Лісопромисловий комплекс України

Рефераты по астрономии » Лісопромисловий комплекс України Скачать

Коломийський інститут

Прикарпатського державного університету


Реферат

з дисципліни “Розміщення продуктивних сил”

на тему:

ЛІСОПРОМИСЛОВИЙ

КОМПЛЕКС УКРАЇНИ


Виконав:

студент Б-11

Загрішний Б.М.


2000 р.


План

1. Сутність роль і місце в народногосподарському комп­лексі України.

Фактори розвитку і формування.

3. Структура і територіальна організація лісопромис­лового комплексу України.

3. Проблеми і перспективи розвитку лісопромислового комплексу України.


1. СУТНІСТЬ РОЛЬ І МІСЦЕ

В НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це су­купність підприємств пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарст­во лісозаготівельна промисловість галузі лісової про­мисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопи­льна фанерна сірникова виробництво дерев'яних буді­вельних деталей і будинків деревностружкових і дерев-новолокнистих плит меблів) та хімічній (лісохімічна целюлозно-паперова промисловість) переробці дере­вини а також гідролізна і дубильно-екстракційна про­мисловість обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування) заводи по виготов­ленню предметів праці для окремих галузей підприєм­ства матеріально-технічного постачання галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів нау­ково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).

Значення ЛПК в економіці України визначається тим що в сучасних умовах немає такої сфери госпо­дарства де деревина і продукція її переробки не віді­гравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — де­ревина яка використовується переважно для вироб­ництва засобів виробництва зокрема предметів праці (круглий ліс пиломатеріали фанера деревні плити ме­тиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі папір оцтова кислота). Продукція ЛПК використовується в машинобудуванні легкій промисловості на транспорті у зв'язку ІІІ будівництві. Водночас ЛПК отримує від інших галузей лаки фарби соду натрій відбілюючі хімікати (виготовлення паперу) автомашини трактори верстати (заготівля та обробка деревини).

Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утриму­ють в біосфері ряд хімічних елементів і воду активно взаємодіють з тропосферою визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди гриби березовий сік тощо) кормові і лікарські рослини мають са­нітарне рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють спри­ятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.


2. ФАКТОРИ РОЗВИТКУ І ФОРМУВАННЯ

Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Це ліси пев­ної території які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресур­сів як одного із основних видів природних ресурсів належать де­ревні технічні харчові лікарські та інші ресурси а також корис­ні природні властивості лісу — водоохоронні захисні клімато-регулюючі санітарно-гігієнічні оздоровчі тощо.

Загальна площа лісового фонду України становить 10 8 млн. га у тому числі вкрита лісом — 9 4 млн. га.

Лісистість території республіки становить 15 6%. Запаси дере­вини становлять 1 74 млрд. куб. м. Основна частина лісів перебу­ває у віданні державних органів лісового господарства решту пе­редано у безстрокове користування сільськогосподарським підпри­ємствам або закріплено за іншими міністерствами і відомствами. Лісовий фонд України характеризується переважанням листя­них і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів дере­вини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Кар­патах (40 5% площі цього регіону) Кримських горах (32%) і на Поліссі (25 1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13 2% у степовій — 3 8%. До найбільш лісистих областей нале­жать Закарпатська Івано-Франківська Рівненська Житомирська Волинська і Чернівецька.

За народногосподарським значенням місцеположенням і функ­ціями які вони виконують усі ліси України поділяють на дві групи. До першої групи відносять водоохоронні захисні санітар­но-гігієнічні та оздоровчі ліси а також ліси спеціального цільового призначення (ліси заповідників природних національних парків та ін.). Ліси цієї групи становлять 51% загальної площі лісового фонду України. Деревину в лісах першої групи застосовують голов-ним чином при проведенні лісогосподарських заходів — рубок догляду за лісом санітарних та лісовідновних рубок стиглого лісу.

До другої групи належать ліси що мають захисне і обмежене експлуатаційне значення. Вони є основним джерелом заготівлі деревини в Україні.

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20% решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість яка є базою для наступної обробки деревної сировини. В цому поєднанні з ним розвивається стандартне домобудуван-їиробництво меблів фанери деревностружкових плит і т.д.

