Необхідність, сутність і розвиток системи автотранспортного страхування

Динамічний розвиток вітчизняної економіки, що на­ступив після тривалої кризи, зумовив пожвавлення виробничої й комерційної діяльності підприємств, нарощування експортно-імпортних вантажопотоків, збільшення добробуту й мобільності людей, що призвело до помітного зростання потреби в транспор­тних засобах. Уже зараз автомобільний парк України налічує понад 9 млн одиниць транспортних засобів різних марок і призначення. У міру зростання платоспроможності громадян, розвитку кредитування і страху­вання попит на автомобілі та інші транспортні засоби безперечно збільшува­тиметься.

Автомобільний транспорт є найбільш поширеним видом транспорту і це зумовлює безліч аварій з нанесенням шкоди життю, здоров'ю та майну громадян. Наявність значної чисельності ризиків, пов'язаних з використанням автотранспорту обумовлює популярність даного виду страхування серед населення і підприємницького сектора. Значною мірою у розвитку страхування автотранспортних засобів зацікавлене і держава, так як захист від ризиків у цьому секторі має велике соціальне значення (особливо це стосується страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів). Страхування автотранспортних засобів залежить від масових видів страхування з досить стандартизованими умовами. У розвинених країнах договору цього виду страхування часто складаються по телефону. Наявність значної за обсягом інформації про дорожньо-транспортних пригодах створює значну статистичну базу для розрахунку страхових тарифів. Сутність автотранспортного страхування полягає в захисті майнових інтересів юридичних і фізичних осіб, які зазнали збитків, які стали наслідком використання автомобілів [13,С. 154].

Як показує практика найбільш розвинені країн світу , найпоширенішім видом майнового страхування є страхування автотранспортних засобів. У США, приміром, на офіційних засідань вид страхування припадає близьке 45% загального збору премій за майнові страхування. Це пояснюється, з одного боку, стрімкім зростанням чисельності власників автотранспортних засобів та високим рівнем небезпеки задовольняють увазі транспорту - з іншого.

Об'єкти страхування:

• автомобілі та причепи до них, які належать фізичним та юридичним особам та зареєстровані в Державтоінспекції ;

• додаткове обладнання та приладдя автотранспортних засобів, які не входять до комплекту, згідно інструкції заводу виробника ;

• багаж;

• життя та здоров'я водія та пасажирів автотранспортних засобів;

• цивільна відповідальність власників автотранспортних засобів перед третіми особами за нанесення шкоди їх здоров’ю та життю в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також нанесення шкоди майну третіх особ.

Розвиток автотранспортного страхування почалося разом з розвитком автомобілебудування в країнах заходу. При цьому має місце тенденція до постійного зменшення тарифів з цієї страхової послуги. Даний вид страхування характеризується підвищеним ступенем збитковості. Співвідношення між страховими відшкодуванням та страховими преміями коливається в межах 60-80%. А зменшення тарифів, яке відбувається на тлі значного рівня збитковості, можна пояснити постійним зростанням чисельності застрахованих об'єктів. Кількість проданих автомобілів у світі зростає з року в рік, що викликає автоматичне розширення страхового поля. До того ж разом зі страхуванням автомобілів і відповідальності, страхові компанії часто реалізують поліси страхування водіїв та пасажирів від нещасних випадків, що також сприяє збільшенню надходження страхових премій. Більшість експертів вказують на те, що автотранспортне страхування має хороші перспективи на найближчі роки, як у розвинених країнах, так і в тих, які нещодавно прийшли до ринкових відносин[7,С. 209].

Головним ризиком знищення або пошкодження транспортного засобу є дорожньо-транспортна пригода (ДТП).

В Україні щороку від автотранспортних пригод гине понад 5000 осіб і отримують травми понад 12 тисяч осіб. Збитки завдані через ДТП обмірюються мільярдами. При цьому у винуватця автотранспортної пригоди часто не вистачає або відсутні кошти для відшкодування збитків потерпілим особам.

В Україні стра­ховий захист, пов'язаний з експлуатацією автомобіля, забезпечу­ється такими формами й видами страхування:

- добровільне страхування транспортних засобів (авто-каско) на випадок його пошкодження або повного конструктивного знищення внаслідок ДТП, стихійного лиха або крадіжки;

- обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу від шкоди, що може бути заподіяна екс­плуатацією автомобіля чи мотоцикла здоров'ю й майну третіх осіб;

- добровільне страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту (може здійснюватися з метою збільшення ліміту відповідальності страховика);

- обов'язкове страхування водіїв на випадок смерті або тілес­них ушкоджень унаслідок ДТП;

- страхування пасажирів на випадок смерті або втрати здоров'я;

- міжнародна система автострахування “Зелена Картка”.

