Гуманістичний напрям в історії психології. Історія і сучасність

Гуманістична психологія виникла як реакція на природничо-наукову психологію та психоаналіз. Вона не заперечує фактів, доведених цими напрямками, однак вважає незадовільним втілених у них образ людини.Вільгельм Дільтай у своїй критиці природничо-наукової психології дав поштовх до розвитку нової спихологічної течії в західній Європі, яку позначали по-різному: гуманітарною, феномено­логічною та екзистенційною

В першій половині XX століття у США домінував природничо-науковий підхід у психології та психіатрії, і лише частково — психоаналітичний. Розвиток політичних подій в Європі, що довів до Другої світової війни, не сприяв взаєморозумінню між науковцями по різні боки Атлантичного океану. І хоча деякі американські психологи, як ось Ґордон Оллпорт (1897 — 1967), мали певну інформацію про вищевказані напрями європейської психології, в основному аме­риканська гуманістична психологія зародилась на власному ґрунті.

Між двома світовими війнами число писихологів-практиків у США весь час зростало. Багато з них працювали в різних медич­них клініках і тому отримали назву клінічних психологів. Спо­чатку їхня праця полягала у діагностуванні пацієнтів за допомо­гою тестування, та згодом клінічні психологи стали домагатися права практикування психотерапії, яку в той час психіатри вва­жали своєю ексклюзивною територією. Цю боротьбу клінічні пси­хологи виграли, і сьогодні психотерапією у США займаються не тільки психологи, а й соціальні працівники та ряд інших фахо­вих консультантів.

У своїй роботі практичні психологи отримували незначну до­помогу від експериментальних академічних психологів, і тому більшість з них використовували у своїй праці підходи різних психоаналітичних і неопсихоаналітичних теоретиків.

З появою книги Карла Роджерса (1902 — 1987) "Консульту­вання і психотерапія" (1942) вийшов на сцену гуманістич­ний підхід до психотерапії. Ця книжка Роджерса і ряд його наступних публікацій мали величезний вплив на подальший роз­виток психологічного консультування у США та в інших країнах західного світу. Роджерс був психологом-практиком протягом багатьох років і займався психотерапією й згодом, коли очолив кафедри психології у кількох престижних університетах. Мабуть, чи не найвизначнішою рисою його психотерапії є демократичне, повне поваги ставлення до людини, що приходить до нього на консультацію. Цю людину він назвав клієнтом, замість того щоб вживати у психотерапевтичній роботі медичний термін пацієнт. Лікар приймає пацієнта на консультацію, обстежує його, ставить діагноз і приписує курс лікування, якого пацієнт повинен дотри­муватись, якщо бажає залишатись під його опікою. Роджерс не погоджується з медичною моделлю психологічної консультації. Він вважає, що клієнт має потенціал, щоб самому активно братися до розв'язання своїх проблем. Суть психологічної консульта­ції, за Роджерсом, полягає у створенні відповідної психологічної атмосфери, в якій клієнт поступово починає це робити. Мета консультації — допомогти клієнтові стати автономною особою, незалежною від ментора, особою, що зможе адекватно функціо­нувати в суспільстві згідно зі своїми потребами, які усвідомлює у процесі психотерапії. Для Роджерса терміни "психотерапія" і "психологічна консультація" стали синонімами.

Свій "недирективний" (або, як він пізніше назвав його, "особоцентричний") підхід Роджерс згодом поширив на теорію і прак­тику педагогіки, на динаміку групового співжиття та на ряд інших ділянок людинознавчих наук та їхніх практичних застосу­вань. Його вплив на сучасну гуманістичну психологію залишає­ться неперевершеним.

Абрагам Маслов, згаданий вище у звязку з його теорією буттєвих цінностей, також є психологом, чиє ім'я тісно повязане зі становленням гуманістичної течії в сучасній західній психології. Його теорія особистої самоактуалізації базується на переко­нанні, що ідеалом психічного здоров'я мають бути не відсутність психопатії і не психічні характеристики пересічних осіб, а ті ви­няткові особи, що вповні реалізують у житті всі свої потенційні можливості. У книжці "Мотивація і особистість" , перше видання якої вийшло в 1954 р., Маслов описав результати своїх досліджень таких осіб. У цій книжці також викладена його надзвичайно цікава та оригінальна теорія ієрархії мотивів (або, можна сказати, людських устремлінь), яка, разом із теорією Ф. Лерша , на моє переконання, є найбільш нау­ково-задовільною в гуманістичній психології.

Великою заслугою Ролло Мея (1909 — 1994) є те, що він від­крив для американської психології ідеї та здобутки європейських феноменологічних та екзистенційних психологів і психіатрів, про яких згадувалось на початку цієї статті і які через перипетії Другої світової війни були американцям невідомі. Мею належить головна заслуга у підготовці збірника праць європейських уче­них, що був виданий під назвою "Екзистенція: новий вимір у психіатрії та психології" (1958). Поява цієї книги стала поштовхом до пошуку філософського підґрунтя для гума­ністичної психології у феноменологічній філософії Е. Гуссерля (1859 — 1938), в його екзистенційних послідовників М. Гайдеґґера (1889-1976), Ж-П. Сартра (1905-1980) та ін.

