Українські витоки відомого фізика-оптика академіка В.П. Лінника

Рефераты по авиации и космонавтике » Українські витоки відомого фізика-оптика академіка В.П. Лінника

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Т. Г. Шевченка

Фізичний факультет кафедра астрономії

Українські витоки відомого фізика-оптика академіка В.П. Лінника

Виконав: студент V курсу

Група 110 ФО

Бережний Сергій

Київ 2010


План

Вступ

Передумови інтересу до астрономії

Перервана війною наукова діяльність

Наукова робота в КПІ

Оптичний інститут й оптичне товариство

Астрономічний період у діяльності Лінника

Література


Вступ

Володимир Павлович Лінник (1889—1984) академік AH CPCP (1939) двічі лауреат Державної премії СРСР (1946 1950) Герой Соціалістичної праці (1969) кавалер багатьох орденів і медалей упродовж свого довгого та плідного наукового життя зробив вагомий внесок до багатьох напрямків оптичної науки [1 2]. Особливо вражають його розробки що стосуються астрономічного приладобудування. Людина яка народилась у XIX ст. зуміла передбачити й запропонувати схеми та технології що стали актуальними у XX ст. й залишаються передовими у нашому XXI ст.

Більшу частину свого життя В. П. Ліннник провів у Ленінграді (Санкт-Петербурзі). Багато науково-дослідних і навчальних закладів міста пишаються своїм колишнім співробітником. На жаль нетривалий український період життя видатного вченого досі був мало досліджений. Але цю прогалину нарешті стали ліквідовувати. У 120-ту річницю з дня народження В.П. Лінника в Київському політехнічному інституті (КПІ) та в Білоцерківському аграрному університеті де він свого часу працював пройшли наукові читання присвячені В.П. Лінникові. В Астрономічній обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка на конференції «Український технічний музей: теорія досвід перспективи» присвяченій Міжнародному рокові астрономії теж прозвучали кілька доповідей про дослідження наукової долі нашого земляка В. П. Лінника.


Передумови інтересу до астрономії

В.П. Лінник народився 6 липня 1889 р. в Харкові в сім'ї токаря по металу Івана Петровича Темнова. Після смерті батька 1891 р. мати не маючи матеріальних можливостей утримувати дитину віддала сина на виховання своєму братові Павлу Федоровичу Лінникові а сама поїхала на заробітки до Києва. Павло Федорович усиновив небожа тому прізвище хлопчика змінилося. Малий Володя до 1898 р. жив у с. Парастаївка Чернігівської губернії. Там на цукровому заводі Павло Федорович працював ковалем. Потім родина переїхала до Білої Церкви де Володимир закінчив спочатку двокласне училище а потім у 1909 р. гімназію із золотою медаллю.

Того ж року В.П. Лінник вступив на фізико-математичний факультет Київського університету св. Володимира. Тогочасна програма викладання фізики на цьому факультеті передбачала слухання на перших двох курсах лекцій професорів П.Г. Де-Метца та Й.Й. Косоногова з експериментальної фізики (вступ до механіки вчення про теплоту коливальний рух і акустику оптику вчення про електрику та магнетизм) [3]. Лекції супроводжувалися добре організованою демонстрацією. У механічній тепловій електричній та оптичній лабораторіях студенти проходили фізичний практикум. Крім цього усі студенти факультету слухали курси зі спеціальних розділів астрономії та геодезії які на той час викладав ординарний професор Р. Ф. Фогель. Він одночасно був директором університетської обсерваторії у стінах якої студенти й набували практичних навичок.

Під час перебування В.П. Лінника в Києві увагу населення а особливо студентства привернули дві визначні астрономічні події. У 1910 р. всі захоплено милувалися яскравою кометою Галлея. У місті у зв'язку з цією подією навіть виник гурток аматорів астрономії який через декілька років набув визнання далеко за межами Києва до нього бажали вступити мешканці багатьох сіл і міст [4]. Активні члени цього гуртка переважно люди з фізико-математичною освітою розгорнули астрономічну просвітницьку діяльність серед населення — читали лекції демонстрували небо за допомогою телескопів умішали статті з астрономічної тематики в місцевих газетах і журналах. Пересічний киянин у роки існування гуртка (1910—1917) міг вільно отримати відповіді на будь-які запитання з астрономії завітавши на заходи цієї спільноти.

