(Валеріана лікарська,
Алоє деревоподібне,
алтея лікарська)
Валеріана лікарська - Valeriana officinalis L.
Для лікування використовують кореневище з коренями.
Хімічний склад: ефірна, олія (0,5—3%), до складу якої входить камфен (близько 20%), валеріано-бормеоловий ефір, вільний алкоголь борнеол, пінен, терпенол, сесквітерпен, сєс-квітерпінеол та вільні органічні кислоти (мурашина, оцтова, яблучна, масляна, ізовалеріанова); азулен, проазулен, алкалоїди валерин і хатинін (близько 0,02%), борнілестер (9,5%), метилпірилкетон, крохмаль, цукор, камедь, смолисті речовини.
Фармакологічні властивості. Валеріана лікарська діє заспокійливо на центральну норвову систему, знижує збудливість її, а також спинного мозку, ослаблює спазм гладеньких м'язів, сповільнює ритм серця, знижує артеріальний тиск, розширює вінцеві судини, підсилює секрецію залоз травного каналу, збільшує жовчовиділення.
Показання до призначення: безсоння, істерія, вегетоневрози, нервові збудження і душевні переживання, епілепсія, іпохондрія, стани непритомності, мігрень, неврози серцево-судинної системи та травного каналу (особливо спастичного характеру), метеоризм, понос, астма, спазм матки, клімакс, глистяна інвазія.
Способи застосування. Внутрішньо—холодний настій (10 г подрібненого коренерища або 1 столова ложка на склянку окропу, настоюють протягом 6—24 год) по 1 столовій ложці або настойку — по 20—30 крапель 3—4 рази на день: порошок — по 1—3 г на прийом.
Алое деревоподібне (столітник) — AloearborescensMill.
Як виглядає? Багаторічна кімнатна рослина до 150 см заввишки, буває кількох видів. Стовбур її короткий, листки м'ясисті, довгасто-мечоподібні зібрані на верхівці у вигляді розетки. Краї листків зубчасті, зубці витягнені в м'які колючки. Високу квітконосну стрілку вінчає довге гроно червоних або жовтих квіток з шестизубчастим приквітком. Цвіте в зимові місяці, але не кожного року.
Де росте? Батьківщина алое — напівпустельні засушливі зони Південної і Східної Африки, де ця рослина досягає значних розмірів, а її листки — до 60 см завдовжки. У нас вирощують її в горщиках і як однорічну культуру на узбережжі Чорного моря.
У листках алое, витриманих протягом 12 діб в умовах темноти і холоду (6—8 °С), у процесі боротьби рослини за життя відбуваються біологічні зміни в обміні речовин і зниження життєвих процесів, що зумовлює виникнення в них так званих біогенних стимуляторів, які можуть збуджувати життєві процеси в інших тканинах, що вже почали відмирати. Цю властивість алое використовують у тканинній терапії, застосовуючи для ін'єкцій (при захворюваннях очей, хронічному артриті, бронхіальній астмі, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки) та зовнішньо (при вовчанці і з метою профілактики та лікування шкіри при променевій хворобі) емульсію, виготовлену із соку алое, касторової й евкаліптової олій з емульгатором у співвідношенні 78:11:0,1:11.
Що й коли збирають? Соковиті листки — восени. Витиснутий під пресом сік згущують до стану затвердіння (так званий сабур) або консервують спиртом (80 частин соку, 20 частин 95% етилового спирту, 0,5 % хлоретану). Перед цим рослини витримують у несприятливих умовах життєдіяльності.
Коли застосовують? Як проносний та жовчогінний засіб і для збудження апетиту та поліпшення травлення. Сабур входив колись до складу «еліксиру довголіття». У дозах 0,03 — 0,2 сухий екстракт алое діє через 8—10 год як сильний проносний засіб, справляючи вплив на функцію товстої кишки, але він зумовлює приплив крові до органів таза і тому протипоказаний при геморої, циститі, під час вагітності і менструації, також при гострих захворюваннях травного каналу, нирок, серцевих хворобах у стадії декомпенсації і туберкульозі легенів з кровохарканням.
Свіжий або консервований сік вживають по 1 чайній ложці двічі на день за ЗО хв до їди як жовчогінний засіб. Його можна вживати при хворобах печінки і жовчного міхура та для збудження апетиту й поліпшення травлення, а також при хронічному і атонічному закрепі, ожирінні і таких захворюваннях травного каналу, як гастрити з недостатньою кислотністю, гастроентерит й ентероколіт. У соку містяться антраглікозиди (суміші їх — алоїни — збільшують виділення жовчі), смоли; він багатий на ферменти, вітаміни і бактерицидне діє на різні групи бактерій, у тому числі і на мікобактерії туберкульозу; сприяє регуляції менструацій. Протипоказань для застосування соку алое немає.
У суміші з розчином хлориду закисного заліза сік алое вживають для лікування недокрів'я, а при раку шлунка (в народній медицині з напаром чистотілу — див. Чистотіл звичайний) — рекомендують розжовувати тричі на день по шматочку сирого листка алое (10 г) і, висмоктавши сік, все, що залишилося, потім проковтнути. Суміш 750 г соку алое, 1750 г червоного виноградного вина і 1250 г чистого меду настоюють 7 діб у закритій банці з темного скла і вживають у перші 7 діб по 1 чайній ложці, а потім 5 тиж по 1 столовій ложці тричі на день за 2 год до їди — при туберкульозі легенів, виразці шлунка, астмі, гіпертонічній хворобі, подагрі, радикулітах, грипі, ангіні, хронічному гаймориті, екземі, злоякісних пухлинах, лейкопенії, променевій хворобі, занепаді сил, на початковій стадії катаракти.
Алтея лікарська, Althaea officinalis L.
Для лікування використовують кореневище і коріння, заготовлені на другий рік росту рослини і очищені від кори.
Хімічний склад: слиз (25—35%), що складається з галактуронової кислоти — 22%, глюкози — 48%, пентоз — 8%; аспарагін (близько 2%), бетаїн, лецитин, фітостерин, цукри (5—10%), пектини (10—20%), танін, мінеральні солі (4,8%), багаті на фосфати, крохмаль (близько 35—37%), ефірна та жирна олії (1,7%).
Фармакологічні властивості. Алтею лікарську використовують як обволікаючий, протизапальний, пом'якшувальний і відхаркувальний засіб. Вона пом'якшує смак гострих і кислих речовин у ліках, зменшує їхню подразнюючу дію на слизові оболонки, запобігає висиханню тканин.
Показання до призначення: запальні процеси органів дихання (трахеїт, бронхіт, пневмонія), слизової оболонки рота, очей, статевих органів, захворювання травного каналу (виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, гастрит, диспелсія, ентерит), ангіна, жовтяниця, запалення сечовивідних шляхів, нетримання сечі.
Способи застосування. Внутрішньо — відвар (1 чайна ложка подрібненого коріння на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці через кожні 2 год. або настій (20 г коренів на 100 мл окропу настоюють 30 хв., проціджують). Внутрішньо вживають також холодний настій: 1 ложку коріння настоюють у склянці води протягом 1—8 год., проціджують і додають меду або цукру для смаку. Приймають по 1 столовій ложці через 2 год. Для полоскання, промивання, примочок і компресів виготовляють гарячий настій.
