Економіка найменш розвинутих країн

Рефераты по астрономии » Економіка найменш розвинутих країн

Найменш розвинуті країни (НРК) є найбіднішим і відсталим регіоном сучасного світу. До НРК належать 47 держав у яких проживає понад 510 млн чоловік. Ці країни розташовані: в Африці - 32 держави Азії - дев'ять Латинській Америці - одна та в Океанії - п'ять. Зазначені країни займають особливе становище на дальній периферії світового господарства у них надто обмежені матеріальні фінансові й технологічні ресурси для розвитку національної економіки та забезпечення адекватного рівня життя місцевого населення. Статус найменш розвинутої країни дає змогу одержувати від міжнародного співтовариства спеціальну допомогу для структурної перебудови економіки та її ринкової трансформації.
КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ НАЙМЕНШ РОЗВИНУТИХ КРАЇН
Критерії визначення рівня соціально-економічного розвитку найменш розвинутих країн розробляються Комітетом по плануванню розвитку (КПР) ООН. На основі рекомендації КПР Генеральна Асамблея ООН приймає рішення про включення тієї чи іншої країни до складу НРК. У листопаді 1971 р. Асамблея затвердила первинний список із 25-ти найменш розвинутих країн.
При складанні списку КПР використав три основні класифікаційні критерії: розмір ВНП на душу населення - не більше 100 дол. у цінах 1968 p.; частка обробної промисловості у ВНП - не більше 10%; рівень грамотності населення віком від 15 років і старші-менше 20%. Аж до 1990 р. КПР використовував ці критерії для визначення можливості зарахування тієї чи іншої країни до категорії НРК. За рекомендацією КПР Генеральна Асамблея часом додавала нові країни до первинного списку НРК. Наприкінці 80-х років група НРК зросла до 42 країн.
Із 1981 по 1990 р. застосування зазначених трьох крите-ріїв грунтувалось на таких правилах. Країна що розвивається одержувала право на включення в перелік НРК тільки тоді коли вона відповідала одній із двох загальних вимог а) якщо ВНП на душу населення у ній був меншим від нижнього граничного рівня а частка обробної промисловості у ВНП складала не більше 10%; б) якщо країна відповідала встановленим критеріям за часткою обробної промисловості та коефіцієнтом грамотності а ВНП на душу населення не перевищував верхнього граничного рівня. Граничні рівні показників подушного ВНП періодично коригувалися з поправкою на темпи росту ВНП на душу населення в розвинутих країнах з ринковою економікою. Базисні показники частки обробної промисловості і грамотності дорослого населення залишалися незмінними. У квітні 1990 р. скориговані нижні й верхні граничні рівні показника ВНП на душу населення складали відповідно 473 і 567 дол.
1991 р. КПР опрацював новий комплекс критеріїв визначення НРК. Він включає показник ВНП на душу населення та два зведених індекси: 1) індекс підвищення реального рівня життя який складається з чотирьох показників - передбачувана тривалість життя споживання калорій на душу населення сукупний показник частки учнів початкової та середньої школи в загальній чисельності населення і коефіцієнт грамотності дорослого населення; 2) індекс економічної диверсифікації що включає такі показники: частка обробної промисловості у ВНП частка зайнятих у промисловості споживання електроенергії на душу населення й коефіцієнт концентрації експорту.
На основі нових критеріїв запропонованих КПР Генеральна Асамблея на своїй 46-й сесії у грудні 1991 р. вирішила включити до НРК п'ять нових держав - Заїр Замбію Камбоджу Мадагаскар і Соломонові Острови. Вона також постановила що після закінчення перехідного періоду тривалістю в три роки одна країна (Ботсвана) буде виключена зі складу НРК як така що не відповідає новим критеріям.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІКИ НРК.
Найменш розвинуті країни - це регіон де спостерігається найвищий рівень масової бідності відсталості та зубожіння.
