Середня школа № 17
Письмове повідомлення
на тему
Життя і творчість М.П.
Старицького
Підготувала
учениця 10-Г класу
Смирнова Марина
Полтава 2005
Життя і
творчий шлях Михайла Петровича Старицького
В історії
вітчизняної культури серед постатей, які викликають подив і шану розмаїттям таланту
— як на неосяжному художньому полі, так і в інших сферах діяльності, неминуче
згадується Михайло Старицький — поет і драматург, прозаїк і перекладач,
організатор театральної справи — режисер, актор, керівник театральних груп,
активний громадський діяч.
Михайло Петрович
Старицький народився 2 (14) грудня 1840 року на Полтавщині в селі Клішенцях у
дворянській дрібнопоміщицькій родині. Батько — відставний уланський ротмістр
Петро Іванович помер, коли Іванові йшов п'ятий рік, а невдовзі, 1852 р., не
стало й матері — Настасії Захарівни, що походила з родини Лисенків. Рано
осиротілий Михайло виховувався в сім'ї Віталія Лисенка — батька майбутнього
композитора. Після закінчення Полтавської гімназії М. Старицький 1858 р. разом
з Миколою Лисенком вступає до Харківського університету, а 1860 р. друзі
переходять до Київського, змінивши фізико-математичний факультет на юридичний.
Через рік, досягши повноліття, Старицький перериває навчання, їде на
Полтавщину, щоб вступити у володіння спадщиною, одружується з сестрою Миколи —
Софією Віталіївною і, влаштувавши господарські справи, повертається до Києва.
Після закінчення університету в 1864 році працює в Київському історичному
архіві. 1868 р. Старицький з родиною перебирається на Поділля, в придбаний у с.
Карпівці невеликий маєток, але невдовзі, 1871 року, повертається до Києва.
Світогляд й
естетичні погляди Старицького формувалися в 60—70-ті роки. Полум'я селянських
"бунтів", скасування "згори" кріпацтва й "голодна
воля", пореформена реакція, розгортання другого, "різночинського"
періоду в країні, "валуєвський" циркуляр (1863), а згодом Емський акт
(1876), спрямовані на посилення національного гноблення, придушення української
мови й прогресивної культури, поляризація революційно-демократичних і буржуазно-націоналістичних
тенденцій в суспільстві,— неминуче позначилися на розвитку й діяльності М.
Старицького.
Саме прагнення
бути корисним народній справі спонукувало Старицького до різнобічної
діяльності, а велика обдарованість забезпечувала плідність усіх його починань.
Студентом він
відвідує збори і мітинги, займається просвітительством, працюючи в недільних
школах, народних бібліотеках, різних гуртках. Згодом бере участь у роботі
київської Громади, Південно-західного відділу Російського географічного
товариства, стає одним з фундаторів Всеросійського театрального товариства,
організатором і діяльним членом Київського літературно-артистичного товариства.
Театральна справа завдячує Старицькому і як драматургу, і як ініціатору та
керівникові відомих театральних труп, для утримання яких йому навіть довелося
позбутися свого маєтку.
В коло однодумців
Старицького в різний час входили Марко Кропивницький і Панас Саксаганський,
Іван Карпенко-Карий і Марія Заньковецька, Микола Садовський і Ганна Затиркевич
та багато інших акторів. Географія гастролей обіймала, крім України, широкі
простори Російської імперії — від Петербурга і Москви до Кишинева і
Ростова-на-Дону, Одеси, Тифліса і Мінська, Нижнього Новгорода і Астрахані,
сягала Вільна і Варшави. Все це разом можна по праву назвати Театром
Старицького.
Великі заслуги
Старицького й у видавничій справі. Крім публікації власних творів, він після
невдачі в організації літературно-художнього журналу в тяжких цензурних умовах
здійснює видання двох випусків альманаху "Рада" (1883, 1884), про який
І. Франко сказав: "Се був мов перший весняний грім по довгих місяцях
морозів, сльоти та занепаду." Ще до видання "Ради" за його
допомогою та участю з'явився збірник "Луна" (1881).
До останнього
подиху Старицький не випускав із рук пера. Помер він у Києві 14 (27) квітня
1904 року й похований на Байковому кладовищі.
Старицький як
поет
Характеристику
творчості письменника доречно почати з його поезії. Віршувати Старицький почав
ще в гімназії, де захоплювався Пушкіним й Лермонтовим, читав заборонені вірші
Шевченка. Схиляння Старицького перед Шевченком, пронесене через усе життя,
позначилося на проблематиці й спрямуванні його поезій, визначило місце доробку
поета в сучасному літературному процесі.
Літературну
діяльність Старицький почав переважно з перекладів видатних російських поетів.
