Финансовый анализ 14

У ринковій економіці, коли можлива ліквідація під­приємств унаслідок їх банкрутства, одним з найважливіших показ­ників фінансового стану є ліквідність.

Фінансовий стан підприємств можна оцінити з погляду його короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостро­ковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприєм­ства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своє­часно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зо­бов'язаннями. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне пе­ретворення майна на гроші. Ліквідність підприємства — це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів.

Найліквіднішою є готівка (або сальдо балансового рахунка 311 «Поточні рахунки в національній валюті»). Наступним за рівнем ліквідності активом є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки у разі необхідності їх швидко можна реалізувати.

Дебіторська заборгованість — теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому.

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для пере­творення їх на гроші спочатку треба їх продати. Отже, під лікві­дністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетво­рення його на гроші, а рівень ліквідності визначається трива­лістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Що коротшим є цей період, то вищою буде ліквідність даного виду активів.

Короткострокові зобов'язання — це борги, строк погашення яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, у підприємства має бути достатньо грошей для сплати. Аналіз лік­відності балансу полягає в порівнянні коштів з активу, згрупова­них за рівнем їхньої ліквідності, із зобов'язаннями за пасивом, об'єднаними за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків. Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поді­ляються на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) — це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до гро­шей (це рядки 150, 220, 230, 240 другого розділу активу балансу).

Активи, що швидко реалізуються, (А2) — це активи, для перетворення яких на гроші потрібний певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість (рядки 160 до 220). Лікві­дність цих активів є різною і залежить від суб'єктивних та об'єк­тивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспро­можності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо.

Активи, що реалізуються повільно (Аз), — це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 вкл., а також ряд. 250). Запаси не мо­жуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси по­требують додаткової обробки для того, щоб їх можна було про­дати, а на все це потрібен час.

Активи, що важко реалізуються (А4) — це активи, які пе­редбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду. У цю групу включають усі статті 1-го розділу активу балансу («Необоротні активи»).

Перші три групи активів (найбільш ліквідні; активи, що швид­ко реалізуються; активи, що реалізуються повільно) протягом по­точного господарського періоду постійно змінюються і тому на­лежать до поточних активів підприємства.

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов'язань групуються так:

Негайні пасиви (П1) — це кредиторська заборгованість (рядки 530 до 610 вкл.), розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу).

Короткострокові пасиви (П2) — це короткострокові креди­ти банків (рядок 500), поточна заборгованість за довгострокови­ми зобов'язаннями (рядок 510), векселі видані (рядок 520). Для розрахунку основних показників ліквідності можна користувати­ся інформацією 4-го розділу балансу («Поточні зобов'язання»).

Довгострокові пасиви (Пз) — це довгострокові зобов'язан­ня — 3-й розділ пасиву балансу.

Постійні пасиви (П4) — це статті 1-го розділу пасиву ба­лансу («Власний капітал») — (ряд. 380, а також ряд. 430, 630).

Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов'язання. Підприємст­во може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається в основному з коштів (грошей) та короткострокової дебіторської заборгова­ності, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається в основному із запасів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Аналіз ліквідності під­приємства передбачає два такі етапи:

складання балансу ліквідності (табл. 8.6);

розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.

Ліквідність балансу — це рівень покриття зобов'язань під­приємства його активами, строк перетворення яких на гроші від­повідає строкам погашення зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти під­сумки за кожною групою активу і пасиву балансу.

Таблиця 8. б

АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ БАЛАНСУ, тис. грн

Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

Найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм.

Активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостро­ковим пасивам або більші за них.

Активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостро­ковим пасивам або більші за них.

• Активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.
Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємст­ва, то обов'язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних кош­тів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов указує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

За даними таблиці баланс підприємства, що аналізується, є в основному ліквідним. На кінець звітного періоду:

А1>П1; □ А2<П2;

А3>П3; □ А4<П4.

Проте абсолютно ліквідним баланс вважати не можна, оскіль­ки в підприємства на кінець звітного періоду виникли проблеми з погашенням короткострокових кредитів, кредиторською заборго­ваністю за товари, роботи, послуги.

Якщо на підприємстві рівень ліквідності настільки великий, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаю­ться зайві кошти, то можна прискорити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими кредиторами.

Перспективну ліквідність можна визначити, порівнюючи ак­тиви, що реалізуються повільно, із довгостроковими пасивами, тобто з майбутніми надходженнями та платежами.

Баланси ліквідності за кілька періодів дають уявлення про тенденції зміни фінансового стану підприємства.

Для складання фінансового плану одним із джерел інформації є баланс ліквідності, за допомогою якого можна здійснювати прогнозні розрахунки на випадок ліквідації підприємства.

Другим етапом аналізу ліквідності підприємства є розраху­нок та аналіз основних показників ліквідності. Вони застосовую­ться для оцінки можливостей підприємства виконати свої корот­кострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну да­ту, а й у випадках надзвичайних ситуацій.

Ліквідність підприємства, як відомо, можна оперативно ви­значити за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнти лік­відності можуть бути різними за назвою, але сутність їх в основ­ному однакова як на українських підприємствах, так і в зарубіж­них фірмах та компаніях.

Основні показники ліквідності:

1. Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття, ко­ефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспромо­жності підприємства і розраховується за формулою:

Кз.л=[А1 + А2 + А3]:[П1+П2].

Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка цього по­казника полягає в тому, що підприємство погашає короткостро­кові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів. От­же, якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задає­ться коефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі, і від виду діяльності. У європейській обліково-аналітичній практиці наводиться критичне мінімальне значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі пе­ревищувати короткострокові зобов'язання.

