Національна кредитна система

Рефераты по астрономии » Національна кредитна система

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Кредитна система як елемент ринкової інфраструктури

1.1. Економічна роль суть і структура кредитної системи 4

1.2. Центральний банк як “банк банків” 7

1.3. Банківські установи як елементи кредитної системи 10

1.4. Небанківські фінансові посередники 15


Розділ ІІ. Еволюція сучасний стан та перспективи розвитку кредитної системи України

2.1. Структура кредитної системи України та її еволюція 19

2.2. Роль НБУ в кредитній системі України 22

2.3. Комерційні банки як основа кредитної діяльності України 25

2.4. Проблеми і перспективи діяльності небанківських фінансових посередників 27

2.5. Сучасний стан та перспективи розвитку правового забезпечення державного регулювання

кредитної системи України 34

Висновки 37 Додаток Вступ Становлення ринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до двохрівневої банківської системи а банки є практично найважливішою складовою кредитної системи. Кредитування населення України в сучасних умовах є надзвичайно важливим питанням через те що соціально-економічний рівень його життя дуже низький.

Певна особа щоб підвищити свій соціально-економічний рівень життя прагне більших доходів яких не може забезпечити держава тому часто люди розпочинають власну діяльність а на це потрібні чималі кошти. І тут на допомогу може прийти лише розвинена практика кредитування.

Крім того такого роду допомоги потребують часто й ринкові структури товарне виробництво торгівля тобто усі сфери народного господарства.

Метою курсової роботи є теоретичне й практичне обґрунтування шляхів кредитного забезпечення населення та шляхів удосконалення його правової бази.

Відповідно до даної мети роботи постають такі завдання:

- проаналізувати стан сучасного кредитно-фінансового механізму та показати причини його недостатньої ефективності;

- визначити суть кредитних відносин;

- визначити шляхи та виробити рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності кредитно-фінансових установ;

- проаналізувати зарубіжний досвід кредитування та визначити перспективи його використання у національній кредитній системі України;

- проаналізувати сучасний стан правового забезпечення кредитування;

- визначити шляхи вдосконалення правової бази у сфері кредитів.

Предметом дослідження є роль банків та небанківських фінансово-кредитних інститутів у кредитних системах зарубіжних крїн і національному кредитуванні.

Об’єктом дослідження взято саму кредитну систему і проблеми її правового забезпечення у сучасній економіці.

Методологічну та інформаційну основу в проведенні дослідження склали вітчизняні та зарубіжні публікації з питань фінансово-кредитних відносин періодичні видання а також Закони України з питань фінансово-кредитної та банківської діяльності законодавчі правові акти законопроекти України щодо правового забезпечення банківської та кредитно-фінансової діяльності статистичні матеріали.

У курсовій роботі для дослідження використовуються схема кредитної системи графік та дві кругових діаграми для кращого відображення статистичних даних.

Практична цінність результатів дослідження полягає в тому що вони можуть бути використані для покращення умов існування кредитної системи у національній економіці.

Розділ 1

Кредитна система як елемент ринкової інфраструктури


1.1. Економічна роль суть і структура кредитної системи

Ринкова система може нормально функціонувати лише тоді коли в її судинах постійно циркулюють грошові потоки (готівкові й безготівкові). Безперервність цієї циркуляції забезпечує кредитна система.

Кредит – (від латинського “кредо” – вірю) є формою руху грошового капіталу який надається в позику на умовах повернення й прибутковості. Наявність кредитних відносин передбачає з одного боку тимчасово вільні грошові капітали власники яких готові надати їх на певний строк за певну винагороду (процент) а з іншого – підприємців бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності [6 23].

В умовах розвинутої ринкової економіки кредит виступає в декількох видах і здійснюється через найрізноманітніші організаційні форми які в сукупності утворюють кредитну систему а це: банки інвестиційні фонди страхові компанії фонди. Розглянемо що вони собою являють.

Банки є центральною фігурою кредитної системи. Саме через них здійснюються основні посередницькі функції між кредиторами й позичальниками. Існує багато різних видів банків проте за своїм функціональним призначенням і належністю вони можуть бути зведені у дві великі групи: центральні (федеральні) банки і комерційні банки. В сукупності і взаємодії всі банки складають національну банківську систему.

