АНОТАЦІЯ
Зміни, які відбуваються в економіці України у зв’язку з переходом до ринкових відносин у сфері економіки сприяє широкому розвитку підприємницької діяльності у всіх її формах. Підприємницька діяльність все частіше стикається з проблемою недостатності ресурсів для організації своєї діяльності. Тому лізингові операції на ринку України приймають все більше розповсюдження та мають велике значення в організації господарської діяльності.
У дипломній роботі узагальнено теоретичні аспекти лізингу на прикладі АБ “Укркомунбанк”. Основою дослідження є лізингові відносини між суб’єктами господарювання і фінансовими установами, які аналізуються за допомогою системного підходу, методу економічного аналізу, математичної статистики, теорії оптимальних рішень, методу критичного огляду, соціологічний метод та інших. Також у дипломній роботі визначені основні мотиви та чинники формування системи лізингового кредитування; визначена роль лізингу в ефективному економічному розвитку України; проаналізований стан розвитку ринку лізингу та визначене місце АБ “Укркомунбанк” на ринку лізингових операцій в Україні та в світі; визначені основні підходи до аналізу кредитоспроможності та платоспроможності лізингоодержувачів; внесені пропозиції, щодо покращення роботи банку на ринку лізингових операцій, а також пошуку напрямків удосконалення механізму лізингових операцій банку на основі систематизації існуючих пропозиції щодо цього питання.
Наведені у дипломній роботі дослідження та пропозиції допоможуть якісно проаналізувати діяльність будь-якого банку, який надає лізингові послуги, стануть у нагоді при визначенні кредитоспроможності та платоспроможності лізингоодержувачів, допоможе банкам приймати правильні управлінські рішення, та таким чином забезпечить підприємницький сектор якісним та не ризикованим способом покращення своєї господарської діяльності, а саме отриманням обладнання на умовах лізингу.
Ключові слова: лізинг, лізиногодавець, лізингоотримувач, банківська система, кредитоспроможність, платоспроможність, лізингове кредитування, сублізинг, строк лізингу, факторинг, сек'юритизація, диверсифікація.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ В БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ
1.1 Обгрунтування сутності лізингових операцій
1.2 Основні мотиви та чинники формування системи лізингового кредитування
1.3 Роль лізингу в ефективному розвитку економіки України
1.4 Техніко-економічна характеристика АБ «Укркомунбанк»
РОЗДІЛ 2 АНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВ В УКРАЇНІ
2.1 Аналіз змісту ринку лізингу в Україні
2.2 Аналіз кредитоспроможності лізингооодержувачів
2.3 Діюча стратегія і тактика на ринку лізингу АБ «Укркомунбанк»
2.4 Стан та аналіз інформаційної бази лізингу
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКАМИ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ
3.1 Закордонний досвід лізингової діяльності фінансових установ
3.2 Пропозиції щодо покращення бізнес-середовища для лізингу в Україні
3.3 Можливості розвитку фінансового лізингу у банківській системі Украйни
РОЗДІЛ 4 ПРАВОВІ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ, ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В БАНКІВСЬКІЙ УСТАНОВІ
4.1 Аналіз санітарно-гігієничних умов праці в АБ «Укркомунбанк»
4.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика
4.3 Розробка заходів з охорони праці
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Із моменту здобуття незалежності Україна стала на шлях глибоких перетворень, у яких головне місце посідають фінансово-кредитні відносини. Для структурної перебудови господарства Україна гостро потребує інвестицій.
Серед різних способів впливу на інвестиційну політику будь-якої держави важливе місце займають податки і амортизаційні відрахування: змінюючи розміри податків, встановлюючи податкові пільги, збільшуючи або зменшуючи строки амортизації, держава, таким чином, визначає галузі більш прибуткового вкладення капіталів, що призводить до розвитку економіки у потрібному їй напрямку.
У такій ситуації стає можливим застосування якісно нових методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним із найбільш ефективних таких методів є лізинг, під яким у загальному сенсі розуміється передача господарського майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, зворотності та платності.
Процес переходу до ринкових відносин зумовлює пошук нових шляхів вирішення проблем, пов’язаних із перехідними етапами розвитку економіки.
У зв’язку із появою негативних явищ у національній економіці та масовим неповерненням кредитів, банками було переглянуто кредитну політику, в результаті чого підвищилися вимоги до її організації та здійснення. Проте, це суттєво звузило коло клієнтів і для виходу із теперішньої ситуації з кредитуванням банки почали застосовувати лізингові схеми, як такі, що мають порівняно низький ступінь ризику.
Сьогодні лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвитку та інші вигоди.
До них, зокрема, належать:
- зменшений обсяг ліквідних засобів у зв’язку із труднощами, що постійно виникають на грошовому ринку;
- підвищення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які надають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення до господарського обігу малих і середніх фірм;
- підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових осередків у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;
- загальне збереження ліквідності підприємств;
- створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди.
Всі вищевикладені аргументи свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Цим самим і підтверджується актуальність обраної теми.
Об’єктом дослідження є процес лізингового кредитування на прикладі АБ “Укркомунбанк”
Предмет дослідження – лізингові відносини між суб’єктами господарювання і фінансовими установами.
Методи дослідження – системний підхід, метод економічного аналізу, математичної статистики, теорії оптимальних рішень, метод критичного огляду, соціологічний метод і ін.
Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні основ організації лізингових операцій, розкритті діючої практики діяльності АБ“Укркомунбанк” на ринку лізингу, а також пошуку напрямків удосконалення механізму лізингових операцій банку на основі систематизації існуючих пропозиції щодо цього питання.
Лізинг — це господарська операція, за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу право користування активом за плату та на певний період.
У відповідності з метою роботи, треба вирішити наступні завдання:
- вивчення і аналіз теоретичних положень щодо здійснення банками лізингових операцій;
- провести аналіз операції з лізингом банками України;
- на прикладі банку показати діючий механізм роботи з лізингом;
- запропонувати рекомендації щодо удосконалення форм надання лізингу.
Вказаному питанню приділяється значна увага Міжнародною Фінансовою Корпорацією, Національним банком України, Урядом України, що знайшло своє відображення у Законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств» і інші.
Проблеми банківської системи, зокрема розвитку лізингового кредитування і лізингових операцій банків, досліджувалися в теоретичних і практичних розробках ведучих учених-економістів як України, так і світу. Так, проблема формування банківських ресурсів і управління ними аналізувалася в роботах таких провідних іноземних учених, як Гилл Е.,.Едвин Дж, Едрадс Б., Котлер Р., Розмари Кемпбелл Дж., Рид Е., Ривуар Ж., Роуз П.С., Синки Д. тощо. Але дослідження закордонних учених не завжди можливо або важко адаптувати до сучасного стану банківської системи країни, тому що переважна більшість висновків цих економістів не відповідає умовам діяльності банків в Україні.
У нашій країні дослідження в банківській сфері здійснювали такі ведучі вчені, як Васюренко О.В., Мороз А.М., Лаврушин О.І., Царьків В.А. У їхніх роботах досить глибоко проаналізований проблеми банківської системи, досліджені основні проблеми ресурсної політики, проаналізовані сучасні методи керування ресурсами банку. Проте наявні наукові праці не дають повної відповіді на всі питання, пов'язані з формуванням зробленої ресурсної політики вітчизняних банків, і не дають шляхів рішення проблем на практиці.
У процесі написання роботи були використані роботи вітчизняних і закордонних учених-економістів, практиків банківської діяльності, і періодична література по аналізу банківської діяльності.
Впровадження пропозиції і рекомендації, наданих в роботі, дозволить суб’єктам господарювання обирати альтернативні джерела фінансування бізнес-проектів.
Це надасть можливість організувати діяльність фінансових установ, зокрема банків, у сфері лізингового кредитування і здійснення лізингових операцій.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ В БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ1.1 Обґрунтування сутності лізингових операцій
Лізинг – це середньостроковий фінансовий інструмент для придбання основних активів підприємств (обладнання, транспортних засобів тощо). На відміну від прямого надання грошового капіталу, він забезпечує процес фінансування основних фондів підприємств. Лізингові установи – лізингові компанії, банки та небанківські фінансові установи – купляють обладнання для подальшої передачі його лізингоодержувачу на певний строк. Протягом цього строку лізингоодержувач здійснює періодичні платежі лізингодавцю.
Після закінчення строку лізингового договору обладнання передається у власність лізингоодержувача або повністю амортизується та списується, чи повертається лізингодавцю. Лізинг передбачає отримання прибутку шляхом використання лізингових активів, які не є власністю лізингоодержувача, а лише знаходяться у його користуванні. Лізингові компанії звертають увагу, в першу чергу, на здатність лізингоодержувача генерувати грошовий потік для того, щоб сплачувати лізингові платежі, а вже потім - на фінансовий стан чи кредитну історію. Це є однією з переваг лізингу для малих та середніх підприємств, а також для підприємств аграрно-промислового комплексу, оскільки у них, як правило, відсутні належна кредитна історія та активи для забезпечення банківського кредиту. Лізинг має позитивний вплив на економіку будь-якої країни, оскільки він дозволяє [40]:
прискорити розвиток малого та середнього бізнесу, підприємств аграрно-промислового комплексу;
підвищити обсяги реалізації нового обладнання;
збільшити обсяги інвестицій у національну економіку;
поліпшити конкурентне середовище на фінансовому ринку;
здійснити технічне та технологічне переоснащення підприємств, підвищити конкурентоспроможність економіки держави.
Розвинений малий та середній бізнес – це необхідна складова стабільного розвитку ринкової економіки країни. Лізинг є ефективним механізмом фінансування підприємств малого та середнього бізнесу, які у своїй більшості не завжди відповідають вимогам ліквідності, необхідним для отримання банківського кредиту.
Ступінь фізичного зносу сільськогосподарської техніки та обладнання в Україні становить майже 90 відсотків . За експертними оцінками, для заміни застарілого сільськогосподарського та переробного обладнання, Україні потрібно інвестувати 5-10 млрд. дол. США . Лізинг надає унікальну можливість оновити основні фонди підприємств аграрно-промислового комплексу та забезпечити їх економічне зростання.
Питання збуту готової продукції залишається однією з актуальних проблем сучасної ринкової економіки. Світова практика свідчить, що лізинг розширює вітчизняним та зарубіжним виробникам і постачальникам обладнання доступ до нових клієнтів, і, як наслідок, збільшує можливості нарощування обсягів продажу товарів та послуг.
На початку ХХІ сторіччя частка лізингу у світовому ВВП у середньому становила близько 1,6 відсотка . Близько третини обсягу інвестицій в основні фонди країн Західної Європи здійснюється через фінансовий лізинг. В Україні, незважаючи на гостру потребу в інвестиціях, обсяг лізингових операцій у 2007 році був менше 0,5 відсотка ВВП [11].
Поліпшення конкурентного середовища на фінансовому ринку.Лізинг є ефективним інструментом та привабливим продуктом для учасників фінансового ринку. Через розширення пропозиції фінансових послуг лізинг сприяє пожвавленню конкуренції на фінансовому ринку і, як наслідок, здешевленню та підвищенню якості фінансових послуг.
В Україні підприємства майже всіх галузей економіки невідкладно потребують оновлення технологічного парку. Середній рівень зносу обладнання в країні складає майже 50 відсотків. Лише за умов широкого застосування ефективних фінансових механізмів, одним з яких є лізинг, можна очікувати зростання конкурентоспроможності економіки України.
У відносинах фінансового лізингу приймають участь три основні групи гравців, для кожної з яких лізинг має свої переваги:
лізингоодержувач отримує у користування обладнання, за допомогою якого він може підвищити продуктивність праці, а отже і прибутковість свого підприємства;
зацікавленість лізингодавця ґрунтується на зменшенні фінансового ризику операції, оскільки він залишається власником предмету лізингу протягом усього терміну дії договору лізингу;
виробники та постачальники обладнання зацікавлені у розвитку ринку лізингових послуг, тому що це допомагає їм розширити ринки збуту товарів та послуг.
Крім того, учасники фінансового ринку (банки, небанківські фінансові установи тощо) зацікавлені у розвитку ринку лізингу, оскільки це створює додатковий попит на їх послуги.
Важливим етапом на шляху розвитку лізингу в Україні став 2004 рік. У цьому році набули чинності новий Закон України “Про фінансовий лізинг” та Цивільний кодекс України – головні документи, що регулюють цивільно-правові відносини лізингу [40].
Норми Закону України “Про фінансовий лізинг” (надалі – Закон) об’єднали правову природу цивільно-правових відносин фінансового лізингу з їх економічною сутністю. Закон є позитивним зрушенням у напрямку створення дієвого правового механізму фінансового лізингу, оскільки у ньому:
послідовно розкриті поняття фінансового лізингу, договору фінансового лізингу предмету лізингу, сублізингу тощо;
більш чітко окреслені права й обов’язки учасників договору фінансового лізингу та його основні умови;
закріплена можливість сублізингу;
містяться норми про можливість повернення майна лізингодавцю у разі невиконання умов договору;
прописані норми захисту прав лізингодавця у випадку знищення чи пошкодження майна;
надана можливість не тільки юридичним, але і фізичним особам отримувати у користування майно на умовах лізингу.
Закон визначає фінансовий лізинг як “вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, згідно з яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)”.
Для вирішення питання про віднесення лізингу до фінансового чи оперативного слід керуватися чинним законодавством України.
Лізинг основних засобів є фінансовим, якщо виконується принаймні одна з таких умов:
право власності на основні засоби переходить від лізингодавця до лізингоодержувача по закінченні дії лізингової угоди;
термін дії угоди поширюється на основну частину (не менше ніж 60 %) корисного строку служби основних засобів. За інших обставин лізинг вважається оперативним. У разі як фінансового, так і оперативного лізингу основні засоби протягом строку дії угоди залишаються власністю лізингодавця.
Об'єктом лізингу (оренди) є необоротні активи, що є власністю лізингодавця або придбані ним у власність у відповідного продавця майна з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем.
Інакше кажучи, лізинг можна розглядати як фінансовий або оперативний залежно від того, чи передбачається правом лізингу (оренди) передавання всіх ризиків і вигод, що пов'язані з користанням та володінням активом. За оперативного лізингу (оренди) активи відображаються на балансі лізингодавця, а за фінансового на балансі лізингоодержувача.
В
заємовідносини між учасниками операції фінансового лізингу можна відобразити наступною схемою (рис. 1.1):
1 - вибір лізингоодержувачем можливого постачальника та специфікація необхідного обладнання;
2 - укладання договору фінансового лізингу;
3 - укладання договору на придбання обладнання за встановленою лізингоодержувачем специфікацією;
4 - укладання договору між лізингодавцем та представником фінансового ринку щодо отримання фінансових ресурсів для закупівлі обладнання у постачальника;
5 - надання фінансових ресурсів лізингодавцю;
6 - оплата обладнання закупленого лізингодавцем;
7 - поставка обладнання лізингоодержувачу безпосередньо або через лізингодавця;
8 - лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі;
9 - лізингодавець здійснює погашення кредиту;
Рис. 1.1 Взаємовідносини між учасниками операції фінансового лізингу
Передавання об'єкта лізингу (оренди) здійснюється в строки і на умовах, визначених в угоді про лізинг (оренду). Можливе продовження строку лізингу (оренди), про що слід зробити спеціальне застереження в лізинговій угоді [51].
В угоді також треба зазначити:
об'єкт лізингу;
термін лізингу;
ринкову вартість основних засобів;
строк проведення платежів та їх розмір;
фактичну процентну ставку лізингу (якщо ринкова вартість процентної ставки більша за теперішню вартість мінімальних лізингових платежів із урахуванням процентної ставки, що прирощується);
процентну ставку лізингоодержувача, що прирощується (у протилежному випадку);
умови переоцінювання вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством;
право власності на майно після закінчення терміну лізингу;
інше.
На початку строку дії угоди обумовлюється також те, що в разі можливості та наміру лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу (оренди) за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання, мінімальні лізингові (орендні) платежі мають включати в себе мінімальну лізингову (орендну) плату за весь строк лізингу (оренди) та суму, яку слід сплатити згідно з угодою на придбання об'єкта лізингу (оренди).
Передання об'єкта лізингу здійснюється у строки і на умовах, визначених договором лізингу.
Строк лізингу – це незмінний строк, на який лізингоодержувач уклав угоду на лізинг основних засобів.
В угоді про фінансовий лізинг (оренду) може передбачатися розрахунок лізингових (орендних) платежів на весь строк лізингу (оренди) за такою формою (табл. 1.1) [51].
Таблиця 1.1
Форма розрахунку лізингових (орендних) платежів
| Дата платежу | Мінімальна сума лізингових (орендних) платежів, що сплачується регулярно | Фінансові витрати | Компенсація вартості об'єкта лізингу (оренди) | Залишок зобов'язання з лізингу (оренди) на кінець періоду |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
Лізингоодержувач щомісяця сплачує лізингодавцю певну суму за використання майна у вигляді лізингової плати.
Лізингова плата включає в себе суму частини вартості об'єкта лізингу; суму, сплачувану як проценти за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; винагороду; компенсацію інших витрат лізингодавця, які передбачені договором лізингу.
Лізингові платежі як у балансі лізингоодержувача, так і в балансі лізингодавця мають поділятися на процентні платежі за позиками та платежі за основною сумою непогашеної заборгованості.
1.2 Основні мотиви та чинники формування системи лізингового кредитування
Лізингова компанія для ефективності своєї діяльності повинна формувати стратегію свого фінансування. Як і будь-яка компанія, вона може використати власні ресурси, або залучити кредитні ресурси. Проте це не єдині способи фінансування, які може використати лізингодавець для придбання предметів лізингу.
Факторинг. Суть даної операції полягає в тому, що компанія отримує від фактора (банка або фінансової установи) грошові кошти, передаючи йому свої права грошової вимоги по відношенню до третіх осіб. Інтерес такої компанії полягає в терміновому отриманні коштів, зниженні витрат на обслуговування дебіторської заборгованості та частковому чи повному звільненні від ризику неплатоспроможності боржника.
Регулюванню факторингових операцій в Цивільному кодексі України присвячена Глава 43. Відповідно до норм цієї Глави лізингова компанія може використати договір факторингу як один із способів фінансування, уступивши банку право вимоги лізингових платежів. Більше того, згідно із ч.2 п.1 ст.1077 ЦКУ грошова вимога до боржника може бути відступлена лізинговою клієнтом банку також з метою забезпечення виконання зобов'язань такого клієнта перед фактором. Таким чином, лізингодавець може використати свої права вимоги лізингових платежів також як спосіб забезпечення по кредитних договорах, що укладаються з метою залучення коштів для придбання предмету лізингу.
Договір позики. Відповідно до статті 1046 ЦКУ за договором позики позикодавець, яким може бути будь-яка фізична чи юридична особа, передає у власність другої сторони (позичальника) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернену позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів в передбачений договором позики строк. Таким чином, лізингова компанія може укласти договір позики з будь-якою фізичною чи юридичною особою-позикодавцем та отримати грошові кошти для фінансування придбання предмету лізингу.
Збільшення статутного капіталу лізингової компанії. Даний спосіб фінансування придбання предметів лізингу відноситься до корпоративних форм фінансування та полягає у збільшенні статутного капіталу за рахунок розміщення додатково випущених акцій лізинговою компанією - акціонерним товариством або за рахунок внесення додаткових вкладів в товариствах з обмеженою відповідальністю. Кошти, залучені в результаті збільшення статутного капіталу лізингова компанія спрямовує на придбання предметів лізингу.
Приймаючи рішення про збільшення статутного капіталу, лізингова компанія повинна пам'ятати, що законодавством пред'являються суворі вимоги до процедури збільшення статутного капіталу. Так, збільшення статутного капіталу можливе тільки після повної сплати існуючого статутного капіталу; рішення про збільшення статутного капіталу тягне внесення змін до статуту такої компанії, що є виключною компетенцією вищого органу компанії.
Законодавство, що регулює питання випуску цінних паперів, містить певні обмеження на випуск облігацій. Так, якщо лізингова компанія є акціонерним товариством, вона може випустити облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Проте якщо лізингова компанія створена у формі товариства з обмеженою відповідальністю, випуск облігацій такою компанією не буде підпадати під ці обмеження [32].
Сек'юритизація лізингових активів. Схема сек'юритизації полягає в наступному. Лізингодавець формує свій власний лізинговий портфель. Коли цей портфель досягає значних розмірів, компанія продає його спеціалізованій новоствореній юридичній особі, в задачу якої входить виключно тримання лізингового портфеля та отримання надходжень за лізинговими угодами. Така юридична особа створюється з метою уникнення інвесторами ризику банкрутства лізингодавця. Вона не здійснює будь-якої господарської діяльності, та має в своїх активах лише переданий лізингодавцем лізинговий портфель з прогнозованими надходженнями (лізинговими платежеми), а в пасивах - випущені цінні папери, забезпечені зазначеними активами.
Інвестори здійснюють придбання цінних паперів в новій юридичній особі та отримують частку від надходжень за лізинговими угодами. Лізингова компанія, яка реалізує свій портфель, отримує разовий платіж від новоствореної юридичної особи за рахунок коштів, отриманих такою особою від інвесторів за розміщення нею цінних паперів. Таким чином лізинговий портфель становиться сек'юритизованим (від англ. securities - цінні папери).
Програма сек'юритизації сприяє створенню ліквідних лізингових портфелів на ринку, розвитку ринку цінних паперів, що є важливим кроком в розвитку економіки країни в цілому. Незважаючи на те, що сек'юритизація є складним механізмом, застосування якого розпочалося лише нещодавно в країнах з розвиненою лізинговою інфраструктурою, темпи росту програм сек'юритизації вражають [32].
Лізинг є важливою складовою державної стратегії розвитку будь-якої країни. Для України політика модернізації техніки та технології окремих підприємств та економіки в цілому також має стати наріжним каменем економічного зростання. Без цього важко сподіватися, що Україна зможе стати в один ряд з провідними країнами Європи, світу та підвищить конкурентноздатність своєї продукції. Оновлення основних засобів сприятиме вирішенню соціальних програм, допоможе підвищити рівень життя населення, сприятиме розвитку малого та середнього бізнесу, збільшенню обсягів виробництва та поповненню доходів державного бюджету.
Рівень зносу основних засобів в Україні нині становить у середньому 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному та авіаційному транспорті, соціальній сфері 60% і більше відсотків. При цьому зношеність машин, обладнання та транспортних засобів по всіх галузях сягає іноді 80-90%.
За розрахунками, що базуються на даних офіційної статистики, обсяг інвестицій, необхідних для оновлення основних засобів в Україні складає близько 90 млрд. дол. США. Зазначимо, що за експертними оцінками ця сума є значно більшою.
Світова практика довела, що лізинг є унікальним інвестиційним механізмом оновлення основних засобів. У загальному обсязі інвестицій країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою він складає 15% всіх інвестицій.
У країнах з розвиненою ринковою економікою цей показник досягає 30%. Потенційний попит на послуги лізингової індустрії в Україні дорівнює щонайменше 14 млрд. дол. США.
Одначе, не може не викликати стурбованості діюча в Україні державна політика щодо створення умов для залучення іноземних та національних інвестицій через механізм лізингу. Існує низка причин, що стримують розвиток лізингу в Україні. Основною серед яких є недосконалість законодавства, у тому числі податкового.
Розуміючи, що в основні посилення податкового тиску на лізинговий бізнес є обґрунтоване прагнення держави унеможливити тінізацію грошових потоків через механізм лізингу, хочемо зауважити наступне: по-перше, лізинг є простим інвестиційним механізмом, що обумовлює легкість контролю над ним. По-друге, обов’язковість податкового обліку предмета лізингу та інших складових лізингових платежів за звичайними цінами унеможливлює маніпулювання вартостями при реалізації лізингових угод.
Крім того, хочемо підкреслити, що говорячи про необхідність для України зростання інвестицій через механізм лізингу, МФК має на увазі лізинг як механізм інвестування в оновлення основних засобів для всіх суб’єктів господарювання, а не як механізм оптимізації грошових потоків у межах холдингів.
1.3 Роль лізингу в ефективному розвитку економіки України
Упродовж останніх 30 років компанія «London Financial Group Ltd» регулярно проводить дослідження стану розвитку світового ринку лізингу. Здійснює цю дослідницьку роботу спеціальний підрозділ компанії - «Global Leasing Report». Результати аналізу свідчать, що обсяги ринку лізингу та відносні показники його розвитку постійно зростають.
Зокрема, за період з 1985-2008 років річний обсяг лізингових угод в цілому у світі зріс більше, ніж у чотири рази - зі 138,1 млрд. дол. США до 579,1 млрд. дол. США [7].
Global Leasing Report розраховує два відносні показники, які характеризують, так би мовити, глибину проникнення інвестиційного механізму лізингу в економіку тієї чи іншої країни (leasing penetration rate):
частка лізингу в інвестиціях в основний капітал (машини, обладнання. транспортні засоби тощо);
співвідношення річного обсягу лізингу та валового внутрішнього продукту (ВВП).
Перший з цих показників певним чином засвідчує наскільки лізинг є результа тивнішим у порівнянні з іншими формами фінансування основного капіталу.
Другий показник є макроекономічним і, відображаючи економічну активність в країні в цілому, свідчить про те, (1) які з країн є більш зрілими щодо лізингу, або (2) в яких країнах інвестиційний механізм лізингу є складовою державної стратегії фінансування інвестицій. Там, де цей показник вище, можна з впевненістю говорити, що лізинг має підтримку з боку держави і позитивно впливає на темпи економічного зростання країни в цілому.
Економіка України перебуває у стані ринкової трансформації і потребує величезних фінансових ресурсів з метою придбання існуючими та новостворюваними підприємствами необхідної техніки, новітніх технологій.
Розвиток лізингу має стати надійним альтернативним механізмом фінансування інвестицій в основний капітал. Розвиваючи ринок лізингу в Україні цікавим є його співставлення зі світовими тенденціями (табл. 1.2 – 1.3).
Таблиця 1.2
Динаміка річного обсягу лізингових угод (млрд. дол. США) [7]
| Регіон світу | 2005 р. | 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. |
| Північна Америка | 272,4 | 254,1 | 216,0 | 223,9 | 240,7 |
| Європа | 131,0 | 140,0 | 162,1 | 192,5 | 229,8 |
| Азія | 78,3 | 67,7 | 70,7 | 77,7 | 85,2 |
| Південна Америка | 8,1 | 5,6 | 3,3 | 4,0 | 7,5 |
| Австралія та Нова Зеландія | 5,3 | 5,5 | 5,8 | 7,6 | 8,1 |
| Африка | 3,9 | 3,8 | 3,7 | 5,6 | 7,9 |
| Разом | 498,9 | 476,6 | 461,6 | 511,3 | 579,1 |
Таблиця 1.3
Співвідношення річних обсягів лізингових операцій та валового внутрішнього продукту (%)
| Країна | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. |
| Середньозважений показник | 1,53 | 1,56 | 1,67 |
| У тому числі: | |||
| Естонія | 4,83 | 5.15 | 5,17 |
| Чеська Республіка | 3,75 | 4,98 | 4,74 |
| Угорщина | 3,96 | 4,65 | 4,66 |
| Словенія | 2,32 | 3,48 | 4,41 |
| Словаччина | 4,39 | 4,59 | 4,25 |
| Південна Африка | 2,67 | 3,12 | 4,25 |
| Німеччина | 2,00 | 2,07 | 2,29 |
| Канада | 1,42 | 1,73 | 2,11 |
| Швеція | 2,45 | 2,16 | 2,00 |
| Італія | 1,88 | 1,69 | 1,99 |
| США | 1,95 | 1,91 | 1,91 |
| Польща | 1,27 | 1,43 | 1,82 |
| Японія | 1,56 | 1,62 | 1,73 |
| Велика Британія | 1,22 | 1,09 | 1,57 |
| Франція | 1,55 | 1,56 | 1,55 |
| Росія | 0,55 | 0,87 | 1,46 |
| Австралія | 1,32 | 1,47 | 1,46 |
| Нідерланди | 1,11 | 1,10 | 1,21 |
| Україна | 0,29 | 0,31 | 0,36 |
За часи незалежності економіка України пройшла через роки нестабільності, що була обумовлена високими темпами інфляційного зростання, знеціненням національної грошової одиниці та значним падінням обсягів виробництва.
За оцінками деяких експертів, енергомісткість українських підприємств майже вдвічі перевищує відповідні показники наших сусідів, країн Східної Європи: Польщі, Словаччини, Чехії та Угорщини.
За офіційною оцінкою номінальний обсяг ВВП у 2008 році склав 344 822 млн. грн. У 2008 році зростання реального ВВП сягнуло 8.1% (грудень до грудня попереднього року). Це відбулося завдяки зростанню валової доданої вартості у 2008 році у таких галузях, як сільське та лісове господарство, (119,5%), будівництво (118,4%), торгівля (117,8%) та обробна промисловість (114,6%). При цьому слід відзначити, що зростання у галузі сільського та лісового господарства відбулося головним чином завдяки задовільному рівню урожайності сільськогосподарських культур у порівнянні зі спадом 2007 року [7].
Таким чином, економічне зростання ще має значний потенційний запас розвитку, чи іншими словами відтворюваний потенціал, що є однією з складових сучасного тренду економічного зростання.
Однак, не слід переоцінювати роль відтворюваного потенціалу в сучасних економічних умовах України. Це поняття включає наявність таких резервів, як кваліфіковані людські ресурси, попит на вироблену продукцію, виробничі приміщення, основні фонди та інші. Звичайно, не можна стверджувати, що всі ці ресурси є доступними в економіці і головною проблемою у цьому є фактор часу. Застаріле зношене обладнання більше не в змозі забезпечувати нарощування виробничих потужностей з існуючого рівня 2005 року. Тому, оновлення основних виробничих фондів і є одним з найактуальніших завдань для підтримання економічного зростання.
Якщо темпи зростання реального ВВП збережуться на середньому рівні останніх двох років, Україна зможе вийти на рівень реального ВВП базового 1990 року у 2009 році.
Витрати на одиницю виробленої продукції всього по Україні за 9 місяців 2007 року складали 91,9 копійки на одну гривню. Такий високий показник витрат непрямо свідчить про надто високий рівень енергоспоживання українських підприємств, корені якого криються у застарілості та зношеності виробничого обладнання.
Надто високий рівень споживання енергії є однією з важливих проблем, що дісталась Україні у спадок від Радянського Союзу . Особливо це відчувається у таких галузях, як важка промисловість, сільське господарство та машинобудування. Для вирішення цієї проблеми необхідне створення можливостей для використання інноваційного потенціалу економіки, що є також одним із важливих завдань, від яких здебільшого залежить зростання та зміцнення промислових підприємств – головного провідника економічного зростання.
Для підвищення темпів зростання економіки необхідні структурні зміни в економіці, що надали б змогу розвиватися підприємствам приватного сектору, та проводити оновлення основних засобів підприємств усіх форм власності. Ступінь зносу основних засобів усіх галузей економіки за офіційними даними склав більш ніж 50%, а фактично, на думку провідних економістів, цей показник перевищує відмітку 80 відсотків.
Таким чином оновлення основних засобів промислових підприємств є основною передумовою для підтримання темпів економічного зростання.
Одну з головних ролей тут може відігравати лізинг, що є дієвим механізмом оновлення основних фондів підприємств і розвитку малого та середнього бізнесу. За результатами опитування, 94% лізингових компаній надають послуги з лізингу підприємствам малого та середнього бізнесу, і таким чином пропонують їм реальний та доступний шлях придбання основних фондів.
Обсяг операцій фінансового лізингу в Україні є надзвичайно низьким. Незважаючи на прийняття нового Закону України „Про фінансовий лізинг” ситуація майже не змінилася на краще. Це свідчить про наявність впливу негативних чинників, які стримують розвиток лізингу в Україні.
Кожне підприємство, яке ухвалює рішення про розширення або запуск нового виробництва, вирішує проблему пошуку і використання прийнятних шляхів фінансування капітальних вкладень.
За підсумками опитування представників промисловості ще 2003 року на потребу в розширенні використання фінансових послуг вказали 39% респондентів. Основними перешкодами для розвитку зовнішнього фінансування були високі процентні ставки і вимога кредитора про наявність застави. Тому майже половина підприємств, які потребували фінансування, не зверталися за ним до фінансових установ.
Джерела фінансування різнилися залежно від розміру підприємства: малі зверталися до приватних інвесторів, тоді як великі - до банківських установ. Кредити на період понад три роки складали менше 5% серед одержаних в 2007 році, але 2009 – цей показник складає вже майже 12%, що є позитивною передумовою для розвитку лізингу [11].
Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу розвивається ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання завжди повинна розглядатися менеджером підприємства. Обраний оптимальний спосіб забезпечення підприємства новим обладнанням на основі використання переваг лізингу дозволяє йому досягти конкурентних переваг в своєму бізнесі. З цією метою необхідно використовувати новітні підходи до визначення переваг альтернативного і безальтернативного лізингового фінансування.
За даними опитування 2009 року в найближчому майбутньому в Україні попит на лізингові послуги зростатиме. Однак його зростання відбуватиметься не за рахунок збільшення потреби підприємств у придбанні нового обладнання, а за рахунок частішого використання підприємствами саме цього типу оновлення своїх активів.
У країнах Європи на лізинг припадає від 15 до 30% інвестицій.
Враховуючи, що деякою мірою лізингові відносини останні роки розвивалися саме в АПК, завдяки Постанові Кабінету Міністрів і створенню державного лізингового фонду, представники цієї галузі постійно аналізують процес розвитку лізингу сільськогосподарської техніки.. Інша група дослідників звертає особливу увагу на перешкоди розвитку лізингу, здебільшого у податковій сфері. Велику роботу щодо аналізу тенденцій розвитку лізингу виконала Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.
На погляд автора, невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств.
2009 року зовнішні джерела фінансування залишилися непопулярними. Банківські кредити складали – 25%, кошти партнерів – 10%, лізинг – 2%. Здебільшого фінансування відбувалося за рахунок власних коштів. В структурі інвестицій в основний капітал переважають власні кошти підприємств. Це підтверджується також статистичною звітністю окремих підприємств промисловості за показником структури інвестицій в основний капітал.
Зовнішні джерела інвестування складають до 20%. Між тим необхідно відзначити появу національного інвестора і значне зниження фінансування основного капіталу із державного бюджету, між тим 2007 року все ще продовжувалося фінансування лізингових операцій із Державного бюджету.
Але крім проблем з фінансуванням є суто організаційні проблеми із низькою відповідальністю лізингоодержувачів за предмет лізингу і з тривалим періодом окупності вкладень. Між тим НАК „Украгролізинг” відзначає ефективність витрачання коштів, оскільки лізингові платежі мають зворотній характер і надходять від отримувачів техніки на казначейський рахунок держбюджету. Після певного накопичення знову використовуються для розрахунків із заводами за техніку, що передається на умовах фінансового лізингу.
Всього з початку проведення лізингових операцій в 1998 році на придбання техніки з різних джерел використано понад 1 млрд. грн.. коштів державного бюджету, в тому числі 220,9 млн. грн. в частині відшкодування вартості сільськогосподарської техніки, переданої на умовах фінансового лізингу.
З урахуванням того, що кошти на ці операції відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, спрямовуються на строк лізингу – п’ять років, на 2011 рік рівень, на думку автора, повернення коштів має бути значно більшим. Є припущення, що існують певні проблеми із розрахунками лізингоодержувачів за поставлену техніку, що значно гальмує подальший розвиток лізингових відносин [11].
Деякі автори пропонують використовувати такі заходи активізації операцій фінансового лізингу: диверсифікувати джерела інвестування, створити єдину інформаційну систему, а також страховий резерв у лізингоодержувача з віднесенням його на валові витрати. Можливо всі вони можуть бути прийнятними для розвитку фінансового лізингу.
За даними Держфінпослуг джерелами фінансування лізингових операцій в 2007 році були банківські кредити (80,7%), власні кошти (16,3%), позичкові кошти юридичних осіб (3,0%), тобто їх структура протилежна загальній відносно оновлення основного капіталу.
Між тим, при цьому теж відзначалися проблеми. Головними причинами невиплати кредитів були комерційні ризики – неможливість виконати контрактні зобов'язання, а також зміна ситуації на ринку. А це пов'язано з тим, що у відмовах вказується недостатність опрацьовування проекту (16%), і неучасть в проекті самого підприємства (19%).
Незважаючи на високу питому вагу у джерелах фінансування, банки залишаються відносно непопулярними для українських підприємств у цілях кредитування. Середня комерційна ставка за кредитом в 2001 році складала 32%, в 2002 знизилася до 22%, при цьому і в 2008-2009 роках вона продовжує залишатися на рівні 18-20% [11].
Проте для порівняння - в Німеччині вона складає 7%.
Оцінка підприємствами проблем в отриманні фінансування в різних країнах показала, що за 10-бальною шкалою в Україні вона складає в середньому по чотирьох чинниках – (8,3), в Польщі – 6,5, в Росії – 5,8, найнижча в США – 1,5.
Те, що у новому Законі України „Про фінансовий лізинг” наголошено на різних способах фінансування лізингу, що значно розширює можливості залучення коштів. Для задоволення інвестиційного попиту необхідно розвивати нові фінансові послуги відповідно до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, умови яких будуть прийнятними для споживачів.
А потреба в зовнішньому фінансуванні є найбільшою в промисловості, потім виступає будівництво і транспорт. Із врахуванням того, що більшість потреб пов'язана з покупкою основних засобів, необхідно розглянути перспективи використання фінансового лізингу.
За даними Міжнародної фінансової корпорації (МФК) в 2008 році у кожного третього підприємства була потреба у новому обладнанні. Однак лише 4% підприємств намагалися використати лізинг для оновлення основних засобів. Але тільки кожне третє підприємство з чотирьох отримали лізингові кредити. МФК відзначає, що у лізингових компаній складне сьогодення, однак протягом наступних 2-3 років кількість звернень за лізинговими кредитами може зрости втричі.
Головними операторами на ринку лізингових послуг в 2009 році в Україні були вітчизняні компанії: банки – до них зверталися за лізинговими послугами – 46% підприємств та лізингові компанії – 40%. До іноземних лізингодавців звертались 16% підприємств від загальної кількості тих, хто планував отримати обладнання в лізинг. В табл. 1.4 подано переваги споживачів щодо взаємодії із лізингодавцями.
Таблиця 1.4
Індекс справджування лізингових заявок різними лізингодавцями
| Лізингодавці | Рівень укладання угод за заявками |
| Українські лізингові компанії | Дві з трьох |
| Українські банки | Кожна друга |
| Іноземні лізингові компанії | Кожна третя |
Найбільше незадоволення лізингоодержувачі отримали в іноземних лізингових компаніях, які пропонували більш сприятливі фінансові умови, але негативний фон пов’язаний із жорсткими умовами і пропозицією тільки імпортного обладнання, тобто іноземні лізингової компанії пріоритетно використовують тільки збутову функцію лізингу, що не відповідає основним інтересам українських споживачів, у яких є попит саме на інвестиційну функцію лізингу відповідно до Цивільного кодексу України. МФК визначила головних майбутніх споживачів лізингових послуг залежно від розміру бізнесу це малі підприємства.
Найбільшу потребу в лізингу відчувають підприємства із числом працівників до 50 осіб. Враховуючи, що за звітністю 2007 року середня вартість одного лізингового договору складає від 100 до 500 тис. грн., це відповідає задоволенню потреб саме цієї частки ринку.
За даними Держфінпослуг України, яка регулює відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» розвиток фінансового лізингу в Україні 2007 року до державного реєстру фінансових установ внесено 45 компаній, серед яких на кінець року 12 заявили про надання послуг з фінансового лізингу, але у фінансовій інформації цієї Комісії за 2007 рік їх обсяги відсутні, і відзначається, що левова частка фінансових послуг (95,26%) належить переказу грошових коштів.
Між тим на 1 березня 2008 року Держфінпослуг відзначає, що в державному реєстрі вже зареєстровано 14 фінансових компаній, які мають надавати послуги з фінансового лізингу [50].
Крім того, до державного реєстру внесено також юридичних осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати фінансові послуги відповідно до „Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами-суб`єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами” № 492/9091 від 16 квітня 2007 року. Таких юридичних осіб, які позиціонують себе як лізингові компанії є 44. Всі компанії мають надавати звітність про обсяги укладених договорів, строк їх дії, галузь використання, і предмет лізингу.
За 9 місяців 2009 року послуги фінансового лізингу надавали 14 фінансових установ і 60 юридичних осіб на загальну суму 263,5 млн.грн. Розширення кількості операторів на ринку є позитивним, але обсяг фінансових послуг з лізингу є низьким, незважаючи на його деякий приріст.
Група керівників лізингових компаній України звернулася до керівника Проекту з розвитку лізингу в Україні Міжнародної фінансової корпорації із пропозицією щодо розробки заходів для усунення перешкод здійснення лізингових операцій. За рахунок багаторазового обкладання податком на додану вартість, послуги фінансового лізингу значно дорожчають, що робить їх неконкурентоспроможними з іншими фінансовими послугами.
На думку старшого радника USAID Р.Капроні першим і найголовнішим бар’єром розвитку лізингу є капітал і джерела фінансування, другим – це процентні ставки, але вони пов’язані з інфляцією, третій елемент це площина законодавчої бази , особливо з ПДВ. Для вирішення багатьох питань пропонується підвищувати рівень інформаційно-освітніх програм, що зараз і реалізується МФК.
Між тим бажано було б також звернути особливу увагу на організаційне супроводження розвитку лізингу і створення програмно-технічних комплексів з управління лізинговою діяльністю, яка є багатофункціональною і без CASE- технологій важко розраховувати на ефективний результат.
Зміни Державного бюджету 2009 року, який обмежив віднесення витрат за страхування предмету лізингу 5% рівнем, не відповідає вимогам до цієї операції, тому що страхування обладнання є істотною умовою лізингового договору, отже, на нього не можуть встановлюватися обмеження. Таке державне регулювання значно підвищить ризик лізингодавця або погіршить фінансові умови для лізингоодержувача.
Наявність негативних норм регулювання послуги фінансового лізингу свідчить про її низьку популярність і зниження відносних показників. Додатковими причинами у викладі підприємств є [40]:
недостатня пропозиція лізингових послуг;
жорсткі умови;
обмежений вибір обладнання.
До економічних переваг лізингу належить те, що у всіх країнах можливо застосування прискореної амортизації на об'єкт лізинг, а також нормативне регулювання захисту права власності лізингодавця на об'єкт лізингу.
Наприклад, у Росії встановлено, що тільки за останні 5 років на світовому ринку лізингу вона перемістилася більше, ніж на 10 позицій, а на європейському примикає до першої десятки. За підсумками фінансово-господарської діяльності майже три десятки лізингових компаній Росії могли б бути представлені в ТОР-рейтингу-200 Leaseurope.
Це свідчить про динамічний розвиток російського лізингового ринку і його вплив на інвестиційну діяльність підприємств.
Проте на відміну від російського законодавства, а також молдавського, деяких країн СНД, що знаходяться в Середній Азії, в Україні відсутні податкові пільги, а також програми державного стимулювання розвитку лізингу.
В даний час для підвищення стійкості лізингових операцій необхідно розглянути можливість використання інтегрованих фінансових послуг, наприклад, технологій лізингу і факторингу, лізингу і трасту та ін.
Аналітики Світового банку вважають, що досвід Естонії, яка вибрала шлях активних реформ в банківській системі, характерний для України. Крім того, фінансування під відступлення грошової вимоги (факторинг) фахівці з лізингу Міжнародної фінансової корпорації розглядають як джерело залучення альтернативних засобів для фінансування лізингових операцій.
Для банківської системи України з урахуванням реформ на ринку фінансових послуг краще створювати дочірні лізингові компанії не тільки фінансовим установам, але й провідним виробникам обладнання, що має свої переваги:
швидке ухвалення рішень;
гнучкий підхід до забезпечення;
можливе створення регіональної мережі;
робота з різним складом основних фондів;
широкий спектр обсягу операції з урахуванням наявності сублізингу;
можливість оптимізації фінансових потоків;
розвиток малого і середнього бізнесу.
Наприклад, в Україні у деяких банків є дочірні лізингові компанії, але майже відсутні, на відміну від Росії, дочірні компанії великих промислових виробників. Такий процес відбувається в європейських країнах, наприклад, з 28 компаній, які звітують про свою діяльність Асоціації Лізингових Фінансових Корпорацій Польщі, 12 належать банкам.
З прийняттям нового Закону України «Про фінансовий лізинг» можливості розвитку лізингу значно розширилися. Між тим під час проведення аналізу було встановлено гальмуючі тенденції, які пов’язані із існуючими податковими обмеженнями, які необхідно зняти.
Дискусійним залишається питання необхідності державного фінансування фінансового лізингу сільгоспвиробників. Цей процес в Україні вже продовжується 7 років, але не досягнуто національними операторами не тільки стійких тенденцій розвитку лізингового ринку, але й взагалі набутий досвід не є позитивним. Можливо створення конкурентного середовища може сформувати передумови для більш ефективного використання державних коштів.
Важливим висновком є більш широка інтеграція і сполучення фінансових послуг на основі сучасних фінансових технологій і їх організаційного супроводження. Найбільш значущими є зміни, що відбулися в самій методології лізингу. Те, що з 2006 року в Україні законодавчо регулюється тільки фінансовий лізинг, відповідає Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг. Це можна розглядати як початок прямого шляху до розвитку непрямого лізингу, в якому має потребу економіка України.
Останнім часом значні зрушення відбуваються на іпотечному ринку, який, на думку автора, мало чим відрізняється від лізингового, крім того, вони можуть ефективно сполучатися. Тому не безпідставним може бути використання фінансових інструментів залучення довгострокових фінансових ресурсів в іпотеку за аналогією в фінансовий лізинг, наприклад, використання лізингових цінних паперів, сек`юритизація фінансових активів, співпраця з недержавними пенсійними фондами і страховими компаніями.
Можливості розвитку фінансового лізингу є, тому ще є на нього попит, але для цього потрібна розробка системної моделі пошуку альтернативних шляхів залучення довгострокових фінансових ресурсів і їх здешевлення.
Для розвитку лізингу в Україні необхідно вирішити комплекс питань, серед яких:
врегулювання проблеми переходу права власності за договорами лізингу;
покращення доступу вітчизняних лізингових компаній до фінансових ресурсів та створення умов для іноземних інвестицій через механізм лізингу;
перегляд механізмів оподаткування лізингової діяльності, включаючи питання прискореної податкової амортизації;
оптимізація державного нагляду та регулювання лізингової діяльності;
усунення ризиків, що виникають внаслідок неточностей та протиріч (колізій) у законодавстві;
забезпечення належного бухгалтерського обліку лізингової діяльності;
оптимізація державних програм підтримки та стимулювання лізингової індустрії, сприяння розвитку приватного конкурентного ринку лізингу;
підписання та ратифікація міжнародних конвенцій, що стосуються лізингу.
Отже, суть лізингу полягає в тому, що прибуток компанії приносить не право власності на майно (обладнання, транспорт тощо), а право користування таким майном. У зв'язку з цим не має сенсу здійснювати придбання майна у власність тоді, коли є альтернативна можливість отримати його у користування та за менші кошти. Решту коштів можна буде сплачувати поступово протягом тривалого періоду часу із виручки, яку принесе майно, не обтяжуючи таким чином власні обігові кошти.
Лізинг не потребує термінового початку платежів, що дозволить без різкої фінансової напруги оновити виробничі фонди лізингоодержувача, придбати дороге обладнання та користуватись ним.
Дуже часто товариству простіше отримати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання, особливо якщо таке товариство не має кредитної історії та додаткового забезпечення, яке вимагатиме банк.
Отримавши майно в лізинг, лізингоодержувач зможе більш ефективно використати власні кошти. Використання власних коштів на придбання основних фондів економічно не виправдано ні по вартості, ні по строкам.
Лізинговий договір більш гнучкий, ніж кредитний, оскільки надає можливість обом сторонам вибрати зручну схему виплат.
Строк лізингу може бути значно більшим ніж строк кредиту.
Договір лізингу може передбачати можливість викупу майна, отриманого в лізинг, його заміну та більш нове та сучасне або повернення майна лізингодавцю. У зв'язку з цим для лізингоодержувача зменшується ризик морального та фізичного зносу такого майна. А підтримка виробництва лізингоодержувача на сучасному рівні дає йому певні конкуренті переваги.
При придбанні майна в лізинг лізингоодержувач може отримати цілий комплекс додаткових послуг по транспортуванню, страхуванню, державній реєстрації, технічному обслуговуванню предмету лізингу тощо. Все це лізингоодержувачу прийшлось би здійснювати самостійно у випадку закупівлі майна за власні чи кредитні ресурси.
В деяких країнах (однак це не є характерним для України) лізингове майно може не обліковуватись на балансі лізингоодержувача, що не збільшує активи такого лізингоодержувача та відповідно не погіршує показники ліквідності останнього за рахунок змін співвідношення поточних та довгострокових активів, також відсутня база для сплати податку на майно, якщо такий існує, тощо [32].
В деяких країнах (однак це також не є характерним для України) існують певні податкові пільги (стимули) дляог розвитку лізингу, що призводить до податкової оптимізації діяльності як лізингодавця, так і лізингоодержувача.
Лізинг надає лізингоодержувачу можливість користуватись майном на кредитній основі, зберігаючи при цьому можливості використання існуючих кредитних ліній.
Розвиток лізингу в Україні допоможе розвитку малого та середнього бізнесу. Це в свою чергу призведе до багатьох позитивних змін в економіці. Зокрема, до лізингових операцій залучаться великі кошти банківських установ, страхових, акціонерних та інших товариств. Відбудеться стовідсоткове кредитування, яке не вимагатиме негайного початку платежів. Контракт з лізингу буде набагато простіше отримуватися, ніж позика. Отримання необхідного обладнання у лізинг стане вигідніше, ніж за контрактом купівлі-продажу. Також виникне можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не в грошовому вираженні, а в машинах та устаткуванні. Через лізинг можна буде оперативно реконструювати виробництво та направляти зекономлені кошти на інші потреби. Але, незважаючи на ці переваги, світова криза, нестабільність вітчизняної економіки, недосконале законодавство та скорочення обсягів внутрішнього і зовнішнього фінансування негативно позначилися на ринку. Через відсутність джерел фінансування, девальвацію української валюти відбулося різке падіння платоспроможного попиту, значно скоротилась загальна вартість лізингових угод. У зв’язку із скороченням обсягів фінансування і підвищенням ризикованості інвестицій зросли відсоткові ставки. Також скоротились терміни лізингового кредитування. При зростанні кількості договорів фінансового лізингу їх загальна вартість у 2008 році зменшилась на 6,9 млрд. грн. [3]. Крім об’єктивних кризових причин можна також відзначити несприятливий податковий клімат, недостатню фінансову стійкість лізингодавців, недостатній розвиток та обмежене використання інфраструктури ринку лізингу. За оцінками фахівців 70-80% лізингових компаній відмовилися від залучення нових клієнтів і практично всі припинили фінансування операцій з лізингу будівельного і промислового устаткування. У короткостроковій перспективі на ринку лізингу прогнозують підвищення вимог лізингових компаній до фінансового стану потенційних клієнтів.
