Типологія - це теорія про типи тих чи інших явищ. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про "поділ" усіх держав, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи - типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в даний тип.
Тип держави - сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузь-когрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.
Тип держави характеризується:
— елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;
— системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;
— системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту виробничих відносин і форм власності;
— реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;
— рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.
Є два підходи до типології держав:
формаційний
цивілізаційний
Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис - тип виробничих відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип держав. Рабовласницькій суспільно-економічній формації відповідає рабовласницький тип держави, феодальній - феодальний, буржуазній - буржуазний. Формація - це історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни таких, що віджили, типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом.
Поняття історичного типу держави пов'язується з установленням закономірної залежності класової сутності держави від
економічних відносин, що домінують у суспільстві на певному етапі його розвитку. Історичний тип відповідно до марксистсько-ленінської теорії відбиває єдність класової сутності всіх держав, що мають загальну економічну основу, обумовлену пануванням даного типу власності на засоби виробництва.
При такому підході держава набуває суто класової визначеності, виступаючи як диктатура економічно пануючого класу. Називаючи три основні типи експлуататорських держав (рабовласницький, феодальний, буржуазний), К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін виділяли й останній (неексплуататорський) історичний тип - соціалістичну державу, яка у найближчій історичній перспективі повинна перерости в громадське комуністичне самоврядування. Соціалістична держава фактично розглядалася як антикапіталістична, що було хибною теоретичною основою для ототожнення прогресивних (цивілізованих) і регресивних (примітивних) моделей соціалізму, а також некоректних трактувань сутності комуністичної формації.
Класово-формаційний підхід до типології держав був єдиним у нашій науковій і навчальній літературі до 90-х років XX ст.
Інший підхід - цивілізаційний - покладає в основу типової класифікації держав поняття "цивілізація", її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойн-бі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Англійський історик А.Тойнбі розуміє під "цивілізацією" відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація (А.Тойнбі нараховує 21 цивілізацію) надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах.
Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:
— первинні;
— вторинні.
До первинних цивілізацій віднесені держави - давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних - держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.
Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися лише ті, що спромоглися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).
Вторинні цивілізації (держави Нового і Новітнього часу, сучасні держави) виникли на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і все-проникаючою силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація, починаючи з часів античності, тяжіє до ринкововласницького устрою, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвили цю спрямованість європейських держав.
Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності. Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства.
Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу:
(1) сутність держави визначається як співвідношенням соці-аіьних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;
(2) політика держави - не стільки продукт гри соціальних сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації;
(3) розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.
Кожний з двох підходів має свої достоїнства і хиби. Хибою цивілізаційного підходу є нерідка недооцінка соціально-економічного чинника, звеличування культурного елемента як "душі, крові, лімфи, сутності цивілізації" (А. Тойнбі). До хиб формаційного підходу належить переоцінка класово-економічного чинника. Поза полем його зору залишається величезний пласт культурно-ціннісних ідей і уявлень, котрі не можна схарактеризувати як класові. Не можна прийняти й існуючу в рамках формаційного підходу невиправдану апологетику соціалістичної держави як вищого і останнього історичного типу.
Однак слід віддати належне формаційному підходу в тому, що він привернув увагу до істотної ролі чинників економічного порядку, що впливають на формування держав і зміну їх типів; до поетапності та природності історичного характеру їх розвитку. Не можна повністю відкидати класифікацію держав за історичними типами (рабовласницька, феодальна, буржуазна). Важливо зважувати на те, що критерій такого поділу обмежений певними рамками - "базисними", класово-економічними; що за формаційними межами залишено багато історичних явищ, які становлять глибинну сутність суспільства і держави.
Якому з двох підходів до типології держав слід віддати перевагу?
З позицій загальнолюдських цінностей, що перетворилися на домінуючі у другій половині XX ст., привабливіше виглядає цивілізаційний підхід - особливо до типології сучасних держав, які не можна підвести під формаційну класифікацію типів держав. Сучасна концепція цивілізації (що відмовилася від попередньої оцінки цивілізації лише як культурної спільності та ґрунтується на визнанні її комплексного характеру) виявляється набагато ширшою і багатішою за формаційний підхід. Вона дозволяє пізнавати минуле через усі форми діяльності людини - еконо-міко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну та інші - в усьому різноманітті суспільних зв'язків. Вона актуальна тому, що в центр вивчення минулого і теперішнього ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособлений індивідуум; не тільки розрізняє протистояння класів і соціальних груп, але й враховує сферу їх взаємодії на базі загальнолюдських цінностей.
