Центральний банк та його роль у національній економіці

Рефераты по астрономии » Центральний банк та його роль у національній економіці

Назва реферату: Центральний банк та його роль у національній економіці
Розділ: Банківська справа

Центральний банк та його роль у національній економіці

Нам уже відомо що розуміють під монетарною політикою що її проводить центральний банк. У розвинутій ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце — він є центром грошово-кредитної системи національної економіки головною функцією якого є контроль та ре­гулювання пропозиції грошей у країні. Окрім цієї центральний банк виконує низку інших функцій — випускає в обіг національну валюту зберігає золотовалютні резерви країни та обов'язкові резерви комер­ційних банків виступає міжбанківським розрахунковим центром здій­снює касове обслуговування уряду тощо. Крім того центральний банк може бути покупцем і продавцем на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків. Ще одна фун­кція — "кредитора останньої надії"— полягає в тому що централь­ний банк забезпечує резервами банківську систему коли масові банкрутства банків можуть спричинити банківську і фінансову па­ніку що веде до банківської кризи.

У різних країнах існують різні моделі побудови центральних бан­ків та їхньої організаційної структури. У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не на­лежить державі (наприклад Федеральна резервна система СІЛА На­ціональний банк Швейцарії) або держава володіє лише частиною капіталу (наприклад у Банку Японії — 55%). Центральний банк країни незалежно від того в чиїй власності він перебуває керує грошовим обігом та кредитною системою країни. З населенням та діловими підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює.

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни НБУ не підпорядковується урядо­ві а належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

У США роль центрального банку виконує Федеральна резервна система (ФРС). Вона складається з двох організаційних ланок — Ра­ди керуючих та 12 федеральних резервних банків. Останні викону­ють функції центральних банків для округів на території яких вони розташовані. Крім цих банків членами ФРС є близько 6 тис. комер­ційних банків. Банки — члени ФРС є найбільшими приватними ко­мерційними банками. До того ж вони є клієнтами одного з резерв­них банків і користуються його послугами в тому числі отримують необхідні суми позик.

Рада керуючих ФРС здійснює контроль і нагляд за функціону­ванням грошової та банківської систем країни. Сімох членів цієї Ради призначає Президент США за згоди Сенату. Термін їхніх повнова­жень тривалий (14 років) і розведений у часі: відтак один член Ради змінюється кожні два роки. Членів Ради саме призначають а не ви­бирають щоб відокремити монетарну політику від політики партій.

Оскільки монетарну політику здійснює центральний банк краї­ни доцільно розглянути суть його балансу. Як і баланс комерційних банків баланс центрального банку складається з активів і пасивів.

Основними видами активів центрального банку е цінні папери позики комерційними банкам золотовалютні резерви та ін.

Цінні папери — це головно державні облігації куплені централь­ним банком. Ці цінні папери уряд випускає для фінансування мину­лого і поточного дефіциту державного бюджету тому вони є части­ною державного боргу. Центральний банк купує державні цінні папери на відкритому ринку у населення чи комерційних банків або безпосередньо у міністерства фінансів. Купівля—продаж державних цінних паперів дає змогу центральному банкові впливати на резерви комерційних банків і отже на їхню здатність створювати гроші че­рез надання позик.

Позики комерційним банкам — це кредити які центральний банк надає комерційним банкам. Рівень облікової ставки впливає на ве­личину цих позик.

Золотовалютні резерви містять вартість монетарного золота ва­люту інших країн та СДР.

Інші активи — це облігації що поіменовані в іноземних валютах а також такі матеріальні товари як комп'ютери устаткування при­міщень або будівлі що перебувають у власності центрального банку.

У підрозділі "Пасиви" основними є такі статті: резерви комерцій­них банків депозити скарбниці (казначейства) банкноти центрально­го банку та інші його зобов'язання.

Резерви комерційних банків — це обов'язкові резерви які комер­ційні банки зберігають у центральному банку.

Депозити казначейства — це кошти від податкових надходжень та гроші отримані з продажу облігацій населенню чи банкам. Для казначейства ці вклади є активами а для центрального банку — па­сивами.

Банкноти Національного банку України визначають пропозицію грошей в державі. Ці паперові гроші е вимогами на активи НБУ. Тільки банкноти що перебувають у обігу є зобов'язаннями цент­рального банку оскільки ті що містяться у його касі не є ні акти­вом ні пасивом.