Розміщення галузей з механічної обробки деревини повинно враховувати такі особливості лісової промисловості як високі витрати сировини на виготовлення продукції і величезні виробничі відходи. Для одержання 1 м3 клеєної деревини необхідно 2 3 м3 деревини 1 т деревної маси — близько 3 м3 і т.д. Відходи іробництва ще на стадії лісозаготівель досягають 20% а в лісо-пильній промисловості досягають 40%. В процесі подальшої обробки наприклад в меблевому виробництві використовується як правило тільки половина витраченої деревини. Це потребує наближення виробництва до джерел сировини і одночасно комплексної переробки деревини з метою зменшення відходів.

Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки ділової деревини. Його розміщення залежить від положення районів лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів наявності і характеру транспортних шляхів по яких проходять масові потоки лісу або пиломатеріалів. Лісопиляння є трудомістким процесом у порівнянні із заготівлею деревини потребує підготовки пиломатеріалів перед відправкою їх споживача (сортування сушка ув'язування в пакети тощо) спеціального устаткування для цього складських приміщень. Транспортування пиломатеріалів потребує спеціальних видів транс­порту (лісовози залізниці з відповідним рухомим складом) і розвинутих шляхів сполучення.

На розміщення підприємств з механічної обробки деревини впливає не тільки кількість а й якість (породний склад) сировини. Так для виготовлення фанери використовується переважно береза.

Целюлозно-паперова промисловість характеризується висо кою матеріаломісткістю (на 1 т целюлози витрачається близько 5м3 деревини) і водомісткістю (350 м3 на 1 т продукції) тому тяжіє до сировинних баз. Розширення територіальних меж виробництва відбувається також в результаті освоєння нових видів сировини рослинних відходів сільського господарства та ін.


3. СТРУКТУРА І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІСО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Основу ЛПК України становить лісове господарство. Воно вивчає веде облік і проводить роботу щодо збереження лісів по­силює їхні корисні природні властивості забезпечує розширене відтворення та поліпшення їхньої якості підвищення продуктив­ності а також сприяє раціональному використанню земельного лісового фонду і невиснажливому користуванню лісом для забез­печення потреб у деревині та іншій лісовій продукції. Основи ве­дення лісового господарства визначено відповідними законодав­чими актами (лісове законодавство лісовий кодекс України). Для лісового господарства України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки а при веденні рубок догляду за лісом — виходячи з не­обхідності поліпшення породного складу та якості лісів. Лісове господарство України розвинуто переважно в Українських Кар­патах на Поліссі в Кримських горах в лісостеповій і частково в степовій зонах. Основні виробничі підприємства лісового госпо­дарства — лісгоспзаги та лісокомбінати.

Лісова промисловість України — сукупність галузей і вироб­ництв підприємства яких здійснюють заготівлю деревини її комплексну механічну хіміко-механічну та хімічну обробку і пе­реробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну де­ревообробну і лісохімічну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку її продукцією є ділова деревина (використовують у лісопилянні фанерному тарному і целюлозному виробництві у будівництві гірничодобувній промисловості) дрова (використовують як па­ливо) а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України — Українські Кар­пати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська Житомирська Київська Чернігівська області). Обсяг лісозаготівельвель в Україні в 1997 р. становив 10 5 млн. м3 у тому числі к млн. м3 — ділової деревини.

У лісозаготівельній промисловості України переважають компл-ксні комбіновані підприємства — лісгоспзаги (у Карпатах — лісокомбінати які крім лісогосподарської і лісозаготівельної діяльності здійснюють фабрично-заводську переробку деревини). Істину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки огляду і санітарні). У заготовленому лісі переважає деревина хвойних порід (смереки сосни).

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства. Вона об'єднує різні за матеріаломісткістю виробництва. Одні з них (фанерна меблева) відзначаються високою питомою вагою витрат сировини на виготовлення продукції і дуже великими виробвничими відходами інші — використанням відходів (стружка пилки) і перетворенням їх у цінну продукцію (плити). Ряд деревообробробних галузей (меблева паркетна) широко використовують цінну деревину дуба бука горіха та ін.