Отже, підсумовуючи результати діяльності українського лізингового ринку в період кризи та до моменту її настання, можна зазначити, що лізинг як і раніше залишається однією з передумов розвитку економіки та вітчизняного товаровиробника, незважаючи на погіршення умов у кризовій ситуації. Лізинг дозволяє ефективно погоджувати інтереси виробників і споживачів, банків і лізингових компаній.
1.4 Техніко-економічна характеристика АБ «Укркомунбанк»
АБ «Український комунальний банк» зареєстрований у м. Луганську з 09.08.1996г., Є найбільшим в регіоні і має в своєму розпорядженні самої розгалуженою мережею. Банк має 2 філії і 104 отделеній у всіх містах та районах Луганської області, 14 обласних центрах України і філії в м. Київ. Акціонерами банку є найбільші промислові підприємства та бізнес-структури Луганської області. Чисті активи банку близько 560 млн.грн. Загальна чисельність співробітників банку – більше 1000 чоловік, в т.ч. в Головному офісі – близько 230 осіб. Середній вік працівників – 32 роки.
Банк здійснює свою діяльність, грунтуючись на раціональному поєднанні інтересів клієнтів, співробітників, партнерів і суспільства в цілому.
Постійно підвищує якість і збільшує перелік послуг, які він надає; знижує собівартість банківських операцій, удосконалює стратегічне і поточне планування.
Чи дотримується принципів перевищення темпів зростання чистих активів і прибутку над темпами зростання витрат з утримання персоналу.
Чи дотримується послідовності своїх принципів при формуванні кредитної, депозитної, інвестиційної та кадрової політики Банку.
Банк обслуговує більше 90 тисяч рахунків клієнтів: підприємств, організацій та громадян. Клієнтами банку є, ДХК «Лисичанськвугілля», ЗАТ «Трансмашінвест», ЗАТ «Луганський м'ясокомбінат», ТОВ СХФ «Агрукрптаха», ЗАТ СПД «Агротон», ЗАТ НВЦ «Трансмаш», ТОВ ТД «Краснолуцький машзавод», ОКП Компанія «Луганськвода» , ДП Луганський Облавтодор і інші найбільші підприємства Луганської області. Банк має сучасну автоматизовану систему обробки інформації (більше 800 комп'ютерів, виділені канали зв'язку, WAP-портали, інтернет-банкінг, мобайл-банкінг), через яку щодня виконує більш ніж 20000 транзакцій.
Ресурсну базу банку складають кошти на рахунках клієнтів - близько 450 млн.грн., В т.ч. строкові депозити - понад 200 млн.грн. Капітал банку -83 млн.грн.
Депозитний портфель фізичних осіб за 9 місяців 2008 рік збільшився на 16,4 млн або на 10,1% і склав 186,7 млн.грн.
Залучені кошти юр. осіб збільшилися на 40,9 млн.грн або на 32% і склали 180,2 млн.грн.
Середньомісячний кредитний портфель банку перевищує 300 млн. грн. Серед пріоритетних напрямків фінансування - вугільна промисловість, машинобудування, агропромисловий комплекс і комунальне господарство.
Відповідно до банківської ліцензії АБ «Укркомунбанк» здійснює повний спектр операцій з іноземною валютою. Бажання і готовність банку максимально відповідати зростаючим потребам своїх клієнтів і розширення зовнішньоекономічних зв'язків українських суб'єктів підприємницької діяльності вимагає від установи банку все більш високої якості та оперативності при здійсненні міжнародних розрахунків.
Банк постійно працює над розширенням і вдосконаленням спектру послуг, пов'язаних з проведенням операцій з іноземною валютою. Банк з 2005 року підключений до міжнародної платіжної системи SWIFT і є членом цієї міжнародної організації.
Раціонально сформована мережа кореспондентських розрахунків дає можливість банку працювати з мінімальними ризиками, ефективно і своєчасно здійснювати клієнтські та міжбанківські платежі як по Україні, так і за її межами, з необхідною швидкістю, високим рівнем захищеності та відповідністю міжнародним стандартам. Банк підтримує ділові стосунки як з багатьма банками різних регіонів України, так і іноземними банками.
З 2002 року Банк є учасником національної платіжної системи «Укркарт» і з 2007року - міжнародної платіжної системи «VISA» АБ «Укркомунбанк» уповноважений Пенсійним Фондом України та Міністерством праці та соціальної політики виплачується пенсії і грошову допомогу через поточні та карткові рахунки фізичних осіб. Розширюється мережа організацій переходять на обслуговування за зарплатним проектом в «Укркомунбанк. За 9 місяців 2008 року залучено на обслуговування 130 зарплатних проекту, емітовано 2,8 тис пенсійних карток. Загальна кількість: емітованих зарплатних карт - 47,5 тис.шт.; які обслуговують 29 банкоматів; 95 терміналу в нашому банку і 2700 точок банків-партнерів.
АБ «Укркомунбанк» займає 2-е місце в області по прийому комунальних платежів від населення, так за 9 місяців 2008 року прийом комунальних та інших платежів від населення зріс у 1,1 рази з 567 млн. в 2007 р. до 630 200 000. за 9 місяців 2008 р.
Банк є одним з найбільших в Україні операторів міжнародних платіжних систем «Western Union» і «Анелік» (62% переказів по Україні). Також банк є одним з найбільших у країні операторів вексельного ринку і ринку реєстраторських послуг. Інкасаційні служба банку перевозить за рік валютні цінності на загальну суму близько 6 млрд.грн. АБ «Український комунальний банк» є членом: Луганської Торгово-промислової палати, Першої фондової торгової системи і Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв.
РОЗДІЛ 2 АНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВ В УКРАЇНІ2.1 Аналіз стану ринку лізингу в Україні
2009 рік приніс ринку лізингу падіння обсягів, фактично повну відсутність нових договорів і проблеми з платоспроможністю лізингоотримувачів. Відновлюватися ринок почне лише в 2011 році. Фінансова криза не могла не позначитися на одному із сегментів фінансового ринку - лізингу. Якщо обсяг лізингових договорів на кінець 2008 р. становив 29 млрд. грн., то в першому кварталі 2009 р. - 28,5 млрд. грн., а в третьому - 28,3 млрд. Ще гірша ситуація з новими договорами лізингодавців: у третьому кварталі 2009 р. порівняно з аналогічним періодом 2008 р. обсяги профінансованих нових договорів скоротилися на 70% до 560 млн. грн. (за даними Українського об'єднання лізингодавців).
Почасти падіння ринку лізингу пов'язано з проблемами лізингодавців, які їм створює українське законодавство. Сам закон, який регулює ринок лізингу, був прийнятий іще в далекому 1997 р., а останні зміни - у 2004 р. Проте, на думку лізингодавців, закон потребує серйозного доопрацювання.
Перспективи розвитку ринку лізингу в Україні існують, але цьому перешкоджає низка причин. Найголовнішою з них є недосконалість українського законодавства. Цей факт не дозволяє ринку повноцінно розвиватися, а компанії, у свою чергу, зазнають збитків
Згідно із законом, у результаті повернення об'єктів лізингу від лізингоотримувачів, які не є платниками ПДВ, виникає проблема нарахування ПДВ повторно, що зменшує фактичну вартість за умови реалізації об'єкту лізингу на 17%.
Крім того, компанії, що надають послуги оперативного лізингу автомобілів і прокату авто, не мають права на податковий кредит, хоча автотранспорт у них також є засобом виробництва й по суті, вважають лізингові компанії, адже вони також надають автотранспорт клієнтам, тільки без водія.
Турбує лізинговий ринок і питання оподаткування відсотків і комісії. У лізинговій діяльності відсотки та комісійні обкладаються податком за умови, коли їх розмір перевищує подвійну облікову ставку НБУ. При цьому, як відомо, банківські відсотки за кредитами не оподатковуються взагалі. Лізингодавці вважають цей факт не лише неринковим способом зниження маржі, що призводить до подорожчання лізингу як фінансововго продукту, але й неконкурентним примусом нести величезні адміністративні витрати, переукладаючи договори по кілька разів за термін їх дії внаслідок зміни облікової ставки або коливання курсу валют, що також автоматично підводить відсотки під оподаткування.
Послугу лізингу в Україні надають понад 200 юридичних осіб, але реально займаються лізингом значно менше компаній. Так, за даними Держфінпослуг, на 1 липня 2009 р. право надавати лізинг мали 211 компаній-лізингодавців, а от надавали послугу лише 124 компанії. Насправді лізингодавців іще менше. «Кількісний приріст створюють компанії, які не займаються лізингом, або роблять одну-дві операції на рік, а просто отримали дозвіл від Держфінпослуг», - зазначає Марина Мурга. За її словами, 80% ринку лізингу в Україні належить 30 лізинговим компаніям, у числі яких - автовиробники, великі банківські та міжнародні бренди.
За даними Українського об'єднання лізингодавців, найбільшими портфелями (за підсумками 3 кварталу 2009 р.) володіли такі компанії як «ВТБ Лізинг Україна» (5,7 млрд. грн.), «Райффайзен Лізинг Аваль» (1,8 млрд. грн.), «УніКредит Лізинг» (1,6 млрд. грн.), «Х'юпо Альпе Адріа Груп» (716 млн. грн.), «ІНГ Лізинг Україна» (625 млн. грн.), «Євро Лізинг» (582 млн. грн.), «Ласка Лізинг» (514 млн. грн.).
Банківські «дочки» є лідерами ринку, що обумовлено, в першу чергу, підтримкою материнських структур, адже лізингові компанії як джерело фінансування використовують банківське кредитування, а приналежність до міжнародних банківських груп дає лізингодавцям можливість отримувати дешевше фінансування. Отже, і вартість лізингу в таких компаніях дешевша, ніж у компаніях з українським капіталом. Тому не дивно, що з 18 компаній-лідерів ринку компаній з українським капіталом усього чотири.
В недалекому майбутньому відбудеться зменшення кількості лізингових компаній (цей процес почався вже зараз). Їхні клієнти перейдуть до великих компаній, які зможуть надати високоякісний сервіс і повний спектр супутніх послуг, а також зможуть задовольнити потребу української економіки в позикових ресурсах. Поза сумнівом, лідерами так і залишаться компанії, які належать міжнародним фінансовим групам
Якщо говорити про об'єкти лізингу, то лідируючі позиції займає транспорт. Так, за даними УОЛ, за підсумками 3 кварталу 2009 р. серед усіх договорів фінансового лізингу переважали договори в галузі транспорту (56%). З великим відривом іде сільське господарство (13%), будівництво (13%) та сфера послуг (6%). Надання в лізинг автомобілів для більшості компаній залишиться пріоритетом номер один. Активним попитом цього року користуватимуться спільні програми лізингових компаній із автодилерами та автовиробниками, в рамках яких будуть запропоновані найвигідніші умови. Напрямок легкових та комерційних автомобілів залишиться пріоритетним.
За прогнозами компанії «Євро Лізинг», зростання ринку лізингу автотранспорту в 2010 р. становитиме більше 150% (за кількістю нових договорів лізингу), що пов'язано з прогнозованою масової переорієнтацією банків із кредитів на лізингові схеми фінансування покупки автомобілів, поліпшенням правового поля діяльності лізингових компаній, підвищенням обізнаності фізичних осіб про можливості лізингу.
Криза змусила автомобільні корпорації розвивати лізинг, щоб наростити обсяги продажу автомобілів.
Найактивнішими гравцями на ринку транспортного лізингу були компанії, що вийшли в кінці 2008 р.: «Укравтолізинг» і «Порше Лізинг Україна». Їхні частки ринку в прирості становили близько 28% і 18% відповідно. Більшість інших компаній, лідерів ринку минулих років, обрала політику виваженого фінансування нових договорів.
Фінансова криза змусила більшість лізингодавців відмовитися від нарощування обсягів та укладання нових договорів. Призупинення лізингових програм було пов'язане з погіршенням платіжної дисципліни - кількість прострочених платежів у компаніях становила від 20 до 30%. Якщо ж у портфелі договорів компанії більшу частку займало будівельне або автодорожнє обладнання, то проблемна заборгованість досягала 40%.
І хоча лізинг довгі роки існував як послуга для юросіб, зараз лізингодавці придивляються до фізичних осіб, плануючи створення нових продуктів спеціально для споживачів-фізосіб. «У міру розвитку в Україні лізинг справедливо почав привертати до себе увагу споживача, це було лише питанням часу. У перспективі ця тенденція тільки зміцниться. Вже сьогодні ми відчуваємо збільшення звернень фізичних осіб і збільшуємо частку договорів, що укладаються з ними. Якщо раніше в клієнтському портфелі вона не перевищувала 5-7%, то на сьогодні це близько 50% нових угод», - зазначає Людмила Золотарьова.
Вартість лізингу виросла порівняно з 2008 р. незначно - до 13-14% річних (в іноземній валюті). Однак довгостроковий лізинг більше недоступний в Україні, і з метою мінімізації ризиків лізингодавці зменшують терміни лізингу до 1-3 років. Крім того, жорсткіший підхід до клієнта зробив лізинг недоступним для багатьох потенційних лізингоотримувачів. У перспективі пожвавлення ринку лізингу розпочнеться до кінця 2010 р., однак активне нарощування обсягів відбудеться не раніше другої половини 2011 р.
Ринок лізингу за останній рік набув ряду нюансів. По-перше, скоротилася кількість реально працюючих лізингових компаній. Із понад двохсот компаній, зареєстрованих наприкінці 2008 року, зараз продовжують фінансувати клієнтів не більше двадцяти. Решта займаються лише адмініструванням існуючих договорів. По-друге, лізингодавці почали відчутно зменшувати свої ризики. Більш лояльні умови пропонуються для власної техніки та обладнання лізингових компаній (переважно, вони були вилучені у клієнтів-боржників). Ця пропозиція має досить високий попит, тому що не кожне підприємство може дозволити собі придбання нової техніки в період кризи. Лізинг нових активів пропонується для клієнтів із позитивною кредитною історією або для клієнтів пов'язаних із лізингодавцями структур (банків, страхових компаній тощо). І третьою основною тенденцією є погіршення платіжної дисципліни клієнтів. Особливо гостро ця проблема помітна в будівельній сфері, тому що ця галузь відчула на собі наслідки кризи значно сильніше, ніж інші.
Основні тенденції на ринку лізингу в 2009 році: збільшення середнього терміну лізингу поточних договорів - питома вага договорів на термін від 5 до 10 років у 3 кварталі 2009 року становила близько 39% проти 4,3% у 2008 р. Це пов'язано з реструктуризацією договорів через проблемну заборгованість лізингоотримувачів. Збільшення кількості операцій у сегменті фізосіб пов'язано зі зростанням активності автомобільних компаній. Можна констатувати зростання сум авансових платежів (до 35-50% проти 0% у попередні періоди), а також ставок за лізинговими договорами, що пов'язано із загальною ситуацією на фінансових ринках, а також збільшення кількості угод повторного лізингу. Основними напрямами діяльності компанії в 2009 р. були: поточне обслуговування корпоративних клієнтів і реалізація автомобілів, що вийшли з лізингу (в тому числі, повторний лізинг). Акцент було зроблено на комплексі сервісних послуг та послугах із управління автопарками.
Кептивні лізингові компанії імпортерів або виробників транспортних засобів (лізинг від виробників – канал дистри-буції транспортних засобів або конкурентна перевага як фінансове рішення для стимулювання продажу) – АІС Лізинг, Ілта Лізинг, Порше Лізинг Україна, Укравтолізинг.
Український лізинговий ринок розвивався досить успішно, особливо в 1 пол. 2008 р. Покращенню його конкурентно-здатності посприяв вихід нових гравців на ринок, а також підвищення обізнаності про лізинг як метод фінансування для українських компаній, що прагнуть залучити довготермінові інвестиції. Лізинг почав формувати сильну альтернативу середньо- та довготерміновому банківському фінансуванню, створюючи переваги для українського бізнесу.
Проте, в 2 пол. 2009 р. почався спад лізингового ринку, породжений, головним чином, кредитною кризою. Нестача джерел фінансування та швидке скорочення платоспроможного попиту у 2009 р. посприяло збільшенню лізингових активів до 6.9 млрд. грн. із загальним об’ємом нових продуктів в розмірі 9.98 млрд. грн. Разом з тим, в 2009 р. за-гальна кількість нових лізингових угод збільшилась до 9 766 одиниць (+ 491), хоча середній об’єм лізингових операцій зменшився до 1.02 млн. грн. (-0.8 млн. грн. в порівнянні з 2007 р.).
Поквартальні підсумки (рис 2.1.) демонструють, що кількість нових лізингових продуктів особливо зменшилась у 2 пол. 2009 р. Двохзначне скорочення продукції до 2.8 млрд. грн (-2.2 млрд.) в 3 кв. 2009 р. в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року змінилось більш, ніж чотирикратним зниженням показників в 4 кв. 2009 р. до 1.1 млрд. грн. (-3.8 млрд.) проти 4 кв. 2008 р. Таке різке зниження кількості операцій в 2 пол. 2009 р. характеризувалось меншими сумами та менш частими операціями.
Рис 2.1. Об’єми продукції по кварталам протягом 2008 та 2009 рр.
Лізинговий ринок України представлений такими основними гравцями:
Лізингові компанії, які є філіалами міжнародних банків (лізинг є одним із фінансових продуктів групи) – ІНГ, Юні-кредіт Лізинг, Райффайзен-Лізинг Аваль, Ласка Лізинг (Parex Banka), Українська Лізингова Компанія (BNP Paribas), VAB Лізинг, Immorent (Erste), тощо;
Незалежні лізингові компанії (лізинг є формою послуг з фінансуванням та сервісним обслуговуванням, здебільшого операційний лізинг) – Євро Лізинг, Перша Лізингова Компанія (ALD Automotive), ВІП-Рент (AVIS Україна), тощо.
Як зображено на рис. 2.2. станом на кін. 2009 р. розмір портфелю складав 28.5 млрд. грн. – що на 40% перевищило рівень кінця 2008 р. (+8.3 млрд.). Кількість сплачених транзакцій також продемонструвала позитивну динаміку: в порівнянні з кін. 2008 р. загальний об’єм лізингових договорів збільшився на 2 484 договори (17 586 договорів станом на кінець 4кв.2008 р.)
Рис 2.2. Об’єм портфелю по кварталам в 2008 та 2009 р.р.
Тенденція росту, яка спостерігалась кілька попередніх років та до 2 пол. 2009 р., була пов’язана із активним поширенням лізингу, бурхливим розвитком ринків та збільшенням споживання, швидкою еволюцією фінансових ринків в Україні та до-ступністю кредитування, особливо протягом 2008 – поч. 2009 рр. Проте, варто відмітити, що лізинговий портфель в кін. 2009 р. скоротився на 1 млрд. грн. у порівнянні з попереднім кварталом (з 29.5 млрд. грн.), що стало результатом фактичного скорочення фінансування, початку спаду економіки та нестабільності середовища.
Приблизно 3 частина лізингового портфелю складають транспорт, сільськогосподарська та будівельна техніка. Така тенденція є результатом швидкого розвитку цих галузей в період 2008 – поч. 2009 рр. (Рис 2.3.).
Рис 2.3. Структура портфелю по галузях економіки за 2008 р. в порівнянні з 2009 р., %
Значний ріст цін на сільськогосподарські товари на фоні збільшення попиту на продукти харчування та прогнозів бага-того врожаю в Україні в 2009 р. посприяли збільшенню ваги сільськогосподарського сегменту в лізинговому портфелі (+2%).
В результаті активного розвитку нерухомості та швидкого пожвавлення будівництва в 2008 р., вага сектору будівництва в 2009 р. збільшилась майже вдвічі (+7,2 %). Проте в 2 пол. 2009 р. ситуація змінила свій напрямок на зворотній.
Історично транспорт був категорією обладнання, яка найбільш інтенсивно фінансувалась на вітчизняному лізинговому ринку (54.56% в 2009 р.). Така тенденція була зумовлена поєднанням лізингу автомобілів та різноманітних транспортних засобів. В той же час, ця категорія активів включає залізничні вагони, які суттєво збільшили її об’єм в 2008 р. (приблизно 6,05 млрд. грн. в 2008 р.), при цьому питома вага транспортного обладнання зменшилась на 9.2%) (рис 2.4.). Друга найбільша категорія активів складається переважно із обладнання для будівництва, пакувального устаткування та нерухомості (невизначено статистикою України по лізингу), далі – сільськогосподарське обладнання (8.06% за 2009 р.), за яким слідує комп’ютерна та телекомунікаційна техніка (5.58% за 2009 р.).
Рис 2.4. Структура портфелю по видам активів за 2008 р. в порівнянні з 2008 р., %
Погіршення ситуації на ринку стало причиною великої кількості відмов та повернень об’єктів лізингу, що призвело до скорочення середнього терміну фінансування лізингових угод (рис 2.5.) більшості лізингових компаній та збільшення ваги угод терміном з 2 до 5 років переважно за рахунок зменшення кількості угод терміном на 5-10 років. На зменшення ваги середньотермінових лізингових угод у 2009 р. вплинуло скорочення фінансових можливостей та настороженість що-до ризиків довготермінових проектів в нестабільному економічному та політичному середовищі, що було характерним для 2008 р.
Рис 2.5. Огляд структури портфелю по термінам угод за 2008 та 2007рр., %
В 2008 р. під час пожвавлення розвитку економіки України приріст проникнення на український лізинговий ринок в річному вимірі склав 1.5%*,. Тим не менше, такий рівень проникнення залишається досить низьким в порівнянні з більшістю розвинутих ринків. Подальше різке уповільнення економіки та зменшення об’ємів лізингу в 2 пол. 2009 р. стало результатом негативної динаміки проникнення в цілому за 2009 р. (скорочення до 1.05%). Частка лізингу в капітальних видатках в 2008 р. збільшилась до 8.96%, за рік було зафіксовано ріст більш, ніж у чотири рази, але наступного року цей показник зменшився вдвічі у зв’язку із припиненням інвестування в 2 пол. 2009 р.
Спад продовжився в 2010 р. під впливом економічної кризи в світовому масштабі, яка особливо погіршилась в 1 пол. 2010 р. Ринки зазнали потрясіння, а економіка України переживала найскрутніші з 1994 р. часи (в 1 кв. 2009 р. ВВП скоротився на 20%). Під впливом кредитної кризи та різкого призупинення інвестицій в основні активи, попит на українському лізинговому ринку майже зник. В той же час, виріс ризик нестабільності лізингових компаній на фоні втрати впевненості щодо використання накопиченої ліквідності. Перспективи України в 2010 р. залишаються досить несприятливими, особливо в світлі постійної політичної нестабільності, що супроводжується погіршенням економічного стано-вища. Проте, в 1 кв. 2010 р. світові економіки почали поступово відновлюватись, що може закласти початок поверненню іноземного капіталу в Україну. Сама ж Україна очікує багатого врожаю в 2010 р. та готується приймати Чемпіонат по футболу Євро-2012, що повинно підтримати відновлення економіки.
2.2 Аналіз кредитоспроможності лізингоодержувачів
Національний Банк України визначає кредитоспроможність як наявність у позичальника передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Поряд з тим значно поширене більш вузьке трактування кредитоспроможності як бажання та здатність підприємства своєчасно погашати заборгованість по залученому фінансуванню. Перше визначення включає додатково оцінку правоздатності підприємства, забезпечення, характеристик продукту. Дане трактування більш близьке до оцінки кредитного ризику за угодою, яка типово ділиться на оцінку кредитоспроможності та оцінку ризику продукту. Однак, не дивлячись на різні трактування терміну «кредитоспроможність», обидва трактування визнають, що оцінка здатності клієнта своєчасно погашати заборгованість по отриманому фінансуванню є ключовим елементом кредитоспроможності.
Аналіз кредитоспроможності є невід’ємною частиною процесу прийняття рішення про фінансування, в тому числі при прийнятті рішення про лізинг. Адже лізингова компанія в своїй діяльності приймає на себе кредитний ризик лізингоодержувача, і без проведення оцінки кредитоспроможності будь-які зміни в економіці чи в діяльності окремих лізингоодержувачів можуть привести до непередбачливих наслідків.
Проведення аналізу кредитоспроможності дозволяє визначити ступінь ризику, який приймає на себе лізингова компанія. У залежності від ступеня ризику лізингові компанії можуть здійснювати структурування угод, що дозволить знизити рівень кредитного ризику (напр., запросити додаткове забезпечення у формі майна або поруки платоспроможної компанії, яка пов’язана з лізингоодержувачем; розробити графік платежів, що відповідає особливості діяльності лізингоодержувача і т. д.). При дуже високих рівнях кредитного ризику лізингова компанія може завчасно відмовитись від проведення такої угоди [30].
