Духовна культура епохи Просвітництва
План
1. Загальна характеристика епохи Просвітництва
2. Література епохи Просвітництва
3. Особливості розвитку мистецтва доби Просвітництва (архітектура, живопис, музика)
1.Під Просвітництвом прийнято розуміти прогресивну ідейну течію епохи становлення капіталізму, пов’язану з боротьбою проти феодальних порядків. Вона мала такий величезний вплив на всі сфери духовного життя суспільства, що й саму епоху називають епохою Просвітництва. За часом – це приблизно друга половина XVII–XVIIІ ст.
Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності. Рушійною силою історичного розвитку просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, поліпшення морального стану суспільства. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. В цьому вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.
2.У XVIIІ ст. особливо поширилась філософська та суспільно-політична думка французьких просвітителів: Вольтера (1694–1778), Ш.-Л. Монтеск’є (1689–1755), Д. Дідро (1713–1784), Ж.-Ж. Руссо (1712–1778).
Одним з найбільш відомих англійських письменників цієї доби був Д. Дефо (1660–1731), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалась пихатість аристократії. Небачену славу приніс йому роман «Робінзон Крузо». Цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відважної боротьби з небезпекою.
Чимало передових ідей висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667–1745). У своєму романі «Мандри Гуллівера» під виглядом казкових подорожей головного героя Свіфт висміяв вади сучасного йому суспільства: жадібність, підозрілість, несправедливість.
Глибоким соціальним змістом сповнені твори французького драматурга і публіциста П.-О.К. Бомарше (1732–1799). Найбільш відомі серед них – комедії «Севільський цирульник» та «Весілля Фігаро», де автор висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образ розумного та кмітливого слуги Фігаро. Він не лише весела людина і майстер хитрої інтриги, але й людина величезного розуму та енергії. Сюжети комедій Бомарше використовували великі композитори Моцарт і Россіні для створення опер.
Важливу роль у розвитку німецького Просвітництва відіграли видатний поет і мислитель Й.-В. Гете (1749–1832), великий поет Й.-Ф. Шіллер (1759–1805).
Найвидатнішим представником німецької літератури кінця XVIIІ ст. початку ХІХ ст. був поет і мислитель Й.-В. Гете (1749–1832), що став одним з найбільш освічених людей свого часу. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості людини, що знайшло яскраве відображення у всесвітньо відомій драматичній поемі «Фауст». Над цим твором він працював майже усе життя. У середньовічну легенду про доктора Фауста, який продав душу і за це отримав можливість реалізувати усі свої бажання, Гете вклав новий філософсько-моральний зміст. Його героя мучать питання: «У чому полягає сенс життя?», «Що таке щастя?» І тільки в кінці трагедії, вже гинучи, Фауст доходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності і боротьбі. На сюжет гетевського «Фауста» французький композитор Ш. Гуно (1818–1893) створив однойменну оперу, яка користується величезною популярністю.
3. Для XVIIІ ст. характерна наявність ряду художніх напрямів, які нерідко взаємоперетиналися: зберігаються бароко
і класицизм
, виникають рококо
і романтизм
. Вони позначились на різних жанрах мистецтва і, насамперед, знайшли своє втілення в архітектурі та живописі.
Архітектура
Характерною особливістю розвитку архітектури в XVIIІ ст. було спорудження великих будівель державного та громадського значення. Розповсюджується витончений стиль: у зовнішньому та внутрішньому оздобленні палаців, церков, замків; застосовується багато дрібних ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками. Цей стиль увійшов в історію під назвою «рококо» (від французького «rococo» – подібний на черепашку).
Напередодні та під час французької революції XVIIІ ст. архітектура у Франції знову повертається до класицизму, наслідуванню архітектури стародавніх Греції та Риму. Цей стиль особливо утвердився в роки імперії Наполеона І. Будівлі, портрети, меморіальні колони, тріумфальні арки споруджувалися в чітких, величних пропорціях, як в часи імператорського Риму. Стиль Французької архітектури, пов’язаний з часом імперії Наполеона І, прийнято назвати ампіром
(імперія). Один з шедеврів французького класицизму другої половини XVIIІ ст. є Пляс де ля Конкорд (Площа згоди) у Парижі (архітектор Ж.-А. Габрієль).
Класицизм як основний напрям архітектури широко використовувався і в Англії: собор Св. Павла (1675–1710, архітектор К. Рен).
