Шарль П’єр Бодлер народився в Парижі 21 квітня 1821 року.
У дев'ять років Шарль пішов у коледж у Ліоні. Допитливий і здатний, він мав украй живий, неспокійний розум, що заважав посидючості й уважності, і успіхи його в коледжі були посередні. Вже в ті ранні роки майбутній письменник відрізнявся незалежним і оригінальним характером.
Шарль Бодлер належить до тих поетів, які не знайшли розуміння і визнання у сучасників. Читачі вважали його небезпечним аморальним богохульником, анархістом, напівбожевільним. Лише окремі, переважно діячі мистецтва, вбачали в Бодлерові великого поета. Таке ставлення до нього пояснюється насамперед тим, що з ранньої юності і до самої смерті Бодлер перебував у стані конфронтації з тогочасним суспільством. Цей конфлікт був непримиренним, що й зробило неможливою будь-яку іншу розв'язку, крім трагічної, для поета.
Доля подарувала Шарлю Бодлеру лише 46 років, але він назавжди увійшов до еліти світової класики.
Літературну долю Бодлера визначила його єдина поетична збірка «Квіти зла». Задум збірки визрів у Бодлера досить рано: в «Салоні 1846 року» автор згадує про намір випустити книгу віршів. А через два роки в пресі з'являється повідомлення, що Бодлер готує до друку збірку «Лімби». У 1851 році під цим заголовком в одній із газет друкується цикл із 11 віршів, і, нарешті, в 1855 році респектабельний журнал «Ревю де Дю Монд» публікує 18 віршів поета. Це був безумовний успіх. До Бодлера прийшла популярність, хоча ще ледве помітна, але і її було досить, щоб у грудні 1836 року модний видавець Огюст Пуле-Малассі купив у нього права на «Квіти зла». Всього через півроку книга вийшла у світ.
Назву збірки шукав поет довго, зате виявилася вона напрочуд місткою і виразною, адже сфокусувала в собі не лише суперечності епохи, а й протиріччя самого Бодлера. У стислій формі передано сприйняття поетом сучасного світу як царства зла й водночас його власне бачення цієї сумної реальності. Збірка трактувалася сучасниками як поетизація аморальності. Але сам Бодлер стверджував, що книгу треба оцінювати цілісно, лише тоді з неї випливає жорстокий моральний урок.
Після 1848 року Бодлер переживає гостру духовну драму. Він переосмислює події французької революції, намагається трактувати їх із філософської точки зору. І якщо раніше поет прагне схилятися до того, що світ — це хистка збалансованість добра і зла, то тепер він визнає, що зло всесильне. Від злих намірів Бодлер і сам неодноразово потерпав, тому у збірці «Квіти зла» він усе більше звертає увагу на суперечності життя. На відміну від міщанської звички самовпевнено робити висновок про все, заперечуючи однозначне оптимістичне трактування людини й людської душі, Бодлер стверджував, що в кожній людині є два прагнення: одне спрямовано до Бога, інше — до Сатани. Поклик до Бога — це духовність, прагнення внутрішньо піднятися. Поклик до Сатани — це тваринність і насолода від власного падіння. Не без виклику Бодлер часто поетизував те, що можна назвати падінням. Але це не означає, що він визнавав перевагу зла. Засловами О.Блока, своєю поезією він переконував, що й, «перебуваючи в пеклі, можна марити про білосніжні вершини».
Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шевченка. «Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об'єднані за проблемно-тематичним принципом. Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкривається трьома віршами («Благословіння», «Альбатрос», «Лет»), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись — в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої частини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеалу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога — до Сатани.
Цикл «Сплін та ідеал», як і в цілому вся збірка, — це лірична драма, де ідеалові протистоїть не сама дійсність, а «сплін» — хворобливий душевний стан, породжений цією дійсністю. Бодлеру вдалося заглянути у безодню людського відчаю й душевного мороку.
У всіх віршах («Квіти зла») протиставляються Добро і Зло. Бодлерівське добро — це зовсім не християнська любов (до Бога чи до інших людей), це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінченним світом — жага, що може бути задоволена тільки тілесними засобами, які мають позаморальну природу. І саме в цьому — корінь амбівалентності Бодлера. Два протилежні полюси — Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана — починають перетворюватись одне в одне. Сатана виступає як втілений голос плоті, але цей голос є тугою за неможливим, яка, у свою чергу, може знайти хоча б якесь задоволення лише за допомогою матеріального. Ось чому бодлерівський Сатана не ангел, а передусім земне втілення Бога, а Бог — земний Сатана, ці дві «безодні» притягують і водночас відштовхують поета, і він завмирає між ними, зачарований і обійнятий жахом. Саме про це вірш Бодлера «Гімн краси», де утверджується думка, що Добро й Зло однаковою мірою можуть бути джерелом прекрасного.
Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар життя,
о владарко натхненна,
Зробила легшим ти,
а всесвіт — менш гидким!
(переклад Д.Павличка)
Краса у віршах Бодлера виявляється то в образі жінки, котрій смуток додає чарівності («Сумний мадригал», «Рудій жебрачці», «До перехожої»), то у статуї, незворушній і непохитній, об груди якої розбивається кожний, хто намагається осягнути її таємницю («Гімн краси»). Поетові невідоме походження краси: можливо, вона зійшла з ' небес, а може,піднялася з морської безодні. Але саме краса, якого б походження вона не була, робить світ ближчим, а удари долі слабкішими. Відчуття «жахів життя» штовхало поета до пошуків нової незнаної краси, що зростає на ґрунті розкладу й відчаю, у світі, де торжествує зло. Не випадково у передмові до «Квітів зла» Бодлер сформулював основний пункт своєї естетичної програми як «видобування краси із зла».
Домінантами поетики збірки Бодлера «Квіти зла» є контраст і символіка. Протилежності доводяться до крайньої поляризації. Так, у вірші «Падло» парадоксально оспівується вічність порівняно з тимчасовістю матеріального.
Так скажіть же, красо, хробакам,
що в жадобі
поцілунками тіло пожруть,
Я зберіг од кохання, що тліє у гробі,
божественну і форму, і суть.
(переклад М.ДрайХмари)
Шарль Бодлер є одним із зачинателів символ му, але у його творчості, і зокрема у збірці «Квіти зла», поєдналися романтичні й власне символьні елементи. Вірші у «Квітах зла» мають здебільшого двопланову структуру, де на передньому плані — предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, якими ховається ідея, абстракція, що перетворює предметно-емпіричні образи в символи («Альба рос»).
«Квіти зла» зробили Бодлера відомим, але принесли літературного визнання. Немолоді денді, котрий веде дивний спосіб життя, він б схожий на поетів-романтиків старшого покоління: Ламартіна, Віньї, Гюго, Готьє.
Однак літературна молодь готова була визнати Бодлера своїм «метром»: у 1864 році 20річні Поль Верлен опублікував захоплений дифірамб і його адресу, але Бодлер відштовхнув протягну руку: «Нічого так я не люблю, як бути на самоті»
Після виходу у світ «Квітів зла» поетові залишалося жити 10 років і два місяці.
Шарль Бодлер вірив, що його вірші, як і найкращі твори Гюго, Готьє, Байрона, залишать слід у людській пам'яті. Так і сталося. Його не лише читали — у нього вчилися. Учителем Бодлера назвали:
Верлен, Малларме, Рембо, Пруст, Валері, Елюар, Рільке, Еліот, Брюсов...
Про нього писали Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник.
Українською мовою його твори зазвучали завдяки майстерним перекладам П. Грабовського, В.Щурата, М.Драй-Хмари, М.Зерова, М.Терещенка, М. Яцківа, І.Світличного, Д.Павличка, І.Драча, М.Москаленка, М.Ільницького, І.Петровцій та ін.
Другие работы по теме:
Физик Кулон Шарль Огюстен
Основные годы жизни Шарля Огюстена Кулона. Краткая характеристика научной деятельности ученого, основные заслуги в области военной инженерии и физики, ученые степени и звания, главные его открытия и понятия. Активное участие в жизни Академии наук.
Поэтическое новаторство символистов
Литература конца ХІХ — начала ХХ века — один из наиболее интересных этапов развития мировой литературы. В сознании человечества еще живут прекрасные образы классической литературы ХІХ века, а уже новый век диктует свои критерии ценностей. Поэтому появляются литературные и художественные направления, течения, стили, среди которых новое литературное направление, которое получило название символизм.
Тема недосягаемой мечты в стихотворении Бодлера Плавание
Свое произведение французский поэт Шарль Бодлер посвятил теме человеческой души и ее неотъемлемой черте — способности мечтать и стремиться к чему-то новому. На грани веков европейцы опять открывали для себя далекие экзотичные земли, и потому тема странствий нередко возникает в творчестве поэтов того времени.
Противопоставление действительности и идеала в поэзии Бодлера
Бодлер собирает поздние цветы романтизма. Бунтарский дух свойствен не только его поэзии, Бодлера можно считать романтиком жизни. Тогдашняя Франция казалась ему нудным пустым царством буржуа. Это понятие означало для поэта не классовую, а духовную категорию. Поэт не принимает такой мир, он стремится обновить его.
Красная Шапочка
Автор: Перро Шарль. В деревне живет маленькая девочка, любимая мамой и бабушкой, которая сшила ей красную шапку. Однажды Красная Шапочка несла бабушке гостинцы (пироги, горшочек свежего масла) и встретила волка. Узнав, куда направляется девочка, он первым добежал до бабушки, сьел старушку, переоделся в ее одежду и улегся в кровать.
Золушка
Автор: Перро Шарль. Новая жена почтенного человека невзлюбила его добрую и красивую дочь. Отца девушки мачеха держала под каблуком, поэтому Золушка, за которую некому было заступиться, была у злой женщины и двух ее дочерей на правах служанки, а все свободное время проводила на ящике с золой. Когда король устроил бал, разодетые сестры поехали во дворец.
Спящая красавица
Автор: Перро Шарль. На день рождения принцессы пригласили семеро фей, а одну обошли приглашением, так как думали, что ее уже нет в живых. Когда незваная гостья все же пришла, ее посадили за стол вместе со всеми, но золотого ящичка с прибором на ее долю не осталось. Молодая фея заволновалась, что обиженная волшебница преподнесет новорожденной плохой дар и спряталась в комнате принцессы.
Пряничный домик
Автор: Перро Шарль. В один воскресный день дети из очень бедной семьи заблудились в лесу и набрели на пряничный домик с садом из конфет и лимонадным фонтаном. Лакомясь, они не заметили хозяйку дома — ведьму. Она схватила детей, но прежде чем съесть, решила откормить тощего Жана. Одо время им удавалось обманывать ведьму с помощью тонкой палочки, которую Жан просовывал на просьбу ведьмы показать свой палец; когда обман раскрылся, старуха решила тут же приготовить растолстевшего мальчика в печи, но никак не могла засунуть его в печь.
Мальчик-с-пальчик
Автор: Перро Шарль. В голодные времени дровосек оставил в лесу семерых своих сыновей. Самый младший и смышленый бросал на землю белые камни — по ним братья нашли дорогу домой. Во второй раз мальчик не смог набрать камней (родители закрыли дверь), и бросал на землю крошки, но их склевали птицы. Заблудившиеся дети пришли к дому людоеда.
Волшебница
Автор: Перро Шарль. У вдовы было 2 дочери: старшую, похожую на мать лицом и злым нравом, она любила, а младшую — умницу и красавица — нет. Младшая дала напиться фее, и та одарила девушку чудом: слова красавицы превращались в драгоценности. Мать отправила туда же старшую, но та лишь нагрубила фее, и получила в презент слова, которые превращались в жаб и змей.
Принцы крови
Принцы (королевской) крови (princes du sang) — законорожденные потомки в мужском колене французских королей дома Капета, которые по салическим законам потенциально могли унаследовать престол. Титул впервые появился в XIV веке и вошёл в широкое употребление в XVI веке для обозначения потомков Людовика Святого по мужской линии.