Серед українських фінансових організацій найбільш розвинені методики оцінки кредитоспроможності мають банки. В цілому можна виділити 3 базові підходи оцінки кредитоспроможності позичальників:
аналіз кредитоспроможності при фінансуванні поточної діяльності та короткостроковому фінансуванні;
аналіз кредитоспроможності при фінансуванні довгострокових та інвестиційних проектів;
аналіз кредитоспроможності при мікрофінансуванні.
Аналіз кредитоспроможності не повинен обмежуватись лише аналізом фінансової звітності, так як, по-перше, необхідно володіти інформацією про причини того чи іншого фінансового стану (звітність є лише відображенням діяльності компанії, стану активів та заборгованості). По-друге, одні і ті ж статті балансу можуть включати в себе різні по реальній ліквідності активи. По-третє, досить часто присутнє податкове планування, яке накладає відбиток на звітність підприємства. Саме тому аналіз нефінансової інформації є важливим складником аналізу кредитоспроможності клієнта.
Кожен із вказаних підходів має свої особливості, але загальні елементи оцінки кредитоспроможності однакові для всіх підходів, які можна розділити на три групи (рис. 2.6.): аналіз нефінансової інформації, аналіз цілей фінансування, аналіз фінансової інформації.
Рис. 2.6. Загальна структура оцінки кредитоспроможності підприємства [25]
Характеристика власників та менеджменту передбачає визначення реальних власників бізнесу, ступеня їх впливу на поточну діяльність, оцінку рівня менеджменту компанії та виявлення пов’язаних осіб. У компаній, які є частиною групи, можливі наступні ризики:
відтік грошових коштів на фінансування інших проектів групи;
концентрація прибутків від діяльності компанії на пов’язаних особах.
Якщо підприємство є частиною групи, важливо описати структуру групи, виявити функції кожного підприємства в групі, виявити підприємство(а), на яких зосереджуються основні грошові потоки та/або прибутки. Адже у випадку виявлення значного ризику відтоку коштів на інші підприємства групи, доцільно отримати поруку від найбільш платоспроможних учасників групи. При характеристиці видів діяльності також важливо дати оцінку організації діяльності підприємства, що включає в себе наступні основні елементи:
наявність необхідних основних засобів (обладнання, нерухомість); наявність застарілого обладнання може свідчити, що підприємство не здатне виробляти якісну продукцію та більш орієнтоване на нижній ціновий сегмент (низька якість + низькі ціни). Також у випадку використання застарілого обладнання існує підвищений ризик технологічних збоїв, що може привести до втрат та додаткового залучення фінансування;
організація виробництва;
організація збуту та поставок; важливо виявити, чи існує залежність діяльності клієнта від окремих постачальників та/або покупців;
наявність відокремлених підрозділів та порядок роботи з ними; у випадку, якщо підприємство має філії, необхідно виявити ступінь взаємодії філій із центральним офісом (в цілому, чим вищий контроль клієнта над філіями, тим вища його стійкість);
основні схеми діяльності; опис діяльності клієнта, основні принципи та умови взаємодії з постачальниками та покупцями;
наявність претензій, позовів по відношенню до клієнта, арештів майна, податкової застави і т.д.
Наступним важливим елементом є оцінка кредитної історії клієнта, яка здійснюється через огляд кредитів та позик, строк дії яких закінчився. Наявність прострочок при обслуговуванні позик негативно характеризує клієнта. Але в українських умовах фактично єдиним джерелом інформації про кредитну історію є сам клієнт, а також банки, де на дату аналізу є заборгованість по позиках (будь-яку негативну інформацію про обслуговування кредитів в інших банках клієнт не надасть). Тому оцінка кредитної історії далеко не завжди є коректною. Дану ситуацію можливо виправити тільки через використання даних кредитних бюро, де буде зосереджена інформація про всі попередні кредити клієнта. Отже, при оцінці кредитної історії на поточний момент доцільно використовувати інформацію, отриману від банків, що фінансують клієнта, та внутрішню інформацію про попередні операції клієнта.
Характеристика ринку, на якому працює клієнт, дозволяє виявити спільні ризики, що притаманні даному ринку, а також визначити обґрунтованість планів клієнта щодо обсягів продаж.
Аналіз цілей фінансування є невід’ємною частиною оцінки кредитоспроможності. Глибина аналізу цілей фінансування напряму залежить від типу проекту, що фінансується:
інвестиційний проект (проект, що передбачає фінансування нового напрямку бізнесу або значне розширення об’ємів поточної діяльності);
проект, що не передбачає значного нарощення обсягів діяльності.
Для проектів першої групи здійснюється поглиблений аналіз бізнес-плану лізингоодержувача, що включає в себе маркетинговий аналіз, аналіз майбутніх грошових потоків лізингоодержувача, оцінку окупності проекту, аналіз чутливості проекту на коливання основних його параметрів.
Проекти другої групи не передбачають поглибленого розгляду цілей фінансування проекту. Достатньо розглянути долю участі власними коштами лізингоодержувача в проекті, прогнозований приріст виручки, строк окупності проекту.
Аналіз фінансової інформації
В процесі аналізу фінансової інформації виділяються 3 базові елементи:
аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу;
аналіз поточної заборгованості по кредитах та позиках;
аналіз фінансової звітності.
Інколи також проводиться аналіз грошових потоків, який передбачає через аналіз наявних потоків (доходів та витрат), вияснення джерел та можливих обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування. При цьому діяльність підприємства розбивається на 3 види: основна діяльність, фінансова діяльність та інвестиційна діяльність. Основна діяльність являє собою надходження та використання коштів, що забезпечують виконання виробничо-господарських функцій. Даний вид діяльності є основним джерелом прибутків та грошового потоку, саме тому при оцінці грошових потоків в першу чергу слід звертати увагу на даний вид діяльності. Інвестиційна діяльність включає надходження та використання грошових коштів, що пов’язані з продажем та придбанням довгострокових активів, та доходи від інвестицій. При нормальній роботі підприємство прикладає зусилля для подальшої модернізації та розширення, що призводить до тимчасового відтоку грошових коштів. Фінансова діяльність включає надходження внаслідок залучення фінансування та емісії акцій, а також витрати на погашення раніше залучених кредитів та виплату дивідендів.
Існує два методи розрахунку грошових потоків: прямий та непрямий. Прямий метод передбачає безпосередній розрахунок грошових надходжень підприємства, вияснення та відображення структури платежів (витрати на сировину чи закупку товарів, на утримання персоналу, орендні платежі і т.д.). При цьому різниця між надходженнями та витратами є основним джерелом для обслуговування залученого фінансування. Слід зауважити, що для інвестиційних проектів аналіз грошових потоків є невід’ємним елементом, що застосовується при оцінці цілей фінансування. В цьому випадку здійснюється аналіз не наявних, а майбутніх грошових потоків. Поряд з цим при фінансуванні поточних потреб даний елемент аналізу не здобув широкого розповсюдження в практиці українських банків (за винятком мікрокредитування).
Непрямий метод розрахунку грошових потоків базується на аналізі змін активів і пасивів балансу та звіту про фінансові результати. Даний метод дозволяє показати взаємозв’язок між різними видами діяльності, а також показує зв’язок між прибутком та зміною в активах та пасивах. Даний метод аналізу грошових потоків не використовується в Україні при оцінці кредитоспроможності. Але розуміння джерел грошових доходів та витрат дасть можливість більш повноцінно та якісно здійснювати горизонтальний аналіз балансу підприємства.
Аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу підприємства використовується для оцінки їх достатності для обслуговування залученого фінансування. На основі оцінки поточних надходжень експерт-аналітик робить оцінку про можливий їх обсяг в майбутньому. Тому дуже важливим є коректне визначення джерел надходжень (слід враховувати ті джерела грошових потоків, які генерують постійні надходження, наприклад виручка від реалізації продукції). Будь-які надходження, що носять разовий характер при прогнозі обсягів грошових потоків не повинні прийматись до уваги (банківські кредити; фінансова допомога; надходження від продажу основних засобів, якщо такий продаж не є постійним процесом як у лізингових компаній; поповнення статутного фонду і т.д.). Для прогнозу обсягів надходжень достатньо здійснити оцінку за останні 6 місяців, а коли діяльність є сезонною – за 12 місяців. Оцінка достатності надходжень здійснюється через співвідношення обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування до оціночних надходжень. Нормальним вважається, коли не більше 25% грошових надходжень направляється на обслуговування боргу. Також варто звернути увагу на сезонні коливання поступлень клієнта з метою коректного формування графіка погашень.
При аналізі поточної заборгованості по кредитах та позиках необхідно звернути увагу на наступні базові елементи:
обсяги кредитного навантаження;
забезпечення по діючих кредитах та позиках;
строки погашення діючих кредитів.
Порівняння обсягів кредитів із обсягами діяльності (виручка, поступлення на рахунки, валюта балансу, власні кошти і т.д.) дозволяє зробити загальну оцінку здатності лізингоодержувача розрахуватися по залучених позиках. На забезпечення по діючих кредитах слід звертати увагу тоді, коли планується залучення забезпечення під запрошуване фінансування, так як використання наступної застави майна, що вже заставлене по діючих кредитах, має меншу цінність для зниження ризиків фінансування, ніж майно, яке ще не заставлене. При оцінці строків погашення кредитів та позик слід звертати увагу також на графіки погашення по діючих кредитах. Сумарний графік майбутніх платежів по діючих кредитах в порівнянні з оціночними об’ємами грошових поступлень дозволяє розробити найбільш прийнятний графік погашення боргу по запрошуваному фінансуванню.
Ключовим елементом аналізу кредитоспроможності є аналіз фінансової звітності. Баланс підприємства та звіт про фінансові результати є основними джерелами інформації для проведення такого аналізу. Проте використання лише даних джерел інформації не є достатнім для проведення аналізу, так як фінансова звітність досить часто не відображає реального стану речей на підприємстві. Бажання підприємства отримати фінансування досить часто може супроводжуватись певними змінами у фінансовій звітності. Саме тому перед аналізом фінансової звітності необхідно провести перевірку достовірності та коректування фінансових звітів (або формування аналітичного балансу). При цьому можуть застосовуватись різні методи, наприклад: отримання аудиторського звіту про стан підприємства, самостійна перевірка звітності [52].
Перший із вказаних методів найчастіше використовується при фінансуванні західними фінансовими інститутами. Аудиторська перевірка несе в собі значні затрати для клієнта, і вона може бути виправдана тільки тоді, коли планується фінансування в значних обсягах і по ставках, що значно нижчі ринкових. Застосування даного методу українськими фінансовими інститутами отримає в переважній більшості негативну реакцію клієнтів.
Самостійна перевірка достовірності фінансових звітів більш поширена серед вітчизняних фінансових інститутів. Розгляд звітності за значний інтервал часу дозволяє виявити базові тенденції в розвитку підприємства та виявити позиції, що викликають сумнів. Розшифровки найбільших статей балансу дозволяють виявити некоректності віднесення окремих активів або зобов’язань до певних статей балансу. При оцінці достовірності слід звертати увагу на наступні базові елементи:
виявлення безнадійної дебіторської заборгованості та неліквідних запасів: дані види активів є по своїй суті прихованими збитками підприємства і при формуванні аналітичного балансу повинні бути виключені зі складу активів (в складі пасивів на аналогічну суму зменшується сума власних коштів);
виявлення в складі дебіторської заборгованості та запасів сум, які реально будуть погашені або реалізовані в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: якщо в результаті оцінки розшифровок статей балансу та співбесіди з клієнтом будуть виявлені такі активи, їх необхідно перенести до необоротних активів;
виявлення в складі кредиторської заборгованості сум, які реально будуть погашені в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: результатом такої оцінки повинен бути перенос таких сум в групу довгострокових зобов’язань;
виявлення сум взаємної заборгованості: під взаємною слід розуміти однакову за розміром дебіторську та кредиторську заборгованість клієнта з одним і тим же підприємством, при цьому погашення цих сум планується в один період; досить часто вказані суми є наслідком прихованих бартерних операцій та штучно збільшують валюту балансу; при формуванні аналітичного балансу дані суми доцільно вилучати;
виявлення обсягів фінансування пов’язаних осіб або від пов’язаних осіб: виявлення вказаних сум передбачає більш поглиблене вивчення строків погашення даних сум (вони реально можуть значно відрізнятися від формальних строків) із віднесенням до відповідних груп активів та пасивів; також даний аналіз дозволяє:
1) вияснити рівень та ризик «переливання» грошових коштів всередині групи підприємств;
2) вияснити обсяги фінансування від власників або пов’язаних осіб, які можна віднести до квазі-капіталу підприємства (найчастіше це можливо при оцінці кредитоспроможності підприємств середнього та малого бізнесу, де межа між власними коштами підприємства та коштами власника досить часто буває розмитою).
Отриманий аналітичний баланс дозволяє оцінити реальну поточну ситуацію щодо платоспроможності клієнта. При аналізі звітності, як правило, застосовуються горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз балансу та коефіцієнтний аналіз.
Горизонтальний аналіз балансу дозволяє визначити обсяги та темпи змін окремих статей балансу, виявити базові джерела притоку та відтоку грошових коштів. Наприклад, відтік грошових коштів у формі значного нарощення дебіторської заборгованості може бути покритим як за рахунок росту кредиторської заборгованості, росту залучених кредитів, прибутку, зменшення запасів або необоротних активів. Оцінка такої взаємодії між різними статтями активів та пасивів дозволяє виявити зміни в політиці ведення діяльності підприємством, напр.:
нарощення обсягу продаж через надання більш триваліших товарних кредитів;
покращення управління запасами;
нарощення обсягів оборотних активів через продажу частини основних засобів і т.д.
Вертикальний аналіз балансу показує структуру активів та пасивів підприємства. Вертикальний аналіз доповнює горизонтальний аналіз, так як виключає фактор впливу інфляції на валюту балансу і дозволяє краще порівняти окремі статті балансу в різні періоди.
Коефіцієнтний аналіз є найбільш поширеним методом аналізу фінансової звітності. Разом з тим слід звернути увагу на наступне, що самі значення розрахованих коефіцієнтів не можуть повноцінно охарактеризувати рівень фінансового стану підприємства. Для реальної оцінки стану підприємства на основі коефіцієнтного аналізу розраховані показники необхідно порівнювати з певним орієнтиром. Таким орієнтиром можуть виступати показники підприємства попередніх періодів. Дане порівняння дозволить виявити тенденції діяльності підприємства та зміни щодо покращення або погіршення стану підприємства. Також часто в якості такого орієнтиру використовують нормативні значення показників, притаманні для даної галузі.
Коефіцієнти, що використовуються для оцінки платоспроможності підприємства, широко розписані в економічній літературі та групуються на наступні групи [39]:
коефіцієнти фінансової стійкості. Використовуються для оцінки довгострокової стабільності підприємства, що особливо важливо при довгостроковому фінансуванні. Базовим є коефіцієнт «debt to equity», який може бути розрахований різними способами: капітал/активи, зобов’язання/активи або капітал/зобов’язання;
коефіцієнти ліквідності. Дана група показників важлива при оцінці короткострокової платоспроможності (наскільки оборотні активи перекривають поточні зобов’язання). Показники ліквідності доцільно розглядати разом із показниками оборотності оборотних коштів, які показують ступінь ліквідності оборотних коштів та можуть вказати на наявність проблемних активів в структурі оборотних коштів;
коефіцієнти оборотності. Оцінка оборотності дебіторської заборгованості, запасів та кредиторської заборгованості дозволяють охарактеризувати тривалість операційного циклу підприємства та виявити тривалість розривів між поступленнями коштів та платежами;
коефіцієнти рентабельності. Використовується для оцінки рівня прибутку як основного джерела грошового потоку підприємства;
Окрему увагу слід звернути на фінансову звітність при фінансуванні груп підприємств. В даному випадку найбільш повноцінну інформацію дасть консолідована фінансова звітність групи. Консолідацію доцільно здійснювати згідно рекомендацій, викладених в МСБО 27 «Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства». В ідеальному випадку найбільш доцільніше здійснити консолідацію всіх підприємств групи, але реально досягти даної ситуації неможливо із-за різних причин: небажання клієнта розкривати всю фінансову інформацію про групу, тривалий період підготовки інформації для лізингової компанії чи банку, тривалий період консолідації звітності. Для практичного управління вказаними ситуаціями доцільно розробити певні проміжні рішення щодо аналізу звітності групи підприємств, наприклад:
консолідація ключових центрів бізнесу групи, на яких зосереджені активи, виробництво та продажі (ризики: існує певна імовірність, що буде упущена одна із ключових компаній, яка може значно змінити загальний фінансовий стан при консолідації);
консолідація окремого бізнесу групи (ризики: не дає можливості оцінити стан та потреби інших бізнесів групи, що може призвести відтоку грошових потоків на фінансування інших бізнесів);
здійснення аналізу звітності ключових підприємств групи (ризики: дає лише фрагментовану фінансову інформацію про групу, і може включати лише аналіз тих підприємств групи, де зосереджуються прибутки, що може привести до значного викривлення загальної оцінки стану групи).
Із описаних вище варіантів найменш ризиковим є перший варіант, що передбачає консолідацію ключових підприємств групи. Решта вказаних варіантів має значні ризики того, що група буде оцінена некоректно. Однак, в будь-якому випадку необхідно здійснити аналіз всіх потоків та боргів підприємств групи, що не були включені до консолідації, з метою оцінки ризику відтоку коштів до цих підприємств.
Зведені результати аналізу кредитоспроможності найбільш зручно відображати в форматі SWOT-аналізу. Стандартна форма SWOT-аналізу передбачає розділ базових факторів на 4 групи: сильні сторони, слабкі сторони, можливості та загрози. При цьому сильні та слабкі сторони зосереджують перелік факторів, які є внутрішніми для лізингоодержувача. В групах «можливості» та «загрози» відображаються зовнішні фактори, незалежні від лізингоодержувача.
Основною перевагою формату SWOT-аналізу є насамперед зручність та компактність відображення інформації шляхом групування та ранжування ключових факторів, які характеризують переваги та недоліки проекту, що фінансується. Таким чином, даний формат є найбільш доцільним при прийнятті рішення про фінансування.
Невід’ємною частиною висновку щодо фінансування є визначення ступеня ризику угоди. Саме визначення ризику угоди є одним із ключових елементів, на основі яких здійснюється розрахунок та формування резервів на покриття збитків від прийнятого кредитного ризику. В свою чергу, формування даних резервів є одним із базових інструментів управління кредитним ризиком портфеля. Визначення ступеня ризику лізингової угоди може базуватись як на рекомендаціях регулятора ринку (у випадку лізингової компанії це Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг), так і на основі внутрішньої методики, прийнятої лізинговою компанією.
Рівень ризику лізингової угоди в порівнянні із середнім рівнем ризику лізингового портфеля дає можливість менеджерам при прийнятті рішення оцінити наскільки угода, що розглядається, відповідає прийнятій стратегії компанії щодо рівня ризику портфеля. Оцінка ризику угоди проводиться не тільки на основі оцінки кредитоспроможності, але і на основі юридичного аналізу, оцінки забезпечення, оцінки структури угоди. Результатом проведеної оцінки ризику є присвоєння кредитного рейтингу даній угоді.
Основні відмінності базових підходів оцінки кредитоспроможності.
Таким чином, незалежно від підходу, що використовується при аналізі кредитоспроможності, необхідно провести оцінку всіх описаних вище елементів. Відмінності між різними підходами оцінки полягають в основному у:
різних джерелах вихідної інформації для аналізу (напр., при мікрофінансуванні можуть прийматися до уваги дані управлінської звітності, що не підтверджені офіційними довідками);
застосуванні різних методів при оцінці певного елементу аналізу кредитоспроможності (напр., поглиблений аналіз бізнес-плану при проектному фінансуванні та загальний огляд ТЕО при поточному фінансуванні);
різних акцентах на окремі елементи аналізу при прийнятті рішення (напр., при проектному фінансуванні більше значення мають результати аналізу бізнес-плану ніж поточний рівень платоспроможності).
В основі аналізу кредитоспроможності при фінансуванні поточних потреб лежить твердження, що на протязі періоду фінансування платоспроможність компанії кардинально не зміниться та буде характеризуватись тими ж тенденціями, що були притаманні для підприємства в минулому. Таким чином, аналіз кредитоспроможності в даному випадку зосереджений на оцінці поточної платоспроможності та тенденцій розвитку підприємства, що склалися в минулому. При цьому до уваги приймається інформація, що підтверджена офіційно як самим підприємством, так і третіми сторонами (напр., банком). Результати оцінки ТЕО не мають вирішального значення при прийнятті рішення.
Фінансування інвестиційних проектів характерне тим, що оцінка кредитоспроможності в основному зосереджується на оцінці окупності інвестиційного проекту. При цьому аналіз поточного стану підприємства (фінансова стійкість, платоспроможність, обсяги діяльності) має значення лише для оцінки здатності обслуговувати борг до того, як інвестиційний проект почне генерувати грошовий потік. Також присутні значні вимоги щодо самого бізнес-плану, який повинен включати різносторонній аналіз проекту та деталізований прогноз всіх грошових потоків по проекту.
Основні особливості мікрофінансування випливають із специфічних характеристик суб’єктів фінансування, малих та середніх підприємств. Малі та середні підприємства досить часто потребують фінансування в порівняно невеликих розмірах. Саме тому для здешевлення процесу прийняття рішення про фінансування основна частина аналізу зосереджена на менеджері, що займається продажами (залучення клієнта, аналіз кредитоспроможності, оцінка забезпечення, аналіз юридичних аспектів). Разом з тим приймаючи до уваги таку концентрацію функцій, значно підвищена особиста відповідальність менеджера щодо якості сформованого ним портфеля (встановлена пряма залежність доходу менеджера від якості портфеля). Що стосується безпосередньо аналізу кредитоспроможності, тут теж присутні певні свої особливості, зокрема:
може прийматися до уваги інформація згідно внутрішньої управлінської звітності підприємства;
аналітичний баланс формується на основі розшифровок запасів, основних засобів, дебіторської та кредиторської заборгованості;
часто застосовується розрахунок грошових потоків підприємства (напр., якщо діяльність характеризується значними сезонними коливаннями, або у випадку подання інвестиційного проекту).
Скорингові системи оцінки кредитоспроможності.
Крім зазначених вище підходів, що застосовуються українськими фінансовими установами, досить перспективним є застосування скорингових систем. Дані системи виходять із твердження, що для проблемних боржників характерні певні спільні ознаки. Процес формування скорингової моделі розбивається на наступні етапи:
формування статистичної вибірки, виходячи із портфеля лізингової компанії або асоційованого банку;
відбір переліку ключових характеристик (в цілому, даний перелік буде відповідати тим елементам, що описані вище);
визначення впливу кожної ознаки на ступінь ризику (може розраховуватись як співвідношення проблемних боргів із даною ознакою до загальної кількості боргів із такою ж ознакою);
визначення принципів формування інтегрованої оцінки, яка напряму характеризує імовірність дефолту клієнта;
визначення межі інтегрованої оцінки, нижче якої фінансування вважатиметься потенційно ризиковим (інколи замість визначення 2-х груп «позитивне рішення»/«негативне рішення» застосовується розподіл на 3 групи: «позитивне рішення», «необхідність більш поглибленого аналізу», «негативне рішення»);
проведення перевірки моделі на базі нової вибірки із портфеля.
Сформована коректним чином скорингова модель дозволяє компанії в значній мірі прискорити процес продаж фінансових послуг та не потребує високої кваліфікації продавців в частині аналізу кредитоспроможності. Разом з тим при формуванні моделі слід мати на увазі [13]:
фінансова установа повинна володіти достатньою статистичною вибіркою, що буде виступати основою при створенні моделі;
на практиці скорингові моделі найчастіше застосовуються для роздрібних продаж (фінансування фізичних осіб);
можливе застосування таких моделей для забезпечення продаж фінансових послуг середньому та малому бізнесу на поточні потреби;
скоринг не повинен застосовуватись при фінансуванні інвестиційних проектів, які передбачають значну зміну платоспроможності клієнта, так як подібні проекти несуть в собі значну кількість ризиків, що не можуть бути передбачені в стандартній скоринговій моделі;
компанія повинна періодично перевіряти коректність скорингової моделі та здійснювати відповідні коректування.
2.3Діюча стратегія і тактика на ринку лізингу
АБ «Укркомунбанк»
Механізм лізингового кредитування уАБ «Укркомунбанк» включає в себе чотири основні етапи, що випливають з типової схеми лізингової операції:
звернення лізингоодержувача до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в оренду;
купівля лізингодавцем даного обладнання у постачальника;
передача лізингодавцем придбаного обладнання у тимчасове користування лізингоодержувачу за певну плату;
припинення (закриття) лізингової угоди.
В основі виділення етапів механізму лізингової операції покладена оцінка лізингу як виду підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів у майно, яке передається за договором фізичним та юридичним особам у виробниче користування на певний строк.
На першому етапі лізингової операції майбутній лізингоодержувач готує офіційну заявку — запит лізингодавцю (банку). У цій заявці мають міститися дані про предмет лізингу, передбачуваний строк лізингу, пропозиції щодо орендної плати та інша інформація. До заявки додаються бізнес-план, розрахунки окупності, баланс підприємства, доручення на проведення переговорів з постачальником.
