Державна митна служба України
Академія митної служби України
Кафедра адміністративного та митного права
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни Митне право
на тему:
Суб’єкти провадження в справах про порушення митних правил
Дніпропетровськ
2008 р.
План
правове порушення митне правило
Вступ
1. Правовий статус учасників провадження в справах про порушення митних правил
1.1 Особи, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил
1.1.1 Фізичні особи
1.1.2 Посадові особи підприємств
1.2 Представники осіб, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил
1.3 Участь захисника у розгляді справи про порушення митних правил
1.4 Права та обов’язки експерта у випадку його призначення
1.5 Свідки, поняті та перекладач як учасники провадження в справах про порушення митних правил
Висновки до розділу
2. Посадові особи митних органів, які здійснюють провадження у справах про порушення митних правил
2.1 Визначення посадових осіб митних органів, які здійснюють провадження у справах про порушення митних правил
2.2 Особливості реалізації прав і виконання обов’язків посадовими особами митних органів, що здійснюють діяльність з протидії митним правопорушенням
Висновки до розділу
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
У світлі сучасних державотворчих та правотворчих процесів в Україні важливої актуальності набувають питання нормативного закріплення правового статусу учасників митно-правових відносин, в тому числі, й при здійсненні провадження у справах про порушення митних правил. Приймаючи до уваги важливість нормативного закріплення і подальшої реалізації прав та обов’язків суб’єктів провадження у справах про порушення митних правил, я вважаю за необхідне дослідити ці питання, висвітлити наявні недоліки законодавства та запропонувати можливі шляхи їх усунення. Проблема прав, обов’язків та відповідальності осіб завжди була актуальною, і, незважаючи на постійні зміни законодавства, не завжди вдало вирішувалася. У порівнянні з попередньою редакцією МК України, чинний кодекс зробив крок уперед на шляху до покращення якості правового регулювання процесуального статусу суб'єктів провадження. Але в проекті Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України» зміна положень що регламентують статус суб’єктів провадження у справах про порушення митних правил не передбачена.
Перш ніж підійти до питання аналізу нормативного закріплення процесуального статусу суб'єктів провадження в справах про порушення митних правил, необхідно зазначити, що одностайність поглядів адміністративістів щодо осіб, які приймають участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення відсутня. В контексті даної роботи я використала загальновизнану класифікацію суб'єктів провадження, відповідно до якої у провадженні в справах про порушення митних правил пропонується виокремлювати:
- лідируючих суб'єктів - державні органи та їх посадових осіб, які мають державно-владні повноваження і уповноважені на прийняття рішень у справі;
- учасників провадження - осіб, які не мають владних повноважень, мають різний ступінь зацікавленості у справі, та зобов'язані сприяти провадженню в силу свого службового чи громадського обов'язку.
Метою даної роботи, як вже зазначалося, є аналіз статей Митного кодексу України, які визначають процесуальний статус суб'єктів провадження у справах про порушення митних правил, що надає можливість виявити прогалини у його правовій регламентації та сформулювати пропозиції щодо їх подолання. При написанні даної роботи я поставила завдання дослідити правовий статус осіб, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил, їх представників, захисників, свідків, перекладачів, експертів, понятих як учасників провадження та посадових осіб митних органів, які уповноважені на складання протоколів у справах про порушення митних правил і які здійснюють провадження у справах про порушення митних правил.
В адміністративно-процесуальній науці до проблем провадження в справах про адміністративні правопорушення (а митні правопорушення є різновидом адміністративних) звертались Д.М. Барах, А.П. Клюшніченко, В.Д. Сорокін, Н.Г. Саліщева. Питання процесуального статусу суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил розглядали Д.В. Приймаченко, А.В. Дусик та інші дослідники.
При написанні даної роботи я використовувала такі наукові методи як аналіз та порівняння. Зокрема я порівнювала досліджувані норми чинного Митного кодексу з відповідними положеннями попередньої редакції та положеннями проекту нової редакції.
1. Правовий статус учасників провадження в справах про порушення митних правил
1.1 Особи, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил
1.1.1 Фізичні особи
Згідно ст. 320 Митного кодексу суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а також посадові особи підприємств.
Під поняттям «громадяни», згідно п. 4. ст. 1 Митного Кодексу розуміються фізичні особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Громадянин – загальний суб'єкт адміністративної відповідальності, найпоширеніший порушником-учасником провадження. Маємо на увазі не громадянина взагалі, а громадянина як особу, яку звинувачують у порушенні митних правил і яка в зв'язку з цим бере участь у провадженні у справі про порушення митних правил. Він під час адміністративно-процесуальної діяльності реалізує елементи свого процесуального статусу з метою досягнути конкретного результату, який здебільшого ототожнюється з вирішенням справи на його користь.
Іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають притягненню до відповідальності за порушення митних правил на тих же підставах, що й громадяни України.
Питання про відповідальність за порушення митних правил, учинені на території України іноземцями, які згідно із чинними законами й міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.
Згідно з матеріальними нормами МК відповідальність за порушення митних правил настає від 16 років. Попри це, норми КУпАП встановлюють деякі відмінності щодо притягнення до адміністративної відповідальності неповнолітніх — осіб віком від 16 до 18 років; зазначають, що повна процесуальна дієздатність настає після того, як особі виповнилося 18 років. Процесуальний статус неповнолітніх має такі характерні ознаки:
1)справи про порушення митних правил із боку неповнолітніх розглядають виключно суди незалежно від того, яке правопорушення було скоєно;
2)у таких справах може бути застосований специфічний вид постанов — про застосування заходів впливу, які за своєю природою не є адміністративними стягненнями і мають здебільшого виховний характер;
3)інтереси неповнолітніх на всіх стадіях справи можуть захищати їхні законні представники — батьки або піклувальники. Цих осіб допускають до участі у справі на підставі документів, що засвідчують їхнє батьківство або факт встановлення піклування.
Адміністративно-процесуальні права складають значну частину статусу громадянина як учасника провадження про порушення митних правил. Це нормативно закріплений вид та міра можливої поведінки в процесі. Це, зокрема:
- право давати пояснення та висловлювати зауваження щодо змісту протоколу про правопорушення;
- право ознайомитися з протоколом, яке є гарантом ознайомлення громадянина зі звинуваченням, яке йому пред'являють, а також право доповнити протокол інформацією, яка відсутня (із різних причин);
- право відмовитися підписувати протокол;
- право письмово викласти мотиви своєї відмови від підписання протоколу;
- право на представника чи адвоката;
- право давати пояснення, заяви та клопотання рідною мовою, а також право на послуги перекладача;
- право отримати примірник адміністративного протоколу. Протокол можна вручити особисто (під розписку) або надіслати поштою;
- право вимагати дозволу на особистий огляд та дотримання всіх вимог щодо процедури такого огляду;
- право на сповіщення про час та місце розгляду справи;
- право на участь у розгляді справи;
- право на оскарження постанови у справі;
- ціла низка прав, пов'язаних із розглядом справи, які згруповані у ст.366 МК «Права осіб, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил», однак із тексту цієї статті випливає, що йдеться суто про права, які реалізуються на другій стадії провадження і які пов'язані з розглядом справи компетентним митним органом або судом. Зокрема в цій статті зазначено, що громадянин має право ознайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутнім під час розгляду справи у митному органі та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови митного органу, суду (судді), а також користуватись іншими правами, наданими йому законом. [7; c.38]
Згідно зі своєю назвою ст. 366 МК України, вона повинна визначати процесуальні права особи, яка притягається до відповідальності й гарантії забезпечення її прав та законних інтересів. Проте зміст статті свідчить, що в ній йдеться виключно про права, які можуть бути реалізовані лише на одній стадії провадження в справах про порушення митних правил - стадії розгляду справи. Крім того викликає подив відсутність серед прав даного учасника провадження можливості при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, або права виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача, якщо він не володіє мовою, якою здійснюється провадження. Безумовно відсутність цих гарантованих Конституцією України прав у статті можна пояснити наявністю наступного формулювання: «особи, які притягаються до відповідальності за порушення митних правил, під час розгляду справи у митному органі або суді мають право... також користуватись іншими правами, наданими їм законом». Проте відсутність прямої вказівки на наявність прав, які мають суттєве значення для захисту законних інтересів даної особи, є незрозумілою.
