Шляхи особистістного росту у підлітків

Рефераты по астрономии » Шляхи особистістного росту у підлітків Скачать

іністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини


кафедра психології


курсова робота

Шляхи особистісного росту у підлітків


Підготувала:

студентка ІІІ курсу 2 групи

природничого факультету

заочного відділу

Деміденко Інна Володимирівна

Керівник:

кандидат психологічних наук

доцент

Шулдик Галина Олексіївна


Умань — 2001

Вступ 3

Стан проблеми розвитку особистості у школярів у психопедагогічній літературі 8

1.1. Аналіз психопедагогічної літератури з проблеми розвитку особистості підлітка 8

1.2. Характеристика ефективних шляхів розвитку особистісного росту підлітків 15

Особливості психологічного розвитку особистості школяра у шкільній практиці 20

2.1 Діагностика потреб самооцінки школярів 20

2.2 Методичні рекомендації для вчителів або учнів щодо ефективнішого вдосконалення особистісного росту 27

ВИСНОВОК 30

список використаної Літератури 32


Вступ

Підліток... Хто він? Письменниця О.Косенко пише про нього так: “Підліток — мабуть найскладніший вік людини який найменше визначився. Людина ця вже не дитина хоч часто ще ходить у коротких штанцях і охоче задивляється на вітрини іграшок. Вона ще й не юнак хоч уже дерзає критично мислити будує плани свого майбутнього і неспокійно червоніє коли шкільний лікар-жінка йому пропонує роздягтися догола”. З цієї короткої характеристики видно які великі й водночас суперечливі зміни відбуваються в підлітковому віці.

Ці зміни настають дещо несподівано. Але вони є закономірним результатом фізичного і духовного розвитку особистості внаслідок біологічного дозрівання організму навчання й виховання дитини. Вони не лишаються непомітними і для самого підлітка хоча він і не завжди контролює і регулює свої дії та вчинки відповідно до них.

У творі “Отроцтво” Л.М. Толстой пише: “Чи траплялося вам читачу в певну пору життя раптом помічати що ваш погляд на речі цілком змінюється ніби всі речі що ви їх бачили доти враз повернулися до нас іншою невідомою ще стороною? Такого роду моральна зміна відбулася в мені вперше підчас нашої подорожі яку я і вважаю за початок мого отроцтва”.

Підлітковий або середній шкільний вік — один з станів становлення особистості період особливо активного формування духовного багатства людини її моральної чистоти фізичної досконалості готовності до праці здатності бути активним громадським діячем.

Формування особистості — процес становлення людини під впливом тих суспільних відносин в які він вступає; опанування людиною системою знань уявлень про світ трудовими навиками.

У становленні особистості підлітка важливу роль відіграє суспільне середовище контакти з дорослими колектив. Французький психолог П’єрен говорячи про формування людини писав: “Дитина в момент народження лише кандидати в людину але вона не може нею стати в ізоляції: їй потрібно навчатися бути людиною в спілкуванні з людьми”.

Фізичний розвиток і набутий підлітком у попередні роки досвід змінюють його становище в школі в сім’ї стосунки в колективі. Поступово включаючись і суспільно корисну працю підлітки все більше допомагають батькам у сім’ї виконують доручення школи і громадських організації. Відповідальність за якість виконання і результативність праці мобілізує фізичні і духовні сили підлітка. Дорослі не вважають уже підлітка “маленьким” і ставлять до нього підвищені вимоги щодо виконання доручень і навчальних завдань культури поведінки стосунків з товаришами. Дещо зменшується догляд за дітьми цього віку і допомога їм — ставляться значно більші вимоги до самостійності й самообслуговування. З’являється необхідність нових гігієнічних вимог до підлітків і догляду за інтимними контактами хлопчиків і дівчаток які починають активізуватись в цей період у зв’язку з статевим дозріванням.

