Варіативність дієслівних основ в українській мові

Реферат на тему:

Варіативність дієслівних основ в українській мові

Дієслівна основа на приголосну актуалізується числом варіантів // основоформ від одного до шести: 1. -скуб-; 2. -греб-, -гріб-; 3. -груз-, -грузн-, -грузн- // -грузн-1; 4. -рос-, -ріс-, -рост-, -рост- // -рост-; 5. -брес-, -брі-, -бре-, -бред-, -бред-; 6. -йіс-, -йі-, -йіс-, -йід-, -йіж-, -йіз-.

Максимальне (шість) і мінімальне (одна) число/?кількість основоформ реалізується в поодиноких словах. Шістьма основоформами подані основи всього 15 (1,06%) V-ся двох фонемотипів ПГП*, ПГП*, однією – 46 (3,26%) основ також двох фонемотипів ПГП, ПГП* і ГПП, ГПП*. Загалом більшість основ (66,05%) ?мають три і дві основоформи. Чотири- і п’ятиваріантні основи кількісно майже однакові (15,45% і 14,17%). Якісно-кількісні параметри основоформ V і V-ся в основному тотожні. Іноді ж основи V-ся мають якісно або і якісно, і кількісно відмінні основоформи, що визначається а) особливістю їх морфологічної структури (?наявністю -са в основі) і б) умовами їх реалізації перед відповідною флексією (матеріально не вираженою, нульовою – минулого часу або/і наказового способу). Так, основи -нес- і -нес-*, -рос- і -рос-* актуалізуються лише якісно різними основоформи минулого часу чоловічого роду: -ніс- і -ніс-*; -ріс- і -ріс-* (всього 17 основ V-ся); фонемна своєрідність основоформ наказового способу основ -лаг-*, -рас-*, -віс-*, -сіс-*, -йіс-* збільшує їх кількість до п’яти (-лаз-, -радз-, -віз-, -садз-, -йіз-), порівняно з основами -лаг-, -рас-, -віс-, -сіс-, -йіс-, які актуалізуються чотирма основоформами.

Кількісний і якісний склад основ варіюється у межах кожного фонемотипу (табл.). Основи на ПГП, ПГП* подані переважно трьома й двома основоформами, на ПГП, ПГП* – трьома й чотирма, на ГПП, ГПП* в основному двома і трьома основоформами.

Таблиця

Простежується певна закономірність між якістю кінцевої фонеми основи й кількістю її основоформ (табл.). Із 215 дієслів, основа яких об’єктивується шістьма й п’ятьма варіантами, 176 мають основу на передньоязикову /с/. Всі 39 основ на /й/ об’єктивуються завжди п’ятьма основоформами. Близько половини всіх основ на губну (і тільки на губну) реалізуються однією основоформою.

Дієслова з основою на /с/ реалізуються числом варіантів від двох до шести: 2. -пас-, -пас-; 3. -нес-, -ніс-, -нес-; 4. -пйас-, -пйа-, -пн-, -пн-; 5. -плес-, -плі-, -пле-, -плет-, -плет-; 6. -йіс-, -йі-, -йіс-, -йід-, -йіж-, -йіз-. Основи на /й/ завжди подані п’ятьма основоформами: -й-, -йшо-, -йш-, -йд-, -йд-. Двома й трьома основоформами реалізуються основи на передньоязикові /з/, /р/ і задньоязикові /г/, /к/. Однак в основах на /з/ майже вдвічі переважають двоваріантні, а в дієсловах на /р/, /к/ (вдвічі), /г/ (вчетверо) – триваріантні основи: 2. -повз-, -повз-; -дер-, -дер-; -біг-, -біж-; -сік-, -січ-; 3. -вез-, -віз-, -вез-; -тер-, -тшр-, -тшр-; -лаг-, -ліг-, -лаж-; -мок-, -мокн-, -мокн-. Чотириваріантними є лише основи -лаг-* V-ся: -лаг-, -ліг-, -лаж-, -лаз-. Основи на губні /б/ і /п/ репрезентовані числом варіантів від одного до трьох, однак в основах на /б/ домінує дво- й одноваріантність: 1. -довб-;2. -реб-, -ріб-; 3. -дуб-, -дубн-, -дубн-; а в основах на /п/ – дво- й триваріантність: 1. -човп-; 2. -соп-, -сіп-; 3. -ліп-, -ліпн-, -ліпн-. Основи на /в/ актуалізуються переважно однією основоформою й лише іноді двома: 1. плив-; 2. рев-, рів-.

