Ллитературная Одесса 20-30-х гг. XX века

Рефераты по туризму » Ллитературная Одесса 20-30-х гг. XX века

ЗМІСТ

стор.

Вступ.........................................................................….…...3-5

1.ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ................................................……6-8

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ 20-30-х рр. ХХ ст. ......…..9-10

3. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІСАКА БАБЕЛЯ.......................….11-13

4. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ ОЛЕШІ....................….14-16

5. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСЬ ВАЛЕНТИНА КАТАЄВА.........17-19

6. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
КОСТЯНТИНА ПАУСТОВСЬКОГО..............................20-22

7. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІЛЬФА ТА ПЕТРОВА.............23-27

8. ЕКСКУРСІЙНИЙ МАРШРУТ “ЛІТЕРАТУРНА
ОДЕСА 20-30-х рр. ХХ ст.” (ПРОЕКТ) ........................28-30

ВИСНОВКИ...................................................................…….31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ...32-33

ДОДАТКИ........................................................................34-35

ВСТУП

Актуальність теми. Як відомо культурне і суспільне життя тісно пов’язані між собою складними причинно-наслідковими зв’яз­ками. Тому ті суспі­ль­ні потрясіння що випали на початку ХХ ст. на долю жи­те­лів Російської а згодом Радянської імперії не могли не створити но­ве покоління творчої інтелігенції.

Саме на цей період припадає розквіт цілої плеяди талановитих та самобутніх одеських письменників які створили “одеський пе­ріод” радянської літератури. Їх твори мають велику літературну та духовну цінність а більшість з них досі не втратила своєї актуаль­ності.

Популярність цих письменників серед читачів не згасає з плином часу. Тому існує цілком реальна можливість практичного використання в турис­ти­ч­ній галузі пам’яток цього літературного періоду. Її втіленням може стати наприклад новий екскурсійний маршрут.

Все вищенаведене спонукало автора курсової роботи – майбут­нього менеджера туризму – вибрати саме цю тему яка є актуальною і пер­спективною для розвитку туристичної галузі в наш час – на початку XXI ст.

Об ’єктом дослідження курсової роботи стало життя та творчість найяскравіших одеських письменників 1920-30-х рр.

Хронологічні рамки даної роботи охоплюють період 1920-30-х рр.

Аналітичний огляд літератури. Для написання курсової роботи автором було використано значну кількість літератерних джерел серед яких хотілося б відмітити окремі роботи.

У книзі А. Атаса “Старая Одесса” викладено історію Одеси від моменту її заснування до ХХ ст.[1]

У книзі С. Поварцова “Причина смерти – расстрел” дослід­жуєть­­ся доля Ісака Бабеля причини його загибелі. Книга міс­тить дані з архівів КДБ протоколи допитів письменника.[2]

Монографія академіка Д. С. Лихачева “Литература – реаль­ность – литература” аналізує образ О. Бендера його поступовий розвиток. Автор книги намагається відшукати предків Остапа в світовій та вітчизняній літературі.[3]

Велику кількість матеріалу для написання курсової роботи взято із збірника “Одесская плеяда” де крім сатиричних творів міс­тяться біографії та характеристики творчості одеських письменників.[4]

Для складання екскурсії “Літературна Одеса 20-30-х рр. ХХ ст.” автором було використано картографічний матеріал по м. Оде­­­­са.[5]

Повний список використаної літератури та джерел приведений у кінці курсової роботи.

Мета роботи: всебічно дослідити життя та творчість най­яск­ра­віших одеських письменників 1920-30-х рр.; зробити аналіз мож­ли­востей використання в туристичній галузі культурно-історичних пам’яток що пов’язані з літературним життям Одеси того періоду.