Відзначимо, що класифікація держав за типами може бути здійснена за іншими критеріями.
Типи держав за рівнем захисту прав і свобод людини:
- правові: держави з режимом конституційної законності;
- неправові: або держави з режимом беззаконня, або держави з режимом революційної законності.
Типи держав за способом набуття влади:
- легітимні (набуття влади визнано законним із боку населення країни і міжнародного співтовариства);
- нелегітимні, але існуючі де-факто (набуття влади здійснено незаконним шляхом).
Другие работы по теме:
Соціонічні відносини
Характеристика соціонічних відносин. Уміння визначати соціонічні типи. Характеристика відносин спілкування між людьми. Інформаційний метаболізм як процес сприйняття й селекції психікою відомостей про навколишній світ і процеси, що протікають у ньому.
Эвропейська хартія місцевого самоврядування
Європейська Хартія місцевого самоврядування була прийнята під егідою Конгресу Місцевих та Регіональних Влад Європи (не плутати з Радою Європейського Союзу) і була відкрита для підписання державами-членами Ради Європи 15 жовтня 1985 та набрала чинності в 1 вересня 1988 року. Майже всі держави-члени Ради Європи є учасниками Статуту — виняток становлять три мікро-держави : Монако, Андорра та Сан-Марино.
Совет по опеке ООН
Концепция опеки задумывалась основателями ООН в первую очередь для предотвращения послевоенных столкновений в связи с аннексией бывших подмандатных территорий, а также бывших колоний держав Оси.
Лондонский договор 1867
Введение 1 Предыстория 2 План Введение договора 3 Последствия Список литературы Введение Лондонская конференция великих держав была созвана 11 мая 1867 для разрешения Люксембургского вопроса (спора Франции и Пруссии о политической судьбе Люксембурга). По её итогам между Францией и Пруссией был заключён договор, который установил нейтральный статус независимого Люксембурга, разрешив таким образом противоречия между Францией, Пруссией, Бельгией и Нидерландами из-за обладания спорными территориями вдоль языковой границы.
Вооружённый нейтралитет
Вооружённый нейтралите́т — союз России, Дании и Швеции, а также ряда других государств, сложившийся в 1779—1783 годах во время войны североамериканских колоний за независимость, направленный на защиту судоходства нейтральных стран.
Нёйиский договор
был заключён между Болгарией, проигравшей Первую мировую войну как участница блока Центральных держав, и противостоящими ему странами Антанты. Договор был подписан 27 ноября 1919 года в пригороде Парижа Нёйи-сюр-Сен (фр. Neuilly-sur-Seine).
Гянджинский договор
— был заключен при Гяндже, 10 марта 1735 г., между Российской империей и Персидской империей[1] Переговоры велись российским князем С. Д. Голицыным и персидским временным правителем Надир Кули-ханом. Договор происходил во время войны между Персией и Турцией и накануне Русско-турецкой войны 1735—1739 гг.[2] По текущему договору Россия обязывалась вернуть Баку и Дербент с прилежащими землями деревнями в обмен на обязательства не передавать их под власть других держав и продолжать войну с Турцией, пока не будут отвоеваны все захваченные ею территории.[3] Россия и Персия обязывались не заключать сепаратный мир с Турцией и как следует из договора, «за такое многое одолжение и дружбу, что учинено от стороны Российской империи, Иранское государство обещается вечно с Российскою империей пребыть в соседней дружбе, и крепко содержать российских приятелей за приятелей, а неприятелей российских за
Германо-турецкий союз
Союзный договор между Германской и Османской империями был подписан 2 августа 1914 года. Он окончательно закрепил положение о том, что Османская империя вступит в мировую войну на стороне Германии. Став союзником Германии, Османская империя фактически вступила в Первую мировую войну на стороне Центральных держав.
Франко-сирийская война
1920 года — вооружённый конфликт между французскими войсками и сирийцами в ходе оккупации первыми территории страны по Севрскому договору с санкции Лиги Наций.