Під час великої пожежі 1666 року в Лондоні згоріло 13200 будинків. Весь лондонський центр (Сіті) треба було зводити заново. Під керівництвом К. Рена була проведена велика робота по плануванню лондонського центру, збудовано безліч споруд. Однак найбільшим його досягненням був собор св. Павла (1675–1710), який вважається шедевром світової архітектури. Напис на могильній плиті К. Рена, похованого в соборі, закликає: «Якщо ти шукаєш пам’ятник будівничому, то оглянься довкола!».
Живопис
При дворах абсолютних монархів XVIIІ ст. розквітав пишний офіційний придворний живопис. У ньому було менше релігійних мотивів, ніж у середні віки, переважали міфологічні сюжети, портрети королів, полководців. Особливо модним став так званий «галантний живопис», який змальовував світських дам і кавалерів, пікніки на лоні природи.
Наприкінці XVIIІ ст. гостра політична боротьба французької буржуазії проти дворянства відбилося і в живописі. Художники почали створювати картини з образами реальних людей з «третьої верстви», писали портрети видатних просвітителів XVIIІ ст. У такому напрямі працював талановитий художник Ж.Б. Грез (1725–1805), який написав портрет Дені Дідро.
Найбільш видатним представником класицизму став Ж.‑Л. Давід
(1748–1825). Ще до Великої французької революції він написав картину «Клятва Гораціїв», на якій зображений батько, який благословляє синів на бій з ворогами республіки у Стародавньому Римі. Під час Великої французької революції Давід голосував за страту короля і вніс пропозицію про перетворення королівського зібрання картин і статуй у Луврі у національний музей.В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л. Давід став писати пишні, офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену ним знать.
На останню чверть XVIIІ ст. припадає виникнення складного духовного руху, який отримав назву романтизм
. Для романтизму властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійсності. Романтизм, показ героїки національно-визвольної боротьби є характерним для творчості великого іспанського художника Ф. Гойї (1746–1828). Широко відомий груповий портрет королівської сім’ї, в якому він не побоявся реалістично зобразити обличчя короля з ознаками виродження, відштовхуюче, пихате і злобне лице королеви. В той же час картини, присвячені простим людям Іспанії, Ф. Гойя писав з величезною любов’ю до народу. Революційним пафосом овіяна його картина «Розстріл повстанців».
Музика
Й.-С. Бах – великий німецький композитор і органіст, створив сотні музичних творів для церковного хору, концертів для оркестрів, п’єс для органа, скрипки, флейти. Композитор використав і переробив величезний матеріал з німецьких, французьких, англійських народних пісень і танців.
В.-А. Моцарт – великий австрійський композитор. Його геніальний талант розвинувся дуже рано. Цьому сприяли рідкісні природні дані, а також сімейне середовище – батько був видатним музикантом. Опери Моцарта «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «Весілля Фігаро» й досі виконуються на кращих сценах багатьох країн.
Говорити про музичне мистецтво доби Просвітництва неможливо, не згадавши ім’я геніального композитора, новатора в музиці Й. Гайдна. Його справедливо вважають «батьком» симфоній і квартетів. П. І. Чайковський писав про нього: «Не будь його – не було б ні Моцарта, ні Бетховена». Найбільш знамениті твори Й. Гайдна: опера «Несподівана зустріч», симфонія «Ранок», «Полудень», «Вечір».
Другие работы по теме:
Проблеми морального виховання й самовиховання
Реферат на тему: Проблеми морального виховання й самовиховання в педагогічній спадщині відродження та просвітництва Значний крок уперед у розвитку уявлень про суть, мету, принципи й методи морального виховання та самовиховання був зроблений рядом представників педагогічної думки. Визначне місце серед них посідає Я.
Західноєвропейський Ренесанс
Періодизація епохи Ренесансу. Гуманістичний характер філософії епохи Відродження, Реформації. Сутність поняття "гуманізм". Просвітництво і "барокова" філософія. Проблеми відмінності "космологічного" та "мистецького" періодів філософії Відродження.
Філософські погляди Григорія Сковороди
Становлення філософської системи, специфічного стилю і форми філософського мислення великого українця. Фундаментальні цінності очима Г. Сковороди. Традиції неоплатонізму і християнської символіки. Принцип барокової культури. Суперечності світу.
Філософія Нового часу
Зусилля передових філософів Нової епохи у напрямку боротьби проти релігії та схоластики. Матеріалістичний характер онтологічних концепцій. Використання раціоналізму та емпіризму для розв'язання проблеми обґрунтування знання і способів його досягнення.