Особливістю деревообробної промисловості є споживання у великій кількості хімічної продукції (карбамідні смоли лаки і фарби пластмаси хімічні волокна та ін.). Проектування і вироб­ництво меблів потребує також високої естетичної культури. Це типова «міська» галузь деревообробки. Основними видами продукції деревообробної промисловості є пиломатеріали деревні лити для потреб будівництва заготовки і деталі для вагоно- авто- суднобудування а також машинобудівна дерев'яна тара меблі- та ін. Сировинна база деревообробної промисловості України сладається з місцевої деревини яку заготовляють у лісах та довізної деревини з Росії. Особливу цінність становить місцева деревина (хвойні та твердолистяні породи) яка широко використовується в меблевій промисловості при виготовленні музичних інструментів та портивного інвентарю. Довізна деревина задовольняє потреби в ировині при виробництві масової продукції деревообробки.

Обробка деревини як галузь промисловості почала розвиватися в Україні у другій половині XVIII ст. коли виникли перші лісопильні заводи. На Україні у 1913 р. діяло 274 Лісопильно-деревообробних підприємства. Це були переважно приватні майс­терні засновані на ручній праці. Традиційно підприємства дере­вообробної промисловості розміщені в місцях зосередження лісо­сировинних ресурсів — на Поліссі у Передкарпатті і Закарпатті.

Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька область) Чернівці Надвірна Вигода Рожнятів (Івано-Франківська область) Рахів Тересва (Закарпатська область) Сколе Стрий Турка (Львівська область) Ковель Камінь-Каширський (Волинська область) Костопіль Сарни (Рів­ненська область) Овруч Коростень Малин (Житомирська об­ласть). У 1996 р. виробництво пиломатералів в Україні становило 2 3 млн.м3 (в 1985 р. — 7 6 млн. м3).

Основною галуззю деревообробної промисловості України с меблева підприємства якої виробляють меблі для житлових куль­турно-побутових адміністративних та інших громадських при­міщень. Висока концентрація виробництва меблів склалася у За­карпатській Івано-Франківській Чернівецькій областях які ви­готовляють понад 25% загальної кількості меблів. В інших регіо­нах осередками меблевого виробництва є обласні центри. Най­більшими підприємствами меблевої промисловості є Свалявський Хустський (Закарпатська область) Болехівський і Брошнів-ський (Івано-Франківська область) Тереснянський (Закарпатська область) Чернівецький Броварський (Київська область) дерево­обробні комбінати; дніпропетровські «Дніпромеблі» львівські «Карпати» Івано-Франківська Чернівецька Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський Берегівський Прикарпатський Снятинський Вінницький Дніпропетровський Кіровоградський Дрого­бицький Сумський меблеві комбінати.

Серед спеціалізованих підприємств по виробництву меблів ви­діляється Івано-Франківська Житомирська Київська імені В. Н. Боженка меблеві фабрики а також Дрогобицький Львівський Молочанський меблеві комбінати.

З відходів лісової і деревообробної промисловості України ви­робляють деревностружкові і деревноволокнисті плити (Київ Харків Донецьк Дніпропетровськ Одеса Свалява Дрогобич Малин Чернігів Ковель Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства які з рослинної сировини виробляють папір картон та вироби з них штучне волокно фібру і напівфабрикати (деревну масу) целюлозу. Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробітку меншою мірою — солома костриця конопель та льону стебла бавовнику очерет рогіз макулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості ви­користовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

На території України вперше паперове виробництво виникло в XXVII ст. Більшість підприємств споруджено у XVIII—XIX ст. 1913 р. вже працювало 43 підприємства. Найбільші з них були розміщені у Понінці Славуті Малині Рогані. Нині целюлозно-паперова промисловість України представлена 25 великими підприємствами серед яких виділяються: Малинська і Дніпропет-ровська паперові фабрики Понінківський паперовий комбінат Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи Жидачівський картонно-паперовий комбінат Корюківська фабрика технічного паперу. В Україні виготовляють понад 50 видів паперу і близько 20 видів картону . В 1997 р. вироблено 103 тис. т паперу (в 1985 р . — 299 тис. т) і 188 тис. т картону ( в І985р.— 105 тис. т).