Маршал, мы здесь
— фр. Marйchal, nous voilа ! — песня в честь маршала Петена, автор слов — Андре Монтагар (1888—1963), авторы музыки — Андре Монтагар (Andre Montagard) и Шарль Куртью (Charles Courtioux)[1]. Во время Режима Виши песня исполнялась на официальных мероприятиях сразу после «Марсельезы» (гимна Франции). После того, как немцы потребовали запретить «Марсельезу», песня стала фактическим гимном Франции.
Монтолон, Шарль-Тристан
Введение 1 Биография 2 Версия Стена Форсхувуда Введение Шарль-Тристан де Монтолон (фр. Charles-Tristan de Montholon) (1783 — 1853) — адъютант Наполеона I, последовал за низложенным императором на остров Святой Елены.
Лагранж, Шарль
Связать Шарль Лагранж (фр. Charles Lagrange; [28.4. 1804, Париж — 22.12. 1857, Лейден) — французский революционер, служил в морской артиллерии. В июле 1830 Лагранж был в числе сражавшихся на баррикадах. Примкнув к обществу прав человека, принимал активное участие в организации революционного движения в Лионе (1834).
Знаменитые парижане
В Википедии есть портал «Франция» Обсуждение См. также Структура категорий, содержащих статьи о парижанах: − Персоналии:Париж Архиепископы Парижа
Ронсен, Шарль Филипп
Шарль Филипп Ронсен (фр. Charles Philippe Ronsin, 1 декабря 1751(17511201), Суассон — 24 марта 1794, Париж) — французский государственный и военный деятель, один из вождей Великой французской революции, один из руководителей эбертистов, дивизионный генерал, драматург.
Месье титул
Введение 1 Принцы, носившие титул Месье 3 Другое Список литературы Введение Месье́, мсьё или мось́е[1] (фр. Monsieur, Messieurs) — титул представителя королевского дома Франции в период Старого Режима. Титул «Месье» давался родному брату короля Франции следующему за ним по старшинству.
Сансон, Шарль Анри
Шарль Анри Сансон (1739 или 1740—1804) — потомственный палач из династии Сансонов. Шарль Анри Сансон — сын палача Шарля Жана-Батиста Сансона и его первой жены Мадлен Тронсон. В 1754 году, после того как его отца поразил паралич, вынужден был исполнять его обязанности. Он ещё в отрочестве с ужасом убедился, что ему придется стать палачом, подобно отцу и дедам.
1758 год
1758 год — невисокосный год, начинающийся в воскресенье по григорианскому календарю. События Астроном Шарль Мессье начал составление своего каталога.
Отель-де-Виль Париж
План Введение 1 История 2 Скульптуры на фасаде 3 Фотогалерея Список литературы Введение Фасад Отель-де-Виля В парижской ратуше Отель-де-Виль (фр. Hфtel de Ville) с 1357 г. размещаются парижские муниципальные органы власти. Отель-де-Виль[1] с фасадом длиной 110 м расположен на бывшей средневековой Гревской площади (place de Grиve), ныне площади Отель-де-Виль в 4-м округе Парижа на правом берегу Сены.
Суассон, Карл де Бурбон
Шарль де Бурбон, граф Суассонский (фр. Charles de Bourbon-Soissons; 3 ноября 1566(15661103) — 1 ноября 1612) — французский принц крови, младший сын 1-го принца Конде, видный полководец последних Религиозных войн. В разные годы наместничал в Бретани (1589), Дофине (1602) и Нормандии (1610), а также в Новой Франции.
Маркс, Шарль
План Введение 1 Молодость 2 Доктор 3 Война 4 Министр 5 Труды Введение Луи́ Шарль (Луи́с Карл) Ма́ркс (люксемб. Louis Charles Marx, 26 июля 1903, Люксембург — 13 июня 1946, Ла Ферте-су-Жуар, Франция) — врач, руководитель Коммунистической партии Люксембурга, участник Сопротивления, министр правительства национального единства.