Політична культура 2
Політична культура Термін «культура» (з лат. – обробка, вирощування) означає процес набування знань і досвіду, що включає духовний і практичний аспекти. За іншим визначенням, культура – спосіб і наслідок людської діяльності, що відтворює особисте і суспільне буття в усіх його проявах. Залежно від сфер життєдіяльності суспільства виокремлюють економічну, соціальну, духовну і політичну культуру, яка і є предметом нашого розгляду.
Истоки современного понимания термина "культура"
В своем первоначальном значении латинское слово cultura означало культивацию сельскохозяйственных растений или вскармливание домашней птицы или скота. В начале XVI в. этот первоначальный смысл был расширен.
Архаический Юго-запад
, англ. The Archaic Southwest — термин, включающий археологические культуры юго-запада США в период примерно между 6500 г. до н. э. и 200 г. н. э. Культурам, относящимся к указанному периоду, были свойственны следующие характеристики:
Народження гуманізму
Реферат на тему: Народження гуманізму Поняття " гуманізм " (лат. humanism — людяний, людський) у філософській літературі вживається у двох значеннях. В широкому — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, у більш вузькому — це прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.
Возникновение и развитие первобытной культуры
Первобытная культура — культура собирательства и охоты, имеющая весьма длинную историю и являющаяся в известном смысле культурой исходной, базовой, со всеми вытекающими отсюда особенностями. Описания и анализ первобытной культуры показывают, что в поведении человека добывание пищи, размножение и самозащита неразрывно связаны.
Взаимосвязь понятий культура и цивилизация
Цивилизация – это: Стадия всемирного исторического процесса, связанная с достижением определенного уровня воспроизводства социальной жизни. Локализованные в пространстве и времени общ-ва, которые являются целостными системами, представляющими конкретный социокультурный феномен, имеющими четковыраженные параметры духовного, технологического, экономического и политического развития.
Релігія як сфера духовної культури її елементи і структура 2
Релігія як сфера духовної культури, її елементи і структура. З'ясуємо суть зв'язку релігії та духовної культури. Філософія свого часу розробила поняття "духовне виробництво" для характеристики виробництва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймовірно, саме продукти духовного виробництва в широкому розумінні й складають елементи духовної культури.
Просвітництво. Культурна характеристика
Культурний рух Просвітництва був започаткований в Англії у XVII ст., де під впливом буржуазної революції зародилось багато ідей, характерних для всієї епохи. Соціально-економічний розвиток європейських країн. Українська культура в умовах Відродження.
Основы риси романтизму
Інститут міжнародних відносин Національного універитету імені Тараса Шевченка РОБОТА НА ТЕМУ: ОСНОВНІ РИСИ РОМАНТИЗМУ Студентки 1 курсу Відділення МЕВ
Поверти-Пойнт культура
Декоративные глиняные шарики из Поверти-Пойнт: вероятно, символы душ предков Культура Поверти-Пойнт — археологическая культура индейцев, обитавших в низовьях р. Миссисипи, ныне штат Луизиана. Существовала примерно в 17-7 вв. до н. э. Памятниками данной культуры являются сохранившиеся до наших дней колоссальные земляные сооружения (курганы) у Поверти-Пойнт около города Эппс в штате Луизиана.
Методологічні засади розуміння національної культури
Культура українського народу. Національні особливості української культури. Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації. Проблема систематизації культури і розкриття її структури. Сучасна теорія культури.
Духовна культура та її структура
Філософське бачення духовної культури. Структура та специфічність духовної культури. Духовне виробництво як окрема ланка культурного життя. Суспільна культурна свідомість, прийняття суспільством духовної культури. Будова культури у суспільстві.
Європейська культура епохи Відродження та Нового часу
Передумови епохи Відродження, гуманізм як ідеологія Відродження. Реформація і особливості розвитку її культури. Науково-технічний переворот та формування світогляду Нового часу. Аналіз основних художніх стилів XVII-XVIII століть; бароко та класицизм.
История культуры 2
История культуры — раздел исторической науки и культурологии, в рамках которого изучаются явления и процессы, связанные с развитием и взаимодействием тех аспектов человеческой деятельности, которые так или иначе связаны с культурой. Также история культуры является социально-гуманитарной академической дисциплиной.
Культура Донг-Шон
Изображение на бронзовом барабане из Нгок-Лу, Вьетнам Культура Донг-Шон , вьетн. Văn hуa Đфng Sơn — доисторическая археологическая культура азиатского бронзового века, существовавшая на территории Индокитая. Названа по поселению на севере Вьетнама, где были обнаружены её следы.