Якщо на підприємстві відношення поточних активів і корот­кострокових зобов'язань нижче за 1 : 1, це є свідченням високого фінансового ризику, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1 : 1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов'язань. Але, зважаючи на різний рівень ліквідності активів, можна вважати, що не всі активи бу­дуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна висновувати, що підприємство має значні оборотні кошти, сформовані завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варі­ант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Про­те, з погляду менеджера, значне накопичення запасів на підпри­ємстві, відвернення грошей у дебіторську заборгованість може пояснюватись незадовільним управлінням активами. Скорочення величини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів: збільшення поточних активів і значного зростання ко­роткострокових зобов 'язань.

Для з'ясування причин зміни цього показника необхідно про­аналізувати зміни в складі джерел коштів та їх розміщенні, порі­внюючи з початком року.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності — цей коефіцієнт за смис­ловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розра­хунку виключено найменш ліквідну їх частину — виробничі за­паси. Він обчислюється так:

Кш.л=[А1 + А2]:[П1 + П2].

Матеріальні запаси виключаються не стільки тому, що вони менш ліквідні, а, головне, через те, що кошти, які можна одержа­ти в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їхню закупівлю. За умов ринкової економіки типовою є ситуація, коли за ліквідації підприємства одержують 40 % і менше від облікової вартості запасів. «Розум­ним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.

Практично багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швид­кої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їхньої факти­чної ліквідності треба проаналізувати тенденції зміни цього пока­зника за певний період. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язане в основному зі зростанням невиправ­даної дебіторської заборгованості, то це свідчить про серйозні фінансові проблеми підприємства. У західній економічній літера­турі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою:

Кабс.лік = [А1]:[П1 + П2].

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових пози­кових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Тео­ретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквід­ності є співвідношення 0,2 : 1. На практиці фактичні середні зна­чення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, але це ще не дає підстави висновувати про неможливість підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредито­ри підприємства одночасно пред'явили йому свої боргові вимоги.

Ліквідність підприємств характеризує також показник манев­реності власних оборотних коштів (капіталу, що функціонує). Він визначається як відношення грошових коштів до капіталу, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних обо­ротних коштів, які перебувають у формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.

Для підприємства, котре нормально функціонує, цей показник змінюється від нуля до одиниці. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлює підприємство самостійно. Воно залежить від різних факторів, наприклад, від того, наскільки високою є щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Отже, можна сказати, що ліквідність — це спроможність будь-якого з активів трансформуватися в гроші (кошти), а рівень лік­відності визначається тривалістю періоду, протягом якого цю трансформацію можна здійснити. Що коротший цей період, то вищою є ліквідність.

З цією метою визначається індекс ліквідності, який показує кількість днів, необхідних для перетворення поточних активів на готівку.

Для визначення індексу ліквідності здійснюють такий роз­рахунок (табл. 8.7).

Таблиця 8.7

РОЗРАХУНОК ІНДЕКСУ ЛІКВІДНОСТІ

За даними табл. 8.7, індекс ліквідності дорівнюватиме: 5850000 / 250000 = 23,4 дня. Отже, даному підприємству необ­хідно 23,4 дня для перетворення поточних активів на готівку.

Наявність різних показників ліквідності пояснюється різними інтересами споживачів аналітичної інформації: коефіцієнт абсо­лютної ліквідності є важливим для постачальників сировини і матеріалів; коефіцієнт швидкої ліквідності — для банків; коефі­цієнт поточної ліквідності — для покупців і власників акцій та облігацій підприємства.

Проте слід спеціально зазначити, що ліквідність підприємства зовсім не тотожна його платоспроможності. Так, коефіцієнти лік­відності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак, по суті, ця оцінка буде помилковою, якщо в поточних активах значну питому вагу матимуть неліквідні активи й корот­кострокова дебіторська заборгованість.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборго­ваності, що потребує негайного погашення.

Ознаками платоспроможності є:

• наявність грошей у касі, на поточних рахунках;

• відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточ­них рахунках знову ж таки не означає неплатоспроможності під­приємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протя­гом кількох днів.

Беручи загалом, можна сказати, що вправність фінансового менеджера підприємства виявляється в тому, щоб на розрахунко­вому рахунку та в касі грошей було не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх має бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого стану, крім усього іншого, сприяє грамотне складання платіжних календарів.

Заведено вважати, що в підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредитор­ською заборгованістю всіх видів, строки оплати якої настають протягом певного найближчого періоду (наприклад, тижня або декади) і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються в той самий період.

Приклад Кредиторська заборгованість на 1 березня — 840 тис. грн. Дебіторська заборгованість на 1 березня — 620 тис. грн. Залишок коштів на поточному рахунку — 55 тис. грн. Тоді рівень поточної платіжної готовності становитиме (55 • 100) : : (840 - 620) = 25 %.

Однією з повсякденних турбот фінансової служби підприємс­тва є забезпечення повної платіжної готовності, зниження якої часто спричиняється до великих непродуктивних витрат підпри­ємства у вигляді пені за прострочку платежів. Для оцінки плато­спроможності на підприємстві складається платіжний баланс (ка­лендар) на будь-яку дату (табл. 8.8).

Якщо сальдо в активі платіжного балансу, то це означає не­платоспроможність підприємства. Відомо, що оцінка рівня пла­тоспроможності дається за даними балансу на основі характерис­тики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх на готівку.

Таблиця 8.8

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС (КАЛЕНДАР), тис. грн

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої та комерційної дія­льності. Водночас надійний фінансовий стан залежить також і від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому за умов ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка акти­вів і пасивів балансу, а й поглиблений щоденний аналіз стану й використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку.