Шлюбний договір 2

Рефераты по астрономии » Шлюбний договір 2

ЗМІСТ

Вступ

Право на укладення шлюбного договору

Зміст шлюбного договору

Форма шлюбного договору

Початок дії шлюбного договору

Строк дії шлюбного договору

Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна

Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом

Визначення у шлюбному договорі права на утримання

Право на відмову від шлюбного договору

Розірвання шлюбного договору

Визнання шлюбного договору недійсним

Зміна умов шлюбного договору

Додаток

Література

ВСТУП

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт).

За шлюбним договором подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. В державах “сім’ї загального права” роль шлюбного договору відіграє інститут довірної власності (траст). [4]

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Зазвичай для нього обов’язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідченя їхніх підписів (ст. 1410 Цивільного зводу Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст. 1294 Цивільного кодексу Франції). У державах де відсутній лежальний режим майна подружжя обов’язково укладає шлюбний контракт. [2]


ПРАВО НА УКЛАДЕННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. Шлюбний договір може бути укладено особами які подали заяву про реєстрацію шлюбу а також подруж­жям.

2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлю­бу якщо його стороною є неповнолітня особа потрібна пись­мова згода її батьків або піклувальника засвідчена нота­ріусом.

1. Стаття 92 СК розвиває положення статті 9 СК щодо дого­вірного регулювання сімейних відносин. Ідея договірного регулювання майнових відносин між подружжям визрівала давно хоча громадська думка загалом не сприймала її. Вод­ночас беззастережне правило статті 22 КпШС — «майно на­жите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю» — не влаштовувало багатьох.

У 1992 р. Кодекс про шлюб та сім’ю 1969 р. було доповнено статтею 271 «Право подружжя на укладення шлюбного конт­ракту». Однак ця стаття не вирішила проблеми а лише роз­почала вирішення її водночас вона була неоднозначно витлу­мачена що стало додатковою перепоною на шляху її застосу­вання.

Порядок укладення шлюбного контракту затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. за № 457 остаточно заплутав ситуацію.

Глава «Шлюбний договір» забезпечує набагато повніше і точніше правове регулювання. Відбулася й українізація прав­ничої термінології: «договір» а не «контракт».

2. У статті 271 КпШС право на укладення шлюбного конт­ракту було надано особам «які беруть шлюб». Отже мова йшла про тих хто подав заяву про реєстрацію шлюбу тобто про наречених. Тому ті які уже перебували у шлюбі права укласти шлюбний контракт не мали. Право на укладення шлюбного договору у статті 92 СК надано не лише нареченим а й тим хто уже давно перебуває у шлюбі.

3. Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (тоб­то у віці від 14 до 18 років) на укладення з нею шлюбного до­говору потрібна згода батьків або піклувальника. Батьки піклувальник можуть протестувати як проти шлюбного дого­вору взагалі так і проти його умов. Відмова батьків чи піклу­вальника дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена до суду.


ЗМІСТ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям визначаються їхні майнові права та обо­в’язки.

2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відно­сини подружжя а також особисті відносини між ними та дітьми.

4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини які встановлені цим Кодексом а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

5. За шлюбним договором не може передаватися у влас­ність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно право на яке підлягає державній реєстрації.

1. За статтею 271 КпШС особи могли укласти угоду щодо вирішення питань життя сім’ї у якій передбачити майнові права та обов’язки подружжя.

Попри певну неточність формулювань можна було ствер­джувати що у цій угоді мають регулюватися не всі питання життя сім’ї а лише ті які стосуються майнової сфери подруж­ніх відносин. Однак у Порядку укладення шлюбного конт­ракту сфера дії шлюбного договору була розширена: у шлюб­ному контракті «можуть також передбачатися не майнові моральні або особисті зобов’язання». Викликав подив не ли­ше перелік цих зобов’язань а й те що у примірному зразку шлюбного контракту затвердженому Міністерством юстиції України невиконання чоловіком обов'язку забезпечити про­тягом 5 років сім'ю окремою квартирою було названо підста­вою для розірвання шлюбу і те «що обов'язковою умовою при укладенні шлюбного контракту є вибір прізвища чоло­віка спільним прізвищем подружжя».

2. Шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові а й їхнім дітям та ін­шим родичам. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи.

3. Відповідно до статті 271 КпШС умови шлюбного контрак­ту не могли погіршувати становище будь-кого з подружжя порівняно з законодавством України. Цією нормою була пі­дірвана сама ідея запровадження інституту шлюбного догово­ру. Адже закріплення в шлюбному контракті нерівності час­ток у майні набутому за час шлюбу було нічим іншим як са­ме погіршенням становища одного з подружжя.