Правові можливості, якими наділені особи, які притягаються до відповідальності, крім згадуваної статті передбачені й іншими статтями кодексу. З метою більш чіткого та повного встановлення правового статусу цього учасника провадження в ст. 366 МК України було б доцільно сформулювати принаймні основні процесуальні права, якими особа змогла б користуватись на усіх стадіях провадження в справах про порушення митних правил.
Адміністративно-процесуальні обов'язки й адміністративно-процесуальні права є основою процесуального статусу громадянина. Ці обов'язки — нормативно закріплені види необхідної поведінки, яку держава має право вимагати від громадянина для законного й об'єктивного здійснення провадження. Правові норми, що встановлюють обов'язки громадянина у провадженні у справах про порушення митних правил, у МК розсіяні по різних статтях і главах. Серед основних обов'язків слід назвати:
-обов'язок добросовісно користуватися процесуальними правами. Щоправда, цей обов'язок встановлює стаття, де йдеться переважно про права, пов'язані з розглядом і вирішенням справи, але, на мій погляд, доцільно встановити, що цей обов'язок має стосуватися всіх адміністративно-процесуальних прав, які виникають на будь-якій стадії провадження;
-обов'язок не пізніше як через 5 днів подати документи, які потребує митний орган, і які необхідні для розгляду справи;
-обов'язок подати зразки підпису, листи, а також проби та зразки товарів, необхідних для проведення експертизи;
- обов'язок виконати постанову у справі;
- обов'язок відшкодувати витрати у справі, якщо громадянина визнали винним. [7; c.39]
1.1.2 Посадові особи підприємств
Відповідно до ч. 2 ст. 320 Митного кодексу України, суб'єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а також посадові особи підприємств. Згідно п. 29 ст.1 Митного кодексу України підприємство - будь-яка юридична особа, а також громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. У такій трактовці ми можемо припускати, що під підприємствами законодавець розуміє підприємства, установи та організації
Необхідно відмітити, що суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» поряд з іншими суб'єктами визначає юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, які мають постійне місце знаходження на території України (підприємства, організації, об'єднання всіх видів та ін.). Згідно ст. 80 Цивільного кодексу України юридична особа – це організація, яка створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Крім цього, ст. 83 визначає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ, та інших формах, встановлених законом. [25] Таким чином, можна констатувати, що у багатьох законодавчих актах під юридичною особою зустрічаються такі терміни як підприємство, установа, організація. Наприклад у Кодексі законів про працю України у ряді норм ми зустрічаємо «тріаду» цих термінів, а саме підприємства, установи, організації.[8]
Господарський кодекс України в ст.62 дає визначення підприємству, як самостійному суб'єкту господарювання, що створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої . господарської діяльності в порядку передбаченому цим Кодексом. [3]
Установа - організація, яка створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Згідно з п. 30 ст. 1 Митного кодексу України посадові особи підприємств - це керівники та інші працівники підприємств (резиденти та нерезиденти), які з огляду на постійно або тимчасово виконувані ними трудові (службові) обов'язки відповідають за виконання вимог, встановлених Митним кодексом України, законами та іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами України з питань митної справи, укладеними в установленому законом порядку.
Аналіз законодавства, що встановлює правовий статус посадових осіб, свідчить про те, що термін «посадова особа» застосовується до всіх працівників, які наділені хоча б деякими управлінськими і розпорядчими повноваженнями щодо організації роботи інших осіб. Це можуть бути функції з керівництва трудовим колективом у повному обсязі; з організації праці й виробництва в конкретному підрозділі підприємства або фірми; з контролю й перевірки виконання будь-яких рішень або актів; з прийому, звільнення і переведення на іншу роботу співробітників відповідної організації; застосування заходів заохочення або стягнення тощо. Посадові особи підприємств зосереджують у своїх руках розпорядження значними матеріальними, фінансовими та трудовими ресурсами, здійснюють важливі організаційно-управлінські функції, а саме, внаслідок цього, наділяються владними повноваженнями й несуть підвищену відповідальність за результати своєї службової діяльності. [17; c.195] Потрібно зауважити, що протиправна поведінка посадової особи підприємства може заподіяти значно більшу шкоду, ніж адміністративна провина звичайного громадянина. Саме тому, санкції окремих статей Митного кодексу України, що передбачають відповідальність за порушення митних правил, значно суворіші, стосовно посадових осіб підприємств, ніж до громадян. [2, c. 46]
Посадові особи притягуються до адміністративної відповідальності тільки за наявності їх вини у здійсненні правопорушення. Однак, в окремих випадках можливе й умисне скоєння посадовою особою адміністративного правопорушення, коли вона свідомо допускає настання певних шкідливих наслідків, хоч і не бажає (непрямий умисел). При цьому, Митним кодексом України встановлено ряд санкцій для посадових осіб підприємств за певні види порушень митних правил. Отже, посадові особи підприємств є суб'єктами митного права і мають при цьому права та обов'язки.
Тобто, в митному законодавстві простежується тенденція, що лише посадові особи підприємств є суб'єктами порушень митних правил і несуть при цьому відповідальність. Але експортно-імпортними операціями можуть займатися установи та організації, і можливий варіант недодержання ними норм Митного кодексу, що призведе до вчинення порушення митних правил. На жаль, як вже було зазначено вище, суб'єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути лише посадови особи підприємств.[4; c. 114]
На мою думку, для однозначного та більш ефективного застосування законодавства, що регламентує відповідальність суб'єктів за порушення митних правил, необхідно внести зміни у п. 29 ст. 1 Митного кодексу України, в якому деталізувати, що це за юридичні особи, а саме: підприємства, установи, організації. Звідси, на рівні Митного кодексу України слід закріпити відповідальність не тільки посадових осіб підприємств, а й посадових осіб інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, на яких покладено обов'язок дотримання митного законодавства при переміщенні цими суб'єктами товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Зокрема, необхідно внести зміни в п. 2 ст. 320 Митного кодексу України, де передбачити відповідальність за порушення митних правил не тільки посадових осіб підприємств, а також і установ та організацій.
1.2 Представники осіб, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил
Ст. 367 МК передбачає можливість участі у провадженні представників осіб, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил. Особиста участь у справі громадянина не позбавляє його права мати по цій справі представника. Інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка є неповнолітньою або особою, що через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).
До категорії осіб, що не можуть самостійно здійснювати свої права, відносять і громадян, визнаних недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства або обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами.
Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; робити з них витяги, одержувати копії рішень, поставно та інших документів, що є у справі, бути присутніми під час розгляду справи у митному органі та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи; від імені особи, інтереси якої вони представляють, подавати доводи, міркування та заперечення, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.
Законні представники не можуть бути свідками по обставинам, які їм стали відомі у зв’язку з виконанням обов’язків представника.
Законні представники користуються під час участі у справі усіма правами, зазначеними у статті 366 Митного кодексу.
Інші особи можуть бути представниками на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Громадяни можуть також посвідчити довіреність на участь у справі на підприємстві, де вони працюють, або в управлінні будинками, де вони проживають; військовослужбовці - у відповідній військовій частині; особи, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор, - у виконавчому комітеті сільської, селищної, міської ради; особи, які перебувають на лікуванні, - у відповідному лікувальному закладі. Довіреності на право бути представником особи, що притягується до відповідальності за порушенням митних правил, від імені державних підприємств, установ, організацій видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої ним службової особи і з прикладенням печатки підприємства, установи, організації.
Довіреності від імені кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій видаються за підписом службових осіб, уповноважених статутом (положенням), і з печаткою організації.
Повноваження цих представників на участь у справі дають їм право на вчинення від імені осіб, яких вони представляють, усіх дій, зазначених у статті 366 Кодексу, крім передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження постанови митного органу або суду (судді), одержання товарів або грошових сум у разі їх повернення. Повноваження представника на вчинення кожної із зазначених дій повинні бути спеціально обумовлені у виданій йому довіреності.
Представниками осіб, які притягуються до відповідальності не можуть бути особи, які не досягли повноліття; особи, над якими встановлено опіку, піклування; адвокати, які прийняли доручення про подання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів.
Посадові особи митної служби України, а також судді, слідчі і прокурори не можуть бути представниками осіб, які притягуються до відповідальності, крім випадків, коли вони діють як батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники цих осіб.
1.3 Участь захисника у розгляді справи про порушення митних правил
Згідно з ч. 1 ст. 368 у розгляді справи про порушення митних правил може брати участь захисник, якого самостійно визначає особа, що притягується до відповідальності, з числа осіб, які є фахівцями в галузі права і за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Участь захисника у розгляді справи про порушення митних правил є одним з видів факультативної участі і цілком залежить від волі особи, яка притягається до відповідальності.
Науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміну «захисник». Захисником у справі про порушення митних правил може бути професійний адвокат, тобто особа, яка має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склала кваліфікаційні іспити, одержала свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю та прийняла присягу адвоката України (ч.1 ст.2 Закону України «Про адвокатуру»).
Для допуску до участі у справі адвокат повинен пред’явити ордер адвокатського об’єднання або довіреність на ведення справи, видану його клієнтом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №13-рп/2000 від 16 листопада 2000 року захисниками у справі, в тому числі і тієї, яка перебуває в адміністративному провадженні, може бути будь-який фахівець в галузі права, який за законом має право на надання юридичної допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи Процесуальною підставою участі у справі такого захисника є нотаріально посвідчене доручення, в якому зазначаються конкретні права захисника та термін дії доручення.
Відповідно до ч. 2 ст. 368 захисник має право:
1) знайомитися з матеріалами справи;
2) заявляти клопотання;
3) подавати скарги;
4) здійснювати інші права, передбачені законом.
Більш широкий обсяг прав адвоката перелічений в ст. 6 Закону України «Про адвокатуру»,відповідно до якої при здійсненні професійної діяльності адвокат має право:
– представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;
– збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:
- запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;
- ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;
- отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян;
- застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;
- доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
- бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
- виконувати інші дії, передбачені законодавством.[16]
Захисник є самостійним учасником розгляду справи про порушення митних правил, він не заміняє особу, яка притягається до відповідальності, а діє поряд з нею. Навіть, якщо порушник визнає себе винним, захисник вправі за наявності для цього підстав відстоювати перед органом, який розглядає його справу, невинність чи меншу винність. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про адвокатуру» при здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.[16]
Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст.268) і Митний кодекс (ст.366,368) одностайні у визначенні процесуального моменту вступу захисника у справу про порушення митних правил. Ним є момент розгляду справи по суті.
1.4 Права та обов’язки експерта у випадку його призначення
В рамках провадження про порушення митних правил здійснюється значно більша кількість експертиз, ніж у звичайних провадженнях про адміністративні правопорушення. Це зумовлено особливостями правопорушень, адже у багатьох складах як обов'язковий елемент передбачений предмет, знаряддя або засоби скоєння правопорушення, об'єктивна оцінка яких часто потребує спеціальних знань.
Процесуальний статус експерта визначається ст. 369 МК України. Експертом може бути особа, яка має необхідні знання для надання відповідного висновку. На думку В.Г. Драганова експертами (лат. expertus - знаючий, досвідчений) прийнято називати універсально освічених людей, що володіють, як енциклопедичними пізнаннями, так і спеціальними знаннями, персональними знаннями і досвід. Експерт призначається посадовою особою органу, в провадженні якої перебуває справа про порушення митних правил, у разі потреби в спеціальних знаннях.[5; c. 229]
Проводячи дослідження експерт за допомогою спеціальних знань має отримати необхідну для подальшого вирішення справи інформацію і дати відповіді на поставлені перед ним питання, провести їх дослідження, формалізованим підсумком якого є експертний висновок Такий висновок надається експертом у письмовій формі від власного імені. В ньому має бути викладена суть проведеного дослідження (експертизи) та подана обґрунтована відповідь на поставлені запитання.
Якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не було поставлене запитання, він вправі, але не зобов'язаний, викласти таку інформацію у своєму висновку. [6; c. 41]
Посадова особа митного органа, у провадженні якого знаходиться справа про порушення митних правил, як відзначалося вище, може не погодитися з висновком експерта, і мотивовано відобразити свою незгоду в постанові, що виноситься в справі про порушення митних правил.
У разі неналежної якості або повноти експертного висновку може бути призначена повторна експертиза, проведення якої доручається іншому фахівцеві. [23]
Важливою проблемою є порушення експертом своїх процесуальних обов'язків. В законодавстві передбачена відповідальність експертів (до речі й адміністративна) за такі порушення лише в тому випадку, коли вони виникають у сфері кримінального процесу або негативно впливають на діяльність суду. Так, ст. 384 Кримінального Кодексу передбачає відповідальність експерта за наперед свідомий неправдивий висновок під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а ст. 185-3 КУпАП - відповідальність за злісне ухилення експерта від явки в суд.[9]
Тобто склалась ситуація, коли порушення експертом своїх обов'язків в межах досліджуваного провадження може мати різні наслідки. Коли розгляд справи віднесений до компетенції суду, то експерт може бути притягнений до правової відповідальності, а коли розгляд справи проводиться митними органами для застосування такої відповідальності немає підстав. Такий стан речей навряд чи можна визнати правильним. Він не сприяє ефективній участі експерта в справі і його відповідальності за власний висновок.
Але так чи інакше, експерт обов'язково повинен нести відповідальність за наступні порушення: надання наперед свідомого неправдивого висновку та ухилення від надання висновку по справі про порушення митних правил, оскільки така поведінка, експерта буде істотно перешкоджати ефективному і своєчасному здійсненню провадження у справі. Запровадження відповідальності за ухилення від надання висновку по справі вимагає законодавчого визначення випадків, коли експерт може відмовитись від провадження експертизи на законних засадах.