У серпні 1914 р. через Київ мала пройти смуга повного сонячного затемнення. Задовго до цієї дати науковці студенти та викладачі місцеві газети жваво обговорювали майбутню подію. За місяць перед затемненням до Києва прибули зі своїми приладами експедиції Лікської обсерваторії (США) та Московського університету. Неподалік розмістилися експедиції Кордовської (Аргентина) Паризької Ніццької Алжирської обсерваторій спостерігачі з Гамбурга та Берліна. Приладдя було встановлене на території обсерваторії в ботанічному саду університету група спостерігачів розмістилась у Бро-варах а частина поїхала до Криму. Найновітніші прилади для спостереження Сонця та сонячної корони наче на виставці наукових досягнень привертали увагу зацікавлених. Хоча місця розташування спостережних експедицій були оточені городовими але ж студентська молодь і викладачі знаходили спільну мову з іноземцями часто допомагаючи їм у монтуванні складного обладнання. Для провінційного на той час міста сонячне затемнення 1914 р. стало вдалою нагодою ознайомитися з новітніми астрономічними приладами. Там були геліографи та коронографи «величезний телескоп завдовжки 40 аршин що закінчувався камерою-обскурою в яку вміщувалися два спостерігачі» [5] та багато іншого. Студенти та молоді вчені були в захваті від побачених новинок.

Володимир Лінник на той час теж був активним членом Київського гуртка аматорів астрономії і вже спеціалізувався з оптики. Тому саме йому доручили бути асистентом у самого Кемпбелля директора Лікської обсерваторії [6]. Зі спогадів учасників тих подій у Кемпбелля після першої же розмови з юнаком склалося приємне враження про нього. Поважний учений спочатку навіть запитував: «Це професор?» а від'їжджаючи з Києва в присутності інших сказав Володимирові: «Я сподіваюсь із часом про Вас що-небудь почути».

Можливо саме ці астрономічні події або лекції та відвідини обсерваторії а можливо просто південне українське нічне небо привернуло увагу до астрономії молодого В.П. Лінника заклавши інтерес який він проніс через усе своє життя. На жаль узятися за детальні дослідження в цій галузі він зміг лише після двох світових війн. Але ж недаремно так довго визрівали та гартувалися його ідеї!

Перервана війною наукова діяльність

У 1914 р. В.П. Лінник закінчив університет з дипломом І ступеня (випускна дипломна робота була присвячена астрономії — «Обчислення орбіти комети»). Його затвердили як асистента на кафедрі фізики в альма-матер. У той же час він викладав фізику в жіночій гімназії св. Ольги. На жаль початок наукової та педагогічної діяльності В. П. Лінника перервала Перша світова війна — 1915 р. його призвали на військову службу але трохи згодом відрядили до фізичної лабораторії Київського університету де тоді ремонтували прилади військового призначення й він як висококваліфікований фахівець міг бути більш корисним ніж на фронті. У 1916—1918 pp. В.П. Лінник завідував оптичною майстернею Військово-промислового комітету в Києві.

Військово-промислові комітети (ВПК) які працювали під час Першої світової війни — це організації підприємців створені щоб мобілізувати промисловість для військових потреб. Заклик про створення ВПК пролунав на IX з'їзді представників промисловості й торгівлі у травні 1915 p. а вже на початку червня комітети з'явилися в Москві Одесі Києві Казані Симбірську Саратові. Вони об'єднували приватні підприємства майстерні та великі заводи вищі навчальні заклади й клініки громадські та суспільні організації які за мирних умов не мали стосунку до армії в єдиний складний механізм для допомоги їй [7]. На початок 1916 р. були створені 220 місцевих ВПК об'єднаних у 33 обласних комітети; пізніше їхня кількість збільшилась. ВПК залучили до обслуговування армії біля 1300 середніх і малих промислових підприємств створили понад 120 власних заводів і майстерень.

Київський університет у клініках медичного факультету лікував поранених солдатів виготовляв певні лікарські засоби для шпиталів допомагав увести в дію рентгенівські кабінети а фізичні лабораторії брали участь у ремонті та виготовленні військових приладів й інструментів. Зокрема оптична майстерня в якій працював В. П. Лінник лише впродовж другого півріччя 1915 р. виконала такі роботи:

— за завданням Південно-Західного фронту спроектовано та виготовлено оптичний прилад секретного виробництва та вертикальний кутомір спеціального призначення

— за завданням Київського артилерійського складу сконструйовано та виготовлено оптичний пристрій який дає змогу влаштовувати дистанційні ґратки в біноклях галілеївського типу що ними забезпечено переважно піхотні частини

—для того ж складу виготовлено 19 артилерійських кутомірів 7 дистанційних ґраток декілька дрібних частин до прожекторів 2 німецьких панорамних приціли

—виготовлено 70 оптичних і кутомірних снарядів [8].