У центрі банківської системи стоїть центральний банк. Він є емісійним касовим та резервним центром країни. Більшість країн світу мають один центральний банк наприклад Англійський банк у Великобританії Бундесбанк у Німеччині Національний банк в Україні. У США їх аж дванадцять і утворюють вони центральну федеральну систему. Зумовлено це рядом обставин характерних саме для США. По-перше масштабністю країни по-друге економічним розмаїттям і великою кількістю комерційних банків (біля 14 тис.) по-третє політичним компромісом між прибічниками централізації і децентралізації банківської системи. Але й тут виділяється найголовніший банк – Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка. До того ж розвитком сучасних засобів сполучення й транспорту формується тенденція до скорочення федеральних банків.

Другу частину кредитної системи складають комерційні банки та їх відділення. Саме вони здійснюють кредитне обслуговування функціонуючих капіталів і населення. Свій капітал комерційні банки утворюють в основному за рахунок депозитів (вкладів позичок клієнтів). Основним джерелом банківського прибутку виступає різниця (маржа) між процентом що береться банком за наданий кредит (позика) і процентом що сплачується банком за депозитами. Отже банківський прибуток як і прибуток торговельного і промислового підприємців бере свій початок з виробництва (Схема 1).

Засновниками комерційних банків можуть бути як юридичні так і фізичні особи. За способом формування статутного фонду комерційні банки можуть створюватися як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.

Комерційні банки бувають універсальними й спеціалізованими. Універсальні банки акумулюють грошові кошти населення підприємств організацій здійснюють грошові розрахунки розмі­щують кредитні ресурси надають традиційні банківські послуги керують грошово-кредитним обігом. Спеціалізовані банки (кооперативні селянські іпотечні інвестиційні експортно-імпортні і т.д.) здійснюють грошово-кредитні операції у вузько спеціалізованих сферах.

Інвестиційні банки здійснюють фінансування капітального будівництва а також реновацію основного капіталу промислових підприємств транспорту зв'язку житлового комунального й культурно-побутового будівництва. Особливість інвестиційних банків полягає в тому що вони не займаються залученням вкладів населення. У Великобританії ПАР та Сінгапурі подібні інститути називають торговими банками в Південній Кореї – фірмами з торгівлі цінними паперами у Франції – діловими банками. Виділення інвестиційних банків в окремий вид призвело до розподілу праці в кредитній сфері причому в деяких країнах таке виділення закріплене законом.

У сучасних банківських системах розрізняють інвестиційні банки двох типів. Для першого з них котрий є характерним для банківських систем англосаксонського типу притаманні операції виключно з розміщення й торгівлі цінними паперами. Банки другого типу характерні для романо-германських банківських систем. Тут типовими є операції з середньострокового та довгострокового кредитування.

Іпотечний банк надає довгострокові позики під заставу нерухомого майна.

Експортно-імпортний банк займається фінансуванням і кредитуванням експортно-імпортних поставок товарів та інших операцій.

Сучасна економіка характеризується дуже високим рівнем кредитних відносин. Тому кредитна система не обмежується лише банківськими закладами. Окрім банків кредитними операціями займаються інші позабанківські структури. Одними з могутніх небанківських кредитних інститутів є страхові фірми. За розмірами операцій і активів вони поступаються лише банківським фірмам. Страхові фірми – це акціонерні приватні і державні організації які страхують населення майно комерційні операції практично все що пов’язано з людською діяльністю. Але страхуванням діяльність цих фірм не обмежується. Вони займаються також ощадною справою і підприємництвом. Так мобілізовані ними кошти населення вони направляють у кредитні операції надходження від яких складає більшу частину їхнього прибутку. Наприклад страхові фірми Англії і США покривають більш як 50% потреби промисловості цих країн у довгострокових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у великі і найбільш прибуткові компанії володіють великими пакетами високоприбуткових заставних паперів під нерухоме майно купують облігації державних позик.

У результаті ощадної фінансової кредитної інвестиційної діяльності страхові компанії здійснюють величезний позитивний вплив на функціонування ринкової економіки тим самим сприяють підвищенню ефективності економічного життя країн.

Позабанківське фінансування довгострокових капіталовкладень у народне господарство здійснюється також через інвестиційні фонди. Джерелом утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності можуть бути податки й грошові збори субсидії позики обов’язкові й добровільні пожертви підприємств організацій і населення. Отже суть інвестиційних фондів зводиться до акумуляції коштів населення і використання їх для нагромадження. Однією з функцій інвестиційних фондів в умовах приватизації державної власності є обслуговування обігу приватизаційних паперів при розміщенні їх населенням в об’єкти приватизації.

Інвестиційні фонди мають різноманітні юридичні форми тобто вони можуть діяти як державні організації акціонерні товариства приватні установи. Тому управління ними здійснюється суб’єктами тієї чи іншої організації (концерну асоціації) або правлінням або конкретним громадянином. Як правило головним органом управління є загальні збори конференція сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність керуючись статутом.

Утворюються й інші фонди які займаються акумуляцією грошових коштів та інвестуванням їх у ті чи інші галузі народного господарства зокрема такі відомі у світі як Міжнародний валютний фонд. В Україні – це Пенсійний фонд фонди соціального страхування Зайнятості і Чорнобиля Державний валютний фонд та інші. Головною їх ознакою є те що вони являють собою сукупність грошових або інших ресурсів які знаходяться в розпорядженні тих чи інших асоціацій об’єднань підприємств організацій державних установ приватних громадян призначених для цільового використання. В періоди вивільнення їх від цільового використання ці кошти використовуються для інвестицій кредитування надання послуг позик з метою їх нагромадження. Звичайно якщо це не суперечить чинному законодавству.

Кредитна система залежно від напрямку кредитної діяльності включає багато структурних розділів але головною ключовою фігурою є центральний банк.

1.2. Центральний банк як “банк банків”

Виникнення центральних банків історично зв’язано з централізацією банк нотної емісії в руках деяких найбільш надійних комерційних банків які користуються загальною довірою чиї банкноти могли успішно виконувати функцію загального кредитного способу обігу. Такі банки стали називати емісійними.

Наприкінці XIX – початку XX ст. у більшості країн емісія всіх банкнот була зосереджена в одному банку що став називатися центральним емісійним банком а на сучасному етапі – просто центральним банком. Ця назва відбиває роль банку в кредитній системі країни. Центральний банк служить як би віссю центром кредитної системи.

З погляду власності на капітал центральні банки бувають державні капітал яких належить державі (Великобританія ФРН Франція Канада Росія); акціонерні (США Італія); змішані – акціонерні товариства частина капіталу яких належить державі (Японія Бельгія). Деякі центральні банки були відразу утворені в якості державних (у Німеччині Росії); інші створювалися як акціонерні а потім націоналізувалися (у Великобританії Франції) [16 115].

Уряд звичайно зацікавлений у надійності центрального банку в силу особливої ролі останнього в кредитній системі країни у проведенні її економічної політики. Центральний банк незалежно від належності його капіталу є юридично самостійним: його майно відособлене від державного майна центральний банк розпоряджається ним як власник. У той же час незалежність центрального банку має відносний характер оскільки економічна політика уряду не може бути успішної без узгодження і тісного взаємозв’язку її основних елементів: грошово-кредитної і фінансової політики. У кінцевому рахунку будь-який центральний банк у тому чи іншому ступені поєднує риси і банку і державного органу.

Перед будь-яким центральним банком стоїть триєдине завдання забезпечення стабільності купівельної спроможності і валютного курсу національної грошової одиниці стабільності і ліквідності банківської системи ефективності і надійності платіжної системи. Для вирішення цього питання центральний банк виконує п’ять основних функцій: монопольної емісії банкнот грошово-кредитного регулювання зовнішньоекономічну банку банків і банку уряду.

Банкноти складають незначну частину грошової маси промислово розвинутих країн однак банкнотна емісія як і раніше необхідна для платежів у роздрібній торгівлі а також для забезпечення ліквідності кредитної системи. Регулювання економіки шляхом впливу на стан кредиту і грошового обігу – це складний елемент економічної політики уряду головними цілями якої є досягнення стабільного економічного росту низького рівня безробіття та інфляції вирівнювання платіжного балансу.

