Боротьба з лісовими та торф’яними пожежами

Рефераты по военной кафедре » Боротьба з лісовими та торф’яними пожежами Скачать

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра охорони праці та цивільної оборони

Контрольна робота

з дисципліни: “Цивільна оборона”

Боротьба з лісовими та торф’яними пожежами

Виконав:

студент 6 курсу

(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД

Корнілішин Олексій

Перевірив:

Викладач

Заєць Віра Анатоліївна

Київ – 2009


Зміст

Боротьба з лісовими та торф’яними пожежами

Розрахункова робота № 1

Розрахункова робота № 2

Список використаної літератури


Боротьба із лісовими та торф’яними пожежами

Процес горіння може відбуватися тільки при наявності й певному співвідношенні трьох елементів: вільного кисню горючого матеріалу й джерела тепла. Оскільки кисень присутній повсюдно в атмосферному повітрі а горючі матеріали у вигляді всіляких органічних сполук у природі поширені досить широко те не частиною що дістає для горіння можуть служити тільки джерела тепла. Тепло необхідно для підготовки горючого матеріалу до горіння тобто для його висушування й нагрівання до температури горіння. Джерелом тепла в процесі горіння служить звичайно сама зона де протікає реакція. Якщо теплом що виділитися при згорянні якоюсь порцією пального буде підготовлена до горіння точно така ж нова порція пального то зона горіння залишається стабільної. Якщо ж кожна знову підготовлена порція пального більше колишньої то розміри зони горіння зростають. Саме таке явище спостерігається при пожежах.

Первинним джерелом тепла для виникнення в лісі пожежі найчастіше буває відкритий вогонь що виникає з вини людини а також вогонь що виникає при розрядах блискавок.

Пожежі - стихійне поширення горіння що проявляється в нищівній дії вогню що вийшов з-під контролю людини. Виникають пожежі як правило при порушенні мер пожежної безпеки у результаті розрядів блискавки самозаймання й інших причин.

Лісова пожежа – стихійне (некероване) горіння що поширилося на лісову площу оточену непалаючою територією. У лісову площу по якій поширюється пожежа входять і відкриті лісові простори. До однієї пожежі ставиться вся пройдена вогнем площа оточена непалаючої в цей момент територією.

Коли по лісовій площі поширюється кероване горіння що виникло з волі людини для досягнення певних господарських цілей причому горіння має задану силу й не виходить за межі наміченої ділянки то таке горіння йменується вже не пожежею а цільовим палом.

Найбільш інтенсивне горіння при лісовій пожежі відбувається на його крайці у те час як усередині пройденої вогнем площі на пожарище звичайно лише догоряють окремі пні дупласті дерева й. т. п. Та частина крайки що просувається найбільше швидко й горить найбільше сильно називається фронтом пожежі а протилежна – з найменшою швидкістю – його тилом. Частини крайки між тилом пожежі і його фронтом – це фланги пожежі – лівий і правий. На рівнині фронт пожежі завжди рухається по вітрі а тил - проти вітру. У горах фронтальною крайкою буде та котра піднімається нагору по схилі.

По характері поширення горіння лісові пожежі діляться на чотири групи.

По-перше низові пожежі. При таких пожежах горіння поширюється по нижніх ярусах рослинності лісового біогеоценозу й насамперед по живому надґрунтовому покриві із включеному в нього опадом з відмерлих галузей хвої листів. Низові пожежі підрозділяють на надґрунтові подлесокустарниковые й валежниковые пожежі.

По-друге верхівкові пожежі. При них полум'яне горіння поширюється не тільки по надґрунтовому покриві але й по полозі древостою. Серед верхівкових пожеж розрізняють повальні коли горять одночасно всі яруси лісу; і верхові коли горіння по кронах на короткий час як би стрибком виривається нагору випереджаючи фронт низової пожежі.

По-третє ґрунтові пожежі коли безвогняні горіння поширюється в шарі підстилки або торфу. Ґрунтові пожежі залежно від горючого матеріалу діляться на підстилкові дернові й торф'яні. Торф'яні пожежі у свою чергу підрозділяються на одноосередкові й багатоосередкові. Одноосередкові пожежі виникають в основному від багаття або удару блискавки а багатоосередкові - у результаті проходження через заболочену ділянку низової пожежі.