Особливо часто він звертався до творчості М. Некрасова. І саме муза Шевченка І
Некрасова насамперед живили поетичне натхнення Старицького. У своїх віршах він
часто закликає до боротьби проти поневолювачів, їх наруги і визиску. Багато
також було написано про справжню працю поета, його покликання. Наприклад, у
вірші "Поету" (1882) письменник виголошує своєрідну декларацію про
завдання митця, якому належить не схилятися перед "силою сліпою", не
замикати
...серце потай
миру
Й наладнувати в
себе ліру
Для власник мук,
для власних сліз,
Для потайних лише
погріз,—
а "серед
буяння в світі зла" розважити словами брата, "що й не виходить із
заліз", піснею навіювати одвагу "душі замученій, слабій", з
святим вогнем линути туди, де панують скрута, туга та віковічна біда.
Також провідною
темою віршів Михайла Петровича є народ, його важке життя. З душевною теплотою і
неприхованою симпатією малює поет образи трудівників. Слід згадати лише всім
відомий вірш "Швачка", а також "Ждання", "В садку",
"На озері".
Особливо важлива
тема підіймається у вірші "До слов'ян". Поет закликає народи до
об'єднання задля боротьби проти гнобителів:
До згоди ж, до
гурту, до купи, слов'яне,
Забудьмо
старезнії чвари!
Вгамуймо,
братове, розладдя погане:
Встають-бо на
заході хмари!..
.............................................................
Подаймо ж ми руки
на вічне кохання
І крикнім на
бенкеті згоди:
"Ми цілому
світу бажаєм — братання,
Поради, освіти й
свободи!"
Поезія
Старицького неповторна. Письменник писав не так, як усі. Він часто вдавався до
неологізмів, використовував безліч епітетів, порівнянь і метафор, широко
користувався образами-символами революційної народної поезії. Багато невідомих
слів вражали читача, але зараз вже нікого не бентежать такі слова й вирази, як
нестяма, страдниця, бездольці, недбальці, дурманити, приємність, дочасовий, і
ніхто вже не пам'ятає, що на основі глибокого знання народної мови вони були
створені Старицьким.
старицький
письменник театральний драматургія
Старицький і
театр
Український
реалістичний театр другої половини ХІХ ст. в своєму розвитку багато чим
завдячує Старицькому — і як керівнику і режисеру однієї з перших труп, і як
драматургу. "В Старицькому,— підкреслював І. Франко,— давно признано
одного з батьків нового українського театру". І, справді, до появи п'єс М.
Кропивницького, М. Старицького й І. Карпенка-Карого була досить бідною. Отже,
поставало питання поновити репертуар, який відповідав би духові і стандартам
часу і надавав театральному процесу поштовху на шляхах народності й реалізму,
відгукнувся на пекучі проблеми сучасності.
Цю вимогу доби
одним із перших відчув саме Старицький — один з організаторів і керівників
аматорського драматичного гуртка, який 1873 р. діяв у Києві. Брак репертуару
вимагав створення нових п'єс, отже, Старицький перекладає "Гамлета",
пише лібретто "Гаркуша" за однойменною п'єсою О. Стороженка.
Драматичну
діяльність Старицький фактично розпочав інсценізаціями творів Гоголя — оперета
"Різдвяна ніч" (музика Лисенка) та п'єса "Сорочинський ярмарок".
І все ж таки
головну роль у розвитку українського реалістичного народного театру відіграли
насамперед його оригінальні драматичні твори. Їх серед 30 п'єс Старицького
налічується майже третина — від водевілю "Як ковбаса та чарка, то минеться
й сварка (1872) і до драми "Крест жизни" (1901). Драматична й
театральна діяльність Старицького надихалася розумінням важливості цієї справи,
її громадського значення в тогочасних умовах. Важливими темами творів
письменника були історія рідного народу (історична драма "Оборона
Буші", драма "Остання ніч"), його важке життя.
Драматургія і
організаційно-режисерська діяльність Старицького дійсно стали визначним
фактором театрального прогресу в Україні, адже на сцені показувалося справжнє
життя народу з його невичерпним етнографічно-фольклорним багатством.
Михайло
Старицький і в поезії, і в драматургії, і в прозі виступив як новатор, що на
новому етапі творчо розвинув традиції Тараса Шевченка й Марка Вовчка, став
гідним соратником Івана Франка й Лесі Українки. З перших своїх кроків він
поставив собі за мету служити народові рідної Вкраїни. Цей намір він несхибно
здійснював протягом усього життя. І за це йому довічна шана і почесне місце у
вітчизняній літературі.
Використана
література
1. Зубков С.Д. Михайло Старицький \
Михайло Старицький. Поетичні твори. Драматичні твори.— К.: Наукова думка,
1987.— С.5-28.