Лізингодавець проводить експертизу отриманих документів, оцінює спроможність підприємства-лізингоодержувача своєчасно здійснювати лізингові платежі. У разі позитивного рішення щодо лізингової угоди, лізингодавець починає готувати договір з клієнтом-лізингоодержувачем.
Лізингодавець направляє потенційному лізингоодержувачу умови договору, лізингові ставки, графік платежів, а також підтверджує постачальникові-продавцю готовність оплатити обладнання, замовлене лізингоодержувачем.
Лізингоодержувач знайомиться з умовами договору і підписує його. Після цього лізингодавець направляє постачальникові замовлення-наряд на поставку продукції, який містить такі основні положення: доручення лізингодавця, що видає замовлення, підприємству-виконавцю виготовити певне обладнання для передачі його в лізинг; узгодження загальної кількості обладнання, що виготовлятиметься; встановлення строку виготовлення і загальної вартості обладнання. До замовлення-наряду, як правило, додаються технічні завдання (вимоги) та інші документи, що визначають умови виконання робіт.
На другому етапі лізингової операції замовник-лізингодавець укладає з постачальником-продавцем договір, який регламентує умови оплати і поставки предмета лізингу. Договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг, включає такі розділи: найменування і кількість продукції, що поставляється (зобов'язання постачальника виготовити і поставити обладнання та зобов'язання замовника прийняти та оплатити його в кількості і строки згідно з узгодженим графіком); якість і комплектність продукції (відповідність продукції визначеним технічним умовам); ціна і сума договору (оплата продукції за договірною ціною); порядок відвантаження (вид транспорту, вантажна швидкість, мінімальна норма відвантаження); тара і пакування; порядок розрахунків; строк дії договору; додаткові умови.
Зазначене у специфікації договору обладнання лізингодавець має купляти з виключною метою передачі його лізингоодержувачу в рамках угоди про лізинг.
На третьому етапі лізингової операції лізингоодержувач приймає обладнання і після його монтажу і введення в експлуатацію підписує разом із постачальником і лізингодавцем акт (протокол) прийняття обладнання в експлуатацію. Цей акт засвідчує готовність до експлуатації прийнятого лізингоодержувачем обладнання. В акті прийняття обладнання в експлуатацію документально засвідчується відповідність якості й комплектності прийнятого в лізинг майна умовам, передбаченим у договорі купівлі-продажу з постачальником і відсутність у лізингоодержувача будь-яких претензій з питань, які є приводом для повної або часткової відмови від акцепту платіжних документів.
Одночасно з підписанням акта прийняття вступає в дію основний юридичний документ щодо лізингового кредиту — лізингова угода, або договір про лізинг. Залежно від умов лізингової операції використовуються різні типові форми цього договору: договір фінансового лізингу, договір разового (оперативного) лізингу, договір лізингу з правом викупу, лізингова угода (договір) банку з підприємством, договір міжнародного лізингу тощо.
Як правило, договір про лізинг включає такі основні положення: найменування сторін, об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк на який укладається договір лізингу; розмір і графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу по закінченні дії договору; умови довгострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін; дата і місце укладання договору. За згодою сторін у договорі лізингу можуть бути передбачені й інші умови.
Протягом строку дії лізингової угоди лізингоодержувач за свій рахунок і на свій ризик здійснює експлуатацію об'єкта лізингу відповідно до вимог підприємства-виробника щодо його установки та експлуатації; забезпечує охорону об'єкта лізингу, проводить його регулярний профілактичний ремонт, здійснює відповідне технічне обслуговування.
Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. В Україні лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж; суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. Лізингові платежі відповідно до законодавства України відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.
На четвертому етапі реалізації лізингової операції лізингоодержувач і лізингодавець виконують обов'язки, пов'язані з поверненням обладнання. По закінченні строку дії договору лізингу лізингоодержувач позбавляється права використовувати обладнання. Він повертає обладнання лізингодавцю, або поновлює лізинговий договір, або придбає орендоване обладнання у власність. Пропозиції лізингоодержувача про набуття майна, його повернення або продовження договору мають бути представлені лізингодавцю не пізніше як за 1,5 місяця до завершення строку лізингу. Якщо лізингоодержувач не заявляє про бажання придбати майно або продовжити договір, він повинен повернути майно лізингодавцю за вказаною ним адресою не пізніше як за 15 днів після закінчення терміну лізингу.
Лізингодавець контролює повернення об'єкта лізингу в належному робочому стані. Витрати, пов'язані з поверненням обладнання, несе лізингоодержувач. До тих пір, поки лізингодавець не буде фактично відновлений у володінні майном, лізингоодержувач продовжує вносити плату і нести відповідальність за об'єкт лізингу. Якщо лізингоодержувач вніс якісь зміни (модифікації) в обладнання, він зобов'язаний на вимогу лізингодавця і за свій рахунок відновити первинний стан цього обладнання.
Якщо лізингоодержувач не повертає обладнання по закінченні терміну оренди або із закриттям угоди, з нього відшкодовується пеня у відсотках від залишкової вартості обладнання за кожний день прострочення до повного повернення обладнання лізингодавцю.
АБ «Укркомунбанк» уклав угоду з фінансового лізингу.
За цією угодою придбано автомобіль ринковою вартістю 50000 грн.
Строк лізингу — 5 років.
Процентна ставка, що прирощується — 12 % річних, сплачується в кінці кожного періоду платежу.
Лізингоодержувач — юридична особа.
Договором передбачено придбання автомобіля після закінчення строку лізингу (ціна придбання — 0 грн.).
Визначений строк корисного використання лізингоодержувачем автомобіля — 7 років.
Договір є договором фінансового лізингу, оскільки строк лізингу більший за 60 % строку корисного використання автомобіля (5 : 7-71,4%).
Періодом вважається рік, а не місяць.
У разі 12 % платежу за п'ять періодів К = 3,605 (додаток 38).
Обчислюємо суму лізингового платежу, що його має сплачувати лізингоодержувач в кінці кожного року (якщо процентна ставка 12 %):
50000 : 3,605 = 13870 (суму округлено).
Щороку лізингоодержувач сплачуватиме лізингодавцю по 13870грн.
«Знаходимо загальну суму витрат (із процентами):
13870-5 (строк лізингу) = 69350 грн.
Розраховуємо суму процентів, що будуть сплачені:
69350-50000 =19350 грн.
Складаємо таблицю сплати лізингових платежів (табл. 2.1):
Таблиця 2.1
Таблиця сплати лізингових платежів
| Рік (дата платежу) | Мінімальна сума лізингових платежів, грн. | Фінансовий дохід, грн. | Компенсація вартості об’єкта лізингу,грн. | Залишок заборгованості лізингоодержувача |
| 1-й | 13870 | 50000*12%=6000 | 7870 | 42130 |
| 2-й | 13870 | 42130-12%=5055 | 8815 | 33315 |
| 3-й | 13870 | 33315-12%=3998 | 9872 | 23443 |
| 4-й | 13870 | 23443-12%=2812 | 11058 | 12385 |
| 5-й | 13870 | 12385-12%=1485 | 12385 | 0 |
| Усього | 69350 | 19350 | 50000 |
Розрахунки:
13870-6000 = 7870.
50000-7870 = 42130. Суму округлено.
Щомісячна сума платежів визначається: «за перший рік:
проценти — 6000 : 12 = 500 грн.;
основна заборгованість — (13870 : 12) - 500 = 655,83 грн.
Аналогічні обчислення виконуються щодо наступних років.
Протягом строку лізингу (оренди) лізингоодержувач нараховує амортизацію.
Визначена ліквідаційна вартість — 0. Для нарахування амортизації застосовується прямолінійний метод.
50000 / 7 = 7143 грн/рік,
7143 4/12 = 595,25 грн/місяць
Лізингоодержувач з АБ “Укркомунбанк” уклав договір з оперативного лізингу будинку на три роки.
Вартість будівлі - 65433 грн.
Строк корисного використання будівлі - 20 років
Визначена ліквідаційна вартість - 5000 грн.
Щорічна лізингова плата - 24000 грн.
Вартість будівлі, що зазначена в угоді - 72000 грн.
Лізингодавець застосовує прямолінійний метод нарахування амортизації.
Умовами договору передбачено, що лізингоодержувач здійснює капітальні вкладення в орендований будинок. Лізингодавець витрати не враховує.
Щомісячна плата становить:
24000: 12 = 2000 грн. Річна сума амортизаційних відрахувань:
(65433 -5000): 20 = 3021,65 грн. Щомісячна сума амортизаційних відрахувань: 3021,65: 12 = 251,80 грн.
Через рік лізингоодержувач здійснив добудову — гараж вартістю 9000 грн. За умовами договору всі витрати, пов'язані із капітальними вкладеннями, несе лізингоодержувач. У зв'язку з цим лізингова плата лізингодавцем не переглядається.
Витрати, понесені лізингоодержувачем через таку добудову, визнаються поточними у відповідних облікових періодах протягом визначеного терміну корисної служби гаража чи решти строку лізингу (залежно від того, який з цих періодів коротший) і відносяться на витрати нарахуванням амортизації.
Лізингоодержувач визначив строк корисного використання капітальних вкладень (гаража) — 10 років. Визначена ліквідаційна вартість гаража — 500 грн. Оскільки строк корисного використання більший ніж решта строку лізингу, то витрати будуть розподілені на два роки.
Під час продажу необоротного активу з укладенням угоди про його одержання продавцем у фінансовий лізинг (оренду) дохід від продажу визнається:
- у сумі вартості продажу необоротного активу, якщо вартість продажу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу) нижча або дорівнює балансовій вартості проданого необоротного активу;
- у розмірі балансової (залишкової) вартості проданого необоротного активу, якщо вартість продажу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу) вища, ніж балансова вартість проданого необоротного активу. Сума вартості продажу необоротного активу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу), що перевищує його балансову (залишкову) вартість, включається продавцем-лізингоодержувачем до складу доходів майбутніх періодів, а також до складу доходу відповідних звітних періодів протягом строку фінансового лізингу (оренди). Одночасно балансова (залишкова) вартість проданого необоротного активу виключається з балансу лізингоодержувача з відображенням у складі витрат реалізованих необоротних активів.
Таким чином, банки як лізингодавці заінтересовані в своєчасному погашенні основної суми боргу за лізингом та процентів за надання об'єктів у лізинг.
Отже, добре відпрацьована система обліку і аналізу лізингових операцій є важливим елементом загального процесу здійснення лізингової операції.
Зазначимо, що лізинговий бізнес в Україні перебуває нині тільки на стадії зародження. Так, уже діє понад 730 структур, які проводять лізингові операції.
Розвиток лізингу в Україні передусім залежатиме від надійності гарантій, що зменшують фінансові ризики, яких можуть зазнати учасники лізингових операцій. На користь лізингу свідчать його значні переваги порівняно з іншими формами бізнесу, пов'язаними з простим набуттям майна.
В цілому, кожен із описаних вище підходів аналізу кредитоспроможності має власну нішу застосування. Розробка універсальних методик не є доцільною, так як ускладнює процес аналізу для окремих типів клієнтів та угод, що може привести до втрати частини клієнтів компанії. При виборі базового підходу щодо аналізу кредитоспроможності лізингові компанії перш за все повинні визначитись щодо цільового ринку та в залежного від його характеристик обрати відповідний підхід. Разом з тим із ростом лізингової компанії, обсягів продаж, кількості цільових ринків кількість застосовуваних підходів може зрости.
2.4 Стан та анализ інформаційної бази лізингу
В Україні лізинг почав формуватися на початку 90-х років минулого століття. Проте і до нині в країні відсутня необхідна достовірна інформаційна база не тільки по кількісних, а й по якісних показниках, що характеризують вітчизняну лізингову діяльність. Державні статистичні органи не мають даних по обсягах лізингових послуг, кількості укладених, виконаних і невиконаних договорів, джерелах фінансування, вартості техніки і обладнання, переданого у лізинг тощо у розрізі видів економічної діяльності, суб'єктів господарювання та економіки в цілому.
Це значно утруднює проведення наукових аналітичних досліджень з лізингу, вироблення і прийняття оперативних і зважених виробничих рішень, управління лізинговою діяльністю. Для створення належного інформаційного забезпечення лізингової діяльності необхідно здійснити комплекс заходів з таких напрямів:
удосконалення статистичної звітності,
формування інформаційного банку даних,
пропаганда та розповсюдження інформації,
надання дорадницьких, просвітницьких послуг з лізингу
У Загальнодержавному табелі (переліку) форм державних статистичних спостережень для об'єднань, підприємств, організацій та установ України всіх форм власності на 2008 рік, розробленому і затвердженому Державним комітетом статистики України (наказ 14. 01. 2008 р. №10) на виконання Указу Президента України „Про державний комітет статистики України" від 19 січня 2004 р. №60/2004, містяться 217 форм державних статистичних спостережень за 8 розділами (у томі числі: статистика інвестицій; статистика основних засобів; статистика сільського та рибного господарства; статистика фінансів підприємств). Однак, жодних даних про лізингову діяльність в цілому по країні, регіонах, по видах економічної діяльності, галузях економіки у вказаних формах не наводиться [16].
Така негативна ситуація щодо інформаційного висвітлення лізингу пояснюється рядом причин. Нами встановлені основні з них. По-перше, лізингові операції не підлягають ліцензуванню, а лізингові компанії не є чисто „лізинговими", вони паралельно можуть займатися іншими видами діяльності, які є основними і за обсягом значно перевищують лізингові операції. По-друге, дуже часто операції продажу на виплату - в розстрочку відносять до лізингових. По-третє, має місце навмисне уникання укладання договорів лізингу і підміна їх на договори купівлі-продажу на виплату або договори-оренди через недосконалі оподаткування, нормативно-правову базу тощо.
По-четверте, зустрічаються випадки, коли зареєстрована компанія по наданню лізингових послуг, але фактично займається іншими видами діяльності. В Україні лише кожен 5-7 суб'єкт господарювання від усіх задекларованих реально надає лізингові послуги.
Проте дія всіх цих та багатьох інших факторів не повинні бути причиною не відображення лізингової діяльності у державній статистичній звітності. В останні роки зроблені певні кроки по започаткуванню та впорядкуванню інформації щодо лізингу, зокрема фінансового. Так, згідно Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено фінансовий лізинг. При цьому у 2003 р. відповідним Указом Президента України було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, або скорочено - Держфінпослуг. Зазначена комісія займається регулюванням ринку фінансових послуг, здійснює нагляд за небанківськими фінансовими установами, що надають такі послуги і в тому числі з фінансового лізингу, а також створенням інформаційної бази. Для цього Держфінпослуг затвердила "Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній". Завдяки прийнятим заходам у першому кварталі 2004 р. запроваджено реєстрацію фінансових компаній.
Перспективним і таким, що відповідає вимогам сьогодення, є створення, можливо, на базі крупної лізингової компанії, міжобласного лізингового центру, який, міг би розробляти та розповсюджувати різні методичні рекомендації, методики з лізингу, створення інформаційного банку даних. Останній має містити інформацію про попит підприємств, у тому числі аграрних на техніку та обладнання, її пропозицію і постачальників, лізингодавців та лізингоотримувачів, умови здійснення лізингових операцій тощо. Подібний міжрегіональний центр створений в Російській Федерації на базі Московської лізингової компанії і позитивно себе зарекомендував.
Не менш важливим питанням є забезпечення доступності, якості інформації, насамперед, звітних даних. Нині навіть ті форми звітності, які не містять інформацію, що становить державну чи комерційну таємницю, практично не доступні, розпорошені по різних відомствах (статистична, фінансова звітність), їх показники часто не ув'язані між собою. Слід зазначити, що раніше, до реформування бухгалтерського обліку і звітності складені річні звіти господарств, які містили найбільш повну інформацію виробничо-фінансового напряму, здавалися в органи управління сільського господарства (районні, обласні, національні). Тут вони ретельно перевірялися на предмет взаємоув'язки складових частин (розділів, таблиць), показників звіту щодо виробничої та фінансової частин, зводилися і передавалися у вище стоячу організацію. Такий підхід забезпечував більшу достовірність даних і кращий доступ до них. Такої ж думки дотримуються інші вчені-економісти [15].
Ефективне застосування лізингового механізму та активізація лізингової діяльності потребують організації надання кваліфікованих порад, роз'яснень професійних дорадників, проведення відповідного навчання. Це пояснюється тим, що ринок лізингових послуг в Україні почав розвиватися порівняно недавно і розуміння його вимагає певного рівня знань і навичок. На жаль, поки що люди слабо обізнані з питань природи лізингу, не знають його переваг, особливостей. Вони часто не знають економічної сутності лізингу, або ототожнюють його з орендою, розстрочкою, кредитом, не розуміючи між ними принципової різниці. Як вже зазначалося, результати проведеного нами соціологічного обстеження керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств Київської області показали, що кожен дев'ятий із них не знає взагалі, що таке лізинг. Тільки 32,5% знає, що таке фінансовий, 22,9% - оперативний, 19,9% внутрішній і 24,7 — міжнародний лізинг. Респонденти також вказали, що необізнаність з питань лізингу, нестача досвіду із здійснення лізингових операцій перешкоджають розвитку лізингової діяльності сільськогосподарських підприємств [9,ст. 186-188].
Крім того, механізм укладання, дії лізингових угод і нарахування лізингових платежів непростий. Кожен вид лізингу має свої сильні та слабкі сторони, які потрібно знати та вміло використовувати. Наприклад, при укладанні договорів з фінансового лізингу з тривалим строком дії можливі випадки швидкого морального зносу лізингового майна під дією науково-технічних досягнень, хоча орендні платежі не можна припиняти, бо, згідно укладеній угоді, слід виплатити всю вартість його амортизації. У такому разі доцільно укладати угоди з оперативного лізингу, оскільки термін дії її коротший і менший від амортизаційного строку (як правило, від 2 до 5 років).
Отже, виходячи з викладеного вище, необхідно постійно проводити навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників лізингових компаній, потенційних і реальних клієнтів, постачальників техніки та обладнання з питань фінансування, бухгалтерського обліку, оподаткування, менеджменту, правових питань тощо. Різні види і форми навчання та пропаганди лізингу можуть проводитися спеціалістами провідних лізингових компаній, їх асоціацій, аграрних дорадчих служб, банків тощо.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКАМИ МЕХАНІЗМУ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ3.1 Закордонний досвід лізингової діяльності фінансових установ
Наукові дослідження та практика провідних країн світу доводять, що лізинг відіграє важливу роль в економічному зростанні країн, що розвиваються. Надаючи додатковий капітал, він сприяє додатковим інвестиціям у бізнес. Це, в свою чергу, збільшує зайнятість і податкову базу та стимулює зростання валового внутрішнього продукту. Таким чином, немає сумнівів, що нагромадження капіталу, пов’язане з придбанням обладнання, має значний вплив на валовий внутрішній продукт будь-якої країни. В загальному вигляді, чим більш продуктивними є активи, тим більшою буде віддача. Крім цього, зростання нагромадження капіталу призводить до зростання зайнятості та розширення податкової бази. В свою чергу, нагромадження капіталу значною мірою знаходиться під впливом багатьох факторів, до яких належить і податкова політика країни. Як країни з економікою, що розвивається, так і розвинені країни з успіхом використовують податкові стимули для стимулювання придбання обладнання, а саме податкові кредити, податкові списання та прискорену амортизацію.
Лізинг відіграє значну роль у процесі нагромадження капіталу. Як зазначалося раніше, лізинг у розвинених країнах складає значну частину формування капіталу (основних засобівів) і, звичайно, має потенціал, щоб відігравати аналогічну роль на ринках країн, що розвиваються. Таким чином, лізинг, як сильний та життєздатний фінансовий інструмент, може відігравати важливу роль в економічному розвитку країни.
Податкова політика, що впливає на нагромадження капіталу, значною мірою впливає також на сферу лізингу. Що стосується лізингу найважливіший податковий момент - строки амортизації.
Враховуючи початковий етап розвитку вітчизняної лізингової галузі постає питання, що доцільно зробити для забезпечення її сталого розвитку. Існують універсальні як економічні, так і суспільні стимули, що дозволяють зробити лізинг ефективним механізмом пожвавлення інвестицій в основні засобии. Загальновідомо, що до економічних відносяться податкові стимули, наприклад, прискорена амортизація; бюджетна підтримка; зменшення податкових зобов’язань. Дані підходи застосовують до прямого оподаткування лізингових операцій. Наведемо декілька аргументів щодо прискореної амортизації для об’єктів придбаних на умовах фінансового лізингу [2]:
- введення підвищених норм амортизації для оновлення основних засобів дозволить значно підвищити доходи від продажу нових об’єктів основних засобів у виробників. Це призведе до значного підвищення бази оподаткування. Збільшення валових доходів виробників об’єктів основних фондів від впровадження підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу буде значно перевищувати амортизаційні відрахування;
- досвід країн Центральної та Східної Європи, зокрема Польщі, Чехії, Угорщини, Росії, свідчить про те, що до 30% фінансування оновлення основних засобів забезпечує саме фінансовий лізинг. В Україні цей показник становить 0.02 % при зносі основних засобів від 60 до 90% в різних видах економічної діяльності. Отже, в Україні фактично мізерні обсяги операцій фінансового лізингу;
- стосовно питання, що все оновлення основних засобівів буде здійснюватися лише через фінансовий лізинг, досвід країн, які застосовують підвищенні коефіцієнти амортизаційних відрахувань, свідчить, що фінансування оновлення за допомогою фінансового лізингу, досягає лише 30% всього обсягу фінансування. Навіть якщо обсяг лізингових операцій в Україні збільшиться в 100 разів, це буде забезпечувати фінансування лише 2% фактичного обсягу фінансування оновлення основних засобів;
- багато вітчизняних компаній відчувають нестачу внутрішніх ресурсів на придбання обладнання. Підвищені коефіцієнти дозволять заохотити такі компанії до використання фінансового лізингу для інвестування коштів в оновлення основних засобів, що на даний момент мають значний моральний та фізичний знос;
- прискорена амортизація для лізингодавця дозволяє лізинговій індустрії, особливо на ранніх етапах розвитку, наприклад стадії вітчизняної індустрії, розвиватися швидкими темпами. Свідченням слабкого розвитку ринку лізингу в Україні є друга фаза еволюції розвитку лізингу, на якій знаходиться вітчизняна лізингова індустрія (із шести можливих);
- для всіх лізингових операцій можна запровадити режим реєстрації, що дозволить зберегти контроль за можливими зловживаннями;
- підвищені коефіцієнти для фінансового лізингу будуть нести певну грошову вигоду теперішньої вартості для лізингодавців. Лізингодавці будуть поступатися частиною або усім обсягом вигод від теперішньої вартості шляхом зниження лізингових платежів. Знижені лізингові платежі для лізингоодержувачів спричинять або появу більшої кількості лізингоодержувачів, або збільшення обсягів обладнання, взятого в лізинг вже існуючими лізингоодержувачами. У будь-якому випадку, додаткова кількість виробничого обладнання буде знаходитися у використанні, що призведе до розширення обсягів основного капіталу в країні;
- додаткове виробниче устаткування, що досягається за допомогою підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу, призведе до збільшення зайнятості, прискорить темпи зростання валового внутрішнього продукту та призведе до збільшення податкових надходжень. Підтвердженням даного аргументу є досвід таких країн як Аргентина, Австралія, Бангладеш, Бразилія, Чилі, Чеська Республіка, Данія, Сальвадор, Фінляндія, Франція, Гватемала, Гондурас, Індія, Індонезія, Ірландія, Італія, Японія, Марокко, Нікарагуа, Норвегія, Пакистан, Панама, Перу, Словацька Республіка, Сальвадор, Шрі-Ланка, Таїланд, Туреччина, Великобританія, Франція, Росія, Угорщина, Польща;
- досвід провідних країн світу (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Канада) свідчить, що серед основних джерел оновлення основних засобів - 60% коштів надають власні кошти підприємств, 25% – кредити банків, 7% - облігаційні позики, решта - інші форми залучення капіталу. Отже, основними джерелом є власні кошти підприємств. На даному етапі розвитку, лише прискорені норми амортизації дозволяють формувати найбільше джерело оновлення основних засобівів для українських підприємств;
- за оцінками іноземних експертів, що наводяться в World Leasing Year Book, за допомогою обладнання, що було поставлене в Росії в 2007 р. на умовах фінансового лізингу обсягом 1.3 млрд. дол. було створено 34 тисячі нових робочих місць.
Порівнюючи податкове законодавство щодо практики непрямого оподаткування лізингових операцій, а саме, оподаткування податком на додану вартість комісій та процентів лізингодавця в 25 країнах Європейського Союзу, Канаді та Японії, міжнародні експерти зазначають, що в даних країнах комісії та проценти не оподатковуються податком на додану вартість. В Україні з 1 січня 2006 р. введена норма, згідно з якою розмір комісії, що перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України, оподатковується податком на додану вартість.
Порівняльний аналіз щодо непрямого оподаткування, а саме оподаткування податком на додану вартість комісій лізингодавців, засвідчив, що його застосування є недоцільним в умовах України, оскільки така практика не відповідає інтересам інвестиційної політики держави, інтересам лізингоодержувачів та інтересам державного бюджету. Незначний розмір лізингової галузі пояснюється українським підходом щодо оподаткування лізингових операцій, яка підвищує вартість послуг для лізингоодержувачів, а потім і для споживачів продукції, що випускається за допомогою обладнання, одержаного на умовах фінансового лізингу. Збільшена вартість лізингових послуг призводить до зменшення платоспроможного попиту з боку лізингоодержувачів, а також зменшується кількість лізингоодержувачів, що можуть собі дозволити інвестиції в основні засоби через механізм лізингу.