Ознайомившись із балансом центрального банку можемо тепер розглянути знаряддя за допомогою яких цей банк може впливати на здатність банківської системи створювати гроші.

Знаряддя монетарної політики

Центральний банк регулює пропозицію грошей у національній економіці або інакше кажучи проводить монетарну політику за допомогою знарядь прямого та непрямого регулювання. Основними знаряддями прямого регу­лювання пропозиції грошей які здебільшого використовуються у країнах з перехідною економікою та тих що розвиваються є обме­ження обсягів кредитів що надаються певним галузям; пряме регулю­вання процентної ставки; обмеження величини кредитів для окремих банків. Ці знаряддя ефективно спрацьовують лише у короткостроко­вому періоді: вони дають змогу не допускати надмірного створення банками грошей.

Однак тривале застосування інструментів прямого регулювання пропозиції грошей справляє несприятливі впливи на розвиток на­ціональної економіки: зменшується рівень конкуренції між банка­ми підривається посередницька функція банків спотворюється структура наданих банками кредитів тощо. Тому у розвинутій рин­ковій економіці застосовують головно знаряддя непрямого регулю­вання пропозиції грошей до яких належать операції на відкритому ринку зміна облікової процентної ставки зміна норми резервування.

Застосування непрямих знарядь монетарної політики передбачає наявність розвинутого грошового ринку їхня перевага полягає в то­му що вони дають банкам змогу розподіляти кредитні ресурси від­повідно до потреб ринку. Використовуючи знаряддя непрямого регулювання грошового обігу центральний банк не має безпосеред­нього контролю над пропозицією грошей оскільки вона містить депозити які створюють комерційні банки. Непрямі знаряддя ко­ригують величину пропозиції грошей впливаючи на надлишкові резерви або грошовий мультиплікатор.

Операції на відкритому ринку. Ці операції є найважливішим зна­ряддям за допомогою якого центральний банк контролює пропози­цію грошей. Як уже зазначалось операції на відкритому ринку — це купівля центральним банком державних цінних паперів (облігацій) у населення фірм чи банків або продаж їм цих паперів щоб змінити величину або структуру резервів комерційних банків і отже пропо­зицію грошей. Та як же купівля і продаж державних цінних паперів впливають на надлишкові резерви комерційних банків?

Припустімо що центральний банк купує державні цінні папери. їх можна купити у населення фірм або комерційних банків але в усіх випадках результат однаковий: резерви комерційних банків збільшуються. Якщо наприклад центральний банк купує державні цінні папери у комерційних банків то він оплачує ці папери збіль­шенням резервів комерційних банків на суму купівлі. Тому баланс центрального банку і баланси комерційних банків зміняться так:

Баланс центрального банку

Активи Пасиви
+Цінні папери + Резерви комерційних банків

Баланс комерційних банків

Активи Пасиви

- Цінні папери

+ Резерви


У результаті цієї операції цінні папери перемістяться від комер­ційних банків до центрального банку. Тому перед цінними папера­ми у підрозділі "Активи" балансу комерційних банків стоїть знак мінус що означає зменшення їхньої кількості. І навпаки перед цін­ними паперами у підрозділі "Активи" балансу центрального банку стоїть знак плюс.

Центральний банк оплачує купівлю цінних паперів у комерцій­них банків збільшуючи їхні резерви. Тому у балансі комерційних банків перед резервами стоїть знак плюс. Це означає що резерви комерційних банків збільшилися а отже зросла їхня здатність вати позики.

Якщо ж центральний банк купує цінні папери у фірм чи насе­лення вплив цієї операції на резерви комерційних банків аналогіч­ний. Річ у тім що населення або фірми продавши цінні папери збільшують свої вклади у банках а водночас і фактичні резерви ко­мерційних банків. Загалом коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки надаватимуть у позику більше грошей то пропозиція грошей у національній економіці зросте.

Продаж центральним банком цінних паперів комерційним бан­кам зменшує їхні резерви. Купуючи цінні папери комерційні банки виписують чеки на свої вклади тобто на резерви у центральному банку. Центральний банк ураховує чеки і відповідно зменшує резер­ви комерційних банків. Тому зміни у балансі центрального банку і балансах комерційних банків виглядатимуть так:

Баланс центрального банку

Активи Пасиви
- Цінні папери - Резерви комерційних банків

Баланс комерційних банків

Активи Пасиви

- Резерви

+ Цінні папери


Знак мінус перед резервами у підрозділі "Активи" комерційних банків вказує на їх зменшення; можливості до створення комерцій­ними банками грошей звужуються. Продаж центральним банком державних цінних паперів населенню чи фірмам спричиняє анало­гічний результат. Отже коли центральний банк продає цінні папери на відкритому ринку резерви комерційних банків зменшуються. Зменшен­ня резервів комерційних банків спричиняє зменшення пропозиції грошей у національній економіці.