2. Хропко П. Українська література:
Підручник для 10 кл. середніх шкіл.— К.: Освіта, 1998. — С. 88-100
Другие работы по теме:
Віють вітри, віють буйні Маруся Чурай
Автор: Народна творчість. Віють вітри, віють буйні, Аж дерева гнуться, Ой як болить моє серце, А сльзи не ллються. Трачу літа в лютім горі І кінця не бачу.
Засвіт встали козаченьки Маруся Чурай
Автор: Народна творчість. Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі, Заплакала Марусенька Свої ясні очі. Не плач, не плач, Марусенько, Не плач, не журися
Ой не ходи, Грицю... Маруся Чурай
Автор: Народна творчість. Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки — чарівниці. Котра дівчина чари добре знала, Вона ж того Гриця та й причарувала.
Ой у степу криниченька
Автор: Народна творчість. Ой у степу криниченька, З неї вода протікає. Гей, там чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває. Воли ревуть, води не п'ють. Бо в Крим доріженьку чують.
Максим козак Залізняк
Автор: Народна творчість. Максим козак Залізняк, Козак з Запорожжя. Як поїхав на Вкраїну, Як пишная рожа! Зібрав війська сорок тисяч В місті Жаботині.
Рильський Максим
Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем, інший — генеральним губернатором Білоцерківського староства в часи Коліївщини.
Дума про Івана Богуна
Автор: Народна творчість. У Вінниці на границі стояв зі своїм військом Іван Богун. «Із турками—пашами, Крулевськими ляхами, Камлицькими князями Богун воював!»
Дума про Самійла Кішку
Автор: Народна творчість. Із города Трапезонта (Трапезунда) виступала галера, розкішно прибрана, озброєна гарматами. Господар галери — Алкан —паша, «трапезонтськоє княжа». На галері сімсот турків, чотириста яничар та 350 невольників. Першим старшим між невольниками був Самійло Кішка, гетьман запорозький, другим — Марко Рудий, суддя військовий, третім — Мусій Грач, четвертим — Лях Бутурлак, «ключник галерський».
Дума про Марусю Богуславку
Автор: Народна творчість. «На Чорному морі, на камені біленькому», стояла темниця кам'яна, де вже тридцять літ у неволі пробувало сімсот козаків, «бідних невольників». Прийшла до них дівка—бранка Маруся, попівна Богуславка і запропонувала відгадати, який тепер день у рідній землі християнській.
Суд Соломона
Автор: Народна творчість. Молодий цар Соломон якось уві сні почув незнайомий голос, який сказав, щоб він просив, чого хоче в своєму житті: чи військових подвигів, чи золота й багатства, чи влади над усіма народами, чи довгого життя. І пообіцяв, що збудеться все, що б він не побажав.
Пророк Ісайя
Автор: Народна творчість. Глава 35. БЛАЖЕНСТВО БОЖОГО НАРОДУ ПО МУКАХ Звеселиться пустеля і суха земля, і порадіє країна безлюдна, і розквітне, як нарцис. Чудово буде цвісти і радіти, бачачи славу Господа і його велич.
Вороний Микола
(6 грудня 1871 — 7 червня 1938) Вороний Микола Кіндратович (псевдонім і криптонім — Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик, М.В., К-ич М, М-У-ко та інші; 24.ХІ (6.ХІІ) 1871, Катеринославщина (тепер Дніпропетровщина) — 7 .VI. 1938) — український поет, театрознавець, перекладач. Народився в сім'ї ремісника.
Історія Русів
Автор: Народна творчість. (Уривки) Гетьман Хмельницький, чуючи свою близьку кончину, зібрав у себе в Чигирині урядників од війська і урядів і товариство з найзначнішими козаками. Він віддав належне їхній мужності і злагоді, які допомогли йому здолати всі напасті, перемогти у тяжких війнах.
Езоп життя і творчість
Реферат на тему: Езоп – життя і творчість зоп - родоначальник названої за його іменем "Езопової" байки. По найдавнішому переказу, він жив в середині VІ в. до Р. Хр., був рабом самосця Іадмона й помер насильницькою смертю в Дельфах. Пізніше його батьківщиною називали Малу Азію, що цілком правдоподібно, тому що з цим узгодиться характер його імені.
Карпенко-Карый
(Иван Карпович Тобилевич) (1845 - 1907) Майже півтора сторіччя минуло від дня народження видатного українського драматурга і театрального діяча Івана Тобілевича, широко відомого також під псевдонімом Карпенко-Карого.Його славне ім’я тісно пов’язане не тільки з українським театральним ренесансом останньої чверті XIX століття, а й з розвитком визвольного руху на Україні, з боротьбою за ідейність та народність літератури.