Таблиця

Розподіл варіантів основи залежно від якості приголосної

931 основа фонемотипу ПГП, ПГП* розподіляється по 19 морфонологічних підтипах, де на першому ступені чергування подано 19 основоформ, на другому – 15, третьому – 14, на четвертому – 11-12, – усього 59-60. 11 морфонологічних підтипів репрезентують варіативність 339 основ фонемотипу ПГП, ПГП*. На першому ступені чергування зафіксовано 11 основоформ, на другому – 7, третьому – 12, четвертому – 10, – усього 40. Варіативність основ 102 дієслів фонемотипу ГПП, ГПП* розподіляється по шести морфонологічних підтипах: перший ступінь чергування представлений шістьма основоформами, другий – однією, третій і четвертий – трьома. Поодній основоформі фіксується на першому, третьому й четвертому ступені чергування, дві – на другому й, таким чином, усього один морфонологічний підтип, що є реалізацією п’яти варіантів основи фонемотипу П, П*, до якого входять 39 дієслів.

Отже, загальна кількість підтипів, по яких розподіляються варіанти дієслівної основи з кінцевою приголосною, становить 37. Деякі підтипи в межах перших трьох фонемотипів мають однакову кількість варіантів й однакові морфонологічні зміни в основоформах, що фіксуються на тому самому ступені чергування, що дозволяє об’єднати їх в один підтип. Тож у цілому морфонологічну структуру основ українського дієслова репрезентують 25 підтипів, які узагальнюють варіативність 1411 основ на приголосну фонему. Морфонологічні підтипи подані за ступенем ускладнення організації основи на приголосну, у яких на першому ступені чергування фіксується 25 основоформ, на другому й третьому – по 22, на четвертому – 18-19 (табл.).

V і V-ся підтипу № 1 (фонемотипи Х, ХІІ) мають один варіант основи (всього 37/9* слів): -скуб-, -плив-, -довб-, -човп-. Власне, при їх відмінюванні не відбувається фонемна видозміна основи і, точно кажучи, вони не є морфонологічно маркованими. Але, з другого боку, виходячи з фонемного вигляду, можна передбачити їх морфонологічну немаркованість, завдяки чому на фоні інших маркованих основоформ вони все ж таки несуть інформацію про специфіку своєї словозміни – власне, фонемну константність.

Двоваріантність основ V і V-ся ілюструють підтипи № 2-4. Підтип № 2 (лише фонемотип Х) об’єднує основоформи (50/24*), у яких на другому ступені відбувається заміна голосних /е/ та /о/ на /і/, що супроводжується чергуванням /р – р/, /с – с/: -реб-, -ріб-; -рев-, -рів-; -роп-, -ріп-; -соп-, -сіп-. Основоформи, різні за якістю кінцевої приголосної, що є наслідком чергування на третьому ступені задноязикових із передньоязиковими шиплячими /г – ж/, /к – ч/: біг-, біж; риг-, риж-; раг-, раж-; сік-, січ-; лік-, ліч-; товк-, товч-, об’єднує підтип № 3 (фонемотипи Х-ХІІ). Всього 72/35* основ.

Основоформи, корелятивні за м’якістю фонем /с – с/, /з – з/, /р – р/, фіксує підтип № 4 (фонемотипи Х-ХІІ). У межах підтипу однакові за кількісно-якісним виявом основоформи V і V-ся фіксуються на різних ступенях (крім основ на /р/), що ілюструють у межах підтипу ?підпідтипи № 4а (73/16*) і 4б (0/34*). Підтип № 4а ілюструє варіативність V-основ і всіх основ на /р/, у яких м’яка основоформа виникає на четвертому ступені: -риз-, -риз-; -пас-, -пас-; -дер-, -дер- і -дер-*, дер-*; -жер-, -жер- і -жер-*, -жер-*; -ліз-, -ліз-; трас-, трас-; -повз-, -повз-; -верз-, -верз-. У V-ся м’яка основоформа фіксується вже на другому ступені у словоформі чоловічого роду:запас-ти-са – запас-ш-ш-са, намерз-ти-са – намерз-ш-ш-са. Незважаючи на те, що чергування трактується як фонологічно зумовлене – як результат асимілятивного чергування за м’якістю /с – с/, /з – з/, воно є морфонологічною ознакою основоформи чоловічого роду й тому виступає як морфонологічне, що містить інформацію про наявність постфікса у структурі основи.

№ 5. діал. типтися – ?