Постає запитання: що спонукає населення або комерційні банки продавати державні цінні папери або купувати їх? З теми 6 нам відо­мо що ціна облігацій і процентна ставка перебувають у зворотній залежності. Якщо центральний банк купує державні облігації попит на них зростатиме. Ціна облігацій також зростатиме а процентна ставка знижуватиметься. Підвищення ціни облігацій і зниження процентної ставки спонукатимуть комерційні банки фірми чи домогосподарства продавати їх центральному банкові. І навпаки коли центральний банк продає державні облігації їхня пропозиція зрос­тає що знижує ціну облігацій і підвищує процентну ставку на них. Це стимулює комерційні банки та населення купувати державні об­лігації.

Операції на відкритому ринку поділяють на два види: динамічні та захисні. Динамічні операції спрямовані на зміну обсягу резервів і грошової бази. Захисні операції мають на меті нейтралізувати впли­ви інших чинників що можуть змінити пропозицію грошей у націо­нальній економіці.

Прикладом захисних операцій є угоди про зворотний викуп (їх часто називають "репо"). Такі угоди передбачають що центральний банк купує цінні папери за умови що продавець викупить їх через короткий період часу — як правило менш ніж за тиждень. Операції "репо" чинять лише тимчасовий вплив на обсяг банківських резер­вів — після їх завершення цей обсяг встановлюється на попередньо­му рівні. Якщо центральний банк хоче здійснювати тимчасовий продаж цінних паперів на відкритому ринку то він укладає угоди про їх продаж-купівлю ("зворотне репо"). За цих угод центральний банк продає цінні папери а покупець погоджується продати їх назад центральному банкові у близькому майбутньому.

Прикладом динамічних операцій є угоди у формі "аутрайт" які означають остаточну купівлю чи продаж центральним банком цін­них паперів з негайною їх оплатою. Ці операції мають на меті оста­точно змінити пропозицію грошей у національній економіці.

Облікова ставка. Як нам уже відомо процентну ставку за якою центральний банк надає позики комерційним банкам називають обліковою або дисконтною. Позики центрального банку комерційним банкам називають дисконтними позиками. Ці позики надаються ко­мерційним банкам на короткий період часу: по-перше для підтри­мання їхніх обов'язкових резервів на необхідному рівні по-друге — для підтримання ліквідності комерційних банків в ситуації "навали на банк".

Отримуючи дисконтну позику комерційний банк передає цент­ральному банкові виписане-на себе зобов'язання що гарантоване певною заставою — здебільшого державними цінними паперами що належать позичальникові. Боргове зобов'язання банку-пози-чальника є активом для центрального банку що записується в акти­вах балансу центрального банку як позики комерційним банкам. Водночас у пасивах його балансу буде збільшено резерви комерцій­них банків. Для комерційного банку його боргове зобов'язання є пасивом і записується у його балансі як "Позика в центрального бан­ку". Оскільки позики у центрального банку не вимагають жодних обов'язкових резервів уся сума позики є надлишковими резервами. Дисконтні позики відображаються у балансах центрального банку і комерційних банків так:

Баланс центрального банку

Активи Пасиви
+ Позики комерційним банкам + Резерви комерційних банків

Баланс комерційних банків

Активи Пасиви
+ Резерви + Позика в центрального банку

Отже отримання комерційними банками позик у центрального банку збільшує їхні резерви та здатність до кредитування.

Центральний банк контролює обсяг позичених у нього комер­ційними банками коштів через облікову ставку. Зниження облікової ставки заохочує комерційні банки до отримання додаткових резер­вів через позики у центрального банку. Кредити комерційних банків на основі цих позик збільшують пропозицію грошей. Підвищення облікової ставки знеохочує дисконтні позики і отже стримує збіль­шення пропозиції грошей у національній економіці.