Що ж стосується підстав, які виключають можливість проведення конкретною особою експертизи в окремо взятій справі, то доцільно закріпити на законодавчому рівні їх вичерпний перелік. До таких підстав варто віднести наступні:
- некомпетентність експерта;
- відсутність необхідного для проведення експертизи знаряддя та обладнання;
- наявність родинних зв’язків між експертом та ким-небудь з осіб, зацікавлених в результатах експертизи;
- пряма чи побічна зацікавленість в результатах справи;
- пряма службова залежність експерта від домінуючого учасника провадження, який ініціював експертизу.
З одного боку, слід встановити обов’язок експерта повідомити митному органу про наявність підстав, що виключають можливість здійснення ним експертизи у справі, а з іншого, наявність цих підстав дає експертові право цілком законно відмовитись від проведення експертизи.[6; c.42]
Як, цілком слушно вважає Д.В. Приймаченко, визначаючи процесуальний статус експерта, потрібно було б законодавчо закріпити його обов’язок з’явитися за викликом органу (посадової особи), у провадженні якої перебуває справа, а також надати йому право ставити особі, яка притягається до відповідальності, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи, і бути присутнім при розгляді справи.[15; c. 6]
Узагальнююче сказане, треба ще раз підкреслити, що питання експертизи у провадженні по справах про порушення митних правил потребують більш уважної регламентації і узгодження з чинним законодавством про експертну діяльність. В міру нагромадження практичного матеріалу, зв’язаного з проведенням експертизи в розглянутому провадженні, доцільно більш точно та однозначно визначити права експерта, встановити відповідальність за порушення ним своїх обов’язків.
1.5 Свідки, поняті та перекладач як учасники провадження в справах про порушення митних правил
Відповідно до положень ст. 371 МК України свідком може бути будь-яка особа, якщо є підстави вважати, що їй відомі обставини, що підлягають встановленню у справі про порушення митних правил.
За викликом органу, у провадженні якого перебуває справа про порушення митних правил, свідок зобов'язаний з'явитися у призначений час до цього органу і дати детальні та правдиві пояснення, повідомити все відоме йому у справі та відповісти на поставлені запитання.
Аналіз правового статусу свідка свідчить, що його процесуальні права й обов’язки в цілому збігаються із загальновстановленими в адміністративному законодавстві. Свідок має обов’язок з’явитись у призначений час за викликом посадової особи, у провадженні якої перебуває справа чи яка уповноважена на її розгляд, і дати детальні та правдиві пояснення, повідомити все відоме йому у справі, відповісти на поставлені питання не забезпечений можливістю застосування примусових заходів (зрозуміло, що цей обов’язок не поширюється на випадки, передбачені ст. 63 Конституції України, яка визначає, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів) У МК України ця позиція також не врахована.
В якості свідків можуть бути залучені неповнолітні особи але в обов’язковій присутності педагога або близьких для свідка осіб (батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників), якщо вони не зацікавлені у справі.
Не можуть бути свідками особи, нездатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати про них правильні показання.
Свідок не підлягає заміні іншою особою, оскільки саме йому відома певна інформація.[12; c. 266]
Згідно зі ст. 372 МК, понятими є особи, які залучаються до участі у проведенні процесуальних дій у справі про порушення митних правил.
Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані у справі. Понятим не може бути родич особи, яка притягується до відповідальності за порушення митних правил, її представника, а також працівники митних органів. Поняті, присутні при проведенні процесуальних дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям.
Поняті, в кількості не менше двох, можуть залучатися під час проведення процесуальних дій, в тому числі у наступних випадках: при пред’явленні особам, що вчинили порушення митних правил, або свідкам товарів, транспортних засобів та документів для впізнання а також при проведенні особистого огляду. В останньому випадку поняті повинні бути однієї статі з особою, яка проходить огляд.
Поняті запрошуються для того, щоб засвідчити в протоколі факт, зміст та результати дій, що проводяться в їх присутності. Саме про це вони можуть бути опитані в разі необхідності в якості свідків. Поняті мають право з приводу проведених дій робити зауваження, які підлягають занесенню в протокол
На жаль, правовий статус понятих в митному кодексі України визначено недостатньо чітко, а в Кодексі України про адміністративні правопорушення не визначено взагалі. В проекті Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України» деталізація прав і обов’язків понятих не передбачена. [18] Так зокрема не врегульовано ситуацію, коли понятий не погоджується із змістом протоколу, складеного за результатами проведення процесуальної дії, при здійсненні якої він був присутній; які юридичні наслідки матиме відмова понятого підписати протокол з цієї причини. [15; c. 6]В науковій літературі існує думка, що за аналогом Кримінально-процесуального Кодексу України, понятим має бути надано право вносити зауваження чи заперечення з приводу відповідності записів у протоколі виконаним діям.[11]
Ст. 370 МК визначає процесуальний статус перекладача. Перекладачем може бути особа, що володіє мовою, знання якої необхідне для здійснення перекладу під час провадження у справі про порушення митних правил. Як перекладач може виступати посадова особа митного органу.
З аналізу ст. 370 випливає, що перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад. Перекладач не може бути залучений до процесуальних дій, якщо він особисто, прямо чи побічно зацікавлений в результаті справи; якщо він є родичем осіб, які беруть участь у справі; якщо він перебуває в особливих стосунках з особами, які беруть участь у справі; якщо будуть встановлені інші обставини, які викликають сумнів у його безсторонності.
Перекладач залучається з метою виконання лише однієї функції - повно і точно виконати переклад. Таким чином не допускається поєднання в одній особі функцій перекладача та особи, що веде провадження у справі про порушення митних правил або розглядає дану справу, адвоката, представника, свідка чи іншого учасника процесу. Разом з тим належність перекладача до посадових осіб митних органів не є підставою для відводу, про що прямо зазначено в ч. 3 ст. 370. Але аналіз судової практики свідчить, що поєднання в одній особі посадової особи митного органу, яка складає протокол, і особи, що здійснює переклад для громадянина, щодо якого такий протокол складається часто є підставою для оскарження рішення митних органів. Зрозуміло, що за умови виконання фіскальної функції навіть шляхом притягнення до відповідальності, посадова особа митного органу заінтересована у винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому не завжди є об’єктивною. [14; c. 6]
Висновки до розділу
1. У розділі XIX Митного кодексу України «Провадження у справах про порушення митних правил» сформульовано норми, що визначають правовий статус суб'єктів цього різновиду провадження в справах про адміністративні правопорушення. Як бачимо, законодавець не приділив достатньо уваги для більш точного та детального закріплення положень, що регулюють права та обов’язки суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил, тому дана тема має достатньо дискусійних, суперечливих моментів на які слід звернути увагу.
Основним недоліком, на мій погляд, є недостатня регламентація прав та обов’язків осіб, що є учасниками провадження в справах про порушення митних правил. Так, наприклад, перелік прав осіб, що притягаються до відповідальності за порушення митних правил є неповним, а вказівка на те, що дані особи мають право «також користуватись іншими правами, наданими їм законом», зовсім не допомагає в ситуації, що склалася. Правові норми, що встановлюють обов'язки громадянина у провадженні в справах про порушення митних правил, у МК розсіяні по різних статтях і главах, тому доцільно було б об’єднати їх.
2. Також слід вдосконалити положення Митного кодексу, що регламентують правовий статус посадових осіб підприємств як суб’єктів відповідальності за порушення митних правил. Видається доцільним переробити ч. 2 ст. 320 відповідним чином, зазначивши, що «суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а також посадові особи підприємств, установ, організацій», привівши тим самим дану норму митного права у певну відповідність з нормами господарського та цивільного права.
3. Що ж до представника як учасника провадження в справах про порушення митних правил, то його права висвітлені досить детально, на відміну від обов’язків та відповідальності. Тому я вважаю за необхідне доповнити ст. 367 відповідними нормами. Як варіант, можна взяти за основу інститут представництва в цивільному праві України.
4. Права та обов’язки захисника в Митному кодексі визначені з урахуванням відповідних положень Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зважаючи на те, що захисником виступає адвокат, слід звернутися до норм Закону України «Про адвокатуру» для визначення його правового статусу, який прописаний там достатньо повно.
5. Стосовно експерта, на мою думку, то його правовий статус окреслений недостатньо чітко. В Митному кодексі зазначені основні права експерта, а обов’язки та відповідальність потребують додаткової регламентації, про що вже згадувалося вище. На основі практики, яка вже склалася в українському законодавстві, можна деякою мірою використати надбання російських дослідників митного права, запозичивши певні норми зі ст. 381 Митного кодексу Російської Федерації, відповідно до якої
«1. Эксперт вправе:
1) знакомиться с материалами, относящимися к предмету экспертизы;
2) с согласия таможенного органа привлекать к производству экспертизы других экспертов;
3) запрашивать дополнительные материалы, необходимые для проведения экспертизы;
4) отказаться от дачи заключения, если предоставленные ему материалы являются недостаточными или если он не обладает необходимыми знаниями для проведения экспертизы. Сообщение о невозможности дать заключение представляется в таможенный орган, назначивший экспертизу, в письменной форме;
5) с разрешения таможенного органа участвовать в проведении конкретных действий при осуществлении таможенного контроля.
2. Полученная экспертом в ходе проведения экспертизы или при подготовке к ее проведению информация, составляющая коммерческую, банковскую или иную охраняемую законом тайну, а также иная конфиденциальная информация не должны им разглашаться, использоваться в иных целях либо передаваться третьим лицам, за исключением случаев, предусмотренных … законами.»
6. Слід зазначити, що в Митному кодексі України також згадується спеціаліст, як особа, що може залучатися для участі у здійсненні митного контролю або для проведення експертизи. При цьому спеціаліст не є суб’єктом провадження. Тому пропоную внести до Митного кодексу відповідні зміни, додати спеціаліста до складу учасників провадження у справах про порушення митних правил (на рівні з експертом) і зазначити його права, обов’язки та відповідальність, використовуючи за основу ст. ст. 384, 385 Митного кодексу Російської Федерації, які визначають, що «В необходимых случаях для участия в совершении конкретных действий при проведении таможенного контроля может быть привлечен не заинтересованный в результатах таких действий специалист, обладающий специальными знаниями и навыками, необходимыми для оказания содействия таможенным органам, в том числе при применении технических средств.
Привлечение лица в качестве специалиста осуществляется на договорной основе.
Специалист вправе:
1) знакомиться с материалами, относящимися к предмету действий, совершаемых с его участием;
2) с разрешения должностного лица таможенного органа задавать вопросы, относящиеся к предмету соответствующих действий, участникам таких действий;
3) знакомиться с документами, оформляемыми по результатам совершения действий при проведении таможенного контроля, в которых он принимал участие, и делать заявления или замечания по поводу совершаемых им действий, подлежащие занесению в такие документы.
Специалист обязан:
1) участвовать в совершении действий, требующих специальных знаний, давать пояснения по поводу совершаемых им действий;
2) удостоверить своей подписью факт совершения указанных действий, их содержание и результаты.
Полученная специалистом при привлечении его к совершению действий по таможенному контролю информация, составляющая коммерческую, банковскую или иную охраняемую законом тайну, а также иная конфиденциальная информация не должны им разглашаться, использоваться в иных целях, передаваться третьим лицам, за исключением случаев, предусмотренных федеральными законами.
Расходы, возникшие у таможенных органов в связи с привлечением специалиста, возмещаются за счет федерального бюджета, за исключением случаев привлечения специалиста не по инициативе таможенных органов.
Таможенные органы вправе привлекать в соответствии с законодательством Российской Федерации специалистов других правоохранительных или контролирующих органов для оказания содействия в проведении таможенного контроля.
Расходы, связанные с привлечением специалистов других государственных органов, если эта работа не входит в круг их служебных обязанностей, возмещаются в порядке, определяемом Правительством Российской Федерации.»
7. Певним досягненням Митного кодексу є включення до числа учасників провадження понятих, чого не було в попередній редакції Кодексу і немає в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Питання процесуального статусу понятого потребує подальшого вивчення і доопрацювання з метою вдосконалення, про що зазначалося вище. Але і за наявності певних недоліків цей інститут існує досить успішно.
8. Правовий статус свідка потребує певних уточнень щодо деталізації прав та відповідальності за ухилення від явки та за дачу завідомо неправдивих показань або за відмову від дачі показань без законних на те підстав. Крім того, законодавством не передбачено будь-яких формальних ознак кола осіб, які можуть бути свідками, хоча запис свідчень неповнолітніх свідків має свою специфіку. Тому я пропоную певною мірою деталізувати правовий статус свідка.
9. Здійснюючи правовий аналіз процесуального статусу перекладача слід звернути увагу на дещо суперечливу норму стосовно того, що перекладачем може бути посадова особа митного органу. Можливим шляхом вирішення проблеми є створення спеціальної посади перекладача, хоча це й достатньо складно.
10. Отже, аналізуючи процесуальний статус учасників провадження в справах про порушення митних правил, можна зробити висновок, що в Митному кодексі України в основному закріплені права учасників. Відповідно, їх обов’язки та відповідальність потребують додаткової регламентації. На жаль, проект Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України» практично не передбачає змін до досліджуваного розділу. Запропоновані в законопроекті зміни стосуються питань порушення справи про порушення митних правил, складання протоколу, тощо.
Тобто, можна передбачити, що певні проблемні питання стосовно правового статусу учасників провадження в найближчому майбутньому не будуть вирішені. Шляхами виходу з даної ситуації може бути внесення відповідних змін до Митного кодексу або ж прийняття ряду нормативно-правових актів, що доповнюватимуть певні положення Кодексу.
2. Посадові особи митних органів, які здійснюють провадження у справах про порушення митних правил
2.1 Визначення посадових осіб митних органів, які здійснюють провадження у справах про порушення митних правил
Лідируючими суб'єктами провадження у справах про порушення митних правил є посадові особи митних органів та судді, серед яких залежно від характеру функціональних повноважень можна вирізняти, по-перше, посадових осіб, уповноважених складати протоколи про порушення митних правил (ст. 359 МК України); по-друге, посадових осіб митних органів, які здійснюють провадження у справі про порушення митних правил (ст. 362 МК України); по-третє, органи, уповноважені розглядати справи про порушення митних правил (ст. 386 МК України).
Як випливає із аналізу статей Кодексу коло осіб, уповноважених на складання протоколу, не у всіх випадках співпадає з колом осіб, які здійснюють провадження у справі про порушення митних правил, а коло осіб, уповноважених на розгляд справи, взагалі не співпадає з переліком осіб, визначених ст. 362 МК України. Така ситуація є неприйнятною з огляду на теорію адміністративного процесу, і пояснюється нерозумінням законодавцем того, що адміністративне провадження - це певна єдність послідовно здійснюваних дій і процедур, спрямованих на розгляд і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ. З цього випливає, що усі зазначені суб'єкти здійснюють провадження у справах про порушення митних правил, тільки свої владні повноваження вони реалізують на різних його стадіях. Коло посадових осіб, уповноважених складати протоколи про порушення митних правил визначено ст. 359 МК України, аналіз змісту якої викликає низку запитань та заперечень. Так, наприклад, п. 1 ч. 1 пов'язує повноваження на складання процесуального акту з такою правовою категорією як штатний розпис, хоча під останнім варто мати на увазі документ, затверджений наказом, який визначає склад працівників установи, організації із зазначенням їх посад та посадових окладів, особливостей оплати праці. В проекті Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України» ця неточність виправлена. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 469 цього нормативно-правового акту протокол про порушення митних правил мають право складати посадові особи, які відповідно до посадових інструкцій уповноважені здійснювати митний контроль, митне оформлення і пропуск товарів через митний кордон України і які безпосередньо виявили порушення митних правил.
Видається надмірною у п. 2 даної статті така деталізація підрозділів митних органів, посадових осіб, які уповноважені складати протоколи про порушення митних правил. Тільки з січня 2004 р. і дотепер було здійснено неодноразові реорганізації підрозділів митних органів безпосереднім завданням яких є боротьба з митними правопорушеннями, наслідками яких було їх перепідпорядкування, зміна назви, структури тощо. Так, згідно з Наказом Державної митної служби України від 19.02.08 № 157 «Про органiзацiйне забезпечення дiяльностi пiдроздiлiв митних органiв, що здiйснюють заходи з протидiї митним правопорушенням» вiдповiдно до наказу Державної митної служби України вiд 04.02.08 N 85 «Про органiзацiйне вдосконалення дiяльностi пiдроздiлiв митних органiв, що здiйснюють заходи з протидiї митним правопорушенням» мають бути реорганізовані служби боротьби з контрабандою та митної варти регiональних митниць i митниць у служби митної варти та органiзацiї боротьби з порушеннями митного законодавства регiональних митниць, митниць у межах затверджених фонду оплати працi й граничної чисельностi працiвникiв вiдповiдного митного органу. [21]Отже, знову змінюються назви та функції відповідних пiдроздiлiв митних органiв, що здiйснюють заходи з протидiї митним правопорушенням.
Відтепер спеціальні підрозділи митних органів, призначені для боротьби з порушеннями митних правил (ст. 19 МК України), що мають особливi статус i умови пiдпорядкування, мають право на складання таких протоколів.
При аналізі п. З ст. 359 МК України виникає низка питань щодо того, який статус мають «інші посадові особи, уповноважені керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади». Зі змісту цієї статті випливає, що вони не є особами уповноваженими здійснювати митний контроль, митне оформлення і пропуск через митний кордон товарів і транспортних засобів, а також не є посадовими особами підрозділів боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, про які йдеться у пп. 1, 2.
До лідируючих суб'єктів, уповноважених відповідно до ст. З62 МК України на здійснення провадження у справі про порушення митних правил, належать посадові особи підрозділів по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил митниці, регіональної митниці, а також підрозділу по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. На думку Приймаченка Д.В. цей різновид лідируючих суб’єктів було б більш доцільно визнати особами, які уповноважені на здійснення митних розслідувань. Тим більше, що такий термін уже використовується як в науковій літературі, так і законодавстві.[14; c. 4]
В майбутньому ця стаття може мати дещо інший вигляд. Зокрема ч.1 виглядатиме так: «Провадження у справі про порушення митних правил здійснюють, крім випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті, посадові особи підрозділу по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил митного органу, в зоні діяльності якого було вчинено або виявлено таке порушення. Окремі процесуальні дії у справі про порушення митних правил можуть вчинятися посадовими особами, уповноваженими складати протоколи про порушення митних правил відповідно до статті 469 цього Кодексу, а у випадку, передбаченому статтею 495 цього Кодексу, – також посадовими особами іншого митного органу». Ч.2 визначатиме, що посадова особа підрозділу по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи має право передавати справу про порушення митних правил для здійснення провадження з однієї митниці до іншої або приймати цю справу до свого провадження.[18] Ст. 373 МК передбачає, що з метою уникнення конфлікту інтересів посадової особи державного органу, працівник підрозділу по боротьбі з контрабандою не повинен здійснювати провадження у справі про порушення митних правил, приймати рішення по справі, проводити будь-які процесуальні дії по справі за умови, що фігурантами у справі виступають родичі (батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки та інші). А також, коли існують інші очевидні посадовій особі обставини, коли ця особа особисто заінтересована у вирішенні справи (близькі стосунки, існування відповідної залежності, обумовленої фінансовими, договірними та іншими взаємовідносинами). Такі обставини виключають можливість здійснення посадовою особою митного органу провадження у справі про порушення митних правил. У такому випадку зазначена вище посадова особа підрозділу по боротьбі з контрабандою повинна негайно повідомити про наявність таких обставин безпосередньому керівнику. Якщо керівник підрозділу по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил митного органу, в якому здійснюється провадження у справі про порушення митних правил, є родичем особи, яка притягується до відповідальності, її представника, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі, а також коли існують інші обставини, які дають підстави вважати, що керівник зазначеного підрозділу може бути особисто заінтересованим у розгляді справи, справа підлягає передачі до іншого митного органу. Перелік лідируючих суб'єктів третьої групи прямо визначений ст. 386 МК України і має закритий характер. В чинному МК України чітко розмежовано компетенцію посадових осіб митних органів, уповноважених розглядати справи про порушення митних правил та суддів, а тому на практиці питання з цього приводу не виникають, як це було за дії попередньої редакції Митного кодексу.
2.2 Особливості реалізації прав і виконання обов’язків посадовими особами митних органів, що здійснюють діяльність з протидії митним правопорушенням
Як вже зазначалося вище, Митний кодекс України визначає коло осіб, які здійснюють провадження у справі про порушення митних правил. Відповідно, вони наділені певними процесуальними правами та обов’язками. Так, наприклад, «Примiрним положенням про службу митної варти та органiзацiї боротьби з порушеннями митного законодавства регiональної митницi, митницi» передбачено, що посадові особи Служби мають право:
- з метою припинення порушень митних правил, установлення осiб, якi вчинили порушення митних правил, а також для складення протоколу про порушення митних правил, якщо його неможливо скласти на мiсцi вчинення правопорушення, здiйснювати адмiнiстративне затримання громадян, якi вчинили такi порушення, у встановленому законодавством порядку;
- складати протоколи про порушення митних правил;
- вилучати товари, що є безпосереднiми предметами порушення митних правил, товари зi спецiально виготовленими сховищами, що використовувалися для приховування вiд митного контролю безпосереднiх предметiв порушення митних правил, транспортнi засоби, що використовувалися для перемiщення через митний кордон України безпосереднiх предметiв порушення митних правил, а також документи, потрiбнi для розгляду справи про порушення митних правил;
- здiйснювати процесуальнi дiї дiзнавачами та посадовими особами, що займаються провадженням у справах про порушення митних правил i розглядають справи про порушення митних правил, заведенi посадовими особами митницi;
- одержувати в установленому порядку вiд пiдроздiлiв митницi, iнших митних органiв, оглядових комiсiй, пiдприємств, органiзацiй i установ, окремих громадян документи, необхiднi для здiйснення провадження у справах про порушення митних правил i проведення дiзнання у справах про контрабанду та ряд інших прав.[22]
Основним загальним обов’язком, що покладається на посадових осіб митних органів, що здійснюють провадження в справах про порушення митних правил, є додержання вимог чинного законодавства. Ця достатньо абстрактна норма конкретизується у відповідних нормативно-правових актах, що визначають правовий статус певних підрозділів митних органів, посадових інструкціях митників тощо. Реалізуючи свої права та обовязки посадові особи митних органів виконують ряд процесуальних дій. До них належать:
1) складання протоколу про порушення митних правил;
2) опитування осіб, які притягаються до відповідальності за порушення митних правил, свідків, інших осіб (відповідно до положень проекту Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України»);
3) витребування документів, потрібних для провадження у справі про порушення митних правил;
4) вилучення товарів, транспортних засобів і документів;
5) митне обстеження;
6) пред’явлення товарів, транспортних засобів і документів для впізнання;
7) призначення експертизи;
8) взяття проб і зразків для проведення дослідження (аналізу, експертизи).
