-ХV ст.

Найважливішим фактором формування і розвитку культури Середньовіччя стали християнська релігія і церква.

В архітектурі нові риси починають складатися з ІVст. коли виникають типи храмів принципово відмінні від своїх античних попередників - видовжені й часто поділені на поздовжні внутрішні площі церковні базиліки (з грецького “царський будинок” за античності базиліки будували як цивільні приміщення громадського призначення) і поруч з ними центричні купольні споруди квадратні або круглі (ротонди) що виконували функції баптистеріїв (хрещалень) або мортиріїв (місць поховання або лише поклоніння певним святим переважно мученикам). Оскільки західна архітектура раннього Середньовіччя перебувала в занепаді провідну роль в архітектурному будівництві відіграло візантійське зодчество що з VІ-VІІ ст. активно поширювалося і на Заході. З V ст. форми і способи побудови храмів починають усе більше варіюватися і ускладнюватися. До нашого часу збереглися кам’яні й цегляні храми V-VІ ст. в яких спостерігається значне розмаїття форм і планів при збереженні настрою зовнішньої монументальної суворості яка ефективно контрастує з розкішшю образотворчого та декоративного вбрання інтер’єрів. Шедеври серед прямокутно-купальних базилік є храм Святої Софії в Константинополі )532-537 архітектори – Анфімій з Тралл та Ісидор з Білета з ХVІ ст. – мечеть Айя-Софія сучасний вигляд та інтер’єр).

Величезний купол зведено на чотирьох масивних стовпах за допомогою парусів (елементів конструкції у вигляді вигнутих трикутників). Вагу центрального купола частково приймають складні системи напівкуполів і колонад.

Мистецтво середньовіччя прийнято називати готичним тому що готика – це пошук синтезу між архітектурою живописом і скульптурою.

Є такі знамениті готичні собори – Собор Паризької Богоматері (будівництво розпочато 1208 р.) Шарстрський (1260 р.) Амєнський (1258 р.) Кельнський (1248 р.) Страсбурзький (1276 р.) Міланський. Будівництво добудова і часткова реконструкція більшості готичних соборів нерідко тривали протягом століть.

З часів Карла Великого виробляється так званий романський стиль: монастирські церкви нагадують фортеці з малими і вузькими вікнами приземленими колонами масивними вежами. Все багатство скульптурних зображень зосереджено на головному фасаді і в середині вівтаря розташованого на узвишші. Все разом узяте повинно демонструвати церковну могутність велич духовного кліру і породжувати в людині усвідомлення вчасного безсилля і нікчемності.

У другій половині ХІІ ст. на Заході перш за все і північній Франції народжується інший архітектурний стиль – готичний. Для готики характерне устремління споруди вгору за рахунок гострих стрімчастих шпилів у стінах – величезні вікна з кольоровим мальовничо розписаним склом. Численні гостро конусні арки багатство скульптур пишних оздоб – усе це надавало готичним соборам (Кафедральний у Львові собори в Амєні Парижі Кельні) динамічності пробуджувало релігійно-містичні почуття. Готичний стиль використовувався і в світських будовах.

Таким чином у надрах середньовіччя була нагромаджена величезна духовно-культурна енергія яка сприяла яскравому спалахові людського генія в часі Відродження і Реформації.