Демографічні проблеми людства

Рефераты по астрономии » Демографічні проблеми людства
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Коломийський інститут

Прикарпатського університету імені Василя Стефаника


Курсова робота

з предмету “Розміщення продуктивних сил”

на тему:

Демографічні проблеми людства”


Виконала:

студентка І курсу групи Е

Горинович Лілія Б.

Перевірив:

викладач МАЦИШИН І.Р.


м. Коломия 2001 р.


Зміст.

ВСТУП …………………………..………………………………..…………3-4 ст.

ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА. ……………………………………………5 ст.

ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА Й ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ……………6 ст.

РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ………………………………………...……7 ст.

ДЕМОГРАФІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ………………………………………………..…………………………8-15 ст.

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТЄДІЯЛЬНОСТІ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ. …………………………………………16-18 ст.

7.1. МІЖНАРОДНІ СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ. ……………………….…19 ст.

7.2. ПРОБДЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ МИРУ НА ЗЕМЛІ. …………….…20-21 ст.

7.3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОСТУПАЛЬНОГО І ПРОПОРЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСТВА СВІТУ. ……………………………22-23 ст.

8. ВИСНОВОК …………………………………………………………………24 ст.

9. ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………………25 ст.


1. ВСТУП

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності що зачіпають інтереси всього людства. Найваж­ливіші проблеми народонаселення які загрожують украй негатив­ними наслідками: стрімке зростання населення або демографічний вибух у країнах що розвиваються і загроза депопуляції або демогра­фічна криза в економічно розвинених країнах. До проблем народо­населення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в краї­нах що розвиваються кризу великих міст у деяких розвинених краї­нах стихійну внутрішню й зовнішню міграцію яка ускладнює по­літичні відносини між державами.

Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супрово­джується інтенсивним процесом перерозподілу світового населен­ня між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів не­ухильно знижується (33 1% 1950 p. 27% 1975 p.) і згідно з прогно­зами ООН зменшиться до 2000 р. до 20 5% тоді як частка регіонів Азії Африки та Латинської Америки 'що розвиваються відповідно зростає (1950 p. — 66 9% 1975 p. — 72 9% і за оцінкою до 2000 p. — 79 5%). Важливість даної проблеми полягає в тому що такий розви­ток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолан­ня економічної відсталості регіонів що розвиваються необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи Північної Америки та Японії в 70 — на початку 90-х pp. посилилася тенденція до різкого падіння наро­джуваності — значно нижче від рівня який забезпечує просте відтво­рення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією насе­лення з її негативними соціальними наслідками.

Стрімке зростання населення в країнах Азії Африки та Латин­ської Америки що розвиваються призводить до подвоєння його чи­сельності кожні 20—ЗО років і ускладнює вирішення соціально-еко­номічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості».

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між роз­виненими і тими країнами що розвиваються збільшився з 1:10 в 50-х pp. до 1:13 наприкінці 70-х pp. і може досягнути 1:15 до 2000 p.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах що розвиваються (млрд осіб): 1950 p. — 1 4; 1980 p. — 2 2 і за прогнозами ООН — 2 8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості особливо в про­мисловості росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х pp. число безробітних а також осіб що не знаходять постійного заробітку в країнах що розвиваються переви­щило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення в світі — з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. і за прогнозом ЮНЕСКО до 85% до кінця XX ст. кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах що розвиваються) відповідно ви­росла з 700 млн до 800 млн душ і може досягнути 950 млн у 2000 p. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної си­туації полягає в тому що населення земної кулі чисельність якого до 2000 p. перевищить 6 млрд осіб (а в 2025 p. — 8 млрд) входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих 1 млрд неписьменних 1 млрд безробіт­них 1 5 млрд знедолених які знаходяться за межею бідності.

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг Д. Медоус Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2000 p. або 2025—2050 pp. завдяки скорочен­ню народжуваності в країнах що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять що технологічними засобами контролю над на­роджуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку країни що розвиваються здатні проводити ефективну демо­графічну політику залишаючись порівняно відсталими в економічно­му соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концеп­ції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові К. Кларк П. Куусі Дж. Саймон та ін.) які відзначають що стабілізація чисель­ності світового населення як одна з умов вирішення проблем наро­донаселення являє собою природно-історичний процес: нульовий ріст населення є не причиною а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни що розвиваються можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворен­ня населення або його помірного зростання тільки в процесі одно­часного економічного соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народона­селення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого енергетичного економічного соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — сере­дина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах що розви­ваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах що розвиваються стало помітним із другої половини 80-х pp. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм плануван­ня сім'ї хоча 14 країн (Болівія Бутан Габон Джібуті Ірак Камбоджа . Катар Кенія Кувейт Лаос Ліван ОАЕ Оман Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблем народонаселення в розвиненому індустріальному і постіндустріаль-ному суспільствах.

2. ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА.

Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання про­цесів відтворення населення. Об'єктами демографічної політики може бути населення країни в цілому або окремих регіонів соціально-де­мографічні групи населення сім'ї певних типів або стадій життєво­го циклу. Вона являє собою комплекс заходів економічних (оплачу­вані відпустки і різні види допомоги при народженні дітей допомога на дітей залежно від їх кількості віку типу сім'ї тощо) адміністра­тивно-правових (законодавчі акти які регламентують шлюби розлу­чення положення дітей у сім'ях аліментні обов'язки і т. ін.) а та­кож виховних і пропагандистських покликаних формувати суспіль­ну думку норми і стандарти демографічної поведінки.

Залежно від напрямів демографічної політики визначають три групи країн: 1) країни які проводять політику обмеження росту населення; 2) країни демографічна політика яких спрямована на підтримування існуючих темпів приросту населення; 3) країни які здійснюють політику стимулювання росту населення. До першої групи належать країни з багаточисленним населенням або його високою щільністю які мають високі показники природного приро­сту (Китай Бангладеш Індонезія Пакистан Малайзія Непал Кенія Нігерія Мексика та ін.). На початку 90-х XX ст. років загальнонац­іональні програми планування сім'ї здійснювались у 128 країнах. Друга група включає країни як з багаточисленним населенням (на­приклад Бразилія) так і малочисленним (Намібія) які мають висо кий приріст населення (Йорданія Мозамбік) і низький (Данія Япо нія). До третьої групи належать країни з низьким (Болгарія Чехія Німеччина Греція Угорщина Франція та ін.) і з високим прирос том населення (Камбоджа Малі Лаос Ірак та ін.).

Особливості сучасної демографічної політики: зміна її пріори тетів з регулювання кількісного росту на удосконалення якісни:

характеристик населення; її головним об'єктом стає сім'я; адресно вибірковий характер врахування специфічних інтересів окреми:

соціально-демографічних груп населення (молодь особи похилого віку жінки) а також етнічних релігійних і т.д.

3. ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА Й ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ.

Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населен­ня що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографіч­ної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу а інколи й до повного обез­люднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної пове­дінки в деяких промислове розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для просто­го відтворення населення що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростан­ня світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності то це при­водить до прискореного збільшення чисельності населення неузго-дженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвит­ку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чи­сельності населення земної кулі значною мірою визначаються тем­пами його збільшення в країнах що розвиваються (Азії Африки та Латинської Америки де проживає близько 70% населення світу) демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення переви­щує 1 8—2 0% . Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвит­ком демографічного переходу порушена узгодженість типів наро­джуваності та смертності відновлюється проміжний тип відтворен­ня населення поступається місцем основному і демографічний ви­бух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку і коли він як у більшості слаборозвинених країн відбувається повільно довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах що роз­виваються проводиться демографічна політика спрямована на подо­лання перехідного характеру відтворення населення. Процес демо­графічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до ста­ну характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки але в більшості країн що розвиваються — не раніше середини XXI ст.

4. РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ.

Розселення — розміщення населення на території та форми його територіальної організації у вигляді системи поселень. Відображає як процес розподілу й перерозподілу населення на території так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час терито­ріальної мережі поселень. Розглядаючи всю існуючу різноманітність розселення можна вирізнити такі головні й найпоширеніші його форми:

Дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір'ями — садибами яке наближає людей до місць праці — земельних діля­нок лісів мисливських угідь тощо. Найвиразніші приклади дисперс­ної форми розселення — це хутори в Україні та поселення-одно-двірки фермерів у зоні гомстедів США.

Дисперсно-групове сільське розселення. Воно є переважною фор­мою сільського розселення у більшості країн світу. Розміри сіл та їх розміщення значно різняться залежно від країни.

Місто як найважливіша форма міського розселення.

Промислові поселення які не «доросли» до рівня міст. Найуні-версальнішим поширеним практично в усіх країнах видом посе­лень є зосередження гірничо-промислового населення (селища шах­тарів і рудокопів золотошукачів робітників нафтопромислів та буді­вельних кар'єрів). Другий масовий вид промислових поселень по­в'язаний з переробкою деревини третій — з переробкою сільськогос­подарської сировини.