Морфонологічні підтипи № 6-12 репрезентують триваріантні основи V і V-ся, варіативність яких досягагається за рахунок змін: а) якісних, б) кількісних, в) кількісно-якісних. Підтип № 6 (фонемотип Х) містить фонемно відмінні основоформи на першому, третьому й четвертому ступенях, що є наслідком різних чергувань: на третьому ступені – /е – ш/, на четвертому – /р – р/: -мер-, мшр-, -мшр-; -пер-, -пшр-, -пшр-; -тер-, -тшр-, -тшр- (56/39*). Якісна варіативність основ підтипів № 7 (60/42*) і № 8 (64/30*) виявляється на другому ступені чергуванням голосних /о – і/, /е – і/, /а – і/ і третьому чергуванням приголосних /г – ж/, /к – ч/: -мог-, -міг-, -мож-;-пек-, -пік-, -печ-. У підтипі № 8 (фонемотип Х) чергування голосних супроводжується чергуванням приголосних /р – р/, /т – т/, /л – л/: -стерег-, -стеріг-, -стереж-; -рек-, -рік-, -реч-; -тек-, -тік-, -теч-; -волок-, -волік-, -волоч-.

Підтипи № 9а (17), 9б (2*) і № 10а (19), 10б (15*) (обидва Х фонемотипу) об’єднують основоформи, у яких на другому ступені виступає альтернуюча /і/, яка спричинює палаталізацію /н – н/, а на четвертому передньоязикові змінюють їх м’які кореляти: -вез-, -віз-, -вез-; -нес-, -ніс-, -нес-. Окремо виділяються підпідтипи 9б і 10б, що репрезентують основоформи минулого часу V-ся -віз-* і -ніс-*, інформативні щодо їх морфологічної і морфонологічної структури.

Кількісно-якісна варіативність основ 11 підтипу (фонемотипи Х-ХІІ) досягається за рахунок прирощення /т/, /н/ на третьому ступені та їх м’яких корелятів на четвертому. Сегменти /т/, /н/ можуть прирощуватися до основоформ, які закінчуються на передньоязикову, корелятивну або некорелятивну за м’якістю, що відповідно фіксують підпідтипи № 11а: -груз-, -грузн-, -грузн-//-грузн-; -мерз-, -мерзн-, -мерзн-//-мерзн- (25/0*); і підпідтип № 11б: -таг-, -тагн-, -тагн- (136/41*).

Підтип № 12 – плисти три основоформи: плис-, пли-, плив- (19/2*).

Підтип № 13а – три основоформи: -гнис-, -гни#-, -гни#й-; діал. русти (= ревти) рус-, ру#-, руй- (6/1*) і № 13б – діал. висти (= скручувати) вис-, ви-, вй- (1/0*).

Чотириваріантні основи репрезентують три підтипи – № 14-16 і № 8б. Підтип № 14 об’єднує відмінні основоформи якісно на другому, кількісно – на третьому і якісно-кількісно – на четвертому ступенях і, крім того, різні за фонемним вираженням основоформи V і V-ся на другому ступені, що фіксують підпідтипи № 14а: -рос-, -ріс-, -рост-, -рост- // -рост- (18/0*) і № 14б: -рос-, -ріс-, -рост-, -рост- // -рост- (0/2*).

V і V-ся з основою на /с/, що входять до підтипів № 15-18, на другому ступені мають усічену основоформу як наслідок елізії кінцевої /с – #/. На третьому ступені на місці /с/ виступають фонеми /д/, /т/ в основах Х фонемотипу й /н/ – в основах Х, ХІ фонемотипів, а на четвертому – їх м’які кореляти /д/, /т/, /н/: -клас-, -кла#-, -клад-, -клад-; -пас-2, -па#-, -пад-, -пад-; -крас-, -кра#-, -крад-, -крад-; -гус-, -гу#-, -гуд-, -гуд-; -цвіс-, -цві#-, -цвіт-, -цвіт-; -клас-, -кла#-, -клан-, -клан-; -прас-, -пра#-, -прад-, -прад-; -пйас-, -пйа#-, -п#н-, -п#н- (119/52*).

Голосна /е/ у вихідній основоформі на другому ступені альтернує з /і/, за рахунок чого число основоформ збільшується до п’яти у підтипах № 17 і № 18, що різняться між собою глибиною морфонологічних процесів. Якщо перед /і/ стоїть некорелятивна за м’якістю фонема, то зміна на цьому закінчується: -вес-, -ві#-, -ве#-, -вед-, -вед-; -мес-, -мі#-, -ме#-, -мет-, -мет- (підтип № 17, 34/17*). Якщо ж корелятивна, то вона чергується за м’якістю /л – л/, /р – р/: -плес-, -плі#-, -пле#-, -плет-, -плет-; -брес-, -брі#-, -бре#-, -бред-, -бред- (підтип № 18, 33/18*).