По-четверте плямисті пожежі. Найстрашніші із всіх видів пожеж. Поширення горіння відбувається не тільки по надґрунтовому покриві пологу древостою й чагарників але й по повітрю за рахунок розкидання перед крайкою пожежі палаючих часток від них виникають плями нових загорянь які потім швидко з'єднуються один з одним утворюючи велику палаючу площу.

По статистиці більше число пожеж доводиться на частку низових. Серед низових пожеж розрізняють слабкі з висотою полум'я до 0 5 метра; середні висота полум'я яких коливається в межах 0 5 - 1 5 метра й сильні з висотою полум'я 1 5 метра й вище. По характері поширення низові пожежі розділяються крім того на швидкі й стійкі. При швидких весняних пожежах згоряє лише верхня більше суха частина надґрунтового покриву а при стійких звичайно в другій половині літа покрив нерідко прогоряє до ґрунту. Горіння при стійких пожежах триває довше супроводжуючись тлінням але тривалість горіння в цьому випадку пояснюється не зменшенням швидкості просування крайки пожежі а збільшенням її ширини.

Поводження вогню в лісі залежить від багатьох факторів і насамперед від характеру самого лісу. У сухих соснових лісах з покривом з лишайників і зелених мохів вогонь поширюється швидко й суцільним фронтом. Ніж вологіше ґрунт і чим більше в живому надґрунтовому покриві слабкогорючих видів тим поширення вогню відбувається повільніше причому вогонь поширюється не суцільно а головним чином по сухих місцях. А в деяких типах лісу наприклад у трав'яних у період вегетації трав і в потужних сосниках і ялинниках вогонь поширюється дуже слабко або не поширюється зовсім.

У розріджених лісах низової пожежа з'являється сильніше а верхівковий навпаки слабкіше. Під впливом вітру швидкість поширення вогню збільшується в багато разів. Аналогічне посилення швидкості поширення вогню спостерігається й при русі його нагору по схилі. Посиленню пожежі сприяють також забрудненню лісової площі й наявність на ній густого хвойного підлітка й підліска.

При будь-якій пожежі навіть повальному органічна маса насаджень згоряє далеко не повністю а при деяких з них наприклад швидкому низовому частково зберігається навіть живий надґрунтовий покрив. Ступінь вигоряння лісу визначається як видом пожежі так і його силою.

Дуже важливим горючим матеріалом у лісі є лісова підстилка. Вологість підстилки звичайно буває високої але при настанні посушливої погоди в другій половині літа підстилка ставати пожежонебезпечною. Лісова підстилка найчастіше горить без полум'я. Тління по ній поширюється дуже повільно й зберігається на пожарище протягом декількох днів.

При верхівкових пожежах у дерев частково або повністю обгоряють крони. Але самі дерева залишаються цілими.

Чим довша фронтальна крайка й чим сильніше горіння на ній тим сутужніше затримати вогонь якою-небудь перешкодою. Під пологом лісу фронтальна крайка слабкої низової пожежі затримується звичайно перешкодою шириною 2 - 3 метри (дорога струмок випалена смуга). У випадку пожежі середньої сили ширина перешкоди повинна бути більше - 5 - 6 метрів а при сильній пожежі не менш 10 метрів.

На відкритих лісових просторах здатність пожежі переборювати перешкоди зростає багаторазово. Вітер легко перекидає окремі палаючі частки через ріки болота на відстань 200 - 300 і більше метрів коли вітер стихає здатність пожежі до подолання перешкод на відкритих ділянках стає такий же як і в лісі. Середня швидкість верхівкової пожежі не набагато перевищує швидкість низового. Плямисті пожежі в окремі моменти можуть поширюватися зі швидкістю 10 - 20 і навіть 50 кілометрів у годину. Коли немає сильного вітру і пожежа не піднімається по крутому схилі швидкість пожежі не перевищує швидкості пішохода. Після заходу Сонця сила вітру звичайно знижується й швидкість пожежі зменшується.

Із всіх видів пожеж найменшу швидкість мають ґрунтові (торф'яні). На їхню швидкість не впливають ні вітер ні добові зміни погоди.

Швидкість просування крайки в інших видів пожеж - низів верхівкових і плямистих - виміряється сотнями метрів і кілометрами за добу. Вона майже цілком визначається умовами погоди насамперед ступенем посухи й силою вітру (у горах додається ще й крутість схилу). У густому лісі швидкість низової пожежі рідко перевищує 500 метрів у годину зате на відкритих просторах вона досягає 2 - 3 кілометрів у годину.