У свідомості підлітка порівняно з молодшим школярем відбуваються помітні зрушення — збільшується розумова активність змінюється орієнтація особистісних цінностей погляди на вимоги дорослих і стосунки з ними. Разом з тим підліток особливо молодший хоч і по-іншому починає дивитися на себе і товаришів по-іншому оцінює своє місце в колективі свої успіхи в навчанні праці та іграх часто поводиться ще як дитина. Цю розбіжність у прагненнях і поведінці Н.К. Крупська пояснює специфічною особливістю психології перехідного віку яка полягає в тому що це психологія напівдитини напівдорослого. Підліток як дитина жадібно вбирає в себе всі враження росте і фізично і духовно відчуває цей ріст у ньому бере силу й відвагу але не знає ще міри своїх сил повинен ще їх випробовувати. Активність потреба вільно застосовувати ці сили хоча б у грі гостро відчувається і цьому віці. Але підліток уже і не дитина. Він має чималий життєвий досвід часом навіть суворий і не може жити тими ілюзіями якими живе дитина. У нього зовсім інші інтереси інтереси дорослої людини. Гра стає для нього осмисленою набуває нового змісту.

У цій характеристиці підлітка розкрито істотні суперечності в його розвитку: він і дитина і вже не дитина має чимало рис дорослого. Суперечність у розвитку підлітка надзвичайно складне явище. Щоб успішно керувати розвитком дитини в цьому віці треба знати природу та особливості прояву цих суперечностей.

Від умов життя й виховання залежить поведінка підлітків. Одні свідомо її регулюють стримують себе виявляють ініціативу й наполегливість у діях і вчинках. Інші навпаки прагнучи довести свою дорослість наслідують не краще а гірше в поведінці старших. Такі підлітки носять одяг який зовсім їм не до лиця — палять вживають алкогольні напої.

Найбільш позитивною особливістю підлітка є прагнення бути самостійним.

У підлітка виникає потреба в тому щоб старші визнавали його дорослим. Заради цього він береться за складніші ніж молодший школяр навчальні й трудові доручення. Дорослим потрібно зважати на це прагнення підлітка не ображаючи його самолюбства зміцнювати в ньому риси дорослого — самосвідомість самооцінку впевненість у своїх силах. Такі взаємини підлітка із старшими стають основою для формування морально-етичного статусу особистості.

Почуття дорослості й самостійності викликає у підлітка інтерес до самого себе прагнення пізнати себе. Ці нові якості формуються у зв’язку із самооцінкою своїх успіхів у навчанні й праці.

Самооцінка в підлітковому віці важить не менше ніж оцінювання поведінки підлітка дорослими. Вона стає важливим фактором психічного розвитку підлітка регулятором і мотивом поведінки. У підлітковому віці може виникнути конфлікт між самооцінкою і власними домаганнями підлітка якщо він не в змозі їх досягти. У таких випадках виникають образливість недовіра агресивність непорозуміння з товаришами.

Прагнення підлітка розібратися в собі й оцінити себе породжує підвищену чутливість до думки інших. Не маючи ще чіткого уявлення про себе він буває невпевнений у правильності самооцінки і гостро переживає думки інших про себе їхнє ставлення до нього. Дослідженнями радянських психологів Т.В Дрогунової Л.І. Божович Г.А. Собієвої доведено що це є однією з основних причин уразливості підлітка невмотивованих безпідставних з погляду старших бурхливих реакцій на зауваження життєві події тощо.

Розвиток у підлітка нових якостей самосвідомості уповільнюється якщо старші ставляться до нього як до дитини і контролюють його дії керують ним так як контролюють і в молодших класах. Звичка самого підлітка робити все за вказівками також заважає йому бути самостійним у своїх вчинках і діяльності. Якщо дорослі не змінюють свого ставлення до підлітка і не рахуються з проявами його дорослості то школяр стає неслухняним впертим з’являється негативізм прагнення будь-що звернути на себе увагу.

У розвитку особистості підлітка помітно виділяють два періоди: молодший і старший підлітковий вік. Інтереси молодших підлітків характеризуються безпосередністю. Їх цікавить усе те що кидається у вічі. Внутрішній світ людини її духовні якості — розум почуття воля менше приваблюють. Діючи підлітки значну увагу приділяють враженню яке вони справляють. Наслідки ж відступають на другий план у вчинках часом виявляються імпульсивність і безконтрольність. Молодший підліток ще недостатньо усвідомлює власні вчинки і не завжди здатний до самоаналізу.