Ирано-византийские войны
Введение 1 Ирано-византийская война 420—422 годов 2 Ирано-византийская война 502—506 годов 3 Ирано-византийская война 526—532 годов 4 Ирано-византийская война 542—562 годов
Русско-китайская конвенция 1898
Русско-китайская конвенция 1898 года подписана 15 (27) марта 1898 в Пекине русским поверенным в делах А. Павловым и членом императорского Секретариата и Коллегии по иностранным делам правительства империи Цин Ли Хунчжаном.
Альянс восьми держав
Введение 1 Ход событий 2 Оценка альянса Список литературы Введение Альянс восьми держав (кит. 八國聯軍) — военный альянс, в который вошли Российская империя, США, Германская империя, Великобритания, Франция, Японская империя, Австро-Венгрия и Итальянское королевство, чьи войска вторглись в Цинский Китай в ответ на осаду нескольких дипломатических миссий в Посольском квартале в Пекине.
Берлинский протокол 1918
Берлинский протокол — международный договор, подписанный в Берлине 25 сентября 1918 года. Договор был подписан между представителями Болгарии, Турции, Германии и Австро-Венгрии. Он предусматривал передачу Северной Добруджи в состав Болгарии.
Вашингтонская конференция 1921 1922
План Введение 1 Основные договоры 1.1 Вашингтонская конференция в произведениях искусства Список литературы Введение Вашингтонская конференция 1921—1922 — международная конференция об ограничении морских вооружений и проблемах Дальнего Востока и бассейна Тихого океана. Проходила с 12 ноября 1921 года по 6 февраля 1922 года в конгресс-холле Constitution Hall, в Вашингтоне.
Японский империализм
Монополистический капитализм сложился примерно к 1908 г. и охватил почти все сферы крупной промышленности и банковское дело. Империали́зм — категория социально-исторических наук, характеризующая внутренний экономический уклад наиболее развитых держав и соответствующие ему формы международных экономических и политических отношений. ..происходит экономический раздел мира на сферы интересов международных (транснациональных) корпораций (трестов) .
Лондонское совещание шести держав
Лондонское совещание шести держав 1948 года — конференция, состоявшаяся в Лондоне с участием трёх западных оккупационных держав (Великобритания, США и Франция) и стран Бенилюкса (Бельгия, Нидерланды и Люксембург) как непосредственных соседей Западной Германии, подготовившая образование Федеративной Республики Германия.
Генерал-капитанство Куба
Генерал-капитанство Куба (исп. Capitanнa General de Cuba) — административная единица в составе Испанской империи, созданная в 1607 году, как часть мероприятий Габсбургской Испании, которые включали в себя также создание генерал-капитанств в Пуэрто-Рико (1580), Гватемале (1609) и на Юкатане (1617), по улучшению обороны Карибского региона против иностранных держав.
Неравные договоры
Неравные договоры (кит. 不平等条约) — договоры, заключённые в XIX веке между государствами Восточной Азии (империя Цин, Корея, Япония) с одной стороны и ведущими европейскими державами с другой. Экономическое и военное превосходство великих держав позволило навязать азиатским странам заведомо невыгодные последним договоры.
Ахенский конгресс
Введение 1 Державы 2 Цель конгресса 3 Декларация Введение А́хенский конгре́сс (нем. Aachener Kongress) — конгресс глав европейских государств в Ахене в 1818 году, созванный с целью решения вопросов вывода оккупационных войск из Франции и конструирования системы международных отношений между четырьмя великими державами — Великобританией, Австрийской империей, Пруссией и Россией.
Міжнародні відносини на Близькому та Середньому Сході в повоєнний період
Реферат на тему: . 1. Геополітичні параметри регіону та його місце в системі МВ. 2. Крах мандатної системи. 3. Утворення Ліги арабських держав. Регіональні підсистеми МЕВ починають формуватися тоді, коли з’вяються суб’єкти МВ – незалежні держави. Таким чином близькосхідна регіональна система починає формуватися на початку 20-го століття, і була остаточно сформована у 70-х роках 20-го століття.
Поняття юридична особа
Поняття "юридична особа" Юридичні особи є активними суб'єктами міжнародного приватного права. Ними вважаються підприємства, організа ції, установи, створені відповідно до законодавства певної дер Жави. Проте поняття юридичної особи не в усіх правових системах є нормативно визначеним.