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха ірегонка деревини) каніфольно-терпентинне смоло-терпентин-е хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є дрова листяних порід з яких піролізом одержують деревне вугілля оцтові порошок та кислоту метиловий спирт формалін розчинники флотаційні масла Карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол ви­користовуються для виготовлення каніфолі скипидару та ефірної олії; дубова кора — для дубильно-екстрактного виробництва. Продукцію лісохімічної промисловості застосовують у хімічній Металургійній і харчовій промисловості. В Україні лісохімічні Промисли відомі з XII ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі) пізніше на Поліссі та у Карпатах розвивалося виробницт-|о поташу який використовували як мінеральне добриво. За-Іодська лісохімія виникла у другій половині XIX ст. — на почат­ку XX ст. У 1923—1924 pp. в Україні вперше організовано про-«ислове підсочування сосни а у 1934 р. введено в дію Київський (хімічний комбінат з каніфольно-терпентинним виробництвом. Основні центри лісохімії: Київ Коростень (Житомирська область) Великий Бичків Свалява Перечин (Івано-Франківська область). У гірських поліських і лісостепових районах розвивається переробка хвої на хвойно-вітамінне борошно ефірну олію хлорофіло-аротинову пасту тощо а також переробка соснових пнів на каніфоль і терпентину.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт кормові дріжджі глюкозу та ксиліт органічні кислоти лігнін та ін. Сировиною е тирса та інші відходи деревообробної промисловості подрібнена деревина бавовняна та со­няшникова лузга кукурудзяні качани солома хлібних злаків лляна костриця. Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами лісової деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. До підприємств цієї галузі належать Верхньодніпровський гідролізно-фурфуроловий завод цех по ви­робництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці Запорізький гід­ролізно-дріжджовий завод Вознесенський (Миколаївська об­ласть) Вінницький Слов'янський (Донецька область) та Василь­ківський (Київська область) дріжджові заводи.


4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Прогноз розвитку ЛПК України за матеріалами Ради по вив­ченню продуктивних сил України НАН України грунтується на таких основних передумовах:

— виконання завдань Державної програми розвитку лісогос­подарського і лісопромислового комплексів України на період до 2015 року з урахуванням певного її корегування;

— використання існуючого промислового потенціалу — ви­робничих потужностей наявної сировини трудових ресурсів;

— реструктуризація виробництва нарощування випуску про­дукції яка користується попитом і повніше забезпечує потреби народного господарства і населення;

— завоювання ринку шляхом виробництва конкурентоздатної продукції високої якості а також імпортозамінної;

— нарощування експортного потенціалу галузі. Пріоритетним напрямом розвитку ЛПК є зростання виробни­цтва деревних плит целюлозно-паперової та іншої продукції що користується попитом задовольняє потреби і вимоги внутріш­нього і зовнішнього ринку. В ці галузі спрямовуватимуться в першу чергу і капітальні вкладення.

Основою технічної політики в перспективі буде здійснення реконструкції модернізації розширення перспективних та будів­ництво нових підприємств відповідно з вимогами структурної перебудови ЛПК; застосування на їх базі нових технологій на­самперед з метою ефективного використання сировини економії енергоресурсів скорочення трудових витрат та підвищення якос­ті і конкурентоздатності виробів.

Забезпечення ЛПК сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального використання власних сировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення сировинної проблеми в перспективі можна віднести:

- поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;

- залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;

- удосконалення діючих впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій та процесів здатних забезпечити зниження витрат деревини;

- розширення сфери застосування ефективних замінників лісо матеріалів;

- збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісокористування створення високопродуктивних плантаційних лісонасаджень.

В целюлозно-паперовій промисловості забезпечення сировинних потреб здійснюватиметься також за рахунок збільшення заготівлі макуулатури і використання недеревних ресурсів сировини зокрема соломи та відходів переробки сільськогосподарських культур.

Страницы: 1 2