Після Жовтневої революції 1917 р. всі члени робочої групи Центрального ВПК були заарештовані а підприємства ВПК перейшли в березні 1918 р. до Народно-промислових комітетів які у свою чергу були розпущені в жовтні того ж року.

Після того як була закрита оптична майстерня в Києві В.П. Лінник повернувся до Білої Церкви де став викладати фізику у сільськогосподарському технікумі (тепер — Білоцерківський аграрний університет) але й не перервав наукових досліджень. Саме в Білій Церкві Володимир Павлович став опрацьовувати оптичні методики та виготовляти самостійно підзорні труби. Робота над теорією оптичного приладу приводить його до висновку що треба перевіряти точну форму оптичної поверхні щоб досягти якомога кращої роздільної здатності інструмента. На шляху до цієї мети він розроблює метод дослідження параболічних дзеркал й астрономічних об'єктивів а також принцип гармонічного аналізатора пристосованого до механічного обчислення заданих інтегралів і сам його виготовляє. У 1921 р. в Києві зібрався II з'їзд Російської асоціації фізиків утвореної 1919 р. На цьому з'їзді В. П. Лінник виступив з доповіддю про спосіб дослідження параболічних дзеркал й астрономічних об'єктивів — ця доповідь стала його першою науковою публікацією [9].

Наукова робота в КПІ

Упродовж 1920—1922 pp. була втілена українська концепція освіти за якою вища школа зазнала серйозних структурних змін. Були створені науково-дослідницькі кафедри (НДК) які фактично ставали першими зразками радянської аспірантури. Головним завданням кафедр була «розробка під керівництвом найбільш видатних учених наукових проблем а також підготовка до наукової і педагогічної діяльності осіб що мають потяг до наукової діяльності і необхідні для цього знання і здібності» [10]. У КПІ 1 лютого 1922 р. була створена НДК фізики на чолі з О. Г. Гольдманом який 1923 р. запросив на кафедру В. П. Лінника. Це запрошення стало вирішальним у його житті молодий учений-експериментатор отримав офіційне право працювати в лабораторії та віддаватися науці. Там одночасно вивчаючи питання прикладної оптики та досліджуючи рентгенівські промені В.П. Цінник продовжував цікавитись астрономією.

Серед документів поданих до Київського бюро Наукового комітету що зберігаються в Державному архіві м. Києва привертає увагу відгук О.Г. Гольдмана про наукову роботу та здібності В.П. Лінника. У ньому відмічено таке: уміння Володимира Павловича працювати на токарному верстаті та вправно шліфувати оптичні стекла проводити складні математичні розрахунки; поєднування вмілого майстра-механіка й оптика фізика-експериментатора; відданість науковій роботі.

У 1926 р. В.П. Лінника переводять з аспірантів до наукових співробітників кафедри. На захист Володимир Павлович представив тези «Хвилі світла як засіб для виміряння довжини та кута» й огляд своїх праць на підставі якого можна висновувати про тематику його наукової роботи та про дослідження проведені в КПІ. В. П. Лінник розробив точний метод для виміряння показника заломлення рентгенівських променів у різних середовищах; уперше спостерігав явище ллойдівської інтерференції рентгенівських променів що дало йому змогу безпосередньо визначити їхню довжину хвилі; розробив метод для дослідження структури кристалів (названий його ім'ям); організував 1923 р. (за підтримки О.Г. Гольдмана) при КП1 майстерню точного приладдя для фізичних досліджень. В особовій справі В.П. Лінника читаємо: «Консультуючи при майстерні точного приладдя КПІ улаштовую перший на Україні заклад для виробництва точних оптичних приборів». Про цю майстерню знали всюди. У Росії називали оптичні заводи а в Україні — «майстерні в Києві Лінника». Ось далеко не повний список робіт майстерні для ремонту та виготовлення приладів: прилади Розенкренца для випробування індикаторів поляриметри Фрітча Лорана пірометри гальванометри поляриметри ходозменшителі. Високу оцінку В.П. Лінникові дали Д. С. Рождественський і С. І. Вавилов: «Люди з такою здатністю пізнати прилад не робляться а народжуються. 1 природжений дар В.П. Лінника — це дар сильної геометричної уяви».