У справі про порушення митних правил процесуальні дії проводяться з метою отримання доказів, потрібних для правильного вирішення цієї справи.
Рішення про проведення певної процесуальної дії приймається посадовою особою митного органу, у провадженні якої перебуває справа про порушення митних правил. При проведенні процесуальних дій, зазначених у пунктах 2, 4 - 6, 8, складаються протоколи, форми яких встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.[19]
У разі перешкоджання посадовій особі в проведенні окремих процесуальних дій (витребуванні документів, потрібних для провадження у справі про порушення митних правил, вилученні товарів, транспортних засобів і документів, митному обстеженні, взятті проб і зразків), це перешкоджання може бути кваліфіковане як порушення митних правил, передбачене статтею 342 Митного кодексу України.
Тобто, в законодавстві визначено достатньо широкий обсяг прав, але не завжди всі вони реалізуються на практиці. Крім того, посадові особи митних органів, що здійснюють провадження в справах про порушення митних правил мають ще й обов’язки, які точно і повністю не зазначені в жодному нормативно-правовому акті. Що ж до відповідальності, то митники несуть відповідальність згідно із законодавством. Виходить, для того, щоб встановити весь обсяг прав, обов’язків та хоча б приблизну міру відповідальності необхідно опрацювати значну кількість документів. Крім того, нормативно-правова база, що регулює дане питання була і залишається недосконалою, ряд проблемних питань, пов'язаний з цим залишається без відповіді.
В теперішній час спостерігається реалізація положень ст. 364 МК «Провадження у справі про порушення митних правил за матеріалами, одержаними від інших правоохоронних органів». Відповідно до положень даної статті у разі закриття кримінальної справи про контрабанду щодо конкретної особи за наявності в її діях складу порушення митних правил матеріали про таке порушення передаються до митного органу або до суду для притягнення цієї особи до адміністративної відповідальності. Після отримання митним органом постанови про відмову у порушенні кримінальної справи за ознаками контрабанди, провадження дізнання якого віднесено до компетенції митних органів, якщо тим не менше вбачаються ознаки порушення митних правил, у випадку достатності матеріалів, що дозволяють прийняти рішення по справі, посадова особа митного органу, уповноважена розглядати справи про порушення митних правил, після виконання передбачених процесуальних вимог призначає справу для розгляду. Посадова особа, якій доручено вести провадження у справі про порушення митних правил приймає справу до свого провадження. В ході провадження у справі з органів попереднього слідства, прокуратури чи суду витребуються необхідні матеріали (або їх копії), а також предмети, документи, визнані речовими доказами у справі про порушення митних правил.
На жаль, в цій статті зазначено можливість подальшого провадження в справі про порушення митних правил лише в разі закриття кримінальної справи про контрабанду. Але провадження у справі про порушення митних правил за матеріалами, одержаними від інших правоохоронних органів можливе і за іншої ситуації. Іноді провадження у справі про порушення митних правил здійснюється на основі матеріалів, одержаних посадовими особами митних органів від посадових осіб Державної прикордонної служби України (крім того, митні органи в ході своєї діяльності іноді просто змушені співпрацювати з різними правоохоронними органами).
Так у разі виявлення ознак порушення митних правил поза пунктом пропуску через державний кордон старший прикордонного наряду зобов’язаний: з дотриманням вимог КУпАП ужити вичерпних заходів для затримання правопорушників і товарів — предметів правопорушення, транспортних засобів, якими вони переміщувалися, а також товаросупровідних та інших документів на відповідні товари, транспортні засоби; невідкладно передати інформацію про час і обставини затримання правопорушників і предметів правопорушення черговому прикордонної застави (відділення прикордонного контролю) для негайного інформування митного органу, у зоні діяльності якого виявлено порушення; скласти процесуальні документи: відповідний протокол про адміністративне правопорушення й протокол про адміністративне затримання та ін.
Відповідно, посадова особа митного органу після отримання від чергового по прикордонної застави інформації про виявлення ознак порушення митних правил для процесуального оформлення правопорушення не пізніше ніж за 3 години повинна прибути на місце виявлення правопорушення й за наявності достатніх підстав скласти з урахуванням обставин виявленого правопорушення протокол про порушення митних правил; одержати відповідні письмові пояснення в посадових осіб органу (підрозділу) Державної прикордонної служби України, що брали участь у затриманні правопорушників і вилученні предметів правопорушення, а також пояснення в інших учасників затримання або свідків правопорушення; провести інші процесуальні дії, передбачені МК України; за наявності ознак злочину вжити заходів, передбачених законодавством.
При цьому матеріали, що стосуються правопорушення (копії протоколів про адміністративне правопорушення, про адміністративне затримання, а також пояснення, рапорти, схема затримання, товаросупровідні й інші документи на товари — предмети правопорушення, транспортні засоби, якими вони переміщувалися, тощо), після реєстрації у відповідних облікових документах передаються органом (підрозділом) Державної прикордонної служби України в митний орган, у зоні діяльності якого виявлено правопорушення. Прийняття-передання товарно-матеріальних цінностей (предметів правопорушення й транспортних засобів, якими вони переміщувалися) здійснюється між представниками митного органу й органу (підрозділу) Державної прикордонної служби України на місці скоєння правопорушення відразу ж після складення посадовою особою митного органу відповідних процесуальних документів, а в разі потреби — на складі митного органу або підприємства, що приймає товар на відповідальне зберігання. Під час здійснення таких дій складається відповідний акт у двох примірниках, один з яких залишається в справах митного органу, а інший передається представнику органу (підрозділу) Державної прикордонної служби України.[20]
Висновки до розділу
1. Отже, в даному розділі я приділила увагу визначенню кола посадових осіб митних органів, які уповноважені складати протокол про порушення митних правил, які здійснюють провадження у справах про порушення митних правил, особливостям реалізації їх прав та обов’язків.
Стаття 359 Митного кодексу, що визначає посадових осіб, уповноважених складати протоколи про порушення митних правил видається досить суперечливою. Надмірна деталізація та технічна недосконалість даної норми, безумовно, потребують вдосконалення. Деякою мірою ці недоліки будуть ліквідовані в новій редакції Митного кодексу, але, на мою думку, недостатньо.