Дискусії з філософських проблем психології досить часті у американських журналах. Втім, більшість сучасних американських гуманістичних пси­хологів не хвилює брак адекватної теоретичної бази психологічної науки. Вони переконані, що гуманістична психологія несе добро людям та суспільству. На додаток до індивідуальної психотера­пії та консультування, за останні десятиліття напрацьовано без­ліч різних методів, що обіцяють клієнтам поліпшення їхнього фізичного здоров'я (як, наприклад, уже давно відомий метод "гата йога"), самопочуття, а також допомогу в самоактуалізації і на­віть відповідь на їхні духовні шукання. Ці методи звичайно прак­тикуються чисельно малими групами, лідери яких роз'їжджають по великих містах Америки, пропонуючи за відповідну оплату одно- чи кількаденні семінари. Особи, які бажають поліпшення свого психічного функціонування, можуть відвідувати подібні семінари і в одному з "центрів вдосконалення особи" , проводи­ти там певну кількість днів або тижнів, беручи участь в одному чи більшому числі семінарів для того, щоб "знайти себе". Лідери таких семінарів звичайно є авторами книжок, в яких читачам пропонується удосконалювати себе самотужки, часом із додат­ком відповідних аудіо- й відеокасет.

У 1960 — 70 роках таких центрів у США налічувалось близь­ко 250. Сьогодні, на початку XXI століття, їх не більше десятка. Серед найбільш відомих — центр "Есален" у Каліфорнії та центр "Омеґа" у штаті Нью-Йорк. Помітним явищем стає зростання зацікавленості семінарами, що пропонують відповідь на духовні шукання сучасної американської людини, яка не знаходить такої відповіді у традиційних церквах.

У травні 2000 р. в університеті Вест Джорджія, що на півдні США, відбулась друга планувальна конференція гуманістичних психологів під назвою "Олд Сейбрук 2" з метою під сумування розвитку гуманістичної психології за останніх 35 років (перша подібна конференція відбулась 1964 р. в містечку Олд Сейбрук на сході США) для накреслення планів на майбутнє. Якщо голов­ним питанням конференції 1964 р. були проблеми теорії гуманістичної психології, то в центрі уваги нарад у 2000 р. були конкретні практичні питання, а саме — яким способом гуманістичні психо­логи можуть і повинні сприяти змінам у суспільстві в напрямі більшої гуманізації всіх ділянок життя, починаючи від шкільни­цтва і кінчаючи політикою.

Раціонально-технічне мислення і його всебічне технологічне застосування в сучасній цивілізації привели до значного зростан­ня добробуту в західних країнах, однак не сприяли поліпшенню задоволення життям, не породили більше щасливих людей. Ста­лось якраз навпаки, вказує у своїй новій книжці "Втрата щастя в країнах ринкової демократії" американський політолог Р. Е. Лейн (Ьапе, 2000). Хоч громадяни тих країн загалом задоволені своїм матеріальним становищем, соціологічні опитування показують, що чимраз менше з них почуваються щасливими. Виходить, що коли люди перебувають поза межами бідності, подальше нагро­маджування матеріального добра не приносить їм щастя. На це ще у 1960-х роках звернув увагу Еріх Фромм, заявивши, що "ми як люди не маємо жодної іншої мети в житті, як тільки чимраз більше виробляти і споживати" . Американський антрополог С. Даймонд називає цей феномен "манією споживання" .

Факт незадоволення життям помітив також у праці з пацієн­тами австрійський психіатр Віктор Франкл. Він назвав цей фе­номен "екзистенційним вакуумом", коли людина не знає, для чого їй жити. За Франклом, завдання психотерапії якраз і полягає в тому, щоб допомогти пацієнтові знайти якусь надособисту мету в житті .

Індустріальні засоби виробництва товарів призвели також до катастрофічного забруднення довкілля. Виробництво ядерної, хі­мічної та біологічної зброї та їхнє потенційне застосування у тре­тій світовій війні, що здавалось можливим як один з результатів "холодної війни" між СРСР і США, загрожували цілковитою руйнацією людського життя на нашій планеті. Загроза існує, оскільки тенденція продукувати цю зброю триває, охоплюючи щораз більше число держав нашої планети, які не завжди керую­ться загальнолюдськими принципами мирного співжиття.

Наша технологічна цивілізація, що постала на базі наукових досягнень раціонально-технічного мислення, відсуває на "задній план" людські почуття, емоції, настрої, усе, що пов'язане з мета­форою людського "серця". В результаті мало не головною психо­логічною характеристикою людини XX століття постала її "без­сердечність". Брак "серця" виявився найбільш яскраво і жорстоко у сталінських та нацистських концентраційних таборах, але й у нашому щоденному житті можна зауважити брак сердечності. Ще на початку XX століття Б. П. Вишеславцев, один з учнів україн­ського "філософа серця" Памфіла Юркевича, писав, що

"... втрата культури людського серця в сучасному житті є втратою життєвих сил, наше існування перетворюється на постійне вмирання, засихання, на якийсь склероз серця, яким вражена вся сучасна цивілізація. Через це її життя так схоже на смерть, її веселощі так схожі на нудьгу, вона сповнена почуттям безвихідної туги" (цит. за: Шикаренко,996.— С. 13-14).

У відповідь на безсердечність та дегуманізацію сучасного сві­ту, гуманістичні психологи закликають, як колись у пореволю-ційних часах закликав наш драматург Микола Куліш устами ге­роя своєї п'єси "Народний Малахій": "Потрібна негайна рефор­ма людини!" Гуманістична психологія, яку ми пропонуємо читачеві в цій книзі, може стати одним із дороговказів у цьому напрямі.