Поселення службового характеру (поза містами в сільській місцевості). Функції службових поселень (найчастіше невеликих за роз­міром) завжди вузькоспеціалізовані. Історично вони з'явилися лише за умов розвиненого суспільно-територіального поділу праці.

Розселення кочових народів коли постійні населені пункти за­звичай відсутні а кочове населення має лише тимчасові стоянки — табори. Кочівництво — це форма розселення із специфічним госпо­дарським побутом.

Зазначені форми розселення далеко не завжди існують у чисто­му вигляді вони часто утворюють численні мішані та перехідні мо­дифікації характерні для певних зон або районів. З розвитком про­дуктивних сил форми розселення змінюються пристосовуючись до нових умов і вимог життя.

5. ДЕМОГРАФІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною бо трудові ресурси — головна продуктивна сила. Аналізую­чи вплив демографічних передумов на розміщення продук­тивних сил треба брати до уваги що населення — не лише виробник матеріальних благ і послуг але і їхній спожи­вач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці і дітей і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок і ринок праці.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:

— чисельність населення країни (регіону) його дина­міка характер відтворення;

— розміщення населення на території щільність населення форми розселення міграції;

— статевовікова структура населення чисельність і динаміка трудових ресурсів рівень їхньої кваліфікації;

— структура зайнятості населення;

— національний склад населення;

— демографічна політика держави.

У взаємодії з іншими передумовами й факторами розміщення продуктивних сил той чи інший структурний блок стає провідним визначальним.

Чисельність населення найбільше впливає на формуван­ня контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутріш­нього ринку країни або регіону. Певною мірою вона визна­чає й розмір валового внутрішнього продукту країни хоча ця залежність не пряма: вирішальний вплив на цю вели­чину справляють інші фактори (наприклад продуктивність праці).

А проте країна з великою кількістю населення як пра­вило має чималий валовий внутрішній продукт (ВВП). Наприклад за цим показником Індія що розвивається перевершує такі високорозвинуті країни як Бельгія Нідер­ланди Швейцарія Швеція. З тієї ж причини Китай попри нижчу продуктивність праці випередив за обсягом вироб­ництва Німеччину Великобританію Францію. Забезпечен­ня потреб (хоча б елементарних) населення — найголов­ніший заохочувальний мотив виробництва. Отже чисель­ність населення регіону — один із найважливіших фак­торів формування внутрішнього ринку. Іншим важливим фактором є купівельна спроможність населення.

Аналізуючи демографічні передумови розміщення про­дуктивних сил треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі. Це необ­хідно для визначення цілої низки економічних показників:

забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період обсягу виробництва товарів народного споживання обсягу коштів на соціальне забезпечення розмірів будів­ництва житла шкіл лікарень тощо. Навіть власник неве­личкого підприємства побутового обслуговування повинен бодай у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону щоб планувати свою діяльність.

А керівник великих економічних структур повинен мати інформацію про населення не лише свого регіону й краї­ни але й інших країн і навіть усього світу.

На початок 1998 р. населення світу сягнуло близько 6 млрд. чол. У десятьох найбільших країнах зосереджува­лось більше половини всього світового населення. Населення України становило 50 5 млн. чол.

Динаміка природного приросту населення регіону зале­жить від рівнів народжуваності й смертності; приріст на­селення — це різниця між кількістю народжених і помер­лих за певний період (звичайно — за рік). Щоб дані про народжуваність смертність і природний приріст були спів-ставні за різними регіонами їх розраховують на 1000 душ Населення одержуючи відповідні коефіцієнти (вони нази­ваються загальними);

коефіцієнт народжуваності»

_N_

п = Т S x 1000;


коефіцієнт смертності


_M__

m = Т S x 1000;


коефіцієнт природнього приросту


_NM

Кпр = Т S x 1000


де N – кількість народжених у регіоні (країні) за період T; M – кількість померлих; S – середня кількість мешканців регіону за період Т.


Якщо розраховуються річні показники то Т = 1 і формули набувають простішого вигляду наприклад

_N_

п = Т S x 1000;

Коефіцієнти природного руху обчислюються у проміле (%о). Народжуваність — найдинамічніший складник бо саме вона впливає на зміну природного приросту населення. Загальні коефіцієнти народжуваності прості для обчис­лення проте вони не зовсім точно характеризують демо­графічний процес бо не враховують вікову структуру насе­лення. Точніші сумарні коефіцієнти які показують кількість дітей пересічно народжених однією жінкою протягом життя (умовно — від 15 до 50 років; методика розрахунку цього та інших спеціальних показників відтворен­ня населення розглядається у курсі демографічної стати­стики).

Страницы: 1 2 3