У даній курсовій роботі автором було поставлено завдання дослідити:

– Чому та чим одеські письменники відрізняються від пись­мен­­ників чия доля ніяк не була пов’язана з Одесою. Для цього автор дослідив та коротко ви­к­лав у даній роботі історію Одеси та її мешканців;

– Саму епоху 1920-30-х рр. яка безумовно мала досить вели­кий вплив на літературу;

– Життя та творчість найяскравіших письменників а саме: І. Ба­беля Ю. Олеші В. Катаєва К. Паустовського І. Ільфа та Є. Пет­рова;

– Можливість проведення екскурсії “Літературна Одеса 20-30-х рр. XX ст.”.

Структура курсової роботи: робота викладена на 33 сторін­ках і складається зі вступу восьми розділів списку викорис­таної літератури та джерел висновків та додатків.


1. ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ

Одеса – великий культурний центр України і водночас одне з най­са­мо­бутніших українських міст. Одесити не схожі ні на кого в сві­­­ті ін­ко­­ли може здатися що вони окрема нація зі своєю мовою та своєрідною культурою. Коли людина потрапляє в це місто вона од­ра­­­­зу відчуває що Одеса і весь інший світ – “це дві великі різни­ці”.

Одеса заснована на місці турецької фортеці Хаджибей (перша зга­дка – 1415 р.)[6] яку 25 вересня 1789 р. взяв загін під команду­ван­ням Дерибаса. У 1793 р. за розпорядженням Суворова який від­по­ві­дав за укріплення кордонів з Туреччиною починається будів­ни­цтво нової фортеці[7] . А 27 травня 1794 р. Катерина ІІ підписує на­­каз про заснування міста Хаджибей. Нове місто створювалося як військо­во-морський форпост Росії на ближніх підступах до туре­ць­ких во­ло­­­дінь.У січні 1795 р. за бажанням Катерини ІІ місто отри­мало су­ча­с­­ну назву. Це пов’язано з тим що колись на схід від Хад­жи­бея іс­ну­вало грецьке поселення Одесос[8] .

Своїм виникненням та початковими успіхами Одеса має завдя­чу­вати переважно іноземцям. Її засновником був неаполітанець Де­ри­бас план забудови міста склав француз Де’Волан адміністратив­на влада в краї належала відомим французьким емігрантам Ріше­льє та Ланжерону. Їх найближчими помічниками були виключно іно­­­земці – Рошешуар Кобле Кастельно та інші[9] .

Не знайомі з життям російських міст зі звичаями російської провінційної адміністрації керівники Одеси повели місто новим шля­хом. Вісті з далекого Заходу отримувалися з перших рук а збли­­же­н­ня з іноземцями сприяло засвоєнню європейських смаків та навиків[10] .

Адміністративний гніт мало відчувався в Одесі тут частіше чу­­лося вільне слово суспільна самодіяльність знаходила собі біль­ше свободи ніж в інших місцях Росії.

Такою побачив Одесу О. С. Пушкін:

Там все Европой дышет веет

Все блещет югом и пестреет

Разнообразностью живой.

Язык Италии златой

Звучит по улице веселой

Где ходит гордый славянин

Француз испанец армянин

И грек и молдаван тяжелый

И сын египетской земли…[11]

У пошуку вільного життя в Одесу приходили люди з різних країв і це не були звичайні рядові люди: кріпаки що втікли від па­нів були найенергійнішими найсміливішими та найбільш сво­бо­до­лю­би­вими серед своїх односельчан бо наважилися на багатокіло­ме­тро­ву та небезпечну дорогу; болгари і греки що не бажали терпі­ти турецьку владу; чорноморські козаки… Тобто це були найбільш енер­­гі­йні та сміливі представники різних народів. Недарма один із мандрівників що побував у Одесі на початку ХІХ ст. писав що на­се­­лення Одеси – “це волевий накип народу”[12] і ця особливість збе­ре­г­ла­­ся протягом двохвікової історії міста. Одеситів вважають енер­гі­й­ними сміливими заповзятими та безжурними при невдачах. Ці якості – “національна риса” одеситів що взяли найкраще у своїх пре­д­ків.