Значно об’єктивніше до власних вчинків ставиться старший підліток. Він більше схильний до самоаналізу хоч і не завжди ще здатний розібратися в самому собі. О.М. Горький розповідає як він намагався в п’ятнадцять років розібратися у своєму внутрішньому стані: “Зазирнувши всередину себе я знаходив своє вмістилище вражень схожим на темну комірчину що тісно і аби як напхана різними речами. Розібратися в них не було ні сили ні вміння”. Саме в цей час підліток найбільше потребує розумної і тактовної поради дорослих. Старші підлітки прагнуть знайти своє місце в житті думають ким бути куди піти після закінчення школи. Старших підлітків приваблюють складні справи виконуючи які можна виявити свої знання і здібності проте відсутність досвіду не завжди дає їм змогу успішно здійснювати заплановане. Через це виникають розчарування зневіра в свої сили.

Особистісний розвиток відбувається протягом усього життя. Відповідно деякі теоретики запропонували стадійну модель для розуміння фаз росту і розвитку в житті людини. Теорія Фрейда у якій формування особистості представлене у виді послідовності стадій психосексуального розвитку є одним із прикладів цього підходу. Як інший приклад можна назвати концепцію восьми стадій розвитку его сформульовану Еріксоном. На противагу згаданим авторам багато вчених-теоретиків підкреслюють роль взаємин між батьком і дитиною як значимого фактора в розумінні проблеми розвитку. Карл Роджерс наприклад надавав особливого значення тому як формується Я-концепція індивідуума – і в ракурсі пізнання і в емоційному відношенні – під впливом батьківських установок і поводження на етапі формування особистості.

Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх детермінант. До зовнішніх чи детермінантам оточення відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури соціально-економічному класу й унікальної для кожного сімейному середовищу. З іншого боку внутрішні детермінанти включають генетичні біологічні і фізичні фактори. Подальший опис безлічі змін що супроводжують наш розвиток – фізичних соціальних інтелектуальних емоційних моральних і т.д. - показує якою складної є проблема розвитку людини.


Розділ І

Стан проблеми розвитку особистості у школярів у психопедагогічній літературі 1.1. Аналіз психопедагогічної літератури з проблеми розвитку особистості підлітка

Психологія особистості — одна з важливих великих і особливо спірних тем у психології. Інтерес до неї невичерпний тим більше зараз коли проблема особистості в суспільному розвитку так зросла.

На даний момент існує безліч теорій особистості. Так наприклад Л.Хьелл і Д. Зиглер у своїй книзі “Теорії особистості” описують більш десятка з існуючих у закордонній психології.

Зиґмунд Фрейд висунув психодинамічну теорію особистості основна думка якої полягає в тому що люди знаходяться в стані невпинного конфлікту джерела якого лежать у неусвідомлюваних сексуальних і агресивних спонуканнях. Психодинамічна теорія призначає головну роль складній взаємодії між інстинктами мотивами і потягами що конкурують між собою за верховенство в регуляції поводження людини.

З.Фрейд для більш точного і простого опису особистості вводить в анатомію особистості три основні структури: ід его і суперего. Такий розподіл відомо як структурна модель психічного життя.

Ід (воно) означає інстинктивні й уроджені аспекти особистості. Его (Я) — це компонент психічного апарата відповідальний за прийняття рішень. Суперего (поверх-я) — морально-етична сила особистості.

Після Фрейда вивченням его займався видатний психолог Ерік Еріксон. Він вважав що розвиток особистості відбувається протягом усього життя людини. Його аналіз соціалізації можна представити за допомогою опису відмінних рис восьми стадій психосоціального розвитку.


1. Дитинство: базальна довіра — недовіра.

2. Раннє дитинство: автономія — сором і сумнів.

3. Вік гри: ініціативність — вина.

4. Шкільний вік: працьовитість — неповноцінність.

5. Юність: его-ідентичність — рольове змішання.

6. Рання зрілість: інтимність — ізоляція.

7. Середня зрілість: продуктивність — інертність.

8. Пізня зрілість: его-інтеграція — розпач.


Інший відомий психолог Реймонд Кеттел у дослідженні особистості має одну ведучу мету: розкрити (за допомогою методу факторного аналізу) основні риси особистості. Він думає що особистісні риси складають ядро структури особистості і вони відповідальні за те що буде робити людину в даній обстановці. По визначенню Кеттела особистість — це те що дозволяє нам пророчити поводження людини в даній ситуації. Кеттел вважає що риси особистості являють собою відносно постійні тенденції реагувати певним чином у різних ситуаціях і в різний час. Вони відбивають стійкі і передбачувані психологічні характеристики. Кеттел на підставі результатів досліджень відносить особистісні риси до 16 основних категорій (факторам).