Мёнье де ла Плас, Жан Батист
Введение 1 Военная служба 2 Изобретение дирижабля Введение Жан Батист Мари Шарль Мёнье (фр. Jean-Baptiste Marie Charles Meusnier de la Place) (19 июня 1754, Тур — 13 июня 1793, Майнц-Кастель), французский математик, дивизионный генерал. Считается изобретателем дирижабля.
Адан, Адольф Шарль
Адольф Шарль Адан (Адам) (фр. Adolphe Charles Adam; 24 июля 1803, Париж, Франция — 3 мая 1856, Париж, Франция) — французский композитор, автор опер и балетов[1]. Сын композитора, пианиста и музыкального педагога Луи Адана. Член Ин-та Франции с 1844 года.
Д Эстре, Луи-Шарль-Цезарь Ле Телье
Луи-Шарль-Цезарь Ле Телье, шевалье де Лувуа, маркиз де Куртанво, герцог д’Эстре (фр. Louis-Charles-Cйsar Le Tellier, chevalier de Louvois, marquis de Courtanvaux, duc d’Estrйes; 2 июля 1695(16950702) — 2 января 1771) — французский маршал, один из командующих французскими войсками в Германии в Семилетней войне
Леконт де Лиль, Шарль Мари Рене
Введение 1 Биография 2 Творчество 3 Библиография Введение Шарль Мари́ Рене́ Леко́нт де Лиль (фр. Charles Marie Renй Leconte de Lisle, 22 октября 1818 — 17 июля 1894) — французский и реюньонский поэт, глава Парнасской школы.
Барбару, Шарль Жан Мари
Шарль Жан Мари Барбару (фр. Charles Jean Marie Barbaroux, 6 марта 1767, Марсель — 25 июня 1794, Бордо) — французский политический деятель, один из выдающихся жирондистов.
Роган-Субиз, Шарль де
Шарль де Роган, принц де Субиз (фр. Charles de Rohan, prince de Soubise; 16 июля 1715(17150716) — 4 июля 1787) — французский военачальник и государственный деятель из дома Роганов, маршал Франции (19 октября 1758 года), главнокомандующий французской армией в Европе во время Семилетней войны.
Линь, Шарль-Жозеф де
Линь, Шарль-Жозеф де Шарль-Жозеф де Линь (фр. Charles-Joseph de Ligne; 23 мая 1735(17350523), Брюссель — 13 декабря 1814, Вена) — принц (или князь), австрийский фельдмаршал и дипломат из рода Линей, сподвижник Потёмкина.
Карл IV де Бурбон
Шарль IV де Бурбон де ла Марш (фр. Charles de Bourbon; 2 июня 1489, Вандом, Франция — 25 марта 1537, Амьен, Франция) — старший сын Франсуа де Бурбона, графа де Вандома и Марии де Люксембург, графини де Сен-Поль. После смерти отца (1495) всеми владениями родителей распоряжалась его мать, а Шарль поступил в услужение к Людовику XII, который для него возвёл Вандом в степень герцогства (1514).
Шарль-Фердинанд, герцог Беррийский
Шарль (Карл)-Фердинанд, герцог Беррийский (24 января 1778, Версаль — 14 февраля 1820, Париж). Второй сын графа Карла д’Артуа, будущего короля Карла X, и Марии-Терезы Савойской.
Шарль Броун-Секар
Броун-Секар, Шарль Эдуар (Brown-S quard, Charles duard) (1817–1894), французский физиолог и невропатолог.
Шарль Луи Альфонс Лаверан
Лаверан, Шарль Луи Альфонс (Laveran, Charles Louis Alphonse) (1845–1922), французский врач и эпидемиолог, удостоенный в 1907 Нобелевской премии по физиологии и медицине за изучение малярии и других эпидемиологических заболеваний.
Шарль Бонне
Бонне, Шарль (Bonnet, Charles) (1720–1793), швейцарский натуралист и философ. Родился 13 марта 1720 в Женеве. Изучал право, в 1743 получил докторскую степень, но позднее заинтересовался естественной историей.