На етапі становлення лізингової галузі надзвичайно важливо заохочувати інвесторів до лізингової галузі. Зокрема, необхідно збільшувати капіталізацію лізингових компаній, оскільки без неї вони не зможуть одержувати фінансування в значних обсягах та за прийнятними ринковими ставками, що на даний момент складають 12-14% річних в валюті та 16-20% у гривні. Без збільшення фінансування лізингових компаній іншими кредиторами лізингові компанії не спроможні фінансувати великі за розміром лізингові угоди та велику кількість лізингоодержувачів.
За даними української статистики в різних галузях економіки знос основних засобів складає від 70 до 90%, а за розрахунками Німецької консультативної групи з питань економічних реформ ступінь зносу основних засобів по галузям економіки складає: промисловість - 49%, сільське господарство - 48%, транспорт - 50%, зв’язок - 40%, будівництво - 49% [11].
Яким чином можна фінансувати оновлення основних засобів підприємства, якщо останнє не має власних коштів і не має можливості отримання коштів через кредити банківської системи або фондовий ринок? Досвід провідних країн світу свідчить, що таке фінансування може надати фінансовий лізинг. Розвиток фінансового лізингу у 20 столітті засвідчив його стрімке зростання. Фінансовий лізинг став одним із найважливіших механізмів фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємств. Стрімке зростання фінансового лізингу, в першу чергу, залежало від фіскальних переваг (прискорена амортизація). Але навіть після скасування таких переваг на початку його розвитку застосування лізингу зберегло темпи його зростання.
Лізинг є додатковим джерелом фінансування. Він дозволяє фінансувати використання та користування підприємством активу, не відволікаючи існуючі на підприємстві грошові кошти. Таким чином, існуючі фінансові ресурси зберігаються і можуть бути використанні для інших цілей, звідси випливає грошовий потік. У порівнянні із іншими джерелами фінансування, лізинг також легше впорядковувати, а договори в більшості випадків дуже гнучкі. Розмір лізингових платежів зазвичай встановлюється залежно від розміру доходів лізингоодержувача та його потоку грошових коштів. Таким чином, підприємства, що не мають можливості надати забезпечення (заставу) для фінансування своїх виробничих потреб, можуть виконати свої інвестиційні проекти. Це є однією з найважливіших переваг, що компанії можуть отримати, використовуючи лізинг. Досягаючи значних розмірів, лізингова галузь дозволяє значно зменшити вартість залучених фінансових ресурсів для компаній та стимулювати інвестиції.
Дослідники прийшли до висновку, що найбільший ефект від лізингу отримує економіка окремої країни через збільшення активності невеликих підприємств. Загальновідомо, що малим підприємствам надзвичайно важко отримати фінансування. Без ліквідного забезпечення (застави) достатньо важко отримати кредити. Навіть за умов отримання кредиту малим підприємством, воно має платити високі проценті ставки, що впливає на ліквідність, платоспроможність та прибутковість компанії, зменшуючи їх. Альтернативою кредиту в такому випадку є лізинг. Лізинг довів, що він є ефективним інструментом, що долає такі бар’єри як високі кредитні ставки та необхідність наявності забезпечення (застави), що вимагають традиційні банки. Оскільки лізинг орієнтується на грошові потоки, він надає новий спосіб одержання можливості користування активом як альтернатива прямій купівлі активу або одержання кредиту. Таким чином, лізинг може збільшити доступність малих підприємств до середньострокового фінансування оновлення основних засобів та нових технологій.
Взаємозв’язок лізингу та обсягів інвестування в країнах Європи представлений у додатку Б. Статистичні дані доводять, що лізинг є одним із найважливіших джерел фінансування інвестицій в таких країнах як Великобританія, Данія, Швеція, Італія, Німеччина, Франція, що є лідерами за розмірами інвестицій в Європі.
Лізинг є додатковим джерелом фінансування. Він дозволяє фінансувати використання та користування підприємством активу, не відволікаючи існуючі на підприємстві грошові кошти.
Фінансовий лізинг повинен стати локомотивом, що забезпечить оновлення основних засобів українських підприємств. Декілька цифр за результатами 2007 р.: в Чехії річний обсяг профінансованих лізингових угод склав 3,4 млрд. євро, в Угорщині – 3,1 млрд. євро, в Польщі – 3,1 млрд. євро, Росії - 7 млрд. євро, у Словенії – 1,1 млрд. євро, у Словакії – 1,1 млрд. євро, в Румунії -0,8 млрд. євро, в Естонії - 0,7 млрд. євро [31].
В Україні, за оцінками експертів, у 2007 р. річний обсяг профінансованих лізингових угод склав лише 200 млн. євро. При цьому коефіцієнт співвідношення лізингу до інвестицій в Чехії складає – 16%, в Угорщині – 22%, в Польщі -11%, в Росії – 10%, в Словенії – 20%, в Словакії – 15%, в Румунії – 6%, в Естонії – 32%. За оцінками іноземних фахівців, лізинг в Україні знаходиться лише на початку другої стадії еволюції лізингових ринків із шести можливих. У табл. 3.1 представлено структуру лізингових операцій в Європі.
Таблиця 3.1
Динаміка зміни структури лізингових операцій за видом активів у Європі за 2004-2009р.р.
| № | Вид активу | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 |
| 1 | Устаткування | 25.5% | 25.6% | 25.0% | 25.01% | 23.45% | 22.72% |
| 2 | Комп’ютери | 12.5% | 13.8% | 13.9% | 11.33% | 11.67% | 11.08% |
| 3 | Легковий автотранспорт | 33.8% | 32.3% | 33.3% | 32.90% | 35.16% | 34.41% |
| 4 | Важкий автотранспорт | 16.1% | 16.3% | 16.9% | 19.32% | 18.25% | 19.95% |
| 5 | Літаки, залізничний транспорт | 5.3% | 6.0% | 4.9% | 3.75% | 4.42% | 6.01% |
| 6 | Інше | 6.8% | 6.0% | 6.0% | 7.68% | 7.05% | 5.81% |
| 7 | Заголом | 100% | 100% | 100% | 100% | 100% | 100% |
Чому необхідно фокусувати увагу на розвитку фінансових ринків та лізингу, якщо банківська система розвивається такими швидкими темпами? Чи потрібні лізинговим компаніям нові фінансові інструменти? Мабуть, іще 5 років тому таке питання було неактуальне і невчасне. Що трапилося? Для початку варто відзначити, що в країні очевидні деякі дуже позитивні тенденції протягом останніх часів, включаючи макроекономічну стабільність та збільшення доходів населення. Наведу декілька цифр, що мають продемонструвати потенціал, який може дати розвиток фінансових ринків: питома вага боргу приватного сектору (випуск цінних паперів власного боргу) у ВВП в країнах ЄС в 2005 р. в середньому складає 36%. В Росії аналогічний показник представляв би ринок розміром 400 мільярдів дол., а фактично складав лише 20 млрд. дол. В Польщі 36% ВВП складають 100 млрд. дол., а фактично борги приватного сектору складали лише 6 млрд. дол. В Україні 36% ВВП - 15 млрд. дол., а фактично випуск цінних паперів власного боргу приватним сектором складав лише 1 млрд. дол.. Таким чином, ці три ринки використовують свій потенціал лише на 6%. Що може забезпечити досягнення потенціалу розвитку приватного ринку боргових зобов’язань? Депозити зростають швидкими темпами, населення України збільшує свої депозитні вкладення в вітчизняних банках. Як відомо, проведення успішних пенсійних реформ в сусідніх країнах створює попит на цінні боргові зобов’язання із прийнятним ризиком. Крім того, варто згадати про те, що мобілізація приватних заощаджень зменшує залежність від іноземних портфельних інвестицій. Здорові вітчизняні фінансові ринки є також індикатором того, що іноземні інвестори будуть зацікавлені в інвестиціях в них.
В Україні емітенти лише підходять до розуміння, який вид боргу задовольняє їх фінансові потреби. З іншого боку, інституційні інвестори зважують прийнятні з точки зору ризику інструменти для того, щоб збалансувати їх портфельні потреби. Коли ми відповідаємо на питання стосовно стандартизації подумаємо про наступне: чи збільшить привабливість вітчизняного фінансово сектору для інвесторів більш інтегрований, ніж фрагментарний фінансовий сектор в межах не лише нашої країни, а також країнах сусідах? Більше того, чи будуть інвестори вітати вищі стандарти розкриття інформації, практики розміщення цінних паперів? Країни сусіди стикаються із загальними перепонами у розвитку лізингових операцій. Наприклад, проблеми високої питомої ваги несплачених своєчасно лізингових платежів не унікальні для окремо взятої країни. Очевидно, що зацікавлені сторони у такій інтеграції, працюючи разом, надаючи один одному інформацію та допомогу у вирішенні негативних моментів можуть подолати ці проблеми набагато швидше, об’єднуючи зусилля для розробки стандартів, необхідних для швидшого розвитку фінансових ринків. Наприклад, стандартизація розкриття інформації та практики розміщення цінних паперів на основі найкращого світового досвіду допоможе збільшити впевненість інвесторів. У свою чергу, збільшена впевненість інвесторів обов’язково має прискорити зростання розвитку фінансових ринків. Ліквідні ринки разом із достатніми обсягами та активністю потребують стандартизованих процесів та регулювання. Враховуючи, що український ринок відносно незначний, інтеграція його із іншими ринками, наприклад Польщі, Угорщини, Чехії, Росії дозволить збільшити впевненість інвесторів. Проаналізувавши досвід побудови фінансових ринків в країнах ЄС, можна побачити, що в них на сьогодні існує величезна кількість незначних розбіжностей у законах та процедурах. Це створює величезні перепони у створенні єдиного ринку капіталів. Україна має певні переваги у цьому напрямі, оскільки лише створюються інфраструктура та правила роботи фінансових ринків, а отже, можемо врахувати відповідний досвід наших сусідів - країн-учасниць Європейського Союзу для того, щоб запровадити нові стандартизовані фінансові продукти [31].
Третє питання: хто має бути лідером у розвитку фінансових ринків: державний чи приватний сектор? Приватний сектор має найвагомішу роль у розвитку ринків капіталу, особливо, що стосується збалансування пропозиції із попитом. Але, уряд перший, і що найголовніше, є відповідальним за створення та впровадження „правил гри”. Прозоре та передбачуване законодавче та регуляторне середовище, що підтримує розвиток фінансових ринків – головна запорука успіху. Воно має дозволяти та підтримувати повне та чесне розкриття всієї фінансової інформації про емітента, а також забезпечувати процедури банкрутства, що забезпечують виконання прав кредиторів. Тим не менше (і це дуже важливий момент), якщо існують перепони з боку урядової політики, то в інтересах приватного сектора голосно про це говорити. Приватний сектор має бути частиною вирішення таких проблем, працюючи із урядом, ніж очікуючи від уряду дій. На нашу думку, уряд має бути націлений на розвиток фінансових ринків, кредитуючи та розділяючи деякі ризики, притаманні ринкам. Підсумовуючи відповідь на третє питання, скажу, що державний та приватний сектори, на нашу думку, грають важливу роль у розвитку фінансових ринків, але вони мають працювати разом. Приватний сектор ініціює, виконує та опосередковує операції на ринку. Уряд наглядає за розвитком ринків, застосовуючи таку політику і регулювання, при якій він скоріше направляє ринок, ніж виконує за нього його функції.
Таким чином, Україна потребує активних кроків з боку Уряду і Парламенту України щодо створення економічних та соціальних стимулів для розвитку лізингу в Україні. Центри відповідальності лежать саме в їх площині, і від них залежить, чи буде в Україні справжній бум лізингової галузі чи ні.
3.2Пропозиції щодо покращення бізнес-середовища для лізингу в Україні
Українське бізнес середовище для лізингу має певні особливості. Воно характеризується зовнішнім та внутрішніми чинниками, що визначають правила гри в лізинговому бізнесі. Наприклад, законодавство для лізингу можна віднести до зовнішнього середовища, на яке важко впливати. До внутрішніх чинників можна віднести рівень конкуренції серед лізингових компаній. Очевидно, що конкуренція серед лізингових компаній залежить від технологій, за якими вони працюють, персоналу, їх доступу до джерел фінансування.
З одного боку, законодавче поле, в якому функціонує лізингова галузь змінюється дуже динамічно і кардинально. Зміни комерційного та податкового права для лізингу протягом 1991-2010 років відбувалися часто і непослідовно. Значна кількість змін очевидно не сприяла встановленню чітких та прозорих правил роботи для учасників лізингової індустрії.
Протягом 1991-2003 років комерційне право для лізингових операцій було однобоким: лізингоодержувач мав необмежені права, права лізингодавця були практично відсутні. Найяскравішою ознакою невідповідності інтересів у лізинговій галузі був той факт, що лізингодавець після передачі об’єкта лізингу лізингоодержувачу практично не мав можливості його повернути у випадку, коли лізингоодержувач не виконував умови договору фінансового лізингу. Така практика призвела то того, що лізингова галузь стала галуззю із найвищими ризиками. Високі ризики, що були закладені в комерційному праві для лізингодавців, призводили до практики встановлення останніми високої ціни для лізингоодержувачів [43].
Високі ціни лізингодавців не сприяли залученню більшої кількості клієнтів. В Україні був практично відсутній вторинний ринок лізингу (вторинним ринком лізингу вважаються предмети лізингу, що вже були у вжитку). У країнах із розвиненою лізинговою індустрією розмір ринку вторинного лізингу не менший за розмір ринку первинного лізингу. Таким чином, можна зробити висновок, що постійна зміна правил гри як на рівні комерційного права, так і на рівні податкового права призвели до того, що лізингова галузь не стала локомотивом економічного зростання в Україні на відміну від більшості країн, в яких лізинг забезпечував його основну функцію: пожвавлення економічної активності суб’єктів господарювання.
З іншого боку, конкуренція серед вітчизняних лізингових компаній значно відрізняється і залежить від сегментів, в яких вони працюють. Наприклад, конкуренція серед лізингових компаній, що надають у оперативний або фінансовий лізинг автомобілі, дуже висока. Конкуренція серед лізингових компаній, що надають в оперативний або фінансовий лізинг сільськогосподарську техніку або літаки та залізничний транспорт, практично відсутня.
Для ілюстрації стану розвитку бізнес середовища для лізингу в Україні представимо еволюцію розвитку лізингу в інших країнах. Еволюція лізингу в світі певною мірою схожа на еволюцію будь-якої іншої галузі, і лізинг зростає від народження до досягнення повного розвитку. Іноземні фахівці виділяють шість стадій розвитку лізингу, зокрема оренда; простий фінансовий лізинг; комплексний фінансовий лізинг; пакетування послуг або операційний лізинг; нові продукти; зрілість .
Перша стадія еволюції розвитку лізингу(оренда) передувала лізингу протягом сторіч, і навіть сьогодні цей сектор дуже жвавий і конкурентоспроможний майже в усіх країнах світу. Оренда характеризується коротким строком (менше 12 місяців) та повним набором послуг. Після закінчення строку оренди користувач повертає обладнання власнику.
Друга стадія (простий фінансовий лізинг) зародився сто років тому спочатку у Великобританії, а потім у Сполучених Штатах. В кожній окремій країні світу - це перший лізинговий продукт, що відрізняється від оренди. Продукт характеризується намірами лізингоодержувача в кінцевому рахунку придбати обладнання. В кінці терміну лізингу лізингоодержувач, повністю сплативши лізингодавцю суму лізингової плати, отримує право власності без надання додаткової винагороди або придбає обладнання за номінальну вартість. Оскільки лізинг є новим продуктом, психологія власності все ще дуже притаманна користувачу. Лізингодавець також намагається просто фінансувати обладнання через лізинг і не бажає повертати майно в кінці терміну. Для лізингодавця прийнятний кредитний, а не майновий ризик, оскільки останній вимагає розвиненого вторинного ринку, який не обов’язково існує на цій стадії. Лізинговий продукт майже без винятку пропонується на базі мережі, в якій послуги лізингодавця обмежені фінансуванням обладнання. Протягом цієї фази ринок звичайно залежить від відсотків і не реагує на додаткову вартість. До країн, що перебувають на цій фазі, выдносять Бангладеш, Хорватію, Нікарагуа та Румунію. До цієї стадії розвитку лізингової галузі належить і вітчизняний ринок лізингу.
З перебігом часу та виходом інших учасників на ринок лізингова галузь вступає у третю стадію – стадію комплексного фінансового лізингу. Протягом цієї стадії лізингодавці починають структурувати багато зі своїх фінансових лізингів та надають лізингоодержувачу альтернативні можливості наприкінці дії договору лізингу та можливість поновити його на основі фіксованого залишку. (Лізингоодержувач повинен або викупити предмет лізингу, або поновити термін лізингу.) Протягом цієї фази в більшості країн лізинг набуває найвищого зростання як відносно абсолютних обсягів, так і відносно проникнення на ринок. Також багато ділерів або виробників, які раніше покладалися на незалежні лізингові компанії, починають формувати власні лізингові компанії. Податкові та регуляторні органи, усвідомивши важливість лізингу, пильніше придивляються до галузі та встановлюють правила, регуляторні норми, настанови, спрямовані на стимулювання подальшого зростання. Ця фаза загалом спрямована на відсотки, хоча деякі лізингодавці під тиском конкуренції починають звертатися до такого аспекту лізингу, як додаткова вартість. Такі аспекти можуть включати скорочення терміну реагування з дати подання заяви на лізинг до дати фінансування лізингу, або пакетування послуг, таких, наприклад, як технічне обслуговування, у фінансовий лізинг. Оскільки ринок швидко зростає, лізинг, спрямований на отримання відсотків, з часом призводить до конкуренції на обсягах операцій. Лізингодавці починають зменшувати маржу на ринку покупців. Прикладом країн, що перебувають на третій стадії, є Сальвадор, Індія, Пакистан, Панама та Перу.
Четверта стадія (пакетування послуг або операційний лізинг) настає через деякий час після інтенсивної конкуренції, передачі лізингових технологій з однієї країни в іншу, попиту мультинаціональних лізингоодержувачів та появи вторинного ринку, що тільки розвивається, або становлення розвиненого вторинного ринку. Ключовою рисою цього продукту є здатність лізингоодуржувача повернути обладнання наприкінці терміну лізингу та повний спектр послуг, притаманний багатьом операційним лізингам. Пакетування послуг, які надаються, стає надзвичайно зручним для лізингоодержувача. Так, комп’ютери, і в даному випадку комп’ютерне обладнання, програмне забезпечення, установка, технічне обслуговування та навчання входять до однієї послуги (операції). У цій фазі лізингодавець уже мусить працювати дуже творчо й винахідливо, оскільки лізинг стає все більш життєздатним фінансовим продуктом. У результаті, договори лізингу складає не один лізингодавець, а обидві сторони в процесі переговорів; фактично, дуже часто лізингоодержувачі наполягають, щоб лізингодавці використовували договори, розроблені власними юрисконсультами лізингоодержувача. На даній фазі розвитку знаходиться лізингова індустрія таких країн як Чеська Республіка, Угоршина, Росія, Польща, Естонія, Словенія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Бельгія, Індонезія, Тайвань, Таїланд, Ізраїль, Бразилія, Аргентина, Колумбія, Мексика [43].
Подальша лізингова конкуренція, постійна творчість лізингодавців та постійна передача технологій виводять галузь на п’яту стадію розвитку лізингової галузі, стадію нових продуктів. На цій стадії операційний лізинг стає дуже складним, зі складними опціонами завершення терміну лізингу (опціони на продаж, купівлю та інші гнучкі опціони), опціони раннього завершення, оновлення та подовження кредитів, оновлення технологій та інші інновації, які дозволяють сторонам виявляти додаткову гнучкість для пристосовування строку лізингу до фінансових і технологічних змін. П’ята стадія приносить з собою нові продукти, такі як сек’юритизація, венчурний лізинг та комплексний лізинг (лізинг, який є позикою для цілей оподаткування і лізингом для цілей фінансового обліку). Як приклад країн, що перебувають у цій фазі, можна назвати Японію та Австралію.
І нарешті, лізинг, проходячи класичну криву розвитку галузі від дитинства до зрілості, вступає в останню, шосту стадію – стадію зрілості. Зрілість характеризується суттєвою консолідацією галузі. Така консолідація має форму поглинань, придбань, спільних підприємств або альянсів та інвестиційних фондів (форма, яка з’явилася недавно у Сполучених Штатах). Зрілість несе з собою нижчі норми прибутку, змушуючи лізингодавців збільшувати власну операційну ефективність замість збільшення обсягів продажу. Лізингодавці зосереджуються більше на різних аспектах оцінки ризиків активів, ніж на проблемах кредитування, та стають експертами у конкретних видах обладнання. Лізингодавці стають фахівцями в обладнанні, щоб додати цю перевагу до своїх фінансових знань і добитися успіху в конкурентному середовищі. Загальний розвиток лізингу також затихає протягом цієї фази, і обсяги лізингу зростають тільки із загальним зростанням економіки. До того ж, запроваджується мало інноваційних продуктів. Країнами зі зрілими ринками лізингу є Великобританія та Сполучені Штати Америки.
Хоча лізинг проходить ці шість стадій розвитку майже у всіх країнах, слід відзначити два моменти. По-перше, порядок цих стадій у країні стосується всієї галузі, і не кожної лізингової компанії. Лізингодавці дуже часто розвиваються, не точно дотримуючись такої послідовності. Деякі з них, що пропонують нові продукти, такі як венчурний лізинг, не займаються операційним лізингом. По-друге, якщо лізинг перебуває на якійсь стадії розвитку, це не означає, що він не може мати ознак інших стадій. Наприклад, у США, хоча галузь тут досягла зрілості, багато лізингодавців продовжують пропонувати тільки фінансовий лізинг, а інші надають послугу лише з операційного лізингу або з комплексного лізингу. Проте, існує ризик того, що лізингова галузь може залишитися на стадії фінансового лізингу, як це сталося, наприклад, у Кореї. Хоча Корея швидко пройшла від відсутності фінансового лізингу у 1978 р. до однієї з десяти найбільших лізингових індустрій світу, вона ніколи не виходила за межі стадії комплексного фінансового лізингу. Коли в 1997 р. відбулася азійська фінансова криза, лізингова галузь була майже знищена, сумно ілюструючи необхідність створювати таке оточення, яке б дозволяло і стимулювало розвиток ринку лізингу через усі стадії та пропозицію розмаїття продуктів. Мірою того, як ринки, що розвиваються, рухаються до зрілості, дуже важливо відзначити, що лізинговий цикл (від простого фінансового лізингу до зрілості) має тенденцію до скорочення. Це відбувається через поширення інформації та передачі технологій між ринками, що прискорює проходження лізингом еволюційного циклу.
3.3 Можливості розвитку фінансового лізингу у банківській системі України
Фінансування лізингових контрактів та погашення заборгованості по них може здійснюватися за допомогою різноманітних схем.
Лізингоотримувач та лізингодавець обирають найбільш зручний по строку та розмірам платежів графік платежів. При цьому є два основні критерії, за яких обрані умови та схема платежів будуть задовольняти обидві сторони і лізинговий контракт буде укладено:
- розмір лізингових платежів повинен забезпечити лізинговій компанії прибуток не нижче середньої норми прибутку на вкладений капітал та покриття всіх витрат, пов'язаних з виконанням та обслуговуванням контракту;
- ціна лізингу для лізингоотримувача не повинна бути вище за ціну банківського кредиту на придбання відповідного майна
Методи розрахунку лізингових платежів базуються на теорії зміни вартості грошей у часі. Для всіх схем розрахунків основною вимогою є рівність теперішньої вартості всіх лізингових платежів та вартості майна, яке пропонується у лізинг. Згідно з загальноприйнятим принципом вартості грошей у часі, мати певну кількість грошей сьогодні завжди краще ніж мати їх завтра. Це пояснюється дією декількох основних факторів:
- інфляція (з часом, внаслідок загального подорожчання товарів, гроші знецінюються);
- ризик (невизначеність майбутнього збільшує цінність грошей, що є в наявності: сьогодні гривня на рахунку вже є, а чи буде вона там завтра, – ще питання);
- оборотність (грошові кошти здатні з часом самостійно генерувати дохід: можна покласти гроші на депозит чи провести якусь іншу інвестиційну операцію і додатково до вкладених грошей отримати певний прибуток);
- інфляція (з часом, внаслідок загального подорожчання товарів, гроші знецінюються).
Лізингова компанія, фінансуючи лізинговий контракт повинна враховувати в лізингових платежах часовий розрив між сплатою грошових коштів постачальнику та отриманням грошей від лізингоотримувача.
Здебільшого, сукупність усіх платежів по договору лізингу в основному складається з (1) авансового платежу, (2) періодичних лізингових платежів та (3) викупної (залишкової) вартості. При цьому сплата періодичних лізингових платежів може бути визначена у декількох схемах:
- регулярні платежі, тобто лізингові платежі, що здійснюються через рівні проміжки часу; вони поділяються на:
1) постійні платежі (ануїтети);
2) платежі с постійним темпом зміни;
3) платежі з амортизацією боргу (відшкодуванням вартості предмета лізингу) рівними частинами;
- нерегулярні платежі – лізингові платежі погоджуються сторонами відповідно до графіку, в якому вказані певні строки та суми платежів.