На 1 січня 1993 р. до НРК входили: Афганістан Бангладеш Бенін Ботсвана Буркіна-фасо Бурунді Бутан Вануату Гаїті Гвінея Гвінея-Бісау Гамбія Джибуті Екваторіальна Гвінея Ефіопія Заїр Замбія Ємен Кабо-Верде Камбоджа Кірібаті Коморські Острови Лаоська Народно-Демократична Республіка Лесото Ліберія Мавританія Мадагаскар Малаві Малі Мальдівські Острови Мозамбік М'янма Непал Нігер Об'єднана Республіка Танзанія Руанда Самоа Сан-Томе і Прінсіпі Соломонові Острови Сомалі Судан Сьєрра-Леоне Того Тувалу Уганда Центральноафриканська Республіка Чад.
Характерні риси економіки НРК такі: доіндустріальний рівень продуктивних сил; домінування традиційних (натуральних і напівнатуральних) форм господарювання в економічній структурі; вкрай вузька сфера функціонування товарно-грошових відносин і дії ринкових стимулів; початкова стадія формування єдиного інтегрованого національного ринку; відносно висока роль держави в мобілізації та використанні ресурсів; хронічна дефіцитність державних бюджетів і платіжних балансів; однобока (часто монокультурна) спеціалізація експортного сектора його анклавний характер; гіпертрофована залежність процесу відтворення та капіталотворення від припливу зовнішніх ресурсів -по лінії офіційної допомоги розвитку (ОДР).
Звичайно між окремими НРК та їхніми угрупованнями існують певні відмінності. Йдеться про відмінності в масштабах ресурсно-економічного потенціалу та рівні ефективності його використання структурі зайнятості населення й частці в ньому найманої праці методах здійснення бюджетної грошово-кредитної і валютної політики в мірі участі іноземного капіталу в господарському житті та в експортній спеціалізації країни в світовому господарстві тощо.
Важливою складовою економічного потенціалу НРК є трудові ресурси величина яких безпосередньо залежить від загальної чисельності населення. Зіставлення країн за даним показником дає змогу констатувати істотні міжкраїнні відмінності: у 13 країнах проживає менше 1 млн у п'яти - від 1 до 3 млн а в 17- від 3 до 10 млн чоловік (за станом на кінець 1990 p.). Тільки в п'яти НРК (Бангладеш Ефіопія Мьянма Заїр і Судан) чисельність населення перевищує 20 млн чоловік.
Зазначені відмінності (як і інші) природно вносять корективи у конкретно-країнну інтерпретацію групи НРК. Проте вони аніскільки не заперечують правомірність її виокремлення насамперед тому що таке виокремлення відображає стійкі специфічні ознаки господарської еволюції Даних держав. Серед цих ознак найбільш точно визначають сучасну господарську ситуацію в НРК вкрай повільні темпи росту ВНП а у багатьох країнах - стагнація економіки.
Протягом 1981- 1990 pp. середньорічні темпи приросту Реального ВНП в НРК склали всього 2 5 проти 7 2% які передбачались основною новою програмою дій на 80-ті РОКИ для найменш розвинутих країн (ОНПД). Це менше приросту чисельності населення середньорічні темпи якого Дорівнювали 2 6%. В результаті ВНП на душу населення в середньому по групі НРК знизився до 252 дол. що складає лише 1 5% аналогічного показника для розвинутих країн з ринковою економікою. Експерти ЮНКТАД охарактеризували загальноекономічне становище НРК у 80-ті роки як "стан відносного застою".
Однак за такою в цілому похмурою картиною приховуються істотні відмінності в економічному розвитку деяких країн. В 11 НРК (з населенням 58 млн) середньорічний приріст реального ВНП в розрахунку на душу населення у 80-ті роки коливався в межах від 1 6 до 8 5% ще в шести країнах (124 млн чоловік) цей показник складав від 0 1 до 0 8%. Найстійкіше і найстабільніше розвивалась економіка Мальдівських Островів Ботсвани Бутану Чаду Кабо-Вер-де та Ємену. В той же час у 24 НРК (250 млн чоловік) спостерігався застій або спад ВНП на душу населення: в 11 країнах ВНП у середньому на душу населення скоротився в межах від 0 3 до 1 1% а в 13 країнах він знижувався на 1 2-4 8% щорічно. Протягом 80-х років виробництво ВНП на душу населення в Нігері Ліберії Гвінеї та Мозамбіку зменшилось більш ніж на 30%.
