Життєвий шлях Івана Пулюя

Рефераты по астрономии » Життєвий шлях Івана Пулюя

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.Я. Франка


Інститут фізики математики та інформатики


Кафедра теоретичної фізики та методики викладання


Реферат на тему:


“ВІД ПОДІЛЬСЬКОГО МІСТЕЧКА

ДО ВЕРШИН НАУКИ.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

ІВАНА ПУЛЮЯ”


Підготував студент групи ФІ-53 Білик Мирослав
Дрогобич - 2004
ЗМІСТ

Доля вченого в долі України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Від Подільського містечка до вершин науки . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Внесок у молекулярну фізику та електротехніку. . . . . . . . . . . . . . 7


“Рентгенівська” трубка – за 14 років до дослідів рентгена. . . . . . 8


Торуючи шляхи новій фізиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14


Філософ громадянин патріот. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .19


Пам’ять. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .21


Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .23


ДОЛЯ ВЧЕНОГО В ДОЛІ УКРАЇНИ

Для усвідомлення усіх здобутків і втрат україн­ського народу в духовній сфері упродовж його над­звичайно складної історії а також його внеску в за­гальнолюдську скарбницю культури й науки важливо замислитись над словами Михайла Драгоманова які характеризують умови що в них тривалий час працювала українська інтелігенція: «Навіть найдемократичніші люди з інтелігенції... несуть свою працю таланти гроші на службу другим народам... Зро­біть так щоб одна частина французької інтелігенції вважала себе англійцями друга німцями третя італійцями четверта іспанцями — то й побачите які то будуть сильні французька література полі­тика і самий французький соціалізм». Варто лише до­дати що не так важливо чи визнавав свій рід той чи інший митець або вчений — поширена практи­ка залишати в тіні національне і підкреслювати державне привела до того що у виданнях сусід­ніх народів можемо прочитати наприклад про Настю Лісовську чи Соломію Крушельницьку як про видат­них польських жінок а про Остроградського чи Вернадського лише як про видатних російських вче­них. Якщо дотримуватись такої хибної практики то оскільки Україна віками була позбавлена власної державності легко прийти до ще досить пошире­ного обивательського уявлення про все українське як про щось другосортне. Саме так працював один з механізмів по витворенню горезвісного «малоро­сійського образу». З іншого боку цей же механізм підтримував поширений міф про виняткову загадко­вість парадоксальність непізнанність душі народу якому долею судилось жити у власній державі. Бо ж дійсно якщо не брати до уваги те що матеріальна й духовна культура в багатонаціональній державі створюється працею усіх її народів неможливо зрозуміти появу в ній ряду яскравих і дуже різно­манітних культурних явищ. Тоді на допомогу притя­гується згаданий міф.

Неповний аналіз енциклопедичних періодичних та інших видань показує що лише в дорадянський час біля п'ятисот синів та дочок України здобули за кордоном високе поцінування своєї праці для роз­витку науки та культури в інших країнах — від Західної Європи до Китаю та Японії. На жаль про абсолютну більшість з них мало хто з наших сучас­ників і земляків міг щось прочитати чи почути. Як правило відносно відомими є лише десять-двадцять прізвищ. Якщо говорити про представників природ­ничих і точних наук то одним з найяскравіших і в той же час найбільш послідовно замовчуваним слід назвати прізвище Пулюя Івана Павловича (1845—1918 рр.). Так вже склалося що його науко­ва праця пов'язана в основному з Прагою та Від­нем а не з Петербургом чи Москвою тому усі ми не мали змоги на шкільних уроках фізики дізна­тись про нього як про видатного російського вче­ного.

Численні зарубіжні публікації свідчать про попу­лярність в Чехословаччині та Австрії імені Івана Пулюя – як талановитого й невтомного фізика елек­тротехніка педагога громадського діяча публіцис­та й перекладача. Промовистими є слова професо­ра Вільгельма Формана з його виступу в радіопере­дачі австрійського радіо присвяченій 50-річчю від дня смерті І. Пулюя: «Професор Іван Пулюй був не тільки найвизначнішим фізиком Австро-Угорщини ( але він належав до тих хто у другій половині XIX та на початку XX ст. формував світ». Яким же був життєвий і творчий шлях вченого?


