Законодавче регулювання робочого часу

Рефераты по управлению » Законодавче регулювання робочого часу
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕГІ ім. СТЕПАНА ДЕМ ЯНЧУКА [email protected] РЕФЕРАТ з дисципліни “ Управління персоналом на тему: “Законодавче регулювання робочого часу” Виконала:

Перевірив:

РІВНЕ - 2004

Законодавче регулювання робочого часу.

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається з одного боку рівнем розвитку виробництва з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України (далі Кодекс) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації укладаючи колективний договір можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год. 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний добовий тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини яка змінюється протягом доби (рис.1) що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни час її початку та закінчення тривалість обідньої перерви тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи кількість вихідних днів на тиждень роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці кількість працівників які йдуть у відпустку тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України (1995).

Робочий час та його правове регулювання.

Робочий час – правове регулювання - Розділ 4й Кодексу

В загальному вигляді в ст. 50 вказується нормальний робочий час.

Стаття 50. Норма тривалості робочого часу Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу ніж передбачено в частині першій цієї статті.

Поряд із цим в наступних статтях встановлюються обмеження щодо тривалості робочого часу надурочних робіт роботи в святкові дні і т.д.

Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу.

Стаття 52. П'ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи.

Стаття 53. Тривалість роботи напередодні святкових неробочих і вихідних днів.

Стаття 54. Тривалість роботи в нічний час.

Стаття 55. Заборона роботи в нічний час.

Стаття 56. Неповний робочий час.

Стаття 57. Початок і закінчення роботи.

Стаття 58. Робота змінами.

Поняття і значення правового регулювання робочого час.

Правове регулювання робочого часу – це закріплення в нормах права тривалості нормального робочого часу видів робочого часу а також його режимів і обліку.

Регулювання робочого часу означає встановлення тимчасового критерію міри праці. Разом з тим воно обмежуючи максимальну межу часу затрачуваного на працю за цією межею звільняє час для відпочинку відновлення працездатності виконання сімейних обов'язків навчання і перенавчання без відриву від роботи занять спортом і т.д.

Варто підкреслити що основними функціями регулювання робочого часу є:

• охоронна (для відновлення працездатності тривалої і високої продуктивності робочої сили);

• виробнича (забезпечення високої продуктивності праці виконання завдань що стоять перед підприємствами установами організаціями господарсько-економічним комплексом країни в цілому).

Робочим часом є час протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього розпорядку трудовим договором повинен виконувати свої трудові обов'язки а також деякі інші періоди наприклад внутрізмінні перерви (для обігріву при роботі на вулиці для годівлі дитини до 1 5 – літнього віку) які трудове законодавство відносить до робочого часу.

Робочий час з одного боку закріплює міру праці а з іншого боку - забезпечують працівнику надання вільного часу для відпочинку і відновлення витрачених сил.

Виконання цієї задачі забороняє в якості загального правила збільшення тривалості робочого часу в порівнянні з установленою нормою. Воно можливо лише у виняткових випадках передбачених законом.

Робочий час протягом якого працівник повинен виконувати свої обов'язки не завжди збігається з фактично відпрацьованим часом. Фактичний - це реально витрачений кожним окремим працівником час що визначає його конкретну участь у трудовому процесі. Він може збігатися з робочим часом чи з його нормою а може бути як менше так і більше її.

Відповідно до фактично відпрацьованого часу провадитися оплата праці даються додаткові відпустки в зв'язку зі шкідливими умовами на виробництві за ненормований робочий день і т.д. Недоробка на протязі робочого дня може викликати певні правові наслідки - накладення стягнення й інших санкцій при наявності провини працівника в цьому.

Робочий час виміряється в тих же одиницях що і час узагалі - у годинах днях і т.д. Законом звичайно використовується такий вимірник як робочий день і робочий тиждень.

Види робочого часу і методи його регулювання.

Робочий час розрізняється по тривалості: нормальний скорочений неповний. Перші два види встановлюються законодавством і на його основі колективним і трудовим договором неповний робочий час – сторонами трудового договору при прийомі на роботу або згодом. Усі три види є нормованим робочим часом.

Нормальний робочий час.

Для більшості працівників застосовується нормальна тривалість робочого часу що не може перевищувати 40 годин на тиждень як при п'яти- так і при шестиденному робочому тижні.