Стагнація і спад в економіці 24-х НРК були зумовлені: погіршенням умов зовнішньоторговельного обміну (купівельна спроможність експорту знизилась у 19 країнах у тому числі у 15 - понад 25%); посиленням структурної незбалансованості в економічному розвитку; різким падінням внутрішніх інвестицій в реальному обчисленні; наростанням інфляційних процесів (у семи країнах темпи інфляції в 1985- 1990 pp. перевищили 250%); скороченням обсягів пільгової допомоги в розрахунку на душу населення. Водночас діяли специфічні фактори пов'язані з перебуванням в десяти країнах двох мільйонів біженців а також із воєнними діями на території дев'яти НРК. У кількох країнах включаючи Афганістан Ліберію Мозамбік Сомалі Судан та Ефіопію воєнні конфлікти фактично зупинили розвиток.
Важливою причиною відсталості НРК є панування у їхнім господарстві архаїчних аграрних структур. Рутинна система землеволодіння і землеробства перешкоджає раціональному використанню потенціалу аграрної сфери. Домінування натуральної і напівнатуральної форм господарювання стримує зростання товарності сільськогосподарського виробництва обмежує економічний доступ населення до продовольчих товарів і конче звужує сферу ринкового обігу харчових продуктів. Досі від 20 до 60% (залежно від країни) домашніх господарств в НРК не мають належної купівельної спроможності для придбання основних продуктів харчування.
Аграрний сектор має ключове значення для економічного розвитку НРК. 1989 р. у сільському господарстві було зайнято 72% робочої сили (в 1980 р. - 78%) в ньому створюється 42% ВНП (1980 р. - 45). Хоча частка робітників сільського господарства у загальній чисельності робочої сили в усіх НРК поступово знижується кількість населення що залежить здебільшого від надходжень аграрного сектора зростає (з 267 млн в 1980 р. до 311 млн у 1989 p.).
Отже переважаюча більшість населення вказаних країн живе за рахунок сільськогосподарського сектора який до того ж забезпечує більше половини експортних надходжень.
Сільськогосподарське виробництво майже в усіх НРК має яскраво виражений екстенсивний характер. Частка економічно активного населення зайнятого в аграрному секторі значно перевищує внесок галузі у створення ВНП. Це пов'язано з тим що основна маса сільськогосподарських виробників використовує архаїчні знаряддя землеробства (соха сапа) а також найпримітивніші способи обробітку грунту широко практикує кочове скотарство. Наприклад у сільському господарстві Буркіна-Фасо в 1990 р. використовувалось лише 130 тракторів у Нігері - 176 у Гвінеї - 270. Для порівняння вкажемо що в країнах того ж регіону із середнім рівнем доходу й приблизно однакових за чисельністю населення цей показник істотно вищий: у Камеруні- 1080 Кот-д'Івуар- 3550 тракторів.
Низький рівень продуктивних сил у сільському господарстві НРК нерозривно пов'язаний як правило з дуже несприятливими природно-кліматичними факторами. Більшість африканських НРК страждає від частих засух і нестачі водних ресурсів процеси опустинювання охопили територію десяти держав. Крім того вкрай нераціональне використання землі яка для 80% бідного населення НРК є часто джерелом мізерних коштів для існування негативно впливає на родючість грунтів та спричинює низький рівень продуктивності праці в аграрній сфері.
За 1980- 1990 pp. темпи приросту сільськогосподарської продукції в НРК становили 2 9% а відповідно до завдань ОНПД вони повинні були досягти 4%. Зростання аграрного виробництва у 2/3 НРК відставало від приросту населення.