ВІД ПОДІЛЬСЬКОГО МІСТЕЧКА

ДО ВЕРШИН НАУКИ


Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 р. в містеч­ку Гримайлові (тепер Тернопільської області) в сім'ї землеробів. Батько Павло був певний час бургомістром Гримайлова людиною освіченою й ав­торитетною у місцевого населення. Закінчивши Тер­нопільську гімназію І. Пулюй поступає у 1864 р. на теологічний факультет Віденського університету. Одночасно відвідує лекції з математики фізики та астрономії. Ці науки так захопили його що по закінченні курсу богослов'я він замість вигідного сану священика обирає всупереч волі батьків скромне звання студента філософського факультету Віденського університету. Завершивши в 1872 р. навчання працює деякий час асистентом експериментальної фізики цього ж університету а з 1873 по 1875 р. — асистентом-викладачем кафедри фізики механіки та математики Військово-морської академії у м. Фіуме (тепер Рієка в Хорватії). За короткий час моло­дий вчений здобув авторитет і підняв роботу фізичної лабораторії на високий рівень.

Восени 1875 р. він виїздить до Страсбурга щоб в університеті вивчати нову галузь науки — електротехніку. Там у цей час працював відомий експериментатор Август Кундт а також ровесник Пу­люя — Рентген. У 1877 р. Пулюй захищає з відзнакою дисертацію і дістає ступінь доктора філософії Страсбурзького університету (спеціалізація з фізики). Повертається до Відня здобуває звання приват-доцента Віденського університету читає лекції з нового на той час предмета — молекулярно-кіне­тичної теорії газів та механічної теорії теплоти за які однак не отримує грошової винагороди. Одно­часно за невелику платню працює асистентом в ла­бораторії австрійського фізика Лянга. Матеріальна скрута примушує Пулюя змінити напрямок наукової діяльності: він активно працює над проблемами електротехніки. У 1882р. обіймає посаду технічного директора електротехнічного бюро у Від­ні потім працює технічним консультантом однієї з промислових електротехнічних фірм і директо­ром фабрики електроламп власної конструкції. Привернувши до себе увагу винаходами та апаратами одержує у 1884 р. посаду професора експери­ментальної та технічної фізики у Німецькій вищій технічній школі у Празі де й працював до виходу на пенсію.

Іван Пулюй — блискучий педагог лектор. На 1889/1890 навчальний рік його обирають ректором а в 1902 р. він стає першим деканом першого в Євро­пі електротехнічного факультету забезпечуючи най­вищий рівень наукових досліджень у своїй лабора­торії. Тут працювали не тільки викладачі й студенти-політехніки а й професори інших закладів; як чеських так і німецьких. Маючи глибокі знання та веселу вдачу наділений красномовством професор Пулюй здобуває неабиякий авторитет серед учених громадських діячів промисловців. Його добрим зна­йомим був видатний фізик А. Ейнштейн який у 1912—1913 рр. викладав у Празькому універси­теті.

Характерною рисою наукової творчості Пулюя є те що об'єктом його уваги завжди були проблеми які перебували на передньому краї фізичної науки та технічного прогресу: молекулярна фізика (сім­десяті роки) катодні промені (початок вісімдеся­тих) електротехніка властивості та природа рентге­нівських променів.


внесок у молекулярну фізику та електротехніку

Іван Пулюй увійшов у фізику в час розквіту моле­кулярно-кінетичної теорії газів яка була першим важливим кроком на шляху пізнання мікроструктури речовини. Незважаючи на великі успіхи кінетичної теорії необхідно було здійснити ще багато експе­риментальних та теоретичних досліджень аби засто­сувати її до всіх конкретних явищ де істотну роль відіграє молекулярна будова газів. Такими слабо вив­ченими на той час проблемами були процеси внут­рішнього тертя у газах та дифузія газів крізь порис­ті перегородки. Пулюй з властивою йому наполег­ливістю сумлінністю майстерністю експериментато­ра заходився досліджувати ці питання і одержав ряд важливих результатів що суттєво уточнили і допов­нили попередні дослідження Максвела Майєра Грагама. Праці Пулюя в галузі молекулярної фі­зики важливі тим що дані про коефіцієнти внут­рішнього тертя та дифузії газів і пари є вихідними коли обчислюють такі мікроскопічні величини як середня довжина вільного пробігу молекул їх кіль­кість в одній грам-молекулі тощо. Підкреслимо що і в наш час тобто понад сто років відтоді як вів пошук Пулюй аналогічні дослідження проводяться для рідин і густих газів. Творча індивідуальність Пулюя особливо яскраво проявилася у галузі електротехніки. Розпочав він з удосконалення технології виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп його лам­пи набагато кращі від ламп Едісона демонструва­лися 1884 р. на всесвітній виставці в м. Штайері. Пулюй перший дослідив «холодне світло» (тепер нео­нове). На виставці це відзначалося як велике техніч­не досягнення. Важливе практичне значення мала запропонована Пулюєм удосконалена конструкція телефонних станцій та абонентських апаратів зокрема застосування розподільного трансформато­ра. Цей винахід Пулюя запатентували у ряді промислово розвинених країн Європи.