Центральний банк є органом валютного контролю провідником державної валютної політики. Він визначає режим обмінного курсу національної валюти і здійснює його регулювання проводить операції щодо керування офіційними золотовалютними резервами регулює міжнародні розрахунки платіжний баланс контролює рух валютних цінностей як усередині країни так і за кордоном бере участь у розробці прогнозу й організовує складання платіжного балансу. Центральний банк бере участь у підготовці міжнародних угод з відповідних питань займається співробітництвом з центральними банками інших країн а також з міжнародними і регіональними валютно-кредитними організаціями представляє країну в цих організаціях.

Як уже відзначалося незалежно від приналежності капіталу центральні банки тісно пов’язані з державою. Як банкір уряду центральний банк виступає його касиром кредитором фінансовим консультантом. У центральному банку відкриті рахунки уряду й урядових відомств.

Загальний стан економіки багато в чому залежить від стану грошово-кредитної сфери. За числом інститутів обсягом кредитних ресурсів і операцій базу всієї грошово-кредитної системи складають комерційні банки й інші кредитні установи. Досить відзначити що від 75 до 90% усієї грошової маси в більшості країн складають банківські депозити і лише 25-10% - банкноти центрального банку. Тому державне регулювання грошово-кредитної сфери може бути успішним лише в тому випадку якщо держава через центральний банк здатна впливати на масштаби і характер операцій комерційних банків.

Для впливу на грошово-кредитну сферу центральний банк використовує насамперед здатність комерційних банків збільшувати чи зменшувати депозити а отже грошову масу. Однак це не означає що він може безпосередньо визначати обсяг депозитної емісії і кредитних операцій банків.

Методи грошово-кредитної політики центрального банку різноманітні. Найбільше широко використовуються:

• зміна процентних ставок за якими центральний банк надає кредити комерційним банкам (офіційної дисконтної ставки ставки рефінансування ломбардної ставки);

• зміна норм обов'язкових резервів банків;

• операції на відкритому ринку тобто операції по купівлі-продажу державних облігацій векселів і інших цінних паперів;

• політика валютного курсу або курсова політика.

Традиційним методом регулювання є зміна процентних ставок центрального банку. Підвищення офіційної ставки зменшує можливості комерційних банків в одержанні кредиту для поповнення своїх резервів що у свою чергу приводить до скорочення їхніх позичок а значить грошової маси і збільшення ринкових процентних ставок. 3міна офіційних ставок відіграє роль сигналу для всього ринку позичкових капіталів: підвищення ставок означає початок проведення політики кредитної рестрикції зниження - кредитної експансії. У країнах з розвиненим ринком цінних паперів найбільш розповсюдженим методом грошово-кредитного регулювання є операції на відкритому ринку (ООР).

Приймаючи на збереження касові резерви комерційних банків центральний банк створює їм кредитну підтримку. Він є для комерційних банків кредитором останньої інстанції тобто кредитором на крайній випадок.

Будучи “банком банків” центральний банк виконує функції головного регулюючого органа платіжної системи країни. Він організовує міжбанківські розрахунки координує і регулює організацію розрахункових (у тому числі клірингових) систем служить розрахунковим центром банківської системи.

У більшості країн центральний банк здійснює нагляд і контроль над банками з метою підтримки стабільності і надійності банківської системи захисту інтересів вкладників і кредиторів. У ряді країн (Австралія Італія Росія) наглядова і контрольна діяльність здійснюється винятково центральним банком; в інших (Німеччина США Швейцарія Франція) – центральним банком разом з іншими органами (казначейством банківською комісією й ін.); а в деяких державах (Австрія Данія Канада Норвегія) – не центральним банком а іншими органами.

Основні напрямки нагляду і контролю центрального банку над комерційними наступні: видача ліцензій на здійснення банківської діяльності на проведення окремих видів операцій (валютних з цінними паперами з дорогоцінними металами); перевірка й аналіз фінансової звітності наданої банками; ревізії на місцях; установлення нормативу обов’язкових резервів і системи економічних нормативів контроль за їхнім дотриманням.

Центральний банк кредитує державу консультує мінфін з питань розміщення і погашення державних позик вибору дат емісії і визначення прибутковості державних цінних паперів у залежності від ринкової ситуації керує державним боргом.

Страницы: 1 2 3 4 5 6