Тільки десятьом країнам вдалося збільшити обсяг виробництва продовольства в розрахунку на душу населення. У 29 НРК цей показник 1991 р. був нижчим від рівня 1979 1981 pp.
Протягом 80-х років у середньому виробництво на душу населення зернових культур в НРК щорічно скорочувалось приблизно на 1%. Запаси зернових у розрахунку на душу населення залишилися практично незмінними тобто на рівні 170 кг за рахунок збільшення продовольчої допомоги її обсяг складав майже 50% сукупних імпортних закупок зернових.
Для жодної групи країн сучасного світу продовольча допомога не має такого значення як для НРК. В 1980/1981- 1989/1990 pp. у ці країни по лінії продовольчої допомоги було доставлено 39 4 млн т зерна. До НРК надається майже 40% допомоги по каналах Всесвітньої продовольчої програми. Приблизно 2/3 сукупної продовольчої допомоги було виділено чотирьом країнам - Бангладеш Судану Ефіопії та Мозамбіку.
Останнім часом багатьма НРК були вжиті заходи для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Вони як правило стосувались наступних трьох сфер: підвищення закупівельних цін лібералізації збуту аграрної продукції і реформування сільськогосподарської торгової політики. Крім цього багато які держави скоротили або повністю скасували субсидії на сільськогосподарську техніку й добрива.
Стагнація аграрної економіки стримує розвиток промислового виробництва в НРК. Протягом 80-х років обсяг продукції обробної промисловості зростав щорічно на 2 7% і проти 5% у 70-ті роки і замість 9% передбачуваних ОНПД. Частка обробного сектора у сукупному ВНП найменш розвинутих країн разом узятих скоротилась з 8 4% в 1980 р. до 8 0% в 1989 р. Чиста продукція обробної промисловості (добавлена обробітком вартість) на душу населення - другий важливий показник рівня індустріалізації країни - в 1990 р. складала 22 дол. порівняно з 205 дол. у середньому по всіх країнах що розвиваються. Темпи приросту чистої продукції обробної промисловості на душу населення в НРК у другій половині 80-х років дорівнювали всього 1 5% (в усіх країнах що розвиваються - 2 5%).
Основою обробного сектора НРК є підприємства харчової текстильної лісової і деревообробної промисловості. Більшість підприємств займається первинною переробкою або доведенням до товарного вигляду продукції сільськогосподарського сектора.
Частка обробних галузей у чистій продукції промисловості в НРК вища ніж питома вага гірничодобувних. Однак співвідношення двох ключових галузей індустріального виробництва відображає не силу потенціалу обробного сектора як в економічно розвинутих державах а слабкість ресурсної бази гірничодобування у більшості НРК. У тих країнах що мають крупні запаси мінеральних ресурсів і здійснюють їх інтенсивне видобування частка гірничодобувної промисловості у загальному обсязі індустріальної доданої вартості значно перевищує питому вагу обробних галузей (Заїр Гвінея Ботсвана Ліберія Нігер Сьєрра-Леоне Мавританія).
Для промисловості НРК властиве низьке використання виробничих потужностей (в середньому 30% ). Промисловому зростанню у цих країнах перешкоджають макроекономічні та структурні дисбаланси вузькість внутрішніх ринків нестача технічних і управлінських кадрів. Серйозним бар'єром на шляху індустріалізації залишаються недостатній розвиток і недосконалість систем транспорту зв'язку й енергетики.
Економіка НРК як і раніше дуже залежить від традиційних видів енергоносіїв (паливна деревина деревне вугілля й біомаса). На частку таких джерел енергії в НРК припадає близько 75% від загального обсягу споживаної енергії проти 25% по всій групі країн що розвиваються. Це лягає важким тягарем на навколишнє середовище викликає зростання процесів збезліснення і опустинювання (Африка) зменшує ресурсний потенціал для ліквідації бідності та злидарства у найменш розвинутих країнах.
ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ РИНКОВОГО РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ НРК
Досвід економічного розвитку багатьох НРК показав неефективність державного господарювання та низьку результативність урядової макроекономічної політики. У багатьох з них масштаби державного втручання в економіку істотно перевищували можливості держави здійснювати ефективне господарське регулювання й управління. Субсидіювання державних підприємств стало не тільки важким тягарем для бюджету а й фактором дестабілізації фінансової системи.
Диспропорції у системі ціноутворення та збуту підривали економічні стимули для розвитку виробничих секторів. Найбільше від адміністративних деформацій цін страждало сільське господарство НРК. До початку 80-х років воно зазнавало великих втрат у результаті неефективної цінової і збутової політики що обмежувала прибутки аграрних виробників. Політика ціноутворення на сільськогосподарську продукцію здійснювалась у формі низьких цін виробників і надмірно високих податків на сільськогосподарський експорт. У результаті таких деформацій внутрішні "умови торгівлі" змінювалися на користь обробної промисловості за рахунок аграрного сектора. Наслідки деформації цін для сільськогосподарського виробництва ще більше посилювалися неефективним функціонуванням державних збутових організацій - традиційних монополістів у торгівлі аграрною продукцією.
Все це зумовило необхідність ринкового реформування економіки НРК. У 80-ті роки країни одна за одною (звичайно при зовнішній фінансовій підтримці) починали проводити економічні реформи їх основною метою стало усунення економічних диспропорцій та відновлення умов для стійкого довгострокового росту. Хоча характер зміст і послідовність реформ були неоднаковими у різних країнах проте повсюдно процес реформування зорієнтований на активізацію ринкових механізмів у господарському розвитку. Реструктуризація та приватизація державних підприємств підвищення значення приватного підприємства усунення внутрішніх та зовнішніх обмежень для конкуренції фінансова лібералізація і структурна перебудова економіки - такі головні напрями ринкових реформ в НРК.
Процес реформування державного сектора господарства у цих країнах йде трьома шляхами: реструктуризація приватизація та ліквідація. Усі державні підприємства поділяються на такі категорії: 1) життєздатні або потенційно життєздатні; 2) нежиттєздатні збереження яких однак важливе із соціальних чи інших причин; 3) нежиттєздатні підприємства збереження яких не має великого значення.
Щодо першої категорії підприємств вирішення проблеми реформування полягає в реструктуризації тобто у зміні структури підприємства з метою підвищення його ефективності. Після цього підприємство або продовжує функціонувати як державне або підлягає приватизації.
Друга категорія підприємств утворює так званий стратегічний сектор (транспорт зв'язок електроенергетика та водопостачання) де втручання держави вважається надзвичайно важливим або пріоритетним. Подібні підприємства перебувають у державній власності але за умови їх адаптації до управлінської та фінансової дисципліни на ринкових засадах. Передбачається що такий підхід до управління цими підприємствами приведе до скорочення експлуатаційних витрат послабить тиск на державний бюджет підвищить якість послуг у сфері економічної та соціальної інфраструктури.
Практика показала що комерціалізація державних підприємств часто пов'язана з ростом тарифів на послуги. Так танзанійська залізнична корпорація після отримання статусу
комерційного підприємства у травні 1991 р. вдруге підвищила тарифи. В результаті на початку 1992 р. всі тарифи на вантажні та пасажирські перевезення у Танзанії збільшились на 70%.
Щодо третьої категорії підприємств то деякі НРК обрали варіант їх повної приватизації або ліквідації в той час як інші вирішили поновити й модернізувати ці підприємства напередодні приватизації. Продати у приватну власність рентабельні державні підприємства простіше для держави та вигідніше для скарбниці. У Бангладеш наприклад реструктуризація державних підприємств одночасно розглядається як попередня умова будь-якої операції по приватизації.
Приватизація є одним із основних важелів підвищення ролі приватного сектора у господарському житті.

Страницы: 1 2 3