Ортоироидная культура
(ортоироиды; Ortoiroid) — первая известная археологическая культура на островах Вест-Индии. Считается, что она происходит из бассейна Ориноко (север Южной Америки), откуда её носители мигрировали на Малые Антильские острова и дошли до Пуэрто-Рико. Согласно Раузу ортоироидная культура долгое время развивалась в Южной Америки прежде чем началось переселение на Антильские острова.[1] Наиболее ранние радиоуглеродные датировки для Тринидада относятся к 5230 году до н. э., наиболее поздние (190 год н. э.) получены для Пуэрто-Рико.
Культура Тумако-Ла-Толита
— доколумбова культура, существовавшая в прибрежных районах Колумбии (Тумако) и Эквадора (Ла-Толита) в период с VI в. до н. э. по II в. н. э. Между устьем реки Сан-Хуан (Колумбия) и бухтой Байя-де-Сан-Матео (Эквадор) были обнаружены многочисленные археологические находки большой исторической и художественной ценности.
Среднестоговская культура
Введение 1 Погребальный обряд 2 Хозяйство 3 Антропологический облик Список литературы Введение Среднестоговская культу́ра — археологическая культура эпохи энеолита (4500-3500 до н.э), распространённая в степях Приазовья между Днепром и Доном. На востоке её локальные разновидности доходили до среднего Поволжья[1].
Интернет-культура
Содержание 1 Частные случаи интернет-культуры Интернет-культура (англ. Internet culture) — это культура подачи информации и культура общения пользователей в Интернете. Как глобальный феномен интернет-культура (киберкультура пользователей Интернета) возникла благодаря Интернету и приобрела признаки обособленного общественного явления в рамках человеческой цивилизации.
II тысячелетие до н. э.
— временной промежуток с 2000 по 1001 год до нашей эры. Вторая половина II-го тысячелетия до н. э. — Срубная культура в степных и лесостепных районах Украины и Европейской части России, Абашевская культура в лесостепном Подонье, Среднем Поволжье и на Южном Урале.
Культура Санта-Мария
Введение 1 Культура Белен (Belйn) 2 Культура Санагаста (Sanagasta) 3 Культура Уальфин (Hualfнn) Введение Культура Санта-Мария существовала на территории современной Аргентины на северо-западе провинции Катамарка в период 1200—1470 н. э., в основном в долинах Кальчакиес и Йокавиль. По-видимому, была основана народом диагита, проживавшем в данном регионе со времён возникновения данной культуры.
Культура Санагаста
Культура Санагаста , известная также как культура Ангуаласто , возникла на территории Аргентины около 1000 г. н. э. Её центр находился на территории современной провинции Риоха, а влияние распространялось до провинции Сан-Хуан.
Азильская культура
Азильская культура — археологическая культура (или технологическая традиция) эпохи эпипалеолита на севере Испании и юге Франции. Вероятно, азильская культура относится к периоду Аллерёдского климатического перепада около 8 тыс. л. до н. э., и следовала за мадленской культурой. По мнению археологов, азильская культура представляла собой финальную стадию мадленской, в то время, как потепление климата привело к изменениям в образе жизни людей в регионе.
Культура Кловис
Культура Кловис — доисторическая культура аборигенов Северной Америки, первым свидетельствам которой 13 000 лет (11 000 радиоуглеродных лет). Её начало связывают с концом последнего ледникового периода.
Бутмирская культура
Культуры неолита Европы Бутмирская культура — балканская неолитическая культура. Существовала в период 2600—2400 г. до н. э. Является одной из потомков культуры кардиальной керамики.
Наукові досягнення в епоху Просвітництва Розвиток медицини
Р Е Ф Е Р А Т на тему: Наукові досягнення в епоху Просвітництва. Розвиток медицини Формування світоглядних орієнтирів Просвітництва пов'язане не лише з загальною атмосферою доби, а й з бурхливим розвитком природничих наук і філософії.
Українська родина педагогіка минуле і сьогодення Міні-доповідь
УКРАЇНСЬКА РОДИНА ПЕДАГОГІКА МИНУЛЕ І СЬОГОДЕННЯ МІНІ-ДОПОВІДЬ Відколи існує людство на землі відтоді воно й дбає про продовження свого роду. І це недаремно. Від батьків передаються дітям не тільки генетичний код, рідна мова, виробничий і побутовий досвід, а й матеріальна і духовна культура, втрата якої призводить до деградації нації.