Отже коротко ознайомившись з історією Одеси та її меш­кан­ців можна зробити висновок що це незвичайне місто. І нема нічо­го дивного в тому що одеська література теж має свої особливості. Перше що на­сам­перед об’єднує всіх одеських письменників – по­чут­тя гумору яке ніколи їх не полишає. Існує навіть таке поняття як “одеський гумор”. Окрім цього у своїх творах одесити часто ви­ко­ристовують специ­фічну одеську мову. Особливо полюбляв кори­сту­ватися цим прийо­мом Ісак Бабель.

Одеські літератори увібрали в себе неповторний дух Одеси. Більш того – їм вдалося відтворити його на сторінках своїх творів. Творчість одеських письменників дає змогу значно поглибитися в розумінні так званого “одеського феномену” що склався під впливом ряду історичних культурних та геополітичних факторів. Тому знайомство із культурно-історичними пам’ятками що так чи інакше пов’язані із літературним життям Одеси зокрема періоду 1920-30-х рр. має всі підстави стати невід’ємною частиною одеської екскурсій­ної програми.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ 20-30-х рр. ХХ ст.

Література завжди була голосом епохи. Не тільки проблеми які хвилювали художників а й весь арсенал художніх засобів сам тво­р­чий метод визначались часом рівнем розвитку соціальної та худож­ньої думки суспільства.

Кожна епоха має свою систему соціальних та філософських пог­ля­дів. Художник навіть тоді коли у розумінні історії та людини ви­­переджає епоху не може бути вільним від впливу сучасних йому уявлень про закони та сутність суспільного розвитку. І це відби­ва­єть­­­ся на характері його ідеалів. Реальна дійсність соціально-фі­ло­соф­сь­кі та ідейно-естетичні уявлення про людину суспільство та зав­да­н­ня мистецтва завжди мають пряме відношення до худож­ньо­го ме­тоду письменника.

Початок 1920-х рр. К. Паустовський назвав “часом великих спо­ді­­вань”[13] . І справді ще жили у пам’яті заманливі гасла революції зда­­валося що утопія може стати реальністю.

У цей час ідея революційного боргу захисту пролетарської спра­­ви від посягань “буржуїв” та “світового капіталу” спонукала дея­ких радикально налаштованих інтелігентів співпрацювати з ВЧК. В “Ав­­то­­біографії” де Бабель розповідає як за порадою Горь­кого він на сім років “пішов у люди” написано серед іншого “був че­кіс­том”[14] (дочка Бабеля це заперечувала)[15] .

Це був час коли руйнувалося старе та необхідно було вирішити яким саме буде нове. У літературі приблизно з 1923 р. виникають числені угрупування які проіснували до початку 1930-х рр.[16] Кожна гру­­па письменників мала свою думку стосовно подаль­шо­го роз­вит­ку літератури. Міжгрупова боротьба найчастіше зводи­ла­ся до за­хи­с­­ту “своїх” та всілякої ганьби “чужих”.

З розвитком тоталітарної системи влада зрозуміла що їй необ­хі­д­но мати підтримку з боку письменників. Так виник літературний стиль що отримав назву “соціалістичний реалізм”. Багато письмен­ників виїзжає на місця та пише книги про чудовий хід колек­тиві­за­ції та індустріалізації (Паустовський наприклад написав книгу про освоєння Кара-Бугазькогї затоки у Каспії)[17] .

Особливо жорстким став контроль держави над літературою піс­ля появи 23 квітня 1932 р. Спілки радянських письменників що об’єд­­нувала всіх письменників які підтримували радянську владу.