Скорочений робочий час .

Згідно ст. 50 Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу в організаціях не може перевищувати 40 годин на тиждень. Кодекс виходить з того що нормальна тривалість робочого часу може бути і менш 40 годин про що сказано в ст. 50 Кодексу що регулює скорочену тривалість робочого часу.

У ст. 50 Кодексу перераховані категорії працівників для яких нормальна тривалість робочого часу складає:

24 години на тиждень - для працівників молодше 16 років;

36 годин на тиждень - для працівників у віці від 16 до 18 років;

35 годин на тиждень - для працівників що є інвалідами I і II груп;

36 годин і менш - для працівників зайнятих на роботах зі шкідливими і (чи) небезпечними умовами праці.

Право на скорочений робочий час мають працівники професії і посади яких передбачені по виробництвах і цехам у відповідних розділах Списку незалежно від того у якій галузі економіки знаходяться ці виробництва і цехи. Наприклад працівникам ливарного виробництва (крім кольорового лиття) підприємств машинобудування "Сільгосптехніки" легкої харчової й іншої галузей промисловості скорочений робочий день і додаткова відпустка по шкідливості надаються відповідно до підрозділу "Ливарне виробництво" розділу "Металообробка" а працівникам ливарного виробництва кольорових металів - розділу "Кольорова металургія".

Підставою для скорочення тривалості робочого часу у випадках зазначених в останній частині ст. 51 Кодексу служать спеціальні нормативні акти що стосуються кожної категорії окремо.

Так педагогічні працівники в порядку установленому законодавством користаються правом на нормований шестигодинний робочий день і скорочений робочий тиждень.

Тривалість робочого часу медичних працівників залежить від виконуваних ними професійних функцій і установи у якій вони працюють. Зокрема лікарям поліклінік зайнятим прийомом хворих лікарям-стоматологам і зубопротезистам середньому медичному персоналу встановлена тривалість робочого дня до 5 5 годин.

Скорочення тривалості робочого часу працівникам що піддаються ризику зараження вірусом імунодефіциту людини при виконанні своїх службових обов'язків до 36 годин на тиждень передбачено постановами.

Для жінок що працюють у сільській місцевості встановлено 36-годинний робочий тиждень якщо для них не передбачена менша тривалість робочого тижня іншими законодавчими актами.

Крім того робочий час скорочується напередодні святкових і вихідних днів. Напередодні святкових - на 1 год. як при п'ятиденному так і при шестиденному робочому тижні (крім тих для кого уже встановлений скорочений робочий день). Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 6 годин.

Якщо для працівників установлена скорочена тривалість робочого часу то тривалість їхньої роботи (зміни) у нічний час на одну годину не скорочується (ст. 54). Робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі.

До роботи в нічний час не допускаються вагітні жінки жінки що мають дітей у віці до трьох років; працівники молодше 18 років і деяких інших працівників. Інваліди можуть залучатися до роботи в нічний час тільки з їхнього узгодження і за умови якщо така робота не заборонена їм медичним рекомендаціями.

Неповний робочий час .

Нормальна тривалість робочого часу і скорочена тривалість робочого часу по своїй суті є видами повного робочого часу протягом якого працівник відпрацьовує встановлену законом норму тривалості робочого часу. У цьому відмінність скороченого робочого часу від неповного.(Ст. 56)

Неповний робочий час охоплює неповний робочий день чи неповний робочий тиждень.

При неповному робочому дні працівник трудиться менше годин ніж установлено розпорядком чи графіком на даному підприємстві для даної категорії працівників наприклад замість восьми годин чотири.

При неповному робочому тижні зменшується кількість робочих днів проти п'ятиденного або шестиденного тижня.

Неповний робочий час може складатися одночасно в зменшенні робочого дня і робочого тижня.

Неповний робочий час відрізняється від скороченого. Скорочений робочий час є повною мірою тривалості праці установленої законом для певних умов роботи або категорій працівників.

Неповний робочий час - лише частина цієї міри. Тому при неповному робочому часі праця оплачується пропорційно відпрацьованому часу або ж в залежності від виробітку.

Неповний робочий час може встановлюватися за згодою між працівником і роботодавцем. Працівник може домовитися про неповний робочий час як при надходженні так і в період роботи. Про неповний робочий час як про умову трудового договору вказується в трудовому договорі.