- добровільне страхування відповідальності автоперевізника та експедиторів.

1.2. Розвиток системи автотранспортного страхування та становлення її законодавчої бази в Україні

Страхування автомобілів має вже більш як столітню іс­торію. Перший автомобіль був застрахований у 1901 році в Лондо­ні. Оскільки досвіду страхування автомобілів не було, синдикати Ллойда пристосували до автострахування морський страховий поліс. Вважалося, що новий вид транспорту є аналогом корабля, але призначений для навігації на суші. Згодом швидкими темпами зро­стала кількість автомобілів, посилювалася потреба в захисті від ри­зиків з урахуванням специфіки, зумовленої цим ттранспортом. Усе це сприяло виокремленню обсягів страхування автомобільних ри­зиків, удосконаленню умов надання таких послуг.

Даний вид страхування почав стрімко розвиватися починаючи з 1920-х років минулого сторіччя, що було пов’язано з бурхливим розвитком автотранспорту в ті часи в Європі і США. В Австрії цей вид страхування введено в 1929 році, в Англії – в 1930 році, у Німеччині – у 1939 році. Причому в переважній більшості країн Європи відповідальність за полісом початково була безлімітною. Тобто, покривалися ризики завдані автомобілем третім особам, їх майну, навколишньому середовищу, об’єктам , що перебувають поза межами дороги тощо. Зараз всі країни встановили ліміти відповідальності, але на достатньо високому рівні (600 тис. Євро – 1 млн. Євро) [13,С. 160-161].

В травні 1948 року було внесено пропозицію про введення в дію міжнародної системи страхування автоцивільної відповідальності, заснованої на системі, що діяла в Скандинавії протягом кількох років. Таким чином було покладено основу для створення системи, яка отримала назву "Зелена карта".

В 1949 році представники автострахувальників кожної з зацікавлених країн зустрілися в Лондоні і створили орган управління - Раду Бюро. У грудні 1951 року Рада Бюро повідомила Європейську Економічну Комісію в Женеві про створення структури по введенню Системи "Зелена карта". Система вступила в силу з 1 січня 1953 року.

Тривалий час було відсутнє цілісне законодавче забезпечення автострахування. Так, після визнання страхування цивільної відпові­дальності власників автотранспортних засобів обов'язковим видом (передбачено ще Законом України «Про страхування» від 6.03.96) Верховна Рада лише 1.07.04 ухвалила Закон про умови його здійс­нення з 1 січня 2005 року.

Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів до 2005 року відносилося до добровільного страхування і не було особливо поширеним. Так, даним законом було врегульовано відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а п. 12 Перехідних та прикінцевих положень внесено зміни до Закону України «Про страхування» щодо включення до переліку обов’язкових видів страхування і такого виду як страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів[11].

Говорячи про передумови прийняття такого Закону, необхідно зазначити, що їх декілька. По-перше, та обставина, що транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок чого цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами настає майже завжди у випадках скоєння дорожньо-транспортної пригоди. По-друге, масовість дорожньо-транспортних пригод. По-третє, надання гарантій потерпілому щодо відшкодування завданої йому та його майну шкоди, незважаючи на майновий стан власника джерела підвищеної небезпеки та інші суб’єктивні фактори.

Щодо норм самого Закону, то даним Законом передбачено як загальні правила страхування так і деякі особливості даного виду.

Відповідно до ст. 21 даного Закону, на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України [11].

Підсумовуючи, можна зазначити, що з прийняттям Верховною Радою України Закону N 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Україна ще на крок стала ближча до законодавства розвинутих країн світу, в яких даний інститут існує вже не одне десятиліття.

В Україні все ще низький рівень страхової культури як се­ред автовласників, так і працівників місцевих адміністрацій, пра­воохоронних, податкових органів, банків. Це заважає реалізації вигод, які дав би більш високий рівень охоплення автовласників страхуванням.

Названі чинники відчутно впливають на розвиток страхування автомобільних ризиків. Але, попри це, ринок автострахування з кожним роком зростає більш високими темпами, ніж приріст ВВП.

У країні посилюється конкуренція серед страховиків, які на­дають страховий захист на випадок автомобільних ризиків. Тому власники транспортних засобів мають можливість обирати страхові послуги з ура­хуванням їх якості та інших інтересів споживача. Наявність конку­рентів зумовлює коливання цін (тарифів) на добровільні види стра­хових послуг. Але під час вибору страховика було б неправильно орієнтуватися лише на низькі тарифи. Варто враховувати рівень по­криття ризику, фінансову надійність і професійність страховика.

Останніми роками багато стра­ховиків застосовують комбіновану форму заяви для більшості видів страхування, пов'язаних з використанням транспортного засобу.