Торф (від німецького слова Torf що значить та ж саме) - це горюча корисна копалина використовується як паливо добриво теплоізоляційний матеріал і ін.

Торф утвориться зі скупчень залишків рослин що підлягли неповному розкладанню в умовах боліт. Містить 50-60% вуглецю. Теплота згоряння (максимальна) 24 МДж/кг. Світові запаси становлять торфу порядку 500 мільярдів тонн з них більше 186 мільярдів тонн по оцінках фахівців перебувають на території Росії

Торф придбав сумну популярність у зв'язку з підземними пожежами відомими людству протягом тисячоріч. Такі пожежі практично не піддаються гасінню й становлять величезну небезпеку.

Торф'яні пожежі найчастіше бувають у місцях видобутку торфу виникають звичайно через неправильне поводження з вогнем від розрядів блискавки або самозаймання. Торф схильний до самозаймання воно може відбуватися при температурі вище 50 градусів (у літню жару поверхня ґрунту в середній смузі може нагріватися до 52 – 54 градусів)

Крім того досить часто ґрунтові торф'яні пожежі є розвитком низової лісової пожежі. У шар торфу в цих випадках вогонь заглиблюється в стовбурів дерев. Горіння відбувається повільно безвогняно. Підгоряють коріння дерев які падають утворюючи завали. Торф горить повільно на всю глибину його залягання. Торф може горіти у всіх напрямках незалежно від напрямку й сили вітру а під ґрунтовим обрієм він горить і під час помірного дощу й снігопаду.

Методи боротьби з лісовими й торф'яними пожежами

Ліквідація пожежі складається із зупинки пожежі його локалізації догашування й охорона. Ліквідацію масових лісових і торф'яних пожеж найчастіше ускладнюють важкоприступність районів гасіння й далекість їх від джерел водопостачання нераціональність а часом і неможливість залучення автотранспорту для доставки води. У той же час для здійснення протипожежних заходів потреба в ній може досягати декількох тисяч тонн у добу.

Успіх боротьби з лісовими й торф'яними пожежами багато в чому залежить від їхнього своєчасного виявлення й швидкого вживання заходів по їхньому обмеженню й ліквідації.

У цей час найпоширенішими способами гасіння лісових пожеж є захлещування крайки гасіння ґрунтом водою хімікатами а також видалення горючих матеріалів за допомогою віджигу вибуху або механічних засобів.

При невеликій пожежі варто приступитися до його гасіння.

Найпоширеніший і простій спосіб гасіння пожежі - захлещування вогню на крайці. Для захлещування найчастіше використовуються зелені галузі й молоді деревця (краще хвойних порід). При захлещуванні вогонь саме захльостують тобто б'ють по палаючій крайці різкими ковзними ударами намагаючись не тільки збивати полум'я але одночасно й змітати вугілля на вигорілу площу. Цей спосіб при слабких низових пожежах виявляється досить ефективним.

Наступний за значенням спосіб - гасіння ґрунтом тому що ґрунт у лісі завжди під рукою. За допомогою лопат на легких піщаних ґрунтах можна гасити низову пожежу навіть середньої сили. Потрапляючи на крайку пожежі ґрунт не тільки збиває полум'я але й припиняє горіння прохолоджуючи горючі матеріали й лишаю їхнього доступу кисню. Саме такий спосіб гасіння найчастіше вирішує результат двобою з вогнем.

Гасіння водою це спосіб що використовує проти пожеж сама природа: всі спалахи великих пожеж завершуються заливними дощами. Вода є прекрасним вогнегасним засобом але на відміну від ґрунту її доводиться доставляти і часом здалеку. Воду подають по шлангах привозять в автоцистернах скидають із вертольотів і літаків.

Лісові горючі матеріали особливо підстилка й торф коли сильно висохнуть погано змочуються водою. Звідси один зі шляхів економії води - підвищення її властивостей. Із цією метою у воду додаються різні хімікати. Замінити хімікатами при гасінні пожежі воду повністю неможливо. Хімікати легко гасять полум'я в зоні горіння але вони не в змозі згасити вугілля. Питома теплоємність вугіль дуже велика й краща речовина для їхнього охолодження - вода. Правда трапляються пожежі при яких вугілля практично не утворяться - швидкі низові. Але крайка в них легко захльостується і витрачати на її погашення хімікати просто не має змісту. У використанні хімікатів можна піти й по іншому шляху: зовсім не гасити полум'я й вугілля а обробляти тільки горючі матеріали перед крайкою пожежі роблячи їх не горючими. Але для одержання високого ефекту хімікат повинен бути розподілений по поверхні рівномірно. Зробити це можна лише змішавши хімікат з яким-небудь наповнювачем наприклад з водою. Але воду якщо вона їсти можна використовувати й без хімікатів. До того ж різного роду хімікати дуже дорогі.