Якщо за загальним правилом неповний робочий час установлюється за згодою між працівником і роботодавцем то в окремих випадках роботодавець зробити це зобов'язаний.

Роботодавець зобов'язаний установлювати неповний робочий день чи неповний робочий тиждень на прохання вагітної жінки одного з батьків (опікуна попечителя) що має дитину у віці до 14 років (дитину-інваліда у віці до 18 років) а також особу що здійснює догляд за хворим членом родини відповідно до медичного заключеня. (Ст. 56)

Працівники що працюють на умовах неповного робочого часу мають трудові права нарівні з особами що трудяться повний робочий час (нормальний чи скорочений). Так особам зайнятим неповний робочий час надаються повна щорічна і навчальна відпустки; час роботи зараховується у виробничий стаж як повний робочий час; премії за виконану роботу нараховуються на загальних підставах; вихідні і святкові дні даються відповідно до трудового законодавства.

У трудових книжках працівників факт роботи з неповним робочим часом не фіксується.

Про неповний робочий час як про умову трудового договору вказується в наказі про прийом на роботу. Якщо домовленість про це досягнуто в період роботи в даній організації то вона також оформляється наказом з розпискою на ньому працівника.

Робочий час за межами його нормальної тривалості .

Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. Робота за межами робочого часу може провадитися з ініціативи як працівника так і роботодавця.

Кодекс визначав понаднормові роботи як роботи понад установлену тривалість робочого часу (ст. 54). Практика застосування цієї норми свідчила про те що приведене формулювання було далеко не повним і давало можливість для необґрунтованого застосування понаднормових робіт. Дане формулювання вимагало уточнень що і було зроблено в новому кодексі. Насамперед підкреслено що робота виконувана за межами нормальної тривалості робочого часу не завжди є понаднормовою. Важливою ознакою понаднормових робіт є те з чиєї ініціативи провадиться така робота. Так у відповідності зі ст. 52 кодексу понаднормовою може вважатися тільки робота вироблена з ініціативи роботодавця.

Стаття 52 допускає роботу за межами нормальної тривалості робочого часу з ініціативи працівника (сумісництво).

Робота за межами нормальної тривалості робочого часу з ініціативи роботодавця (понаднормова робота) може провадитися тільки з письмової згоди працівника.

А) при залученні до понаднормової роботи з ініціативи роботодавця .

Понаднормовою вважається робота вироблена працівником з ініціативи роботодавця понад установлену тривалість робочого часу щоденної роботи (зміни) а також робота понад нормальне число робочих годин за обліковий період.

Підставою для залучення працівника до понаднормових робіт є наказ (розпорядження) роботодавця.

Понаднормова робота визнається на практиці і тоді коли вона провадилася не тільки з відома роботодавця але і безпосереднього керівника робіт (майстра начальника ділянки і т.д.). Однак у всіх випадках залучення до понаднормових робіт можливо тільки з письмової згоди працівника.

Робота визнається понаднормовою незалежно від того чи входила вона в коло обов'язків працівника чи ні.

Залучення до понаднормових робіт провадиться роботодавцем з письмової згоди працівника в наступних випадках:

1) при провадженні робіт необхідних для оборони країни а також для запобігання виробничої аварії або усунення наслідків виробничої аварії або стихійного лиха;

2) при виробництві суспільно необхідних робіт з водопостачання газопостачанню опаленя освітленню каналізації транспорту зв'язку - для усунення непередбачених обставин що порушують нормальне функціонування;

3) при необхідності виконати (закінчити) почату роботу що унаслідок непередбаченої затримки по технічних умовах виробництва не могла бути виконана (закінчена) протягом нормального числа робочих годин якщо невиконання (незавершення) цієї роботи може викликати псування або загибель майна роботодавця державного або муніципального майна або створити загрозу життю і здоров'ю людей;

4) при виробництві тимчасових робіт з ремонту і відновлення механізмів або споруджень у тих випадках коли іх несправність може викликати припинення робіт для значного числа працівників;

5) для продовження роботи при неявці змінного працівника якщо робота не допускає перерви. У цих випадках роботодавець зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

В інших випадках залучення до понаднормових робіт допускається крім письмової згоди працівника з урахуванням думки представницького органу працівників.

Страницы: 1 2