Та чи інша схема платежів застосовується виходячи з побажань сторін договору. На прийняття рішення щодо схеми платежів з точки зору лізингоотримувача впливають: сезонність виробництва, небажання одночасно інвестувати велику суму коштів у розвиток матеріально-технічної бази виробництва; швидке погашення вартості майна і отримання більш ліквідного балансу з метою подальшого отримання кредитів, інвестиційна політика тощо. Лізингова компанія зазвичай пропонує схему розрахунків платежів таку саму, як і схема залучення та погашення компанією ресурсів для фінансування лізингових контрактів. Лізингова компанія зазвичай пропонує схему розрахунків платежів таку саму, як і схема залучення та погашення компанією ресурсів для фінансування лізингових контрактів. Зазвичай банк, що фінансує лізингову компанію нараховує відсотки за користування кредитними ресурсами виходячи з фактичної заборгованості, що діяла в певні проміжки часу за однакової процентної ставки, тому для лізингової компанії прийнятна будь-яка схема лізингових платежів, що забезпечує отримання запланованої норми прибутку та погашення всіх витрат, пов'язаних з контрактом. Якщо ж лізингова компанія для фінансування лізингових контрактів застосовує альтернативні банківському кредиту джерела залучення коштів або ж залучає кредити, що передбачають жорсткий графік сплати заборгованості та процентів, то при погодженні схеми лізингових платежів необхідно бути досить обережним оскільки застосування різних схем залучення та розміщення ресурсів може привести до ситуації, коли лізингова компанія в певні періоди часу не буде мати «живих» грошей для повернення залучених ресурсів та сплати процентів за користування ними.
Розглянемо поетапно різні схеми розрахунку лізингових платежів.
Для цього введемо деякі позначення [43]:
P – первісна вартість предмету лізингу (якщо договором передбачено авансовий платіж, то до уваги береться вартість за мінусом суми авансового платежу);
n – строк лізингу в місяцях, кварталах, роках (загальна кількість лізингових платежів);
і – відсоткова ставка за період (в розрахунках річну відсоткову ставку ділять на кількість періодів лізингу в році. Так, для щомісячних лізингових платежів річну відсоткову ставку необхідно розділити на 12);
S – залишкова (викупна) вартість предмету лізингу. При цьому слід зазначити, що незалежно від методу розрахунку, чим вищою буде викупна вартість предмету лізингу – тим більший розмір процентів сплатить лізингоотримувач і отримає лізингова компанія.
A – лізинговий платіж.
Регулярні постійні платежі передбачають виплату однакової суми лізингового платежу через однакові проміжки часу. Такий механізм припливу (відпливу) грошей має назву ануїтету. Сума лізингового платежу розраховується за формулою:
(3.1)
Загальна сума лізингових платежів обраховується як добуток отриманого лізингового платежу та кількості лізингових платежів.
Вартість предмета лізингу 1000 грн., ставка 15% річних або 1.25% на місяць, строк лізингу приймемо за 5 місяців, залишкова (викупна) вартість становить 200 грн.
Підставивши значення змінних у наведену формулу отримаємо суму лізингового платежу:
Розподіл лізингового платежу на амортизацію боргу (погашення вартості майна) та проценти проводиться послідовно. Сума, що йде в погашення вартості майна, визначається як різниця суми лізингового платежу та процентів на залишок заборгованості:
, (3.2)
де дt – сума, що відноситься в погашення вартості майна в періоді t =1,…n.
Дt-1 – залишок заборгованості за предмет лізингу на кінець періоду t-1.
Для зручності наведемо графік сплати лізингових платежів, погашення вартості майна та процентів в табличній формі (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
Сплата лізингових платежів, грн.
| Лізингові періоди | Залишок заборгованості, (гр.2-гр.3) | Погашення вартості майна, (гр.5-гр.4) | Проценти, (гр.2ставку лізингу) | Лізинговий платіж |
| 1 | 1 000,00 | 156,05 | 12,50 | 168,55 |
| 2 | 843,95 | 158,00 | 10,55 | 168,55 |
| 3 | 685,95 | 159,98 | 8,57 | 168,55 |
| 4 | 525,97 | 161,98 | 6,57 | 168,55 |
| 5 | 364,00 | 164,00 | 4,55 | 168,55 |
| Всього | 200,00 | 800,00 | 42,75 | 842,75 |
З табл. 3.2 видно, що сума процентів з плином часу зменшується, в той час як сума амортизації боргу, навпаки, збільшується. При цій схемі в перших періодах лізингу баланс компанії-лізингоотримувача буде менш ліквідним, фінансова стійкість компанії – порівняно меншою, у звіті про прибутки і збитки компанії буде вказано значні фінансові витрати. Якщо компанія-лізингоотримувач на протязі перших періодів лізингу планує для розвитку виробництва отримувати кредитні кошти в банку, а вартість лізингового контракту для компанії є достатньо значною, необхідно погодити з лізингодавцем іншу схему лізингових платежів.
Умови погашення заборгованості по лізингу передбачають зміну (збільшення чи зменшення) лізингових платежів з постійним темпом приросту (зменшення) в кожному періоді. Іншим чином, задається прискорена (зменшена) амортизація боргу (погашення вартості майна). Розміри лізингових платежів розраховуються за допомогою таких формул:
, (3.3)
де А1 – розмір першого лізингового платежу;
t – період лізингу = 1,…, n;
k – темп приросту.
Якщо k>0 – відбувається прискорене погашення вартості майна, якщо k<0 – навпаки відбувається зменшення розміру платежів з плином часу.
Розмір першого лізингового платежу визначається:
(3.4)
Розподіл лізингового платежу на амортизацію боргу (відшкодування вартості предмета лізингу) та проценти проводиться так само як і в попередньому прикладі: сума, що йде в погашення вартості майна, визначається як різниця суми лізингового платежу та процентів на залишок заборгованості.
Використовуючи дані попереднього прикладу та приймаючи темп приросту рівним 36% річних (3% в місяць) перший лізинговий платіж буде дорівнювати:
Наведемо графік сплати лізингових платежів, відшкодування вартості предмета лізингу та процентів в табл. 3.3:
Таблиця 3.3
Сплата лізингових платежів
| Лізингові періоди | Залишок заборгованості, (гр.2-гр.3) | Погашення вартості майна, (гр.5-гр.4) | Проценти, (гр.2* ставка лізингу) | Лізинговий платіж |
| 1 | 1 000,00 | 146,35 | 12,50 | 158,85 |
| 2 | 853,65 | 152,95 | 10,67 | 163,62 |
| 3 | 700,70 | 159,77 | 8,76 | 168,53 |
| 4 | 540,93 | 166,82 | 6,76 | 173,58 |
| 5 | 374,11 | 174,11 | 4,68 | 178,79 |
| Всього | 200,00 | 800,00 | 43,37 | 843,37 |
Як бачимо з табл. 3.3, кожен наступний лізинговий платіж на 3% більший за попередній.
Якщо необхідно, щоб лізингові платежі зменшувались з плином часу значення коефіцієнту k необхідно зробити від'ємним. Використовуючи дані попереднього прикладу приймемо темп приросту рівним –36% річних (–3% в місяць) та наведемо графік сплати лізингових платежів в табличній формі (табл. 3.5):
Як бачимо з табл. 3.4, кожен наступний лізинговий платіж на 3% менший за попередній. При цьому погашення вартості предмету лізингу в перших періодах відбувається більшими темпами ніж в попередніх прикладах, як наслідок – лізингова компанія отримує меншу суму процентів. Така схема лізингових платежів може зокрема застосовуватись у випадку прискореної амортизації предмету лізингу, тобто тоді, коли предмет лізингу відчутно втрачає свою продуктивність, а отже і здатність генерувати продукцію (кошти) з плином часу.
Таблиця 3.4
Графік сплати лізингових платежів
| Лізингові періоди | Залишок заборгованості, (гр.2-гр.3) | Погашення вартості майна, (гр.5-гр.4) | Проценти, (гр.2*ставка лізингу) | Лізинговий платіж |
| 1 | 1 000,00 | 166,34 | 12,50 | 178,84 |
| 2 | 833,66 | 163,05 | 10,42 | 173,47 |
| 3 | 670,62 | 159,88 | 8,38 | 168,27 |
| 4 | 510,73 | 156,83 | 6,38 | 163,22 |
| 5 | 353,90 | 153,90 | 4,42 | 158,32 |
| Всього | 200,00 | 800,00 | 42,11 | 842,11 |
Логічним є те, що чим більше по модулю значення коефіцієнту k – тим відчутніше буде розрив між найбільшим та найменшим лізинговим платежем по контракту.
Регулярні платежі з амортизацією боргу рівними частинами. При такій схемі розмір лізингового платежу визначається як сума відшкодування вартості предмета лізингу та процентів. При такій схемі розмір лізингового платежу визначається як сума відшкодування вартості предмета лізингу та платежу визначається як сума відшкодування вартості предмета лізингу та процентів. При цьому погашення вартості предмету лізингу в кожному періоді відбувається рівними частинами, а сума процентів визначається виходячи з величини заборгованості за предмет лізингу на початок періоду.
Сума періодичного відшкодування вартості предмета лізингу визначається діленням вартості, що погашається на кількість періодів:
, (3.5)
де d – сума відшкодування вартості предмета лізингу.
Лізинговий платіж визначається за формулою:
(3.6)
Залишок заборгованості за предмет лізингу (Дt) на початок кожного наступного періоду визначається як різниця залишку заборгованості на початок попереднього періоду (Дt-1)та щомісячної суми погашення вартості предмету лізингу (d).
Використовуючи дані попередніх прикладів наведемо графік лізингових платежів у таблиці (табл. 3.5):
Таблиця 3.5
Сплата лізингових платежів
| Лізингові періоди | Залишок заборгованості,(гр.2,гр.3) | Погашення вартості майна | Проценти,(гр.2*ставка лізингу | Лізинговий платіж,(гр.3+гр.4) |
| 1 | 1000.00 | 160.00 | 12.50 | 172.50 |
| 2 | 840.00 | 160.00 | 10.50 | 170.50 |
| 3 | 680.00 | 160.00 | 8.50 | 168.50 |
| 4 | 520.00 | 160.00 | 6.50 | 166.50 |
| 5 | 360.00 | 160.00 | 4.50 | 164.50 |
| Всього | 200.00 | 800.00 | 42.50 | 842.50 |
Наведемо порівняння наведених регулярних платежів в табличній формі (табл. 3.6):
Таблиця 3.6
Порівняння наведених регулярних платежів
| Лізингові періоди | Постійні платежі (ануїтет) | Платежі с постійним темпом приросту k=3% | Платежі с постійним темпом приросту k=-3% | Платежі зі сплатою боргу рівними частинами |
| 1 | 168.55 | 158.85 | 178.84 | 172.50 |
| 2 | 168.55 | 163.62 | 173.47 | 170.50 |
| 3 | 168.55 | 168.53 | 168.27 | 168.50 |
| 4 | 168.55 | 173.58 | 163.22 | 166.50 |
| 5 | 168.55 | 178.79 | 158.32 | 164.50 |
| Всього | 842.75 | 843.37 | 842.11 | 842.50 |
Як бачимо з таб. 3.6, платежі з постійним додатнім темпом приросту в абсолютному значенні дають найбільший прибуток лізинговій компанії і, відповідно, є найбільш витратними для лізингоотримувача.
На практиці, лізингові компанії частіше за все використовують дві схеми з наведених: ануїтет та платежі з рівномірним погашенням вартості предмету лізингу (графа 2 та графа 5). При цьому слід зазначити, що при рівних умовах щодо відсоткової ставки, строку лізингу та викупної вартості абсолютний дохід від застосування ануїтету завжди буде більший.
Нерегулярними називають сплату лізингових платежів, що здійснюються в різних сумах за різні проміжки часу. Ініціатива щодо застосування нерегулярних платежів частіше за все надходить від лізингоотримувача. Це здебільшого пов'язано з сезонністю бізнесу компанії-лізингоотримувача або ж стратегією одночасного інвестуванням значної суми грошових коштів в оборот для стрибкоподібного росту бізнесу або для виконання привабливого контракту.
Зазвичай лізингоотримувач пропонує погодити графік, в якому лізингові платежі є незначними в перші періоду лізингу і швидко зростають через певний проміжок часу. Слід вказати, що при застосуванні банківських кредитів є схожа схема, що передбачає відстрочення сплати тіла кредиту при обов'язковій щомісячній сплаті відсотків за користування ним. В такому випадку заробіток лізингової компанії переважно буде більшим ніж при застосуванні схем регулярних платежів. Необхідно також зазначити, що в цьому збільшується ризик, пов'язаний з невиконання клієнтом договору лізингу, а тому лізингова компанія завжди збільшить процент по лізингу на премію за ризик дефолту по контракту.
На практиці також є ситуації, коли клієнт бажає швидше розрахуватися за предмет лізингу і, як наслідок, сплатити менше процентів лізинговій компанії. При цьому клієнт пропонує погодити графік платежів, в якому розмір лізингових платежів в перші періоди є досить значним, а через деякий період різко зменшується. В такому випадку сума отриманих лізингодавцем процентів буде менше ніж при застосуванні схеми регулярних платежів. Вважаючи на це лізингова компанія і в цьому випадку має збільшити процент за лізинг на компромісну величину. Збільшення процентної ставки викликане тим, що при такій схемі лізингова компанія недоотримає частину доходів в порівнянні із застосуванням ануїтету або іншої схеми регулярних платежів.
Наведемо порядок розрахунку нерегулярних лізингових платежів. Спочатку задається графік лізингових платежів. Розподіл платежу на відшкодування вартості предмета лізингу та проценти проводиться послідовно за вже відомою нам формулою:
, (3.7)
де дt – сума, що відноситься в погашення вартості мана в періоді t =1,…n.
Дt-1 – залишок заборгованості за предмет лізингу на кінець періоду t-1.
Останнім лізинговим платежем досягається рівність сум виплат і заборгованості за предмет лізингу. Для визначення останнього лізингового платежу необхідно продисконтувати (привести до теперішньої вартості) потік лізингових платежів за виключенням останнього платежу, оскільки він на цей час ще невідомий. Знайти арифметичну різницю між вартістю майна та продисконтованою сумою лізингових платежів. Ця різниця буде становити теперішню вартість останнього лізингового платежу. Для графіку необхідно розрахувати її майбутню вартість. Наведемо формули для здійснення вказаних розрахунків.
Сума дисконтованих лізингових платежів:
(3.8)
Розмір останнього лізингового платежу розраховується за формулою:
(3.9)
Розглянемо наведені формули розрахунку на прикладі.
Залишимо такі самі параметри лізингової угоди як і в попередніх прикладах (вартість предмету лізингу 1000 грн., процентна ставка по лізингу 1.25% на місяць, строк лізингу приймемо за 5 місяців, залишкова (викупна) вартість становить 200 грн.). Крім того, погоджено наступні лізингові платежі: 1-й період лізингу – 20,00 грн., 2-й період – 0,00 грн., 3-й період – 50,00 грн., 4-й період - 350,00 грн. Необхідно визначити суму останнього лізингового платежу та побудувати графік платежів.
Побудуємо графік лізингових платежів в наступній табл. 3.7
Таблиця 3.7
Лізингові платежі
| Лізингові періоди | Лізинговий платіж | Залишок заборгованості (гр.3-гр.5) | Проценти (гр3*ставку лізингу) | Погашення вартості (гр.2-гр.4) |
| 1 | 20.00 | 1000.00 | 12.50 | 7.50 |
| 2 | - | 992.50 | - | - |
| 3 | 50.00 | 992.50 | 24.97 | 25.03 |
| 4 | 350.00 | 967.47 | 12.09 | 337.91 |
| 5 | 437.43 | 629.56 | 7.87 | 429.56 |
| Всього | 857.43 | 200.00 | 57.43 | 800.00 |
Як бачимо з таблиці, при всіх інших рівних умовах, порядок та розмір платежів досить суттєво впливають загальний розмір контракту в порівнянні з наведеними схемами регулярних платежів. Слід також зазначити, що чим більшою буде різниця між максимальним і мінімальним розміром лізингового платежу, тим більшою буде різниця між загальною сумою лізингових платежів при нерегулярному графіку та сумою лізингових платежів, побудованих за методом ануїтету.
Спочатку про дисконтуємо суму запропонованих лізингових платежів.
Підставивши значення змінних у наведену формулу отримаємо:
Знайдемо майбутню вартість останнього лізингового платежу:
Головна мета інвестицій, головна мета будь-якого комерційного підприємства – максимальне одержання прибутку. Припустимо на ринку середній рівень рентабельності на послуги становить 15%. В силу певних особливостей діяльності компанія має витрати значно вищи ніж витрати більшості підприємств на цьому ринку. Чи може така компанія встановлювати ціну на свої послуги виходячи з середнього ринкового рівня рентабельності? Звичайно ні, оскільки ціна на послуги цієї компанії буде значно вище за середньоринкову і компанія не зможе в запланованих обсягах продавати свої послуги, а так недоотримає прибутків. Або ж інша ситуація, коли внаслідок певних обставин собівартість послуг для компанії є досить низькою в порівнянні з середньоринковою. Чи варто в такій ситуації компанії встановлювати середньоринкову норму прибутку на свої послуги? Також ні, оскільки компанія в такому випадку буде недотримувати прибутки. Отже, однією з головних умов одержання максимального прибутку є правильне визначення ціни на свою продукцію, послуги, роботи. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності. Для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, встановлення ціни має ключове значення для успіху обраної стратегії ведення бізнесу.
У цьому і лізингові компанії не є винятком. Виходячи на ринок фінансових продуктів, для успішних продажів і отримання прибутку, лізингова компанія повинна сформувати конкурентну ціну на свої послуги. Яка ціна буде найбільш об'єктивною? Логічно, що потрібно порівняти ціни прямих та потенційних конкурентів на аналогічні послуги. Але яким чином це зробити правильно? Якщо для порівняння ціни на товар в торгівлі враховується тільки декілька факторів (безпосередньо ціна, можливість доставки, можливість відстрочення платежу), то для порівняння ціни лізингу простою арифметикою обійтися важко. Це пояснюється тим, що лізинг як і кредит передбачає отримання не одного платежу, а цілого потоку платежів, що можуть здійснюватися в різні строки і за різними схемами (щомісячно, щоквартально, із різними ставками, з додатковими платежами чи комісіями або без них тощо). Крім того, якщо порівнювати фінансовий лізинг та банківський кредит, платежі по лізингу крім амортизації боргу та процентів зазвичай втілюють у собі компенсацію прямих витрат лізингової компанії, в той час як за договором банківського кредиту найчастіше сплачується тільки процент та погашення тіла кредиту.
Якщо аналізувати привабливість того чи іншого контракту недостатньо просто порівняти процентні ставки, якщо платежі за одним контрактом здійснюються поквартально, а за іншим – помісячно. Або ж не можна просто порівняти суму лізингових платежів із сумою платежів за договором банківського кредиту і сказати, що банківський кредит дешевше не враховуючи при цьому той факт, що позичальнику необхідно буде самостійно сплачувати податки, страхування, держмито тощо.
Для того щоб правильно порівняти вартість кредиту та вартість лізингу необхідно чітко усвідомлювати з чого складається ціна на лізинг і що необхідно врахувати для співставлення різних моделей фінансування. Формування ціни лізингу – лізингового платежу – передбачає перш за все відшкодування вартості предмету лізингу, покриття витрат лізингової компанії та одержання запланованої норми прибутку вигляді процентів.
Серед прямих витрат лізингової компанії можна зазначити найбільш розповсюдженими є:
- витрати на страхування предмету лізингу;
- податки та платежі пов'язані з придбанням предмету лізингу (внески до Пенсійного фонду при набутті права власності на транспорт або нерухомість, платежі за реєстрацію предмета лізингу);
- податки та платежі пов'язані з перебуванням предмета лізингу у власності лізингової компанії (податок з власників транспортних засобів, проходження щорічного техогляду транспортних засобів тощо).
Проводячи аналіз умов контрактів, що є неспівставними можна застосовувати декілька методів. На мій погляд, для порівняння різних схем фінансування найбільш доцільно застосовувати метод розрахунку чистої теперішньої вартості (NPV). Цей метод заснований на зіставленні величини вартості предмету лізингу (кредиту) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових виплат по лізингу (кредиту).
Першим кроком до порівняння ціни лізингу із ціною кредиту буде формування переліку прямих витрат, які пов'язані з предметом лізингу. При цьому необхідно зважати на такі важливі обставини:
- при лізингу вартість прямих витрат лізингової компанії рівномірно включена в лізингові платежі, в той час як при кредиті ці витрати можуть бути сплачені всією сумою наперед за рік (наприклад, страхування майна);
- у зв'язку з тим, що лізингова компанія є свого роду «оптовим покупцем» вартість та умови послуг для неї практично завжди дешевше (для прикладу можна привести все те ж страхування майна за однакових умов страхування ставка для лізингової компанії завжди буде менше ніж для стандартного клієнта).
Наступним кроком необхідно побудувати графік платежів по кредиту і по лізингу та здійснити дисконтування (приведення до теперішньої вартості - PV) потоків платежів за формулою:
, (3.10)
де Аn – платіж по відповідному графіку в періоді n. При кредиті A повинно включати в себе також всі прямі витрати, що повинні бути понесені позичальником;
n – кількість періодів виплати платежу по лізингу/кредиту;
r – ставка дисконтування. Оскільки ми проводимо порівняння проектів з точки зору клієнта/позичальника, то логічним є за ставку дисконтування прийняти ставку залучення ним короткострокових банківських кредитів.
Далі визначаємо чисту приведену вартість джерела фінансування:
, (3.11)
де Р – первісна вартість предмета лізингу/кредиту.
Оцінка вигідності того чи іншого інструменту фінансування проводиться шляхом порівняння величин NPV контрактів. Проект, NPV якого є найменшим, буде найбільш вигідний для клієнта.
Отже, знаючи як провести порівняння різних лізингових умов або ж порівнюючи лізингові платежів з банківським кредитом можна визначити об'єктивну ціну кожної із послуг та переконати потенційного покупця у найбільшій привабливості умов саме вашої компанії.
РОЗДІЛ 4
ПРАВОВІ, СОЦІАЛЬНО – ЕКОНОМІЧНІ, ОРГАНІЗАЦІЙНО – ТЕХНІЧНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В БАНКІВСЬКІЙ УСТАНОВІ
4.1 Аналіз санітарно – гігієнічних умов праці в АБ «Укркомунбанк»
Охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці – одне з найважливіших державних завдань. Успішне вирішення цього завдання значною мірою залежить від належної підготовки фахівців.усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів з питань охорони праці. Саме тому організація роботи в царині охорони праці полягає у виборі та формування такої структури управління охороною праці на підприємстві, яка найповніше відповідала б меті створення безпечних і сприятливих умов праці.
Організація й координація робіт у галузі охорони праці повинні передбачати формування органів управління охороною праці, встановлення обов’язків і порядку взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні, а також у прийнятті та реалізації управлінських рішень. Управління охороною праці в АБ “Укркомунбанк” здійснює директор банківської установи. Комісія з питань охорони праці є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу власника, створюється з метою залучення представників директора та трудового колективу до співробітництва в галузі управління охороною праці в банківській установі, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері. До складу комісії від директора включаються спеціалісти з безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб банківської установи, від трудового колективу –
України, Кодекс законів про працю України та Закон України „Про охорону праці”. Серед законодавчих актів, що регулюють охорону праці слід виділити Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Навчання та систематичне підвищення рівня знань рекомендуються працівники усіх професій, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілки.
Важливе значення в системі планування має розробка розділу „Охорона праці” колективного договору банківської установи. Колективний договір є найважливішим документом у системі нормативного регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних взаємовідносин між директором та працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань умов охорони праці, цим договором передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов’язків сторін, а також реалізація працівниками своїх прав та соціальних гарантій на охорону праці.
Фінансування охорони праці здійснюється власником, працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. В банківській установі АБ “Укркомунбанк” створено фонд охорони праці, кошти цього фонду використовують на виконання комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а на подальше підвищення рівня охорони праці в банківській установі відповідно до визначеного переліку. Щодо пільг та компенсацій за працю у важких і шкідливих умовах праці, то в цьому випадку працівникам надаються додаткові відпустки, скорочений робочий день, лікувально-профілактичне харчування, підвищені тарифні ставки, доплати за умови та інтенсивність праці, пенсії на пільгових умовах.
Законодавство України про охорону праці – це система взаємопов’язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція працівників з питань охорони праці – фундаментальна основа безпеки праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму в установі. Працівники при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи повинні проходити навчання і перевірку знань згідно з вимогами Типового положення. Така перевірка проводиться у вигляді усного опитування або тестування. Допуск до роботи без навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється.
АБ “Укркомунбанк” знаходиться в двоповерховому цегляному будинку на першому поверсі. Загальна площа банку 478 м2.
Обсяг окремого приміщення (на прикладі операційного відділу по роботі з юридичними особами) при висоті стелі 2,5 метри складає 140 м3. Загальна площа відділу складає 56 м2. У відділі працює 5 чоловік. Площа на одного працюючого складає 11,2 м2, а об’єм – 28 м3, що відповідає нормі.
В приміщенні відділу дотримуються естетичні вимоги: стеля білого кольору, стіни – світло сірого, паркетна підлога заслана килимовим покриттям, приміщення обладнане сучасними корпусними меблями.