Усічення /с/ на другому ступені, чергування /і – а/, /с – д/ на третьому й м’якшення приголосної на четвертому ступені формують чотиваріантність основи 19 непостфіксальних основ підтипу № 16а: сіс-, сі-, сад-, сад-.

Підтипи № 15 і № 16 диференціюють основоформи наказового способу V і V-ся, які розподіляються по різних підпідтипах. У постфіксальних дієсловах в основоформі 2 ос. одн. наказового способу постфікс -са стоїть після нульової флексії, що має вияв лише , в мовленні поряд опиняються передньоязикова зімкнена й передньоязикова щілинна однофокусна, тому внаслідок асиміляції за місцем і способом творення відбувається чергування /д – дз/:за-крадз-ш-са (підтип № 15б, 0/15*), роз-садз-ш-са (підтип № 16б, 0/12*), яке морфонологічно маркує й виділяє ці основоформи.

В аспекті діахронії в основах відбулось усічення /с/; у формах неминулого часу умов для усічення не було, й історично тут фіксується чергування /д – с/, /т – с/, /в – с/ як результат асимілятивно-дисимілятивних процесів: *плет-ти  плести, *вед-ти  вести2. У синхронії, встановлюючи напрям чергування від вихідної форми, у словах такого типу маємо зворотний напрям чергування /с – д/, /с – т/, /с – в/: вес-ти – вед-у; плес-ти – плет-у; плис-ти – плив-у.

Основи V і V-ся на -повіс- і -йіс- актуалізуються відповідно п’ятьма і шістьма основоформами, що розподіляються у межах підтипу № 19 на підпідтипи № 19а (32/0*) і № 19б (0/15*).

Варіативність основи зумовлюється специфічними флексіями, відмінними від тих, які реалізуються в переважній більшості словоформ. Усічена основоформа фіксується на другому ступені чергування в результаті елізії кінцевої /с/: йіс-ти –йі-в-ш.На третьому ступені виступає усічений варіант йі- перед флексіями -м, -мо; м’який варіант йіс- – зумовлюється флексією -т; у 3 ос. мн. перед флексією -атреалізується основоформа,в якій на місці /с/ виступає /д/: йід-ат.Найстародавніший вид основи дієслова їсти – йід-. У 3 ос. одн. кінцева приголосна основи /д/ перед -тзмінилася на /с/. Так виникла основа йіс-. У 1 ос. одн. і мн. фонема /д/ зникла. Так виникла основа йі-3. В синхронії напрям чергування не зберігається й визначається не від 3 ос. мн., а від вихідної основоформи інфінітива.

Цікавими є морфонологічні явища в основоформах наказового способу, де в основоформі виступає фонема /ж/, яка походить із спільнослов’янського доісторичного сполучення /д + й/  /дй/  /дд/  /дж/  /_ж/  /_ж/. Враховуючи дані синхронічного й діахронічного аналізів, морфонологічні зміни розглядаються як усічення кінцевої /с/ і прирощення сегмента /ж/: йіж-шперед флексіями -ш, -мо, те. Ще зовсім недавно нормативним вважався факт неутворення форм наказового способу дієслів з основою на -повіс-4, однак у сучасній мові почала впроваджуватися дещо призабута норма -повіж-5. Основоформа 2 ос. одн. V-ся є результатом фонетичного чергування за місцем і способом творення /ж – з/, зумовленим морфонологічною позицією основоформи перед -ш-са і, значить, морфонологічним чергуванням: на-йіз-ш-са.

П’ятьма основоформами реалізуються основи фонемотипу П, П* підтипу № 20. В синхронії варіативність досягається прирощенням до вихідної форми різних сегментів: /шо/, /ш/ – на другому ступені, /д/ – на третьому, що корелює з /д/ на четвертому ступені: -йшо-, -йш-, -йд-, -йд- (24/15*).

1 Через // подані основоформи, що залежно від вимови мають або не мають асимілятивне м’якшення у фіналі.

2 54, 40; Булах. Інф. 67.

3 15, 331.

4 Українська літературна вимова і наголос. – К., 1973. – С. 396, 574; Орфографічний словник української мови. – К., 1977. – С. 463, 664.

5 Синявський О. Норми української мови. – С.