Оптичний інститут й оптичне товариство

Перша світова війна гостро виявила велику техніко-економічну залежність Російської імперії від інших країн у найважливіших галузях промисловості утому числі в оптичній. Уже через рік війни з'ясувалося цілком безвихідне становище Росії щодо забезпечення армії та флоту оптичними приладами бо вона не мала розвинутого виробництва таких приладів й організованої науки про світло — оптики. Не було промислового скловаріння не існувала школа розраховувачів оптичних систем — лише окремі фахівці працювали в галузі оптотехніки тобто науки про прилади що базуються на оптиці. Наприклад в Петрограді працювали тільки невеликі оптичні майстерні військового заводу та німецькі складальні майстерні Герца й Цейса. Там за закордонними зразками з імпортного оптичного скла виготовляли біноклі стереотруби й артилерійські приціли.

Розуміючи особливу роль оптики та її широкі перспективи професор Петроградського університету Д.С. Рождественський клопотав про створення спеціального оптичного наукового закладу. У грудні 1918 р. в Петрограді був відкритий Державний оптичний інститут (ДОІ; російською мовою — ГОИ). Згідно з Положенням одним з найголовніших завдань цього закладу було «поширення знань про оптику серед фахівців і широких мас через лекції курси улаштування музею видання журналів книг брошур й інше».

У травні 1922 р. група фахівців-оптиків за активної участі Д. С. Рож-дественського створила Оптичний гурток який фактично започаткував діяльність майбутнього Оптичного товариства Ці]. Понад два роки в Головній палаті мір і ваг регулярно відбувалися засідання цього гуртка де з доповідями виступали провідні оптики Петрограда (Ленінграда). На 39-му засіданні гуртка (1923 р.) було засноване Російське оптичне товариство членами якого стали й фізики-оптики інших міст зокрема В. П. Лінник.

На жаль Товариство проіснувало недовго. Оскільки воно не мало приміщення інвентарю коштів то місцева влада 1929 р. ліквідувала Товариство. І лише в грудні 1989 р. діяльність товариства була поновлена воно стало називатися Всесоюзне оптичне товариство імені Д.С. Рождественського з 1992 р. — Оптичне товариство імені Д.С. Рождественського а 2001 р. Товариство дістало міжнародний статус.

У 1926 р. сам академік Д.С. Рождественський запросив Володимира Павловича на роботу в ДОІ на що В. П. Лінник з радістю погодився бо саме в цьому інституті був зосереджений «оптичний пульс» країни. Того ж року його обрали заступником голови Оптичного товариства.

У перші роки роботи в ДОІ (1926—1931) В.П. Лінник був звичайним фізиком. У 1931 р. його відрядили до Німеччини вивчати виробництво мікроскопів. Після повернення В.П. Лінник очолив Сектор точних приладів у ДОІ [12].

На той час інститут проводив наукові дослідження з усіх питань щодо променевої енергії (особливо від ультрафіолету до інфрачервоної ділянки спектру) досліджував виробництво оптичного скла сприяв оптичній промисловості (для цього були організовані обчислювальне бюро й експериментальна оптична майстерня) поширював оптичні знання серед фахівців і населення. Держава виділила чималі кошти для закупівлі обладнання за кордоном тому ДОІ став одним з найбільш оснащених інститутів країни в якому впродовж кількох років був зібраний унікальний колектив фахівців. Основні роботи були зосереджені в шести відділах (спектроскопічний оптотехнічний хімічний (оптичного скла) фотометричний фотографічний пірометричний) і в обчислювальному бюро. Штат інституту збільшився з 86 чоловік у 1922 р. до 240 в 1931 р. ДОІ став головним у галузі під його керівництвом та за його участі народжувалась у країні оптико-механічна промисловість.

Інститут з перших років свого існування видає «Праці ДОІ» як один із засобів поширення оптичних знань а з 1931 р. — єдиний на той час спеціалізований журнал з оптики «Оптико-механічна промисловість» (з 1992 р. — «Оптичний журнал») у становленні якого взяв активну участь В.П. Лінник. Журнал популярний і досі серед фахівців-оптиків.

Активному передаванню знань із галузі оптики сприяла педагогічна діяльність провідних співробітників ДОІ. Упродовж тривалого часу В.П. Лінник читав курс лекцій з геометричної оптики та теорії оптичних приладів у Ленінградському державному університеті (ЛДУ). У 1934 р. він здобув науковий ступінь доктора фізико-математичних наук без захисту дисертації. Того ж року був затверджений професором ЛДУ а згодом і Ленінградського інституту точної механіки й оптики (ЛІТМО) де завідував (1939—1941) лабораторією оптичних приладів.

Астрономічний період у діяльності Лінника

У роки воєн і бурхливої перебудови країни В.П. Лінник перебував на передовому фронті фізичної науки та оптичної промисловості працювати ж на ниві фундаментальної науки зокрема астрономії йому було ніколи.

Страницы: 1 2