2. Стаття 362 «Посадові особи митних органів, які здійснюють провадження у справі про порушення митних правил» в проекті нового Митного кодексу зазнала більших змін, які, на мою думку, є досить позитивними. Взагалі, питання визначення посадових осіб митних органів, які мають право здійснювати провадження у справах про порушення митних правил, є чи не найважливішим при з’ясуванні питання їх процесуального статусу.
3. Стосовно лідируючих суб’єктів третьої групи, то Митний кодекс передбачає, що до них належать митні органи (справи про порушення митних правил, передбачені статтями 329 - 335, 337, 338, 342 - 344, 346, 347, 354, 355 Митного Кодексу) та суди за місцем розташування митних органів, посадові особи яких здійснювали провадження у цих справах (справи про порушення митних правил, передбачені статтями 336, 339 - 341, 345, 348 - 353 цього Кодексу, а також усі справи про порушення митних правил, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років). В новій редакції ч. 2 ст. 386 зазначено, що місцеві суди розглядають справи про порушення митних правил, вчинені особами, що не досягли 18-річного віку, при цьому, приймаючи до уваги положення ст. 320, майбутньої 426, мінімальний вік таких осіб не зазначається.
4. Ст.375 МК встановлює чітко визначений перелік процесуальних дій у справі про порушення митних правил з метою подальшої фіксації цих процесуальних дій і використання даної інформації в якості доказів у справі про порушення митних правил. При цьому, відповідно до положень проекту Митного кодексу, доказами в справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При провадженні процесуальних дій повинні дотримуватись права учасників цих дій. Особам, що беруть участь у проведенні процесуальної дії, роз¢яснюються їх права та обов¢язки. Всі вищезазначені процесуальні дії повинні здійснюватись та фіксуватись в порядку, передбаченому МК України та відповідно до вимог чинного законодавства, інакше фактичні дані, отримані в результаті їх проведення, не можуть мати доказової сили. Дотримання вимог законодавства щодо провадження процесуальних дій має суттєве значення, оскільки неналежне виконання хоча б однієї процесуальної дії являє собою порушення процесуальних норм, що в свою чергу є підставою для відміни постанови митного органу по справі про порушення митних правил.
5. Ще однією проблемою є визначеність підрозділів митних органів, що здійснюють боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил. У зв’язку з постійною динамікою законодавства точно визначити такі підрозділи та всі повноваження і відповідальність їх працівників практично неможливо. Для самих митних органів такої проблеми практично немає, вона існує швидше для інших учасників провадження.
6. Я вважаю за доцільне внести відповідні зміни до Митного кодексу або ж видати відповідний Наказ Державної митної служби України для докладнішої регламентації можливостей співпраці митних органів з іншими органами державної влади, що необхідно для протидії митним правопорушенням
Висновок
При написанні даної роботи я проаналізувала положення Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, наукові публікації, що визначають статус суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил.
Ця тема має достатньо нерозкритих питань, на які я намагалася дати відповідь. Незважаючи на достатню актуальність даної теми (частоту і кількість вчинюваних порушень митних правил), деякі її аспекти залишаються недостатньо висвітленими або взагалі не регламентованими. Особливо це стосується питання відповідальності учасників провадження. Так, наприклад, в чинному Митному кодексі недостатньо регламентовано можливість відповідальності експерта, перекладача, свідків та понятих. Відповідальність посадових осіб митних органів, що здійснюють провадження в справах про порушення митних правил регламентована в ряді інших документів. Права та обов’язки суб’єктів провадження, на мою думку, також потребують додаткової регламентації.
В даній роботі я розглядала проблему визначення суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил. Зокрема така проблема існує стосовно посадових осіб підприємств як суб’єктів відповідальності та посадових осіб митних органів, що здійснюють провадження. Крім того, я вважаю за доцільне віднести до учасників провадження спеціаліста, правовий статус якого в Митному кодексі майже не розкрито.
Для ліквідації недоліків чинного Митного кодексу України можна використати певні норми Митного кодексу Російської Федерації. В майбутньому, при подальшій інтеграції України до європейського співтовариства, слід звертати увагу на норми міжнародного митного права, приводити українське законодавство у відповідність з ними.
На основі викладеного вище матеріалу, вважаю, що поставлена мета роботи досягнута, зазначена тема розкрита.
Список використаної літератури
1. Адміністративне право України / за ред. Ю.П. Битяка. – К., 2005. – 544 с.
2. Бурденюк О.В. Посадові особи підприємств як суб’єкти відповідальності за порушення митних правил // Митна справа, № 3, 2007. С. 45-47.
3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18, № 19-20, №20-21.
4. Додін Є. Місце норм про адміністративну відповідальність при порушенні митних правил у системі законодавства України // Право України, № 8, 2006. С. 110-115.
5. Драганов В.Г. Основи таможенного дела: Ученик. – М.: «Экономика», 1998. – 453 с.
6. Дусик А.В. Повноваження митного органу при призначенні експертизи при здійсненні провадження у справах про порушення митних правил // Митна справа, № 4, 2005. С. 40-43.
7. Дусик А.В. Права й обов’язки особи, яку притягують до відповідальності за порушення митних правил // Митна справа, № 6, 2004. С. 37-39.
8. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 // Відомості Верховної Ради України. – 1971. – додаток до № 50.
9. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР, 1984, додаток до N 51.
10. Коментар до Митного кодексу України / за ред. М.М. Каленського, П. В. Пашка. – К.: Юстиніан, 2004. – 617 с.
11. Кримінально-процесуальний кодекс України. Затверджений Законом від 28.12.60 // Відомості Верховної Ради Української РСР, 1961, N 2.
12. Митне право України: Навч. Посібник / За заг. ред. В.В. Ченцова. – К.: Істина, 2007. – 328 с.
13. Митний кодекс України від 11.07.2002 N9-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 38-39.
14. Приймаченко Д.В. До питання вдосконалення провадження у справах про порушення митних правил // Підприємництво, господарство і право, № 3, 2007. С. 3-6.
15. Приймаченко Д.В. Суб’єкти провадження у справах про порушення митних правил: проблемні питання процесуального статусу // Митна справа, № 6, 2006. С. 3-6.
16. Про адвокатуру. Закон України // Відомості Верховної Ради, 1993, N 9.
17. Проблемы теории и практики таможенного дела: Сборник научных трудов: В 2 частях. Часть 2 / Под науч. ред. Проф. И.М. Блинова. – М.6 РИОРТА, 1997. – 332 с.
18. Проект Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України» (нова редакція).
19. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо провадження у справах про порушення митних правил. Наказ Державної митної служби України від 30.12.04 № 936.
20. Про затвердження Порядку дій у разі виявлення органами (підрозділами) Державної прикордонної служби України порушень законодавства й порушення справ, провадження в яких віднесено до компетенції митних органів. Спільний Наказ Державної митної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 01.06.2005 N 461/439.
21. Про органiзацiйне вдосконалення дiяльностi пiдроздiлiв митних органiв, що здiйснюють заходи з протидiї митним правопорушення. Наказ Державної митної служби України вiд 04.02.08 N 85.
22. Про органiзацiйне забезпечення дiяльностi пiдроздiлiв митних органiв, що здiйснюють заходи з протидiї митним правопорушенням. Наказ Державної митної служби України від 19.02.08 № 157.
Размещено на