Вичерпну картину цієї епохи залишив Булгаков у своєму безсме­р­т­но­му романі “Майстер та Маргарита”. Він описує дію цензури ко­­­ли ніщо не може бути надрукованим без дозволу партії. Все що супе­речило поглядам влади не мало право на існування. Булгаков пи­ше про спілку письменників як про сотні бездарностей що утри­муються владою. І найголовніше – він протиставляє справжнього пи­­сь­менника – Майстра – радянізованому – Без­дом­но­му який пише на замовлення влади. Автор недарма не дає Майст­ро­­ві власного іме­ні він символізує ціле покоління справжніх письмен­ників. Май­с­­­тер не може вільно творити в умовах радян­ської дійсності і Бул­га­ков переносить його в інший світ туди де йо­го творчості нічого не буде заважати. На жаль реальним майст­рам того часу так не пощ­а­с­тило.

3. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІСАКА БАБЕЛЯ

Бабель Ісак Еммануїлович народився в 1894 р. в Одесі в ро­ди­ні купця. Його перші роботи що пізніше увійшли до “Одесских рас­­­­сказов” були опубліковані 1916 р. в журналі М. Горького “Лі­то­пис”. Та царські критики визнали їх грубими та непристой­ни­ми. На від­мі­ну критиків Горький похвалив короткий натуралістич­ний стиль молодого письменника в той же час порадивши йому “ба­чи­ти світ”[18] .

З 1917 по 1924 рр. Бабель змінив кілька професій воював у Пе­ршій Кінній армії. Увесь цей час як писав сам письменник він вивчав життя набирався життєвих вражень не забуваючи про сло­ва свого старшого товариша[19] .

Після громадянської війни матеріалом для його літературних ви­ступів послужив побут Першої Кінної армії. Перша його опо­відь із циклу “Конармія” з’явилась у 1923 р.[20] У “Конармії” Бабель роз­кри­ває перед читачем правдиві та повні трагізму сторінки літопису громадянської війни в Росії.

Надалі творчість письменника що стосується тематики роз­ви­ва­лася дво­ма основними напрямами: з одного боку він пише ряд но­­­вел об’єд­наних у книгу “Конармія” з іншого – розробляв на ма­те­­ріа­лах єв­рей­­ського містечкового побуту п’єси для театру (“За­хід”) і кіне­ма­тографічний сценарій (“Беня Крик”). Останні в свою чергу чітко по­­діляються на автобіографічні та епіко-романтичні го­ловним персо­на­жем яких є Беня Крик.

Своєю ходожньою манерою Бабель виділяється навіть серед яс­к­равих та своєрідних літературних талантів 20-х років. В ньому за ви­словлюванням головного редактора журналу “Красная новь” Во­ро­н­ського: “…мечтатель сталкивается…с реалистом ощутившим глу­бо­кую правду непосредственной реальной жизни может быть гру­­бой но полнокровной и цветущей. Столкновением этих про­ти­во­­положных эмоций и настроений питаются основные движущие мо­­тивы его тво­р­чества причем реалист Бабель решительно по­беж­дает мечтателя”[21] .

Бабель чудово знає те особливе середовище та тих пер­сона­жів яких описує. За спогадами К. Паустовського Бабель взагалі писав спи­­раючись тільки на те що бачив спостерігав сам. Він казав Паус­то­вському: “Я не умею выдумывать. Я должен знать все до пос­ле­­дней прожилки иначе ничего не могу написать. На моем щите вы­ре­зан де­виз – подлинность!”[22] Саме тому над “Одесс­кими рассказами” витає осо­бливий дух Молдаванки дивна суміш бандитизму та мі­с­течкового міщанства: торговки “тьоті Пєсі” “ари­с­тократи” і богачі Тартаков­сь­кі та Ейхбауми рабіни і прикаж­чики створюють з бан­ди­та­ми свій світ з особливим побутом пра­ви­лами та етикою. Найголо­в­ні­ший ге­рой “Одесских рассказов” Беня Крик – химерне поєднання цьо­го мол­да­ванського міщанства бан­дит­ської сміливості диво­ви­ж­ної сприт­но­с­ті та вправності. Герої Бабеля завжди в русі в дії. Письменник чу­до­во володіє діалогом. Його пер­сонажі розмовляють своєю мовою в діа­лозі немає літературщини стилізації.