Однак результати від зміни облікової ставки залежать не від цен­трального банку а від комерційних банків. Якщо наприклад об­лікову ставку знижено але небагато банків хочуть взяти дисконтні позики то це може не вплинути на резерви банків і пропозицію гро­шей. Обсяг позик у центрального банку визначається не лише рів­нем облікової ставки а й вартістю отримання позики з альтернатив­них джерел зокрема рівнем процентної ставки на міжбанківському ринку. Якщо процентна ставка на цьому ринку нижча за облікову то обсяг позик комерційних банків у центрального зменшується.

Наслідки зміни облікової ставки досить невизначені для націо­нальної економіки бо центральний банк не може точно передбачи­ти обсяг кредитів які візьмуть у нього комерційні банки. Загалом зміна облікової ставки здебільшого сигналізує про наміри централь­ного банку щодо майбутньої монетарної політики.

Норма резервування. Центральний банк може впливати на здат­ність створювати гроші змінюючи норму резервування. Підвищення норми резервування збільшує величину обов'язкових резервів що їх повинні зберігати банки. Інакше кажучи надлишкові резерви переводяться в обов'язкові що зменшує здатність комерційних бан­ків до створення грошей через надання позик. Водночас підви­щення норми резервування означає зменшення розміру грошового мультиплікатора а це ще більшою мірою звужує пропозицію гро­шей.

Зниження норми резервування зменшує обов'язкові резерви пе­реводячи їх у надлишкові що збільшує здатність банків створювати гроші через надання позик. Водночас зростання розміру грошового мультиплікатора посилює цю здатність комерційних банків.

Отже норма резервування впливає на здатність банківської систе­ми створювати гроші за двома напрямами. По-перше вона змінює ве­личину надлишкових резервів комерційних банків. По-друге вона змінює розмір грошового мультиплікатора.

Зміна норми резервування є дуже сильним знаряддям впливу на пропозицію грошей. Тому центральний банк використовує цей засіб порівняно рідко. Річ у тім що підвищення цієї норми може спричи­нити раптові труднощі банків з низькими наднормативними резер­вами. Часта зміна норми резервування вимагала б від комерційних банків підтримувати значний рівень резервів щоб мати змогу у будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Це зменшу­вало би прибутки банків оскільки наднормативні та обов'язкові ре­зерви не приносять процента.

З усіх знарядь монетарної політики у розвинутій ринковій еко­номіці найважливішими безперечно є операції на відкритому ринку які мають кілька значних переваг. По-перше центральний банк пов­ністю контролює обсяг операцій на відкритому ринку тоді як на­приклад він може заохочувати брати дисконтні позики але не може контролювати їхній обсяг.

По-друге операціям на відкритому ринку притаманна гнучкість. Якщо виявлено помилки у проведенні операції на відкритому рин­ку то центральний банк може негайно змінити цю операцію на про­тилежну. Крім того державні цінні папери можна продавати у вели­ких або малих кількостях і вплив цього знаряддя на резерви банків буде негайним.

По-третє операції на відкритому ринку порівняно зі зміною норми резервування працюють витонченіше. Річ у тім що зміна норми резервування може різко позначитися на прибутках банків тоді як операції на відкритому ринку не впливають помітно на при­бутковість банків.

Цілі та завдання монетарної політики

Центральний банк використовує знаряддя монетарної політики для стабілізації національної види монетарної економіки зокрема для досягнення таких цілей: політики: 1) економічне зростання; 2) високий рівень зайнятості; 3) стабільний рівень цін; 4) стабіль­ність на фінансових ринках; 5) стабільність процентних ставок; 6) стабільний курс національної валюти.

Хоча багато із цілей монетарної політики збігаються (наприклад висока зайнятість поєднується із економічним зростанням) але окремі суперечать одні одним. Так досягнення стабільного рівня цін часто не відповідає таким цілям як стабільність процентних ста­вок і високий рівень зайнятості у короткостроковому періоді. Річ у тім що коли національна економіка перебуває у фазі піднесення і безробіття зменшується то процентні ставки та інфляція можуть піднестися. Якщо наприклад центральний банк хоче не допустити зростання процентних ставок і купуватиме державні облігації що підвищуватиме ціни на них і знижуватиме процентні ставки то про­позиція грошей збільшуватиметься і темпи інфляції зростатимуть. З іншого боку якщо центральний банк уповільнить зростання гро­шей щоб стримати темпи зростання цін то у короткостроковому періоді і процентні ставки і безробіття можуть зрости. Отже він має вибирати між протилежними речами.

Однак центральний банк не може прямо досягти поставлених цілей: наприклад підвищити рівень зайнятості чи знизити темпи ін­фляції.

Страницы: 1 2 3