У частині четвертій статті 93 СК заборонені лише такі умо­ви шлюбного договору які ставили б одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Отже умови цього договору можуть погіршити становище одного з по­дружжя порівняно з тим що є у законі але тільки до певної межі.

4. У шлюбний договір не можуть бути включені умови які суперечать правам дитини. Шлюбним договором може бути визначене передання дитині у користування житлового при­міщення іншого майна а також розмір і порядок стягнення аліментів.

У шлюбному договорі той з ким проживає дитина не мо­же відмовитися від права на примусове стягнення аліментів на неї.

5. Порядок укладення шлюбного контракту передбачив мо­жливість передачі за цим договором права власності на неру­хомість. Ця новела яка до порядку укладення шлюбного кон­тракту не мала жодного відношення і тим засвідчила пере­більшення Кабінетом Міністрів України своїх повноважень викликала додаткову плутанину. Для виправлення ситуації у частині четвертій статті 93 СК записана інша за змістом нор­ма. Якщо наприклад чоловік бажає подарувати дружині жилий будинок це має бути оформлене договором дарування і не може бути однією з умов шлюбного договору.

Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлен­ня сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин що визначені у статті 7 цього Кодексу.

6. Незважаючи на певні психологічні емоційні застере­ження шлюбний договір виконує важливу виховну дисцип­лінуючу функцію а тому розширення практики його укла­дення заслуговує на підтримку.

Якщо наприклад у договорі зазначено що у разі зловжи­вання алкоголем чи небажання брати участь у веденні домаш­нього господарства чоловік буде позбавлений права на прожи­вання в помешканні дружини така неприємна перспектива стимулюватиме його до належної поведінки в сім’ї.


ФОРМА ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

1. Закон вимагає письмової форми шлюбного договору і по­свідчення його нотаріусом. Жодна інша службова чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може.

Правда слід мати на увазі що такі жорсткі умови шлюб­ного договору чоловік може не прийняти відмовившись вза­галі від шлюбу.

2. Стаття 94 СК не визначає наслідків недотримання вимо­ги про нотаріальне посвідчення договору. У цій ситуації під­лягатиме субсидіарному застосуванню стаття 220 Цивільного кодексу України.


ПОЧАТОК ДІЇ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлю­бу він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.

2. Якщо шлюбний договір укладено подружжям він на­бирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

1. Момент укладення шлюбного договору і початок його дії можуть не співпадати. Не виключено що початок дії шлюб­ного договору або частини його умов сторони можуть пов’яза­ти із відкладальною обставиною.

Відкладальною обставиною є та щодо якої наперед невідо­мо настане вона чи ні. До настання відкладальної обставини весь договір або його частини наче дрімають. Як тільки вона настане права та обов'язки за договором розпочинають свою дію в повному обсязі. Такою відкладальною умовою може бу­ти розірвання шлюбу окреме проживання тощо.

Іноді особливість шлюбного договору може полягати саме в тому що його дія має розпочатися лише у разі розірвання шлюбу.


СТРОК ДІЇ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. У шлюбному договорі може бути встановлено загаль­ний строк його дії а також строки тривалості окремих прав та обов’язків.

2. У шлюбному договорі може бути встановлена чин­ність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

1. Як правило сторони не визначають тривалості шлюбно­го договору хоча можуть домовитися і про це. Сторони мо­жуть визначити тривалість певного майнового права наприк­лад строк проживання у помешканні дружини чи чоловіка після розірвання шлюбу або строк чинності права на аліменти одного з них.

2. Шлюбний договір припиняється у разі смерті одного з подружжя. Та умова шлюбного договору за якою надається дружині чи чоловікові право довічного проживання в помеш­канні (тобто особистий сервітут) накладає відповідний обо­в’язок на спадкоємця померлого.


ВИЗНАЧЕННЯ У ШЛЮБНОМУ ДОГОВОРІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ МАЙНА

1. У шлюбному договорі може бути визначене майно яке дружина чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї а також правовий режим майна подарова­ного подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно набуте ними за час шлюбу положень статті 60 цьо­го Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей а також інших осіб.

5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

1. Частина перша цієї статті була зумовлена потребами су­дової практики. У численних спорах про поділ майна при­дбаного за час шлюбу фігурувала одна і та ж обставина: одна із сторін заявляла що вклала у його придбання свої кошти чи кошти батьків але не мала достатніх доказів на підтверджен­ня цієї обставини або кошти інші речі були подаровані на ве­сіллі не подружжю а саме їй.

Для полегшення вирішення подібних конфліктів у шлюб­ному договорі може бути наприклад зафіксовано що дружи­на передає на потреби сім’ї певну грошову суму. Ця обставина може бути використана в майбутньому як доказ при визна­ченні частки кожного із подружжя у майні набутому за час шлюбу.