Літературна мова та різні пласти живої розмовної мови були тією стихією в якій Бабель почувався вільно. В мові героя в само­му

її складі у тих словах та виразах які він застосовує Бабель чу­дово передає характер людини її світогляд.

У 1930-ті рр. присутність Ісака Еммануїловича в літературі бу­­ла майже епізодичною. Його мовчання стало притчею во язицех а після смерті у 1936 р. могутього патрона Бабеля – Максима Горь­ко­го про­сто небезпечним. Він розумів це але виправити станови­ще вже не міг. Проте мовчання Бабеля зовсім не означало творчого безпліддя. Важ­ли­вим свідоцтвом цього є спогади фізика Олексан­д­ра Вайсберга автора спогадів про радянські в’язниці що відвідав Іса­ка Еммануїло­ви­ча в Москві у 1932 р.: “…я спросил у писателя: “По­чему вы больше не пишете?”На что Бабель ответил: “Кто вам сказал что я не пишу?” – и показал на полке десяток пере­плетен­ных томов. Но это были ру­ко­писи. Бабель сделал иро­ничное заме­ча­­ние о возможной судьбе этих текстов если бы он предложил их издательству. Где эти неизданные произведения?”[23]

Через сім років можна було запитати: а де ж сам Бабель?

Письменника чекала жахлива доля. У травні 1939 р. його ареш­­­­тували. 17 березня 1941 р. Ісак Еммануїлович Бабель був роз­стрі­ля­ний в одному з підвалів московських в’язниць[24] .

Бабель загинув тому що не вписувався як художник у Вели­кий Радянськмй Міф. Саме уявлення Сталіна про розвиток літера­ту­ри в СРСР у корні протирічило естетичним поглядам Бабеля.

Після смерті Сталіна в 1953 р. Бабеля було реабілітовано і його твори знову почали видаватися.

У наш час творчість Бабеля має багато прихильників. Він був безумовно дуже талановитою людиною. Його люблять за ори­гі­наль­ність та неповторність почуття гумору та оптимізм.

4. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ ОЛЕШІ

Олеша Юрій Карлович народився у 1899 р. в Єлизаветграді (тепер Кіровоград). Дитячі та юнацькі роки провів в Одесі де і по­чав займатися літературою. У цей час знайомиться з В. Катаєвим Е. Багрицьким І. Ільфом які входили до “Колективу поетів”. З 1922 р. жив у Москві працював як фейлетоніст у редакції газети “Гу­док” з якою в цей час також співпрацювало багато інших ві­до­мих письменників та поетів (М. Булгаков В. Катаєв І. Ільф Є. Пе­т­ров та інші)[25] .

У своїй художній прозі та драматургії Олеша в своєрідній емо­­ційно-гострій формі відображає боротьбу двох світів двох куль­тур яка розгортається ним у плані боротьби ідейно-психоло­гі­ч­­них принципів.

Олеша – яскравий художник великий майстер форми. Він вмів підмітити та передати ту чи іншу деталь чуттєвий образ явищ дійс­но­сті. Широко використані автором метафори та порівняння відріз­няю­ться свіжістю і гостротою; він передав ними відтінки настроїв ге­роїв своє авторське життєставлення.

Перший великий твір Олеши – роман-казка “Три товстуни” (1924) – відразу ж отримав визнання в читачів. Однойменну п’єсу поставлено у багатьох театрах зокрема українських однойменний фільм вийшов у 1967 р.; балет (композитор – В. Оранський) з’яви­в­ся у 1935 р. опера (композитор – В. Рубін) – у 1956 р.[26]

Особливе місце у радянській літературі 1920-х рр. займає ро­ман Ю. Олеші “Заздрість” головним героєм якого є слабка непри­ла­штована рефлектуюча людина Микола Кавалеров.

Страницы: 1 2 3