Існують і інші способи гасіння пожеж - шляхом видалення або знищення горючого лісового покриву. Для мінералізації ґрунту у видаленні його від фронту пожежі або як профілактична міра широко застосовуються тракторні плуги.

Застосовується також і віджиг. Віджиг - це операція по випалюванню надґрунтового покриву з метою зупинки або запобігання пожежі. Його роблять від опорної лінії у вигляді вузької (40 сантиметрів) мінералізованої смужки тропи дороги струмка. Смугу що прилягає до опорної лінії з боку пожежі очищають від мотлоху. Віджиг починають завчасно не чекаючи підходу пожежі при цьому намагаються щоб горіння було слабким і не в якому випадку не переходило в крони.

Торф'яні пожежі охоплюють більші площі й важко піддаються гасінню особливо більших пожеж коли горить шар торфу значної товщини. Головним способом гасіння підземної торф'яної пожежі є обкопування палаючої території торфу огороджувальними канавами. Канави копають шириною 0 7- 1 0 м і глибиною до мінерального ґрунту або ґрунтових вод. При проведенні грабарств широко використовується спеціальна техніка: канавокопачі екскаватори бульдозери грейдери інші машини придатні для цієї роботи. Обкопування починається з боку об'єктів і населених пунктів які можуть зайнятися від палаючого торфу. Саму пожежу гасять шляхом перекопування палаючого торфу й заливання його дуже більшою кількістю води оскільки торф майже не намокає. Для гасіння палаючих штабелів караванів торфу а також гасіння підземних торф'яних пожеж використовується вода у вигляді потужних струменів. Водою заливають місця горіння торфу під землею й на поверхні землі.

Всі прийоми й методи боротьби з лісовими пожежами діляться на активні й пасивні. Активні методи обов'язково передбачають активний вплив на крайку пожежі як безпосереднє так і непряме. Безпосереднє гасіння доцільно лише тоді коли по близькості є досить води або горіння на крайці таке слабке що його можна захльостати або закидати ґрунтом. У всіх інших випадках переважніше непряме гасіння - віджиг.

Велике значення для зменшення наслідків стихійних лих має своєчасне оповіщення про їх населення що дозволить вжити необхідних заходів по захисту людей і матеріальних цінностей. Залежно від характеру стихійного лиха й умов його виникнення населення сповіщається про нього штабом ГО по всіх можливих каналах зв'язку - радіомовленню телебаченню й за допомогою звукових сигналів.

Сигнал про виникнення пожежі в лісовому масиві або на торфовищах передається встановленим порядком:

- з літаків що патрулюють (вертольотів) авіаційно-пожежної охорони - пожежно-хімічним станціям лісгоспів;

- черговим з пожежно-спостережливої вишки (лісником пожежним сторожем) - у службу державної лісової охорони або на відповідне лісогосподарське підприємство. Одержавши сигнал служба лісової охорони й лісгоспи організують гасіння пожежі й оповіщення населення про пожежу по радіо телефону або звуковим сигналам.

Тактика гасіння пожеж залежить від величини пожежі й інтенсивності горіння фронтальній крайці. Існує наступна класифікація пожежі:

Клас

А (загоряння)....................................................................менш 0 2 га.

Б (мала пожежа)...............................................................0 2 - 2 0 га.

В (невелика пожежа)........................................................2 1 - 20 га.

Г (середня пожежа)..............................................................21 - 200 га.

Д (велика пожежа)............................................................201 - 2000 га.

Е (катастрофічна пожежа)...........................................більше 2000 га.

Згасити пожежу класу А не вимагає особливих прийомів. Зате пожежі класу Б В Г и інші вимагають певної тактики. У процесі гасіння пожежі виділяється 4 послідовні операції: зупинка пожежі його локалізація сторожіння й догашення.

Торфовища й торфорозробки горіли на більших площах при цьому минулому відзначена значна кількість дрібних вогнищ і зон суцільного горіння в шарах до глибини 2 м а також загоряння караванів товарного торфу.

Страницы: 1 2