Заява містить великий обсяг інформації, яка використовується як підчас оформлення страхового поліса, так і в разі розгляду питання щодо визначення страхового відшкодування.

Договори страхування авторизиків можуть укладатися напря­му між страхувальником і страховиком або через посередника. Останнього цікавить розмір комісійної винагороди. Вона доволі вагома й серйозно позначається на витратах страховика. Крім то­го, розвиток страхового посередництва надто гальмувався неви­значеністю їх правового статусу, особливостями оподаткування тощо. Тому поки що переважає надання страхових послуг через центральні офіси та філії страховиків.

1.3. Моторно-транспортне страхове бюро України і система «Зелена картка»

Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) було cтворене 14 липня 1994 р. відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" від 10 травня 1993 року за № 47-93 та Положення про порядок і умови обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 1994 р. № 372, страховиками, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

Моторне (транспортне) страхове бюро України – є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Членство страховиків у МТСБУ є обов'язковою умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", інших актів законодавства України та цього Статуту.

Функції МТСБУ:

1.Врегулювання претензій збоку інших країн.

2.Створення і використання централізованих резервних фондів, які забезпечують фінансову стійкість у цілому системи обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

3.Виконання обов'язків перед третіми особами на внутрішньому ринку.

Після вступу України у систему «Зелена картка» Моторне (транспортне) страхове бюро України зобов'язане робити виплати за тими збитками, які наші водії заподіють іноземним громадянам на їхній території. Врегульовувати претензії інших країн, конвертувати та переводити валюту як страхові внески за кордон повинно буде М(Т)СБ. Якщо ж воно не впорається з цим завданням, то сплачувати доведеться державі. Тому при Моторному бюро створена Наглядова рада, до складу якої входять представники ряду міністерств та окремих страхових організацій, а саме:

♦ по одному представнику від Міністерства фінансів, Міністерства транспорту, Міністерства внутрішніх справ, Державної митної служби, Уповноваженого органу, Національного банку, Держкомкордону за рішенням їхніх керівників;

♦ чотирьох представників страхових організацій за визначенням загальних зборів членів Моторного (транспортного) страхового бюро.

Наглядову раду Моторного (транспортного) страхового бюро очолює голова, який затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Уповноваженого органу. Організація, повноваження і порядок діяльності наглядової ради Моторного (транспортного) страхового бюро визначаються Кабінетом Міністрів України.

Наглядова рада Моторного (транспортного) страхового бюро України:

- подає на розгляд Уповноваженого органу пропозиції про вдосконалення нормативних актів, пов'язаних зі здійсненням обов'язкового страхування цивільної відповідальності;

- скликає у разі потреби збори членів Моторного (транспортного) страхового бюро з питань вдосконалення його діяльності;

- розробляє механізм реалізації заходів на підставі відповідних норм чинного законодавства, а також компенсації органам внутрішніх справ витрат, пов'язаних з оформленням документів щодо страхового випадку;

- здійснює інші функції, передбачені законодавством України щодо обов'язкового страхування цивільної відповідальності на території України.

Моторне (транспортне) страхове бюро України забезпечує координацію діяльності страхових організацій (виступає в ролі гаранта їх платоспроможності), а також міжнародне співробітництво у галузі страхування цивільної відповідальності автовласників.

Фінансування статутної діяльності МТСБУ здійснюється за рахунок коштів спеціального цільового фонду - фонду фінансування діяльності Бюро, джерелом формування якого є внески членів МТСБУ до цього фонду.

Для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються такі централізовані страхові резервні фонди:

- фонд страхових гарантій, призначений для забезпечення платоспроможності МТСБУ;

- фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих).

Органами управління МТСБУ є:

- Загальні збори членів (складається з усіх страховиків - асоційованих та повних членів МТСБУ є вищим органом МТСБУ);

- Загальні збори повних членів;

- Президія (складається із семи представників страховиків члене та Президента МТСБУ. вирішує будь-які питання діяльності МТСБУ. крім тих, що належать до компетенції Загальних зборів членів. Загальних зборів повних членів. Координаційної ради та Дирекції. Президія підзвітна Загальним зборам членів, Загальним зборам повних членів МТСБУ);

- Дирекція .

Основними завданнями МТСБУ є:

- здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом;

- управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій.

- забезпечення членства України в міжнародна системі автомобільного страхування «3елена картка» та виконання загальновизнаних зобов'язань перед уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи;

- збирання необхідної інформації про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо вдосконалення механізму здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

- співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності, координація обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників та/або водіїв транспортних засобів - нерезидентів у разі в'їзду їх на територію України та власників та/або водіїв транспортних засобів - резидентів -у разі їх виїзду за межі України;

- співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

- розробка зразків страхових полює, і договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджуються Уповноваженим органом;

- надання страховикам інформації щодо страхових випадків стосовно конкретних страхувальників.