Ой на горі та женці жнуть
Автор: Народна творчість. Ой, на горі та женці жнуть, Ой, на горі та женці жнуть, А попід горою, яром-долиною Козаки йдуть. Гей, долиною, гей, Широкою, козаки йдуть.
Та, ой, як крикнув же та козак Сірко
Автор: Народна творчість. Та, ой, як крикнув же та козак Сірко. Та, ой, на своїх же, гей, козаченьків: «Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці, Та збирайтеся до хана у гості!»
Жартівливі коломийки
Автор: Народна творчість. Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці, Посіяв я файку жита, а цибух пшениці. На припічку молотив, у запічку віяв, Під припічком наорав, пшениці насіяв.
Рільке Райнер Марія
Народився 4 грудня 1875 у Празі. Нещасливе дитинство та 5 років навчання у військовій школі в Санкт-Пельтені наклали незабутній відбиток на його чутливу натуру і назавжди поселили в ньому почуття самотності.
Вишенський Іван
Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського, який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й «власть мирскую», польсько-шляхетських і українських гнобителів.
Кобилянська Ольга
(1863 — 1942) Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг.
Збірник афоризмів Пчола
Збірник афоризмів "Пчола" Автор: Народна творчість. (Златоструй //Древняя Русь X—ХIIІ веков.— М.: Молодая гвардия. 1990) Лагідне слово розрушить гнів.
Стоїть явір над водою
Автор: Народна творчість. Стоїть явір над водою, В воду похилився, На козака пригодонька: Козак зажурився. Не хилися, явороньку, Ще ж ти зелененький,
Новий завіт
Автор: Народна творчість. ПРОПОВІДЬ НА ГОРІ (НАГОРНА ПРОПОВІДЬ) Хто блаженний А він, звівши очі на учнів своїх, говорив: «Блаженні убогі,— Царство Боже бо ваше. Блаженні голодні тепер, бо нагодовані будете. Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви. Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас... за Людського Сина.
Притча про сіяча
Автор: Народна творчість. Ось вийшов сіяч, щоб посіяти своє зерно. І як сіяв, упало одне край дороги. Там воно було витоптане, а птахи небесні його повидзьобували. Інше ж упало на ґрунт кам'янистий і, зійшовши, засохло без вологи. Ще інше упало під терен, який виріс і заглушив паросток.
За Сибіром сонце сходить
Автор: Народна творчість. (Пісня про Устима Кармалюка) За Сибіром сонце сходить. Хлопці, не зівайте. Ви на мене, Кармалюка, Всю надію майте! Повернувся я з Сибіру,
Гомін, гомін по діброві
Автор: Народна творчість. Гомін, гомін по діброві, А над полем все заграви, А над полем все заграви, Пожовтіли буйні трави. Станьмо, хлопці, при долині.
Іван Карпенко-Карий
Розуміння Карпенко-Карим багатства й краси українського слова та перші зерна артистичного хисту ще в дитинстві. Роки праці писарчуком. Боротьба за припинення переслідувань української культури. Формування світогляду письменника, його тонка гра на сцені.
Усна народна творчість
Фольклор як художньо-словесна творчість народу, його розвиток на Русi та вплив язичництва. Роди та жанри фольклору: народний епос, народна лірика, народна драма. Опис деяких його видів: легенди, народні прикмети, байки, гуморески, прислів’я та приказки.
Великий Українець
Леся Українка (справжнє ім'я: Лариса Петрівна Косач-Квітка) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч; біографія. Жанри творчості: поезія, лірика, драма, проза, публіцистика; відомі збірки поезій; участь в українському національному русі.
Чи використовуємо ми історичне минуле у сучасному житті
Що таке історичне минуле? Я вважаю, що це походження будь-яких важливих подій у минулому. Це, безсумнівно, відкриття, досягнення в науки, відносини між людьми, розвиток життя на землі, події, війни, історія нашого світу, країни і т.д. Історичне минуле можна перераховувати цілу вічність, адже це те, що траплялося в житті людства з моменту створення світу і до наших днів.
Інтелектуальні властивості особистості
САМОСТІЙНА РОБОТА З психології На тему: . Чи не найяскравішим доказом особистісної зумовленості мислення та інтелекту є поняття інтелектуальної активності особистості.
Життя та твовчість М І Пирогова
Реферат на тему: Життя та творчість Микола Івановича Пирогова Учениць 14-ї групи УГЛ КУ ім. Тараса Шевченка Пащинської Наталії та Білан Олени
Сиинтезуюча природа творчості
За основу визначення творчості можуть братися різні фактори: предмет, результат, процес, суб’єкт, метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визначень ідеться про творчість як діяльність з вироблення, розробки, винаходів, реалізації художньо-естетичних задумів, планів, розв'язання соціальних і теоретичних проблем, як наукове відкриття та ін.