На відміну від Кеттела Г.Айзенк був переконаний що для пояснення більшої частини поведінкових проявів людини необхідно не більш трьох типів. Він набагато більше значення додає генетичним факторам у розвитку індивідуума ніж Кеттел. Айзенк виявив два основних типи що він назвав інтроверсія — екстраверсія і нейротизм — стабільність. Вони статистично не залежать друг від друга. Відповідно людей можна розділити на чотири групи.

Основне місце в його концепції займає питання про мотивацію. Маслоу говорив що люди мотивовані для пошуку особистих цілей і це робить їхнє життя значним й осмисленим. Він описував людину як «бажаюча істота» що рідко досягає стану повного задоволення. Повна відсутність бажань і потреб якщо воно існує у кращому випадку недовговічною. Якщо одна потреба задоволена інша спливає на поверхню і націлює увагу і зусилля людини.

Маслоу припустив що всі потреби уроджені і представив свою концепцію ієрархії потреб у мотивації людини в порядку їхньої черговості:






шляхи самоактуалі-зації: реалізація потенціалу.

Істина, добро, краса, життєвість, індивідуальність, досконалість, необхідність, завершеність, порядок, простота, повнота, гра, невимушеність, самодостатність, свідомість.








Потреби самоповаги, поваги інших: значення, компетентність




Потреби приналежності і любові: приєднання і прийняття


Потреби безпеки та впевненості: довгострокове виживання і стабільність
Фізіологічні потреби: їжа, вода, сон, повітря, житло, секс.

В основі цієї схеми лежить правило що домінуючі потреби розташовані внизу повинні бути більш-менш задоволені до того як людина усвідомити наявність і бути мотивованим потребами розташованими вгорі тобто задоволення потреб розташованих внизу ієрархії уможливлює усвідомлення потреб розташованих вище в ієрархії і їхня участь у мотивації. По Маслоу це є головним принципом що лежить в основі організації мотивації людини і чим вище людина може піднятися в цій ієрархії тим велику індивідуальність людські якості і психічне здоров'я він продемонструє.

Ключовим моментом у концепції ієрархії потреб Маслоу є те що потреби ніколи не бувають задоволені за принципом «усе або нічого». Потреби частково збігаються і людина одночасно може бути мотивована на двох чи більш рівнях потреб. Маслоу зробив припущення що середня людина задовольняє свої потреби приблизно так:

фізіологічні - 85%

безпека і захист - 70%

любов і приналежність - 50%

самоповага - 40%

самоактуалізація - 10%.

Якщо потреби більш низького рівня перестануть задовольнятися людина повернеться на даний рівень і залишиться там поки ці потреби не будуть у достатній мері задоволені.

Гуманістична теорія розглядає самоактуалізацію як ідеальний варіант розвитку особистості. Засновником цієї теорії є Абрахам Маслоу. На думку Маслоу люди які самоакуаліцуються — це люди що живуть повним життям роблячи щонайкраще те на що вони здатні.

Маслоу прийшов до висновку що самоактуализувавшіся люди мають наприклад слідуючі характеристики: більш ефективне сприйняття реальності; прийняття себе інших і природи такими які вони є; автономія: незалежність від культури; суспільний інтерес; глибокі міжособистісні відносини; демократичний характер; розмежування засобів і цілей; філософське почуття гумору; креативність.

При всім різноманітті існуючих підходів у психології в даний час прийнято виділяти декілька незалежних друг від друга напрямків сучасного людинознавства: біогенетичне соціогенетичне і персо­ногенетичного напрямку.

У центрі уваги представників біогенетичної орієнтації знаходяться проблеми розвитку людини як індивіда що володіє визначеними антропогенетичними властивостями (задатки темперамент біологічний вік стать тип статури нейродинамічні властивості мозку органічні спонукання й ін.) що проходять різні стадії дозрівання в міру реалізації філогенетичної програми виду в онтогенезі.

Представники різних течій соціогенетичної орієнтації вивчають процеси соціалізації людини придбання соціальних установок і ціннісних орієнтацій формування соціального і національного характеру людини як типового члена тієї чи іншої спільності.

У центрі уваги дослідників персоногенетичної орієнтації стоять проблеми активності самосвідомості і творчості особистості формування людського Я боротьби мотивів виховання індивідуального характеру і здібностей самореалізації й особистісного вибору безперестанного пошуку сенсу життя.

Страницы: 1 2 3