Найвищу оцінку дістала діяльність І. Пулюя в галузі практичної електротехніки: він був технічним директором електротехнічного бюро в Відні голов­ним експертом з цих питань у Чехії та Моравії державним радником. За його активною участю запущено ряд електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині а також першу в Європі на змінному струмі (Прага). Пулюй був членом-засновником електротехнічного товариства у Відні заснов­ником спеціального журналу з електротехніки довго­літнім головою організованого ним електротехніч­ного товариства у Празі.

«РЕНТГЕНІВСЬКА» ТРУБКА — ЗА 14 РОКІВ ДО ДОСЛІДІВ РЕНТГЕНА

В історії наукових чи географічних відкриттів чи­мало прикладів коли початкові версії щодо їх авто­рів доводиться з часом (інколи після десятиліть чи навіть століть) змінювати під натиском нововиявлених фактів. Чи не стосується це і однієї з най­більших подій у новітній фізиці — відкриття Х-променів які в радянській та німецькомовній літературі (на відміну від англо - та франкомовної) прийнято називати рентгенівськими? Ось питання яке хоч і ставилося неодноразово залишилося до цього часу поза межами серйозного науково-історичного дослід­ження. В радянській літературі висвітлення історії відкриття і перших досліджень рентгенівських проме­нів ґрунтується в основному на спогадах і публі­каціях академіка А. Ф. Йоффе. Це природно оскіль­ки Абрам Федорович упродовж тривалого часу пра­цював у Мюнхені в лабораторії Рентгена багато дізнався із перших уст. Проте можливо саме ця обставина зумовила дуже неточні як покажемо нижче оцінки внеску Рентгена в дослідження про­менів названих його іменем.

Парадоксальна ситуація склалася з висвітленням ролі в історії науки двох постатей: Вільгельма Конрада Рентгена та Івана Пулюя. Ім'я і слава першого пов'язані з відкриттям невидимих променів тоді як інші його дослідження відомі хіба що вузькому ко­лу фахівців.«Натомість широка популярність І. Пу­люя в наукових колах кінця XIX та початку XX ст. зумовлена в основному двома галузями його діяль­ності: глибокими дослідженнями процесів в газороз­рядних трубках особливо катодних променів з од­ного боку і його видатними досягненнями в електро­техніці — з другого. Разом з тим його фундамен­тальний внесок у становлення рентгенології залишив­ся поза увагою істориків науки. Правда є низка науково-популярних публікацій статей в українській пресі (в основному поза межами Радянської Украї­ни) де за найбільшу заслугу нашого земляка по­даються його досліди з Х-променями які за слова­ми деяких авторів він відкрив раніше ніж Рентген.

Останнє твердження не можна обґрунтувати науко­вими публікаціями самого Пулюя так що його до­стовірність може бути підтверджена хіба що подаль­шим дослідженням архівних матеріалів. Ми торкне­мося нижче деяких аспектів цієї проблеми але за­раз хочемо наголосити на іншому: навіть абстрагую­чись від питання про пріоритет відкриття нових про­менів є усі підстави вважати Пулюя співзасновником рентгенології.»Як не дивно але залишаєть­ся фактом: дві праці Пулюя про його досліди з Х-променями опубліковані в такому поважному європей­ському виданні як «Повідомлення імператорської Академії наук» (Відень) „ ігноруються авторами праць про історію відкриття і дослідження цих про­менів. Разом з тим без врахування згаданих статей Пулюя історія становлення рентгенології позбав­лена наукової об'єктивності. Щоб хоч частково за­повнити цю прогалину прослідкуємо як насправді розвивалися події навколо одного з найбільших відкриттів у фізиці.