Принципи міжнародного екологічного права
Принципи та засади функціонування міжнародного екологічного права. Стокгольмська декларація з навколишнього середовища і Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку містять спеціальні (галузеві) принципи. Право людини на життя.
Повітряний кодекс України Розділ ІІІ
Розділ III ВИКОРИСТАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ Стаття 9. Структура повітряного простору України Структура повітряного простору, порядок її формування і зміни, правила використання повітряного простору визначаються державним органом по використанню повітряного простору України.
Особисті відносини між подружжям за національним правом
Тільки належно оформлений шлюб породжує взаємні права та обов'язки між подружжям. Шлюбно-сімейні відносини поділяються на особисті та майнові. Особистим відносинам у законодавстві держав відводиться менше уваги, ніж майновим, адже в багатьох правових системах діє принцип невтручання в суто особисті справи подружжя.
Право- та дієздатність іноземців
Правовий статус фізичних осіб, у т. ч. й іноземців, у багатьох державах регулюють норми окремих розділів кодифікованих цивільних актів, як-от: книга І Цивільного кодексу Франції "Про особи", гл. І книги І німецького Цивільного зводу "Загальна частина" та книга IV цього ж зводу "Сімейне право", титул І першої частини Цивільного кодексу Швейцарії "Фізичні особи" та друга частина щойно згаданого кодексу "Сімейне право".
Юрисдикційний імунітет України
Законодавство України майже не регулює питання про згоду держави на юрисдикцію, за винятком норм Законів України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про міжнародний комерційний арбітраж" та ст. 425 Цивільного процесуального кодексу України за назвою: "Позови до іноземних держав.
Геополітика та геостратегія
Великий вплив на формування сучасної політичної карти світу мають геополітичні чинники, тобто чинники, пов'язані з дією географічного довкілля. Геополітика - це наука, яка вивчає вплив географічних чинників переважно на зовнішню, а також на внутрішню політику держав. Найбільший внесок у її розвиток зробили німецькі географи.
Особливості правового статусу біпатридів
Кожна держава є прихильницею єдиного громадянства, оскільки правовий статус осіб з подвійним громадянством (біпатридів) породжує чимало проблем у сфері як публічного, так і приватного права. Подвійність громадянства з'являється внаслідок виникнення колізій законодавства різних держав щодо набуття і втрати громадянства, міграційних процесів, реєстрації шлюбів з іноземцями та ін.
Класифікація держав за їхньою формою
План 1. Класифікація держав за формою правління. 2. Класифікація держав за політичним режимом. 3. Класифікація держав за формою державного устрою. Кожна держава характеризується певною формою, тобто зовнішнім виразом процесу організації і здійснення державної влади.
Цивільно-правова відповідальність іноземців в Україні
Згідно з Законом України "Про правовий статус іноземців" іноземці, які вчинили правопорушення, відповідають на загальних підставах (ст. 29). Тобто на іноземців у питаннях відповідальності поширюється національний режим. Це означає, що іноземці підлягають юрисдикції та законодавству України і відповідають за цивільними позовами, заявленими до них, нарівні з громадянами України.
Тенденції розвитку таособливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних держав
У зарубіжних державах, як і в Україні, міжнародне приватне право регламентує майнові та немайнові відносини. Проте для цієї галузі характерними є певні тенденції та особливості, зумовлені історичним розвитком держав. Зокрема, Велика французька революція створила багатьом країнам необхідні умови для розвитку приватної ініціативи, капіталістичних відносин.
Заява
глав держав Російської Федерації, України і Республіки Білорусь від "15" квітня 1994 року Сьогодні підписано Меморандум про співробітництво в охороні державних кордонів Російської Федерації, України і Республіки Білорусь. Документ спрямований на забезпечення стабільного становища на державних кордонах наших країн, покликаний сприяти рівноправному і взаємовигідному співробітництву в політичній, економічній та гуманітарній галузях.
Правові інститути та галузі права
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Ю.Федьковича Реферат на тему: Правові інститути та галузі права Чернівці 2001 р.
Президент України 2
РЕФЕРАТ на тему: “Президент України” Президент України: абезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;