2. Основне призначення шлюбного договору дуже часто по­лягає у нівелюванні (скасуванні пом’якшенні) положення статті 60 цього Кодексу якою встановлене загальне правило: майно набуте подружжям за час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя. Беззастережна дія цього правила часто не відповідає інтересам підприємця який є суб’єктом різно­манітних ризиків.

За допомогою шлюбного договору може бути знайдено справедливе вирішення проблеми. Таких рішень може бути кілька: вважати майно спільною частковою власністю з ви­значенням для чоловіка наприклад 3/4 а для дружини — 1/4; вважати особистою власністю кожного те що набуте за його доходи. Сторони можуть домовитися про виплату дру­жині грошової компенсації без виникнення у неї права на майно придбане за час шлюбу задоход чоловіка. Сторони мо­жуть визначити наперед яка частка у разі поділу належати­ме кожному з них і яка реальна річ кому буде передана.

3. Цей кодекс надає можливість обумовити у шлюбному до­говорі що у помешканні подружжя будуть проживати батьки одного з них чи дитина від попереднього шлюбу.

4. Сторони можуть включити до договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна його використання для задоволення інтересів подружжя дітей інших членів сім’ї.


ВИЗНАЧЕННЯ У ШЛЮБНОМУ ДОГОВОРІ ПОРЯДКУ КОРИСТУВАННЯ ЖИТЛОМ

1. Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подруж­жя вселяється в житлове приміщення яке належить дру­гому з подружжя сторони у шлюбному договорі можуть до­мовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя хто вселився в нього в разі розірвання шлюбу з виплатою грошової компенсації або без неї.

2. Сторони можуть домовитися про проживання у жит­ловому приміщенні яке належить одному з них чи є їх­ньою спільною власністю їхніх родичів.

1. Найбільш проблематичним при погіршенні подружніх стосунків є їхнє спільне проживання в одному помешканні.

За статтею 64 Житлового кодексу УРСР 1983 р. той кого наймач вселив у помешкання як члена своєї сім’ї зокрема дружина чи чоловік має права на житло нарівні з наймачем а тому «моя» квартира стає «нашою» без будь-яких застере­жень.

За статтею 156 ЖК члени сім’ї власника житлового будин­ку квартири які проживають разом з ним користуються по­мешканням нарівні з власником якщо при їх вселенні не бу­ло іншої угоди про порядок користування ним.

Розірвання шлюбу не припиняє право колишньої дружини чи колишнього чоловіка на подальше проживання в помеш­канні. Це правило про яке багато людей не знає призводить до того що один із подружжя часто жалкує що знехтував мож­ливістю укладення шлюбного договору.

У шлюбному договорі може бути визначено порядок корис­тування підстави виселення не лише щодо помешкання яке є приватною власністю одного з подружжя а й щодо помеш­кання державного чи кооперативного житлового фонду.

2. Сторони можуть домовитися про те що з моменту посе­лення дружина чи чоловік не матиме самостійного права на житло і відповідно можуть бути виселені на вимогу наймача у будь-який час а також про виплату тому хто звільняє помеш­кання грошової компенсації чи передачу іншого майна.


ВИЗНАЧЕННЯ У ШЛЮБНОМУ ДОГОВОРІ ПРАВА НА УТРИМАННЯ

1. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та по­треби у матеріальній допомозі на умовах визначених шлюбним договором.

2. Якщо у шлюбному договорі визначені умови розмір та строки виплати аліментів то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

3. Шлюбним договором може бути встановлена можли­вість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

1. Відповідно до статті 75 СК право на утримання виникає у того з подружжя хто є непрацездатним і потребує мате­ріальної допомоги. У шлюбному договорі право на утримання може бути передбачене і для того хто є працездатним а та­кож право одного із подружжя на аліменти незалежно від йо­го матеріального стану. Водночас право на аліменти того хто є працездатним може бути обумовлене іншими додатковими обставинами: тривалістю спільного проживання наявністю дітей продовженням навчання тощо.

2. Якщо у шлюбному договорі визначено лише розмір аліментів право на аліменти виникне за наявності загальних підстав відповідно до статті 75 СК.

3. Сторони можуть домовитися про припинення права на утримання з виплатою грошової компенсації тобто про ви­плату своєрідного грошового відступного.

4. У статті 99 СК подані лише основні варіанти домовленос­ті про утримання.

Сторони можуть включити до шлюбного договору й інші умови. Однак у шлюбному договорі не може бути умови за якою особа позбавляється того права на утримання яке вона має за законом або іншим чином порушуються її інтереси.

Страницы: 1 2