Метою діяльності Бюро є:

- виконання гарантійних функцій стосовно відшкодування шкоди, завданої третім особам при експлуатації наземних транспортних засобів, відповідно до чинного законодавства України та угод, укладених Бюро з уповноваженими організаціями Інших країн зі страхування цивільно-правової відповідальності;

- взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди та забезпечення виплати страхового відшкодування третім особам;

- координація роботи страховиків - його членів у сфері страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, як на території України, так і за її межами;

- захист інтересів членів Бюро.

Членами МТСБУ можуть бути страховики-резиденти. Страховики можуть входити до складу МТСБУ як асоційовані та повні його члени. Право укладання договорів міжнародного страхування надається тільки повним членам МТСБУ. Станом на 11.12.2008 року членами МТСБУ є 82 страхові компаній, з них 15 - повні члени.

У разі виїзду за межі країни водій зобов'язаний мати, крім чинного основного договору ОСЦПВВНТЗ, що поширюєть­ся на територію України, також додатковий договір (поліс «Зеле­на картка»), який забезпечує страховий захист на випадок заподіян­ня шкоди здоров'ю або майну третіх осіб на території зазначених у полісі держав.

Ще 1946 р. Комітет з питань транспорту Європейської економічної комісії в Женеві створив робочу групу дорож­нього транспорту, завданням якої була розробка та створення такої системи, що б забезпечувала захист потерпілих у ДТП, якщо її винуватцем був іноземець. Система отримала назву "Зелена картка" за кольором страхового поліса. На території європейських країн ця система вступила у дію з 1 січня 1953 р. і донині успішно захищає інтереси автовласників[7, c. 215].

Страховому захисту підлягають життя, здоров'я та майно потерпілої особи, а також майно юридичної особи. Для отри­мання страхового сертифіката "Зелена картка" необхідна заява страхувальника, права водія, документи на транспорт­ний засіб.

Розрізняють страховий сертифікат "Зелена картка — уся Європа" та "Зелена картка — Східна Європа".

З 2005 року Україна є рівноправним членом Міжнародної сис­теми страхування відповідальності автовласників «Зелена карт­ка». Система «Зелена картка» об'єднує 44 країни. (Рисунок 1.1) Це більшість країн Європи, а також Туніс, Із­раїль, Іран і Туреччина. Бюро цієї системи тривалий час знаходи­лось у Лондоні, а зараз переведене до Брюсселя [24, c.290].

Основним завданням системи «Зелена картка» є створення ефективного захисту) потерпілих у ДТП за участю автовласників нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Це забезпе­чується виконанням певних умов країнами — членами цієї сис­теми, а саме:

- у таких країнах має здійснюватись ОСЦПВВНТЗ,

- у кожній країні має бути єдина організація — національне моторне транспортне страхове бюро, що забезпечує врегулюван­ня збитків автовласниками цієї країни на території інших держав, а також урегульовує збитки автовласників-нерезидентів на тери­торії свого перебування;

- держава—член системи «Зелена картка» не повинна пере­шкоджати переказам вільно конвертованої валюти, що спрямову­ється на страхові виплати.

Збитки в країнах—членах системи «Зелена картка» врегульо­вуються зазвичай через національне моторне страхове бюро, яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро. При цьому перше моторне страхове бюро розглядається як бюро-регулювальник збитків, а друге — як бюро-платник.

Відносини між моторними страховими бюро країн—членів си­стеми «Зелена картка» регулюються двосторонніми угодами.

Отже, якщо автовласник є резидентом країни, яка є членом си­стеми «Зелена картка», він безперешкодно може проїжджати тери­торіями всіх країн—членів цієї системи без укладення додаткового договору обов'язкового страхування на умовах країни відвідання.

Функціонування «Зеленої картки» довело її ефективність на­самперед як механізму захисту потерпілих від ТЗ, що задіяні в міжнародних сполученнях.

Власнику такого поліса у випадку страхової події за кордоном не потрібно самому оплачувати матеріальні збитки постраждалим третім особам або залишатися в чужій країні в очікуванні судового розгляду [24, c. 292].

Основний принцип міжнародної системи «Зелена картка» по­лягає в повному та незаперечному визнанні країною власника ТЗ й існуючим у ній Моторним страховим бюро (відповідно, й стра­ховими компаніями, що є членами цього бюро) діючого законо­давства по обов'язковому страхуванню автотранспорту і у третіх сторін — країнах відвідування.

Країни — учас­ниці цієї міжнародної страхової системи взяли на себе зобов'язання визнавати на території будь-якої країни поліс страхування цивільно-правової відповідальності транспор­тних засобів у міжнародному автомобільному сполученні, куплений в їх власних країнах.