Невідомі промені Рентген виявив (за його сло­вами — випадково) 8 листопада 1895 р. 28 грудня того ж року про цю подію повідомила преса що викликало чималу сенсацію не тільки в Німеччині але і в усій Європі: адже з'явилася можливість «бачити» крізь непрозорі стінки фотографувати внутрішні органи чи кості в тілі людини. У цей самий день Рентген подав першу статтю «Про новий рід променів» з підзаголовком «Попереднє повідомлен­ня» в журнал «Доповіді фізико-медичного товариства у Вюрцбурзі» (Німеччина). Окремою брошурою ця праця вийшла друком на початку січня 1896 р. У вигляді 17 тез у ній описано ряд спостережува­них під час дослідів властивостей Х-променів.

З пер­шим публічним повідомленням про відкриття Рент­ген виступив у Вюрцбурзі 23 січня 1896 р. на засіданні фізико-медичного товариства демонструю­чи знімки виконані за допомогою цих променів. Повніше результати досліджень він виклав у двох наступних статтях поданих до того ж журналу 9 бе­резня 1896 р. та у травні 1897 р. Про цю серію публі­кацій А. Ф. Йоффе пише у передмові до їх росій­ських перекладів виданих окремою збіркою у 1933 р.: «У трьох невеликих статтях опублікованих протя­гом року дано такий вичерпний опис властивостей цих променів що сотні праць які з'явилися пізніше впродовж 12 років не могли ні додати ні змінити нічого істотного». Така ж оцінка повторюється в стат­ті Йоффе надрукованій у третьому номері журналу «Природа» за 1938 р.

Академік Йоффе — видатний вчений почесний член багатьох Академій наук засновник радянської школи фізиків у якій ціла плеяда відомих усьому світові імен в тому числі і лауреатів Нобелівської премії. Здавалося б — наведена вище його думка щодо історії відкриття і дослідження рентгенівських променів повинна бути такою ж авторитетною як і його оцінки в галузі самої фізичної науки. Проте насправді як зараз побачимо ця характеристика є помилковою.

У проміжку між першою працею Рентгена із за­значеної серії та двома наступними з'явилися дві згадані вище статті Івана Пулюя у Віденському жур­налі які залишилися мабуть для Йоффе невідоми­ми. Тому розглядаючи питання про внесок цих двох вчених у вивчення властивостей Х-променів необ­хідно передусім відділити початкові результати Рент­гена викладені у його першій публікації від його по­дальших досліджень відображених у двох наступ­них статтях.

Отже про що йдеться у «попередньому повідом­ленні»? Крім самого факту існування невидимих променів Рентген описує процес їх поглинання різни­ми матеріалами його залежність від їх густини і тов­щини. Крім того стверджує що виникають ці про­мені у стінках скляної трубки куди потрапляють катодні промені. Він відзначає також що нові промені не зазнають заломлення у призмах з різних матеріалів і не відхиляються магнітним полем на відміну від катодних променів. Зауважує що пра­вильне відбивання променів від поверхні тіл відсут­нє а різні речовини поводяться стосовно Х-променів так само як і мутні середовища щодо світла. І дві статті Пулюя «Про походження рентгенів­ських променів та їх фотографічну дію» і «Додаток до праці «Про походження рентгенівських проме­нів та їх фотографічну дію» з низкою фотогра­фій були подані до Віденського журналу «Повідом­лення імператорської Академії наук» 13 лютого і 5 березня 1896 р. Доповідь на цю тему Пулюй зро­бив у великій аудиторії Німецької вищої технічної школи у Празі 15 лютого демонструючи знімки виконані за допомогою трубок власної конструкції зразка початку 80-х років.

На ведемо основні результати викладені у стат­тях Пулюя. У першій праці він відзначає що згідно з його спостереженнями у вакуумних при­ладах з ізольованими електродами під дією невиди­мих променів виникає розрядний струм і викликане ним свічення розріджених газів.

Страницы: 1 2 3