Суттєвий вплив на стан організму працівників, їх працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, що визначається діючою на організм людини сукупністю температури, вологості, руху повітря та теплового випромінювання нагрітих поверхонь.
Параметри мікроклімату операційного відділу мають таку характеристику: температура повітря коливається від 19 до 22 градусів; відносна вологість - 57%; швидкість руху повітря - 0,07 м/с .
Забезпечення метеорологічних умов праці та чистоти повітряного середовища в приміщенні відділу здійснюється як природним шляхом при відкритих вікнах, так і за допомогою двох кондиціонерів типу Samsung 480 М, продуктивністю за повітрям 500 м3/год.
Для обігріву приміщення в холодний період року використовується центральна водяна система опалення (чотири батареї, по одній біля кожного вікна), що достатньо для підтримання нормальної температури повітря взимку.
Для створення оптимальних умов зорової роботи в відділі використовується природне та штучне освітлення. Природне освітлення забезпечується через чотири вікна розміром 1,5 м
2м.
В хмарну погоду та у вечірній час приміщення освітлюється за допомогою 10 світильників, у яких установлені лампи типу ЛД-40, значна частина світлового потоку яких направляється на стелю та стіни і, відбиваючись від них, сприяє усуненню різких теней, що за характером роботи бажано саме для приміщення операційного відділу.
Основними джерелами шуму в операційному відділі є комп’ютери, принтери, телефонні апарати, кондиціонери. Проникненню зовнішнього шуму в приміщення відділу заважають вікна, що мають подвійні рами й герметично закриваються. Вікна відділу обладнані жалюзі. Рівень шуму в приміщенні досягає приблизно 60 ДБл, що відповідає нормативу згідно з ДЕСТ12.1.003-86.
Установлені в приміщенні комп’ютери, є джерелом електромагнітного випромінювання та надмірної теплоти. Також джерелом електромагнітного випромінювання є принтери, ксерокс, апарати для перерахунку грошей. Рівень електромагнітного випромінювання дорівнює 0,7 Вт/м2 , який передбачає 12-ти годинний час перебування у зоні випромінювання.
Приміщення банку обладнане належними санітарно-побутовими приміщеннями ; санітарний стан яких знаходиться на дастатньому рівні.
Значення параметрів, що характеризують санітарно-гігієнічні умови праці, наведені у таб. 4.1
Таблиця 4.1
Параметри санітарно-гігієнічних умов праці
| № | Параметри | Фактичне значення | Норматив за державними стандартами | Відповідність фактичним значенням нормативу |
| 1 | Температура повітря в перехідний період, 0С | 18-20 | 18-27 | Відповідає |
| 2 | Відносна вологість, % | 50 | 40-60 | Відповідає |
| 3 | Швидкість руху повітря, м/с | 0.2 | 0.1-0.2 | Відповідає |
| 4 | Запиленість, мг/ м3 | 0.5 | 0.2-2.0 | Відповідає |
| 5 | Освітленість, Лк | 330 | 300-500 | Відповідає |
| 6 | Рівень шуму Дб | 65 | 50-80 | Відповідає |
4.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика
Приміщення банку за електробезпекою можна віднести до категорії „приміщень без підвищеної небезпеки”. Всі електропристрої працюють під напругою 220 В, а саме: 5 комп’ютерів типу IBM 486, 5 матричних принтерів типу EPSON 1050.
Комп’ютери та принтери даної модифікації застарілі та мають підвищений негативний вплив на працівників. Зокрема принтери EPSON 1050 є джерелом підвищеного шуму, а монітори комп’ютерів сприяють швидкій втомі органів зору працівників. Для усунення негативного впливу електромагнітного випромінювання застосовуються захисні екрани на монітори комп’ютерів. Розміщення комп’ютерів в приміщенні відповідає санітарним нормам. Відстань від стіни до задньої стінки комп’ютера дорівнює 1,2 м.
Електропровідка виконана в ізолюючій обмотці та схована під штукатуркою. У відділі знаходяться 20 розеток, які розтошовані на відстані 1 метр від підлоги та працюють під напругою 220 В.
Електроприлади, які знаходяться в приміщенні, заземлені.
В установі банку проводяться такі види інструктажу:
- вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, прийнятими на роботу, незалежно від стажу роботи або посади. Вступний інструктаж проводить фахівець з охорони праці і начальник відділу. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в спеціальному журналі („Журнал реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці”), а також в документі про прийом працівника на роботу;
- первинний інструктаж проводиться безпосередньо на робочому місці до початку роботи з працівниками, прийнятими на роботу до установи банку;
- повторний інструктаж проводиться на робочому місці зі всіма робітниками з метою підвищення ефективності техніки безпеки.
За ступенем пожежної небезпеки приміщення відділу банку відноситься до категорії „Д”. За вогнестійкістю – будинок відноситься до третьої категорії.
Головні можливі причини виникнення пожежі у приміщенні відділу такі:
несправна електропроводка;
використання саморобних електропобутових пристроїв (електронагрівачі, електропечі, ТЕНи);
попадання вологи на працюючі електроагрегати;
залишення без нагляду увімкнутих комп’ютерів, обчислювальної техніки та інших електроприладів.
В приміщенні будинку банку є система пожежної сигналізації. У будинку є теплові та димові повідомлювачі.
Дія теплових автоматичних пожежних повідомлювачів заснована на зміні властивостей їх чутливих елементів при зміні температури у приміщенні. Крім того, у кожному відділі знаходяться по одному вогнегаснику типу ОУ-5.
У коридорі приміщення розташована схема евакуації людей при пожежі. Шляхи евакуації з відділу відповідають правилам пожежної безпеки. У будинку є два виходи, ширина коридору - 3 метри, ширина сходів - 2 метри.
Заходи, що направлені на попередження виникнення пожежі:
- видання розпорядження по банку про призначення осіб, що відповідальні за:
1) пожежну безпеку приміщення відділів;
2) технічний стан та несправність первинних засобів пожежегасіння та засобів пожежного зв’язку та сигналізації;
3) порядок огляду та закриття приміщень після закінчення робо-
чого дня;
- щорічне проведення повторних протипожежних інструктажів;
- розробка інструктажів стосовно заходів пожежної безпеки;
- щорічне проведення занять за програмою пожежно-технічного мінімуму з особами, що відповідальні за пожежну безпеку;
- утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, обладнання та інвентар, не допускати іх використання не за призначенням;
- своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання тощо.
4.3 Розробка заходів з охорони праці
Визначення кількості повітря, що необхідно подати і вилучити з приміщення являється основним завданням розрахунку загальнообмінних систем штучної вентиляції.
Для приміщень з виділенням надлишкового тепла кількість припливного повітря визначається із умови асиміляції цього тепла. Розрахунок припливного тепла наведено у формулі (4.1):
, (4.1)
де L – кількість припливного повітря, м3/год;
Qнад – надлишкове тепло в приміщенні, ккал/год;
С – питома теплоємність повітря при постійному тиску, що дорівнює 0,24 ккал/кг К;
y = 1,3 кг/м3 – густина припливного повітря, кг/м3;
tв – температура повітря, що виходить з приміщення;
tп – температура припливного повітря.
Надлишкове тепло в приміщенні розраховується по формулі (4.2):
Qнад = Qоб + Qл + Qосв + Qрад (4.2)
де Qнад – надлишкове тепло в приміщенні, ккал/год;
Qоб – виділення тепла від устаткування, ккал/год;
Qл - виділення тепла працюючими людьмі, ккал/год;
Qосв – виділення тепла від штучного освітлення, ккал/год;
Qрад - надходження тепла через зовнішні огородження конструкцій від сонячної радіації, ккал/год. Для західної півкулі 50-ї широти Qрад=135ккал/год.
Виділення тепла від устаткування розраховується по формулі (4.3):
, (4.3)
де Qоб – виділення тепла від устаткування, ккал/год;
n = 5 штук, кількість комп'ютерів;
P = 0,2 кВт – установлена потужність комп'ютера;
k1 = 0,8 – коефіцієнт використання установленої потужності;
k2=0,5 – коефіцієнт одночасності роботи устаткування;
860 – коефіцієнт відношення між потужністю комп'ютера і кількістю виділеного тепла при переході електричної енергії в теплову: 1квт=860 ккал/год.
Підставляємо чисельні значення у формулу (4.3):
ккал/год.
Виділення тепла працюючими людьмі розраховується по формулі (4.4):
, (4.4)
де Qл - виділення тепла працюючими людьмі, ккал/год;
n = 5 - кількість працюючих людей у приміщенні;
q=125 ккал/год – кількість тепла, що виділяється однією людиною.
Підставляємо чисельні значення у формулу (4.4):
ккал/год.
Тепла від штучного освітлення розраховується по формулі (4.5):
, (4.5)
де Qосв – виділення тепла від штучного освітлення, ккал/год;
N = 0,56 кВт – сумарна потужність ламп (кількість ламп, помножених на їх потужність);
k = 0,5 – коефіцієнт способу установки приладів освітлення;
860 – коефіцієнт відношення між потужністю комп'ютера і кількістю виділеного тепла при переході електричної енергії в теплову: 1квт=860 ккал/год.
Підставляємо чисельні значення у формулу (4.5):
ккал/год
Для визначення надлишків тепла в приміщенні підставляємо відповідні значення у формулу (4.2):
Qнад = 344 + 625 + 240,8 + 135 = 1344 ккал/год.
Розрахунок повітрообміну за надлишком тепла в приміщенні зробимо за формулою (4.1):
м3/год.
Для підтримки встановлених параметрів мікроклімату в операційному відділі достатньо 2 кондиціонерів типу Samsung 480 M загальною потужністю 2,8 кВт та продуктивністю за повітрям 500 метрів3/год кожний.
В результаті проведеного аналізу стану охорони праці АБ “Укркомунбанк”, виявлено, що в цілому організація охорони праці відповідає нормам та правилам, що встановлені Законом України „ Про охорону праці”.
Для зниження впливу випромінювання необхідно провести модернізацію існуючої техніки або заміну її на нову.
Профілактика пожежної безпеки знаходиться на належному рівні.
Головними заходами в галузі охорони праці є:
- покращення умов праці фахівців за допомогою модернізації комп’ютерної техніки;
- зменшення кількості одиниць офісної техніки (по можливості) або заміна їх на менш активні (ті що не шкодять здоров’ю);
- щоденне стеження за температурним режимом, вологістю повітря;
- дотримання правил пожежної та електробезпеки;
- забезпеченя працівникам хоча б раз на місяць активного відпочиноку на свіжому повітрі, по можливості створити свою базу відпочинку.
ВИСНОВКИ
Проведені в роботі дослідження дозволяють зробити наступні висновки.
Проведення досліджень лізингових операцій банків в Україні підтверджено тим, що невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств.
При розгляді теоретичних положень було виявлено, що лізинг - це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв'язку з придбанням у власність майна та наступної його передачі в тимчасове користування за встановлену плату.
Суть лізингу полягає в тому, що прибуток компанії приносить не право власності на майно (обладнання, транспорт тощо), а право користування таким майном. У зв'язку з цим не має сенсу здійснювати придбання майна у власність тоді, коли є альтернативна можливість отримати його у користування та за менші кошти. Решту коштів можна буде сплачувати поступово протягом тривалого періоду часу із виручки, яку принесе майно, не обтяжуючи таким чином власні обігові кошти.
Лізинг не потребує термінового початку платежів, що дозволить без різкої фінансової напруги оновити виробничі фонди лізингоодержувача, придбати дороге обладнання та користуватись ним.
Дуже часто товариству простіше отримати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання, особливо якщо таке товариство не має кредитної історії та додаткового забезпечення, яке вимагатиме банк.
Отримавши майно в лізинг, лізингоодержувач зможе більш ефективно використати власні кошти. Використання власних коштів на придбання основних фондів економічно не виправдано ні по вартості, ні по строкам.
Лізинговий договір більш гнучкий, ніж кредитний, оскільки надає можливість обом сторонам вибрати зручну схему виплат.
Строк лізингу може бути значно більшим ніж строк кредиту.
Договір лізингу може передбачати можливість викупу майна, отриманого в лізинг, його заміну та більш нове та сучасне або повернення майна лізингодавцю. У зв'язку з цим для лізингоодержувача зменшується ризик морального та фізичного зносу такого майна. А підтримка виробництва лізингоодержувача на сучасному рівні дає йому певні конкуренті переваги.
При придбанні майна в лізинг лізингоодержувач може отримати цілий комплекс додаткових послуг по транспортуванню, страхуванню, державній реєстрації, технічному обслуговуванню предмету лізингу тощо. Все це лізингоодержувачу прийшлось би здійснювати самостійно у випадку закупівлі майна за власні чи кредитні ресурси.
В деяких країнах (однак це не є характерним для України) лізингове майно може не обліковуватись на балансі лізингоодержувача, що не збільшує активи такого лізингоодержувача та відповідно не погіршує показники ліквідності останнього за рахунок змін співвідношення поточних та довгострокових активів, також відсутня база для сплати податку на майно, якщо такий існує, тощо.
В деяких країнах (не є характерним для України) існують певні податкові пільги (стимули) для розвитку лізингу, що призводить до податкової оптимізації діяльності як лізингодавця, так і лізингоодержувача.
Лізинг надає лізингоодержувачу можливість користуватись майном на кредитній основі, зберігаючи при цьому можливості використання існуючих кредитних ліній.
Лізингодавець здійснює свій бізнес, а інвестування в формі майна на відміну від грошового кредиту зменшує ризик неповернення коштів для лізингодавця, оскільки за ним залишається право власності на передане лізингоодержувачу в користування майно.
Зазначимо, що лізинговий бізнес в Україні перебуває нині тільки на стадії зародження. Так, уже діє понад 30 структур, які проводять лізингові операції.
Розвиток лізингу в Україні передусім залежатиме від надійності гарантій, що зменшують фінансові ризики, яких можуть зазнати учасники лізингових операцій. На користь лізингу свідчать його значні переваги порівняно з іншими формами бізнесу, пов'язаними з простим набуттям майна.
Після аналізу діючої практики діяльності банків на ринку лізингу, можна зробити висновок що вони дотримується таких принципів у формуванні стратегії і тактики у цьому напрямку:
- банки розширюють спектор послуг для клієнтів, стає більш привабливим для них;
- знижується ризик втрат у зв'язку з неплатоспроможністю лізингоодержувача, оскільки право власності на предмет лізингу залишається у самого банку;
- розширюється та стає більш різноманітним та більш стабільним кредитний портфель банка;
- отримання доходів у вигляді процентів та комісії по лізингу;
- страхові компанії, створені при банках, мають постійного клієнта;
- гнучкий характер по відношенню до графіку лізингових платежів дозволить дотримуватись інтересів як лізингоодержувача, так і лізингодавця.
Для вдосконалення механізму лізингового кредитування в Україні, банкам треба врахувати закордонний досвід здійснення лізингових операцій, покращати умови ведення бізнесу і запроваджувати фінансування лізингових контрактів та погашення заборгованості за допомогою різноманітних схем.
Запроваджування фінансування лізингових контрактів та погашення заборгованості за допомогою різноманітних схем дозволяє банкам і їх клієнтам використовувати свої ресурси у відповідності з поставленими цілями і завданнями на ринку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛКонституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р. – Х.: Одисей, 2005.
Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999 №679 – XIV (зі змінами та доповненнями)// rada.kiev.ua
Закон України “По банки і банківську діяльність” від 7.12.2000р. 2121-111 – III (зі змінами та доповненнями) // rada.kiev.ua
Закон України “Про фінансовий лізинг” // Галицькі контракти. – 2005. - № 1. // rada.kiev.ua
Закон України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р. №3356-XII. // rada.kiev.ua
Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. №2694-XII із змінами та доповненнями. // rada.kiev.ua
Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 р. №3745. // rada.kiev.ua
Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. №322-VIII. // nau.kiev.ua
Указ Президента Уураїни «Про заходи щодо заміщення банківської системи України та підвищеннЯ її ролі у процесах економічних перетворень» від 14.07.2000р. №891/2000 // nau.kiev.ua
Указ Президента Уураїни «Про виключне право Національного банку України» від 28.09.2004р. №1442/2004 // nau.kiev.ua
Абламонов С. Научное управление активами коммерческого банка/ Абламонов С. // Банковские технологии. — 2004. — №7. — С. 30- 32.
Амелин И.Э. Лизинговые операции банка / Амелин И.Э. // Банковское дело. – 2006. - №7. – С. 59 – 63
Анісімов Микола Вікторович. Охорона праці: Навч. посіб. для студ. пед. навч. закл. / Анісімов М.В. // Кіровоградський ін-т інформаційних технологій. – Кіровоград: Видавничий центр КТКК, 2005. – 116 с.: іл.. – Бібліогр.: с.110.
Базилевич В.Д. Ринок лізингу в України / Базилевич В.Д. // - К.: Товариство «Знання», КОО. - 2005. - 374 с.
Банківський операції: Підручник / за ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2005. – 384 с.
Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю.А. Бабичевой. - М.: Экономика, 1994. – 400 с.
Банковское дело: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина - М.: Финансы и статистика, 2000. – 567 с.
Барановський О.І. Розвиток лізингового бізнесу в Україні / Барановський О.І. // Фінанси України. - 2006. - № 8. - С. 85-93.
Басаков М.И. Охрана труда / Басаков М.И. // – М., Ростов-на-Дону, 2003 р.
Берлач А.І. Облік у банках/ Берлач А.І. // – К.: Знання, 2005. – 514 с.
Бондарев В.А. Построение распределенных банковских систем: проблемы и решения / Бондарев В.А. // Банки и технологии. – 1999. - №1. – С. 15-17
Бурдинский А. Какой интернет-банкинг нам нужен? / Бурдинский А. // Мир Интернет. – 2002. - №11. – С. 15-18
Бухгалтерський облік у банках України: Підручник. – Вид. 2-ге, доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2003. – 636 с.
Бэрри Нанс. Компьютерные сети. - М: Binom Pudlishers, 1996. – 173 с.
Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Навч.посібник / Васюренко О.В. // — К.: Академія, 2001. — 320 с.
Васюренко О.В. Банківський операції: навч. Посібник / Васюренко О.В. // – К.: Т-во “Знання”, 2008. – 321 с.
Внукова Н.М., Успаленко В.І. Фінанси: вступ до фаху / Внукова Н.М., Успаленко В.І.// – Харків: БУРУН і К, 2005 – С. 189 – 204.
Вступ до банківської справи / за ред. М.І. Савлука. – К.: Лібра, 1998. – 344 с.
Головко А.Т. Система банківського менеджменту / Головко А.Т. // – К.: ІНКОС, 2004. – 480 с.
Грищук М.В. Основи охорони праці: Навч. – метод. посібник / Грищук М.В. // Національний ін.-т «Острозька академія». – Острог, 2003р. -201 с. – ISBN 966-7631-63-X.
Гроші та кредит / за ред. М.І. Савлука. – К.: Знання, 2003. – 452 с.
Дегтярева О. И. Внешнеэкономическая деятельность. Учеб. Пособие / Дегтярева О. И. // - М., 2004. – 710 с.
Дейян Арманд. Реклама / Дейян Арманд// - М.: Издат. группа "Прогресе". Универс, 2001. – 73 с.
Джулакідзе К.Ю. Аналіз кредитно-інвестиційного портфеля банку / Джулакідзе К.Ю. // Банківська справа — 2006. — № 3. - С.138-144.
Дмитрієва О.А. Оптимізація діяльності комерційного банку /Дмитрієва О.А. // Банківська справа — 2006. — № 5. - С. 90 - 98.
Дутов М.М. Правовое обеспечение электронной коммерции / Дутов М.М. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2004. - №4. – С. 33-35.
Енгалычев А. Методы анализа стоимостной структуры банковского баланса / Енгалычев А. // Банковские технологии. — 2005. — №10. — С. 31.
Ефимова Л.Г., Новоселова Л.А. Банки: ответственность за нарушения при расчетах / Ефимова Л.Г., Новоселова Л.А.// –М.: Инфра-М, 2003. – 423 с.
Жидецький В.Ц. , Джигирей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці / Жидецький В.Ц. , Джигирей В.С., Мельников О.В// – Вид.3-є, доповнене. – Львів: Афіша, 2000р. – 305 с.
Завадська Д. Оптимізація кредитно-депозитної стратегії комерційного банку / Завадська Д. // Банківська справа — 2004. — № 3. – С. 87-91.
Зарубежные финансовые рынки в 2006 году // МЭ и МО. – 2007. - №3. – С. 58-62.
Казимагомедов А. А. Банковское обслуживание населения: зарубежный опыт / Казимагомедов А. А. // – М.: Финансы и статистика, 1999. - 256 с.
Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник /Карманов Є.В. // – Харків: Консум, 2000. – 464 с.
Катренко Любов Анатоліївна, Кіт Юрій Володимирович, Пістун Ігор Павлович. Охорона праці: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І.П.// – Суми: Університетська книга, 2004р.- 307 с.
Качалин В. В. Финансовый учет и отчетность в соответствии со стандартами GAAP / Качалин В. В. // — М.: Дело, 1998. — 432 с.
Керб Лариса Павлівна. Основи охорони праці: Навч. посібник / Керб Л.П.// Київський національний економічний ун-т. – К.: КНЕУ, 2003р. – 107 с.
Кочетков В. М. Основы управления современным коммерческим банком: Учеб. Пособие / Кочетков В. М. // — К.: МАУП, 2004. — 372 с.
Лапін Віктор Михайлович. Основи охорони праці: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Лапін В.М.// Національний банк України; Львівський банківський ін-т. – Л.: ЛБІ НБУ, 2004р. – 121с.
Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник/под ред. Л.Н. Красавиной. - М.: Финансы и статистика, 2003. – 331 с.
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / Пер. з англ. за ред. С. Ф. Голова. — К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2002. — 736 с.
Охорона праці в Україні: Нормативні документи / О.А. Кривенко (ред.), О.М. Роїна (упоряд.). – К.: КНТ, 2004 р. – 440 с.
Основи охорони праці: Підручник: Доп. Мін. Освіти України / За ред. М.П. Купчика. – К.: Основа, 2000р. – 321 с.
Основи охорони праці: Плани практичних та семінарських занять з метод. рекомендаціями по організації самості йної роботи для студентів усіх спеціальностей / Укл. О.В. Марков. – Харків: ХБІ УАБС, 2005 р. – С. 15-17.
Панова Г.С. Банковское обслуживание частных лиц / Панова Г.С. //– М.: АО ДИС, 2002. – 352 с.
Примостка Л.О. Банківський менеджмент / Примостка Л.О.// – К.: КНЕУ, 1998. – 708 с.
Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банках / Примостка Л.О. //– К.: КНЕУ, 2004. – 369 с.
Римарук О.І. Лізинг / Римарук О.І. // - К.: “Логос”, — 2005. – 255 с.
Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Роуз Питер С. // Пер. с англ, со 2-го изд. — М.: Дело, 1997. — 768 с.
Рудакова О. С. Банковские электронные услуги / Рудакова О. С// Учебное пособие для ВУЗов. - М.: ЮНИТИ, 1997. – 182 с.
Руденко Т., Кулексій О. Аналіз лізингових операцій банків / Руденко Т., Кулексій О. // Вісник Національного банку України. – 2006. - №4. – С. 42-50.
Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.
Терехов Е.Н. Карточные платежные системы в Украине / Терехов Е.Н. // Вестник СГУ. – 2003. - №8. – С. 26-29.
Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции / Усоскин В.М.// – М.: ИЦП «Вазар-Ферро», 2004. - 320 с.
Фатьянов А. Основы теории электронного документа / Фатьянов А. // Банковские технологии. –2002. - № 2. – С. 10-12
Финансовое и банковское право. Словарь-справочник. (Библиотека словарей ИНФРА-М) / Под ред. Горбуновой О. Н., Додонов В. Н., Крылова М. А., Шестаков А. В., ИНФРА-М, 1997. - 277 с.
Финансы, учет, банки. Сборник научных трудов / Под ред. д-ра экон. наук, проф. П. В. Егорова. — Донецк: Донбас, Дон. ГУ, 2003. — 638 с.
Харченко В. Підсумки діяльності комерційних банків на ринку пластикових карт у 2005 році / Харченко В. // Вісник Національного банку України. – 2006. - № 4. – С. 29 – 37
Шевченко Р.І. Банківські операції / Шевченко Р.І.// – К.: КНЕУ, 2005. – 889 с.
Шевченко Р.І. Бухгалтерський облік банківських операцій / Шевченко Р.І.// – К.: КНЕУ, 2002. – 589 с.
Шелобаев С.И. Математические методы и модели / Шелобаев С.И. // — М.: Юнити, 2002. — 367 с.
Электронные деньги и общество открытой сети. // Под ред. Асахико (Хико) Исобэ. Hitachi Research Institute. Перевод с английского, 2002. – 96 с.
Юрченко Л.І., Молодоря Т.С. Метод. Рекомендації та варіанти розрахункових робіт до виконання розділу дипломної роботи «Правові, соціально-економічні, організаційно-технічні питання охорони праці в банківській установі» / Юрченко Л.І., Молодоря Т.С. // – Харків: ХФ УАБС, 2003 р. - 65 с.
Ястремський О. Основи теорії ризик-менеджменту. Навч. Посібник / Ястремський О// - К., «АртЕК», 2000. - 248 с.